ПУБЛІЦИСТИКА В. ҐРЕНДЖІ-ДОНСЬКОГО 20–30-Х РОКІВ XX СТ. У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПУБЛІЦИСТИКА В. ҐРЕНДЖІ-ДОНСЬКОГО 20–30-Х РОКІВ XX СТ. У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ
Альтернативное Название: ПУБЛИЦИСТИКА В. Гренджи-ДОНСКОГО 20-30-х годов XX века. В контексте национального возрождения ЗАКАРПАТЬЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету й основні завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні межі, принципи й методи дослідження, наукову новизну і практичне значення, вказано особистий внесок здобувача, зазначено апробацію результатів наукових пошуків, подано список опублікованих робіт, відомості про структуру роботи.


У розділі I „Історіографія питання, предмет дослідження й основні риси індивідуального стилю В. Ґренджі-Донського-публіциста” проаналізовано стан і ступінь наукового осмислення творчості В. Ґренджі-Донського, розглянуто основні етапи історіографії питання, з’ясовано особливості предмету дослідження й основні риси творчого стилю В. Ґренджі-Донського-публіциста.


У першому підрозділі (”Історіографія питання”) автор констатує, що тема дисертації малодосліджена, але історіографія питання досить розгалужена, оскільки будь-який факт чи явище журналістського процесу не можна розглядати ізольовано, поза суспільно-політичним і духовним контекстом історії української журналістики.


Суттєвим розділом історіографії досліджень творчості В. Ґренджі-Донського є праці І. Франка, в яких він характеризує періодичні видання другої половини XIX ст. – початку XX ст. Найважливіше значення має його праця „Карпаторуське письменство XVII-XVIII вв.”. Висловлені у ній думки мають методологічне значення: 1) українську літературу потрібно розглядати у зв’язку із суспільним життям, місцевими традиціями й інтересами; українська література є результатом справді духовних потреб, результатом історії і розвитку цієї території; 2) Іван Франко дуже високо оцінював карпаторуську літературу того часу і вказував на її спільність із Києвом. До предмету дослідження має відношення і стаття І. Франка „Літературна мова і діалекти”, основна думка якої така: кожна літературна мова доти жива й спроможна до життя, доки вона вбиратиме всі культурні елементи сучасності; праці відомого етнографа В.Гнатюка, пов’язані із дослідженням етнографічного матеріалу Закарпаття. Огляд джерел і літератури щодо історії Закарпаття зробив М. Грушевський у фундаментальній праці „Історія України – Руси”. У Санкт-Петербурзі (1910) видана „Етнографічна карта Угорської Руси”, підготовлена С. Томашівським.


Закарпатська преса 20–30-х рр. неодноразово ставала предметом уваги дослідників. А. Волошин першим охарактеризував українську пресу Закарпаття у праці „Ко історіи нашого новинарства”(1923). У 20–30-х роках минулого століття з’явилися бібліографічні праці таких авторів, як С. Сірополко (1931), Й. Камінський (1936).


Українську пресу досліджував С. Наріжний (1934). Але найбільше уваги у той період (міжвоєнний) приділив закарпатській пресі А. Животко (1926, 1931,1934, 1937, 1938, 1939). Із українських дослідників радянського періоду на закарпатську пресу звернули увагу В. Ігнатієнко (1930) та О. Воронівська (1931). У 1936 р. вийшла друком невелика розвідка словацькою мовою Ф. Скрала.


Під час Другої світової війни з’явилися праці А. Животка (1940), М. Лелекача й І. Гарайди (1943).


У повоєнний період преса Закарпаття залишалася в полі зору українських дослідників із діаспори. Так, 1946 р. вийшла друком „Історія української преси” А. Животка. Ця праця, доповнена, з передмовою К. Костева вийшла на зламі 1989-1990 рр.


Після Другої світової війни досліджував пластові видання і уклав їх бібліографію Л. Бачинський, один із організаторів пластунського руху на Закарпатті у міжвоєнну добу, автор підручників і посібників для пластунів.


У 60-х роках у Чехо-Словаччині вийшло ряд праць, що стосуються історії української преси 20-30-х рр. на Закарпатті: Mбlec A. Soupis bibligrafii noviv a иasopisщ vydavanэch na zemi ĊSR ( 1960); Мацинський І. Словник історичного життя закарпатських українців: Матеріали (1967-1969); його ж: Східна Словаччина в культурному житті (1968); Рудловчак О. До питання журналістикив українців Східної Словаччини ( 1962).


 Деякі факти з історії української преси на Закарпатті знайшли висвітлення у праці Ю. Тернопільського „Українська преса з перспективи 150-ліття”.


У радянські часи значну увагу пресі Закарпаття приділив П. Лісовий. Об’єктом його дослідження була, в основному, комуністична преса 20–30-х років ХХ ст. Проте марксистсько-ленінська методологія, на яку спирався автор, не сприяла об’єктивному науковому аналізу процесу розвитку журналістики краю.


Принципово новий етап у вивченні української преси Закарпаття почався з відновленням української державності. Відзначимо статтю В. Габора і М. Романюка „Закарпатська преса 20–30-х років: до питань історіографії та методики досліджень”, що є, по суті, першою серйозною спробою історіографічного огляду досліджень про українську пресу Закарпаття. Значний внесок у вивчення україномовної преси краю зазначеного періоду зробив В. Габор у дисертаційному дослідженні „Закарпатська україномовна преса 20–30-х років ХХ століття у контексті національного відродження краю”, в історико-бібліографічному дослідженні „Українські часописи Ужгорода (1867-1944) та ряді інших праць. Заслуговують на увагу і праці інших сучасних дослідників, зокрема, Ю. Бідзілі „Преса Закарпаття ХІХ-ХХ століття” (2001), І. Добоша „Історія української журналістики Закарпаття 20–30-х років” (1995)  та  ін.,  С. Костя  „ Нариси  з  історії  західноукраїнської  преси  І  половини 


ХХ ст.”  у двох частинах, „Західноукраїнська преса першої  половини ХХ ст. у всеукраїнському контексті” (2006) та ін., М. Кухти „ Роль педагогічної преси Закарпаття (20–30-і рр. ХХ ст.) у формуванні виховного національного ідеалу” (1997).


Бібліографії закарпатської періодичної преси торкнувся у збірці літературознавчих статей і досліджень „На переломі” О. Мишанич (2002).


Зауважимо, що практично всі названі джерела прямо стосуються вивчення публіцистчиної творчості В. Ґренджі-Донського, оскільки він або працював у найбільш відомих українських закарпатських виданнях 20–30-х років, або редагував їх. Є й перші історіографічні спроби дослідження творчості В. Ґренджі-Донського. Це доповідь М. Вегеша, Д. Данилюка і В. Туряниці „В. Ґренджа-Донський у вітчизняній і зарубіжній історіографії” на Першій науковій конференції, присвяченій життю й діяльності видатного поета і культурно-громадського діяча (Ужгород, 1994). Вона далеко не повна, хоча автори, в цілому, визначили хронологічні й змістові параметри історіографії питання. Підстави для більш-менш повної історіографії дослідження творчості В. Ґренджі-Донського на той час вже були, оскільки вийшли XI і XII томи „Творів Василя Ґренджі-Донського”, в яких видрукувано і спогади знайомих В. Ґренджі-Донського, і статті про нього, і рецензії на окремі збірки. У т. XII є і розділ „Література про життя і творчість поета”, в якому зібрано різножанрові публікації, що стосуються різноманітних аспектів життя, діяльності і творчості В. Ґренджі-Донського. У цих томах „Творів...” зібрано цінний і цікавий фактологічний, джерельний матеріал для історіографії дослідження творчості В. Ґренджі-Донського, але цей матеріал не систематизований, різножанровий, багатоаспектний, різнотематичний, відмінний за своїм теоретичним рівнем і пізнавальним значенням.


Зазначимо, що майже всі публікації, вміщені у цих двох томах, присвячені літературній, частково громадській діяльності В. Ґренджі-Донського. Можна назвати лише кілька позицій, що стосуються дослідження його публіцистики або журналістської діяльності. Дотично, в контексті загального огляду, цих напрямків творчості торкнувся М. Мольнар у праці „Доля співця полонин. Причинок до творчої біографії В. Ґренджі-Донського”  (1964).  Він  зосередив   увагу  на  журналі


„Наша земля”. Цей часопис розглянуто у статті „Привіт Пряшівщині від земляків ув Америці” М. Вайди-Копанського, яка була видрукувана у календарі „Нового шляху” (1968). Стаття А. Пестременка „Публіцистична творчість Василя Ґренджі-Донського” вміщена  на сторінках „Дуклі” (1972), присвячена розгляду статей у виданнях „Наша земля” та „Українське слово”. У 1975 р. з’явилася публікація П. Лісового „Закарпатський літературний журнал „Наша земля”. У статті М. Вегеша „Августин Волошин: ким він був?” (1990) є згадка і про В. Ґренджу-Донського як про редактора „Нової свободи”. Можна назвати ще кілька позицій, пов’язаних із періодичними виданнями, в яких працював В. Ґренджа-Донський. На згаданій конференції в Ужгороді (1994) із дослідженням журналістської діяльності була пов’язана лише доповідь П. Петрища, в якій ішлося про нього як про редактора „Нової свободи”. Заслуговує на увагу стаття Н. Ференц „Проблеми національної культури у публіцистиці В. Ґренджі-Донського” (2000). Однією з останніх публікацій є передмова В. Ільницького „Публіцистика Василя Ґренджі-Донського” до книжки публіцистики „Я теж українець” (2003). Автор висловив кілька принципових тез, зокрема що стосується високого фахового рівня публіцистики В. Ґренджі-Донського та її значення в житті Закарпаття міжвоєнного періоду.


У всіх найбільш відомих розвідках, статтях про В. Ґренджу-Донського, в його життєписах М. Вегеша, З. Ґренджі-Донської, О. Мишанича, М. Мельника, Б. Романенчука більшою або меншою мірою згадувалася і його журналістська діяльність.


У межах досліджуваної теми важливими є праці і спогади учасників подій означеного періоду Л. Гірняка („На стежках історичних подій: Карпатська Україна і наступні роки” (1979), А. Кубинського „Закарпаття в боротьбі” (1981), П. Стерча „Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби у 1919-1939 рр.” (1965), Ю. Химинця „Мої спостереження із Закарпаття” (1984), його ж „Тернистий шлях до України” (1996), В. Шандора „Спомини. Т.І: Карпатська Україна.1938-1939” (1996), А. Штефана „За правду і волю: Спомини і дещо з історії Карпатської України” (1973, 1981). Заслуговують на увагу праці відомого історика І. Лисяка-Рудницького „Істричні есе” (1994).


Історіографії історичних досліджень, історичній науці Закарпаття присвячено серйозне дослідження Д. Данилюка „Історична наука на Закарпатті (кінець ХУІІІ-перша половина ХХ ст.)” (1999).


Ми не оглядаємо історіографію Закарпаття радянського часу, але впливи марксистсько-ленінської ідеології, залишки ідеологічно зашореного мислення помітні і в деяких працях, що вийшли після відновлення незалежності України. Про реанімацію псевдонаукових теорій згадує і О. Мишанич у працях, присвячених літературному процесу Закарпаття.


Історіографія закарпатської проблематики в роки незалежної України поповнилася колективною працею „Нариси з історії Закарпаття” (1995), працями М. Вегеша „Карпатська Україна. Документи і факти” (2004), о. С. Папа „Історія Закарпаття” (2003). З’явилася низка праць, що свідчать про переосмислення творчості В. Ґренджі-Донського. Дослідження його набутку пожвавилося після наукової конференції, присвяченої життю і діяльності публіциста і письменника (Ужгород, 1994). Цій проблемі були присвячені доповіді й на інших конференціях, а також статті в різноманітних наукових збірниках, зокрема у „Науковому віснику Ужгородського університету. Серія Філологія”. Серед праць останніх років треба назвати монографії: „Поетична творчість Василя Ґренджі-Донського” В. Барчан (2004), „Історія Закарпаття у творчій спадщині Василя Ґренджі-Донського” В. Рекіти (2004). Але і в цих працях, як бачимо із назв, публіцистика В. Ґренджі-Донського не є об’єктом дослідження. Її автори торкаються побіжно.


Пряме відношення до теми мають і праці таких відомих ідеологів т. зв. „політичного русинства”, як П. Р. Магочі „Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948)” (1994) та І. Попа „Енциклопедия Подкарпатской Руси” (2001).


У другому підрозділі („Особливості предмету дослідження”) цього розділу йдеться про особливості предмету дослідження. На думку автора, публіцистика В. Ґренджі-Донського функціонувала в конкретному соціально-політичному і морально-духовному контексті, в тісному зв’язку із загальним журналістським процесом. Аналізуючи творчість В. Ґренджі-Донського, автор дослідження виходив із кількох важливих засад: у дослідженні дотримано принципу цілісності і нерозривної єдності публіцистичних і художніх творів В. Ґренджі-Донського, взято до уваги еволюцію його суспільно-політичних поглядів і бачення публіцистом завдань і функцій преси.


У третьому підрозділі („Основні риси індивідуального стилю В. Ґренджі-Донського як публіциста”) йдеться про основні риси індивідуального стилю В. Ґренджі-Донського як публіциста, з’ясування яких є частиною предмета дослідження. У підрозділі розглянуто жанрові особливості публікацій, серед яких особливо поширені: стаття, нарис, репортаж, есе, памфлет, рецензія, звіт, інформація, замальовка, а також такі основні риси його стилю, як поєднання художньо-образного бачення дійсності з чисто журналістськими прийомами її відображення, наявність різних видів аргументації, підбір гостроактуальних та впливових фактів, наявність фахового економічного аналізу, логічний, аргументований виклад. Особлива впливовість та емоційність досягається через засоби поетичного синтаксису, риторичних запитань, вигуків, звертань, повторів, ліризації.


У розділі II „Суспільно-політична проблематика публіцистики В. Ґренджі-Донського” розглянуто такі ідейно-концептуальні засади і проблеми його публіцистики, як державницька ідея і соборність, боротьба з москвофільством (русофільством), соціальна проблематика. У першому підрозділі („Державницька ідея і соборність як основні ідейно-концептуальні засади”) розглянуто передумови і контекст появи державницької і соборницької проблематики у публіцистиці В Ґренджі-Донського. У підрозділі зазначено, що політична думка закарпатських українців (ідея державності – її центральна проблема) і, відповідно, її відображення у пресі розвивалася в інших історичних умовах, ніж, наприклад, у Галичині. Проте Закарпаття теж не стояло осторонь історичних шляхів України. В. Ґренджа-Донський активно утверджував державницьку і соборницьку ідею у своїй творчості. Питання формування його державницьких поглядів має кілька важливих аспектів: це утвердження державницьких поглядів у публіцистиці, та формування державницької позиції тих видань, що їх редагував (або в яких співробітничав) В. Ґренджа-Донський („Наша земля”, „Українське слово”, „Свобода”, „Нова свобода”). У підрозділі показано, що еволюція політичних поглядів В. Ґренджі-Донського (від нормального, здорового патріотизму – до державницького світогляду, до державницької ідеї та усвідомлення необхідності боротьби за неї) була явищем закономірним, цей процес відбувався водночас із утвердженням державницької й соборницької ідей на сторінках друкованих видань („Вдарила дванадцята година (Чи дійдемо згоди?)”, „Доки ще нам чекати?”, „Величний Всеукраїнський з’їзд в Ужгороді дня 17.Х. 1937”, „Наше воскресіння„ та ін ).


У підрозділі „Боротьба з москвофільством (русофільством)” показано особливості виникнення і розвитку москвофільського (русофільського) руху на Закарпатті, його антиукраїнську спрямованість, а також значення публіцистичної діяльності В. Ґренджі-Донського у боротьбі з цим небезпечним суспільно-політичним явищем. В. Ґренджа-Донський належав до тих публіцистів, які найбільш непримиренно і безкомпромісно ставилися до москвофільства, про що свідчать його публікації „З москвофілами не може бути порозуміння”, „Із смітника „Общества им.Духновича” ”, „Бродіївщина і фенциківщина скрахували” та ін. Це яскраво проявилося і тоді, коли в середині 30-х рр. А. Волошин уважав за можливе співробітництво з москвофілами (хоча цей крок був зумовлений тактикою політичної боротьби).


У підрозділі „Соціальні питання” проаналізовано своєрідність висвітлення соціальної проблематики в публіцистиці В. Ґренджі-Донського. Соціально-економічне становище закарпатських українців наприкінці XIX – на початку XX ст. було надзвичайно важким, Закарпаття було найбільш відсталим регіоном Австро-Угорської імперії. Входження Закарпаття до складу Чехо-Словаччини зупинило брутальну асиміляцію (мадяризацію) українців, але не спричинилося до розв’язання складних соціально-економічних проблем. Ідейно-змістові параметри соціальної проблематики в публіцистиці В. Ґренджі-Донського чіткі й однозначні. Публіцист не мав сумніву щодо колоніального характеру економічної політики чеського уряду на Закарпатті. Ці проблеми яскраво висвітлені у подорожньому нарисі „Нужда, голод, темнота, розпука і...чехізація”, статтях „Мадярські магнати опікуються нами”, „Нечуваний голод на Волівщині”, „Карпатська Січ” і вибори” та ін. Журналіст постійно звертався до теми шкільництва, оскільки українці зазнавали в цій галузі дискримінації, а це було важливою соціальною проблемою („Наслідки шімеківської шкільної політики”, „Учительство і вибори”, „Шімек і його шкільна політика” та ін. У висвітленні соціальної проблематики В. Ґренджа-Донський зарекомендував себе як публіцист-аналітик. У підрозділі простежено жанрову різноманітність матеріалів, особливість розкриття соціальної проблематики, вміння знайти яскравий факт і професійно проаналізувати ситуацію.


У розділі III „Культурологічна проблематика в публіцистиці В. Ґренджі-Донського” проаналізовано значення культури в процесі національної ідентифікації закарпатських українців, висвітлення цього питання в публіцистиці В. Ґренджі-Донського. Зосереджено увагу на розумінні публіцистом суті й суспільних функцій літератури й мистецтва, його боротьбі за утвердження та розвиток української літературної мови, проаналізовано таку важливу рису його художніх творів на історичну тематику, як публіцистичність, з’ясовано характер висвітлення народознавчої проблематики в публікаціях В. Ґренджі-Донського.


У першому підрозділі („Концепція літератури й мистецтва”) проаналізовано публікації В. Ґренджі-Донського на літературні теми, з’ясовано його погляди на значення і завдання літератури й мистецтва „Шевченко на Закарпатті”, „Тарас Шевченко”, „Двадцята річниця смерти другого ґенія нашого народу – Івана Франка”, „Спиридон Черкасенко”, „Ольга Кобилянська” та ін. Є певні підстави робити висновок, що В. Ґренджа-Донський ставив на перше місце не естетичну, а пізнавально-виховну функцію мистецтва. Однак це не означає байдужого чи зневажливого ставлення письменника і публіциста до форми, до поетики художніх творів. Важливою рисою його белетристики (особливо на історичні теми) був романтизм (а саме романтизація або ідеалізація героїв і подій). Розуміння В. Ґренджею-Донським історичного покликання української літератури виявилося в оцінках творчості Т. Шевченка, І. Франка, С. Кобилянської, С. Черкасенка, О. Духновича (до останнього він ставився і об’єктивно, і критично, розуміючи і його значення як „будителя” закарпатських українців, і негативні наслідки його русофільства та творчості останнього періоду). У підрозділі показано, що дух боротьби, розуміння високої місії літератури, ідея служіння митця народові, навіть певна історіософічність – ці ознаки художньої творчості В. Ґренджі-Донського споріднювали його з такими відомими митцями української еміграції 20–30-х рр. XX ст., як Є. Маланюк, О. Ольжич, Ю. Липа, Ю. Клен, Л. Мосендз.


У другому підрозділі („Роль культури у процесі національної самоідентифікації”) проаналізовано публікації В. Ґренджі-Донського, що стосуються культури як чинника і засобу в процесі національної самоідентифікації. Відомим є його твердження, що про українську культуру закарпатців можна говорити, почавши від 9 травня 1920 року, коли було засновано „Просвіту”. Наслідком мадяризації як урядової політики за часів Австро-Угорщини було те, що зникли цілі сфери українського духовного життя. Це негативно позначилося на культурному рівні народу. Не було українського театру, музики, образотворчого мистецтва, науки. Та В. Ґренджа-Донський стверджував існування народної культури – без літератури, театру, середнього шкільництва, без своєї інтелігенції. На його думку, рівень цієї культури надзвичайно високий. Наявність цієї культури допомогла закарпатським українцям не асимілюватися, не зникнути. У своїх публікаціях „Українська культура на Закарпатті на початку цього сторіччя і за першої ЧСР”, „Матеріяльна і духова культура селян Волівської Верховини”, „Як підпирають у нас руську культуру” та ін. В. Ґренджа-Донський послідовно викривав асиміляторську політику чеського уряду. Центральною проблемою його публікацій була боротьба проти цієї політики, що спричинила хаос в національно-культурному житті українців та боротьба за українську освіту.


У третьому підрозділі („Мова як чинник політичного й духовного становлення”) показано роль В. Ґренджі-Донського в боротьбі за українську мову як чинника формування національно свідомої особистості, національної самоідентифікації. Він, за визначенням дослідників, був „справжнім батьком нової, української змістом і формою, літератури народною мовою..., ... був для Закарпатської України тим, чим для Наддніпрянщини був І. Котляревський, для Галичини Шашкевич з двома іншими членами „Руської трійці”, а для Буковини О. Ю. Федькович, цебто був для Закарпатської України Котляревським-Шашкевичем-Федьковичем разом і одночасно, бо він виконав там таку ж роль, як усі три згадані батьки народу разом”. Боротьба за мову як тема, як напрям його публіцистичної діяльності має кілька аспектів: критика шкільної політики чеського уряду; критика чехізації; боротьба з русофільством; пропаганда української культури й літератури; особистий приклад – тобто, мова його літературних творів та публіцистики. В. Ґренджа-Донський активно й безкомпромісно боровся за поширення української мови в різних сферах суспільного життя, за введення її в навчальні заклади, критикував пропоновані Волошиним, Панькевичем, Гарайдою граматики,  які  не  сприяли  опануванню  українською  літературною мовою.  Для   В. Ґренджі-Донського визнання української мови було ознакою державницького і соборницького мислення ( „Один – чи два народи”, „Величний всепросвітянський з’їзд в Ужгороді дня 17.Х. 1937”, „Дружественный вѢстник” мадяризує”, „Конгрес народної молоді Підкарпаття”, „Слідом чудернацьких „русинських” граматик” та ін.).


У четвертому підрозділі („Публіцистичність художніх творів на історичну тематику”) зроблено спробу проаналізувати таку стильову ознаку його художніх творів на історичну тематику (повісті „Петро Петрович”, „Ілько Липей – карпатський розбійник”), як публіцистичність. Ці твори вже були об’єктом дослідження науковців. У роботі зазначено, що дослідники, по-перше, відзначають вагомість історичної тематики у творчості митця; по-друге, підкреслюють пізнавальне і виховне значення цих творів; по-третє, розглядають художні твори означеної тематики у суспільно-політичному контексті того часу (йдеться про 20–30-ті роки XX ст.). Однак науковці досліджують стиль В. Ґренджі-Донського як письменника, а не як публіциста. Вони не звертають уваги на публіцистичність цих творів. У підрозділі підкреслено, що в художньому доробку публіцистичність проявляється в актуалізації, осучаснюванні історичних подій та постатей, увиразненні ідеї національної боротьби, формуванні національного та патріотичного почуття, мобілізації краян на національно-визвольні змагання. На нашу думку, герої творів – це більше образи-ідеї, ніж психологічно вмотивовані характери. У цьому теж проявляється домінування публіцистичного начала.


У п’ятому підрозділі („Суспільно-політичний аспект публікацій про театр і малярство”) з’ясовано суспільно-політичний аспект публікацій про театр і малярство, яких В. Ґренджа-Донський написав понад п’ятдесят (переважно про театр). Серед них „Справа нашого українського театру”, „Український театр”, «„Фавст” в Ужгороді», „Ювілейна вистава д-ра Р. Кирчева”, „Микола Садовський”, „Микола Аркас”, „Вистава підкарпатського малярського мистецтва” та ін. Це дає підстави, на думку деяких дослідників (Й. Баглая), вважати його істориком театру і театральним критиком. Проте важливо також з’ясувати, як В. Ґренджа-Донський розумів призначення театру, що було визначальним в його оцінці вистав, режисерської роботи, акторської гри. Дослідження показало, що В. Ґренджа-Донський вбачав у театрі трибуну рідної культури і слова, засіб виховання народу. Водночас він добре розумів природу театрального мистецтва, а тому його оцінки – професійні. Його публікації про театр надзвичайно емоційні, ідейно наснажені, цілеспрямовані, вони мають виховне та естетичне значення.


У шостому підрозділі („Народознавча проблематика в контексті формування політичного світогляду В. Ґренджі-Донського 20–30-х рр. XX ст.”) показано, що народознавча проблематика займала важливе місце у його публіцистиці, з’ясовано її особливості. Такі публікації, як „ Матеріальна і духова культура селян волівської Верховини кінцем ХІХ і початком ХХ століття”, „ Великодна забава на Гуцульщині”, „Свято Різдва на Закарпатті”, „Співанки...” та ін. В. Ґренджа-Донський описував народний побут як етнограф, при цьому, як публіцист, він звертав увагу на соціальні проблеми. Особливу увагу акцентував на тому, що закарпатські українці (забутий, поневолений, неграмотний, безправний народ) створили впродовж віків високу духовну і матеріальну культуру, в якій черпали сили, щоб протистояти чужим впливам. Збираючи народнопісенну творчість, В. Ґренджа-Донський дотримувався наукових принципів, його народознавчі публікації теж перейняті духом національного відродження, суголосні з його літературною творчістю 20–30-х рр. Вони засвідчували не лише етнічну ментальність публіциста і митця, але й впливали на формування його політичного світогляду.


У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження.


1. Лише наприкінці 80-х рр. минулого століття в Україні почали з’являтися публікації, які свідчили про спробу об’єктивного, ідеологічно незаанґажованого погляду на творчість В. Ґренджі-Донського. Цьому сприяла та обставина, що саме на той час припадає крах так званого „соціалістичного табору” і Радянського Союзу. А також у 1991 р. виходить і останній (12-й) том „Творів Василя Ґренджі-Донського”, що теж сприяло активізації досліджень. Хоча умови для об’єктивного вивчення його творчості постали із виникненням України як незалежної держави, але й досі немає ґрунтовного, системного дослідження публіцистичної творчості відомого публіциста і письменника.


2. У дослідженні виходимо з того, що публіцистична діяльність В. Ґренджі-Донського – це невід’ємна частина всеукраїнського журналістського процесу, а тому її розглянуто у конкретному історичному, суспільно-політичному й духовному контексті того часу, оскільки журналістика не є самодостатнім видом діяльності, а підпорядкована інтересам народу й держави.


3. Незважаючи на відсутність досвіду політичної боротьби, В. Ґренджа-Донський як публіцист і громадський діяч майже відразу став на соборницькі позиції, що узгоджувалося із загальною тенденцією розвитку політичної думки і настроїв закарпатських українців.


4. Публіцистика В. Ґренджі-Донського 20–30-х рр. XX ст. відображала і складний процес формування національної свідомості закарпатських українців, і еволюцію його поглядів щодо українства – від боротьби з політичними противниками закарпатських українців, від поборника й захисника національних і соціальних прав та інтересів свого народу через подолання певного радянофільства до державницької та соборницької позиції, до політичного світогляду, в якому відчутні були ідеї українського націоналістичного руху.


5. Насамкінець, ідеї державності й соборності стали визначальними засадами публіцистики В. Ґренджі-Донського, а боротьба з чехізацією, з проугорською орієнтацією, з москвофільством і „русинством”, утвердження українського змісту й суті суспільного буття, національне виховання закарпатських українців, захист їх національних і соціальних інтересів зумовлювали проблематику публіцистики В. Ґренджі-Донського.


6. Критика москвофільства (русофільства) була одним із цілеспрямованих напрямів публіцистичної творчості В. Ґренджі-Донського, що й підтверджується значною кількістю публікацій на цю тему. В. Ґренджа-Донський належав до числа тих діячів і публіцистів, що впродовж міжвоєнного періоду (20–30-ті рр. ХХ ст.) не йшов із москвофілами на компроміс навіть тоді, коли це можна було виправдати з огляду на тактику політичної боротьби. Він гнівно таврував москвофільство за його антиукраїнську суть і моральну нікчемність.


7. В. Ґренджа-Донський був серед перших, хто звернув увагу на небезпеку „русинства” як політичної течії, що за своєю суттю теж є антиукраїнською. У досліджені підкреслено, що, зважаючи на цю обставину, треба належним чином оцінити його політичну далекоглядність і вміння публіцистичного передбачення; його досвід актуалізується необхідністю боротьби з нинішнім „політичним русинством”, яке активізувалося в роки становлення незалежної України.


8. Важливим напрямком публіцистичної творчості В. Ґренджі-Донського було висвітлення соціальних проблем. Жанрова палітра публікацій на соціальні теми досить різноманітна: нариси, репортажі, статті, замітки, листи, звернення та ін. У них публіцист урізноманітнював структуру журналістської публікації економічними викладками, статистичними даними, аналізом, що міг би бути, на перший погляд, більш доречним у статті економіста, ніж публіциста. Таке поєднання різних видів аргументації, не лише створювало відповідне і потрібне емоційно-психологічне тло, але й полегшувало розуміння і сприйняття тез, головних ідей публікацій.


9. Як письменник і публіцист В. Ґренджа-Донський був активним учасником літературно-мистецького, культурного життя закарпатських українців. За ідейно-тематичним спрямуванням своєї творчості, за її громадянським звучанням він був близький до поетів і публіцистів „празької школи” і „вісниківської квадриги” з їх героїчним ідеалом, самовідданістю, громадянським пафосом, любов’ю до життя й України. Ці духовно-світоглядні домінанти відбилися в публіцистиці В. Ґренджі-Донського.


10. Концепція літератури і мистецтва, яку утверджував В. Ґренджа-Донський як своєю публіцистикою, так і літературною творчістю, полягала в тому, що література і мистецтво повинні виконувати активну суспільну функцію, відображати важливі суспільні проблеми, формуючи національну свідомість, патріотичні почуття, принципову громадянську позицію, яка визначається мірою служіння народові, захисту його національних і соціальних інтересів. Це було моральним імперативом у творчості В. Ґренджі-Донського.


11. У публікаціях про класиків української літератури В. Ґренджа-Донський, насамперед, підкреслював суспільно-політичний аспект їх творчості, але це зовсім не означало недооцінки ним естетичних чинників. У митцях В. Ґренджа-Донський вбачав духовних лідерів нації. Через постаті Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської та ін. публіцист утверджував ідею соборності. Таке розуміння ролі митця і мистецтва посилювало публіцистичність його художніх творів, що особливо помітно у белетристиці на історичну тематику. Публіцист часто використовував історичні факти і події в художніх творах, пробуджуючи тим самим історичну пам’ять, формуючи героїчний ідеал. Публіцистичність цих творів виражалася в актуалізації історичного матеріалу у контексті напруженого суспільно-політичного життя закарпатських українців 20–30-х рр. ХХ ст., в ідейному спрямуванні творів, їх патріотичному пафосі, в утвердженні національної героїки в боротьбі за соціальну свободу й політичну незалежність.


12. Засновником нової української літератури на Закарпатті В. Ґренджа-Донський став не лише завдяки тому, що він був виразником нових тенденцій у суспільному й духовному житті закарпатських українців, а й тому, що він першим видав збірку поезій мовою, близькою до української літературної мови, а згодом перейшов і на фонетичний правопис. Ідея національної єдності в 30-х рр. ХХ ст. набула яскраво вираженого соборницького звучання й змісту. Публіцист розглядав мову як головний двигун розвитку духовної культури народу, як найважливіший чинник і умову його існування. У дослідженні показано, що В. Ґренджа-Донський був тим публіцистом і митцем, який розумів важливість не лише мовознавчого аспекту проблеми, її соборницький зміст, але й її духовну і націотворчу суть. Упродовж усього міжвоєнного двадцятиріччя В. Ґренджа-Донський активно захищав і утверджував українську літературну мову. На нашу думку, саме завдяки глибокому розумінню соборницького духовно-націотворчого аспекту проблеми В. Ґренджа-Донський швидше прийшов до української літературної мови, ніж такі відомі діячі, як А. Волошин, І. Панькевич.


13. В. Ґренджа-Донський стверджував, що етнографічна маса, якою ще на початку ХХ ст. були закарпатські українці, це все ж був той поневолений народ, який мав свою високорозвинуту культуру. У численних публікаціях він не лише підтримував цю культуру, але й підносив творчість закарпатських українців до рівня європейських народів.


Культура була одним із важливих предметів його публіцистичної творчості, оскільки боротьба за неї сприяла національній самоідентифікації. Так, у театрі він вбачав трибуну рідної культури і слова, засіб виховання народу. В. Ґренджа-Донський добре розумів природу та специфіку театрального мистецтва, про що свідчить його драматургія; у своїх п’єсах він порушував складні соціальні проблеми, але це не позначалось на художньому рівні творів. Театральні рецензії В. Ґренджі-Донського написано згідно з хрестоматійними вимогами до цього жанру, вони фахові. Кожну виставу, оперету, оперу В. Ґренджа-Донський сприймав у широкому суспільному і культурному контексті, а тому його відгуки на сторінках періодичних видань мали публіцистичне звучання.


14. В. Ґренджа-Донський багато уваги приділяв народознавчій проблематиці – він писав про культуру, побут і звичаї закарпатських українців, записував зразки фольклорної творчості і друкував їх. Аналіз публікацій відповідної тематики свідчить про те, що публіцист прагнув не лише зафіксувати якийсь цікавий звичай, обряд, зразок фольклору, але водночас порушував соціальний аспект тодішнього життя. В. Ґренджа-Донський, збираючи фольклор, дотримувався наукових принципів. Його народознавчі студії були спрямовані в русло національного відродження. Є підстави зробити висновок, що одним із чинників формування національної свідомості й світогляду публіциста була любов до історії і культури свого народу, до його багатого фольклору. Це було предметом його публіцистичних роздумів і журналістських зацікавлень.


 


15. Індивідуальному стилю В. Ґренджі-Донського-публіциста притаманні такі риси: актуальність проблематики, ідея державності й соборності, публіцистичний темперамент, що відображався в тональності, емоційній насиченості та цілеспрямованості публікацій, в безкомпромісній полеміці з опонентами, принциповій громадянській позиції; відбір злободенних, яскравих, вагомих фактів; поєднання різних видів аргументації (логічних і емоційних аргументів, ); певна белетризація журналістських публікацій. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины