Языковые средства воплощения концептосферы романа В.В. Набокова «Дар» : Мовні засоби втілення концептосфери роману В.В. Набокова «Дар»

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації й актуальність проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі «Поняття концепт у сучасній лінгвістиці» представлено аналіз стану вивченості проблеми, обґрунтовано термінологічний апарат дослідження: розглядається категорія концепта; визначені основні текстові категорії, які надають можливість аналізувати мовні засоби та прийоми втілення концептів; характеризуються базові поняття когнітивної лінгвістики, що останнім часом вийшли за межі когнітивістики і стали надбанням різних галузей філологічної науки: мовна картина світу, концептуальна картина світу, індивідуально-авторська картина світу, культурний концепт, індивідуально-авторський концепт, концептосфера; сформульовані підстави для виділення концептів роману В.В.Набокова «Дар».

Аналіз категорії концепт потребує насамперед звернення до поняття картина світу, під яким розуміють цілісний глобальний образ світу, що є результатом усієї духовної активності людини, при цьому розмежовують мовну й концептуальну картини світу. Це питання розробляли такі вчені, як Н.Д.Арутюнова, Ю.М.Караулов,  Л.М.Пелепейченко, Н.І.Сукаленко, В.М.Телія й інші. Нині у філологічних колах широко обговорюється проблема індивідуально-авторської картини світу. Утіленням і реалізацією індивідуально-авторської картини світу є, як відомо, індивідуально-авторський стиль (ідіостиль). Матеріальними складниками ідіостилю виступають мовні засоби різних рівнів: фонетичного, лексичного, граматичного тощо. Ідіостильові особливості визначаються переважанням тих чи інших тропів, фігур; тенденцією відбору стилістично забарвленої лексики, головна роль якої постає у створенні емоційно-естетичного ефекту; використанням оказіоналізмів тощо. Багато хто із сучасних учених розробляє питання ідіостилю: Ю.Д.Апресян, Н.С.Болотнова, І.Р.Гальперін, О.І.Горшков, В.П.Григор’єв, С.Т.Золян, І.І.Ковтунова, Н.О.Купіна, Ю.І.Левін, В.А.Лукін, О.О.Некрасова, Ю.Б.Орлицький, Л.Н.Синельнікова тощо. Такі науковці, як С.О.Аскольдов-Алексєєв, Т.Н.Данькова, О.С.Кубрякова, В.А.Маслова, Л.Н.Рягузова та інші пропонують при вивченні ідіостилю звертатися до категорії концепта.

 Щоб ґрунтовно дослідити мовний аспект концептів роману «Дар», необхідне звернення до деяких питань теорії тексту й текстових категорій. Мета й завдання роботи зумовили введення в категоріальний апарат дослідження категорій, використання яких дає можливість здійснити інтеграційний підхід до аналізу тексту: інтертекстуальність, образність, виразність, багатозначність, узуальність/ оказіональність. Категорія інтертекстуальність припускає звернення до екстралінгвістичних прийомів і засобів аналізу, перш за все, літературознавчого (використання понять алюзія, сюжет); за допомогою категорій образність, виразність, багатозначність, узуальність/ оказіональність здійснюється класифікація експресивно-виразних засобів і прийомів, які демонструють особливості ідіостилю письменника.

Концепт – одне із ключових понять сучасної лінгвістики. Проблему дефініції поняття концепта розробляли найвидатніші вітчизняні й зарубіжні вчені-лінгвісти, культурологи, філософи, психологи: Н.Д.Арутюнова, С.О.Аскольдов-Алексєєв, Г.А.Брутян, А.Вежбицька, Л.С.Виготський, О.О.Залевська, В.І.Зусман, Г.В.Калшанський, В.І.Карасик, Ю.М.Караулов, С.Д.Кацнельсон, О.С.Кубрякова, Б.О.Ларін, Д.С.Лихачов, З.Д.Попова, О.О.Потебня, Л.М.Синельникова, Ж.П.Соколовська, Ю.С.Степанов, І.Й.Стернін, Н.І.Сукаленко, В.М.Телія й інші. У працях цих науковців категорія концепта розглядається з різних точок зору: як логічне, ментальне або мовне утворення, єдиного ж визначення  цього поняття донині немає.

Аналіз наукових праць з теорії концепта дав підстави дійти висновку, що в концепті виокремлюють кілька прошарків: поняттєвий, предметно-образний і ціннісний. Поняттєва основа концепта містить тільки головні, логічно обумовлені характеристики об’єкта; віднаходить їх фіксацію в мові у вигляді опису, дефініції. Предметно-образний зміст концепта зводиться до цілісного узагальненого сліду в пам’яті, що безпосередньо пов’язаний з конкретним предметом, явищем, подією, якістю. Образний аспект концепта – це зорові, тактильні й інші характеристики предметів, явищ, подій, що сприймаються нашими органами чуття; ціннісний – утілює найбільш істотні для конкретної культури ціннісні домінанти і зміст, які й умотивовують формування певного типу культури та його фіксацію в мові; він визначається ідеологією, суспільними інститутами, віруваннями, потребами.

Визначено основні ознаки концепта: у ньому імпліцитно міститься система понять, конкретна ідея, погляд, тенденція, узагальнення, і концепт загалом стає зрозумілим для більшості людей. Ця характеристика дає підстави розглядати концепт як розумову, логічну категорію, що формується у свідомості людини й фіксується в імені концепта. Доведено, що він, на відміну від поняття, містить не тільки описово-класифікаційні, а й чуттєво-вольові й образно-емпіричні характеристики. Також концепт частково втілюється в мовних знаках (лексемах, словосполученнях тощо), тобто в певний спосіб взаємодіє з системою мови. Останньою ознакою концепта є те, що мовним знаком можна передати лише частину основних концептуальних ознак, релевантних для повідомлення. 

У роботі пропонується структуру вербально вираженого концепта  умовно позначити як полеву, у якій виділяють ядро й периферію. Ядро є змістовою основою концепта, інваріантом, який утілює його найбільш істотні характеристики. Периферію концепта формують специфічні компоненти значення, які базуються і на принципах логіки, і на асоціативній основі. Множинність форм репрезентації значень і додаткових змістів створює багатоплановість й об’ємність концепта.

У дисертації розглядаються концепти колективної свідомості (культурні концепти) й індивідуально-авторські. Культурні  концепти – багатовимірні, культурно-значущі соціопсихічні утворення колективної свідомості, які втілені в будь-якій формі. Під індивідуально-авторськими концептами розуміють конкретно-чуттєве уявлення суб’єкта про світ. Ці концепти, з одного боку, частково збігаються зі складовими концептів колективної свідомості (виражають суть, ядро поняття), а з іншого – містять унікальні авторські характеристики й оцінки. Однією із важливих ознак індивідуально-авторського концепта можна вважати    амбівалентність – потенційну здатність у межах одного концептуального утворення поєднувати характеристики, які контрастують за змістом. Доведено, що індивідуально-авторський концепт вербалізується різними мовними засобами та прийомами, які притаманні поетиці автора: синонімами й антонімами, паронімічною атракцією, омонімією й полісемією; засобами вторинної номінації (метафора, метонімія, синекдоха тощо); стилістично забарвленою лексикою; оказіональними одиницями; графічними, фонологічними, граматичними й синтаксичними засобами – все це в сукупності й формує поле концепта.

Необхідно враховувати, що концепти існують не самі по собі, а формують певну абстрактну модель – концептосферу, під якою  розуміємо сукупність концептів, їх зв’язки й відносини.

Пропонуємо таку модель аналізу концептосфери твору:

1.    Зазначаємо, що концептосфера твору вербалізується текстом роману «Дар».

2.    Виділяємо головні теми й ідеї роману за допомогою літературознавчого категоріального апарату, що дає можливість виявити ціннісні й поняттєві компоненти твору, складні та багатовимірні утворення – концепти.

3.    Номінуємо концепти на підставі однієї релевантної ознаки: людина, творчість тощо.

4.    Формуємо поле предметно-образного змісту концепта, наприклад, природа: образи птахів, рослин, метеликів тощо.

5.    Аналізуємо засоби та прийоми мовної репрезентації концепта.

6.    Визначаємо зв’язки між концептами, сукупність яких і формує концептосферу твору.

Структуру другого розділу «Концептосфера роману В.В.Набокова “Дар”» побудовано відповідно до завдання дисертаційного дослідження – визначити особливості мовної репрезентації кожного з концептів, дослідити зв’язки між концептами, які формують єдину систему – концептосферу. Для з’ясування відносин у концептосфері доцільно результати аналізу концептів розглядати в межах одного розділу. У роботі виокремлено такі концепти роману «Дар», як творчість, вульгарність, природа, людина, дитинство, річ та проаналізовані мовні засоби та прийоми їх утілення.

Спираючись на філософсько-естетичну концепцію В.В.Набокова, доведено, що концепт творчість центральний. Роман “Дар” – це “зразок синтетичної прози”, де поєднані  різножанрові та різностильові фрагменти: вірші, листи, романи, новела, п’єса, пародії тощо. Концепт творчість репрезентує, перш за все,  збірка віршів Годунова-Чердинцева, його романи про батька, про Чернишевського й інші. У процесі дослідження встановлено, що ядром концепта творчість є поняття дар, яке притаманне будь-якій справжній  талановитій творчості: воно додає таємності, незвичайності, індивідуальності. Саме справжній талант, дар протистоїть вульгарності, фальші. Талановита особистість, якою є головний герой Годунов-Чердинцев, увесь світ бачить крізь призму творчості. Зокрема, розмірковування над літературознавчими поняттями порівнюються за допомогою метафори з реаліями навколишнього світу: прилагательные амфибрахического образца він уявляє як диван с тремя подушками – со впадиной в средней. 

Виявлено, що поле концепта творчість формує велика кількість текстових фрагментів, які мають ознаки  критичних праць. Передусім, це судження героя про творчість реальних діячів літератури, порівняємо: В Карамазовых есть круглый след от мокрой рюмки на садовом столе, это сохранить стоит. Яскраві метафори характеризують шанобливе ставлення Годунова-Чердинцева до О.Пушкіна і М.Гоголя: Пушкин – это золотой фонд нашей литературы; Я думаю, что мы весь состав его (М.Гоголя) пропустим (в исторію). Від прискіпливого погляду героя не можуть приховатись абсурдні словосполучення: Он читал Помяловского… и находил там компот слов: «малиновые губки, как вишни». Прийом алюзій загалом характерний для цього концепта: старуха-проститутка Буль-де-Сюиф) (буквально з  французької – “круглий комок жиру”) – героїня новели Гі де Мопассана “Пампушка”.

Визначено, що всі ознаки творчості спостерігаються крізь призму світосприйняття Годунова-Чердинцева. Це дало можливість стверджувати, що концепти творчість і людина взаємопов’язані та взаємообумовлені. На тлі справжньої талановитої творчості карикатурно вимальовується вульгарність, яка представлена у “вставних текстах” – пародіях на статті безталанних критиків Мортуса та Линьова, уривку з п’єси героя Ширіна й інших. Вульгарність вербалізується в оцінній лексиці, абсурдних сполученнях слів тощо.

Серед унікальних елементів концепта творчість є ототожнення з творчістю гри в шахи: на доске звездно сияло восхитительное произведение искусства: планетариум мысли. Антропоморфні метафори знищують межу між концептами творчість і річ: фигуры и клетки начинали оживать и обмениваться впечатлениями; умнели пешки.

Дослідження засвідчило, що унікальні характеристики творчості додає мовна гра. У тексті роману вона заснована на ресурсах фоніки, морфології, сукупність яких стає причиною семантичних змін: хруст той ночи христианской под хризолитовой звездой; изобразил и бриз из Бразилии, изобразил и ризу грозы; ад аллигаторских аллитераций. Різноманітними є каламбури й шаради, засновані на міжмовній омонімії: А как было имя перевозчичьей фирмы? Max Lux. Что это у тебя, сказочный огородник? Мак-с. А то? Лук-с, ваша светлость.  В.В.Набоков активно застосовує принцип моделювання оказіоналізмів. У них об’єднуються алюзивний, іронічний та оцінний прошарки: фрески «Врублева» – прелестный гибрид; архиживописный жанр; удобозапоминаемая лирика. На підставі мовного аналіз виявлено, що репрезентація в романі “Дар” концепта творчість здійснюється всіма характерними для ідіостиля В.Набокова засобами та прийомами.  

Установлено, що не менш значне місце в концептосфері роману “Дар” посідає концепт природа,  предметно-образний прошарок якого втілено в багатьох образах, серед яких найбільш розповсюджені астральні, флористичні й образи метеликів. Доведено, що для вербалізації образу сонце письменник уживає зооморфні метафори: солнце сплошь лизало меня большим, гладким языком; оксюморонні словосполучення: солнечный мрак; было весело, грустно, солнечно, тенисто. Образ ночі в тексті репрезентується такими мовними засобами, як синестезія (мокро чернела блестящая ночь), метафори (ночь была теплая, с пылью звезд), епітети (пепельная ночь). Антропоморфізм, який є іманентним складником більшості образів природи, також властивий ночі: Ночь сказала: «Нет» – и с какой-то широкоглазой назойливостью, презирая удары, подступила опять.

Органічною частиною концепта природа є образи рослин і квітів, що репрезентуються експресивно-виразними засобами: метафорами (жирный грим листвы; дыхание крапивы; сидит тень ствола; сосны, несдержанно сошедшие вниз; сосны облагораживаются); різноманітними епітетами: на основі синестезії (басисто-багряные георгины), епітетами-оксюморонами (могильно-роскошний сад); перифразами (сирень рыхлой роскошью окружила сад; пышная пена рододендронов) тощо. Різноманітність і яскравість рослинного світу відтворюється у прийомі ампліфікації: Аллея, стройная и холеная, с чуткой тенью (как слепая, поднимавшаяся навстречу, чтобы ощупать тебе лицо); Рябинки (одна обернулась, чтобы подать руку меньшой). Природа в романі часто співвідноситься з різними видами творчості: архітектурою (стихийные силы, лепившие мир), літературною діяльністю (длинное многоточие прекрасных дней, прерываемое изредка междометием грозы) рукоділлям (капуста, осыпанная стеклярусом крупных капель), що свідчить про часткове злиття концептів природа та творчість.

Важливу роль у формуванні концепта природа відіграють образи метеликів. Доведено, що у романі вони, по-перше,  виконують функцію алюзії (у свідомості головного героя асоціюються з батьком), по-друге, їх описи підкреслюють анімістичний характер світосприйняття В.В.Набокова. Метелики характеризуються в тексті з незвичайних сторін (запахи бабочек – мускусные, ванильные; голоса бабочек – пронзительный звук… мышиный писк… подражают свиресту тамошней птички). Своєрідності образу додають індивідуально-авторські порівняння: мотылек, как золотая муха; королек, как мышь. Визначено, що для створення динамічного та легкого образу метеликів письменник уживає велику кількість дієслів (встретились, взвились, вертясь, поднимаясь, стрельнули), оригінальні колоративи додають їм яскравості (лазоревый амандус, медные с лиловинкой мотыльки, апельсиновые селены). Один і той же вид метелика в тексті роману може мати різні номінації, що дозволяє різнобічно характеризувати образ (наша репейница – “крашеная дама” англичан, «красавица» французов). На прикладах образів метеликів найбільш яскраво демонструється улюблене явище письменника – мімікрія: громадная ночница, в состоянии покоя принимающая образ глядящей на вас змеи; бражник с телом шмеля; бабочка сложилась, тем самым исчезла; смеющиеся селены плыли на вытянутых крыльях, редко-редко вспыхивая, как плавником – золотая рыбка.

