СИСТЕМНА ОРГАНІЗАЦІЯ І ТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовано  вибір теми дослідження, актуальність проблеми, проаналізовано стан її опрацювання в науковій літературі, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено наукову новизну дисертації, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних у ній результатів.

У першому розділі “Термінологічна лексика землеробства як об’єкт лінгвістичного аналізу” з’ясовано теоретичні аспекти дослідження термінологічної лексики землеробства, описано специфіку її лексикографічного опрацювання.

Термінологія – це основа лексичного складу мови науки, виразник її категорійно-поняттєвого апарату. Терміни  (слова і словосполучення) розглядаються нами (слідом за А.В. Крижановською та Л.О. Симоненко) як номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови. Термінологія землеробства у порівнянні з терміносистемами інших галузей знань має специфічну структуру  на мовному і концептуальному рівнях (кількісні і якісні параметри), оскільки термін як складник термінологічної системи має подвійну природу. Він є не тільки елементом системи лексики, а й елементом системи наукових понять.

Сучасна українська термінологія землеробства як мовно-ментальне явище розвивається з урахуванням таких критеріїв, як системність, тенденція до однозначності в межах терміносистеми, відсутність експресії, наявність  точної дефініції, стилістична нейтральність, мовна нормативність тощо.

Поняття системності як першочергове за значенням для дослідження термінологічної лексики у лінгвістиці трактується по-різному (І.М. Кочан, Д.С. Лотте, Л.О. Симоненко, Е.Ф. Скороходько, В.А. Татарінов та ін): акцентується увага на її словотвірному, поняттєвому, класифікаційному та ін. аспектах. Проте найприйнятнішою вважаємо думку Е.Ф. Скороходька, який зазначає, що системність лексики передбачає системність плану змісту, тобто системність семантичного рівня лексики; системність плану вираження, тобто системність словесного наповнення, а також системність відповідності між планом змісту і планом вираження.

Для підвищення рівня системності української термінології землеробства є необхідним опис системної організації термінології на рівні лексичної парадигматики, а також ономасіологічний (номінаційний) аналіз термінів (визначення продуктивних способів і засобів термінотворення), для чого треба проаналізувати ономасіологічну структуру номінативних одиниць як сукупність ономасіологічної ознаки (мотиватора) та ономасіологічної бази (форманта). Особливо актуальним у зв’язку з цим є дослідження мотиваційних відношень  у термінотворенні, оскільки вони – важливий складник способу номінації наукових понять та реалій, крім того, мотивованість є показником системності відповідності між планом змісту і планом вираження термінологічних одиниць.

Велике значення для кодифікаційної діяльності має лексикографічне опрацювання терміносистем, у даному разі української землеробської термінології. Потрібні науково обґрунтовані концепції термінологічних словників різних типів залежно від стану лексикографічного опису терміногалузі на певному етапі її розвитку. У лексикографічних працях повинна бути максимально повно відображена системна організація термінології. На сьогодні немає нормативних термінологічних словників із землеробства (і навіть ширше – сільського господарства), які задовольнили б інформаційно-лексикографічні потреби цієї галузі. На часі створення такого словника. Він має бути довідником комбінованого типу (тлумачно-перекладним).

Отже, дослідження терміносистеми землеробства передбачає опрацювання термінологічного фактичного матеріалу з огляду на типологічні характеристики термінів, їх системність та особливості термінотворення, причому термінологічна лексика є об’єктом лінгвістичного аналізу насамперед у семантичному та номінативному аспектах, які взаємопов’язані.

У другому розділі “Становлення і розвиток землеробської термінології” розглядаються етапи формування української терміносистеми землеробства та її склад з погляду походження.

Українська землеробська термінологія має давню історію формування, що пов’язано з розвитком землеробства як виду суспільної діяльності.

Чимало з давніх лексем на позначення землеробських понять збереглися і до сьогодення, безумовно, зазнавши у багатьох випадках фонетико-графічних та семантичних (звуження, розширення значення) змін. Так, у сучасній українській мові функціонують лексеми жати, косити, орати, сіяти, садити та ін. Багатим матеріалом, який свідчить про вживання термінів землеробства, є фольклор та народні обряди, які передавалися з покоління в покоління. Майже в усіх жанрах усної народної творчості трапляються назви знарядь землеробства, їх деталей, процесів обробітку ґрунту.

