КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПРЕСА ПЕРІОДУ 1917–1928 РОКІВ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ Й НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ

Краткое содержание

 У Вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, розкрито її зв’язок з науковими темами, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його методологічну базу, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів, форми їх апробації, описано структуру роботи.

 Розділ 1 “Історіографія питання” складається з двох підрозділів.

 У підрозділі 1.1. “Тема кримськотатарської преси в різних джерелах, документальна база й загальна методика дослідження” розглядаються основні джерела інформації про розвиток кримськотатарської преси наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття, а також головні архіви та бібліотеки, з яких було отримано матеріал для написання роботи. У підрозділі окреслена методика дослідження, приведені видання, що були використані в дисертації.

 Про кримськотатарські довоєнні видання писали діячі кримськотатарської культури, що жили в минулому столітті: І. Гаспрінський, А. Айвазов, Б. Чобан-заде, А. Одабаш, І. Льоманов, О. Акчокракли; вчені М.М. Веркалець, І. А. Керімов, В. Ганкевич, Д. Урсу, Ш. Юну сов, Н.В. Яблоновська та ін. Відомості про національні довоєнні видання трапляються й у роботах закордонних авторів Х. Киримли, В. А. Возгріна, С. Червонної, А. Беннігсена, А. Фішера, Э. Лаззеріні, Е. Киримала та ін. Із сучасних учених визнаними авторитетами в сфері історії української журналістики є М. Веркалець, В. Лизанчук, І. Михайлин, О. Мукомела, М. Романюк, Н. Сидоренко, Б. Черняков та ін.

 З усіх кримськотатарських видань кінця XIX – початку XX століття дослідники приділяли найбільшу увагу газеті великого кримськотатарського просвітника, видавця, журналіста І. Гаспрінського «Терджиман» («Перекладач»). Такий інтерес пояснюється глибиною, обґрунтованістю й актуальністю світоглядних ідей засновника видання.

 На тлі «Терджимана» у своєрідній «тіні» наукового інтересу залишилися інші кримськотатарські довоєнні видання. Більшість газет і журналів того часу – це яскраві, значні видання, що активно читалися й відігравали велику роль у суспільному житті регіону.

 У підрозділі 1. 2. «Обґрунтування періодизації й особливості виникнення кримськотатарської преси» вводиться періодизація кримськотатарської довоєнної журналістики. Спираючись на історичні події, проектуючи їх на хід розвитку національної преси, пропонуємо виділяти в історії кримськотатарської журналістики кінця ХІХ – першої половини ХХ століття такі періоди:

1) 1883–1905 роки – зародження кримськотатарської національної преси.

2) 1905–1917 роки – зростання кількості видань кримськотатарською мовою.

3) 1917–1921 роки – розвиток національної преси, виникнення нових типів видань.

4) 1921–1928 роки – якісне зростання та піднесення національної кримськотатарської преси, її диференціація.

5) 1928–1941 роки – встановлення єдиної інформаційної ієрархії та функціонування однопартійної преси.

 Другий розділ «Розвиток кримськотатарської національної преси в 1917-1928 роках» складається з трьох підрозділів.

 У підрозділі 2.1. «Загальні тенденції розвитку преси в Криму після революції 1917 року» описано становлення кримськотатарської журналістики після зміни суспільно-політичної ситуації в країні після революції 1917 року. Найбільш характерними явищами для національної журналістики того часу є виникнення періодичних видань Тимчасового кримського мусульманського виконавчого комітету, зародження кримськотатарської громадсько-політичної преси в Криму, відкриття літературно-художніх «товстих» журналів, поява рукописних видань різних навчальних закладів.

 Одним із перших кроків Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету було створення власних друкованих видань. До них, зокрема, належали газети «Миллет» («Нація») і «Къырым оджагъы» («Кримське вогнище»), які видавалися в 1917 році кримськотатарською мовою, російськомовне видання «Голос татар» («Голос татар»), а також газета «Крым» («Крим»), що почала виходити в 1918 році. Незважаючи на те, що видання належали представникам різних фракцій громадської організації «Милли Фирка», їх об’єднувала одна суспільно-політична позиція, яка полягала в національному самовизначенні й мусульманському віросповіданні. Газети боролися за встановлення демократичного самоврядування в регіоні.

 На кінець 1910-х років припадає зародження кримськотатарської громадсько-політичної преси, найяскравішим прикладом якої стали газета «Енъи дюнья» і молодіжне видання «Яш къуввет». Це одні з найтривалишіх за часом виходу кримськотатарських видань, що сконцентрували на своїх сторінках інформацію про політичне, економічне, культурне життя народу.

 Досить масовим явищем у зазначений період стає випуск рукописних видань, що належали, як правило, громадсько-політичним молодіжним об'єднанням або навчальним закладам. Це видання «Аркъадаш» («Товариш»), «Темир къазыкъ» («Залізний молот»), «Енъи ой» («Новий голос»), «Ненкеджан».

 У підрозділі 2.2. «Функціонування й методи розповсюдження преси» описано особливості функціонування і способи, за якими преса популяризувалася серед населення, наведено основні типи кримськотатарських видань у той період,

 Система кримськотатарських національних друкованих ЗМІ у той період складалася з таких головних типів видань, як молодіжні обласні видання, громадсько-політична обласна газета, громадсько-політичні видання, газети ТКМВК, рукописні видання, спеціалізовані видання органів управління (відомча й галузева преса). На кінець 1920-х років кримськотатарська преса перетворилася на розвинену галузь і разом з національним видавничим комплексом та радіо, що вже зароджувалося, становила систему довоєнних кримськотатарських ЗМІ. Так, у 1930 році обсяг загальної друкованої продукції, включаючи книговидавництво й періодику, становив три мільйони сторінок, з них 83 % всієї друкованої продукції випускалося кримськотатарською мовою.

 Діяльність кримськотатарських, як й інших періодичних видань, контролювалася органами влади. У Криму цю функцію виконували відділи агітації й пропаганди (агітпропи), що входили до структури місцевих комітетів влади. Водночас, розвиток кримськотатарської преси дещо відрізнявся від розвитку ЗМІ всього СРСР. Насамперед, характерною національної кримськотатарської преси кінця 1910-х – 1920-х років стало відображення інтелектуального піднесення в духовному житті народу. Після утворення в 1921 році Кримської АРСР представники національної інтелігенції зайняти ключові позиції в різних сферах і реалізувати чимало починань в галузі освіти, мистецтва, культури, науки.

 У підрозділі 2.3. «Специфіка інформації в національних виданнях» найбільше уваги приділено інформаційному наповненню головних національних видань кінця 1910-х років «Голос татар», «Миллет», «Енъи дюнья». Інформаційне наповнення кримськотатарських видань було зумовлено тематикою висвітлюванних подій, якістю, розмаїтістю й оперативністю інформації. Багато в чому саме об'єкт визначає жанрову палітру новин.

 Значна увага в газетах приділялася створенню мережі власних кореспондентів і позаштатних авторів, які з певною регулярністю готували матеріали для центральних та обласних видань. Наприклад, редакція «Енъи дюнья» вела планову роботу зі своїми позаштатними співробітниками через спеціальну рубрику «Xаберджилеримизле язышув» («Листування з нашими кореспондентами»), де персонально кожному кореспондентові давали невеликі рекомендації щодо проведення роботи, повідомляли причини, через які матеріал не був опублікований. Додатковим джерелом новин стали радіо й інформаційні агентства, матеріали яких у газеті повідомлялися в рубриці «Радіо ве телеграф хаберлери» («Новини, отримані по радіо й телеграфом»).

 У третьому розділі «Проблемно-тематична спрямованість періодики 1917-1928 років» розкрита головна тематика національних видань того часу. Це соціально-політична тематика, тема освіти й науки, тема мистецтва і культури.

 У підрозділі 3.1. «Соціально-політична тематика в національних газетах і журналах» описано публікації на соціально-політичну тематику, які були присвячені тогочасним подіям. Соціально-політичну інформацію в пресі об’єднано в три основні тематичні блоки: інформація про події в різних країнах Європи, в Україні, Криму; офіційно-ділова інформація (відозви, доповіді, звернення, звіти, пояснення, виступи, тексти статутів і правової документації тощо), публіцистика. Сприятливі умови для появи у пресі матеріалів офіційно-ділового характеру створили зміна політичного курсу в країні, правова нестабільність, бурхливі громадські події в регіоні. Авторами цих матеріалів виступали представники політичної та військової еліти. Газети публікували звернення і заяви генерала Петлюри, Н. Челебіджіхана, промови А.С. Айвазова й Дж. Сейдамета, звітні доповіді У. Боданінського, Х. Тинчерова та ін. Матеріали публіцистичного плану представлено зразками, присвяченими сучасному становищу й майбутньому розвитку Криму. Провідні діячі кримськотатарського народу сприйняли політичні зміни, що відбулися в країні, передусім як поштовх до відродження й нового розвитку національної культури, мистецтва, освіти. Їхні роботи вирізнялися закличністю, пристрасністю, піднесеністю, були сповнені віри на кращі зміни, розповідали про можливості, що відкриваються перед народом. У таких публіцистичних виступах, як «Прежде и теперь» («Колись й тепер»), «Из дневника татарина» («Із щоденника татарина»), «Чаяния крымских татар» («Сподівання кримських татар») та ін., опублікованих у газеті «Голос татар», звучала тема свободи, заклик до об'єднання й до роботи в нових умовах.

 Підрозділ 3.2. «Проблеми освіти й науки на сторінках періодичних видань» присвячений запитанням національної освіти, які були найактуальнішими на сторінках видань з моменту виникнення кримськотатарської преси наприкінці ХІХ століття.

 Після подій 1917 року, говорячи про відродження системи народної освіти, представники кримськотатарської передової інтелігенції мали на увазі як реформування чинної на той час системи освіти, так і відкриття нових шкіл. ТКМВК уважав проблему вдосконалення народної освіти однією з пріоритетних у своїй діяльності. Зазначений поштовх став підставою для порушення й обговорення теми освіти на сторінках видань 1917–1921 років. Національні газети не тільки регулярно відстежували події на цьому полі діяльності (відкриття шкіл, культурні вечори, вихід літератури), а й публікували роботи авторів, які мали різні точки зору, агітували читачів не триматися осторонь і надавати посильну допомогу у відкритті шкіл. Основною проблемою освітньої журналістики того часу було вдосконалення народної освіти за якісними та кількісними показниками. Після економічної кризи гостро постало питання підготовки педагогічних кадрів, а також забезпечення шкіл необхідною літературою, інвентарем, обладнанням. Преса закликала допомогти школам, писала про дореволюційний досвід, коли школи були не просто місцем для проведення занять, а насамперед культурними, просвітницькими центрами, а на потреби школи використовувалися найчастіше батьківські пожертвування.

 У підрозділі 3.3. «Висвітлення питань культури, мистецтва й літератури в кримськотатарській пресі» досліджено культурну тематику, яка була представлена не менш широким спектром публікацій, різних за інформаційною насиченістю, жанровою природою, об'єктом опису, глибиною розкриття теми, ніж тема політичного устрою й загальної освіти кримськотатарського народу.

 У національній журналістиці кінця 1910-х років термін «національна культура» використовувався як еквівалент терміна «просвіта». Говорячи про підвищення культурного рівня кримськотатарського народу, публіцисти мали на увазі насамперед поліпшення його освіченості. Бурхливий розвиток культур припадає на середину 1920-х років, що стало поштовхом до появи культурологічної тематики в національній пресі. Значну кількість матеріалів у великих національних виданнях присвячено історії становлення й розвитку кримськотатарського національного театру, театральній критиці. Ця тема часто обговорювалась у провідних кримськотатарських журналах «Илери», «Янъи Чолпан», «Окъув ишлери», газетах «Енъи дюнья», «Яш къуввет».

 Узятий у 1920-ті роки курс на масову освіту кримськотатарського населення дав поштовх до появи матеріалів етнографічного характеру. Основними авторами в цій сфері стали фахівці: вчений-історик, етнограф О. Акчокракли, архітектор У. Боданінський, музикознавець А. Рефатов та ін.

 Великою розмаїтістю відрізняється й тема народних промислів і виробництва. У цій сфері чітко виділяються два напрями: дослідницький і народногосподарський. З одного боку, досить докладно, з прикладами й історичним матеріалом описуються традиційні ремесла й промисли кримських татар: землеробство, вівчарство, конярство, бджільництво, виробництво вина, збирання лікарських трав. З іншого боку, надзавданням таких публікацій була відповідь на запитання, як використати накопичені раніше народний досвід і традиції в нових економічних умовах, дати розвиток народному господарству, занедбаному внаслідок царської політики витіснення кримських татар з їхніх споконвічних земель, білого й червоного терору, голодомору 1920-х років.

 У четвертому розділі «Типологічна характеристика видань» наведені типологічні моделі газети «Енъи дюнья» й журналу «Илери», а також структура довоєнних газет і журналів та зображальні засоби в кримськотатарській пресі.

 У підрозділі 4.1. «Газета «Енъи дюнья» й журнал «Илери» як типи видань» наведено типологічний аналіз головної кримськотатарської газети 1920-х – 1930-х років «Енъи дюнья» і громадсько-політичного журналу 1920-х років «Илери».

У системі кримськотатарської національної періодичної преси початку ХХ століття особливе місце належить газеті «Еньи дюнья», що видавалася з 1918 року до кінця 1930-х років. За типом це була громадсько-політична, різнотематична республіканська газета, спрямована, насамперед, на кримськотатарську частину читацької аудиторії півострова. У 1918-1929 роках газета друкувалася кримськотатарською мовою в арабській графіці, 1929 року здійснено перехід на латинську графіку, а в 1936 році – на кирилицю. Видання призначено для всіх соціальних категорій населення: інтелігенції, робітників, колгоспників. З огляду на специфіку Криму як сільськогосподарського регіону й наявність серед читачів великої кількості жителів села, солідна площа в газеті (іноді це було кілька сторінок в одному числі) відводилася під публікації на тему сільського життя.

 Іншим провідним виданням того часу був журнал «Илери». Його заснування припадає на середину 1920-х років. Важливою функцією журналу стало об'єднання і згуртування кримськотатарської творчої й наукової інтелігенції. Видавцем часопису «Илери» була Спілка кримськотатарських письменників, яка визначила своїм завданням об'єднати старшу та молоду творчу інтелігенцію.

У полі зору авторів «Илери» перебували найактуальніші питання. Великий інтерес викликають літературно-художні твори кримськотатарських авторів, що вийшли в різний час на сторінках журналу. Б. Чобан-заде, У. Іпчі, М. Нузет, К. Джаманакли, З. Джавтобелі, І. Тархан, Дж. Кендже, Е. Шем’ї-заде, А. Кадрі-заде, А. Абдульхай були постійними авторами розділів «Шиирлер» («Вірші») й «Икяелер» («Оповідання»).

Часопис «Илери» ставив перед собою завдання бути доступним найширшим колам читацької аудиторії. Саме тому редакція керувалася новими правилами кримськотатарської орфографії, які суттєво спрощували доступність текстів. Так, у словах указувалися не тільки приголосні, а й усі голосні букви. Значно спростилася лексика, зменшилося використання слів, запозичених з фарсі й арабської мови.

 У підрозділі 4.2 «Структура газет і журналів» описана наявність спільних рис у змісті й формі для кримськотатарських видань кінця 1910-х – 1920-х років. У першому випадку йдеться про суспільно-політичну позицію видань, їхню роль у загальноосвітньому й культурному процесі, про тематичне наповнення; у другому – про структуру й оформлення видань, а точніше, про послідовність розміщення матеріалів, про наявність однакових або близьких рубрик, однакових за типом заголовків, поліграфічні елементи. Ця схожість у змісті й формі видань була зумовлена комплексом таких причин, як єдина тематика, постійний авторський склад, нерозвинена друкарська база, цензурний контроль.

Аналіз видань того періоду свідчить, що характерними для більшості з них були однакові або близькі рубрики. Крім того, всі досліджувані видання мали такі елементи в оформленні: шапка (назва) видання, тематичний підзаголовок, однакові типи заголовків, оформлення обкладинки і першої сторінки, наявність вступного слова.

 Особливості оформлення журналів полягають також і в схожому макетуванні, практично однаковому розташуванні матеріалів на сторінці. Для більшості журналів характерним був двохколонковий розподіл сторінки, назва, число видання й номер сторінки містилися вгорі. Традиційно широко в газетах і журналах використовувалися лінії: жирні, напівжирні, пунктирні, фігурні, а також оформлювальні елементи, орнаменти для позначення початку або кінця публікації. Характерним був й однаковий друкарський шрифт, яким набиралися й друкувалися матеріали, нові шрифти використовувалися, здебільшого, для оформлення шапки видання.

 У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

 У роботі здійснено ґрунтовний, комплексний аналіз кримськотатарської преси 1917-1928 років у процесі загального розвитку кримськотатарської довоєнної журналістики, описано загальні тенденції її розвитку, відображено національну своєрідність, осмислено вплив друкованих видань на соціально-політичні процеси в суспільстві, їх роль у культурному, просвітянському, літературному процесах.

 У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

 1. На основі збережених видань, монографій, архівних документів, рукописів виявлено періодичні національні видання, що виходили друком у Криму і за його межами в 1917-1928 рр. У цей період друкувалося 40 кримськотатарських національних видань, з них – 23 газети і 17 журналів (див. Додаток А). Усього з моменту появи першої офіційної кримськотатарської газети «Терджиман» у 1883 році до початку Великої Вітчизняної війни в 1941 році вийшло друком 95 кримськотатарських національних видань, з них 61 газета, 34 журнали. При цьому 83 з цих видань випускалися на території Криму, 12 – за межами півострова.

 2. Враховуючи історичні події, проектуючи їх на розвиток національної преси, в історії кримськотатарської журналістики кінця ХІХ – першої половини ХХ століття визначено такі періоди:

 – 1883-1905 роки – зародження кримськотатарської національної преси.

Період окреслений такими історичними подіями, як виникнення першої кримськотатарської газети «Терджиман» у 1883 році й революція 1905 року в Росії, що зумовила відносне цензурне послаблення для преси всієї імперії, у тому числі й національними мовами. Він характеризується виходом «Терджимана», початком просвітницько-інформаційної діяльності видавничого центру І. Гаспрінського, пов'язаної не тільки з випуском газети, а й з виданням навчальної, методичної, довідкової, релігійної, художньої літератури;

 – 1905-1917 роки – зростання кількості видань кримськотатарською мовою.

Період зумовлений такими історичними подіями, як революція 1905 року і Лютнева революція 1917 року, позначений відносним цензурним послабленням щодо національної преси і, як наслідок, активізація діяльності видавничого центру І. Гаспрінського, випуск дочірніх видань «Терджимана», виникнення першої опозиційної до царського режиму газети «Ветан хадими», спроба створення нових громадсько-політичних газет;

 – 1917-1921 роки – розвиток національної преси, виникнення нових типів видань.

Період характеризується такими подіями, як Лютнева революція 1917 року й утворення Кримської АРСР у листопаді 1921 року. Зміна політичного режиму в країні, виникнення різних політичних сил у Криму зумовили появу нових типів видань: преси ТКМВК, національної суспільної періодики, молодіжних друкованих та рукописних ЗМІ, тематичних журналів. На півострові почали діяльність видання, різні за суспільно-політичними позиціями і світоглядними принципами.

 – 1921-1928 роки – якісне зростання та піднесення національної кримськотатарської преси, її диференціація.

 Після утворення Кримської АРСР у 1921 році починаються докорінні перетворення в національній пресі, закриваються опозиційні до чинного режиму видання, періодика має однопартійний характер і стає частиною загальної уніфікованої системи друкованих ЗМІ. Кінцева дата цього періоду пов'язана з арештом і розстрілом в 1928 році Голови ЦК Криму Велі Ібраїмова, після чого починаються репресії щодо представників кримськотатарської інтелігенції і тоталітарні масові процеси: придушення партійної опозиції, насильницька колективізація, розкуркулювання. У цей період змінюється й розширюється система друкованих ЗМІ, виникають нові типи видань кримськотатарською мовою: громадсько-політичні, тематичні, спеціалізовані, багатотиражні, а також стінна й «усна» преса. Спостерігається посилення ролі «товстого» журналу в суспільному житті, об'єднання кримськотатарської, насамперед, творчої, інтелігенції навколо часописів.

 – 1928-1941 роки – установлення єдина інформаційної ієрархії та функціонування однопартійної преси.

Період характеризується повним контролем держави за діяльністю друкованих ЗМІ, відсутністю свободи слова, посиленням ідейно-тематичної пропагандистської й агітаторської функцій преси. Відбувається масове закриття видань, що виникли в середині 1920-х років, зокрема громадсько-політичних журналів, перейменування основних національних видань («Енъи дюнья», «Илери», «Окъув ишлери»). Водночас створюються нові періодичні видання, назви яких красномовно свідчать про їхню політичну спрямованість і пропагандистське призначення: «Коммунизм тербиеси» («Комуністичне виховання»), «Къадынлыкъ социализм елунда» («Жінка на шляху соціалізму»); «Пролетар медениети» («Пролетарська культура»), «Яш ленинджишлер» ( «Молоді ленінці»).

 3. У дисертаційному дослідженні проаналізовано видання, що виходили в період 1917-1928 років. Такий вибір зумовлено найбільшим піднесенням у розвитку національної культури, освіти, мистецтва, літератури.

 Зміна суспільно-політичної ситуації в країні після революції 1917 року значно вплинула на становлення й розвиток кримськотатарської журналістики, що характеризуються низкою явищ. Найбільш істотними з них є виникнення періодичних видань Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету, зародження більшовицької преси в Криму, відкриття літературно-художніх «товстих» журналів, поява рукописних видань різних навчальних закладів і громадських організацій.

 Нове піднесення у розвитку національної преси припадає на початок 1920-х років. В регіоні активно розвивається національна преса: появляються нові типи журналів, виходять багатотиражні видання, випускаються стінні й навіть усні газети. На території всієї країни формується єдина уніфікована система преси, набирає сили національна періодика різних народів. На півострові закриваються всі видання, що виходили до утворення автономії й негласно визнані опозиційними до нової влади: газета «Миллет» («Нація»), журнали «Ешиль ада» («Зелений острів»), «Бильги» («Знання») та ін. Ринок друкованої продукції поповнюється новими виданнями: загальнополітичне «Енъи дюнья» («Новий світ»), молодіжне «Яш къуввет» («Молода сила»), журнали «Янъи Чолпан» («Нова Венера»), «Илери» («Уперед»), «Окъув ишлери» («Питання освіти») тощо. Аби охопити якомога ширші верстви кримськотатарського населення, велика увага приділялася випуску не лише громадсько-політичних видань, а й газет і журналів, розрахованих на різні вікові й професійні групи. У такий спосіб створюються передумови до своєрідного буму в національній пресі. У середині 1920-х років у Криму відкриваються спеціалізовані, масові, літературно-художні видання, виходить багатотиражна, стінна й усна преса.

 4. Національна своєрідність кримськотатарської преси 1917 – 1928 років полягає у відбитті надзвичайного піднесення у сфері культури, науки, освіти, мистецтва. Основними напрямами видань стали соціально-політична тематика, проблеми освіти, просвіти, науки, а також питання культури, мистецтва й літератури.

 Соціально-політична тематика в пресі ТКМВК представлена офіційно-діловою інформацією та публіцистикою про події в різних країнах Європи, в Україні, у Криму. Пріоритетними темами повідомлень про новини були політичні події, громадське життя Криму, економічні новини, інформаційні зведення про події Першої світової війни.

 Кінець 1910-х років – це час появи у пресі яскравої, пристрасної публіцистики. Найкращі твори довоєнної кримськотатарської публіцистики виходять на сторінках газет «Миллет», «Голос татар», «Крым». Провідні діячі кримськотатарського народу сприйняли політичні зміни як новий етап у розвитку національної культури.

 Духовне піднесення 1920-х років виявилося, насамперед, в активізації науково-дослідної роботи з вивчення минулого кримськотатарського народу. Із наукових авторів у журналах друкували Б. Чобан-заде, А. Одабаш, У. Боданінський, О. Акчокракли, М.В. Шейх-заде, І. Льоманов та ін. Кримськотатарські дослідники активно співпрацюють і зі спеціалізованими науковими виданнями «Известия ТУАК», пізніше – «Известия ТОАИЭ», науковими виданнями Азербайджану, Росії, України.

 З темою освіти нерозривно пов'язана тема національної культури. Бурхливе зростання культурної тематики припадає на середину 1920-х років. Велику кількість матеріалів у провідних національних виданнях присвячено розвиткові кримськотатарського національного театрального мистецтва. Дж. Меїнов, У. Іпчі, А. Одабаш, І. Льоманов, А. Лятіф-заде, М. Нузет, Дж. Гафар, Р. Тинчеров, А. Веїс та інші автори писали про історію становлення театру, обговорювали актуальні проблеми національного мистецтва. Узятий у 1920-ті роки курс на масову освіту кримськотатарського населення став поштовхом до появи матеріалів етнографічного характеру.

 Широко на сторінках видань були представлені матеріали на літературну тематику і твори художньої літератури, адже кримськотатарська література й журналістика на початку ХХ століття були дуже близькими. Поява великої кількості літературних творів саме у друкованих виданнях зумовлена кількома причинами. Одним із пріоритетних завдань кримськотатарської інтелігенції стало формування нової народної літератури, доступної широким масам. При цьому друковані видання виконували роль провідника, носія й поширювача інформації в діалозі письменника і масової читацької аудиторії.

 Важливу роль у розвитку літератури відіграла й організуюча, об'єднавча роль преси. Саме навколо великих друкованих видань: загальнонаціональної газети «Енъи дюнья», журналів «Янъи Чолпан», «Илери», «Окъув ишлери» – згуртувалася кримськотатарська мисляча еліта. Варто також враховувати й матеріальні причини, адже найшвидшим і відносно дешевим шляхом ознайомлення широкої громадськості з літературним твором стали якраз друковані видання. Немаловажним було й те, що на початку століття не існувало чіткого поділу між працею літераторів і науковців. Практично всі постійні автори видань, журналісти – це насамперед літератори, учені, громадські діячі. Літературний талант вченого-лінгвіста Б. Чобан-заде, етнографа О. Акчокракли, педагога А. Одабаша, журналіста, громадського діяча А.С. Айвазова незаперечні.

 5. Основне історичне значення кримськотатарської преси кінця 1910-х – початку 1920-х років полягає в тому, що вона є цінним джерелом для вивчення культурної спадщини кримськотатарського народу. Саме на сторінках національних видань зібрано значний пласт інформації про духовне, інтелектуальне, наукове життя регіону на початку ХХ століття, відбито соціально-політичні й суспільні процеси, що відбувалися в суспільстві. Особливого значення довоєнній пресі надає і той факт, що через відомі історичні події у долі кримськотатарського народу саме старі газети й журнали стали єдиним джерелом для відновлення великої кількості наукових, літературно-художніх, публіцистичних творів. Крім того, завдяки цим газетам і журналам нащадки можуть краще ознайомитися із загальною політичною ситуацією в регіоні, судити про передову думку кримськотатарської інтелігенції, скласти уявлення про розвиток тодішніх подій, про проблеми й досягнення у різних сферах життя кримськотатарського народу й української спільноти в цілому. Берегти, цінувати, використовувати досягнення національної довоєнної преси в наші дні – завдання кримськотатарського народу, який після повернення на свою історичну батьківщину дістав можливість для дослідження духовної спадщини, відновлення своєї культури, мистецтва, релігії, літератури. У сучасних умовах – це єдиний шлях для збереження самобутності кримськотатарського народу, запобігання його асиміляції й зникнення як нації.