Концепт людина – ключовий для будь-якої культури; твори В.В.Набокова як органічна частина російської культури – не виняток. У тексті романа “Дар” концепт людина класифікується за різними принципами. Встановлено, що концепт формується безпосередньо персонажами, які діють у романі, і людьми, про яких згадується у творах цих персонажів: зазначимо, що серед них є реальні люди (В.Ленін, Ф.Достоєвський, М.Лермонтов й інші), творча діяльність яких аналізується у межах концепта творчість. За ціннісним компонентом концепта люди поділяються на талановитих, духовних і бездуховних, необдарованих, кількість яких набагато більша. При змалюванні останніх письменник акцентує увагу на зовнішності, користуючись при цьому різноманітними експресивними одиницями: пил чай с лимоном, сам очень лимонный; толстое старомодное лицо; покладисто-наполеоновское лицо. У тексті поширені зооморфні характеристики героїв (рыхлый, томный, в роговых очках, похожий всем обликом на мирную жабу; очерком напоминающий карпа; похожий на удода старик); синестетичні сполучення (нежный, бледный старик, на вкус напоминающий яблочную пастилу); уживається й негативно-оцінна лексика (грязно пожирал; отталкивающие толстяки; гладчайшая наглость); різноманітна палітра слів-колоративів (темно-розовое лицо; абрикосовые волосы, обличчя – смачно намалеванная картина); привертають увагу й яскраві каламбури: он был слеп, как Мильтон, глух, как Бетховен и глуп, как бетон; прізвища мають денотативну основу (Траум – з німецької “дерево”). Особливої індивідуальності образам додають оказіоналізми різних типів: оказіональні епітети (толково-бытовой говорок, ядрено-балагурный тон, сладковато-бурый запах духов); складні багатокомпонентні конструкції (от стихов она требовала только ямщикнегонилошадейности). Цих персонажів автор порівнює з механізмами, ляльками, і в такий спосіб на підставі ціннісного прошарку відбувається зближення концепта людина з концептами річ і вульгарність.

Тісний зв’язок спостерігається між концептами людина та дитинство. Поняттєвий і ціннісний прошарки концепта дитинство містять традиційне уявлення про цю частину людського життя як найсвітлішу та безтурботнішу. У романі “Дар” ця загальноприйнята позиція перетворюється на аксіому: концепт не містить будь-яких негативних елементів. Предметно-образний прошарок концепта дитинство формують образи іграшок (м’яч, повітряні кулі, велосипед, сани), що дає підставу для ствердження існування зв’язків між концептами річ і дитинство. Характерною ознакою цих образів є антропоморфізм: сани… шли с такой нетерпеливой легкостью; велосипед…с застенчивой грацией шел по паркету. Установлено, що іграшкам притаманна ідея постійного руху, яка у художньому світі В.В.Набокова завжди має позитивну оцінку: іграшки змінюють координати у просторі (в одну мить можуть перенестися з вулиці до кімнати); вони здатні перетворитися одне в одне: м’яч-іграшка перевтілюється у повітряні кулі, стає тенью левого шара с постельного изножья, за допомогою метафори трансформується у героя, який відчуває себе футбольным мячом. Метаморфози актуалізують характерну для ідіостилю В.В.Набокова опозицію реальне/ірреальне. Серед особливостей цього концепта також слід відзначити його репрезентацію як у поетичній, так і в прозовій формах: саме у віршах втілені спогади героя про своє дитинство й іграшки, а прозові фрагменти – це коментар до віршів гіпотетичного читача.  

Доведено, що не менш значущим концептом роману “Дар” є концепт річ. Для виявлення його складників проаналізовані предметні деталі пейзажу, інтер’єру, побуту, яким у тексті роману властиві різноманітні якісні характеристики: колірні, смакові тощо (сойотская табакерка из молочного стекла; сапог из маральих ног со стелькой из коры лазурной жимолости). Установлено: репрезентація концепта річ здійснюється різноманітними засобами та прийомами, серед яких слід зазначити перифразу (по темному бархату медленно скользила брошка с тремя рубинами; дорога... до краев налитая густым кофе со сливками; водометный автомобиль – кит на колесах), порівняння (общественная уборная, похожая на пряничный домик Бабы Яги; подушки – все неаппетитные заспанные цветы), прийом синестезії (круглодонный звон стакана). Важливим складником концепта річ є образ книги, для створення якого автор використовує метафори (книга говорила с ним полным голосом), оказіоналізми (книга... становилась все бескнижнее; существует два рода книг: настольный и подстольный) тощо. Виявлено, що деяким речам притаманне метафізичне навантаження: образи дзеркала, дверей, вікна реалізують опозицію реальне /ірреальне.   

Для більшості предметних образів іманентним є антропоморфізм, який у тексті втілюється засобами вторинної номінації: авторськими метафорами (шкаф, который... без всякой причины раскрывался с толковым видом простака-актера, вышедшего не в свое время на сцену; кочерга гуляет; писанино... не могло встать со спины; доброе выражение окон; пахи кресла; трактор с гипертрофией задних колес и более чем откровенной анатомией); епітетами (терпеливый чемодан; одинокий буфет) тощо. З’ясовано, що взаємодія між концептами річ і людина здійснюється різноманітними шляхами. Один із них побудовано на принципі гри: речам і людям надані схожі характеристики (палевые в сизых тюльпанах обои – ее палевое в сизых тюльпанах платье; Александра Яковлевна – женщина с ослепительно синими глазами –  Александра Яковлевна… замечательно похожа на свой же (синий с бликом) чайник); речі можуть відтворювати померлих людей, при цьому реалізується опозиція реальне/ірреальне  (тень двух томов... изображала обшлаг и угол лацкана, а тень тома  третьего… могла сойти за галстук). Іноді речі можуть бути реальнішими, значнішими за людей (инженер Керн был представлен одним лишь блеском пенсне. Любовь Марковна - тоже). Це положення яскраво ілюструє у тексті метонімія (сверкнув замком, портфель побежал к трамваю; и вдруг – тронулось и побежало перо).

На підставі мовного аналізу виявлено, що оцінний прошарок концепта річ  амбівалентний: перш за все, негативний зміст репрезентує оцінна лексика (поганые спиртне напиточки; мерзкий предмет; старый хлам советских журналов; зловещая ветхость помещения; с животной роскошью обставленный кабинет; жирные кресла). Це дозволяє стверджувати наявність зв’язків між концептами річ і вульгарність. Утіленням вульгарності також є зображення на рекламних плакатах (он сладостно затягивается папиросой или держит в богатырской руке, плотоядно осклабясь, бутерброд с чем-то красным (ешьте больше мяса!), она… с развратной радостью обливает искусственными сливками консервированный компот; в витрине… выставлена в виде приманки… макетка крематорской постановки).

Доведено, що у тексті роману “Дар” річ виконує такі функції:  номінативну, алюзивну (фаберовский карандаш), оцінну, мультиасоціативну (белый карандаш, голубое платье), сюжетну. Так, деякі речі беруть безпосередню участь у розгортанні сюжету як окремої частини твору (образ м’яча відокремлює збірку віршів головного героя), так і всього роману “Дар” (образ ключів).

У висновках  узагальнюються основні результати дослідження.

Доведено, що для поглиблення знань про індивідуально-авторську картину світу письменника доцільно при вивченні його творів використовувати категорію концепта. Предметом дослідження у роботі є індивідуально-авторські концепти, структуру яких позначено як полеву.   Встановлено, що концепт має поняттєвий, предметно-образний та ціннісний прошарки. Концепти формують абстрактну модель – концептосферу,  в якій існують певні зв’язки й відносини. Вивчення концептів потребує одночасного використання як лінгвістичних, так й екстралінгвістичних методів дослідження. Вербалізується  концепт у мовних знаках, результати аналізу яких дають можливість схарактеризувати особливості ідіостилю письменника.

Междисциплінарний підхід до вивчення тексту роману В.В.Набокова “Дар” дозволив встановити, що концептосфера складається з таких концептів: творчість, вульгарність, природа, людина, дитинство, річ. Центром концептосфери є творчість. З’ясовано, що концепт на понятійному рівні  втілюється  різностильовими фрагментами, синтез яких формує уявлення про роман як полістилістичний. Серед  засобів і прийомів мовної репрезентації концепта творчість слід особливо виділити прийом алюзії. Результати аналізу мовного матеріалу констатують: концепт творчість утілюється на всіх мовних рівнях: графічному (використання розрядки, курсиву, мінус-прийом – немає графічної оформленості деяких віршів), фонологічному (алітерації), лексичному. Унікальність авторських слововживань яскраво реалізується в мовних іграх: при створенні каламбурів, шарад, анаграм, у грі з римами й віршованими формами, при створенні оказіоналізмів (морфологічних, словотвірних, лексичних). Для відтворення в мовних знаках процесу творчості письменник уживає й ресурси тропіки, насамперед, це метафори. У цьому концепті актуалізується значний асоціативний прошарок.

На тлі концептів творчість і людина виявляється по-особливому організований концепт вульгарність, природа якого є дифузною. Ціннісний прошарок цього концепта містить лише негативні, іронічно забарвлені характеристики, які викриваються пародією та вербалізуються передусім в оцінній лексиці.

В індивідуально-авторській картині світу В.В.Набокова найбільш тісні зв’язки спостерігаються між концептами творчість і природа. Для письменника природа – утілення самого процесу творчості. Герой роману “Дар”, для якого світ природи живе за своїми власними таємничими законами,  сприймає природні шедеври крізь призму творів мистецтва: архітектури, літератури тощо. Отже, концепти природа, людина й творчість взаємодіють і певним чином взаємообумовлені в концептосфері роману «Дар».

Доведено, що концепт природа втілено в астральних (сонце, зірки), флористичних (квіти, дерева) образах, образах фауни (птахи, звірі) і природних явищ (ніч, дощ). Образ метеликів має у собі алюзивний прошарок. Іманентною ознакою всіх образів є антропоморфізм. Найбільш яскраво у межах концепта природа розкривається важливе для лінгвофілософської концепції В.В.Набокова поняття мімікрія. Натуралістичні замальовки природних явищ у тексті роману супроводжуються характеристиками, які репрезентуються різноманітними експресивно-виразними засобами та прийомами: величезними рядами синонімів, оказіональними і оксюморонними словосполученнями, унікальними авторськими епітетами, синестезією, рядами розгорнутих метафор і метафоричних порівнянь, унікальними перифразами; уживанням синонімічних номінацій одного денотату, що підсилює індивідуальність образу. Описи образів, що формують концепт природа, побудовано й на принципі гри, яку стимулює асоціативний механізм. У концепті природа немає негативних компонентів змісту, на цій підставі можна виключити концепт із низки амбівалентних. Взаємодія концепта природа з концептами людина і творчість здійснюється на підставі тільки позитивних змістів вищезазначених концептів.  

Немає негативних компонентів змісту й у концепті дитинство, який утілено в образах іграшок. Визначальною рисою концепта є вербалізація у прозаїчній і поетичній формах. Експресивно-виразними є засоби фоніки, графіки, лексико-семантичне наповнення мовних одиниць, синтез яких і формує самобутній образ дитинства. 

Зв’язок концептів дитинство й людина лежить на поверхні, але, на відміну від дитинства, концепт людина є амбівалентним. Кількість персонажів, у характеристиках яких є негативно забарвлені елементи, істотно переважає кількість одухотворених, позитивних героїв. Бездуховні люди в тексті роману уподібнюються до механізмів, ляльок, статуй, що вносить у концепт людина предметні властивості речі. Для позначення людей-ляльок автор уживає експресивні номінації; імена персонажів можуть мати денотативну основу неживих предметів; описи людей-ляльок перевантажені оцінними епітетами, що характеризують в одному синтагматичному ряді як внутрішні якості персонажів, так і фізичні; широко репрезентована палітра слів-колоративів; мають місце зооморфні характеристики; неповторності, яскравості образам додають оказіональні сполучення; синестетичні сполучення; унікальні авторські метафори. Різноманітні засоби художньої виразності, по-перше, формують поле концепта людина, наповнюють його додатковим змістом, а по-друге, зв’язують його з концептами вульгарність і річ.

Для виявлення складників концепту річ аналізувалися предметні деталі інтер’єру, побуту, яким у тексті роману властиві різноманітні якісні характеристики: колірні, смакові. Для більшості предметних образів іманентним є антропоморфізм.

У концепті річ актуалізується потужний асоціативний прошарок, що активізує візуальні, тактильні та слухові враження. У його межах реалізується нежорстка опозиція реальне/ірреальне. Сукупність конотативних компонентів розширює асоціативно-семантичний діапазон концепта річ, що вербалізується засобами вторинної номінації (метафорами), порівняннями, лексемами й конструкціями з семантикою невизначеності, умовності, а також графічним оформленням. Амбівалентний зміст концепту річ розкривається в різноманітних негативних характеристиках предметів, вербалізованих оцінними епітетами, колоративами, морфемними засобами, що декларують його близькість до категорії вульгарність.

            Аналіз тексту дозволяє зробити висновок, що концепти у романі створюють єдину гармонійну систему – концептосферу твору, яка частково відображує індивідуально-авторську картину світу В.В.Набокова. Виявлені, проаналізовані й систематизовані засоби  та прийоми мовної репрезентації концептів, які характеризують особливості ідіостилю письменника.

                 Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1.                  Удовиченко Ю.А. Концепт ДЕТСТВО в романе В.В. Набокова «Дар» (лингвистический аспект) //Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. – Харьков: ООО “Альманах”, 2002. – № 3-4 (22). –         С. 28-30.

2.                  Удовиченко Ю.А. Языковое воплощение предметного мира в романе В.В. Набокова «Дар»// Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2002. –       С.183-187.

3.                  Удовиченко Ю.А. Элементы театральности в романе В.В.Набокова „Дар” (лингвистический аспект) // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. – Харьков: ООО “Альманах”, 2003. –           № 1-2 (23).– С. 5-9.

4.                  Фадеева Ю.А. Тропеическое своеобразие романа В. Набокова «Дар» //Вісник Харківського національного університету           ім. В.Н.Каразіна. – № 631. – вип. 41. – С. 176-179.

5.                  Фадеева Ю.А. Окказионализмы в романе В. Набокова «Дар» // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. Харьков: ООО “Альманах”, 2004.– № 1-2 (25). – С. 39-42.

6.                  Фадеева Ю.А. К определению понятия “концепт” //Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. Харьков: ООО “Альманах”, 2005.– № 3 (28). – С.41-43.

7.                  Julia Fadeeva. To the Concept of Personal Author`s Picture of the World // Collected Papes on Higher Education Research in China. – Изд-во Хэнаньского госуд. университета, пров. Хэнань (КНР), 2004. –  № 26. – серия 6. – С. 41-43.

8.                  Удовиченко Ю.А. Междисциплинарный подход к определению понятия «концепт»// Тези доповідей учасників науково-практичної конференції молодих вчених “Методологія сучасних наукових досліджень” – Харків: “ОВС”, 2003 – С. 7.

9.                  Удовиченко Ю.А. Элементы драматургии в романе В.В.Набокова «Дар» (языковой аспект) // Тезисы выступлений участников Восьмых международных чтений молодых ученых памяти Л.Я.Лившица – Харьков: ХГПУ, 2003. – С. 39-40.