ПУБЛІЦИСТИЧНА ТА РЕДАКТОРСЬКО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА БАРВІНСЬКОГО

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПУБЛІЦИСТИЧНА ТА РЕДАКТОРСЬКО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА БАРВІНСЬКОГО
Альтернативное Название: Публицистическая и редакторско-ИЗДАТЕЛЬСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ АЛЕКСАНДРА Барвинского
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначено мету й основне завдання, об’єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та актуальність дисертації.


У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано основні етапи української історіографії розвитку журналістики, охаракте­ризовано джерела досліджуваної проблеми.


Розглядати творчість важливих для української культури постатей, зокрема О. Барвінського, неможливо поза контекстом розвитку української періодики. Основна роль у процесі дослідження належить І. Франку, який об’єктивно охарактеризував періодичні видання, що виходили впродовж другої половини XIX — на початку XX ст., а також: Б. Грінченку, О. Маковею, І. Брику, В. Ігнатієнку, І. Кревецькому. Значні заслуги у розвитку історіографії укра­їнської журналістики належать науковцям, що вивчали ці процеси після Другої світової війни. Відзначимо, що й донині цінними з фактографічного боку, незважаючи на  ідеологічну заанґажованість, є праці М. Д. Бернш­тейна,  О. І. Дея, В. Д. Дмитрука, І. І. Дорошенка, М. А. Жовтобрюха, Ф. П. Погребе­нника, М. П. Федченка. Серед проваджених у діаспорі наукових досліджень виокремимо праці О. Борковського, С. Сірополка, А. Животка, С. На­ріж­ного, Ю. Тернопільського, завдяки яким маємо чимало фахових спостережень над загальною картиною функціонування українських періодичних видань.


У час незалежності України розпочався і успішно продовжується процес творення єдиної концепції історії української журналістики. Відзначимо, зокрема, праці В. М. Владимирова, В. Д. Демченка, В. Ф. Іванова, І. В. Зайченка, В. А. Качкана, О. Ф. Коновця, С. А. Костя, І. В. Крупського,  І. Л. Михайлина, О. Г. Мукомели, М. П. Присяжного, В. В. Різуна, М. М. Рома­нюка, Н. М. Сидо­ренко, Л. В. Сніцарчук, М. С. Тимо­шика, Б.І.Чернякова,  Ю. Г. Шаповала, В. І. Шкляра, які здійснили аналіз української преси минулого та сьогодення, її стану та найважливіших завдань, вивчення проблем відображення засобами масової інформації соціально-економічного стану суспільства, інтелекту­ального рівня періодичних видань, діяльності видавничих товариств, об’єднань, творчості конкретних діячів газетно-журнального чи книговидавничого процесу.


Однак постать Олександра Барвінського публіциста, редактора, що замовчувалася у радянські часи, його подвижницька видавнича праця в ім’я українства донині не відзначена спеціальним дослідженням. Важливу інформацію про О. Барвінського можна почерпнути з його прижиттєвих біографій, написаних В. Левицьким та І. Левицьким. Предметом вивчення сучасних українських дослідників є радше його діяльність у політичних і культурних об’єднаннях. Цим питанням присвячено праці сучасних науковців О. Аркуші, П. Баб’яка, Б. Гречина,  В. Качкана, О. Кравець, О. Купчинського, С. Павлишин, О. Романіва, І. Чор­новола. Однак для якнайповнішого ви-світлення титульної теми цього масиву наукових текстів недостатньо, оскільки в них відтворюються, зауважимо, внаслідок скрупульозного вивчення авторами джерельного мате­ріалу, окремі фрагменти публіцистичної, редакторської, видавничої діяльності О. Барвінського. Таким чином, здійснити комплексне дослідження визначеної нами теми неможливо без ретельного опрацювання повноцінної джерельної бази.


Джерельною базою дослідження публіцистичної та редакторсько-видав­ничої діяльності О. Барвінського є архівні матеріали, опубліковані документи, мемуаристика, періодичні видання та публіцистика окресленого періоду, завдяки яким вдалося відтворити багатогранність журналістської діяльності одного з провідних творців і авторів української періодики та книжки.


Домінантою у джерельному багатстві окресленої проблематики є українська періодика Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – часописи “Правда”, “Діло”, “Газета школьна”, “Школьна часопись”, “Учи­тель”, “Дзвінок”, “Руслан”, “Зоря”, “Записки НТШ”, “Рада”, “Die Reform”, “Хsterreichische Rundschau” та інші періодичні видання, в яких віднаходимо не лише авторську публіцистику О. Барвінського, а й численні матеріали, за якими крок за кроком можемо відтворити повну його біографію, історію становлення і функціонування українських товариств, об’єднань, інституцій, в яких він плідно працював; простежити всі перипетії боротьби галицьких українців за національні права і свободи.


Для всебічного вивчення визначеної нами проблематики важливими є документи, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Основний масив — рукописні матеріали, зокрема епістолярна спадщина, які формують фонди “Наукове товариство імені Шевченка” (ф. 309), “Андрей Шептицький” (ф. 358), “Кирило Студинський” (ф. 362), “Василь Лукич Левицький” (ф. 363), “Степан Томашівський” (ф. 368), “Володимир Охримович” (ф. 372), “Ярослав Весоловський” (ф. 381), “Юліан Романчук” (ф. 382), “Ярослав Гординський” (ф. 384), “Семен Горук” (ф. 385), “Греко-католицький митрополичий ординаріат” (ф. 408), “Михайло Павлик” (ф. 663), “Тит Ревакович” (ф. 664).


Надзвичайно багатим є особистий фонд родини Барвінських (ф. 11) відділу рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. У ньому зберігається не лише літопис родини Барвінських, який дає великий обшир інформації про цей славний громадською активністю рід, діяльність його талановитих представ­ників, а й упорядкований величезний епістолярій як самого О. Барвінського, так і листування О. Кониського, В. Липинського, М. Грушевського, М. Драгома­нова, Уляни Кравченко, Б. Лепкого, О. Огоновського, М. Павлика, О. Маковея, В. Ільницького, О. Партицького та інших відомих громадсько-політичних діячів, представників науково-педагогічної інтелігенції, пись-менників, журналістів, видавців.


Відзначимо  ще одне цінне для здійснення дослідження джерело писемну пам’ятку у трьох частинах авторства самого О. Барвінського “Спомини з мого життя”, а також мемуарні матеріали Є. Олесницького, А. Вахнянина, О. Кониського, А. Чайковського.


Змістовні відомості та особисті оцінки громадсько-політичного життя українців Галичини загалом і журналістсько-редакторської діяльності зокрема містяться у неопублікованих частинах “Споминів з мого життя”, які збері­гаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури  ім. Т. Г. Шевченка НАН України (понад 50 зошитів) (ф. 135). В епістолярії цього фонду – понад 2 тисячі листів О. Барвінського до дружини – Є. Бар-вінської та 474 її листи-відповіді, а також листування з братами Барвінськими, Т. Окуневським, І. Пулюєм тощо.


Джерельна база дослідження дала змогу не тільки зафіксувати публі­цистичну спадщину О. Барвінського, а й встановити авторство, підтвердити і розкрити криптоніми і псевдоніми, визначити основні проблемно-тематичні аспекти творчості, а також реконструювати складну картину організаційних зусиль щодо творення українських видань і з’ясувати характерні особливості їх функціонування.


У другому розділі “Проблемно-тематичні особливості публіцистичної творчості О. Барвінського”, який складається з трьох підрозділів, визначено тематичну специфіку його журналістських матеріалів, особливості висвітлення громадсько-політичної і культурницької, зокрема освітянської, проблематики, специфіки авторської позиції у творенні якісної журналістики.


О. Барвінський залишив величезну публіцистичну спадщину, багатогранну за проблематикою, за різноаспектністю порушуваних тем, авторство якої встановлюємо не лише за криптонімами і псевдонімами (О. Б.; А. Б.; Ол. Б.,  Ал. Б.; О. Б-ский; Австрієць, Олег, Подолянин; Verax), а й за низкою мовностилістичних ознак, притаманних публікаціям саме цього журналіста. Одним з найважливіших пластів, що становить майже 70 відсотків усього набутку О. Барвінського, є його громадсько-політична публіцистика. Однією з перших публікацій О.Барвінського вказаної тематики був цикл статей-роздумів тернопільського вчителя про суспільно-політичне життя галицьких українців (Гадки Подолянина о наших народних потребах // Діло. – 1880). Надалі його журналістська творчість охоплювала проблеми національно-політичного тогодення, українсько-польські взаємини, міжнародні події, діяльність Державної ради у Відні, перебіг її засідань та роз’яснення ухвалених нею законів, складнощі розвитку українського громадського життя у краї та іншу інформацію. Серед названих тематичних складових громадсько-політичної публіцистики знаковим блоком є проблематика з національного питання. Це – ключова тема усієї публіцистики автора (понад п’ятсот різножанрових матеріалів, серед яких більшість – передові статті на актуальні  теми, полемічні, переважно політичного спрямування виступи). Значна частина публікацій О.Барвінського присвячена висвітленню громадсько-політичного життя народів тодішньої Австро-Угорщини, проведенню її урядом зовнішньої і внутрішньої політики, характеристиці основ протиріч і конфліктів, що руйнували міць імперії.


Найпотужнішим публіцистичним блоком журналістської спадщини О. Барвінського є його творчість на сторінках часопису “Руслан”, оскільки її складові (жанрово досить різноманітні) і за широким колом порушуваної проблематики, і за тематичною охопленістю, кількісно переважають інші газетно-журнальні матеріали. У виданні опубліковано понад 2000 різно­тематичних матеріалів О. Барвінського, підписаних і його повним прізвищем чи скороченими варіантами, і псевдонімами-знаками +, ?, !, х. За нашими підрахунками, саме в цьому часописі було вміщено понад 300 матеріалів громадсько-політичної спрямованості, які можна розділити на такі тематичні групи: 1) політика “державна супроти русинів”; 2) україніка; 3) партійне життя; 4) виборна тематика; 5) робітниче питання; 6) українсько-польські відносини; 7) москвофільство.


Менш чисельна, проте також важлива група статей О. Барвінського, присвячена здобуткам українства на культурній ниві. Акцентуємо, що наука, мистецтво, пресо- і книговидання, література, літературознавство, бібліографія не раз були предметом його публіцистичної творчості. Статті цієї тематики, серед яких виокремимо публікації педагогічного напряму, з 1867 р. друкувалися у газетах “Правда”, “Газета школьна”, “Школьна Часопись”, “Діло”, “Учитель” та інших виданнях і, за листовними свідченнями редакторів цих видань, були очікувані читачами... „Чия школа, того будучність” – таке переконання О.Барвінського було лейтмотивом висвітлюваної ним педагогічно-освітянської тематики. Об’єктом систематичних, прискіпливих зацікавлень О. Барвінського були проблеми  шкільництва як єдиного здорового організму, що виховує та навчає дітей і молодь. Бачачи комплексно організацію освітянського процесу, що підтверджує неабияке стратегічне мислення, публіцист приділяв належну увагу і його організації. Українському учнівству потрібні народні школи, стверджував учитель із значним досвідом роботи, в яких би повною мірою здійснювалося національне виховання, без жодних вкраплень політики, однак із винятковим “плеканням почуття народности, вдячности для руського (українського. – С. Р.) народа”. Саме на сторінках фахової преси О. Барвінський сформулював основні завдання освітян: 1) від­криття нових навчальних закладів для українських дітей; 2) пробудження і плекання в учнів національної свідомості; 3) удосконалення методик викладання; 4) залучення широких кіл національно свідомого громадянства, зокрема духівництва, до розв’язання проблем українського шкільництва. Фаховим публікаціям з педагогіки О. Барвінського, в яких він розглядав “хронічні недуги” суспільства щодо виховання молодого покоління, притаманні чутливість до найновішого, найпотрібнішого, найсучаснішого в педагогічній думці, оперативність у відгуках на невідкладні проблеми національного шкільництва.


Досвідчений педагог не оминув цієї тематики і в громадсько-політичному деннику “Руслан”, де було опубліковано понад 80 його різножанрових матеріалів, у яких висвітлювалося багато проблем, пов’язаних з освітянським злободенням — заснуванням українських різнорівневих навчальних закладів, функціонуванням утраквістичних шкіл, збільшенням кількості українських кафедр в університеті. Саме ці питання неодноразово порушувалися О. Бар-вінським і на засіданнях Державної ради та Галицького сейму. Звичайно ж, ці публікації суттєво відрізнялися від матеріалів педагогічної проблематики О. Барвінського, надрукованих у фахових галицьких часописах, адже газета “Руслан” була орієнтована на масового читача, тому увазі аудиторії пропонувалися не теоретико-методологічні і дидактичні дописи, а перш за все різноаспектна інформація, а також статті проблемного, пояснювального, спрямовуючого, організаційного харак­теру.


Одним з основних напрямів публіцистичних виступів О. Барвінського в українській періодиці другої половини ХIХ ст. був пресо- і книговидавничий процес. Вважаючи цю ланку культурного життя українців однією з визначальних у духовному національному поступі, публіцист постійно наголошував на необхідності приділяти їй якнайбільше уваги. З важливих публікацій, присвячених функціонуванню української преси в Галичині, виокремимо “Огляд словесної праці австрійських русинів у році 1882” та “Огляд словесної праці русинів українських у році 1882”, опубліковані у газеті “Діло”. У цих проблемно-полемічних виступах проаналізовано творчі здобутки й невдачі українців на ниві друкованого слова. Їх необхідно ввести в історіографію сучасних досліджень українського журналістикознавства.


О. Барвінський вимагав від українських журналістів, редакторів, видавців розвивати саме таку пресу, яка б виступала в “обороні ідеї і основи церкви”,  сприяла б духовному вихованню молодого покоління, яка  пояснювала б і просвіщала, зміцнюючи національну свідомість читачів. Він постійно наполягав, щоб  культурницькі товариства, піклуючись про розвій народу, вивчали досвід української журналістики, зокрема змістовні досягнення українських часописів. Необхідно було, на його думку, організувати, зокрема видання кращих публіцистичних надбань окремими випусками з метою їх вивчення прийдешніми поколіннями.


 О. Барвінський як вчений і практик  добре розумів роль журналіста у суспільстві, особливо в часи, коли для аудиторії важлива реалізація не лише інформаційної, а й пояснювальної (тлумачної) функцій періодичного видання. “Дневникарським розбишацтвом” називав він невміння багатьох журналістів, а отже, і самих редакцій, цивілізовано провадити полеміку з іншими виданнями чи громадсько-політичними діячами, відстоювати власні погляди, впливати на громадську думку.


Намагаючись вести непримиренну боротьбу з негативними явищами у журналістиці, О. Барвінський артикулював низку “поганих способів” форму­вання змістового комплексу, покликаного завойовувати довірливого читача, –це  наклепи, перекручування фактів, “підсовування неможливих думок і замірів”, “плюгавлення всяких починів, що ведуть до розвитку” українського народу, його мови й літератури (це стосувалося переважно москвофільських часописів), “політика цькування” (її провадили в життя редакції окремих шовіністично налаштованих польських періодичних видань), нетерпимість до протилежних політичних поглядів. Ці негативні фактори, вважав публіцист, знекровлюють життєствердні тенденції у пресі, знижують довіру читача, адже всі промахи “апостолів свободи” (О. Барвінський дав саме таке оригінальне означення журналістам) згодом стають очевидними, а це жодним чином не сприяє їхній популярності.


Журналістська етика, людяність, уміння не загострювати конфліктні взаємини, що раз у раз виникали поміж українськими періодичними виданнями, які відрізнялися поглядами на засоби досягнення національної мети, а також у полеміці з польськими часописами, що негативно сприймали національні домагання галицьких українців, характерні для творчого стилю будь-якого тематичного спрямування О. Барвінського.


Уміння О. Барвінського зібрати якнайбільше інформації для викладу суті, відтворити, спостерігаючи за подіями, точну тематичну ситуативність; його майстерність спілкування з аудиторією, що дозволило правильно розставляти акценти навіть у доволі складній для висвітлення громадсько-політичній проблематиці, фаховий аналіз та осмислення якої давало змогу публіцисту зосередитися у тексті на найосновніших аспектах, – усе це характеризує творчий доробок, вивчення якого не лише допоможе майбутнім журналістам зрозуміти композицію досконалого інформативно-концептуального тексту, але, по суті, – відкрити “призабуті” сторінки української культури й політики загалом.


У третьому розділі “Фахові засади діяльності в редакторсько-видавничій спадщині О. Барвінського досліджено його участь у вирішенні організаційно-видавничих проблем часописів “Правда” (Львів, 1867–1870, 1872–1880, 1884, 1888–1898) і “Діло” (Львів, 1880–1918, 1922–1939), вивчено особливості редакторської праці у низці галицьких періодичних видань, а також проаналізовано видавничий досвід.


О. Барвінський значну частину творчого життя присвятив організації і творенню різнотипних українських періодичних видань Галичини, що виходили у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Не в усіх вихідних даних зініційованих і організованих ним видань, зокрема “Правди” і “Діла” , є прізвище О.Барвінського, однак відзначимо, що саме завдяки йому названі часописи задовільняли читацькі вимоги не тільки галицької української аудиторії. Зокрема, О. Барвінський зробив чимало для видання такого популярного й у Великій Україні часопису, як “Правда”: був одним з ініціаторів його створення, організатором колективу авторів, відповідальним за наповнення редакційного портфеля і формування випускового числа, автором, редактором рубрик “Критичний огляд”, “Огляд літературний”, літературним редактором і коректором, а отже, – фактичним відповідальним редактором. Стверджувати це дає нам підстави значна кількість архівних матеріалів, зокрема епістолярна спадщина О. Барвінського – його листування з П. Ку-лішем, Ф. Міклошичем, Ф. Вовком, В. Лисенком, іншими визначними діячами.


Одним із важливих сегментів діяльності О. Барвінського була його редакторська робота. Окрім названих видань, у яких офіційно не зазначалося прізвище О. Барвінського як редактора, існує низка часописів, що виходили під його оголошеним у випускних даних редакторством. Серед них – “Учитель” – “орган Руского тов[ариства] педагогічного” (Львів, 1889–1914), “Дзвінок” – “письмо ілюстроване для дітей та молодежи” (1890–1914), “Записки Товариства імени Шевченка” – “видавництво, присьвячене науці і письменству українсько-руського народу” (Львів, 1892–1915, 1917–1922, 1924–1931, 1933, 1937). У цьому ряду назвемо і газету “Руслан” (Львів, 1897–1914), яка стала щоденною ідейною трибуною “Католицько-руського Народ­ного Союзу”, створеного О. Барвінським. Незважаючи на те, що ім’я О. Бар­вінського також не названо у вихідних даних цього часопису, його редакторство доведено на підставі джерельної бази нашого дослідження, зокрема епістолярію.


За дорученням головного виділу “Руского Товариства Педагогічного” саме О. Барвінський стояв біля витоків професійного часопису для галицького шкільництва під назвою “Учитель”. Успішне ведення часопису впродовж тривалого часу було зумовлене добре продуманою структурою видання, його проблемно-тематичною спрямованістю, актуальністю підібраних до друку матеріалів та їх якістю. Саме такі вимоги ставив О.Барвінський до всіх публікацій,  такий підхід підтримувався упродовж усіх років виходу “Учителя”, популярність якого напередодні Першої світової війни сягала значно ширше педагогічної громадськості.


1 січня 1890 р. у Львові побачило світ перше число “письма илюстрованого для дітей и молодежи” “Дзвфнокъ”. Часопис зініціював, структуризував і підготував до друку О. Барвінський. Він уперше очолив редакцію видання для дітей, адже певного досвіду роботи уже набув і в інших часописах. Редактор визначив засадничі функції “Дзвінка”: слугувати першоджерелом у дитячій літературній царині; творити поле для педагогічно-дидактичної думки; наповнювати різноманітні “розважальні кутики”, які б сприяли розвитку аналітичних здібностей підлітків; плекати добірний літературно-естетичний смак; учити осмислювати історичні уроки; допомагати дітям набувати добрих природничих знань. Запропонована О. Барвінським модель дитячого видання, базована на кращих зразках української літератури, дозволяла редакції  виховувати юних читачів у національно-патріотичному дусі, демонструючи “велику силу нашої пісні, нашого рідного слова”.


Видавнича тематика, що охоплює широке коло проблем — від творчого задуму, його вмотивованості, підготовки оригіналу – до поліграфічного втілення з обов’язковим вирішенням традиційних фінансових труднощів,  була постійним предметом громадських турбот О. Барвінського. Неодноразово наголошуючи у публіцистичних роздумах на суспільно важливій ролі книги, він активно розпочав освоєння цієї нелегкої для втілення у життя сфери формування світогляду й розвитку освіченості українства. Постійне листовне спілкування з братом, Володимиром Барвінським, дозволяє до певної міри реставрувати основні концептуальні підходи О. Барвінського до організації видавничих проектів, визначити коло проблем і тих труднощів, які постійно доводилося долати видавцю-ентузіастові. О. Барвінський, аналізуючи і налаго­джуючи книговидавничий процес, і сам спричинився до творення значної кількості різнопланових праць, які значною мірою прислужилися культурно-просвітницькому розвитку українства. Одним із найвагоміших його видавничих надбань є створення “Рускои Историчнои Бібліотеки”, у рамках якої вийшло  24 томи наукових творів історичної тематики.


Віддаючи чимало зусиль видавничій роботі, О. Барвінський зумів, незважаючи на щоденну зайнятість, видати більше 80 власних праць різноаспектної тематики й різного цільового призначення та надрукувати 20 книг, конче потрібних українському читачеві. Однак основними серед них усе ж таки є шкільні підручники з української літератури. Загалом же завдяки його подвижницькій праці видано понад сотню наукових праць, монографій, підручників для середніх шкіл і гімназій, популярних брошур для читання людового. Книжкова продукція О. Барвінського – автора, перекладача, укладача, редактора, видавця, – вирізняється популярністю змісту, доступністю сприйняття аудиторією, зокрема книжки просвітницького змісту, розраховані на сільського читача  другої половини ХІХ ст.


У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.


Непересічна постать другої половини ХІХ – початку ХХ ст., Олександр Григорович Барвінський (1847—1926 рр.)  був талановитим журналістом, редактором, видавцем, політиком, який зумів у досить складних суспільно-політичних обставинах зреалізувати свій творчий потенціал. Завдяки опрацьованій історіографії проблеми, віднайденим і проаналізованим архівним матеріалам – джерельній базі дисертації можемо назвати О. Барвінського людиною, яка була активним творцем і учасником національного поступу галицького українства в другій половині ХІХ – першій чверті ХХ ст.


На основі критичного аналізу історіографії проблеми показано, що життя, публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність О. Барвінського на сьогодні залишається недостатньо вивченою, а низку розглянутих аспектів досліджено фрагментарно та побіжно. Це свідчить про недостатність опанування авторами джерельної бази, що зумовило появу часто необ-ґрунтованих оцінок особистості О. Барвінського, применшення його ролі у творенні українських часописів та книжкових видань, які були затребуваними не тільки на західноукраїнських землях, а й у Великій Україні.


Значну кількість публіцистичних матеріалів О. Барвінського, що  різножанрово відтворюють аналітику й концептуалітику українського ба-гатогранного тогодення, вміщених у часописах “Правда”, “Школьна часопись”, “Газета школьна”, “Діло”, “Дзвінок”, “Учитель”, “Руслан”, можна сеґреґувати за домінантою тематико-проблематичних аспектів. Найбільшу групу становить громадсько-політична публіцистика, яка охоплює національну проблематику, суспільно актуальні питання життєдіяльності краю, держави, міжнародні події, що впливали й на інтереси народів Австро-Угорщини. Ці оригінальні за творчим стилем матеріали яскраво свідчать про непересічний дар публіцистичної майстерності автора і дають штрихи не лише до портрета талановитого журналіста, а й діяча,  який намагався увиразнювати та вдо-сконалювати суспільно-політичне життя українства Галичини, сприяти його громадському та культурному розвитку, дбаючи про національне відродження.


Серед основних тематичних блоків газетно-журнальних публікацій  О. Барвінського – освітянський, що пояснюється не лише його професійним зацікавленням, а й глибоким переконанням, що майбуття нації залежить передусім від навчально-виховного процесу. Низка статей О. Барвінського присвячена й іншим складовим української культури: науці, мистецтву, красному письменству, літературознавству, бібліографії, пресо- та книго­знавчому процесу. Особливо важливими є висновки публіциста стосовно ролі журналістики та її впливу на масову аудиторію.


Віднайдений і проаналізований чималий масив текстів О. Барвінського у газетно-журнальній періодиці дозволив зробити висновок, що серед них найбільше вирізняється і за колом обговорюваних проблем, і за рівнем фахового відтворення й журналістської майстерності публіцистика, вміщена на сторінках “Руслана”. Журналістська спадщина представлена здебільшого ситуативно-аналітичними та новинникарськими жанрами. Особливої попу-лярності набули дуже потрібні для українського читача огляди змісту політичного напряму періодичних видань інших народів Австро-Угорської імперії.


Завдяки віднайденим архівним матеріалам вдалося простежити діяльність О. Барвінського на ниві українського пресотворення. Його активність в організації змісту часописів “Правда” і “Діло”, “приховане” редакторство, зумовлене об’єктивними причинами, підтверджено фрагментами обсягового епістолярію відомих українських громадсько-політичних та культурних діячів. Вирішувати складні й відповідальні завдання йому доводилося на редакторських посадах у часописах “Дзвінок”, “Учитель”, “Записки Наукового товариства імени Шевченка”.


О. Барвінський зреалізував надзвичайно цікавий пресовий проект – газету “Руслан”, розраховану на масову аудиторію, і був не лише ініціатором його заснування (де доклав чимало зусиль для реалізації цього задуму, запропонувавши для втілення своє бачення масової газети, яке і проявилося в архітектоніці видання, у комплектуванні редакційного портфеля, змістовому й поліграфічному комплексі), а й сам значною мірою спричинився до формування її змісту, пропонуючи читачам значну кількість своїх, актуальних на той час публікацій.


Упродовж усього творчого життя О. Барвінський знаходив час і на реалізацію видавничих планів та проектів. Завдяки подвижницькій праці цієї неординарної особистості побачили світ понад сто книжкових видань. Важливим набутком цієї діяльності стали його підручники з літератури й історії, просвітницькі й політичного змісту брошури, переклади важливих праць з історії та філософії.


 


Завдяки цьому обдарованому, працездатному, вмілому політикові, людині наукового таланту і непересічних публіцистичних здібностей, галицьке суспільство другої половини ХІХ – першої чверті ХХ ст. одержало багато нових пресових і книжкових видань, які об’єднувала ідея основного натхненника і видавця – працювати для національного майбутнього українства.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины