ІНФОРМАЦІЙНЕ МОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДІОКОМПАНІЇ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІНФОРМАЦІЙНЕ МОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДІОКОМПАНІЇ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА
Альтернативное Название: ИНФОРМАЦИОННЫЕ РЕЧИ Национальной радиокомпании УКРАИНЫ: Сущность и СТРУКТУРА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

      У вступі до дисертації обґрунтовано вибір теми, її актуальність та інші основні характеристики: визначено наукову новизну роботи, мету та зумовлені нею завдання, виокремлено об’єкт, предмет і матеріал дослідження, визначено наукові принципи й методи роботи, окреслено  теоретичну й практичну цінність, види апробації отриманих результатів.


      У першому розділі дисертації «Історичні та теоретичні засади становлення українського інформаційного радіомовлення» окреслені періоди розвитку інформаційного мовлення Українського радіо, що передували хронологічним межам дослідження (20-80-і роки ХХ століття). Вивчено питання про  Національну радіокомпанію України як об’єкт історіографії. Розглянуті принципи, методи та форми, що є основою теорії українського інформаційного радіомовлення.


        У першому підрозділі «Основні етапи становлення вітчизняного інформаційного радіомовлення» розглянуто специфіку інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України впродовж  історичних етапів, які передували періоду незалежності - 20-80-і роки ХХ століття.


      Йдеться про зародження радіомовлення (початок 20-х років ХХ століття), його функціонування як технічного засобу зв’язку в часи 1917 року та Першої світової війни.  Сприйняття його лише як засобу зв’язку припинилося через


загострення політичної обстановки та ускладнення завдань, визначених


молодою Радянською владою. Процеси централізації більшовицької держави сприяли використанню радіо з метою агітації і пропаганди населення. Цей період розвитку мовлення В. Я. Миронченко називає учнівським.  Більшовицький режим на чолі з В. І. Леніним перетворили радіо на ідеологічну зброю. Початковий етап розвитку мав надзвичайно велике значення для радіомовлення, оскільки було закладено міцний підмурівок для його подальшого розвитку. Тридцяті роки ХХ століття позначилися бурхливим розвитком радіосправи, внаслідок чого окремі міста України - Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ та інші - перетворилися на радіомовні центри. Хоч радіогазети набували ознак аудіовізуальних ЗМІ, однак, вони все ще не відповідали специфіці усного мовлення. Розвиток інформаційного мовлення було сповільнено у зв’язку з тим, що радіогазети засуджували процеси українізації, критикували представників національного відродження. Цей період засвідчив тотальну підконтрольність радіо партійним органам, унаслідок чого інформаційне мовлення та радіо в цілому перетворилися на інструмент діяльності партії та держави.  У 40-і роки ХХ століття інформаційне мовлення Українське радіо повною мірою продемонструвало головну функціональну перевагу – оперативність. Популярністю користувалися короткі інформаційні випуски – «Останні вісті», які прийшли на зміну радіогазетам. В новинах подавалася інформація про стан справ на фронтах. За словами М. І. Прокопенка, у роки Великої Вітчизняної війни з особливою силою виявилося мобілізуюче значення радіо. Внаслідок послаблення сталінського режиму у 50-і роки ХХ століття інформаційне радіомовлення прагнуло вибудувати діяльність на гуманістичних засадах. Новини повоєнних років відрізнялися напрочуд оптимістичною тональністю, зумовлюваною вірою людей у відбудову мирного життя. Смерть Й. В. Сталіна призвела до жорсткої боротьби за владу, з якої Всесоюзне радіомовлення було вилучено. Український радіокомітет став підрозділом Міністерства культури України, до функцій якого входило лише пропагувати культурологічні надбання, що не могло не призвести до зниження якості інформаційного мовлення. Шістдесяті роки ХХ століття увійшли в історію національного радіомовлення як період зневіри до мовленого слова, за радіо закріпилося визначення «брехунець». Українське радіо вбачало свою місію лише в тому, щоб з особливим натхненням розповідати  про трудові подвиги радянських людей. Періодом глибокого застою називають дослідники 70-і роки ХХ століття. Радіо-«брехунець» стало символом життя радянського народу. Діяльність інформаційного мовлення Українського радіо підпорядковувалася меті – посилити політичне інформування громадян. Мітинговість передач досягла апогею, що посилювалося постановами ЦК КПРС. В них визначалися головні завдання ЗМІ – пропаганда марксизму-лені-нізму, мобілізація трудящих для вирішення завдань комуністичного


будівництва. Стосовно 80-х років ХХ століття, то, зважаючи на переломність цього історичного періоду, його ділять на дві половини. Перша – закріплення застійних явищ у політичному житті СРСР та, як наслідок, в діяльності республіканських радіокомітетів. Друга – пора перебудови, пов’язана із ревізією радянської системи. Керівництво СРСР в особі М. С. Горбачова запроваджувало принцип плюралізму у висвітленні суспільно-політичних подій. Плюралізм по-радянськи мав своєрідні вияви – оцінки та коментарі щодо певної проблеми в інформаційних програмах мали відповідати курсу партії на перебудову. Плюралізм значно лібералізував мовлення, унаслідок чого було запроваджено новий принцип побудови програм – блоковий, у зв’язку з чим поліпшилася якість передач. Друга половина 80-х років позначилися формуванням принципово нового типу мовлення, сутність якого полягала у відображенні  реальних процесів перебудови. Новинне мовлення такого штибу створило передумови для  демократизації  Українського радіо кінця ХХ – початку ХХІ століття.


У другому підрозділі «Національна радіокомпанія України як об’єкт історіографії» йдеться про інформаційне мовлення радіомовної структури як предмет дослідження науковців у сфері радіо- та тележурналістики. Вивчення історіографії здійснено із врахуванням тієї обставини, що від початку свого утворення та до проголошення незалежності держави Українське радіо розвивалося як підрозділ Всесоюзного радіо. З огляду на це, історіографічні праці поділено на дві групи. Перша група – наукові розвідки вчених радянської доби, в яких Національна радіокомпанія України виступала не основним об’єктом історіографії, а лише побіжним. Друга група – праці українських дослідників за часів незалежності, в яких Національна радіокомпанія України стала основним об’єктом історіографії.


До першої групи відносимо роботи таких дослідників, як В. Б. Дубровина, П. С. Гуревича, В. Н. Ружникова, А. А. Шереля, Н. С. Барабаш, Л. Д. Болотової. Попри відчутну тотальну заідеологізованість історіографічних праць радянського періоду вченим, здебільшого, вдається розкрити в них не тільки сухий фактаж, а й сутнісні процеси, що визначають зміст і характер радіомовлення. Саме тому історіографічні праці тих часів є цікавим науковим матеріалом для сучасних дослідників. Науковець В. Б. Дубровин у своєму посібнику «К истории советского радиовещания» докладно розглядає основні віхи передісторії радіомовлення. Становлення радянського радіомовлення від 1917  до  1945 років учений класифікує наступним чином: 1917-1927 рр. - від радіотелеграм до регулярних програм масового радіомовлення; 1917-1920 рр. -  роки революції та становлення Радянської влади; 1921-1927 рр. - відбудовний період і початок індустріалізації;  1928-1941 рр. - радіо - потужна зброя партії;


1928-1932 рр. - роки першої п’ятирічки; 1933-червень 1941 рр. - період


передвоєнних п’ятирічок; 1941-1945 рр. - радіомовлення в роки Великої Вітчизняної війни. В. Б. Дубровин звертає увагу на розвиток основних форм і жанрів радянського радіомовлення (радіопереклички, радіомітинги, радіогазети, радіоекскурсії, радіофільми), що є важливим для відтворення цілісної картини тогочасного інформування людей. Учені П. С. Гуревич і В. Н. Ружников подають розлогий фактологічний матеріал  з історії радянської журналістики, зокрема, аналізують інформаційні та інші програми Всесоюзного радіо. Дослідники розглядають діяльність радіо республік СРСР, тому цілком природним є той факт, що й Українське радіо тієї пори постає як один із підрозділів загальносоюзного мовлення.  В. Н. Ружников у праці «Так начиналось. Историко-теоретический очерк советского радиовещания. 1917-1928» розглядає становлення радіомовлення під соціальним кутом зору. За його словами, вже від часу підготовки революції 1917 року партія використовувала радіотелеграфні станції не лише як засіб традиційного для телеграфу «вузького зв’язку», але і як новий канал соціального управління і спілкування, який дозволяв регулярно звертатися до широких народних мас. 


До історіографічних матеріалів стосовно діяльності НРКУ  відносимо й такі видання, як довідник «Радио и телевидение в СССР», «Продиктовано временем: Из опыта работы Центрального и местного телевидения и радиовещания», «История советской  радиожурналистики: Документы. Тексты. Воспоминания. 1917-1945». Ці видання містять  відомості про діяльність радянського телебачення і радіо, найкращі передачі загальносоюзного та республіканського мовлення й, зокрема, інформаційного, а також накази, розпорядження керівних органів радіо, розклади програм тощо. Історія радянської радіожурналістики відображена й у праці вчених «Радіожурналістика» за редакцією професора А. А. Шереля. Журналістикознавці Н. С. Барабаш, Л. Д. Болотова та А. А. Шерель присвятили цьому питанню окремий розділ. Учені застосовують таку періодизацію історії радіомовлення: 1921-1927 рр. - становлення радіопрограм; 1928-1941 рр. - радіо тоталітарної держави; 1941-1945 рр. - радянське радіомовлення в роки Великої Вітчизняної війни;  1945-1970 рр. - радіо тоталітарної держави (продовження); 1970-1985 рр. - радіо епохи соціального застою; 1985-1991 рр. - радіо «перебудови  і гласності»; 1991-1999 рр. – вітчизняне радіомовлення в умовах ринку.


Національна радіокомпанія України як об’єкт історіографії була та є предметом уваги й українських теоретиків і практиків радіожурналістики. Комплексні дослідження у цій галузі належать В. Я. Миронченку. Як і попередні дослідники, він розглядає історію інформаційного мовлення НРКУ у нерозривному зв’язку із розвитком самої держави та у тісній взаємозалежності


від діяльності Комуністичної партії. Окремі моменти діяльності Українського


радіо відображені у працях дослідника В. В. Полковенка. В його монографії «Українська радянська журналістика у Великій Вітчизняній війні» йдеться про важливу роль радянської радіожурналістики в роки Великої Вітчизняної війни у духовній мобілізації народу. Наукові розвідки вченого цінні з того огляду, що ним вивчено ідеологічне підгрунтя діяльності українського радіомовлення у воєнні часи. До деяких аспектів діяльності Українського радіо звертався науковець М. І. Прокопенко. В його дисертаційному дослідженні «Организаторская деятельность радиовещания (по материалам Украинского радио)» (1983 р.) проаналізовано становлення та розвиток організаторських засад діяльності Українського радіо. Питання  становлення і розвитку Національної радіокомпанії України  постійно перебувають в центрі уваги  В. І. Набруска - президента НРКУ, науковця. Він аналізує ситуацію довкола виникнення, становлення й розвитку радіомовлення в Україні, розкриває основні принципи діяльності НРКУ, досліджує її місце та роль в аудіовізуальному просторі держави. Окремі аспекти історії українського радіомовлення висвітлюються у працях дослідника І. Г. Мащенка. У виданнях «Лики і лиця телерадіопростору», «Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу» та інших автор подає історію становлення й розвитку вітчизняних і зарубіжних електронних мас-медіа. Дослідження параметрів становлення  радіомовлення України  здійснено в тісному взаємозв’язку із вивченням технічних першооснов його функціонування. Учений О. Я. Гоян звертався до теми історії розвитку вітчизняного радіомовлення в контексті вивчення становлення радіоринку в Україні. Чимало наукових розвідок про Національну радіокомпанію України здійснив науковець В. В. Лизанчук. Діяльність НРКУ вчений розглядає крізь призму духовного відродження України, формування національних ідеалів й інтернаціональних почуттів. Національна радіокомпанія України як об’єкт історіографії була також предметом уваги науковця В. П. Олійника. У численних статтях, а також у посібнику «Радиопублицистика: Проблемы теории и мастерства» здійснено низку наукових розвідок щодо історії, теорії і практики українського радіомовлення. Зауважимо, що ще в 70-х роках ХХ століття учений застерігав – за жодних  умов не можна уявляти радіомовлення лише як трансляцію чого б то не було, адже подібні уявлення обмежують його комунікативну функцію.


Питання становлення Національної радіокомпанії України знайшли своє відображення й у такій вагомій складовій історіографії, як архівні матеріали. Н. М. Сидоренко та О. Д. Школьна у праці «Історія національного радіоефіру. Архівні матеріали (1942-1969)» подають добірку матеріалів відомчого  архіву


НРКУ, різні документи про діяльність Українського радіо від 40-х років   ХХ


століття і до сьогодні.


У третьому підрозділі «Теоретичні засади українського інформаційного радіомовлення» розглянуто принципи, методи та форми, що становлять тріаду теорії радіомовлення, як і теорії журналістики в цілому.


А. З. Москаленко визначає принцип, як першооснову, правило. Є. П. Прохоров наголошує, що в сфері журналістики принципи проявляються як основні погляди та визначають ставлення до дійсності, розуміння та оцінку явищ життя, норми поведінки та діяльності. Вчені дотримуються думки стосовно того, що принципи є категоріями історичними, вони змінюються відповідно до суспільно-політичних трансформацій. За радянської доби головними принципами журналістики були принципи партійності, правдивості та об’єктивності, народності, демократизму, масовості, патріотизму та інтернаціоналізму, гуманізму. Після проголошення незалежності було ухвалено Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (№ 3759-ХІІ від 21 грудня 1993 року), в якому визначені основні принципи діяльності телерадіоорганізацій. Згідно із законом, телерадіоорганізації України реалізують принципи об’єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі.


Досягти цих принципів непросто, адже радіожурналіст не може бути абсолютно відстороненим від реального життя, він є соціальною істотою. В. В. Різун слушно зауважує, що правдивість і точність – не абсолютні речі, а відносні суспільні категорії. За його словами, якщо категорії відносні, то це означає, що ці речі є такими тільки в системі певних координат. На думку В. В. Різуна, подібна відносність принципів журналістики обумовлюється тим, що правда лежить не в площині об’єктивної реальності, а в площині суб’єктивного (що належить суб’єктові) відображення дійсності.


Одним із шляхів реалізації принципів інформаційного радіомовлення є аналітичне й суб’єктивне трактування дійсності. Аналітичність мовлення дозволяє подавати не тільки сутнісну інформацію про події та явища, але й судження, оцінки щодо них. Суб’єктивне трактування дійсності має місце тоді, коли в аналітичному повідомленні подається власний погляд журналіста стосовно події чи явища. А. З. Москаленко наголошував, що суб’єктивізм завжди присутній у журналістських матеріалах, адже кореспондент має своє бачення події чи явища. В. В. Лизанчук зазначає, що, подаючи слухачам судження, погляди та оцінки щодо подій, радіомовлення впливає на формування громадської думки. У свою чергу, В. В. Різун наголошує, що журналістика завжди існує в контексті пропаганди, агітації, формування сус-пільної думки, піару, зомбування, маніпуляцій, виховання тощо.


Ще однією площиною, в якій реалізовуються принципи новинного радіомовлення, є професійна мораль та етика. Основу професійної моральності та етичності журналіста становить його потреба бути самим собою, відповідати перед Богом, людьми та власною совістю за ту інформацію, яку він подає.  А. З. Москаленко зазначає, що професійна моральність – це особлива сукупність спеціальних норм моралі, а також додаткові норми, правила і принципи поведінки, прийняті в тому чи іншому колективі працівників. Він дотримується думки, що вплив будь-якої публікації значною мірою залежить від особи автора. За словами В. В. Різуна, головне питання  для журналістики – це морально-етичне, яке навіть стає проблемою журналістики. Мораль та етика журналіста – це, як вважає учений, не такою мірою його особа, здібності, престиж і авторитет, як вибір, який робить сам журналіст. Він наголошує на тому факті, що у професійної журналістики – один вибір: об’єктивне, правдиве, точне відображення соціальної дійсності і передача того відображення іншим.


Теоретичну базу інформаційного радіомовлення становлять і методи. Вони дозволяють отримати відповідь на запитання, як знайти, відібрати, обробити та поширити інформацію. Відповідно, існують методи збору, відбору, обробки та поширення інформації. Серед методів збору вирізняємо три найпоширеніші – спостереження, вивчення документів та інтерв’ю.  Використовуючи ці методи, журналіст знаходить необхідні відомості про події, явища, процеси, переконується у достовірності інформації. До методів відбору та обробки інформації належать методи перевірки її достовірності, актуальності, вагомості, аналіз фактів – визначення головного та супровідного фактів, виклад необхідних подробиць, а також  коментарів, висновків. Методи обробки новин – це методи редагування та верстки. Існують типові правила обробки інформації, призначеної для передачі в ефір. Новину потрібно подавати в уснорозмовній розмовній манері, факти викладати стисло та ясно, краще використовувати прості, короткі речення, уникати нагромадження кількості цифрової інформації та інші. Ще одну групу методів становлять методи поширення  інформації. Серед цих методів розрізняємо такі – дескрептивний (описовий) метод, метод поширення інформації від першої та третьої особи (пряма чи непряма мова), метод коментування, оглядовий метод.


До теоретичних засад  українського інформаційного радіомовлення належать не лише принципи й методи, а й форми. А. А. Шерель зауважує, що форма радіопередачі – це сукупність різних жанрів або жанрових утворень, що об’єднані у певній послідовності та утворюють певну цілісність. Дослідники вважають початковою формою мовлення радіогазету. Впродовж історичних етапів розвитку інформаційного радіомовлення форма радіогазети змінювалася, але основні її ознаки залишалися незмінними. Однак, ми дотримуємося думки,


що найдавнішою формою новинного радіомовлення є повідомлення, оскільки


від часу виникнення радіо в ефір передавалися замітки, що вирізалися з газет. Поступово ці замітки набували оперативності, стислості, чіткості, що відображало природу радіоновини. Із часом сукупність повідомлень набули форм інформаційного випуску. 


Свого часу доволі популярною формою інформаційного мовлення  були позастудійні передачі з підприємств, будов, колгоспів, сучасним виявом яких є прямі ввімкнення кореспондентів із місця події в рамках програми новин. Вона є найбільш стійкою та поширеною формою інформаційного мовлення, якій властива велика кількість інформації, обрамленої в різні жанри. Як вважає В. В. Смирнов, радіопрограма являє собою складне структурне утворення різних мовних та музичних потоків, що становлять певну звукову цілісність.


Формами новинного радіомовлення є також серія або цикл та канал. Серія або цикл – це сукупність передач, які тісно взаємопов’язані темою, концепцією, спільними ведучими, героями чи персонажами програми. Канал є цілісним утворенням із тематично об’єднаними програмами значної тривалості звучання, чіткою композицією, концепцією та форматом.


У другому розділі «Еволюція інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України» проаналізовано головні ідеологічно-змістові та структурно-жанрові трансформації інформаційних передач НРКУ кінця ХХ століття. Автором здійснено відбір наукових фактів, які пов’язані із зазначеними вище змінами. Період 90-х років ХХ століття є надзвичайно вагомим для розвитку інформаційного мовлення НРКУ, оскільки із авторитарного пропагандиста воно перетворилося на об’єктивного репрезентатора новин і доброзичливого співрозмовника.


У першому підрозділі «Ідеологічні, змістові та структурні зміни в інформаційному мовленні Національної радіокомпанії України в кінці ХХ століття» розглядаються  найвагоміші прояви трансформації засадничих положень інформаційного мовлення НРКУ. Йдеться про перехід мовлення від агітації та пропаганди вигідних владі фактів до об’єктивної й чесної подачі інформації, досягнення принципу збалансованості, поступовий відхід від цензури та інше. Визначальною характеристикою інформаційних програм НРКУ стало запровадження принципу етноцентризму, згідно з яким радіо оперативно та повно розповідало слухачам, насамперед, про найпомітніші події, явища життя України. Інформаційні програми кінця ХХ століття вирізнялися аналітичністю, що зумовлювалося потребою роз’яснювати громадськості сутність державотворчих завдань. Інформаційне мовлення НРКУ зазнало й структурних змін, що пов’язані із непересічними суспільно-політичними подіями в житті держави. Внаслідок проголошення незалежності здійснено відхід від загальносоюзної структури мовлення, сформовано власну


сітку передач, що означало відмову від московських випусків новин.


Відповідно до Указу президента України, 1995 року Українське радіо стало автономною від телебачення структурою з новою назвою – Національна радіокомпанія України. Структурні зміни проявилися у встановленні оптимальної  тривалості звучання інформаційних матеріалів (1хв. 40 сек.), запровадженні ранкової інформаційно-музичної програми та підсумкової інформаційної програми аналітичного спрямування. Структурні зміни 2000 року пов’язані із початком мовлення на хвилях НРКУ ТРК «Ера», що призвело до значного зменшення новинних передач НРКУ у ранковому часовому поясі.


У другому підрозділі «Жанрові пріоритети інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України» йдеться про основні тенденції та їх причини в розвитку жанрів інформаційної програми НРКУ кінця ХХ – початку ХХІ століття. Домінуючим жанром  програми новин є повідомлення, оскільки воно найкраще відображає природу новини, що підтверджує проведений автором кількісний аналіз жанрів, використовуваних журналістами редакції новин НРКУ. Жанр повідомлення зазнав значних трансформацій. Повідомлення мало невеликий обсяг (5-7 речень), зменшилася деталізація опису події, також зменшилося використання складних синтаксичних конструкцій тощо. Аналіз дозволив виявити і таку тенденцію, як  поступове поглинання жанром розповіді кореспондента жанру інтерв’ю, що викликано стандартами підготовки кореспондентської розповіді в НРКУ. Утвердилася настанова, що документальний запис робить розповідь переконливішою, конструктивнішою. Автор дотримується думки, що елементи інтерв’ю повинні бути допоміжною частиною розповіді, а не основною, що часто трапляється на практиці.  


У третьому розділі дисертації «Стан, структура та оптимізація інформаційного мовлення  Національної радіокомпанії України початку ХХІ століття» розглядається  специфіка інформаційного мовлення НРКУ в епоху нового радіобуму, спричиненого появою приватно-комерційного радіо (2001-2006 р.р.). Подані шляхи оптимізації інформаційного мовлення НРКУ початку ХХІ століття. Також розглядається сутність такого важливого аспекту оптимізації інформаційного мовлення, як істотне піднесення ролі творчої особистості журналіста в інформуванні громадян. 


У першому підрозділі «Аналіз стану та структури інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України початку ХХІ століття» наголошується на парадоксальності цього історичного періоду з точки зору демократизації суспільного життя, необхідності наближення мовлення до європейських стандартів. Такі тенденції визначали сутність інформаційного мовлення НРКУ початку нового тисячоліття.  


         У зв’язку із загостренням політичної обстановки в світі, європейськими устремліннями України принцип етноцентризму у висвітленні подій утратив


домінуючі позиції і трансформувався у принцип паритетної подачі інформації


про події українського та міжнародного життя. Щодо принципу збалансованості в подачі інформації, то його повне застосування мало місце після подій помаранчевої революції. Це означало, що в матеріалах були присутні позиції «за» та «проти».  Цензурування новинного продукту до помаранчевої революції здійснювалося за допомогою темників, дружніх порад і рекомендацій журналістам. Рекомендаційний характер цензури зберігся і після помаранчевої революції. Інформаційному мовленню була властива аналітичність, унаслідок чого мало місце змішування фактів та їх оцінок. Посилення інтерактивності стало однією із визначальних рис новин. Структурні зміни інформаційного мовлення зумовлювалися новим розкладом (сіткою) передач від 2002 року. Згідно з ним, обов’язковим є використання новітніх технологій – дозованого, винахідливого саморекламування, телефонних радіошоу, дискусійних блоків із залученням слухачів тощо. Нова сітка поділила мовний день на частини, пов’язані з особливостями кожної пори доби, відповідно до чого й будуються блоки. Структурні зміни дозволили виявити такі тенденції, як зменшення обсягів новинного мовлення НРКУ та, відповідно, збільшення обсягів мовлення ТРК «Ера». Жанрову палітру передач визначали діалогічність та аналітичність новин. Журналісти найчастіше використовували дифузійні жанри, а саме розповідь кореспондента з елементами інтерв’ю, розповідь кореспондента з елементами коментаря, а також розлогі розмови-інтерв’ю в прямому ефірі. 


У другому підрозділі  «Шляхи вдосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника Національної радіокомпанії України» розглядається історично-політичне підґрунтя становлення та розвитку фаху модератора (ведучого) інформаційних програм НРКУ, подаються механізми вдосконалення цього фаху. Під оптимізацією інформаційного мовлення НРКУ ми розуміємо науково обґрунтований план дій, спрямованих на вдосконалення інформаційної діяльності відповідно до стандартів європейської новинної журналістики.


Модератор (ведучий) програм був покликаний задовольнити інформаційні інтереси громадян, які значно зросли після проголошення незалежності України. Він мав подавати аудиторії об’єктивну та неупереджену інформацію про події у державі та світі. НРКУ було створено передумови для появи яскравих творчих особистостей – модераторів (ведучих) програм. Йдеться про творчий експеримент 1978 року, сутність якого полягала в спробі персоніфікувати інформаційне мовлення. Він проводився на базі програми «Промінь», журналісти готували огляди новин та самі оприлюднювали їх в ефірі. Оскільки такі новини користувалися популярністю у слухачів,  подібний метод вирішили впроваджувати і на першому каналі радіо. Новий метод


ведення призвів до протистояння між журналістами й дикторами, бо останні


 вбачали у цьому загрозу існування свого фаху. З метою уникнення такої ситуації вирішили запровадити паралельну журналістсько-дикторську подачу інформації. Журналістська подача характеризувалася діалогічністю, динамічністю, невимушеністю, що свідчило про демократичність мовлення. Дикторській манері читання була властива монологічність, офіційність, парадність, що вважається ознаками авторитарного мовлення. Унаслідок реформи 1995 року, програми новин стали вести модератори (ведучі), випуски новин – залишилися у компетенції  дикторів. Такою залишається практика ведення інформаційних передач в Національній радіокомпанії України і до сьогодні.


Серед шляхів вдосконалення професійної діяльності журналіста-інформаційника НРКУ подаємо такі. 


1. Довіра збільшується, коли ведучого добре представляють. Оскільки ведучий інформаційної програми, як правило, представляє себе в ефірі сам, то йому слід подумати над формами своєї презентації.  


2. Ведучий не може виникати нізвідки, він повинен створювати свій авторитет попередньою щоденною активністю. Модератор, якому довіряють, – це фахівець з великим життєвим і професійним досвідом. Наявність досвіду є необхідною умовою діяльності, оскільки він тісно пов’язаний із професіоналізмом модераторів (ведучих).


3. Учені наголошують на такій позиції, як статус ведучого.  Тут мається на увазі те, що до роботи в ефірі ведучий має обов’язково подбати про свій авторитет, спробувати себе в інших журналістських професіях. Для модератора (ведучого) інформаційних програм таким необхідним етапом розвитку повинна стати робота репортером, кореспондентом, коментатором. До фаху модератора потрібно дорости.    


4. Вдалий виступ ведучого, вдале ведення програми завжди повинні мати чітко направлений характер. Потрібно працювати, точно знаючи свою аудиторію, її особливості, характерні риси, потреби, запити тощо. 


5. Важливу роль відіграє вік, стать, освіта, перша професія ведучого (якщо така була). Неоціненне значення мають голосові дані, тембральна й інтонаційна забарвленість мовлення модератора (ведучого). Це ті чинники, які сприяють зближенню презентатора новин зі слухачами.


6. Легше встановлювати зв’язок з аудиторією, включаючи в свою мову елементи, за якими криється згода зі слухачами. Це можуть бути як певні слова-зв’язки, так і інтонаційні виділення певних слів у фразі.


                                                               


ВИСНОВКИ


 


Аналіз сутності та структури інформаційного мовлення Національної


радіокомпанії України дозволяє зробити такі висновки: 


1. Українське інформаційне радіомовлення як важливий і чутливий суспільний механізм під впливом динамічного розвитку комунікативних технологій привертає увагу науковців до переосмислення ролі новинного мовлення в глобальних інформаційних процесах. Узагальнені результати огляду джерельної бази дають можливість визначити можливі перспективні напрями дослідження інформаційного мовлення НРКУ, інформаційного мовлення комерційних радіостанцій та представництв закордонних радіостанцій, що діють в країні. Такими напрямами можуть бути український інформаційний радіопростір: структура, зміст, способи трансформації, персоніфікація інформаційного мовлення, порівняльні особливості функціонування інформаційного мовлення НРКУ та комерційних радіостанцій і представництв закордонних радіостанцій, творчі аспекти діяльності інформаційного мовлення  НРКУ тощо.


2. Початок функціонування інформаційного мовлення пов’язаний із виникненням радіо як технічного засобу зв’язку в 20-х роках ХХ століття, що зумовлювалося необхідністю оперативного поширення суспільно-політичних відомостей про діяльність держави. Стрімкий розвиток радіосправи перетворили інформаційне мовлення із технічного засобу зв’язку на інструмент пропаганди та агітації, здійснюваних партією та державою. Всі історичні етапи розвитку, що їх пройшло інформаційне радіомовлення, слугували підгрунтям для формування об’єктивного  інформування громадян в кінці ХХ – на початку ХХІ століття.


3. Закономірним є тісний взаємозв’язок теоретичних засад журналістики та теоретичних засад радіомовлення, хоч останні мають свою специфіку. Сукупність принципів, методів і форм дозволяє забезпечити процес виробництва, зберігання та поширення новин. Окрім того, принципи, методи та форми інформаційного мовлення кінця ХХ – початку ХХІ століття значно урізноманітнилися та збагатилися за рахунок змішування між собою та вдосконалення.


4. Процеси державотворення започаткували глобальні зміни інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України, що підтверджується науковими фактами. Трансформація ідеологічно-сутнісних та структурно-жанрових засад мовлення означала піднесення якості інформування громадян. Зміни дозволили створити власне українське інформаційне мовлення та наблизити його до світових стандартів, унаслідок чого підвищилася зацікавленість слухачів в отриманні об’єктивних відомостей про події держави та світу. Еволюція інформаційного мовлення НРКУ зазначеного періоду


призвела до трансформації жанрової системи інформаційної радіожурналістики. У передачах новин помітною була та залишається тенденція витіснення одного жанру іншим внаслідок їх тісного взаємозв’язку, поява жанрів більшої та меншої частотності використання. Ідеологічні, змісто-


ві, структурні та жанрові зміни інформаційного мовлення НРКУ дозволили зробити прорив у багаторічній діяльності радіокомпанії та суттєво демократизувати новинні передачі. Наукові факти щодо структурних змін доводять демократичну спрямованість сутнісно-ідеологічних перетворень мовлення, а зміни в структурі інформаційних програм НРКУ кінця ХХ – початку ХХІ століття свідчать про формування модернізованої системи мовлення.


5. Розглядаючи шляхи вдосконалення професійної діяльності модератора (ведучого) програм, звертаємо увагу цих працівників на необхідність володіти такими рисами та якостями, як креативність, комунікабельність, мобільність та оперативність, глибока ерудиція та широкий кругозір. Керівним особам радіо та всім працівникам потрібно виходити з того, що модератор (ведучий) є  найбільш перспективним у  фаховому відношенні. Його престижність залежить від розуміння того, що неприпустимо применшувати значення професії, нівелювати яскраві творчі та особистісні риси модераторів (ведучих), знижувати стандарти якості інформаційного мовлення в цілому.          


 


6. У ході проведеного дослідження були визначені головні чинники оптимізації інформаційного мовлення Національної радіокомпанії України ХХІ століття. Ними, зокрема, є такі: використання творчих надбань новинного мовлення попередніх періодів його розвитку та приведення їх у відповідність до новітніх вимог;  повне дотримання принципів достовірності, об’єктивності, чесності в подачі інформації; неприпустимість внутрішньоредакційної цензури; визначення та дотримання основних ідеологічно-змістових і структурно-жанрових напрямів  діяльності інформаційного мовлення; широке використання та урізноманітнення інтерактивних форм мовлення; відмова від здійснення інтерпретаторської функції у викладі новин; напрацювання механізмів розширення творчої самореалізації модераторів (ведучих) інформаційних програм; підвищення творчими працівниками свого професіоналізму.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины