ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ПАРАДИГМА ШИРОКОЗНАЧНИХ СЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ



Название:
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ПАРАДИГМА ШИРОКОЗНАЧНИХ СЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Альтернативное Название: Лексико-семантическая ПАРАДИГМА ШИРОКОЗНАЧНЫХ СЛОВ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її теоретичні засади, об’єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, указано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.


Перший розділ “Лексико-семантичне явище широкозначності” становить теоретичну основу наукового дослідження, складається з трьох підрозділів, де подається огляд наявних у лінгвістці підходів до вивчення еврисемії, розкривається категорійний статус широкозначності в українській мові, визначається її місце серед інших лексико-семантичних категорій, зокрема абстрактності / конкретності, багатозначності та омонімії, невизначеності, неоднозначності та дифузності, аналізуються основні функції контексту при визначенні широкого значення слова.


У підрозділі 1.1. “Історія вивчення питання” подано еволюцію поглядів на явище широкозначності.


Історія вивчення еврисемії в мовознавстві бере початок у другій половині ХХ століття. Уведення в лінгвістику поняття “широке значення слова”, яким і сьогодні користується переважна більшість науковців, належить Н. Амосовій. Саме вона вперше застосувала терміни “еврисемія”, “еврисемічний” для називання особливого типу максимально узагальненого лексичного значення, яке існує в чистому вигляді лише в мові і дещо звужується, конкретизується при вживанні слова в мовленні.


У 60–70 роках ХХ ст. дослідження велися переважно над формуванням термінологічного апарату, розкриттям природи, сутності самого явища, причин його виникнення (роботи                    Н. Амосової, І. Арнольд, В. Конецької, В. Соколової, В. Ярцевої тощо), а в наступні два десятиліття  розглядалися питання, пов’язані, головним чином, із функціональним потенціалом широкозначних слів різних мов світу, зокрема англійської, французької, німецької та російської. Роботи К. Горшкової, Л. Гросул, Г. Гурської, Б. Джоломанової, С. Дімової, Л. Івченко, В. Колобаєва,  С. Красногіревої, Л. Лебєдєвої, А. Ленца, І. Лотової, Г. Нікітіної та ін. присвячені розкриттю функціонально-граматичного аспекту еврисемантів, їх лексичної і синтаксичної сполучуваності. У 90-х роках ХХ ст. розроблялися нові напрями теорії широкозначності – проводився порівняльний аналіз широкозначних лексичних та фразеологічних одиниць (І. Василюк), виявлявся прагматичний аспект семантики слів широкої понятійної основи (Л. Кістанова, А. Степанова). Із сфери лексики широкозначність перенесли у фразеологію, дослідивши еврисемічність стійких виразів і сполук     (В. Луговий, В. Попова, В. Умборг та ін.). На початку нового тисячоліття з’явилися роботи, у яких розглядався когнітивний потенціал слів із широким значенням (Т. Гарковська).  


Широкозначність у дисертації вважаємо лексико-семантичною категорією, яка займає певне місце в семасіології, входить до більш складної функціонально-семантичної категорії неоднозначності, співіснує з подібними семантичними категоріями, переважно з багатозначністю, репрезентується мовними одиницями (еврисемантами) з особливим типом лексичних значень.


У підрозділі 1.2. “Широкозначність як семантична категорія” відображено специфіку еврисемії як лексико-семантичної категорії при зіставленні її з категоріями абстрактності / конкретності, полісемії, омонімії, невизначеності, неоднозначності та дифузності.


У лінгвістиці ототожнення широкозначності й абстрагування неможливе. Широке значення виступає різновидом абстрактного, оскільки передає поняття про клас, у той час як абстрактне поняття може вказувати на властивість або ознаку конкретного предмета. Будь-який еврисемант завдяки своїй узагальненій семантиці виступає абстрактною назвою, родовим найменуванням (напр.: діло, робота, справа і под.), і лише обмежена частина абстрактної лексики вважається широкозначною (напр.: почуття, рух і под.).  


Специфіка лексико-семантичної категорії широкозначності найяскравіше розкривається при зіставленні її з багатозначністю. Широкозначність та полісемія співвідносяться у “кількісно-якісному” відношенні. Якщо еврисемія слів – це якісна  характеристика значення, то  полісемія – кількісна, оскільки передбачає наявність певного числа значень відповідного слова. Полісемант завжди виражає два або декілька різних понять, які обов’язково входять до його семантичної структури, закріплюються і формують значення. У словах із широкою семантикою позначувані поняття лише зовні пов’язуються зі словом, із фонетичною оболонкою, проте не входять до його семантичної структури. Вони з’являються при функціонуванні лексеми в конкретних контекстах і співвідносяться з єдиним узагальненим широким поняттям, напр.: річ – “предметність”, робити – “дія” тощо. І широкозначність, і багатозначність “знімаються” контекстом: відбувається відбір потрібного значення полісеманта або ж наповнення конкретним змістом широкого значення еврисеманта.


Наявність у слові широкого значення не виключає можливості існування його омонімів, тобто самостійно співзвучних із ним слів із своєю власною понятійною і предметною співвіднесеністю (Н. Амосова). Якщо один із омонімів виражає широке за обсягом і вузьке за змістом поняття, яке розкривається лише в контексті, і якщо архісемою такого значення виступає родова сема, то слово належить до еврисемантів. Наприклад, омонімічні лексеми річ – будь-який предмет взагалі і річ – мова, виступ;  справа (широкозначний іменник) – робота, заняття людини та справа (прислівник) – із правого боку і под.


 Широкозначність та полісемія іноді спричиняють мовну невизначеність, заважають прозорому сприйняттю висловлення. Під невизначеністю розуміємо когнітивно-дискурсну категорію, яка характеризує мисленнєво-мовленнєві процеси під час комунікації (Т. Фітьо). Сутність невизначеності, головним чином, полягає в тому, що будь-який мовний знак (слово, фразеологізм, словосполучення, речення), узятий поза контекстом, характеризується більш-менш виявленою семантичною неповнотою, незрозумілістю, незавершеністю. Еврисеманти на мовному рівні семантично невизначені, оскільки широке значення – максимально узагальнене сигніфікативне значення, яке виражає широке за обсягом фактів та явищ дійсності поняття (напр.: винахід, виріб, витвір і под.). Перехід на мовленнєвий рівень супроводжується “семантичним наповненням” їх змісту та “семантичним спустошенням” обсягу (А. Ленца). У тексті будь-який еврисемант стає вже чітко визначеним:


“А коли перед тобою в’язниця – один із найдавніших людських винаходів... Як то кажуть: “Не зарікайся: і по мудрому чорт катається...” (П. Загребельний);


“Сніданок ми ніколи не їли з хлібом. Що б там не подавали, суп чи кашу, хліб залишався цілий. І вже коли ось-ось мала пролунати команда “встати!”, ми пускали по руках солянку з сірою крупною сіллю, кожен брав з неї пучку солі і трусив нею пайку, потім удавлював дрібки великим пальцем у м’якушку і ховав хліб до кишені. Цей винахід сподобався усьому училищу, бо ні до сніданку, ні в сніданок нам не хотілося їсти дужче, ніж після сніданку”  (Гр. Тютюнник).


Лексико-семантичні категорії еврисемії та дифузності плутаються, невиправдано ототожнюються. Дифузність визначається як нечітка диференціація значень у слові, відсутність меж між ними, а дифузія  розуміється як семантична структура, в якій слово позначає розширений до невизначеності сигніфікат і називає численні конкретні референти (І. Василюк). Широкозначність у дисертації розглядаємо як різновид дифузії: будь-яке еврисемічне значення можна вважати дифузним, проте не кожне дифузне є широким. Дифузія деяких слів викликається варіюванням конотативного значення (напр.: бовдур, дурак,  ідіот і под.). 


У підрозділі 1.3. “Широкозначність і контекст” з’ясовано роль контексту в розкритті широкої семантики.


Широкозначне слово в мові несе невизначену інформацію, а в контексті реалізує конкретну лексичну семантику, де одні значення нейтралізуються, інші ж актуалізуються. Крім того, контекст модифікує смисл у межах одного широкого значення, уточнює його, розширюючи або обмежуючи коло денотатів. 


У другому розділі“Лексико-семантична парадигма широкозначних іменників” – розкрито специфіку широкої семантики субстантивів української мови, проаналізовано особливості їх функціонування в художньому тексті.


Підрозділ 2.1. “Типи широких значень слів. Класифікація еврисемантів української мови” присвячений аналізові типів широкої семантики та класів українських еврисемантів.


Усі широкі значення слів української мови за ступенем узагальненості, співвіднесеністю з певним колом денотатів, а також за структурою широкої семантики розподілено на два класи: категоріально-широке значення та відносно широке значення. Перший із них представляє семантику найвищого ступеня абстрагованості, яка виражає поняття “предметності” для іменників, “непроцесуальної ознаки предмета” для прикметників, “дії” чи “стану” для дієслів тощо. Серед усіх досліджених назв категоріально-широке значення мають, наприклад, іменник річ (“предметність”), дієслова бути (“стан”), робити – (“дія”) та ін. У структурі такого значення наявна лише одна інтегральна сема. В основі відносно широкого значення лежить родове поняття, а структуру складає вже не тільки інтегральна, а й диференційні семи, напр.: іменники людина, особа, подія, тварина, явище і под. Рівень абстрагованості цього типу значення помітно нижчий, ніж попереднього.  


Усю    широкозначну лексику розглянуто в реферованому дослідженні як систему лексико-семантичних полів (ЛСП) – найбільших парадигматичних об’єднань. Під лексико-семантичним полем розуміємо групи слів, об’єднаних спільністю змісту та відображення позначуваних ними реалій дійсності – людей, предметів, явищ та ін. (М. Кочерган). Еврисеманти української мови розподілено за двома полями: ЛСП широкозначних назв речей (підрозділ 2.2. “Лексико-семантичне поле еврисемантів – назв речей”) та ЛСП широкозначних назв людини (підрозділ                     2.3. “Лексико-семантичне поле еврисемантів – назв людини”). Структуру кожного поля розглянуто як сукупність менших організацій слів – лексико-семантичних груп (ЛСГ), підгруп.


Обидва ЛСП ієрархічно впорядковані: мають центр і периферію. У роботі доведено, що ядерні слова груп семантично найбільш узагальнені, найчастотніші, активно вступають у синтагматичні зв’язки, а віддалені лексеми – значно конкретніші, сполучуваність їх обмежена. 


 


 


У ЛСП еврисемантів – назв речей виділено три ЛСГ:


1) широкозначні назви матеріальних предметів (виріб, винахід, витвір, інструмент, предмет, прилад, пристрій тощо);


2) еврисеманти – найменування життєвих, суспільних, природних, реальних чи уявних подій (випадок, подія, ситуація, факт, явище та ін.);


3) широкозначні назви справ – найрізноманітніших видів діяльності, роботи, праці, занять (діло, діяльність, заняття, робота, праця, справа і под.).


У процесі аналізу структури широких значень слів виявлено, що архісема “матеріальна предметність” є об’єднуючою семантичною ознакою широкозначних назв предметів (порівняймо структури широких значень слів: “матеріальна предметність” (предмет), “матеріальна предметність” + “матеріал виготовлення” (виріб), “матеріальна предметність” + “призначення” (інструмент)). Сема “зовнішній вияв предметності” спільна для еврисемічних найменувань подій (пор.: “предметність” + “зовнішній вияв” (подія), “предметність” + “зовнішній вияв” + “істинність” (факт)). Сема “діяльність” наявна в структурі широких значень проаналізованих назв справ (напр.: “діяльність” (справа), “діяльність” + “процес” (робота), “діяльність” + “трудовий процес” (праця) тощо).


 


До ЛСП еврисемантів – назв людини включено іменники із спільною семою “людська сутність”. За диференційними ознаками “біологічна сутність”, “соціальна сутність”, “рід діяльності”, “стосунки з іншими людьми” виділено чотири ЛСГ:


1) назви людини як живого організму (індивід, істота, організм, постать, створіння та ін.);


2) назви людини як одиниці соціуму (індивідуальність, особа, особистість і под.);


3) назви осіб за родовою діяльністю, посадою або  професією (керівник, майстер, помічник, спеціаліст, фахівець і под.);


4) еврисеманти на позначення стосунків між людьми – сімейних, родинних, територіальних чи суспільних (жінка, чоловік; ворог, гість, друг, колега, приятель, сусід та ін.).


Сема “людина” (“людська сутність”) виражає спільне значення, властиве всім компонентам аналізованої парадигми, у той же час протиставляє їх широкозначним назвам речей (пор.: “біологічний організм” (істота), “біологічний організм” + “людська сутність” (людина), “біологічний організм” + “людська сутність” + “соціальна сутність” (особа).


У лексико-семантичній парадигмі широкозначних іменників еврисемант „штука” відіграє особливе місце позагрупового компонента, знаходиться на межі двох полів. З одного боку, називаючи будь-який предмет дійсності, явище, ситуацію, він семантично наближається до ядерного слова ЛСП найменувань речей, може заміщувати всі його компоненти, а з іншого, – входить до складу ЛСП найбільш узагальнених назв людини. Указуючи на приблизну кількість чого-небудь, еврисемант стає квантитативною одиницею. Напр.: „Дружнім сміхом відповіло товариство на цю штукувитівку. Сказано ж: артист!”  (О. Гончар);


„Він забивав памороки показниками, і не просто показниками, а високими, найвищими, а найвищі показники – це така штука, що в кого вони є, то вже до нього не доступишся”               (П. Загребельний).


У підрозділі 2.4. “Функції іменникових еврисемантів у структурі художнього тексту” досліджено роль еврисемантів у художніх творах.  


Основними функціями широкозначних іменників у структурі літературно-художніх творів ХХ століття виступають повторна номінація та заміщення. Повторна номінація, за класифікацією           В. Гака, – це різновид синтагматичної номінації, при якій один і той же предмет (істота чи неістота) позначається різними словами, які співіснують у мові і мають свої лексичні значення. Ця функція характерна для широкозначних назв людей. Аналіз показав, що такі іменники в основному не вносять ніякої нової інформації у висловлення, а лише повторно називають осіб:


Ясень був вельми веселий чоловік, але в літописах годі шукати згадок про веселих людей, бо ж відомо, що тільки рівні сміються між собою, а літописи складаються для послідовно-впертого простеження й утвердження людської нерівності, що неминуче супроводжується урочистістю й надмірною поважністю”   (П. Загребельний);


“Нарешті почула кілька нетерплячих дзвінків у двері. Так дзвонив лише Богдан. Вона кинулась до дверей, почуваючи, як тремтять руки, як тремтить вона вся. Чоловік зайшов у вітальню втомлений і розчарований”  (К.  Мотрич).


Для еврисемантів – узагальнених назв речей типова функція заміщення. Широкозначні слова заміщують окремі лексеми, словосполучення чи навіть фрагменти тексту. Заміщення слів у межах одного речення обумовлено фонетичним урізноманітненням висловленого, його милозвучністю або логічною послідовністю. При заміщенні широкозначними іменниками фрагментів тексту створюється своєрідний стилістичний контекст. Наприклад, еврисемант річ заміщує лексеми хліб, видовище, робота, гра:


“У старому Римі люди вимагали двох речей: хліба і видовищ, тобто роботи і гри. Хліб дає людині можливість жити, а гра – цікавість жити; робота людину виснажує, а гра манить і захоплює. Робота – це самоприневолення, а гра – це забавка, приневолювати до якої непотрібно” (В.  Шевчук).


У третьому розділі роботи“Займенникові еврисеманти української мови”проаналізовано широку семантику й функціональні особливості прономінативів.


Займенникові слова створюють найбільше угруповання в парадигмі широкозначних слів української мови. Їх унікальність полягає в особливій узагальненій семантиці, детально розглянутій у підрозділі 3.1. “Семантика займенникових еврисемантів”. Внутрішню структуру значення кожної займенникової лексеми формують вказівний і “номінативний”, чи “тематичний”, компоненти (Л. Барлас) (напр.: він – “предмет”, “людина”, “істота / неістота” тощо), які наповнюється змістом ще в мові, а деталізується в мовленні, проте можуть залишитися й імпліцитними.


Досліджувані прономінативи за семантикою об’єднано в три лексико-семантичні групи, перша з яких представлена займенниковими іменниками, останні дві – займенниковими прикметниками, числівниками та прислівниками:



  1. Слова, які вказують на предметність: певну річ (предмет, процес, явище тощо): воно, що, щось, дещо, що-небудь, будь-що, ніщо  і под. або особу,  живу істоту: я, ми, ти, ви, він, вона, вони, хто, хтось, дехто, хто-небудь, будь-хто, ніхто та ін.

  2. Лексеми, які вказують на непроцесуальну ознаку: мій, твій, наш, ваш, свій, їхній, цей, такий, сам, самий, весь, всякий, кожний, інший, абиякий, будь-який, який-небудь, якийсь, ніякий, нікотрий, нічий, жодний, скільки, ніскільки, як-небудь, коли-небудь, казна-де, казна-куди і под. 

  3. Займенники-зв’язки: це, той. 


За ознаками “людина”, “предмет”, “відомий”, “невідомий” і “невизначений” прономінативи нами покласифіковано на сім підгруп.


Підрозділ 3.2. “Функціональні особливості займенникових слів” присвячено аналізові функцій займенникових слів у художніх текстах, основною з яких є номінативно-вказівна. Указуючи на істоту чи предмет, прономінативи також називають її, характеризують за особою, за кількістю, місцем знаходження, часовим виміром тощо, напр.:


“Ходив до нього завжди старший сошенянський пасічник дід Прокіпко – не про щось там дрібне погомоніти, а про життя”   (Гр.  Тютюнник);


“І про те вона знала! Але не пробувала будь-що змінити, бо що може навіть всемогутня жінка супроти задавнених звичаїв, які обступають людину, мов непробивні мури Стамбула”                        (П. Загребельний);


“Часом їй уже здавалось, що в їхніх стосунках не сталося ніякого розладу, що ревнувати його до когось було б недоречно, що саме тепер вони стають ближчі один одному, ніж будь-коли”   (О. Гончар).


У четвертому розділі – “Лексико-семантична організація широкозначних дієслів” охарактеризовано функціонально-семантичні особливості широкозначних дієслів української мови.


У підрозділі 4.1. “Своєрідність лексичних значень дієслів” досліджено особливості широкої семантики вербальних слів.


Дієслова мають тип лексичного значення, відмінний від іменникового та займенникового. По-перше, вони виражають ознаку в процесі її становлення, тривання або розгортання (процесуальність). По-друге, у їх семантиці фіксуються різні модальні, видові відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча та інші додаткові характеристики. По-третє, усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систему на основі спільного лексичного значення процесуальності та загальнодієслівних категорій виду, перехідності / неперехідності і стану, а також їх здатності керувати іменниковою формою непрямого відмінка та поєднуватися з обставинними словами.


Тип дієслівного понятійного змісту залежить від лексичної сполучуваності. Чим вищий рівень абстрактності лексичного значення, тим легше дієслово вступає в синтагматичні зв’язки з іншими словами. Вербальні еврисеманти  надзвичайно об’ємні, тому вони набувають майже необмеженої можливості контекстуальних реалізацій. У дисертації доведено, що від кількості таких реалізацій залежить функціональний потенціал дієслів, а отже, і їх ступінь широкозначності. 


Лексико-семантична парадигма еврисемантів української мови представлена двома групами дієслів: із значенням стану (бути, мати, ставати / стати і под.) (підрозділ                    4.2. “Широкозначні дієслова стану”) та з семантикою дії (робити, брати, давати / дати, бити тощо) (підрозділ  4.3. “Широкозначні назви дії”).


У реферованому дослідженні дотримуємося концепції А. Загнітка, згідно з якою поняття дії включає в себе семантичні ознаки активності, доцільності, каузативності, об’єктності, інструментальності.  Найпослідовніше вони виражені серед дієслів, які позначають активні цілеспрямовані дії, що творяться особою і спрямовані на об’єкт із метою його перетворення. Дієслова дії охоплюють лексеми фізичної дії, інтелектуальної дії, мовлення, давання, відношення, простору, володіння і приналежності. Дієслова стану характеризуються елементарною смисловою структурою і називають “приписувані субстанції ознаки як іманентно їм властиві, що не виходять за межі одного суб’єкта” (фізичний або психічний стан, фізіологічний стан, поведінка, звучання, буття тощо)   (А. Загнітко).


За типом широкого значення еврисеманти бути і робити протиставляються іншим дієсловам: усі їх ЛСВ залежать від категоріально-широких значень (“стан” і “дія” відповідно). Деталізований аналіз структури номінативних значень дієслів бути і робити показав, що в основі зв’язку їх семантичних компонентів лежить понятійна співвіднесеність. Усі розглянуті в дослідженні значення лексем бути і робити мають однорідні компонентно-семантичні структури, центрами яких є семи “існування” й “виконання дії” відповідно.


Методом компонентного аналізу значень доведено, що в семантичній структурі дієслів мати, брати, дати / давати, бити і под. відносно широкі значення, які називають найбільш узагальнені дії чи стани і конкретизується лише в мовленні, співіснують із іншими ЛСВ.


Проаналізовані типові моделі лексичної та синтаксичної сполучуваності зазначених дієслів. Виявлено, що найуживаніша конструкція дієслова з наступним іменником (V + N): дієслово виражає максимально узагальнене значення і може набувати семантики іншого слова, напр.:


битибити колодязь – рити колодязь; бити олію – виготовляти олію; бити струменем повітря – пересування повітря в просторі; бити джерелом – активно, бурхливо виявлятися; бити в очі – яскраво світити, засліплювати; бити поклони – низько вклонятися до землі; бити карту партнера іншою картою або козирем;   


братибрати акорди – виконувати музичний твір; брати приклад – наслідувати когось; брати верх (гору) над ким (чим) — здобувати перевагу в чомусь; перемагати; брати в роботу кого — лаяти, сварити когось за якусь провину; брати до уваги щось — зважати на що-небудь, ураховувати щось; брати зобов’язання — зобов’язуватися що-небудь робити, виконувати; переймати на себе певний обов’язок; брати слово – виступати зі словом; брати участь у чому — бути учасником чого-небудь; брати рушники — свататися; брати шлюб – одружуватися; 


бутибути в побуті – використовувати щось в побуті; бути винятком – відрізнятися від інших; бути на боці – стати прибічником кого-небудь; бути на чолі – очолювати що-небудь; бути на поводі – діяти за чиєю-небудь вказівкою, сліпо підкоряючись волі інших; бути за батька (сина і т. ін.) кому — заступати батька (сина і т. ін.), ставитися до когось, як батько (син  і  т. ін.);


даватидавати до книжки примітки – робити позначки; давати дорогу – звільняти шлях; давати змогу – надати можливість у виконанні чого-небудь;  давати їжу – годувати, давати лад — наводити, забезпечувати лад, порядок у чому-небудь, порядкувати; давати місце – пропускати уперед; давати перевагу (кому) – симпатизувати комусь; давати пораду – радити комусь; давати початок — бути першоосновою, джерелом чого; давати притулок – дозволити комусь жити із собою; давати слово — надавати можливість виступити на зборах або обіцяти що-небудь комусь і под.     


Усі широкозначні дієслова первинні за походженням, поліфункціональні та синсемантичні, тобто контекстуально залежні. Вони виступають в ролі самостійних (бити, давати / дати, узяти / брати тощо), допоміжних (вважатися, залишатися / залишитися, здаватися / здатися, лишатися / лишитися, робитися / зробитися, ставати / стати і под.) або службових (зв’язка бути) слів.


У підрозділі 4.4. “Функціональні особливості дієслів” розглянуто текстову специфіку вербальних еврисемантів у  художньому мовленні.


Роль широкозначних дієслів у художніх текстах полягає, головним чином, у їх організаційній функції: вербальні еврисеманти виступають зв’язковими ланками між частинами тексту, при цьому вони вступають у проспективний, ретроспективний або подвійний зв’язки з іншими словами. Якщо дієслово вживається вперше і залежить від наступного контексту, пояснюється ним, то йдеться про проспективний зв’язок; якщо співвідноситься з попереднім контекстом, – має місце ретроспективний зв’язок; при подвійному зв’язку еврисемант обумовлюється попереднім і наступним контекстами одночасно.    


 


У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:


1. Широкозначність, чи еврисемія, – це мовне явище лексико-семантичного рівня, яке характеризується розширенням семантичного обсягу слова для позначення різноманітного кола предметів, явищ, дій тощо. Широке значення є цілісним значенням із максимальним ступенем узагальненості, воно існує в мові (тобто в умовах ізоляції слова від конкретного контексту), проте звужується й конкретизується в мовленні. В основі семантики таких слів лежить надзвичайно абстрагована ознака, завдяки якій стає можливим позначення безлічі предметів і явищ навколишньої дійсності. 


2. Широкозначність – це особлива лексико-семантична категорія, яка  займає певне місце в семасіології, входить до складнішої функціонально-семантичної категорії неоднозначності, співіснує з іншими семантичними категоріями, зокрема з абстрактністю / конкретністю, полісемією, омонімією, невизначеністю та дифузією.


3. Еврисемія як лінгвістична категорія – це сукупність мовних одиниць із широким максимально абстрагованим значенням, яке конкретизується в мовленні. Широке значення зазвичай не єдине в слові, а співіснує з іншими ЛСВ, проте це положення не дає права ототожнювати широкозначність та багатозначність. Мікроструктура, яка окреслює явище полісемії, розкривається на рівні семантичної структури слова, а мікроструктура, яка представляє еврисемію, – на рівні одного значення.


4. Залежно від ступеня узагальненості широкої семантики та її  місця серед інших ЛСВ виділено два типи широких значень: категоріально-широке та відносно широке. Перший із них виступає категоріальним значенням того чи іншого граматичного класу слів; до його структури входить лише інтегральна сема. В основі відносно широкого значення лежить родове поняття; його структуру складає вже не тільки інтегральна, а й диференційні семи.


5. Широкозначні слова на категорійній основі об’єднані в три парадигми (іменники, займенники, дієслова), які розглядаються як система найбільших угруповань – лексико-семантичних полів.  Єдність і цілісність кожного ЛСП еврисемантів забезпечується його внутрішнім упорядкуванням: центр – периферія. До поля зараховуються слова за наявності в їх семантичній структурі спільної формальної ознаки – широкого значення, яке конкретизується в контексті.


 


6. Широкозначні слова в художніх текстах несуть різне функціональне навантаження. Субстантивні еврисеманти, зокрема, не вносячи ніякої нової інформації, виконують функцію повторного називання, тим самим увиразнюють художнє мовлення. Прономінативи, вказуючи на фрагменти тексту, уточнюють або конкретизують їх. Широкозначні дієслова зв’язують частини тексту, роблять його інформативнішим, допомагають уникати словесних повторів, сприяють послідовності та закономірності викладу думок. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины