СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЖАНРУ РЕЦЕНЗІЇ ХІХ–ХХ ст. : СТРУКТУРНО-семантическая организация ЖАНРА РЕЦЕНЗИИ XIX-ХХ вв.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет, мету, завдання й методи дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, висвітлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Рецензія у структурі наукового стилю сучасної української мови” розглянуто специфіку наукового викладу інформації, зокрема особливості мовних конструкцій, які відповідають вимогам комунікації саме в сфері науки; диференційні ознаки функціональних різновидів (підстилів) наукової прози, а також особливості жанрової класифікації наукових текстів, з’ясовано функціонально-стильову специфіку рецензії як жанру наукового стилю.

Визначаючи такі основні мовні риси наукового стилю, як відповідність нормам літературної мови, точність, ясність і лаконічність у вираженні думок, термінованість мови, широке використання абстрактної лексики, вживання слів у їхніх предметно-логічних, конкретних значеннях, безособовість, послідовність, повнота й тісний зв’язок окремих частин висловлювання, що досягається широким використанням розгорнутих синтаксичних конструкцій, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, однорідних членів речення, умовних знаків і символів, варто підкреслити, що науковий стиль усе-таки не позбавлений емоційно-експресивних засобів, які сприяють стилістично увиразненому висловленню думки та забезпечують ефективність комунікації. Однак ступінь і форма вияву таких елементів значною мірою детерміновані галуззю наукового знання, типом викладу інформації, жанровими особливостями, специфікою композиційної частини тексту, індивідуальним стилем автора тощо.

Сучасний науковий стиль характеризується деперсоналізацією манери викладу інформації, що неоднаково представлена в різних підстилях і жанрах: найменше – в науково-публіцистичному та науково-популярному. Ступінь вияву авторського „я” зумовлений цілим комплексом лінгвальних (стильовий різновид тексту, спосіб викладу матеріалу, наявність мовного ресурсу та ін.) та екстралінгвальних чинників (індивідуальність мислення вченого, масовість наукових публікацій, технізація, комп’ютеризація наукової діяльності, інформаційний бум тощо) і є важливим елементом з’ясування специфіки жанрів науково-публіцистичного підстилю.

Багатожанровість наукової літератури створюється не лише різнорідністю змісту наукових творів, а й особливостями їхньої комунікативної спрямованості, що реалізується через вибір оптимального для певного випадку типу мовлення та стилістичних прийомів, а також композиції. Стилістична специфіка жанрів наукового стилю оформлюється такими засобами: переважним використанням засобів одного стилю або особливою спрямованістю їхнього експресивного осмислення та регулярністю співвідношення з типовими засобами інших стилів. Одні мовні засоби знаходять застосування в широкому спектрі жанрів наукової прози, а інші, навпаки, залишаються стилістично визначеними для одного чи двох жанрів. Усі названі аспекти є надзвичайно важливими для з’ясування специфіки будь-якого жанру наукового стилю української мови, однак домінувальним чинником, на нашу думку, можна вважати функціональний.

Жанр журнальної рецензії характеризується ознаками науково-публіцистичного підстилю: оперативність й актуальність, логічна побудова, точність передавання думки, насиченість інформації, переконливість, обґрунтованість власної позиції, прагнення до об’єктивності, високий ступінь стандартизації лексико-синтаксичних конструкцій, а також дотримання вимог наукової етики.

Наукова рецензія є проміжною ланкою наукового діалогу й реплікою-відповіддю на імпульс первинної публікації, виступаючи водночас ініціювальною реплікою для автора книги, читача, інших рецензентів.

За часовим співвідношенням традиційно виділяють два типи рецензій: такі, що з’являються 1) до виходу наукової праці (статті, монографії тощо) у світ; 2) після її публікації.

Основними функціями обох різновидів рецензій є: 1) репрезентація певного твору читачам (інформаційна); 2) його оцінка й осмислення в загальному контексті певної галузі (оцінна). Вони можуть по-різному реалізуватися в змістовому просторі тексту, що зумовлює існування варіантів і різновидів рецензій, у яких іноді виявляються риси інших жанрів (анотацій, листів, есе, нарисів тощо).

Вторинними функціями передбачено рекламування рецензованої праці, вироблення критеріїв оцінки твору, продукування нових і вдосконалення наявних вербальних форм наукового етикету.

Рецензія становить єдність таких композиційних елементів: заголовок, бібліографічний опис видання, вступ, основна частина, висновок. Кожний елемент архітектоніки є закономірним етапом в оцінній характеристиці рецензованої публікації, має певну прагматичну настанову й відповідне змістове та графічне оформлення в тексті. Проте найбільш інформаційним компонентом рецензії є основна частина, в якій за допомогою накопичення часткових оцінок, мотивацій, аргументів складається загальна оцінна спрямованість тексту.

У другому розділі „Динаміка структурно-семантичної організації рецензій ХІХ−ХХ ст.” досліджено специфіку параметрів структурно-семантичної організації рецензій у ХІХ−ХХ ст., проаналізовано основні композиційні елементи текстів жанру: заголовок, бібліографічний опис видання, вступ, основна частина, висновок, їх змістове та графічне оформлення, розглянуто також способи мовного оформлення мікротем і мотивів рецензії. Основну увагу зосереджено на динаміці структурно-семантичної організації мовознавчих і літературознавчих рецензій у ХІХ−ХХ ст.

Кожна журнальна рецензія розпочинається із заголовка, яким автор намагається передусім привернути увагу читача, зацікавити, заінтригувати. Семантично заголовки рецензій тісно пов’язані з власне текстом. Беручи до уваги специфіку структурно-семантичної організації заголовків сучасних рецензій, вирізняємо такі їх основні різновиди: а) заголовок, тотожний бібліографічному опису книги; б) заголовок із „запозиченими” лексемами „первинного” заголовка; в) оригінальний заголовок-проблема; г) заголовок-цитата.

Порівняно з ХІХ століттям відбулося розширення й урізноманітнення способів структурно-семантичної організації заголовків рецензій, що спричинило збільшення їхніх функціональних можливостей: поряд із номінативно-інформативною функцією заголовка активізується функція рекламування та емоційно-експресивна.

Рецензія – це передусім оцінка конкретного твору. Проте оцінка в прямому значенні слова – це лише одна з основних мікротем рецензії. Адже функція інформування й оцінки реалізується через цілий комплекс міні-тем і мотивів у структурному відношенні та через відповідні мовні конструкції в семантичному аспекті. Вибір структурних компонентів і їх семантичне наповнення в тексті зумовлене також комунікативною метою рецензента: привернути увагу читача до книжкової новинки.

Обов’язковим структурним елементом кожної рецензії є бібліографічний опис видання, що хоча й не містить безпосередньої оцінки аналізованого твору, проте відомості, подані в ньому, дають змогу читачеві співвідносити їх із певними оцінними судженнями, що склалися в науковій сфері, з огляду на видавництво, вагомість праць певного автора тощо.

Вступна частина журнальної рецензії має здебільшого усталену структурно-семантичну організацію. Основними її складовими є мікротеми „Констатація факту появи тієї чи іншої праці”, „Ступінь вивченості проблем певної галузі знань”, „Автор книги”, „Адресат” (може бути елементом висновкової частини), факультативні мотиви „практична цінність книги”, „мета написання рецензії”, „мета й завдання аналізованої праці”.

Найчастіше стрижневим компонентом вступу рецензії є характеристика особи автора книги, яка містить інформацію про: а) його професію, спеціальність, науковий ступінь; б) досвід роботи; в) внесок у науку чи іншу сферу діяльності та ін. У текстах рецензій ХІХ ст. опорною лексемою цього мотиву є іменник „автор”, що поєднується з атрибутивними лексемами: популярний, многозаслужений, звістний, загально визнаний. Ці лексеми, за винятком многозаслужений та звістний, активно функціонують у текстах ХХ ст. Однак у сучасних рецензіях атрибутивні характеристики особи автора мають значно повніше представлений синонімічний ряд, зокрема активно використовуються прикметники відомий, видатний, надійний, досвідчений, впливовий, талановитий тощо. Збільшується частотність вживання опорних лексем – номінацій ученого, наприклад: дослідник, науковець. Прикметно, що в рецензіях ХХ ст. (крім останніх двох десятиліть) визначальним елементом оцінки автора праці були його методологія та ідеологічне спрямування, проте в сучасних текстах позитивно поціновується уникнення автором книги ідеологічних впливів і методологічних крайнощів.

Мікротема „Адресат” факультативно представлена в рецензіях ХІХ ст., однак у сучасних текстах простежується її перехід до обов’язкових складників. Адресат може вирізнятися за: а) спеціальністю; б) родом заняття; в) ступенем знайомства з предметом обговорення, тобто за підготовленістю до прочитання. У рецензіях ХІХ ст. головною моделлю цієї міні-теми є описова лексико-синтаксична структура з підрядним з’ясувальним компонентом, на зразок: „книга знадобиться кожному, хто цікавиться філологією” або „праця потрібна для кожного, хто хотів би вивчати історію мови” тощо. Сучасні тексти вирізняються більшою різноманітністю лексико-синтаксичних моделей оформлення мікротеми „Адресат”. Домінувальними є конструкції зі стрижневими предикатами „потрібний”, „розрахований”, „адресований”, „корисний”, „необхідний”, „стане в пригоді”, „знадобиться” + семантичний поширювач – номінація адресата. Найчастіше опорною лексемою цієї мікротеми є іменник „читач”, на який нашаровуються епітетні номінації: допитливий, зацікавлений, вдумливий, вдячний, уваж­ний та ін.

Характерною рисою міні-теми „Адресат” є те, що в ній майже завжди міститься позитивна оцінка книги. Основними мотивами її є „отримання користі від книги”, „поповнення бібліотеки”, „отримання задоволення від прочитання книги”.

У вступі відбувається перехід від етапу попередньої оцінки до етапу безпосередньої оцінки публікації.

Стрижневим компонентом основної частини рецензії є огляд змісту книги, її провідних тем і проблем із урахуванням достоїнств публікації. Інакше кажучи, завдання основної частини – конкретизувати уявлення читача про зміст, структурну організацію та якісні показники рецензованої праці. Загалом у темі „Достоїнства книги” можна вирізнити такі мотиви: а) новизна; б) інформативність; в) актуальність; г) корисність і практична цінність; ґ) порівняння з іншими книгами; д) мова та стиль праці; е) оформлення видання тощо.

Щоправда, використання всіх цих компонентів у рецензії не є обов’язковим. Рецензент наголошує лише на тому, що вважає за доцільне вирізнити. Тут можливий індивідуально-авторський підхід до аналізу книги, тобто в структурі спостерігаються факультативні елементи. Зауважимо, якщо в рецензіях ХІХ ст. деталізований переказ тексту був характерною ознакою жанру, то в сучасних – абсолютна перевага надається оглядові концептуальних положень праці.

Основна частина рецензії характеризується маркованістю меж, що засвідчують перехід до аналізу книги. Предикативна частина таких конструкцій здебільшого реалізується дієсловами розглядати, аналізувати, трактувати, тлумачити, пояснювати, підкреслювати, простежувати, присвячувати, окреслювати, подавати, обґрунтовувати, встановлювати, досліджувати, висвітлювати тощо. Однак у сучасних рецензіях, на противагу текстам ХІХ – середини ХХ ст., спостерігається пасивізація викладу інформації.

Особливості рецензованого твору значною мірою зумовлюють спосіб організації матеріалу в основній частині: 1) розповідь, 2) опис окремих компонентів публікації, 3) роздум щодо концепції вченого, 4) полеміка з автором книги. Найчастіше використовується взаємопроникнення кількох способів висловлювання в межах одного тексту. Проте домінувальним способом викладу інформації в рецензіях як ХІХ ст., так і ХХ є опис (особливо, коли йдеться про достоїнства праці).

У безпосередньому зв’язку з достоїнствами книги рецензентом розглядаються недоліки, провідними мотивами яких у текстах ХІХ−ХХ ст. є: а) відсутність новизни; б) неповнота у викладі матеріалу; в) невиправдана й невмотивована широта матеріалу; г) наявність фактичних помилок; ґ) невідповідність змісту книги її назві; д) недостатність аргументації й ілюстративного матеріалу; е) недбалість мови; є) незадовільне оформлення.

Інформація з „мінусовою” позначкою подається завжди в конкретній формі, але без категоричних інтонацій, що свідчить про тактовність рецензента. Основним способом „пом’якшення” негативної оцінки в рецензії є евфемізми. Водночас рецензія неможлива без аргументації недоліків книги (тоді як достоїнства зазначаються переважно на рівні констатації). Тому суттєвою характеристикою способу викладу цієї міні-теми в рецензіях ХІХ−ХХ ст. є роздум (рідше – полеміка). Зокрема, такий різновид основної частини тексту може репрезентуватися двома типами організації інформації: а) роздум, що готує читача до певної оцінки книги; тобто оцінне судження знаходиться в постпозиції та становить своєрідний висновок; б) роздум, що міститься після узагальненої оцінки й обґрунтовує та аргументує її; тобто оцінне судження знаходиться у препозиції щодо роздуму.

Мікротему „Недоліки видання” маркують усталені емоційно-експресивні мовні формули, які передують власне описові прорахунків публікації, на зразок: „На жаль, праця не позбавлена недоліків”, „До хиб праці належить те, що…”, „Не можна не зробити певного закиду…”, „Найвразливішим місцем книжки є…” тощо. Зокрема, в сучасних рецензіях домінують лексико-синтаксичні конструкції з опорними вставними лексемами жаль, на жаль, шкода.

У висновковій частині завершується процес поступового накопичення, поглиблення та конкретизації оцінної інформації (здебільшого позитивної). Функціональна спрямованість цього компонента рецензії увиразнена також мовними засобами. Це передусім вирази, що маркують перехід від основної частини рецензії до висновків (отже, таким чином (робом), загалом же, нарешті, на завершення, підсумовуючи сказане тощо), у семантиці яких міститься узагальнення, завершення.

Мовні формули, що стверджують наукову вартість дослідження (попри вказані рецензентом недоліки), позначені найбільшою клішованістю й стереотипністю. Здебільшого фіксуємо лексико-синтаксичні конструкції, які фактично нейтралізують важливість і категоричність попередньо висловлених зауваг для загальної оцінки публікації, як-от: „Проте зазначені зауваження не знижують цінність праці…”, „Але висловлені зауваження ніякою мірою не применшують наукової вартості рецензованого видання…”.

Факультативними мікротемами рецензії є „Подяка автору”, „Привітання”, „Побажання”. Зокрема, доброзичливий характер рецензії підкреслюється міні-темою „Побажання авторові”, що найчастіше є непрямою „пом’якшеною” формою вираження незадовільної оцінки рецензованого матеріалу. Домінувальними для неї є лексико-синтаксичні конструкції з бажальною семантикою зі стрижневими предикатами „варто було б”, „можна було б”, „слід було б” та ін.

Мікротема „Подяка автору” не є композиційно визначеною, але здебільшого вона завершує текст рецензії, тобто є елементом висновкової частини. Найчастіше стрижневу лексему цієї міні-теми становить дієслово „подякувати”, що повніше розкриває семантику цього структурного компонента загалом. Переважно такі подяки мають усталену форму і складаються з двох частин: ілокутивної (власне подяки) і пропозитивної (її мотивації). Істотно новим структурним елементом сучасної рецензії є висловлення подяки видавництву або людям, які сприяли опублікуванню аналізованої книги: редакторам, рецензентам, спонсорам тощо.

Якщо в сучасних літературознавчих рецензіях структурна організація, порівняно з текстами ХІХ ст., ускладнилася, урізноманітнилися способи реалізації окремих мікротем і мотивів, то в мовознавчих текстах жанру спостережено тенденцію до їх стандартизації й уніфікації.

У третьому розділі „Вияв індивідуально-авторського та загальностильового в текстах сучасних рецензій” проаналізовано взаємодію типологічного та індивідуально-авторського в досліджуваному жанрі, розглянуто вплив індивідуально-авторського чинника на структурно-семантичну організацію мовознавчих і літературознавчих рецензій.

Протягом ХІХ−ХХ ст. жанр рецензії виробив своєрідні традиції структурно-семантичної організації. Проте композиційне впорядкування структурних елементів рецензії та їх мовне оформлення може змінюватися залежно від різновиду тексту. Скажімо, такі домінувальні різновиди жанру (його „ядро”), як рецензія-анотація, рецензія-рекомендація, позначені найбільшою стереотипністю у виборі лексико-синтаксичних конструкцій для реалізації обов’язкових мікротем: „Автор книги”, „Достоїнства праці”, „Недоліки видання” та „Адресат”. Водночас проблемна рецензія істотно вирізняється виявом авторського „я” в структурно-семантичній організації тексту. Значною мірою це зумовлено основним способом викладу інформації в цьому типі текстів – роздумом.

Ступінь вияву індивідуально-авторського збільшується в периферійних та прикордонних різновидах жанру: рецензії-есе, ‑діалозі, -фейлетоні, -памфлеті, -листі, -жарті та ін. Це пояснюється передусім активізацією в цих жанрових різновидах домінант публіцистичного та художнього стилів.

Одним із головних чинників, що зумовлюють ступінь вияву авторського „я” в структурно-семантичній організації журнальної рецензії, є особливості часопису, для якого пишеться певний текст. Рецензент змушений враховувати специфіку та традиції видання. Зокрема, такі аналізовані часописи, як „Мовознавство”, „Українська мова”, „Слово і час”, „Дивослово”, вирізняються дотриманням структурно-семантичних стереотипів в організації тексту рецензії. Водночас „Березіль”, „Сучасність”, „Критика” підтримують тенденцію до подолання типовості та стандартизованості рецензії, що уможливлює більший вияв індивідуального. Щоправда, найбільш регламентованими є правила оформлення заголовка та бібліографічного опису видання. У вступній, основній та висновковій частинах рецензії вияв авторського „я” посилюється, передусім на лексичному та синтаксичному рівнях.

Вимоги до архітектоніки рецензій зумовлені не лише статусом часопису (академічне видання, науково-методичне, науково-популярне тощо), а й позначені динамікою жанру. Зокрема, в рецензіях кінця ХІХ ст. індивідуально-авторські елементи фіксуємо здебільшого в мовному оформленні мікротем і мотивів, на рівні структурної організації тексту ідіостиль рецензента простежено у виборі факультативних складових. Однак розвиток жанру протягом ХХ ст. спричинив вироблення стандарту структурно-семантичної організації тексту, що зумовило клішованість лексико-синтаксичних конструкцій. Ця тенденція спостерігається вже в 30-х роках ХХ ст. і пов’язана із запровадженням загальноприйнятих і єдиноможливих критеріїв аналізу творів. Запровадження в 30−40-х роках практики написання ідеологічно заангажованих („розгромних”) рецензій активізувало використання лексики з негативними конотаціями, а також сприяло вдосконаленню способів вираження негативної оцінки. Вияв індивідуального в таких текстах суттєво обмежився, оскільки будь-яке відхилення від „норми” вважалося неприпустимим.

Рецензії кінця ХХ – початку ХХІ ст. зберігають стандартизованість композиції жанру, однак авторська індивідуальність зумовлює вибір лексико-синтаксичних конструкцій у реалізації відповідних мікротем і мотивів. Вияв авторського „я” активізується в оформленні факультативних елементів рецензії: „Побажання й поради”, „Подяка”, „Привітання”.

Найбільшою традиційністю побудови вирізняються мовознавчі рецензії, однак і вони позначені впливом авторського „я”. Індивідуальність автора в тексті рецензії постає передусім з його внутрішньої форми, тобто зі співвідношення змісту висловлювання й авторського погляду на його предмет (погоджується рецензент із певною позицією аналізованої публікації чи заперечує її). Однак, якщо вступна частина мовознавчої рецензії має усталену структурно-семантичну організацію і майже не вирізняється авторською індивідуальністю, то основна частина менш уніфікована щодо вибору мовних одиниць, що уможливлює більший вияв індивідуального в структурно-семантичній організації тексту. Авторське „я” простежується передусім уже в огляді змісту книги, її основних положень і пов’язане з функціонуванням у тексті мовних висловів із семантикою „згоди” або „незгоди”. Індивідуальний стиль рецензій М. А. Жовтобрюха, С. Я. Єрмоленко, Ю. О. Карпенка, М. П. Кочергана, В. М. Русанівського, О. Б. Ткаченка вирізняється оригінальним мовним оформленням мікротеми „Недоліки книги”, зокрема нетиповими маркерами переходу від розгляду позитивних моментів публікації до інформації з „мінусовою” позначкою. Індивідуальну манеру М. П. Кочергана характеризує функціонування в цьому компоненті тексту оцінних сем „коректності” – „некоректності”. Здебільшого дослідники завершують рецензію ствердженням наукової вартості книги, тому прикметним є мовне оформлення межі „недоліки – достоїнства видання”. Цей елемент разом із конструкціями межі „достоїнства − недоліки” створює своєрідне кільце мікротеми „Недоліки книги”.

Ідіостиль окремих рецензентів вирізняє мікротема „Привітання”, що є специфічною для мовознавчих рецензій.

Емоційно-експресивного забарвлення рецензії надає використання порівнянь, паралелізмів, метафор, епітетів, риторичних фігур, що найвиразніше спостерігається в рецензіях К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. Я. Єрмоленко, Ю. О. Карпенка, Є. А. Карпіловської, В. М. Русанівського та ін.

Сучасні літературознавчі рецензії попри стандартизованість структурно-семантичної організації обов’язкових мікротем „Автор книги”, „Достоїнства праці” та „Недоліки видання” вирізняються індивідуально-авторським мовним виявом факультативних елементів „Побажання й поради”, „Подяка”. Найбільшою мірою авторське „я” виявляється в доборі та використанні емоційно-експресивних одиниць мови, що конкретизують оцінку твору рецензентом, допомагають вплинути на читача.

Специфічний різновид жанру рецензії становлять літературознавчі рецензії, об’єктом яких є прозові твори та поетичні збірки. Зокрема, вирізняється яскрава індивідуальність стилю Є. М. Барана і В. Д. Слапчука, що синтезували традицію структурно-семантичної організації текстів наукової прози з елементами художньої публіцистики. Це модерна реалізація жанру рецензії, що почасти руйнує традиційні канони текстів наукової прози.

У висновках узагальнено результати дослідження, найголовнішими з яких є такі:

1. Рецензія – один із периферійних жанрів наукового стилю, що вирізняється: а) поліфункціональністю (поєднує функції інформування, оцінювання (основні для цього жанру) з рекламуванням аналізованої праці, виробленням критеріїв оцінки твору, продукуванням нових і вдосконаленням наявних вербальних форм наукового етикету (вторинні функції)); б) аргументованістю (обов’язковою змістовою домінантою є обґрунтованість, об’єктивність і неупередженість авторської оцінки); в) поліадресатністю (призначена здебільшого для широкого кола читачів); г) емоційно-експресивною тональністю оцінних висловлень (можливий експліцитний та імпліцитний вияв авторської присутності в тексті); ґ) стилістичною гібридністю (поєднує елементи публіцистичного та наукового стилів, домінування яких зумовлено специфікою тексту).

2. Враховуючи типологічні особливості текстів жанру, можна розрізняти рецензії: а) за часом появи щодо аналізованої книги: такі, що з’являються до виходу праці у світ або після її публікації, тобто мають різновекторне спрямування (проспективні та ретроспективні); б) за специфікою змістового наповнення і структурної організації матеріалу: рецензії-анотації, короткі рецензії, реферативні рецензії, газетні (журнальні) рецензії, проблемні рецензії, рецензії-есе, ‑діалоги, -фейлетони, -памфлети, -жарти, -листи, авторецензії, рецензентські репліки; в) за об’єктом рецензування: літературознавчі, мовознавчі, мистецькі, економічні, математичні, хімічні, фізичні, історичні, правничі тощо.

3. Рецензія належить до вторинних жанрів наукового стилю, оскільки з’являється лише як наслідок уже наявного первинного тексту.

4. Журнальна рецензія як жанровий різновид науково-публіцистичного підстилю характеризується такими ознаками: науковість, актуальність, оперативність, об’єктивність, діалогічність, обґрунтованість і ясність у висловленні думок, нерідко полемічність і дискусійність, композиційна єдність, дотримання вимог наукової етики.

Стильова специфіка рецензії зумовлює поєднання в ній мовних засобів, які використовують в науковому та публіцистичному текстах і в художній літературі. Спостережено виразну тенденцію до активного функціонування емоційно-експресивних компонентів для оцінки праці вченого: модальних слів зі значенням суб’єктивної модальності, еліптичних конструкцій, слів і зворотів розмовної мови, окличних і питальних речень, а також різних мовних виразових засобів (порівнянь, епітетів, метафор тощо). Використання образності в рецензії певною мірою зумовлено й особливостями композиції текстів цього жанру.

5. Структурно-семантична організація рецензії може змінюватися залежно від галузі знань. Упорядкування структурних елементів літературознавчої та мовознавчої рецензій визначають такі чинники, як жанрова специфіка аналізованої книги (монографія, стаття, збірник праць, художній твір (прозовий або поетичний)); проблема, що порушується автором рецензованого твору. Вибір композиційних елементів тексту та їхнє конкретне мовне наповнення також безпосередньо залежить від авторського „я”.

Традиційно рецензія вирізняється п’ятикомпонентною архітектонікою і передбачає єдність заголовка, бібліографічного опису, вступу, основної частини та висновку. Кожен композиційний елемент є закономірним етапом в оцінній характеристиці рецензованої публікації, має певну прагматичну настанову і відповідне змістове та графічне вираження.

6. Початковим структурним компонентом рецензії є заголовок, який семантично найчастіше пов’язаний із власне текстом. Заголовок може виділяти основну тему, ідею, проблему, акцентувати увагу на певній події тощо. Семантика заголовка – похідне явище, що залежить від індивідуальності автора та зумовлюється змістовими елементами тексту.

Заголовок журнальної рецензії значною мірою визначається особливостями періодичного видання, його традиціями. Зокрема, в рецензіях ХІХ ст. переважають заголовки-бібліографічні описи публікації. Спорадично фіксуємо найменування тексту, що відповідає моделі „ПРО + ТЕМА КНИГИ (у знахідному відмінку) + АВТОР (у родовому відмінку)”.

У рецензіях ХХ ст. способи структурно-семантичної організації заголовків значно розширилися, що закономірно спричинило збільшення їхніх функціональних можливостей: поряд із основною номінативно-інформативною спостерігається активізація функції рекламування та впливу (особливо в метафоричних заголовках). Водночас заголовки мовознавчих рецензій послідовніше зберігають традицію найменування текстів жанру в ХІХ ст.

7. Обов’язковим структурним елементом кожної рецензії є бібліографічний опис видання (може бути повним або скороченим, мати свої усталені варіанти розміщення в тексті), що хоча й не містить безпосередньої оцінки аналізованого твору, проте відомості, подані в ньому, формують відповідний рівень оцінних очікувань читача.

Заголовок і бібліографічний опис є попереднім етапом оцінки рецензованої публікації.

8. Найчастіше в рецензіях ХІХ−ХХ ст. наявні структурні компоненти, що відповідають мікротемам: 1) „Автор книги”, що передбачає такі характеристики: а) професія, спеціальність, науковий ступінь і т. ін.; б) досвід роботи; в) внесок у науку чи іншу сферу діяльності; 2) „Адресат”, що здебільшого вирізняється за а) спеціальністю; б) родом заняття; в) ступенем знайомства з предметом обговорення; 3) „Достоїнства книги”, серед яких можна виділити такі мотиви: а) новизна; б) унікальність книги; в) інформативність; г) актуальність; ґ) корисність і практична цінність книги; д) порівняння з іншими виданнями; е) оформлення; є) мова та стиль книги; 4) „Недоліки книги”, що виокремлюються такими провідними мотивами: а) відсутність новизни; б) неповнота у викладі матеріалу; в) невиправдана широта матеріалу; г) наявність фактичних помилок; ґ) невідповідність змісту книги її назві; д) недостатність аргументації й ілюстративного матеріалу; е) недбалість мови; є) незадовільне оформлення.

9. Висновкова частина рецензії завершує процес накопичення, поглиблення та конкретизації оцінної інформації і здебільшого стверджує наукову вартість дослідження, незважаючи на вказані раніше недоліки. Основні міні-теми цього компонента („Подяка автору”, „Привітання”, „Побажання”) є факультативними для жанру рецензії і вирізняються високим ступенем вияву авторського „я”.

10. Вияв індивідуального в структурно-семантичній організації сучасної рецензії спостережено передусім у мовному оформленні міні-тем і мотивів. Незважаючи на високу стандартизованість композиційного впорядкування обов’язкових мікротем „Автор книги”, „Достоїнства праці” та „Недоліки видання”, функціонування факультативних елементів зумовлено авторським „я”. Однак мовознавчі рецензії, на противагу літературознавчим, вирізняються ступенем регламентованості структурної організації, стереотипністю та клішованістю лексико-синтаксичних конструкцій, тобто є консервативнішим різновидом жанру. Для сучасних літературознавчих рецензій характерне активне використання стильових домінант публіцистичного тексту.