ЛІНГВОКОНЦЕПТУАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ФРАГМЕНТІВ КОГНІЦІЇ В ТЕРМІНОПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ КАРТИНИ СВІТУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ЛІНГВОКОНЦЕПТУАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ФРАГМЕНТІВ КОГНІЦІЇ В ТЕРМІНОПРОСТОРІ УКРАЇНСЬКОЇ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ КАРТИНИ СВІТУ
Альтернативное Название: ЛИНГВОКОНЦЕПТУАЛЬНАЯ репрезентация ФРАГМЕНТОВ Когниция В ТЕРМИНОПРОСТОРИ УКРАИНСКОЙ искусствоведческой КАРТИНЫ МИРА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано проблематику дослідження, визначено його мету й завдання, об’єкт і предмет, наукову новизну, теоретичну й практичну цінність, подано джерела фактичного матеріалу, а також наведено відомості про апробацію результатів дослідження.


У першому розділі “Основні напрями наукового осмислення поняття “концепт” у сучасній парадигмі лінгвоенциклопедичного знання” йдеться про поняття “концепт” як наскрізне в сучасній парадигмі лінгвоенциклопедичного знання. Воно засвідчене не лише вітчизняними й зарубіжними лексикографічними джерелами та науковими працями як міжгалузевий термін, а й творами художньої літератури та рекламними проспектами, де виявляє свій конотативний потенціал і як одиниця загальномовного континууму.


Започатковане в межах філософії ще в період класичної латини, слово концепт набуває статусу протонаукового поняття приблизно з ХІ–ХII ст. і починає спорадично вживатися в логіці, а з XIX ст. – у психології та лінгвістиці. На межі кожної з цих наук формується різне його бачення. Наукове осмислення поняття концепту модифікується, з одного боку, в напрямі взаємодії лінгвістики й психології, лінгвістики й культурології, лінгвістики й літературознавства, лінгвістики й етнології, що породило низку нових дисциплін, з другого, – в результаті тих змін, які відбувалися в ціннісних орієнтаціях самих науковців, тобто пов’язаних із змінами наукових парадигм. Його термінологічний статус визначають такі напрями наукового осмислення: лінгво-логіко-філософський (П. Абеляр, Ф. Аквінат, А. Вежбицька, У. Гамільтон, Дж. Гарвей, Ф. Гваттарі, Е. Гуссерль, Ж. Дельоз, Ф. Енгельс, Дж. Колберт, У. Куайн, К. Маркс, С. Ору, Г. Райл, Д. Скотт та ін.); психолінгвістичний та лінгвокогнітивний (О. П. Бабушкін, Л. Вітгенштейн, Н. Гейз, М. Джонсон, В. З. Дем’янков, Р. Джекендофф, С. А. Жаботинська, А. П. Загнітко, О. Коллінз, М. Куїлліан, О. Є. Кубрякова, Р. Лангакер, Дж. Лакофф, Ж. Лаффаль, І. Мельчук, Ж. Піаже, Е. Рош, О. В. Рахіліна, О. О. Селіванова, Б. Скіннер, М. Тернер, Дж. Фодор, Ж. Фоконьє, Н. Хомський, А. Ченкі та ін.); лінгвокультурологічний (С. О. Аскольдов, Н. Д. Арутюнова, С. Г. Воркачов, А. Вежбицька, І. О. Голубовська, О. О. Залевська, В. Г. Зусман, В. І. Карасик, В. В. Колесов, В. В. Красних, О. Є. Кубрякова, Д. С. Лихачов, В. О. Маслова, В. П. Нерознак, О. О. Опаріна, З. Д. Попова, Г.Г. Слишкін, Н. В. Слухай, Ю. С. Степанов, В. М. Телія та ін.); лінгвопсихологічний.


У лінгво-логіко-філософському осмисленні поняття концепту можна виділити кілька піднапрямів, що як такі певною мірою збігаються з окремими етапами його онтологічного пізнання, а саме: наївний, або символічно-метафоричний (концепт як неусвідомлена універсалія, смислообраз), власне концептуалістський (концепт як раціонально осмислена універсалія, узагальнена категорійна форма, категорійне поняття, або поняттєва категорія), метафізичний (концепт як статичний об’єкт), діалектичний (концепт як форма думки, динамічний об’єкт), етнокультурний (концепт як наївно-мовне уявлення, примітив, мовна універсалія, універсалія культури), логічний / аналітичний (концепт як логічна категорія), структуралістський (концепт як категорійна модель світу, ціннісно-смисловий універсум), епістеміологічний (концепт як знання, епістема), постструктуралістський (концепт як фрагментарна цілісність).


Психолінгвістичне та лінгвокогнітивне осмислення поняття концепту виявляє себе в теоріях: поетапного формування понять (концепт як класифікаційний абстракт, когнітивна універсалія), базового рівня, або прототипів (концепт як природна категорія, прототип), значення (концепт як логічне поняття, чітко визначена абстракція), [нео]біхевіористичній (концепт як поведінкова / образна схема, сигнал), конекціонізму (концепт як інтегральна одиниця інтелекту, що збирається з множинності своїх ознак, концепт як нейролінгвістична модель), генетичній (концепт як уроджена ментально-мовна структура), а також у контексті загальних положень когнітивної психології та когнітивної лінгвістики (концепт як асоціативно-вербальна / семантична / концептуальна сітка, вузол, ієрархічна структура, ментальна репрезентація, нечітке поняття, когнітивна структура / модель).


Лінгвокультурологічне та етнолінгвістичне трактування поняття концепту породжує такі підходи, як етноцентричний (концепт як знак, “згусток”, ключове слово культури, культурна домінанта, національно-культурний стереотип тощо), антропоцентричний (концепт як потенція), аксіологічний (концепт як цінність), а також концепцію смислової організації структури знань (концепт як смисл) та ідеї заступання й посередництва (концепт як заступник реалії або поняття, посередник).


Лінгвопсихологічне осмислення слова концепт представлене фактично одним напрямом – лінгвістичним концептуалізмом (дослідження предмета психології – людської ментальності – крізь призму лінгвістики), що кваліфікує його як лексичну одиницю, яку можна досліджувати (як і будь-яку іншу лексему) сукупністю власне лінгвістичних методів, зокрема методом семантичного, граматичного, дистрибутивного аналізів, аналізу дефініцій, ураховуючи її функціонування в наївно-побутовій та власне науковій картинах світу, а також різні рівні мовної організації. Такий підхід в аспекті проблем концептуальної репрезентації екстраполює це явище безпосередньо на сам термін концепт, розкриваючи його: 1) етимологію (лексема концепт за різними лексикографічними джерелами бере свій початок від лат. conceptus – іменника чоловічого роду, вживаного ще в творах письменників епохи Августа та працях римського філософа, політика й оратора Марка Тулія Цицерона зі значеннями “зачаття, зародження [в череві матері]”; “зародок”; “поняття; уявлення”; “об’єднання; запліднення, народження; потомство” або лат. соnceptum “креслення, план, ескіз”; “проект, начерк, чернетка”; “абстракція, абстрактне поняття”; “конспект”; “зародження дитини [в череві матері]”); 2) історію лексикографічної фіксації (найбільш частотними, або типовими, тлумаченнями семантичної структури слова концепт є: “поняття” (засвідчене в багатьох європейських мовах, окрім німецької, словацької та словенської), “образ” (у романських та германських мовах), “план”, “начерк”, “чернетка” (в германських і слов’янських мовах), “започаткування; зародження; зародок” (у романських мовах), “фантазія” (у германських мовах), “думка”, “задум” (у слов’янських мовах)); 3) лексико-семантичну актуалізацію в наукових текстах на рівні семантичних оказіоналізмів (пор., наприклад, індивідуально-авторські визначення концептів: центр вібрації”, “абсолютна поверхня та об’єм”, “арифметичне число”, “жива матерія”, “нескінченні швидкості кінцевих рухів”, “конкретні конструкції на зразок вузлів машини” – Ж. Дельоз) та в художніх творах української мови на рівні конотацій термінологічності (наприклад: “Часом добрі концепти так несподівано приходять у голову. Коби ж я подумав о тім раніше”. – Г. Хоткевич); 4) дистрибутивні відношення в різних типах синтагм (наприклад: фрагментарні концепти, концепт сімейного автомобіля; концепт “лінь”, концепт “Ворона і Лисиця”; карнавальний (сміховий) концепт, серйозний концепт – Г. Слишкін; концепт-ім’я, концепт-етимон, концепт-“посередник”; образи-концепти, слова-концепти; текст як концепт, категорії як універсальні концепти; концепти зберігають знання про світ, функціонують; концепти відокремлюються, поєднуються; концепти мисляться; концепти утворюються, адаптуються та ін.); 5) словотвірну продуктивність і термінотвірний потенціал (наприклад: макроконцепт, концептоутворення, концептуалізм, концептуалізатор; образно-концептуальний; концептуальний аналіз, концептуальна база, концептуальне поле та ін.).


Систематизація наукових напрямів осмислення поняття концепт та лінгвістичний аналіз самого слова концепт є важливим моментом у плані усвідомлення сутності феномену концепту як власне ментально-мовного утворення.


У другому розділі “Концепт і концептосфера в науково-мистецькій  картині світу ”, спираючись на розуміння концепту як одиниці когніції та [етно]культури, в контексті диференціації термінопонять “ментальність” і “менталітет” уводимо поняття “ментально-мовна структура концепту”, яке співвідносимо з поняттям “семантикa ментальності”, та “змістова (ціннісно-смислова) структура концепту”, яке співвідносимо з поняттям “семантика менталітету”. Такий підхід у плані вивчення концептуальних структур дає можливість, з одного боку, умовно розмежовувати концепт як зміст і концепт як форму відображення дійсності, з другого, – говорити про концепт як єдину змістову форму відображення світу.


У плані форми відображення концепт виявляє себе як поліструктурна одиниця “ментального лексикону”, що є фрагментарною цілісністю і простих, і складних ментальних образів – моторних образів руху, чуттєвих образів (образів-відчуттів / сенсорних образів / образів-сенсибілій / елементарних образів, образів сприймання / перцептивних образів / образів-перцептів), образів пам’яті / мнемічних образів (ейдетичних, мінливих, еталонних / образів-еталонів, прототипних / образів-прототипів, образів-стереотипів), несвідомих образів / образів-архетипів, образів свідомості / образів мислення / мисленнєвих образів (первісних – колективних символічних, магічних образів-уявлень, образів-міфів та раціональних – наївно-побутових / життєвих образів-понять, або образів-уявлень, наукових / спеціальних образів-понять, образів-пропозицій), образів уяви / уявних образів, емоційних образів, образів-ідеалів / досконалих образів, образу-мети / образу передбачуваного результату, образів-схем / образних схем, образів-символів / образних символів, образів-дій, образів ситуацій / образів-фреймів, образів перебігу ситуацій / образів-скриптів / -сценаріїв, образів-інсайтів / переструктурованих образів, пов’язаних із раптовим пізнанням, а також образу власного Я – образу здібностей, образу зовнішності, образу соціальної значущості і т. ін. суб’єкта пізнання тощо.


У плані змісту відображення, тобто ціннісно-смислової організації, концепт виявляє себе у двох площинах. У горизонтальній площині змістова (ціннісно-смислова) організація концепту – це складний конгломерат певним чином організованих смислів: 1) онтологічного – власне когнітивного (знаннєво-пізнавального), емотивного (емоційного), конативного (поведінкового); 2) контекстуально-фонових – ідіо- / соціокомпонент, компонент епохи, факторні компоненти (компоненти факторної зумовленості). Як такий, ідіо- / соціокомпонент ціннісно-смислової макроструктури концепту розпадається на субкомпоненти: комунікативно значущий компонент (або компонент вербальної та невербальної комунікації), компонент лекту та етнокомпонент. У вертикальній площині змістову (ціннісно-смислову) організацію концепту можна розглядати як смисловий простір, діапазон якого варіює від чистої ментальності, або концептів-етимонів, до сфокусованої на якомусь одному з фрагментів дійсності гіперсемантики менталітету, або концептів [етно]культури та епохи. В обох випадках концепт обєктивується через знакові форми вербального та невербального вираження.


Такий поділ, звичайно, досить умовний, оскільки концепт виявляє себе як цілісність, що не є простою сумою її елементів. Проте теоретичне обґрунтування змістової структури концепту фактично передбачає певне абстрагування одних компонентів щодо інших, формалізуючи які на рівні лінгвоконцептологічних термінопонять – спеціальної метамови лінгвістичного опису такої структури, можна відповідно виділити: когнітему (когнітивний компонент), а в її структурі – [лого]епістему та гносему, емотему (емотивний компонент), конатему (конативний компонент), ідіологему (ідіокомпонент, компонент ідіолекту), соціологему (соціокомпонент, компонент соціолекту), етнологему (етнокомпонент), лінгвокультурему – вербально виражений культурний смисл як єдність мовного, позамовного / культурного знання та комунікативно значущої інформації, топологему, екологему, ідеологему, міфологему та інші факторні компоненти, що актуалізують додаткову інформацію.


Компоненти ментально-змістової структури концепту неоднаковою мірою активізуються в актах репрезентативної діяльності. Одні структурні елементи (компоненти) домінують над іншими, що залежить від того фрагмента дійсності, який якнайкраще за даних обставин відображається, а отже, осмислюється в ментально-психонетичному комплексі людини. У зв’язку з цим можна говорити про різні топологічні типи концептів, систематизуючи їх за такими основними класифікаційними параметрами: походженням (первинні – вторинні); онтологічним виявом у плані як форми, так і змісту відображення (когнітивні: концепти-когнітиви – концепти-логогени, концепти-імагени, концепти-логоімагени; концепти-емотиви; концепти-конативи – фізичні концепти, концепти-фрейми, концепти-скрипти; лінгвокультурні); основними характеристиками ментального простору (дискретні – континуальні – фрагментарні; правильні – розмиті; статичні – динамічні; старі – нові; макроконцепти – мікроконцепти; базові; концепти локусів одиничних об’єктів); компонентним складом (повні – неповні); об’єктом (концепти реалем, ідеалем, артефактів) та суб’єктом (індивідуальні – колективні) відображення; за критерієм цінності в культурі (реальні, нульові, еталонні); способом відображення дійсності (відтворювані / повсякденно-практичні; творчі – художні, наукові; енциклопедичні); категорійним статусом (внутрішньокатегорійні, міжкатегорійні); особливостями вияву в ареалах мовних культур (автохтонні – запозичені); за ознакою статі (гендерні); цільовим призначенням (практичні – світоглядні); лінгвістичним вираженням (лексичні, фразеологічні, граматичні).


Упровадження й визначення понять “топологія” і “топологічний простір” у лінгвоконцептологічне дослідження започатковує нові термінопоняття та відношення між ними, а саме: “топологія / топологічний простір концептуальних структур” (“загальна топологія концептуальних структур”), “топологія / топологічний простір концепту” (“внутрішня топологія концепту”), “топологія / топологічний простір концептів” (“зовнішня топологія концептів”), “топологічна ознака”, “топологічний тип концептів”, “базова концептосфера”. Наприклад, топологічний простір концептуальних структур у контексті наукової парадигми структуралізму задає множинність таких ознак-характеристик, як структура, упорядкована система, рівні системи, взаємозв’язок елементів системи, система відношень, опозиція, в контексті наукової парадигми постструктуралізму – множинність ознак маргінальна (позасистемна) зона, розсіювання смислу, глибинне значення тощо, в контексті наукової парадигми постмодернізму – множинність ознак гра структури, ризома, поверхня, площина, складка, подія, самоорганізаційна система, аструктура, чорна діра, межа, на межі тощо. Вони якнайкраще розкривають ментальну природу концептуальних структур, оскільки ментальність – це передусім неосяжний простір, а концепти – недискретні, розмиті фрагменти-точки цього простору, що не існують ізольовано, а організовуються у відкриті множинності – концептосфери та субсфери, де кожний концепт – це також множинність субконцептів, а отже, концептосфера іншого рівня організації. Така діалектика взаємопереходу термінопонять “концепт” і “концептосфера” дає підстави в одних випадках ідентифікувати їх на означення того самого фрагмента когніції, в інших – диференціювати на означення різних обсягів інформації.


Зосередження уваги на конкретній локалізації концептів у тій чи іншій точці функціонального простору [етно]культури дає підстави ініціювати термінопоняття “функціональна топологія концептів”, або “функціональна концептосфера”. Базовими в просторі [етно]культури можна визнати наївно-побутову (повсякденно-практичну), наукову та художню функціональні концептосфери, що співвідносяться з трьома основними видами людської уяви.


Розроблення теоретичних положень щодо топології концептуальних структур сприяє визначенню основних когнітивних вимірів, або топологічних ознак-параметрів, за допомогою яких можна описати той чи інший типологічний різновид концептуальних структур та їхні концептосфери.


Опис-моделювання концептуальних структур потребує вироблення спеціальної метамови. Сьогодні вона лише формується, її метаодиниці потребують свого уточнення, визначення й систематизації, оскільки в наукових працях вони вживаються непослідовно і з різним трактуванням. Наприклад: концептуальна система, концепт, концептуальна структура, ноема, концептуальне поле, концептуальна сфера / концептуалізована сфера / концептосфера (предметної галузі) / домен / когнітивна сфера / когнітосфера, кластер, концептуальна ознака, рівень концептуалізації, концептуальний рівень, металінгвістична модель, ментальні репрезентації, ментальна структура, ментальний лексикон, архітектоніка концепту, архітектура концептосфери, концептуальний аналіз та ін. Визначення як уже засвідчених у лексикографічних джерелах, однак дещо переосмислених, уточнених та оновлених, так і власне запроваджених нами нових термінопонять концептуальної семантики подаємо в Додатку Б до дисертації, у якому розроблено концепцію Словника-мінімуму основних термінопонять концептуальної семантики як одного з підрозділів лінгвоконцептології.


Узагальнюючи та переосмислюючи попередній досвід науковців щодо визначення й співвідношення понять “картина світу”, “концептуальна картина світу”, “мовна картина світу”, “наукова картина світу” та їхніх різновидів, уводимо поняття науково-мистецької картини світу. З одного боку, ми визначаємо таку картину світу як фрагментарну сукупність знань про мистецтво, що співвідносить її з поняттям “мистецтвознавча картина світу”, з другого, – як органічну єдність фрагментів наукової та художньої рефлексій, складного синтезу і наукового, і власне художнього світобачення. У цьому ж контексті вирізняємо: науково-мистецьку концептуальну картину світу як глобальну, що є єдністю фрагментарних цілісностей – різних за рівнем організації ментально-мовних структур та елементарних смислів, упорядкованих у певний спосіб світобачення, світосприймання, світовідчуття, світорозуміння тощо, репрезентованих і вербально, і невербально; науково-мистецьку мовну картину світу як метамовну репрезентацію науково-мистецької концептуальної картини світу.


Фрагментом когніції науково-мистецької (мистецтвознавчої) картини світу, як і будь-якої іншої конкретно-наукової картини світу, є науковий концепт. Уживання відповідного термінопоняття на його означення в лінгвістиці ініціювало впровадження лінгвоконцептологічного підходу в термінознавство.


Якщо в традиційному підході до вивчення окремих термінологій термінологічні процеси розглядаються зовні, з позиції термінолога-спостерігача, то лінгвоконцептологічний підхід передбачає висвітлення тієї самої проблеми зсередини, з позиції суб’єктів когніції – науковця-творця як мовної особистості та наукового співтовариства як особливої мовної спільноти.


В аспекті когнітивної термінології видається актуальним розмежування наукового поняття і наукового концепту на основі дихотомій: “спеціально / штучно витворений – природно осмислений”, “конструкт – реконструкт”, “словообраз-мислеформа – образ-модель”, “згорнутий – розгорнутий”, “сформульована фахівцями, умовна, конвенціональна – індивідуально осмислена дефініція”, “логічна – когнітивна дефініція”, “об’єктивний – суб’єктивно-об’єктивний”, “стереотипний – стереотипно-індивідуальний”, “раціональна – ірраціонально-раціональна та емоційна оцінка”, “[мета]смисл – [мета]смисл-цінність”, “елемент системи термінопонять – зумовлена інтенціями дослідника домінанта терміносистеми або тексту [дискурсу]”, “вербальна – вербальна і невербальна репрезентація”, “еталонний когнітообраз-стандарт, позбавлений деформацій – деформований (гнучкий) когнітивний образ”, “дискретний (обмежений) у ментальному просторі дефініцією – дифузно-дискретний та недискретний (розмитий, нечіткий)”.


Така диференціація вимагає також з’ясування питання щодо організації змістової структури наукового концепту та змісту наукового поняття. Змістова структура наукового поняття – це сукупність суттєвих ознак об’єкта, що корелюють із відповідними семантичними ознаками, які, власне, й формують лексичне значення відповідного терміна-вербалізатора. За допомогою таких ознак з’ясовується місце термінопоняття (а отже, терміна-вербалізатора) у системі інших термінопонять (а отже, термінів-вербалізаторів) певної функціонально обмеженої галузі знання. Змістова структура наукового концепту – це осмислення змістової структури наукового поняття шляхом її реконструкції.


Вивчення будь-якої одиниці потребує її опису. Опис концептуальних структур передбачає застосування такого методу, як концептуальний аналіз. На сьогодні вже існує цілий ряд методик опису концептів як одиниць когніції, тобто низка різновидів методу концептуального аналізу, вибір яких залежить від типологічного різновиду самого концепту, а також тієї картини світу, яку він профілює. Результатом такого аналізу є визначення когнітивної дефініції наукового (у нашому випадку мистецтвознавчого) концепту шляхом побудови його архітектоніки.


У третьому розділі “Концепт “кобзар” як мікрофрагмент когніції в термінопросторі української мистецтвознавчої картини світу” опис-моделювання науково-мистецького концепту здійснюємо за допомогою параметрів внутрішньої топології. Відповідно до запропонованої нами в попередньому розділі методики опису-моделювання концептуальних структур насамперед визначаємо онтологічний статус власне мистецтвознавчого термінопоняття “кобзар” та архітектоніку мистецтвознавчого концепту “кобзар” шляхом її ментально-мовної репрезентації, що ґрунтується на розмежуванні категорій “поняття” і “концепт”.


Інформаційний простір цього термінопоняття досить неоднорідний, поліморфний, а тому за ступенем своєї термінологічності, або термінологізації, воно займає проміжне положення між власне науковим і наївно-побутовим поняттями, перебуваючи приблизно на стадії спеціального уявлення, або прототермінопоняття, що на рівні мовних форм вираження відображено в кореляції термін vs прототермін vs народний термін vs загальновживане слово. Моделювання мистецтвознавчого прототермінопоняття “кобзар” у структурі архітектоніки однойменного концепту передбачає: опис імені прототермінопоняття за семасіологічним та ономасіологічним аспектами, визначення його змісту, обсягу, типу, формулювання його вербального визначення, з’ясування типу вербального визначення, осмислення вербального визначення в мистецтвознавчій картині світу, виявлення загальномовної лексикографічної інтерпретації вербального визначення, віднаходження родової та видових ознак, а також місця досліджуваного прототермінопоняття в системі інших мистецтвознавчих термінопонять, опис поділу прототермінопоняття.


Як корелят відповідної загальномовної лексеми прототермін кобзар у мистецтвознавчій картині світу витворено способом семантичного довантаження елементарних смислів (ноем), а на семантичному рівні – сем “народно-професійний”, “кобзар-бандурист”, “кобза-бандура”, що його ініціюють системні зв’язки та відношення з іншими мистецтвознавчими термінопоняттями. Звідси змістова організація зазначеного прототермінопоняття – це сукупність концепт-ознак “співець-музикант”, “український”, “народно-професійний”, “грає”, “співає”, “акомпанує (супроводжує)”, “кобза-бандура”, що розкривають: 1) ціннісно-смисловий орієнтир: концепт “кобзар” – константа української мистецької культури; 2) вербальне визначення прототермінопоняття через формулювання його дефініції в етномузикознавчому термінолекті, а саме: український народно-професійний співець-музикант, що супроводжує свій спів грою на кобзі-бандурі”; 3) епідигматичні відношення: а) формальної похідності від поняття “кобза” (відношення до народного музичного інструмента); б) семантичної похідності від поняття “кобза-бандура”; 4) системні відношення: а) родо-видової взаємодії між поняттями “кобзар” “співець”, “музикант”, “співець-музикант” (пряме підпорядкування), “кобзар” “виконавець”, “автор”, “поет”, “співак”, “інструменталіст”, “композитор” (опосередковане підпорядкування), з одного боку, і “кобзар” “народний співець-музикант” (перший ступінь абстрагування), “кобзар” “народний виконавець”, “кобзар” “виконавець народної музики / виконавець на народному [музичному] інструменті / виконавець-інструменталіст”, “кобзар” “виконавець народного епосу”, “кобзар” “фольклорний виконавець (виконавець фольклору)” (другий ступінь абстрагування), з другого боку; б) концептуальної синонімії з поняттями “бандурник”, “лірник” (контекстуальна синонімія в мистецтвознавчих працях виявляє себе через заступання прототерміна кобзар лексемами кобзар-бандурист, старець, дід, любок, [козак] мамай, [богатир-]
піснетворець, бард-співець, козак-бандурист
та перифразами українські гуслярі, орфеї української землі, сліпі барди, мандрівні старці, божі люди, сліпі рапсодії, спадкоємці древніх Баянів, носії дум, сліпі домрачеї та ін.); в) супідрядності з термінопоняттями, що кластеризуються за концепт-ознаками “народний співець-музикант” (наприклад: азм
aрі, акин, анші, ашуг (ашик), аед, бакс, бард, бахші, гістріон, гусан, мейстерзингер, мінезингер, менестрель, рапсод, скальд, трубадур, трувер, шпільман та ін.), “виконавець на народному [музичному] інструменті” (наприклад: арфіст, балалаєчник, барабанщик, баяніст, бубняр, волинщик, гармоніст, гітарист, гусляр, домбрист, дудар, мествіре, сазандарі, сопілкар, торбаніст, трембітар, цимбаліст та ін.), “виконавець фольклору (фольклорний виконавець)” (наприклад: баладник, билинник, дастанго, жирші, заклинатель, коломийкар, колядник, казкар, частівник та ін.), “виконавець народного (національного) епосу” (наприклад: джангарчі калмицький співець-виконавець народного героїчного епосу “Джангар”, олонхосут якутський співець-імпровізатор народного героїчного епосу “Олонхо” та ін.); г) термінолектного протиставлення понять “народний”  “народно-професійний” “професійний”; ґ) профілювання за видовими ознаками “спів”, “гра”, “акомпанування (супровід)”, наприклад: спів, спів без супроводу, стиль співу, наспів, співацька постава, співацька опора, співацьке установлення, фіоритура, польотність, декламація (мелодекламація, речитатив), інтонація, голосоведення, голос (вокал), вокаліз, вокалізм, вокаліст, інструмент, інструментальний твір, інструментарій, спів із супроводом, супровід, теситура, форманта, унісон (еквісон), меломіміка, багатоголосся (поліфонія), звук, звуковидобування, звукоутворення та ін. (пряме профілювання, перший рівень, сфера вокального, музично-поетичного, інструментального, вокально-інструментального мистецтва); виконавець музичного твору, один виконавець, група виконавців, виконавець на інструменті, виконання голосом, манера виконання та ін. (опосередковане профілювання, другий рівень, сфера музичного виконавського мистецтва, або музичного виконавства); мелодика, мелодія, мелодист, мелопея, мелопласт, мелос, орнаментика, каденція (каданс), цезура, кульмінація, акцент та ін. (опосередковане профілювання, третій рівень, сфера музичного мистецтва); д) логічного поділу за різними диференційними ознаками (наприклад: старі нові (сучасні), сліпі зрячі, старі молоді кобзарі; кобзарі-зберігачі, кобзарі-імпровізатори, кобзарі-стилізатори; мандрівні, військові, придворні, концертні кобзарі; жебраки-католики, жебраки-юродиві, старці-співаки; кобзарі-майстри, кобзарі-цехмайстри; харківські, київські, львівські кобзарі). Перелік виконавців на народному музичному інструменті та виконавців фольклору народів світу, а також термінів кобзарського мистецтва подаємо в Додатках Д і Е до дисертації.


Розкриваючи архітектоніку мистецтвознавчого концепту “кобзар”, ми з’ясували, що в її організації, крім мистецтвознавчого прототермінопоняття “кобзар”, беруть участь такі структури:


І. Образи-картинки кобзарів:


1. Експліцитно виражені. На мовному рівні їх репрезентують описи-речення або описи-тексти, що в одних випадках є виявом безпосереднього споглядацького “омовлення” конкретної постаті кобзаря в ментально-психонетичному комплексі того чи іншого мистецтвознавця (наприклад: “Сивий, вельми поважний кремезний дід ридаючи приказував...” – О. Сластіон про сліпця Івана Скубія; “Посередині головної “вулиці” ярмарку – в самій гущині натовпу в незвичайній позі стоїть середнього віку старець. Він стоїть на одному коліні, а другу ногу виставив наперед зігнуту під прямим кутом. На коліно обпертий лікоть руки, що нею високо піднесено кружку для грошей”. – Б. Луговський про учня панотця Корнія з Хвеськівки, старця Івана Харитоновича Логвиненка з с. Волосків), в інших – виявом опосередкованого мистецтвознавчого “омовлення” портретних (малярських, графічних образів) і скульптурних зображень кобзарів-бандуристів (наприклад: “На білому тлі ... висока постать музики у свиті й чоботях схилена, однією рукою він спирається на ціпок, другу – поклав на бандуру”. – В. Ханко про портретне зображення кобзаря Івана Жовнянського із Золотоніського повіту) та біографічних відомостей (наприклад: “Запорожченко Іван Данилович 24.11.1872, с. Артюхівка тепер Роменського р-ну Сумської обл. – 2.03.1932, х. Олава Роменського р-ну Сумської обл. Осліп у шість років. Батько Івана був добрим музикантом-скрипалем, який мандрував по навколишніх селах і панських маєтках, щоб прогодувати сім’ю. Від нього і перейняв любов до музики і пісні, навчився грати на кобзі. Почав кобзарювати. У 1901 р. почав складати вірші і пісні, яких записано біля шістдесяти: про революційні події, громадянську війну, побутового змісту, ліричні та інші. Деякі його пісні стали народними. Окремі твори І. Запорожченка вміщені у збірниках “Українські народні думи та історичні пісні” (К., 1955) та “Пісні” (Чернігів, 1936)”).


2. Імпліцитно виражені. На мовному рівні їх репрезентують атрибутивні словосполучення, функцію головного компонента в яких виконують лексеми кобзар, бандурист, лірник, старець, а залежного – одиничні лексеми у формі антропонімів, антропонімів + топонімів тощо (наприклад: кобзар Митяй, кобзар Бутенко, кобзар / бандурист Григорій Михайлович Любисток, лірник Антін Іваницький, старець Герасим з Шилович, кобзар / бандурист Гнат Гончаренко з-під Харкова та ін.) та номенклатурні одиниці (наприклад, переліки: портретів українських кобзарів О. Сластьона, малярських робіт Т. Шевченка, графічних робіт Л. Жемчужникова, В. Штернберга, К. Трутовського, А. Ольшанського та ін., різних варіантів української народної картини “Козак Мамай”, скульптурних зображень кобзарів-бандуристів, зокрема “Кобзар Петро Іванович Неховайзуб. Плач невольників. Три брати Озовські. Удова і три сини. Конівченко. 1875 р., с. Бондарі, Лохв[ицького повіту]” (туш, перо, олівець, пензель);Cліпий (невольник)” (сепія, ескіз олівець, 1843 р., ілюстрація до поеми); “Сліпий кобзар з поводирем” (офорт, 1861 р.); “Козак-бандурист” (кінець ХVIII ст.); скульптура О. Вересая, встановлена в Сокиринцях Срібнянського р-ну Чернігівської обл. (автор – самодіяльний скульптор М. Харченко).


ІІ. Образи “Я-схеми” кобзарів. Такі структури в мистецтвознавчій картині світу на мовному рівні репрезентують розповіді кобзарів про самих себе (наприклад: Без кобзи вже і кроку зробити не міг, вона мені розрада і порада. Встанеш вночі води напитися, торкнеш її, вона – живе. Злюбився я, значить, з кобзою здорово. Заграю собі, та й на душі легше стане. А вже як мотив складати сам почав, то тут воно вже й зовсім по-іншому, та куди там, просто радість одна, життя просто друге! Велике то діло, коли сам щось складаєш. А складати хочеться, бо раз чоловік з музикою справу має і вона йому вже душу пройняла, то хочеться й самому щось своє сказати – музикою” (фрагмент розповіді кобзаря Єгора Мовчана про себе)).


ІІІ. Національний антропосимвол кобзаря в особі Т. Шевченка, в основі якого лежить когнітивна метафора, репрезентований відповідним словом-символом.


ІV. Асоціативний комплекс сенсибілій, що супроводжує образ кобзаря, стереотипи, архетипно-прототипний та емоційний образ кобзаря, які існують у творчій уяві фахівців-музикантів. Асоціативний комплекс сенсибілій на мовному рівні експлікують парадигматично та синтагматично зумовлені лексичні одиниці, наприклад: мудрість, чесність, билини, псальми, вокал, наспів, з кобзою за плечима, без черевиків, любить свій народ, акомпанує, декламує, гарна постава, обличчя у зморшках, сиве волосся, прямий ніс, мандрівник-музикант, доброта, бідняк, врівноважений, велика повага, жалість та ін.. Стереотипізація образу кобзаря виявляє себе у повторюваних словах, словосполученнях, судженнях тощо. Частотні асоціації розподіляються за кількома напрямами стереотипізації, формуючи: професійний стереотип – “кобзар володіє широким голосовим діапазоном від баритона, баса до тенора, перемежовуючи свій спів виразно декламованими рецитаціями”; позитивно-оцінний стереотип – “кобзар віртуозно володіє інструментом, використовуючи основні прийоми гри на кобзі та професійно імпровізує, передаючи свій емоційний стан”; стереотипи-колоративи – червоний, синій, голубий, білий, сірий, чорний; етнічний стереотип – “кобзар – співець власне українських пісень, дум, балад тощо, зодягнений у національне вбрання – вишиту сорочку, кожух або жупан, шаровари, чоботи або постоли”; емоційний образ-стереотип – кобзар викликає здебільшого почуття поваги, тепла, добра, жалю й водночас гордості за український народ, патріотизму та любові до рідної України; соціальні стереотипи – “кобзар – чоловік середнього віку”; “кобзар – в минулому бідна людина або людина середнього статку (козак, мандрівний музикант), яка співом та грою на кобзі заробляла собі на хліб; сьогодні – це концертний виконавець”; архетипно-прототипний образ кобзаря – “мудрий старець як народний дух, прихований за хаосом життя, що має багатий внутрішній світ, великий життєвий досвід, має почуття патріотизму та власну силу духу”. Загальнолюдський стереотип виявляє себе в основних атрибутах зовнішності, якими є: вуса, борода, гарна постава, сиве волосся, сліпота або карі очі. На основі цих структур можна вивести психологічно реальне значення.


V. Фреймові структури організації знань про кобзаря. Такі структури репрезентують знання про типову повсякденно-практичну ситуацію кобзарювання (місця події, дійових осіб, розподіл ролей) та просторово-часову схему трансмісії художнього твору (“твір → виконавець = медіум → реципієнт”).


Кожна з цих ментально-мовних структур породжує той чи інший елементарний смисл. У фрагментарній цілісності вони формують когнітивну дефініцію науково-мистецького (мистецтвознавчого) концепту “кобзар”, статус смислової домінанти в якій має змістова організація прототермінопоняття “кобзар”.


У четвертому розділі “Концептосфера “мистецтвознавство” як макрофрагмент когніції в термінопросторі української науково-мистецької картини світу” архітектуру концептосфери “мистецтвознавство” в термінопросторі української науково-мистецької картини світу визначаємо за системотвірним потенціалом власне термінопоняття “мистецтвознавство” та його імені, а також основними топологічними параметрами опису-моделювання будь-якого когнітивного простору.


Моделювання прототермінопоняття “мистецтвознавство” у структурі архітектоніки однойменного концепту передбачає: опис імені прототермінопоняття, визначення його змісту, обсягу, типу, формулювання його вербального визначення, з’ясування типу вербального визначення, осмислення вербального визначення в мистецтвознавчій картині світу, виявлення загальномовної лексикографічної інтерпретації вербального визначення, віднаходження родової та видових ознак, а також місця досліджуваного прототермінопоняття в системі інших мистецтвознавчих [прото]термінопонять.


Змістова організація термінопоняття “мистецтвознавство” як сукупність ознак-абстракцій “наука / комплекс наук”, “мистецтво / творчість / культура”, “суспільний / гуманітарний”, “вид мистецтва / вид творчості”, “художній” розкриває: 1) вербальне визначення термінопоняття через формулювання його дефініції в мистецтвознавчому термінолекті, а саме: “наука або комплекс суспільних наук про мистецтво як художню творчість та його види, їхнє місце в загальній системі людської культури”; 2) епідигматичні відношення формальної та семантичної похідності від термінопонять “мистецтво”, “знати”; 3) системні відношення: а) родо-видової взаємодії між поняттями: “мистецтвознавство” “наука”, “суспільні науки”, “наука про мистецтво / творчість / культуру” (пряме підпорядкування, перший ступінь абстрагування), “мистецтвознавство” “форма”, “система”, “сфера (галузь)”, “напрям” (опосередковане підпорядкування, другий ступінь абстрагування), “мистецтвознавство – [наукова] творчість / [наукова] діяльність / система знань” і “мистецтвознавство – вид [наукової] творчості / вид [наукової] діяльності / галузь наукового знання / сфера [наукової] творчості / сфера [наукової] діяльності”, “мистецтвознавство” “літературознавство”, “музикознавство”, “кінознавство” і т. ін. (перший і другий рівні абстрагування); б) супідрядності з поняттями, що кластеризуються за ознаками-абстракціями: “віднесеність до суспільних / гуманітарних наук” (наприклад: міфологія, релігієзнавство, військові науки, державне управління, економіка / економічні науки, історія / історичні наук та ін.), “віднесеність до мистецтва / художньої діяльності / творчості / культури” (наприклад: етноестетика, археологія, етнологія, педагогіка культури, психологія мистецтва, соціологія культури та ін.); в) супідрядності за опозицією “науковий художній(мистецтвознавствомистецтво); г) логічного поділу за різними диференційними ознаками (наприклад: офіційне – неофіційне мистецтвознавство; українське, італійське, американське і т. ін. мистецтвознавство тощо).


Лінгвістичний опис-моделювання концептосфери українського мистецтвознавства здійснюємо за допомогою таких топологічних параметрів: “зони сусідства”, “межа – положення ‘між’ і ‘на межі’ – розсіювання меж”, “фігура – тло”, “рівень концептуалізації / функціональна локалізація”, “вузол” як місце зібрання концептуальних структур, “щілина” як місце концептуального розриву, “центр – периферія”.


Параметр “зони сусідства” виявляє смислову організацію фрагментів когніції науково-мистецької (мистецтвознавчої) картини світу у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальні зони сусідства ілюструємо на прикладі системних зв’язків між базовими концептосферами “мистецтво” і “мистецтвознавство”, а також власне концептосферою “мистецтвознавство”, що профілює науково-мистецьку картину світу, та концептосферами, що профілюють суспільно-наукову картину світу, – “народознавство”, “культурологія”, “психологія художньої творчості”, “кольорознавство”, “музеєзнавство”, “фольклористика”, “міфологія” та ін., які впорядковуються як зони референції – кореференції, що увиразнюють топологічну ознаку “співіснування” (синхронний аспект) у дихотомії “внутрішнє – зовнішнє” (внутрішньосмислова організація – зовнішньосмислова організація) та “сітковий” тип структурної організації відповідних термінопонять.


Горизонтально-вертикальні зони сусідства впорядковуються як взаємодія внутрішньосмислової дифузії зон референції – кореференції та еволюційного ряду топологем, що увиразнюють взаємодію топологічних ознак “співіснування” (синхронний аспект) – “еволюційний розвиток” (діахронний аспект) та “ланцюгово-сітковий” тип структурної організації. Цю ординату ілюструємо смисловою організацією: а) субсфер “вид мистецтва”, “галузь наукового знання”, “вид діяльності”; б) концептосфер “мистецтво” й “культура” і в їхньому смисловому полі – субсфер “культура / мистецтво стародавніх слов’ян”, “трипільська культура / мистецтво”, “скіфська культура / мистецтво”, “культура / мистецтво Київської Русі”, “мистецтво Галицької Русі” і т. ін.; в) концептосфер “мистецтво”, “міфотворчість”, “релігійні уявлення” (зона референції), “мистецтвознавство”, “міфологія (наука)”, “релігієзнавство” (зона кореференції) на основі концепт-ознак “спосіб”, “форма”, “процес”, що виявляється у відповідних термінопоняттях.


Параметри “межа – положення ‘між’ і ‘на межі’ – розсіювання меж”, “фігура – тло”, залучені для опису-моделювання когнітосфер “естетична культура”, “художня культура”, “мистецька культура”, виявляють ядерну (польову) структуру, смислова організація якої, з одного боку, не залежить (якщо йдеться про функціональний простір), з другого, – залежить (якщо йдеться про актуальний простір) від місцеперебування концептуалізатора. За допомогою параметра “межа – положення ‘між’ і ‘на межі’ – розсіювання меж” на прикладі вищезазначених когнітосфер ілюструємо внутрішньосистемне розсіювання, а на прикладі когнітосфер “фах” і “спеціальність” – міжсистемне розсіювання.


Параметр “рівень концептуалізації / функціональна локалізація” використовуємо для опису-моделювання фрагмента мистецтвознавчої картини світу, який можна представити у вигляді ієрархічно організованих у певній залежності концептуальних структур різних рівнів абстрагування, наприклад: суперординаційний рівень “діяльність”; пресуперординаційний рівень “сфера / рід / вид / галузь діяльності – творча діяльність”; базовий рівень “сфера / рід / вид / галузь творчої діяльності – художня / мистецька творчість / діяльність” (зона референції) і “науково-мистецька (мистецтвознавча) діяльність / творчість” (зона кореференції); пресубординаційний рівень “вид мистецької діяльності – архітектура, малярство, графіка, музика тощо (зона референції) і “галузь мистецтвознавства – архітектурознавство, літературознавство, музикознавство тощо (зона кореференції); субординаційний рівень “жанровий різновид мистецтва – художня кераміка, монументально-декоративний живопис, народний (класичний, бальний танець) тощо (зона референції) і “підгалузь мистецтвознавства – теорія мистецтв, хорознавство, інструментознавство та ін. (зона кореференції).


Параметр “вузол” як місце зібрання концептуальних структур виявляє фрагменти ієрархічно-кластерних структур, смислова організація яких, а також рівневий статус у науково-мистецькій (мистецтвознавчій) картині світу завжди залежать від місцеперебування концептуалізатора в когнітивному просторі. Статус вузла можна надати будь-якій абстракції, що є зібранням інших абстракцій. Наприклад, абстракція “суб’єкт творчої діяльності” є зібранням абстракцій “художня індивідуальність”, “митець / діяч мистецтва”, “художник”, “фотограф”, “скульптор”, “хореограф”, “танцюрист” (зона референції), “мистецтвознавець”, “критик”, “фольклорист”, “кінознавець”, “театрознавець” та ін. (зона кореференції), що в словнику предметної сфери вербалізується у відповідних термінах, а в словнику концептосфери – в однойменних концептах.


За параметром “щілина” як місцем концептуального розриву виявляємо фрагменти аструктур, або смислові прогалини, в організації ієрархічно-кластерних структур, а також можливі варіанти заповнення таких прогалин шляхом віднаходження концептуальних зв’язків між відносно автономними концептами – локусами окремих одиничних об’єктів і систематизованими в певній залежності концептами-термінопоняттями. Так, у концептосфері “мистецтвознавство” такими фрагментами “незнання”, прогалинами, або “щілинами”, є відсутність єдиного концептуального механізму термінологічної номінації наук, що вивчають окремі сфери / види мистецтва. Пор., наприклад: мистецтво – мистецтвознавство, архітектура – архітектурознавство, музика – музикознавство, література – літературознавство, театр – театрознавство, кіно – кінознавство, хорове мистецтво – хорознавство, народне мистецтво / фольклор – народознавство, фольклористика та ін. і скульптура – (?), живопис – (?), графіка – (?), декоративно-ужиткове мистецтво – (?), спів – (?), телемистецтво – (?) тощо.


Своєрідними плато в безмежному морі когніції людини є також локуси окремих одиничних об’єктів, які на рівні мови виражені власними назвами. У мистецтвознавчій картині світу – це, наприклад: концепти-антропосимволи (Я-схеми) української етнокультури “М. Лисенко”, “Т. Шевченко”, “О. Довженко”, що корелюють із концептом-термінопоняттям “митець”, яке відповідно виявляє себе в концептосферах “музичне мистецтво”, “література”, “малярство / живопис”, “гравюра”, “кіномистецтво” (зона референції) і “музикознавство”, “літературознавство”, “науки про пластичні види мистецтва”, “кінознавство” (зона кореференції) та ін. Що ж до зв’язків між локусами окремих одиничних об’єктів, то їх установлюють переважно на концептуальному рівні організації знань безпосередньо інтенції концептуалізатора. Це можуть бути асоціативні зв’язки, актуалізовані в конкретній ситуації. На рівні мовних форм вираження, тобто власних назв, локуси окремих одиничних об’єктів фактично позбавлені системних лексико-семантичних ознак та можливості організовуватися в ті чи інші ієрархічні / таксономічні, кластерні, циклічні, польові та ін. структури. Саме відсутність системних зв’язків дає підстави говорити про “смислові (концептуальні) щілини” (адже смисли породжуються лише у відношеннях між одиницями).


Концептуальні “щілини” такого типу “заповнюють” явища трансонімії, апелятивації (деонімізації), онімізації. Яскравим прикладом заповнення щілин такого типу є встановлення концептуального зв’язку, наприклад, між концептами-антропонімами “Гобелен / фр. Gobelin(а), “Ельзевір / нідерл. Elsevier (б), “Помпадур / фр. Pompadour(в), “Веджвуд / англ. Wedgwood(г), “Галле / фр. Gallé” (ґ), “Боян” (д) і науково-мистецькими концептами-термінопоняттями “килим” (а), “шрифт / друковане видання” (б), “стиль” (в), “фаянс” (г), “виріб зі скла” (ґ), “музичний інструмент” (д), що відображено у відповідних термінах-транслітератах (власне апелятивних назвах): гобелен (а), ельзевір (б), помпадур (в), веджвуд (г), галле (ґ), баян (д).


Параметр “центр – периферія” виявляє смислову організацію концепту-термінопоняття vs концептосфери “вид мистецтва” як одного з фрагментів когнітосфери науково-мистецької (мистецтвознавчої) картини світу, що є складною взаємодією кластерних та ієрархічних структур, організованих за принципом поля, де кожен із елементів такої взаємодії вступає в багаторівневі та різновекторні зв’язки на рівні як ментальних репрезентацій (відношення включення, координації, перетину / перехрещення, рівнозначності), так і мовних форм вираження (гіперо-гіпонімії, еквонімії / співгіпонімії, еквіполентності, еквівалентності та ін.). У центрі смислової організації такої концептосфери перебуває концепт-термінопоняття “вид мистецтва”, осмислений через абстракцію “класичне / академічне / професійне мистецтво” (класичне – створене класиками, тобто видатними загальновизнаними діячами мистецтва, творчість яких є взірцем у тій чи іншій галузі; академічне – традиційно канонічне; професійне – у якому працюють професіонали), який на синхронному зрізі є кластерною організацією науково-мистецьких концептів-термінопонять “академічний / класичний спів”, “живопис / малярство”, “красно(пишно)мовство / риторика”, “класичний танець / хореографія” (осмислення через абстракції), “класична музика”, “художня архітектура”, “скульптура”; “графіка”, “монументально-декоративне мистецтво”, “садово-паркове мистецтво”, “художня література”, “театр”. Далі смислову організацію концептосфери “вид мистецтва” розглядаємо в напрямах: “народне мистецтво” – “інноваційне мистецтво”, “один вид художньої діяльності” – “багато видів діяльності (синтетичне мистецтво) як ініціація синтезу художньої та інших видів діяльності або синтезу різних видів художньої діяльності”, що репрезентовано в кластерній організації відповідних концептів-термінопонять.


Кожен із параметрів розкриває той чи інший тип концептуальних зв’язків або їх відсутність, що дає загальну картину організації термінопростору українського мистецтвознавства.


На підставі проведеного дослідження зроблено такі висновки:


1. Формування лінгвоконцептології і в її межах – когнітивної термінології як нового напряму лінгвістичних пошуків породило низку наукових праць енциклопедичного характеру, в тому числі й в українському мовознавстві, серед яких можна виділити лінгвоетнокультурологічні, антрополінгвістичні, психолінгвістичні та лінгвокогнітивні, лінгвофілософські та соціолінгвістичні дослідження, у яких до аналізу власне вербальних одиниць як форм вираження концептуальних структур (лінгвістичний аспект) долучаються ще й відомості етнокультурного характеру, а також історичний коментар, антропологічні характеристики, психолінгвістичні та соціолінгвістичні дані тощо.


2. Серед основних напрямів лінгвокогнітивного осмислення поняття “концепт” у сучасній парадигмі наукових знань можна виділити чотири: лінгво-логіко-філософський, психолінгвістичний та лінгвокогнітивний, лінгвокультурологічний (і в його межах – етнолінгвістичний) та лінгвопсихологічний (власне лінгвістичний). У кожному з цих напрямів виділяють різні підходи, існують різні концепції, теорії, наукові положення та ідеї, які дають загальну картину різного трактування цієї одиниці, що збігається з основними етапами її онтологічного пізнання.


3. У поглядах як вітчизняних, так і зарубіжних науковців немає одностайності щодо визначення онтологічної природи та ментально-змістової організації концепту. Це питання залишається дискусійним. Ми розглядаємо онтологічну природу концепту в проекції на поняття “ментальність” і “менталітет”, “форма – зміст відображення дійсності,когнітивний концепт ілінгвокультурологічний концепт, у результаті чого вводимо поняттяментально-мовна структура концепту та змістова (ціннісно-смислова) структура концепту. Ментально-мовну структуру концепту кваліфікуємо як таку, що інтегрує в собі не лише словесно-логічне (поняття), а й наочно-образне мислення, сенсорний, моторний, емоційний досвід тощо. Змістову структуру концепту визначаємо як фрагментарну цілісність елементарних смислів, що їх породжують ті чи інші ментально-мовні образи.


4. Суб’єкт пізнання у своїй когнітивній діяльності може абстрагуватися від одних до інших ментальних утворень як психологічних домінант, що виникають у свідомості та підсвідомих структурах і стягують навколо себе певний зміст, організовуючи його в той чи інший смисловий код. Ними можуть бути в одних випадках, наприклад, думка, в інших – емоція, ще в інших – сенсибілія чи образ-картинка і т. ін., що продукує різні типи концептуальних структур – концепти-[терміно]поняття, концепти-образи, концепти-сенсибілії, концепти Я-схеми, емоційні концепти і т. ін. Ураховуючи різні класифікаційні критерії, можна говорити також про єдину систематизацію типологічних різновидів концептуальних структур.


5. Висвітлення питання щодо місцеперебування концептуалізатора в ментально-мовному та функціональному просторах [етно]культури ініціює розгляд концептів як ментальних топосів, а отже, розроблення нових теоретичних положень щодо співвідношення понять “концепт” і “концептосфера”, “топологія концептів”, “топологічний простір концептів” і “функціональна топологія концептів” / “функціональна концептосфера”, а також “топологічна ознака”. Топологічну ознаку можна розглядати як параметр ментально-мовного опису-моделювання концептуальних структур.


6. Опис концептуального рівня організації когніції людини потребує вироблення в українському мовознавстві спеціальної метамови, де слід розрізняти металексику на позначення системи, елементів системи (структурних одиниць – основних, елементарних; рівнів організації; відношень; корелятів у позамовній дійсності та ментально-психонетичному просторі), внутрішньоструктурної організації концепту як форми відображення дійсності, внутрішньоструктурної організації концепту як змісту відображення дійсності, плану вираження концепту. Як така, вона сьогодні неусталена. У цьому контексті важливо диференціювати також словники метамови предметної та концептуальної сфер, а також словник лінгвістичного [мета]опису, що потребує диференціації понять “предметна сфера” і “концептуалізована предметна сфера / концептуальна сфера / концептосфера”.


7. В українському мовознавстві відсутні фундаментальні лінгвістичні праці, у яких були б описані різні структурні типи наукових концептів суспільних (у тому числі й мистецтвознавчих), природничих та технічних (зокрема точних) наук. Зосереджуючи свою увагу на дослідженні концептуальної репрезентації фрагментів когніції лише в науково-мистецькій картині світу, зауважимо, що саме поняття “науково-мистецька картина світу” концептуально неоднозначне. Його осмислення виявляє себе у двох напрямах: науково-мистецька = мистецтвознавча картина світу (науково-мистецька картина світу як фрагментарна сукупність знань про мистецтво); науково-мистецька картина світу як органічна єдність фрагментів наукової та художньої рефлексій. У першому випадку науково-мистецьку (мистецтвознавчу) картину світу профілює такий типологічний різновид концептуальних структур, як концепт-термінопоняття / науково-мистецький (мистецтвознавчий) концепт, у другому – концепт-словообраз / художній концепт (приклад такої структури подаємо в додатку).


8. Ментально-мовний опис-моделювання науково-мистецького концепту в термінопросторі українського мистецтвознавства потребує розмежування, з одного боку, науково-мистецького (мистецтвознавчого) й художнього (літературно-художнього) концептів, з другого, – наукового концепту і наукового поняття, а отже, розроблення понять “науковий концепт”, змістова структура наукового концепту”, зміст наукового поняття та власне самої методики опису-моделювання в межах концептуального аналізу, результатом якої є побудова архітектоніки та формулювання когнітивної дефініції того чи іншого концепту.


9. Опис-моделювання архітектоніки одного з питомо українських науково-мистецьких концептів – концепту “кобзар” у термінопросторі української мистецтвознавчої картини світу засвідчує, що його формують різні ментальні структури: власне мистецтвознавче [прото]термінопоняття “кобзар” (домінанта концепту), образи-картинки, образи “Я-схеми” кобзарів-бандуристів, національний антропосимвол кобзаря, асоціативний комплекс іконічних, звукових, емоційних сенсибілій та сенсибілій-колоративів, що супроводжують образ кобзаря-бандуриста, архетип, прототипи, стереотипи та емоційно-оцінний образ кобзаря-бандуриста, а також власне фреймова структура репрезентації знань про кобзаря.


10. За ступенем своєї термінологічності / термінологізації термінопоняття “кобзар” як домінанта концепту “кобзар” перебуває на стадії спеціального уявлення, або прототермінопоняття, що на рівні мовних форм вираження відображено в кореляції термін vs прототермін vs народний термін vs загальновживане слово.


11. Когнітивна дефініція, або змістова організація, науково-мистецького концепту “кобзар” у термінопросторі українського мистецтвознавства – це не що інше, як глобальний смисл-цінність, представлений фрагментарною цілісністю, сукупністю елементарних смислів (ноем), а саме: власне когнітеми (логоепістеми та гносеми), конатеми, емотеми, хроносмислу, ідіологеми, соціологеми, етнологеми, ідеологеми, топологеми, антропологеми.


12. Якщо мінімальний обсяг інформації профілює відношення “концепт – одиниця когніції”, “концепт – фрагмент когніції в концептосфері”, то максимальний обсяг інформації – відношення “концептосфера – множинність концептів”, “концептосфера – фрагмент когніції в картині світу”. Звідси опис-моделювання термінопростору української мистецтвознавчої картини світу як множинності концептуальних структур можна здійснити в такий спосіб: описати термінопоняття “мистецтвознавство” як системотворчий зародок, логічну основу однойменної концептосфери; задати топологічні параметри “зони сусідства”; “межа – положення ‘між’ і ‘на межі’ – розсіювання меж”; “фігура – тло”; “рівень концептуалізації / функціональна локалізація”; “вузол” як місце зібрання концептуальних структур”; “щілина” як місце концептуального розриву”; “центр – периферія” та описати, використовуючи їх, особливості ментально-мовної організації української термінології мистецтвознавства.


13. Той чи інший параметр увиразнює різні типи смислової організації фрагментів когніції в науково-мистецькій (мистецтвознавчій) картині світу, серед яких вирізняються, наприклад: поля (ядерні структури), ієрархії (таксономії), циклічні (радіальні) та ланцюгові структури, ризоморфні (аструктурні) фрагменти, зокрема локуси окремих одиничних об’єктів, кластери та структури на зразок “сітка”, репрезентовані як конкретними концептами-термінопоняттями, так і концептосферами, що на рівні термінів-вербалізаторів утілюється у відповідних україномовних формах вираження мистецтвознавчих термінопонять та особливостях їх лексико-семантичних відношень.


14. У перспективі подальших пошуків лишається: 1) вивчення проблем: а) ментально-мовного опису-моделювання, з одного боку, різних типологічних видів наукових концептів та національно-мовних форм їх вираження через певну систему українських термінопонять тієї чи іншої галузі людської діяльності, з другого, – різних типологічних видів науково-мистецьких концептів у термінопросторі української мистецтвознавчої картини світу; б) концептуальної репрезентації наукового знання в контексті мовної особистості науковця; 2) укладання: а) словника-мінімуму основних термінопонять концептуальної семантики як одного з підрозділів лінгвоконцептології [матеріали до словника див. у Додатку Б]; б) словника українських назв виконавців на народних інструментах та виконавців фольклору народів світу [матеріали до словника див. у Додатку Д]; в) словника термінопонять кобзарського мистецтва [матеріали до словника див. у Додатку Е].


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины