ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ : Происхождение названия населенных пунктов СУМСКОЙ ОБЛАСТИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено її актуальність, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й основні прийоми та методи дослідження, схарактеризовано його джерельну базу, простежено зв’язок дисертації з науковими темами, викладено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність праці, наведено відомості про апробацію її результатів.

Висвітлено також історію вивчення регіону, подано етномовну характеристику території, характеристику перебігу міграційних процесів та відомості з історії заселення регіону від найдавніших часів до наших днів. Особливу увагу приділено так званій другій хвилі колонізації (післямонгольський період).

Розділ перший «Структурно-семантичні типи ойконімів Сумщини» присвячено вивченню типів ойконімів за семантикою їх твірних основ, простежено природу й механізми ойконімотворення. Аналіз окремих структурно-семантичних груп ойконімії Сумщини дозволив виділити певні особливості, характерні для кожної з них, які в загальних рисах можна описати в наведеній нижче послідовності.

У підрозділі 1.1. «Ойконіми-орієнтири» схарактеризовано назви поселень за ознакою об’єкта, який домінує в ландшафті, маючи винятковий характер (Берізка, Біла Береза, Сосонка, Тополя, Ясенок тощо).

У підрозділі 1.2. «Назви з атрибутивним компонентом» описано ойконіми, що характеризують переважно (за допомогою атрибутивного компонента) характер місцевості, відбиваючи певні ландшафтні особливості: Зелений Гай, Погожа Криниця, Червоногірка, Чорні Лози.

У підрозділі 1.3. «Топонімна диференціація ойконімів (диференційна топонімна ознака)» описано характерний для ойконімії будь-якого регіону процес розрізнення назв (спираючись на певну особливість об’єкта порівняно з іншим однойменним поселенням), відображений за допомогою диференційної топонімної ознаки у формі атрибутивного компонента. Структура диференційна топонімна ознака + топонім виражена у складених ойконімах та ойконімах композитного типу (Ганнівка-Вирівська, Михайло-Ганнівка та ін.). Проте найчіткіше диференційна топонімна ознака виражається в бінарних протиставленнях.

У підрозділі 1.4. «Бінарні опозиції та топонімна антонімія» наведено похідні, утворені за моделлю, яка функціонує на території всієї Славії з незначними відмінностями в ландшафтно-територіальному плані (А.П. Корепанова). Згідно з А.П. Корепановою, екстралінгвальні причини виникнення бінарних протиставлень реалізуються в перенесенні назв, перейменуванні, найменуванні за суміжним об’єктом, а опозиційність виявляється в антонімічних значеннях: Старі Вирки – Нові Вирки; Малий Самбір – Великий Самбір; Новозинів – Старозинів; Верхнє – Нижнє; Веселе – Вищевеселе. Часто такого роду ойконіми фіксуються в межах одного району.

Граматична антонімія також виражає протиставні відношення й характеризується повним запереченням одного з членів антонімічної пари (А.П. Корепанова). На рівні ойконімів (у нашому випадку) негація в них виражена в самій твірній антропонімній (Некрасове ‹ Некрас, Неплатине ‹ ^*Неплата, Неплюєве ‹ Неплюй) та ойконімній (Неплюївське ‹ Неплюєве Нечаївське ‹ Нечаївка) основах.

Усі ці типи називання типові для слов’янської ойконімії, а розбіжності мають здебільшого регіональний характер і проявляються передусім в лексичній та морфологічній площинах.

У підрозділі 1.5. «Ойконіми, похідні від різних онімних класів» традиційно розглядаємо відантропонімні, відгідронімні та відтопонімні назви. Саме такі похідні складають більшість ойконімного масиву.

У підрозділі 1.5.1. «Відантропонімні ойконіми» проаналізовано назви поселень, у яких найчіткіше відбитий найважливіший і визначальний чинник у формуванні ойконімної системи регіону – пізній характер другої хвилі колонізації Слобідської України. Саме цей чинник передусім зумовив виникнення низки характерних особливостей називання населених пунктів, зафіксованих у наявному історико-статистичному матеріалі. Найяскравіше ці процеси на території Слобожанщини відбиті в переважанні відантропонімних ойконімів. Саме назвам осіб як мотиваторам, на думку М.Л. Худаша, належить чільне місце серед слов’янських назв населених пунктів.

Основою для них ставали імена, прізвища чи прізвищеві назви власників, засновників або перших поселенців. Переважно це канонічні християнські імена або ж їхні народнорозмовні варіанти, засвідчені також і у прізвищах (Авраменкове, Аршуки, Папкине, Пилівка, Янченки тощо). Слов’янські автохтонні особові назви, насамперед прізвища або прізвищеві назви, в основному не виходять за межі стандартного корпусу особових назв і фіксовані в антропонімних словниках та історико-статистичних джерелах (Стукалівка ‹ Стукало; Головачі ‹ Головач; Любахове ‹ Любах та ін.).

Підрозділ 1.5.2. «Відгідронімні ойконіми» присвячений ойконімам, лексико-семантичною основою для яких послужили назви різного роду водних об’єктів (Конотоп – р. Конотоп; Свидня – р. Свидня; Терни – р. Терн; Усóк – р. Усок тощо) і значно меншою мірою – гелоніми: Білогалиця – ойконім-композит, утворений за допомогою компонента Біло- ‹ білий і (мікро)топоніма ^*Галиця ‹ галиця із семантикою, аналогічною до ГТ гáло ‘низовина зі стоячою водою’ тощо, також назви боліт (у Чернігівській та Сумській областях) Гáла Купела, Гáла Омшара, Гáле, Гáле Болото тощо.

У підрозділі 1.5.3. «Відтопонімні ойконіми» аналізуємо назви поселень ойконімного та мікротопонімного походження. У відтопонімних ойконімах просторовий зв’язок простежуємо найчіткіше у відмікротопонімних похідних. Це меншою мірою стосується відойконімних дериватів, коли відстань між старим і новим населеними пунктами може досягати кількох кілометрів.

Відойконімні похідні на досліджуваній території – наслідок другої, основної і пізньої хвилі її колонізації. До них належать: Верхня Пожня –Пожня; Стара Шарпівка – Шарпівка; Новомутин – Мутин; відойконімні релятиви на -ськ-: Ганнівське – Ганнівка; Павлівське – Павлівка тощо.

Відмікротопонімні похідні (переважно складені або еліптичні конструкції) представлені порівняно незначною кількістю одиниць і здебільшого характеризують місцевість за певною ознакою, що потім відбивається в назві відповідного поселення. В основі мікротопонімів-мотиваторів зафіксовано:

1) географічний номенклатурний термін: Білоярське – релятив на -ськ- як наслідок лексикалізації топонімізованого словосполучення Білий Яр; Високе (раніше м. Вільний Курган, засноване 1640 р.), а його первісна назва походить від мікротопоніма Вільний Курган, який згадується того самого року; Липова Долина – пор. дрімонім Липова Долина (на Сумщині) ‹ липова долина; Прудище – похідне від одного з мікротопонімів Прудище (в тому самому р-ні) та ін.;

б) антропонімний компонент: Голишівське – релятив на -ськ- від (мікро)топоніма на зразок Голишеве від особової назви (ОН) Голиш; Марчихина Бýда – мікротопонім ^*Марчихина Буда; Шевченків Гай – мікротопонім ^*Шевченків Гай тощо).

Підрозділ 1.5.4. «Відапелятивні ойконіми» присвячений назвам поселень, в основі яких різного роду загальні назви (у переважній більшості випадків у цій ролі виступають географічні номенклатурні терміни).

Відапелятивні деривати становлять значну (хоч і не найбільшу) частину сумського ойконімікону. Згідно з А.О. Білецьким, в одно- і двочленних топонімах «часто виступають так звані географічні номенклатурні терміни», а власне «номенклатурні терміни в географії – це географічно визначена сфера побутової, або загальновживаної, у відповідній мові лексики, денотатами якої виступають як конкретні об’єкти, так і безпосередньо спостережувані явища дійсності».

Більшість відапелятивних ойконімів Сумщини мотивована місцевими географічними термінами (зафіксованими здебільшого на території Чернігівсько-Сумського Полісся). Географічну номенклатуру з інших українських територій залучаємо в тих поодиноких випадках, коли аналогічних апелятивних утворень на Сумщині немає. У сумській ойконімії також відбита порівняно невелика кількість географічної термінології, засвідченої в російських (брянських, курських, орловських, воронезьких) та білоруських говорах. Така лексична спільність відображає не лише спільність східнослов’янської географічної термінології, але й складність міграційних процесів, які активно відбувалися в XVI-XVII і (меншою мірою) у XVIII ст. на території Слобожанщини.

За характером більшість з означуваних географічною термінологією об’єктів – фізіогенні й не виходять за рамки традиційного лексико-семантичного словотвору: Дубинка – укр. діал. дубинка ‘дубовий ліс’; Ківшик – укр. діал. ківшик ‹ ковшик, пор. ковшик ‘стиснута низинна місцевість’ тощо.

Кількість антропогенних топоб’єктів (серед відапелятивних ойконімів), відбитих у сумській ойконімії, порівняно невелика. До таких відносимо назви поселень із номенклатурними компонентами на позначення:

1) типів поселень (посад, село, селище, ^*в(у)садка, хутір): Всадки – ГТ ^*в(у)садка, співвідносний із географічним апелятивом усад, що фіксується в російських пам’ятках із XVII ст. й має значення ‘володарський маєток’, ‘панський двір’, ‘центр обійстя’ тощо; Чернеча Слобода – складений ойконім, утворений за допомогою Чернеча ‹ чернечий та онімізованого ГТ слобода на позначення поселення (чи групи поселень) на панській землі, населення якого користувалося «слободой» – звільненням від приватної залежності та ін.;

2) об’єктів промислово-господарського характеру (гута, кошара, папірня, рудня): Гутка ‹ гутка ‹ гута, пор. ст.-укр. гута ‘скляний завод; плавильний завод’, блр. гýта ‘скловарня, плавильний або мідноплавильний завод’; ‘місце, де виробляли попіл і поташ’; Кошари – укр. кошáри ‘спеціально обгороджені місця, де ночує худоба’; Папірня – укр. папірня ‘паперова фабрика’; Рудня – ст.-укр. рудня ‘залізоплавильний завод’, ст.-блр. рудня ‘рудник для обробки болотяної залізної руди; залізоплавильний та мідноплавильний заводи’, ‘поташний завод’.

За типами географічні апелятиви-мотиватори поділяються на гідроапелятиви (географічні терміни, які характеризують гідрооб’єкт за ознакою або типом): Жолоби ‹ укр. діал. жолоб ‘глибока центральна течія ріки’ та жоліб ‘глибока й вузька долина’; Рóзсоші ‹ ^*розсоші, пор. укр. діал. розсоха ‘русло висохлої ріки’, ‘розгалуження русла ріки’; лімнонімні апелятиви (Озера ‹ озеро ‘невелика природна водойма’ у формі множини; Сажалки ‹ укр. сáжалка ‘викопана водойма’, ‘озеро’, ‘викопаний невеликий ставок для води або рів’); гелонімні апелятиви: Бурчак ‹ укр. діал. бурчак ‘трясовина, непрохідне болото’ та ін.

У ролі ойконімних мотиваторів виступають також: ороапелятиви: Бугор ‹ укр. діал. бугор ‘невелике узвишшя, горб’, ‘довга підвищена гряда’; Скелька ‹ cкелька ‹ укр. діал. скеля ‘крутий прямовисний берег’, ‘вершина гори’ тощо; Шпиль ‹ укр. шпиль ‘гостра вершина гори’, ‘крута гора’, ‘мис на ріці’; дрімонімні апелятиви: Березняки ‹ укр. березняк ‘березовий ліс’; Зелена Роща ‹ Зелений ‹ зелений (як топонімна ознака) та укр. діал. роща ‘невеликий рідкий ліс’, ‘невеликий листяний ліс’; Перекір ‹ ^*перекір ‹ ^*перекор, щодо відновлення якого пор. рос. діал. перекорёк ‘окрема ділянка лісу; лісний острів’, Уборок ‹ укр. діл. уборок ‘невеликий лісок біля великого лісу’, ‘сухе місце на болоті, поросле лісом’ та ін.; дромонімні апелятиви: Проходи ‹ укр. прохід ‘місце, де можна проходити, просуватися, проникати крізь що-небудь, між кимсь, чимсь’; Шлях ‹ укр. шлях ‘велика проїжджа дорога; путь’; ойконімні апелятиви: Посáд – пор. д.-р. посадъ ‘поселення’; ‘передмістя’, а також ст.-блр. пасáд ‘ряд будинків, вулиця в два ряди хат’, ‘слобода, поселення ремісників’; Слáвгород – ойконім-композит, утворений за допомогою Слав- ‹ ад’єктива славний та гóрод ‘давнє слов’янське городище; поселення тощо’; ойконіми, похідні від ГТ із флоролексемною основою. Як приклади моделі онімізований ГТ → ойконім наведемо: Берізки ‹ укр. діал. берíзки ‘березовий ліс’; Вишеньки ‹ ^*вишеньки ‘зарості вишні’; Черемушки ‹ ^*черемушки ‘зарості черемхи’ (всі у формі множини).

У підрозділі 1.5.5.2. «Інші відапелятивні назви» розглядаємо: 1) назви з прагматонімною основою: Амбари ‹ амбар у формі множини / від (мікро)топоніма ^*Амбари; Пасіки ‹ пасіка; 2) апелятиви-назви осіб: Комунари – похідне від Комунар ‹ апелятива комунар у формі множини.

У підрозділі 1.6. «Меморіальні та ідеологічно забарвлені ойконіми» розглянуто відповідний тип назв поселень (більшість із них була перейменована з ідеологічних міркувань), що поєднують у собі як відапелятивні, так і відонімні похідні, утворені суфіксальним і лексико-семантичним способами, які могли пов’язуватися з: особами: Фрунзівка, Шевченкове; подіям: Об’єднане; святами: Восьме Березня, Першотравневе; також фіксуються ойконіми, утворені від назв політичних об’єднань: Кім, Комінтерн; інші відонімні та відапелятивні утворення: Червоний Ранок, Нове Життя, Пролетарське, Радянське, Піонер, Дружне, Червоне, Українка, Дружба (до 1962 р. – Хутір-Михайлівський) ‹ дружба з ідеологічно-меморіальною семантикою, Жовтневе (до 1957 р. – Миколаївка-Вирівська), Октябрське (до 1928 р. – Ушивка), Червоне (до 1957 р. – Есмань) та ін.

Розділ другий «Структурно-граматичні типи ойконімів» присвячено вивченню відповідно твірних граматичних основ та різнорідних словотворчих формантів як засобів ойконімотворення. На підставі наявних історико-статистичних даних складається приблизно точна картина продуктивності топоформантів у зв’язку з перебігом історичних подій та міграційних рухів, пік яких припадає на XVII ст. і меншою мірою на XVIII століття. Найвищими показниками продуктивності відзначаються похідні з формантами -ов(е), -ев(е), -єв(е); -ів(їв)-к(а), -к(а); -ин(-е, -а), -ище (найактивніше ці моделі використовувались у XVII-XVIII ст.). Значно нижчими квантитативними показниками характеризуються форманти -ськ, -ець, -ці, -инці (найчастіше вони фіксуються в той же період). Останнє явище, на нашу думку, слід пов’язувати з уже наявною на час найактивнішого функціонування цих формантів і доволі великою (проте не завжди засвідченою документально) кількістю поселень.

У розділі розглядаємо словотвірні ономастичні типи. Під словотвірним типом розуміємо конкретний вияв суми тих семантичних відношень, які виражаються за допомогою певних граматичних засобів.

В ойконімній системі досліджуваного регіону функціонують: тип простих імен (сингулятиви у формі Н. в. од.), тип pluralia tantum (перші два типи утворені внаслідок топонімічної метонімії або трансонімізації), лексико-семантичний, лексико-синтаксичний, морфолого-синтаксичний та формантний типи. Основним із них в ойконімії Сумщини виступає суфіксація: кожне семантичне відношення виражається за допомогою конкретного словотворчого форманта, а у випадку з назвами у формі pluralia tantum – флексій -и, -і, -ї незалежно від наголосу.

За допомогою численних формантів в ойконімії регіону виражені основні словотвірні категорії присвійності й відносності.

Посесивний тип вважається одним із найстаріших структурно-семантичних слов’янських типів, він «був продуктивним на слов’янських землях, починаючи від праслов’янської доби». На давньоруських територіях він становив близько третини всіх назв, зафіксованих у літописах (А.П. Корепанова). О.С. Селіщев пояснював його колективним характером поселень (сільська громада), який відбився у плюралізації назв: Боброве – Бобри, Михалево – Михали. Отже, поняття присвійності могло виражатися й у плюральних формах ойконімів, утворених від особових назв шляхом трансонімізації: Бандури – від ОН Бандура; Бондарі – від ОН Бондар і т. ін. Це стосується передусім похідних із формантами -ичі, -ки, -енки: Кузьки – від Кузька, Кузько; Озаричі – від ^*Озарич, Нестеренки – від Нестеренко тощо.

Категорія відносності в ойконімії найяскравіше виражена за допомогою суфіксів -ів-к(а), -к(а), -ин-, -ськ-. Утворення з цими формантами використовуються передусім для позначення просторової суміжності та опосередкованої належності топооб’єкта певній особі. Форманти -к(а), -ськ-, -ець (-ці), -щина зі значенням відносності вказують на власника або ілюструють просторово-часові зв’язки між двома топооб’єктами.

За структурою суф. -ів-к(а) – складний, утворений із двох частин, формант: -ів як безпосередній показник присвійності та -к(а), де -к- – виразник демінутивності або суто структурний елемент із флексією жіночого роду -а. Формант зберігає відтінок присвійності в топонімах з особовою назвою в основі (Л.Л. Гумецька). Останні переважають у більшості випадків (Зеленківка – посесив від ОН Зеленко; Нехаївка – посесив від ОН Нехай тощо).

Поняття відносності (у відтопонімних похідних) цей присвійний формант виражає в невеликій кількості випадків: Вирівка – назва могла утворитися від потамоніма Вир (Вирь) або ойконіма Вири (на території сучасної Сумської обл.) за аналогією до похідних на -ів-к(а); Тернівка – розташоване на лівому березі р. Терну і розцінюється як похідне з формантом -ів-к(а) від зазначеного гідроніма чи від ойконіма Терни та ін.

Формант -ськ- (-ьск-) уживався «для творення прикметників зі значенням родової (а не індивідуальної) належності або співвіднесеності й становить основну його особливість […] не менш суттєву, ніж уживання його для творення незліченних прикметників від топонімів та етнонімів, що йде також із глибокої давнини» (Т.С. Трубецькой). Він виражає узагальнено-посесивне відношення, на відміну від індивідуально-посесивного (Н.П. Звєрковська):

а) відносність до власника, володаря: Графське – похідне від онімізованого прикметника ^*графське ‹ граф;

б) відносність, близьку до ойконімів із узагальнено-посесивним значенням (ойконіми утворені за прикметниковою моделлю безпосередньо від прізвищ і мають меморіальний характер): Дзержинське, Калінінське, Ленінське.

Проте головна сфера застосування форманта -ськ- – творення відтопонімних ойконімів за моделями: (мікро)топонім → ойконім: Білоярське – релятив на -ськ- від (мікро)топоніма на зразок Білий Яр, яр; Заруцьке – похідне від (мікро)топоніма ^*Зарук(а) + -ськ(е), пор. щодо ймовірної мотивації мікротопонім Руки, поле (на Чернігівщині) ‹ рука ‘зміна поля, ділянка, клин поля’; Шумське – релятив на -ськ- від (мікро)топоніма на зразок Шум, урочище біля ріки (на Сумщині) ‹ шум ‘вир’, ‘брижі на воді від бистрої течії’, ‘розлив ріки’ тощо; ойконім → ойконім: Біловодське ‹ від комоніма Біловоди; гідронім → ойконім: Грузькe – розташований на р. Грузькій, прит. Єзуча.

Формант -ець / -ці має полісемантичний характер і виражає поняття відносності, творячи демінутивні іменники та іменники зі значенням жителів якоїсь місцевості, «диференціюючи своє значення залежно від того, чи виступає іменник у формі однини, чи множини» (Л.Л. Гумецька). У топонімії, на нашу думку, логічніше говорити про вторинність (пізнішу появу назви населеного пункту), аніж про демінутивність. Основне ж значення, якого вони набувають, – відносність, іноді вказівка на походження (І.В. Муромцев).

Відносність в ойконімному словотворі виражалася за допомогою утворень на -ець (антропонімами та катойконімами): 1) від антропонімів на -ець без формальних деривативних ознак: Василець – від ОН Василець; Запорожець – від ОН Запорожець; 2) ойконіми з подвійною (антропонімно-(кат)ойконімною) мотиваційною основою, де формант -ець може виступати показником вторинності ойконіма. Крім того, суфікс -ець «виконує чисто структурну функцію і служить нейтральним формантом, субстантивуючим прикметникові основи …» (Л.Л. Гумецька). Нам видається точнішим визначення функції цього форманта скоріше як вторинного, ніж як демінутивного, що випливає з наведеного нижче матеріалу: населений пункт Галаєвець ‹ ОН ^*Галаєвець / катойконіма ^*галаєвець – від гіпотетичного ^*Галаєве ‹ Галай; Почепці ‹ ОН ^*Почепець // катойконімів почепець, почепці ‹ Почеп (пор. м. Почеп у Білорусі), Хмелівець – від ОН ^*Хмелівець / катойконіма хмелівець ‹ Хмелів.

Суфікс -щина виражає відносність, він поєднується, в основному, з відантропонімними ойконімами, долучаючись до назв земельних ділянок, що змінили свого попереднього (або першого) власника: Борзівщина – похідне від топоніма ^*Борзов, ^*Борзове; Жалківщина ‹ (мікро)топоніма ^*Жалкове; Шкурківщина ‹ ^*Шкуркове ‹ ОН Шкурко тощо.

Ойконіми на -щина могли творитися від назв із присвійними формантами -ов(е), -ев(е) у складі твірної основи або від (мікро)топонімів без будь-яких формантів у її складі: Губарівщина – похідне від контактного топоніма ^*Губареве; Гудівщина ‹ ^*Гудове; Іскриківщина ‹ ^*Іскрикове ‹ ОН ^*Іскрик; Гусарщина ‹ (мікро)топоніма ^*Гусари ‹ апелятива гусар, гусари / ОН Гусар; від (мікро)топонімів з онімним або прикметниковим компонентом в основі: Сарнавщина – похідне від (мікро)топоніма Сарнавський Ліс (Сарнавщина); Яснопільщина – від ойконіма Яснопілля.

Суфікс -к(а) в топонімії використовується як виражальний засіб відносності, вказуючи на зв’язок між двома топооб’єктами. Крім того, він, втративши на топонімному ґрунті свої первинні семантичні властивості, може виступати в ролі винятково структурного елемента топоніма: Дігтярка – похідне на -к(а) ‹ (мікро)топоніма ^*Дігтярі (антропонімного чи апелятивного походження), пор. ще ойконім Дігтярі.

Відносність виражається в похідних від катойконімних чи антропонімних основ: Хустянка – похідне на -к(а) від ^*хустяни ‘назва осіб за місцем (у т.ч. і колишнього) проживання’, пор. ойконім Хуст (Закарпатськ. обл.). Стосовно ймовірної мотивації ойконіма пор. також Хустка, річка; Бассарабка – від ОН Басараб, топоніма Басараб(ка); Бурівка – похідне на -к(а) від ОН Буров («Слобода Буровка, пом­щиков Буровыхъ», 1779 р.) тощо.

У підрозділі 2.1. «Словотвір ойконімів» розглядаються способи онімної деривації.

У підрозділі 2.1.1. «Ойконіми, утворені лексико-семантичним способом» розглянуто назви поселень, утворені внаслідок онімізації апелятивів (на прикладі географічної термінології): Бакша – від укр. бакша ‘баштан’; Валки – від укр. діал. валки ‘невелике продовгувате узвишшя’, валок ‘т.с.’, ‘верхні схили яру’, ‘штучний горб’ та ін.

У підрозділі 2.1.2. «Ойконіми, утворені морфологічним способом» проаналізовано назви поселень, утворені за допомогою:

суфіксації: Бабакове – посесив на -ов(е) від ОН Бабак; Туневе – посесив на -ев(е) від ОН Тунь; Вегерівка – посесив на -ів-к(а) від ОН Вегер(а); Гречкине – посесив на -ин(-е) від ОН Гречка;

префіксації: Зазірки – від ^*Зазірки ‹ За + ^*(О)Зірки ^*‘невеликі озера’; Підлипне – від онімізованого словосполучення Під + ^*Липа (-и) + -н-; Підставки – похідне від Під + Ставки ‹ ГТ ставки;

конфіксації: Залуцьке – похідне від мікротопоніма на зразок ^*Залуцьке як релятива на -цьк- (‹ -ськ) ‹ мікротопоніма типу ^*За Лукою, ^*За Лука або від онімізованого прикметника ^*залуцький; Підсулля – похідне від Під + Сула (див. Сула), оформлене суфіксом -ьj- зі значенням збірності; Присейм’я – можливо, похідне від онімізованого ГТ ^*присейм’я ‘місце біля р. Сейму’: При + Сейм + -ьj(е).

У підрозділі 2.1.3. «Зміна граматичних показників» розглянуто процес зміни граматичних показників роду й числа, що відбувався внаслідок розростання малого поселення, переважно хутора, до розмірів більшого (фіналі -ів / -їв змінилися відповідно на -ове / -еве, -єве): Шабалтаїв, х. – Шабалтаєве – посесив на -ов(е) від ОН Шабалтай; Об’єднаний, х. – Об’єднане – похідне від онімізованого прикметника об’єднаний тощо.

У підрозділі 2.1.3.1. «Морфолого-синтаксичний спосіб ойконімотворення» розглянуто процес універбізації, тобто процес поступової ліквідації двочленності в складених назвах і перехід до однослівного найменування, що охоплює низку явищ синтаксико-морфологічного характеру й виражається у топонімії в еліптизації й у творенні композитів. Основний матеріал для еліптизації – узгоджені атрибутивні топонімні словосполучення (прикметник-означення + основне слово в називному відмінку), де переважають словосполучення з прямим порядком слів (А.П. Корепанова).

Послідовно розглянуто всі зазначені типи ойконімів. Як приклади наведемо: а) еліптичні конструкції: Ворожба (‹ Ворожба, р., прит. Сейму л. Десни л. Дніпра в цьому ж р-ні ), відома раніше також під назвою Ворожба Білопільська; Костів – посесив на -ів від особового імені Кость ‹ Костянтин тощо; б) композитні структури (результат лексикалізації словосполучення): Верхосýлка – ойконім-композит, утворений за допомогою компонентів ^*Верхосулка ‹ Верх- + Сулка (річка в Сумській обл.); Новодмитрівка ‹ Новий ‹ новий та ойконіма Дмитрівка тощо; в) ойконіми композитного типу (цей тип характерний, очевидно, для назв, що з’явилися внаслідок об’єднання двох населених пунктів в один, більший): Буро-Рубанівка ‹ Бурівка, ^*Бурове ‹ антропонімів Бур, Буров + Рубанівка – від ОН Рубан, а населений пункт первісно називався Бурівка-Рубанівка; Гай-Мошенка – похідне від ойконіма Гай ‹ гай + потамонім Мошенка, який виступає і як характеристика об’єкта за місцем розташування; г) складені ойконіми (найпоширеніший тип): Велика Бутівка ‹ Великий ‹ ад’єктива великий + ^*Бутівка від ОН Бут та ін.

У підрозділі 2.1.3.2. «Субстантивація прикметника» розглянуто закономірний у слов’янській топонімії процес субстантивації, коли її засобом «може бути тільки різниця у синтаксичній позиції та граматичній семантиці мотивованого і мотивуючого або […] переведення прикметника в синтаксичну позицію іменника зі зміною частиномовного граматичного значення» (І.С. Улуханов). Виконуючи атрибутивну функцію, такі топоніми (виділяючи певний об’єкт із сукупності інших за якоюсь характерною або уявною ознакою) мають ад’єктивну структуру (А.П. Корепанова). В ойконімії Сумщини граматичний процес субстантивації представлений здебільшого відприкметниковими однолексемними (іноді дволексемними) утвореннями: Журавне ‹ Журавне ‹ журавний; Покутне ‹ покутний; Руське ‹ Руське ‹ руський тощо.

У підрозділі 2.1.3.3. «Ад’єктивація іменника» описано інший різновид конверсії, представлений нечисленними прикладами. У цьому випадку відприкметниковий номінатив набуває граматичних показників прикметника, проте граматичне значення предметності, властиве іменнику, фактично лишається незмінним: Дігтярне – похідне від (мікро)топоніма з першим компонентом Дігтярне, який фіксується як хутір Дhхтярня (Сумських округу й комісарства, 1799-1801 рр.) ‹ укр. дігтярня ‘дігтярний завод’.

Підрозділ 2.1.4. «Лексико-синтаксичний спосіб» присвячено лексикалізації (переважно двочленних) словосполучень. За морфологічною природою вони поділяються на ад’єктивні (з прикметником або дієприкметником у ролі узгодженого означення) та субстантивні (з іменником у ролі неузгодженого означення), які виражаються якісним або відносним прикметником на -ськ- чи присвійним на -ин, -ов. Здебільшого прикметники-означення стоять у препозиції щодо означуваного іменника. За матеріал узято тільки ад’єктивні словосполучення (Л.Л. Гумецька): Новa Слободa – Новослобідське – релятив на -ськ- від ойконіма Нова Слобода › новослобідський › Новослобідський; Вищевеселе (1946 р. фіксується форма Вище-Веселе) – ойконім, похідний від компонента-орієнтира Вище ‹ прикметника вищий + ойконім Веселе ‹ прикметника веселий.

У підрозділі 2.1.5. «Топонімна метонімія» розглянуто ойконіми, які важко віднести до будь-якого з наведених словотвірних способів. Вони утворені за допомогою топонімної метонімії як одного з конкретних виявів трансонімізації, оскільки ойконіми в цьому разі утворювалися безафіксним способом, вказуючи на просторову суміжність мотивуючого й мотивованого топооб’єктів: Битиця – семантичне похідне від назви р. Битиця тощо.

У підрозділі 2.2. «Сингулятивні та плюральні ойконіми» розглянуто особливості творення й функціонування двох зазначених типів назв, процеси сингулятивації й плюралізації такого роду ойконімів.

У підрозділі 2.2.3.3. «До питання про словотвірну структуру ойконімів» розглянуто формантні (суфіксальні) словотвірні моделі (29), основні з яких були (частково) наведені вище. Проаналізовано значення суфіксів як дериваційних засобів (як на рівні онімного, так і на рівні, в разі потреби, апелятивного словотвору).

У «Висновках» узагальнено теоретичні та практичні результати дослідження ойконімії Сумської області.

1. Територія Сумської області як складова частина Південно-Східного Полісся (ширше – Полісся взагалі) вирізняється перебігом складних і багатоманітних історичних процесів, що вплинули на розвиток ономастичної (перш за все топонімної) системи цього регіону. Серед таких передусім необхідно виділити безперервний процес освоєння терену, посилення процесу урбанізації в XVII ст., що засвідчується численними згадками населених пунктів як містечок (нині знаних як села). Отже, визначальний вплив на формування системи місцевих назв мали позамовні чинники. Провідна роль у цьому процесі належить характеру освоєння території.

Активне заселення території Слобожанщини, яке припадає на XVI-XVIII ст., зважаючи на спільність цього процесу для всього регіону, відповідним чином відбилося в певних закономірностях ойконімотворення. Це передусім активізація називання за особою власника чи засновника поселення, а також поява бінарних ойконімів.

Важливу роль у формуванні ойконімної системи відігравали міграційні процеси: значну кількість населених пунктів заснували вихідці з Правобережної України та Великого князівства Московського, і лише кілька поселень (як-от Кролевець, Охтирка) – представники польської шляхти в першій половині XVII ст. Згодом вони були передані під юрисдикцію Московської держави, яка в XVII ст. активно колонізувала та укріплювала ці території (Д.І. Багалій характеризує їх як степову околицю Московської держави).

Поява великої кількості хуторів у цьому випадку пов’язана, на нашу думку, скоріше з первісною колонізацією території переселенцями з інших українських чи московських земель, ніж із заснуванням хуторів жителями вже відносно давніх поселень чи переселенням жителів власниками цих сіл на нові землі (приклади такого розселення див. у вступній частині).

У ХХ столітті спостерігаємо активний процес укрупнення населених пунктів, що відображався або у включенні до меж міста певного поселення сільського типу, або в об’єднанні кількох (найчастіше двох) таких поселень в одне, що часто відбивалося в подвійній назві населеного пункту. Інколи вони об’єднувалися під назвою одного поселення (пор., напр., Курган-Озак (нині Курган).

2. Лексико-семантичний аналіз назв населених пунктів дозволяє простежити частотність (продуктивність) та системні зв’язки в ойконімотворенні, співвідносячи назву поселення з історичними, соціально-економічними та природно-географічними чинниками й дозволяючи, таким чином, говорити про ойконімну систему конкретного (у цьому разі – Сумської обл.) регіону. Крім того, хоча й незначною мірою, назви поселень відбивають види господарської діяльності (в географічній термінології відбита система підсічного землеробства – пор., наприклад, ГТ січ) та промислів (назви на зразок Гут(к)а, Папірня). Власне ж аналіз ойконімної системи показав, що процес називання поселень відбувався природним шляхом, відображаючи всі названі вище чинники.

Численні перейменування (ідеологічний вплив на систему називання), характерні для радянського періоду, відображають різного роду ідеологічну семантику, а також фіксують прізвища відомих партійних діячів радянської епохи.

Для сумського ойконімікону характерне паралельне функціонування двох типів найменування поселень: відонімного (здебільшого відантропонімного) та відапелятивного (переважно з географічною термінологією в основі назв). Проте говорити про занепад відапелятивної словотвірної моделі можна хіба що дуже умовно, оскільки логічніше вести мову про значно активніший розвиток власницьких відносин (а тому й відантропонімної моделі називання) як наслідку колонізації краю в XVII-XVIII ст. Це підтверджується функціонуванням складених ойконімів з атрибутивним компонентом, який приєднується до апелятивної основи (географічного номенклатурного терміна).

Характеристика поселення за хронотопною ознакою відбита в ойконімах-орієнтирах, в ойконімах з атрибутивним компонентом (частина з них виступає суб’єктом бінарних протиставлень).

3. Вивчення лексико-граматичних особливостей ойконімії в межах досліджуваного регіону дозволяє зробити певні узагальнення.

Змінність словотвірного типу в ойконімній системі простежується передусім на прикладах еволюції семантичного наповнення таких частотних формантів, як -ов-, -ів-к(а), -ин, -ськ-, ець, -к(а) тощо. Відповідно більшість суфіксів у досліджуваному матеріалі можна віднести до розряду полісемантичних. Отже, і топонімізацію формантів (у тому числі й антропонімних (патронімних) -ичі, -ен-ки) можна розглядати як результат процесу розвитку словотворчих типів.

Результати проведеного дослідження підтверджують висловлену І.І. Коваликом думку про те, що в сучасних слов’янських мовах виступає передусім спільнослов’янський фонд словотворчих типів давнього, ще праслов’янського, походження, успадкованих всіма (або майже всіма) слов’янськими мовами.

4. Системні зв’язки в ойконімії досліджуваного регіону засвідчені в низці закономірних процесів.

Це, зокрема, взаємодія трансонімізаційного та формантного способів ойконімного словотвору, коли один з онімних класів (антропонім, топонім, гідронім) виступає як основа для кожного з цих способів: відантропонімні (паралельне існування безафіксних та формантних похідних, з огляду на домінування особових назв у номінативному процесі, найширше засвідчене саме у відантропонімних дериватах): Аршуки – похідне від ОН Аршук у формі множини; Кандибине – посесив на -ин(-е) від ОН Кандиба тощо.

Засвідчена також здатність форманта виступати в ролі диференціатора при розрізненні двох просторово суміжних об’єктів: уже згадувані Біж – від потамоніма Біж у цьому самому р-ні та Біжівка (розташоване по обидва береги р. Біж); Вир, Вири – Вирівка (усі розташовані на р. Вир).

5. Аналіз історико-статистичних джерел, зокрема описів Курського, Новгород-Сіверського, Харківського й Чернігівського намісництв та інших джерел XVII-XVIII ст., показав, що на той час ойконімна система сучасної Сумської області була вже доволі розвинена і в основному сформована. Більшість ойконімів лише з невеликими змінами (приєднання до фіналі -ів форманта -к(а), зміна граматичних показників -ів, -ин на -ове / -еве, -ине) дійшла до наших днів.

У дисертаційній роботі реконструйовано географічні апелятиви: ^*підлан (^*підлань) ‘місце під ланом’ ‹ префікса під + ГТ лан (в ойконімі Підлань); ^*пустогород ‘місце з неродючою землею (горóдом)’ або ‘місце з незасіяним (пустим) горóдом’ (пор. ойконім Пустогорóд); Гостробури – похідне від онімізованого ГТ ^*гостробур ‘(сосновий ліс) на узвишші’ та ін.

Усі наведені спостереження й висновки висвітлюють певні закономірності ойконімотворення й характеризують місцевий топонімікон, вказуючи тим самим на органічність перебігу процесу найменування. Основним чинником тут виступає доцільність називання топооб’єкта, зумовлена (у випадку з перейменуванням поселень) здебільшого ситуативною, у тому числі й ідеологічною) потребою, відображаючи зв’язок (зрідка опосередкований) із особою або з певним топооб’єктом (часто відображаючи його характер).

Таким чином, проведене дослідження дозволяє стверджувати, що система назв поселень Сумщини – це своєрідне, проте органічне у своїй основі явище, сформоване на східнослов’янському мовному ґрунті (в основному на місцевому діалектному) за спільнослов’янськими топонімними моделями.

Додатки – «Матеріали до словника топонімів Сумської області», де словникові статті розташовані в алфавітному порядку, містять інформацію про походження назв і появу самих населених пунктів, зафіксованих у межах Сумської області. Тип словника – історико-етимологічний