З розвитком землеробства як науково-технічної галузі виникає потреба поширення передового досвіду, методики та практик. Починаючи з другої половини ХІХ ст.,  для сільськогосподарських працівників видаються порадники українською мовою. Так, 1875 року опубліковано невелику брошуру Н. Горбунова (переклад з російської) “Що робіться у воздусі і що з того треба знати землеробу”, яку можна вважати відправною точкою у формуванні української наукової землеробської термінології. На цьому етапі становлення терміносистема відзначається неуніфікованістю, проте спостерігається тенденція до творення термінів на основі народної мови (тепломір, пісковата земля, чорноземля та ін).

Процес розвитку української наукової мови став дещо інтенсивнішим з кінця XІX – початку ХХ ст., коли її сфера функціонування почала розширюватися. Спостерігалися окремі спроби збирання та опрацювання термінологічного матеріалу, у т.ч. з галузі сільського господарства, напр., “Матеріяли до Сільсько-Господарської термінології” В. Яблоновського, “Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии” В. Василенка.

Наступний етап розвитку української наукової мови (1917-1930) пов’язаний з державотворчими процесами в Україні та діяльністю створеного в 1921 році Інституту української наукової мови (далі – ІУНМ) при ВУАН, головним завданням якого було розроблення нової української термінології. 1923 р. було засновано Сільськогосподарський відділ ІУНМ, що працював відокремлено при Сільськогосподарському комітеті України, з 1929 року Сільськогосподарський відділ було приєднано до Природничого відділу ІУНМ. На основі Сільськогосподарського відділу було організоване ще й Термінологічне бюро Сільськогосподарського наукового комітету України.

1933 р. вийшла друком лексикографічна праця – “Словник сільськогосподарської термінології”  (Проект) за редакцією агронома П.О. Сабалдиря (ДВУ), в якому було засвідчено термінологію землеробства, садівництва, плодоовочівництва та ін. галузей сільського господарства.  Безумовно, термінологія, подана у цьому словнику, не могла повністю задовольнити потреби користувачів, адже ця галузева лексикографічна праця була першою, проте на тому етапі вона відіграла значну роль у формуванні терміносистеми землеробства.

У 40-х роках XX ст. робота в галузі термінології уповільнюється. Наступний етап розвитку української термінології загалом, і землеробської, зокрема, починається в 50-ті  роки XX століття. Так, 1950 р. побачила світ двотомна “Колгоспна виробнича енциклопедія” за редагування В.В.Мацкевича, перевидана 1956 р. за редагування М.С.Співака.

1957 р. при АН УРСР було засновано Словникову комісію, яку очолив акад. Й. Штокало, результатом діяльності якої було 75 словників з різних галузей знань, у тому числі і з сільського господарства. Серед лексикографічних праць 50-70-их років необхідно назвати “Російсько-український сільськогосподарський словник” А. Білоштана, М. Бойко (1963), у 1970-1972 рр. за редагування В.Ф. Пересипкіна було видано тритомну “Українську сільськогосподарську енциклопедію”, 1975 р. вийшов друком “Економічний сільськогосподарський словник” за редагування І.І. Лукінова (перевидано 1979 р.). Ці словники створено за єдиними принципами: вони відображали тогочасний рівень розвитку науки і техніки, закріплювали усталену практику вживання термінів відповідно до галузей знань.

Сучасний етап (90-ті рр.  XX ст. – початок XXI ст.) – продуктивний період розвитку української наукової термінології, зокрема сільськогосподарської (землеробської), адже у зв’язку з розширенням функцій української мови як державної постало питання забезпечення усіх сфер виробничої і наукової діяльності нормативною термінологією. Так, було опубліковано “Російсько-український і українсько-російський словник по пшениці” В.С. Голіка (1995), “Тлумачний термінологічний словник з агроґрунтознавства” за ред. М.І. Лактіонова, Т.М. Лактіонова (1998), тлумачний термінологічний словник “Загальне землеробство” за ред. В.О. Єщенка  (2002) та ін. На жаль, названі праці не можна вважати  нормативними в термінологічному аспекті. Основними недоліками є наявність русизмів на лексичному та граматичному рівнях, правописна неунормованість, неуніфікованість в аспекті синонімії та ін.

З погляду походження українська землеробська термінологія гетерогенна з переважанням   п и т о м и х  кореневих та службових морфем,  адже землеробство – одна з найдавніших галузей господарчої діяльності людини, напр.: термінолексема ячмінь – сільськогосподарська культура, утворена від праслов’янського *киьmy (за допомогою суфікса *-men), що походить від основи *Qkъ, спорідненої з гр. onkos ‘гачок’, лат. ancus ‘той, що має криві руки’, д.інд. бcati ‘згинає’, в основі номінації – перенесення значення на основі зовнішньої подібності, адже колоски ячменю зігнуті за формою; термін коток – знаряддя для ущільнення і часткового вирівнювання верхнього шару ґрунту, кришення брил і руйнування ґрунтової кірки, мотивований дієслівною основою котити, походить від праслов`янського kotiti ‘кидати, перевертати; котити’ та ін.

Термінологія землеробства поповнюється питомими лексемами із загальновживаної (народної, професійної) сфери через спеціалізацію (звуження) значення слова, засобами лексико-семантичного словотвору, термінологізацією без зміни значення, засобами морфологічного словотвору. Автохтонні основи у процесі термінотворення, зокрема морфологічного словотвору, оформляються службовими морфемами, що дозволяє віднести термінологічні одиниці до певних ономасіологічних категорій, зокрема атрибутивності: вологість, бриластість, гребенястість, зв’язність та ін.; процесуальності: боронування, борознування та ін.; предметності: лущильник, крилатка та ін.

Етимологічною основою значної частини сучасної української термінології землеробства є  з а п о з и ч е н н я, причому здебільшого грецькі та латинські кореневі та службові морфеми. Насамперед, це терміноелементи, напр.: агро- (агрономія, агрохімія та ін.), -хор- (гідрохори, зоохори та ін.), гемі- (геміпаразити) та ін. Також наявні запозичення з німецької (бракераж, тальвег),  французької (кольматаж, парцела, куліса), англійської (дренаж, трактор),  перської (богара) та ін. мов.

Загалом, якщо на початкових етапах формування українська землеробська термінологія здебільшого поповнювалася автохтонними лексемами, то на сучасному етапі у її складі – велика кількість запозичень.

У третьому розділі “Системна організація сучасної української термінології землеробства” описано концептуально-тематичну структуру української землеробської термінології, розглядаються системні відношення у терміносистемі землеробства, зокрема особливості української термінології землеробства на рівні лексичної парадигматики (гіперо-гіпонімія, холо-партонімія, синонімія, антонімія та ін.) на сучасному етапі її розвитку.

Сучасна українська землеробська термінологія має складну системну організацію. Ця терміносистема об’єднує, крім власне землеробських, ще й терміни суміжних наук (агрохімія (добриво, селітра), ґрунтознавство (чорноземи, піщані ґрунти), ботаніка  (овес, горох) та ін.), що дає всі підстави кваліфікувати її як синтетичну галузь, яка вимагає узгодження системотвірних тенденцій розвитку всіх суміжних галузей у процесі  упорядкування.

Принципи концептуально-тематичної стратифікації сучасної української термінології землеробства (В.В. Жайворонок, Ю.М. Караулов, А.П. Критенко, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, Ф.П. Філін, З.В. Харитончик та ін.)  ґрунтуються на її позамовних і мовних  особливостях, які дають можливість. класифікувати цю лексику залежно від стану розвитку сучасної науки й техніки Так, компонентний аналіз дефініцій термінів як глибинних семантичних структур, які містять в імпліцитній формі всю інформацію, що маніфестується на поверхні у процесі використання  деривата в акті комунікації (О.С.  Кубрякова), представлених у словниках, довідниках, підручниках і монографіях із землеробства останніх років видання, дозволив виділити 13 тематичних груп термінологічної лексики: назви властивостей, здатностей та характеристик; назви процесів та дій; назви знарядь праці, приладів та механізмів; назви показників та величин; назви сільгоспкультур та їх частин; назви законів землеробства; назви добрив і пестицидів; назви сільськогосподарських угідь; назви систем землеробства; назви сівозмін; назви хвороб та шкідників сільгоспкультур; назви осіб за видом діяльності; назви ґрунтів.

У складі тематичних груп виділено спільні і протилежні за значенням лексико-семантичні групи (парадигми) з різними типами відношень як класифікаційних (ієрархічних): гіперо-гіпонімія, холо-партонімія, так і власне лексико-семантичних (неієрархічних): синонімія, антонімія та ін. (диференціація зв’язків на класифікаційні та лексико-семантичні є умовною: і ті, і ті за своєю суттю є лексико-семантичними). Велика кількість ієрархічних та неієрархічних зв`язків відображають відношення між термінами, що свідчить про специфічну системну організацію землеробської термінології.

К л а с и ф і к а ц і й н і   в і д н о ш е н н я  диференціюються на гіперо-гіпонімічні та холо-партитивні.

Термінології землеробства властиві здебільшого гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення: термін шар ґрунту є гіперонімом термінів окультурений шар ґрунту, орний шар ґрунту, підорний шар ґрунту, посівний шар ґрунту, родючий шар ґрунту, які є співгіпонімами і відображають ієрархічність та взаємозалежність  понять, засвідчуючи організованість та цілісність досліджуваної термінології.

Холо-партитивні відношення також відіграють важливу систематизаційну роль у термінології, виявляючи зв’язки між термінами за принципом частина-ціле:  бригада  > ланка.

Л е к с и к о - с е м а н т и ч н і  відношення виявляються на всіх рівнях гіперо-гіпонімічних та холо-партитивих парадигм (синонімія, антонімія), полісемія та омонімія встановлюються на міжгалузевому рівні (за винятком внутрішньосистемної полісемії).

Синонімія.   Термінології землеробства властиві синонімічні парадигматичні відношення: дезагреагація – розпилення ґрунту, конституційна вода – хімічно зв`язана вода тощо.

Класифікація синонімів подана за такими ознаками: за ступенем тотожності семного складу (абсолютні (вертикальна ерозія – лінійна ерозія) та часткові синоніми (сидеральний пар – зайнятий пар)), за структурою (однослови (жатка - жниварка), словосполучення (агромеліоративне поле – зайнятий пар)), за морфемною структурою (спільнокореневі (задерніння – задернованість), різнокореневі мовні одиниці (липкість – адгезія).

Безумовно, наявність синонімів у сучасній українській термінології землеробства свідчить про недостатній рівень її впорядкованості.

Антонімія    як одна з системотвірних категорій лексики представлена як у загальноживаній лексиці, так і в термінологічних системах. 

Антоніми української землеробської термінології за структурним критерієм поділяються на лексичні (різнокореневі): тверді мінерали – рідинні мінерали, синтез органічної маси – розклад органічної маси та словотвірні (спільнокореневі): макроелементи – мікроелементи, промивний водний режим – непромивний водний режим.

У досліджуваній терміносистемі за семантичним критерієм виділяються контрарні (висококонкурентноздатні культури – середньоконкурентноздатні культури – слабоконкурентноздатні культури), комплементарні (прості добрива – комплексні добрива) та векторні антоніми (досходовий період внесення гербіцидів – післясходовий період внесення гербіцидів).

У терміносистемі землеробства зафіксовано випадки контекстуальної антонімії, тобто мовні одиниці є антонімами тільки у межах досліджуваного термінологічного поля:  чистий пар – зайнятий пар, мертвий запас води в грунті – доступний запас води в ґрунті, оранка всклад – оранка врозгін та ін.

Загалом способи вираження антонімічних відношень у терміносистемі землеробства мають регулярний характер.

Полісемія.    Однією з обов’язкових характеристик терміна вважають його моносемічність, проте більшість науковців (Д.С. Лотте, В.П. Даниленко, Л.О. Симоненко, О.В. Суперанська та ін.) схиляються до думки, що однозначність – це  лише тенденція термінологічних найменувань, тому є тільки однією з вимог, які ставляться до терміна.

На основі аналізу семантичної структури наявних у термінології землеробства багатозначних термінів виділяємо зовнішньосистемну (деградація (землероб.) – процес зниження родючості та погіршення інших властивостей ґрунту під впливом природних факторів (водна і вітрова ерозія тощо) та нераціональної господарської діяльності людини, деградація (біол.) –  спрощення будови й функцій організмів внаслідок зміни умов існування, деградація (загальновжив.) – поступове послаблення, а то й утрата яких-небудь якостей, властивостей; занепад, виродження) і внутрішньосистемну полісемію (молотьба – вибивання зерна з колосся, волоття, стручків, молотьба – пора, коли молотять збіжжя (Пилипівка).

Перенесення значення слова (створення лексико-семантичного варіанта) відбувається за подібністю (метафора, напр.: скиба, грудка) або за суміжністю (метонімія, напр.: обвал, жнива; синекдоха, напр.: грядка) понять – відомого і нового.

Омонімія.   Аналізуючи омонімію у термінології, розглядають як власне омонімію – звуковий збіг різних мовних одиниць, значення яких не пов’язані одне з одним, так і міжгалузеву омонімію, яка фіксується у разі, коли значення загальнонаукового терміна або загальновживаного слова адаптується, змінюється відповідно до системи понять терміносистеми-реципієнта (лексико-семантична деривація, найчастіше функціональне перенесення значення).

Омонімія, так само як і багатозначність, може бути зовнішньо- і внутрішньосистемною. У сучасній українській термінології землеробства нами зафіксовано тільки зовнішньосистемну (міжгалузеву) лексичну омонімію (ґлей   – вишневий клей, загуслий вишневий сік та ґлей – розмоклий від дощу глинистий ґрунт).

Як лексичні, так і міжгалузеві омоніми проблем у терміновживанні не створюють, оскільки функціонують у різних контекстах.

Отже, склад і структура класифікаційних та лексико-семантичних парадигм сучасної української термінології засвідчують складність її системної організації, що зумовлено насамперед предметно-поняттєвою співвіднесенністю мовних одиниць.

У четвертому розділі “Способи творення українських термінів землеробства” описано типи номінації (способи і засоби творення) землеробських термінів.

В українській термінології землеробства номінативні одиниці творяться морфологічними та неморфологічними способами, продуктивні також аналітичні найменування (терміни-словосполучення).

М о р ф о л о г і ч н и й спосіб представлений афіксацією, словоскладанням та абревіацією.

Афіксація полягає у приєднанні словотворчого форманта до твірної основи з метою створення нової номінативної одиниці, яка належить до певної ономасіологічної категорії (предметність, процесуальність, атрибутивність). Словотворчий формант є носієм словотворчого значення, який визначає семантику похідного слова, тому він може бути і полісемічними, і синонімічними.

Суфіксація. Належність до ономасіологічної категорії предметності виражається за допомогою суфіксів –ч-, -ник-, -ан- (-ян-), -ор-, -ер- (-єр-), -ант- (-янт-), -ент- (-єнт-),-ель-,-як-, -иц-, –юг-, -ій-, -их-, –инн-, -он, -ин (-їн, -ін) тощо. У межах категорії предметності відбувається диференціація морфем за словотворчим значенням інструментальності: –ч (розпушувач, вирівнювач), -ник (підгортальник, проорник), -к (різак, косак); суб’єктності: –иц- (гірчиця, мокриця, повитиця), речовинності: –ин- (клейковина); локативності: -ищ- (пасовище, урвище), –їн- (вимоїна,  водориїна); одиничності: –ин- (горошина, квасолина, зернина) та ін.

Віддієслівні іменники та дієслова представляють ономасіологічну категорію процесуальності. Можна спостерігати подвійне вираження наукового поняття лексеми – віддієслівним іменником і співвідносним з ним дієсловом.

 Найпродуктивнішими суфіксами для вираження процесуальності є суфікси -нн-, -інн-, -енн-: коткування, боронування, садіння, мотиження, Можна простежити словотворчі зв’язки (ланцюжки), які  вказують на системність української термінології землеробства: коток – коткувати – коткування; борона – боронувати – боронування.

Також для позначення процесу або/і результату дії може використовуватися нульова суфіксація, від префіксальних дієслів утворено такі терміни: зсув, схил, стік, сходи, нахил, наділ, обвал, посів, похил, просів та ін.

Велику кількість термінів у терміносистемі землеробства становлять запозичені слова з суфіксами –аці- (й), -ізаці- (й): агрегація, вегетація, фіксація.

Суфікс –аж наявний у структурі термінів на позначення ґрунтових процесів або заходів обробітку: кольматаж, дренаж, плантаж, бракераж.

Терміни, що позначають здатності та властивості грунту, виражають ономасіологічну категорію атрибутивності. У процесі творення цих термінів використовується суфікс –ість, який додається до прикметникових основ. Похідні слова цієї словотвірної моделі мотивуються якісними і відносними прикметниками: родючість, твердість, активність, вологість, інтенсивність або дієприкметниковими основами: засміченість, гумусованість.

  Префіксація. У морфемній структурі українських термінів  землеробства є питомі префікси, як-от: без-, в-, ви-, від-, до-, з-, за-, між-, на-, не-, най-, о-, об-, пів-, напів-, по-, пере-, перед-, після-, під-, по-, при-, про-, проти-, роз-, у-  та запозичені: а-, анти-, де-, ді-, ди-,  ре-, супер-, суб-, полі- .

Префікси надають значенню терміна певного відтінку, тоді як суфікси здебільшого увиразнюють вищезгадані семантичні ознаки ономасіологічних категорій атрибутивності, процесуальності та предметності. Отже, префікси, наявні у морфемній структурі термінів землеробства,  вказують на:

а) протилежність, негативність чи позбавлення ознаки (а-, анти-, проти-,  без-, де-, не-, ре-): антибіотики, безполицевий обробіток, некапілярна пористість грунту, протиерозійний обробіток, детоксикація, реутилізація;

б) неповноту ознаки (під-, напів-, су-): підсівна культура, підгортання, бур`яни напівпаразити, напівпаровий зяблевий обробіток, суцвіття, сугрудок;

в) інтенсивність (най-,  супер-): найрозпушеніший ґрунт, суперфосфат;

г) місцерозташування (під-, між-, ін-, суб-): підорний шар ґрунту, інфільтрація, субстрат, міжряддя;

г) темпоральну ознаку (до-, перед-, після-): допосівний обробіток, передпосівний обробіток, післядія, післяукісний посів.

Префіксально-суфіксальний спосіб. Префіксально-суфіксальний спосіб творення нових слів характеризується двобічним ускладненням основи – одночасним приєднанням двох афіксів – префікса і суфікса, які мають різне смислове навантаження. Найчастіше терміни землеробства утворюються префіксально-суфіксальним способом від іменних основ: підбарабанник, наральник, суцвіття, сугрудок, суріпиця, міжряддя, підситок, окультурити, оструктурити, забур’янити, заболочувати, розпилити і т. ін.

Словоскладання. В українській землеробській термінології високою продуктивністю відзначається такий різновид морфологічного словотвору, як складання, який поділяється на композицію (основоскладання) та юкстапозицію (власне словоскладання).

Композиція. Нами класифіковано терміни-композити  за такими номінативними типами (за О.О. Селівановою): синтагматичний (плоскоріз, водопроникність, весняно-польовий, високотоксичний, пізньоцвіт, бульбоносний, жовтозілля); сумарний (луко-пасовищний, грунтово-кліматичний, літньо-осінній, злако-бобовий); асоціативний (тонконіг,  біловус).

Загальна тенденція у традиційному творенні термінів шляхом складання основ та слів зводиться до вироблення і використання набору стандартних терміноелементів. Терміноелемент розуміємо як морфему з фіксованою семантикою, що використовується регулярно для творення термінів у певній терміносистемі (терміносистемах).

Терміноелементи у термінах землеробства використовуються у препозиції: біо- (біосфера), гідро- (гідрозмивання), мікро- (мікробіота), макро-(макрофлора) та ін.;  у  постпозиції: -троф (автотроф), -цид (інсектицид), -ценоз (біогеоценоз) та ін.; і в препозиції, і в постпозиції: -фіт- (фітомаса, галофіт).  

Юкстапозиція. Поряд із основоскладанням для творення термінів  землеробства використовується власне словоскладання, причому двох типів: дрен-кротовина – атрибут, представлений першим компонентом;  культиватор-підгортач, вал-розпилювач, вал-тераса  та ін. – атрибут представлений другим компонентом.

Терміни-юкстапозити інколи вживаються без основних іменників: підгортач, розпушувач. Маємо мовну економію, яка часто спостерігається в усному мовленні.

Для терміносистеми землеробства характерна також  абревіація.

Абревіатури, які використовуються в українській землеробській термінології, належать до:

1. Ініціального типу і  поділяються на:

а) літерні, які складаються з початкових літер кожного слова словосполучення чи складного слова: культиватор протиерозійний – КПЕ, дискова борона – БД, пружинна борона – БП;

б) звукові, які складаються з початкових звуків кожного слова словосполучення, або компонента складного слова: УНДІЗ – Український науково-дослідний інститут землеробства.

           2. Складового типу і утворені з початкової частини першого слова і цілого слова: мульчпапір= мульч(увальний) + папір.

Н е м о р ф о л о г і ч н і способи творення термінів землеробства.  Лексико-семантичний спосіб (семантична деривація). Частина термінів української термінології землеробства утворена лексико-семантичним способом, тобто на основі наявних у мові лексичних одиниць загальновживаної, загальнонаукової чи термінологічної лексики.

Як уже зазначалося, творення нової номінативної одиниці (лексико-семантичного варіанта) відбувається за умови зміни денотата на основі метафоричних, метонімічних та функціональних перенесень значень.

У термінології землеробства поширені метафоричні перенесення значення. Вони базуються на принципі аналогії: шильця (шильце) – тоненькі сходи рослин, схожі на шило; зуби – деталь борони та ін. 

Землеробські терміни творяться також унаслідок перенесення значення на основі суміжності (метонімія) за такими ознаками:

‘рослина’ – ‘плід рослини’ (картопля – однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмал; картопля – плоди цієї рослини, що вживаються як їжа і як корм для тварин; аналогічно: буряк, морква, горох тощо);

‘властивість’ – ‘кількісний показник’ (липкість – властивість, яка характеризується здатністю вологого ґрунту прилипати до різних предметів; липкість – показник, який виражають зусиллями в грамах на квадратний метр; аналогічно: пластичність, теплоємність тощо);

‘процес’ – ‘наслідок’ (зяб – спосіб обробітку землі в період від збирання попередника до пізньої осені під ярі культури врожаю наступного року і чорний пар; зяб – поле, яке входить в зиму після проведеного на ньому певного обробітку ґрунту для поліпшення фізичного стану орного шару, аналогічно: посадка, обвал тощо).

Частина термінів землеробства є наслідком функціональних перенесень – звуження, тобто спеціалізації в певній галузі загальнонаукового чи загальновживаного інваріантного значення, напр.: ерозія (с.-г., геол.) – руйнування ґрунту, гірських порід водою, льодом або вітрами;  ерозія (техн.) – руйнування металу або поверхні металевих виробів під дією механічних факторів або електричних розрядів; ерозія (мед.) – порушення цілості епітеліального шару шкіри або слизових оболонок під впливом різноманітних подразників Інваріантне значення для семантичної структури цих лексем ‘руйнування’, ‘порушення’.

Нами зафіксовано у термінології землеробства приклади синекдохи: соняшник – поле, на якому росте культура і соняшник – власне сільськогосподарська культура, аналогічно: ячмінь, кукурудза та ін. 

Випадок лексико-синтаксичного словотвору у терміносистемі землеробства всього один: перекотиполе.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору представлений невеликою кількістю термінів: у структурі термінів-словосполучень сплячі бруньки, повзучі бур’яни наявні ад’єктивовані дієприкметники, у процесі граматико-семантичного переходу дієприкметники втратили видо-часові значення і здатність дієслівного керування;  термін посівна (кампанія) – це субстантивація прикметника, у даному разі вона відбулася на основі суміжності мовного плану – текстуальної суміжності слів, що позначають ознаку та її носій та ін.

Відзначаємо, що неморфологічна деривація в термінології землеробства малопродуктивна.

С к л а д е н і    н а й м е н у в а н н я. У термінотворчому процесі складені найменування як тип номінації відіграють особливу роль. Здатні виражати єдині, хоч і розчленовані значення в складі речень і служити засобом номінації, синтаксичні сполуки функціонально наближаються до слова.

У термінах землеробства з погляду смислової розкладності та здатності відображати систему понять можна виділити такі типи термінологічних словосполучень:

– нерозкладні терміни: словосполучення, які є “термінологічними фразеологізмами”, що за аналізом окремих компонентів не відображають системи термінологічних понять, напр.: біла чума – хвороба злаків, коли кінчики молодих листків біліють;

–  розкладні терміни, які поділяються на  вільні словосполучення, всі частини яких мають самостійне термінологічне значення: мінеральне добриво, геологічна ерозія, замулювання ґрунту та зв’язані, у складі яких наявні компоненти, які не є термінами: вільна вода, прискорена ерозія, ранній зяб.

Для дослідження особливостей номінації термінів-словосполучень використаємо класифікацію за способом представлення компонентів значення у формальній структурі терміна (за аналогічними типами  нами класифіковано композитні номінації (О.О. Селіванова)):

–  синтагматичним: бур’яни спеціалізовані  – бур’яни,  які, пристосувавшись до культури, засмічують посіви переважно тільки певного виду рослин та ін.;

–       асоціативним: молочна стиглість – перша фаза стиглості зерна, за якої воно наливається густою білою рідиною та ін.

Термінів словосполучень землеробства,  утворених за сумарним типом, не зафіксовано.

За кількістю компонентів терміни-словосполучення поділяються на кілька видів: двокомпонентні (густота сходів), трикомпонентні (протиерозійні інженерні засоби), чотирикомпонентні (тепловий режим грунтового средовища) та багатокомпонентні (у складі словосполучень може бути п’ять компонентів і більше (прискорене використання речовинних ресурсів ґрунту, система обробітку земель першої технологічної групи)). Найпродуктивнішими є двокомпонентні.

У Висновках узагальнено результати дослідження.

Теоретичним підґрунтям дослідження послужили праці вітчизняних та зарубіжних науковців, у яких викладено погляди на проблеми вивчення терміна як лексичної одиниці в аспекті дефініції, сутності і складу його диференційних ознак, номінативних особливостей. З огляду на це лінгвістичний аналіз передбачав насамперед опис системної організації, особливостей і закономірностей творення термінів землеробства в сучасній українській літературній мові.

Важливою прикладною термінологічною проблемою є лексикографічний опис наукових галузей, що спирається на сучасну лексикографічну теорію, яка має специфіку щодо термінологічної лексики (формулювання дефініцій за певними правилами, розмежування термінології та номенклатури та ін.). На сучасному етапі гострою потребою є укладання нормативних словників сільськогосподарської (землеробської) термінології.

Для формування української наукової термінології землеробства (початок формування  – кінець ХІХ ст.)  визначальними є два періоди: 20-ті та 90-ті роки ХХ ст. – початок ХІХ ст., які характеризуються активізацією процесів кодифікації. Звуження сфери функціонування термінології з 30-х до 90‑х років ХХ ст., зумовлене соціальними чинниками, негативно позначилося на її якісному та кількісному складі. На сучасному етапі гострою потребою є укладання сільськогосподарських термінологічних словників, які максимально повно відображали б її системну організацію.

Специфіка системної організації термінології землеробства визначається складом і структурою лексико-семантичних парадигм, наявністю контекстуальних синонімів, антонімів, що зумовлено будовою категорійно-поняттєвого апарату землеробства як науково-технічної галузі. Оскільки термінологія землеробства, як і будь-яка інша терміносистема, є підсистемою лексики літературної мови, такі типи семантичних відношень (зовнішньо- і внутрішньосистемних), як синонімія, антонімія, полісемія, омонімія властиві їй повною мірою.

 Лексичний склад української термінології землеробства з погляду походження відзначається гетерогенністю, проте етимологічною основою більшої частини аналізованих термінів є питомі кореневі та службові морфеми, що зумовлено давньою історією формування землеробства як галузі суспільної діяльності. Важливою проблемою є співвідношення  запозиченого та автохтонного у процесі функціонування та творення терміноодиниць. Вибір відповідника повинен визначатися насамперед основними вимогами до культури наукового мовлення (лаконічність, точність, милозвучність та ін.).

Тематична структура сучасної української термінології землеробства  залежить від універсальної концептуальної структури наукової картини світу (основні категорії: предмет (об’єкт), дія, подія (результат), стан, місце, шлях (мета), кількість. У термінології землеробства виділено 13 тематичних груп.

Творення термінів у сучасній українській термінології землеробства відбувається (з різним ступенем продуктивності) за способами і моделями словотвору української мови, а також аналітичною деривацією (терміни-словосполучення). Спеціалізованих способів творення та словотворчих формантів не зафіксовано.

              Отже, результати пропонованого дослідження повинні сприяти  гармонізації процесу кодифікації сучасної української термінології землеробства як на міжгалузевому, так і на внутрішньогалузевому рівні.