Этико-эстетическая парадигма крымскотатарской прозы 60-80 гг. ХХ века

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Этико-эстетическая парадигма крымскотатарской прозы 60-80 гг. ХХ века
Альтернативное Название: Етико-естетична парадигма кримськотатарської прози 60-80 рр. ХХ століття
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

       У Вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну дисертації, розкрито її зв'язок з науковими темами, сформульовано мету і методи дослідження, в загальних рисах  визначено його методологічну базу, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, форми їхньої апробації.


У першому розділі «Етико-естетичне в ретроспективі кримськотатарської літератури» розкрито взаємозв'язок етичного й естетичного як вияв закономірності історичного розвитку національної літератури, з'ясовано ціннісну природу цих категорій. У підрозділі «1.1. Поняття «етико-естетичний ідеал» у кримськотатарському літературознавстві» простежується розвиток категорії від калокагатії, одного із центральних понять античної естетики, де воно означало гармонію внутрішнього й зовнішнього, тобто красу індивіда, до її нинішніх означників, що заторкують проблеми етичної значущості, краси, естетичного смаку, естетичних поглядів, естетичної оцінки, «ідеалу краси» (Кант).  Відзначено внесок Платона, Гегеля, І.Канта,  Г.Сковороди, В.Соловйова, П.Чаадаєва, М.Бахтіна та інших учених щодо визначення змісту й обсягу поняття «етико-естетичний ідеал».


Кримськотатарська література, становлення якої відбувалося протягом століть (найдавніші загальнотюрські пам'ятки – орхоно-єнісейські написи VІ-VІІІ ст.) постійно вбирала в себе гуманістичні життєствердні традиції літератур Сходу, орієнтувалася на етико-естетичний ідеал як вищий критерій естетичної оцінки. Після прийняття Ісламу (кінець ХІІІ – початок ХІV ст.) кожна із складових кримськотатарської літератури (двірцева або ж сараєвська за часів ханів Менглі Герая І, 1445, Бора Гази Герая ІІ, 1554 та ін.; релігійна (мевлюдська) чи то ж народна) формулювала своє уявлення про ідеал краси і моралі. Так, твори хана Бора Гази Герая ІІ порушують насущні проблеми свого часу (критика володарів і владолюбців, нагадування про швидкоплинність життя і підступність світу), філософське осмислення добра і зла, сутності людського розуму й моральної чистоти нашого «я» (поема «Млинове колесо»  – «Долаб»; «Троянда і соловей» – «Гуль ве бульбуль»). С.Диване у трактаті «Ключ від утруднень знавців і правила шляху осяглих» (ХVІІІ ст.)  назвав і прокоментував десять якостей, які визначають «натуру друзів Бога». Ці десять якостей відповідають етичним настановам Ісламу. Етико-естетичні ідеали у багатьох творах постають як поняття про належне («Не бійся смерті, а бійся марного життя» – «Къоркъма олюмден, къоркъ файдасыз омюрден»; «У нужді не гнися, у достатку – не чванься» – «Барман деп, къуванма, ёкъман деп. джыланма» і т.д.). У контексті сформованих класичною кримськотатарською літературою уявлень про етико-естетичний ідеал національна проза 60-80-их років ХХ ст. основується на ідеї темпоральності етичного й естетичного як двох специфічних сфер художньої свідомості, що конструюють етико-естетичний ідеал, еталон людської поведінки.


У підрозділі «1.2. Етико-естетичні ідеали в кримськотатарській літературі епохи національної самосвідомості» окреслено коло  тих понять, які складають етико-естетичну основу художньої думки означеного періоду. Твори І.Гаспринського («Країна благоденства» – «Дар уль-Рахат мусульманлары», 1887), О.Акчокракли («Розповідь про могилу-мавзолей золотоординської принцеси Ненекеджан-ханум» – «Хикяет-Ненекеджан-ханум дюрбеси», 1899), Н.Челебіджіхана («Молитва ластівок» – «Къарылгъачлар дувасы», 1913), М.Нузета («Селим – студент медресе» – «Селим сохта», 1914, «Нещасна сім'я»  – «Бахытсыз хоранда», 1914), Дж.Сейдамета («Незабутні сльози» – «Унутылмаз козьяшлар», 1914, «Національне почуття» – «Миллий дуйгъу», 1914) естетизують патріотизм, відчуття морального достоїнства, утверджують право особистості на своє бачення світу. У цей період кримськотатарські письменники укріплюють переконання: існування досконалої людини прямо залежить від зображення національного колориту життєвих обставин, які відкривають простір для творчої діяльності індивіда. Посилення авторського начала (І.Гаспринський), ціннісної орієнтації персонажів (М.Нузет), розширення функцій пейзажу (Дж. Сейдамет Киример), ускладнення сюжетних ліній у творах (Н.Челебіджіхан) – такими є літературні новації епохи національної самосвідомості. Символізація національних рефлексій стає ґрунтом, на якому розвивається жанр кримськоготатарського оповідання, що асимілював художні прийоми уснопоетичної народної творчості (приказки як засіб мовної характеристики дійової особи, прислів'я, колискові і ліричні пісні тощо). Вартий уваги і той факт, що в тодішній  літературі етико-естетичні ідеали виявляють свій педагогічний модус: Н.Челебіджіхан, враховуючи біологічні й суспільні детермінанти виховання, намагається проникнути в суть людської природи. Тонкий психологізм, глибокі роздуми, промовистий пейзаж, виразистий портрет характерні для оповідань Дж.Сейдамета Киримера.


У підрозділі «1.3. Моральні універсалії у творчості письменників перших десятиліть ХХ ст.» проаналізовано твори А.Гірайбая «Хвилинна радість юності» («Генчликнинъ бир дакъикъалыкъ зевкъы», 1922), Дж.Сейдамета «Прогнилі груди» («Къуртлагъан кокюс». 1927), А.Айвазова «Матусю, де ти? Прийди!» («Аннеджигим нердесинъ? Кель!», 1927), А.Ільмій «Спогади про голод» («Ачликъ хатирелери». 1926), А.Одабаша «Не забуде» («Унутмайджакъ», 1923), Дж.Гафара «В дорозі» («Ёлджулыкъта», 1930), М.Дібага «Спущені з неба на парашуті» («Коктен зембильнен энгенлер», 1940), Е.Алимова «Горлиця простерла крило» («Къумру къанат керди», 1940). Вони засвідчують, що етико-естетичну основу кримськотатарського суспільства складають релігійно-етичні цінності, а поняття про ідеал пов'язане з категоріями честі, обов'язку, моралі, добра, справедливості.  Аналіз показав, що твори цього періоду говорять про те, як «жовтневі» потрясіння і нова система відносин руйнували зсередини тисячолітній устрій життя кримських татар з його традиційними етичними принципами. Героїня М.Дібага, п'ятидесятирічна Тесліме, на очах у всього села п'є вино, що суперечить природі жінки-мусульманки («Спущені з неба на парашуті» – «Коктен зембильнен энгенлер». 1940). Саме в ці роки А.Гірайбай зображає крах сімейно-родових традицій «Хвилинна радість юності» («Генчликнтнъ бир дакъикъалыкъ зевкъы», 1922), а Дж. Сейдамет («Прогнилі груди» «Къуртлагъан кокюс». 1927), піддавшися впливові вульгарного соціологізму, значно розширює семантику творів, національних за формою, але – на догоду ідеології – соціалістичних за змістом.


Цікавою особливістю багатьох творів кримськотатарської прози середини 20-х років є те, що в них закономірності епохи розкриваються не лише в історичних подіях, але й у фактах приватного життя і сімейних взаємин. А.Айвазов, наприклад, в житті десятилітньої дівчинки-сироти зумів побачити таку етичну силу, такий багатий і складний світ, котрі йому дозволили через трагедію показати шляхи вирішення загальнолюдської етичної проблеми. Прагнення Е.Алимова («Горлиця простерла крило» «Къумру къанат керди», 1940) покласти в основу естетичної оцінки дійсності морально-етичні ідеали, зачерпнуті з джерел народній мудрості, осмислити роль  творчої праці в духовному розвиткові особистості визначають лейтмотив його творчості. Майстри слова частіше переходять від жанру оповідання до повістей і романів (роман Дж. Сейдамета «До обрію» – «Уфукъкъа догъру», 1930; повість А.Ільмій «Спомин про голод» – «Ачлыкъ хатирелери», 1926 і т.д.). Саме в ці роки Дж.Гафар, М.Дібаг, Дж.Сейдамет заклали основи нової реалістичної прози, що дозволила втілити етико-естетичний ідеал в образі людини праці, перетворювача життя (в оповіданні  Дж.Сейдамета «Прогнилі груди» – «Къуртлагъан кокюс»), Рефат, захищаючи Єрмолая, за задумом автора, вбиває свого співвітчизника Мемаїла. Правда, цей персонаж будував соціалізм, позбавлений людських рис. У передвоєнні роки лакування, парадність, спрощення життєвих конфліктів, схематизм, ідейна заданність, посталі на культі особи, стали характерною ознакою багатьох творів не лише кримськотатарської літератури.


Розділ 2. «Модифікації дихотомії «етичне-естетичне» в кримськотатарській прозі» складається з двох підрозділів. Період, висвітлений у підрозділі «2.1. Етичні експлікації в творчості письменників старшого покоління», відзначений подіями, трагічними для кримськотатарського народу в цілому. Йдеться про Другу  світову війну і депортацію. Для кримських татар вони обернулися колосальними втратами, перемоловши, як жорна, «золоті розсипи» національної культури, історії, народної пам'яті. Насильно відірвані від батьківщини, позбавлені права голосу (лише в 1957 р. кримські татари отримали дозвіл на друкований орган – газету «Ленінський прапор» («Ленин байраґы»), що виходила в Узбекистані, але й вона функціонувала під найжорстокішим оком цензури: протягом кількох десятиріч кримським татарам були заборонені будь-які натяки на життя в рідній стороні, навіть топонім «Крим» не можна було згадувати), скуті в кожному своєму вчинкові, кожному публічному виступі, майстри слова вчинили подвиг – залишилися вірні батьківщині й національним традиціям.


Письменницький корпус цього часу об'єднав в собі майстрів старшого покоління (Ю.Болат, Ш.Алядин), які почали свій творчий шлях на батьківщині, в Криму, і представників нової генерації, що взялися за перо у вигнанні, пройшовши сотні фронтових верст (Р.Муедин. Дж.Аметов, М.Алієв). Різний життєвий досвід, світоглядні домінанти зумовили й різні модифікації дихотомії «етичне-естетичне». Старше покоління         письменників усіма  способами підтримувало національні традиції, укріплювало духовний зв'язок вигнанців із відторгнутою батьківщиною. Щоб молодь, народжена далеко від рідних місць, пам'ятала про них, прагнула повернутися на землю предків. Майстри слова активно використовували езопівську мову. Алегорія, фігури умовчання, пряма й опосередкована алюзії («мигдалеве дерево» – «бадем терек», «будинок із черепицею» – «кираметли эв», скеля-птах – «къуш-къая», «літнє гірське пасовище» – «яйла»),  відволікаюча скоромовка, яка дозволяла непомітно, але вагомо вжити  народне заборонене  прислів'я («Людина без Батьківщини, немов соловей без пісні» – «Ветансыз адам – йырсыз бульбуль»;  «Праведне слово зупинить протічну річку» – «Акъикъий сëз акъкъан сувны токътатыр» і т.д.), або ж уривок із народної пісні, народженої на землі предків («Вантажив я в Ялті камінь на корабель...» – «Шу Ялтадан таш юкледим, гемим толмади...»;  «У дворі у мене росте мигдаль...» – «Азбаримда бадем терек...»), – такими були прийоми, до яких вдавалися письменники старшого покоління. Звідси лейтмотив творів Ю.Болата «Аніфе» («Анифе» (1969), «Вірність» («Садакъат», 1979), Ш.Алядина «Ліхтарі горять до світанку» («Рузгярдан саллангъан фенерлер», 1969), «Утіха» («Теселли», 1957).


Підрозділ «2.2. Етичні загальнолюдські цінності (проза письменників-фронтовиків)».  М.Алієв, Дж.Аметов, Р.Муедин – учасники бойових дій. Тому закономірно, що в їхній прозі розкрито тему війни в її найрізноманітніших виявах (передова і окупована територія; лихоманка бою і звична повсякденність). Оповідання – мала епічна форма – стає естетичним виразником суспільної моралі, головна складова якої – життєствердний пафос чуйності, співчуття, безкорисливості. Р.Муедин («Доля» – «Такъдир», 1972) зосереджує увагу на характеристиці людини на війні, єстві, етичних імперативах. Письменник досліджує внутрішній світ зрадника (Шевкета Муратова), де є місце не лише для негідних спонук, а й таких, що вселяють надію (наприклад, гостре відчуття сорому, ганьби). М.Алієв і Дж.Аметов розповідають про лихоліття, проте на передній план висувається не війна (вона – тло розповіді), а депортація. Письменникам-фронтовикам в малій формі оповідної літератури вдалося втілити одну з найдраматичніших колізій. Трагедія зруйнованого будинку, загашеного вогнища, занапащеної сім'ї стала центральною в багатьох творах кримськотатарських письменників («Біля багаття» – «Атеш башында», 1972; «Коли квітне бузок» – «Эрылгъанлар ачкъанда», 1980: «Між добрими людьми» – «Яхшы адамлар арасында», 1981). Сутність своїх героїв майстра слова виявляють через їх етичні шукання, а етичний ідеал (працьовитість, правдивість, оптимізм) – через ідеал суспільний.


Третій розділ «Аксіологічні аспекти в творчості письменників нового покоління» складається з шести підрозділів. У 70-ті роки XX ст. І.Паші («3.1. Увага І.Паші до неминущих цінностей людського буття») ініціював виробничу тему («Квітка і кров» – «Чичек ве къан».1970: «Зоряні ночі» – «Йылдызлы геджелер», 1978). Однак деяка заданість не завадила письменникові постійно тримати в полі зору сферу людських відносин (хоча й із виробничо-побутовим ухилом) («Один тиждень» – «Бир афта». 1983) і глибоко проаналізувати її. Як наслідок – у нього на першому плані етичні аспекти людського буття. Серед них – взаємообумовленість таких явищ, як безкомпромісна боротьба за успіх і моральна деградація (Ільяс Караєв), протистояння етичних принципів і його можливі наслідки (Аппазов – Велієв) та ін. І.Паші, показуючи жорстку схематичність кругозору й деяку грубість характерів, замислюється над перспективами еволюції персонажів, вгадує розвиток таких  етичних якостей, які б не вступали в суперечність з вимогами етикою-естетичного ідеалу.


В останній третині XX століття важливою ознакою кримськотатарської     прози, показником її зрілості стає використання фольклорних мотивів (Черкез-Алі, У. Едемова). Не викликає сумніву той факт, що усна народна творчість (підрозділ «3.2. Фольклорні мотиви – етико-естетичні складові художнього світу Черкез-Алі») сприяє вдосконаленню прозаїчних жанрів.


У романах «В обіймах зорі» («Сабалар къучагъында», 1973) і «Щедрість» («Джумертлик». 1983) помітне прагнення автора сягнути національних витоків: у розвитку художньої думки Черкез-Алі значну роль відводить представникам старшого покоління,  хранителям народної мудрості – Месюде, Себіле, Мемедеміну. Барвистого національного колориту надають його романові «В обіймах зорі» («Сабалар къучагъында») вміло введені в тканину оповіді легенди (про мудре дерево-карагачі; про Чинбає, сина Каракалпак-батира і собаку, що приносить щастя). Збагачують духовний світ читача, поглиблюють етико-естетичну спрямованість оповідань народні прислів'я і приказки, бо вони залучають читача до тисячолітнього устрою національного життя, до святая святих кримськотатарського менталітету («Зроби добро і кинь його в морі. Добро, зроблене тобою, у важкий для тебе день повернеться до тебе» – «Эйлик яп так, денъизге быракъ – бир кунь ола огюнъе чыкъар»; «Вогонь вогнем згасити не можна» – «Атеш атешнен сëндюрильмез»; «Те, що чоловік приносить у личаках, благословенніше від того, що дружина принесе в мішку» – «Акъайныцнь чарыкънен кетиргени, къадыннынъ маджарнен ташыгъанындан хайырлыдыр» і т.д.). Глибоко символічна в романі деталь народного побуту – кримськотатарська дитяча люлька – «бешик». Переконання в цілющих її властивостях сягають унікальної кримськотатарської легенди «Золота колиска» («Алтын бешик»), яка з часів таврів пов'язана з культом богині родючості й Місяця.


У романі «Щедрість» («Джумертлик», 1983) два важливі відкриття склали неповторну персоносферу твору – образи сільських кримськотатарських інтеліґентів й зародження ідеї етичного самоудосконалення. Новація письменника в тому, що він одним із перших показав амбівалентного героя, який випробовує етичну дію представників старшого покоління і переймає від нього моральне кредо: «душа ніколи не побачить краси, якщо сама раніше не стане прекрасною». Фольклорний прийом зіставлення можна угледіти в характеристиці Назіма і Оразбая, вона засвідчує, що гонитва за матеріальним благополуччям неминуче приводить до етичних втрат. Таким чином Черкез-Алі не просто запозичив із народної творчості фольклорні мотиви, а трансформував їх  відповідно до вимог сучасності.


У підрозділі   «3.3. Герої творів А.Османа і наслідки етичного вибору» розкривається проблематика його художньої прози як вияв етичного потенціалу людини 70-их – 80-их років («Привіт від дядька» – «Эмдженъден селям», 1972), оцінка її можливостей протистояти антигуманній моралі («Люди біля воріт будинку» – «Азбар къапы янында адамлар», 1988), виховання етично багатої цільної особи («Ранок наступить – добро наступить» – «Саба ола, хайыр ола», 1989) Актуальність порушених  майстром слова проблем безперечна. Для А.Османа моральний ідеал – це продукт духовної діяльності людини, і небезпеку для нього становить не правда, а деградація моральності.


Повість «Люди біля воріт будинку» («Азбар къапы янында адамлар») –пророча. Гострозоре око і чуйне вухо художника вловили віддалений гул гігантських змін, історичних потрясінь – соціальних і етичних. Зображенню цих пертурбацій, що насуваються, підпорядковане у творі все: сюжет, композиція, розстановка дійових осіб, художні деталі-символи («Будинок» – батьківщина: «біля воріт» – переддень грядущих змін; жовтий колір – символ духовної і фізичної чистоти, зелений – колір життя, істини і безсмертя і т. д.).


Ільяс Ібраїмов – образ, у якому втілені нові принципи моралі сучасної епохи (гостре відчуття громадянського обов'язку, вірність етичним засадам). Ця дійова особа, етичні переконання якої демонструють загальнолюдський зміст, – носій етико-естетичного ідеалу, прекрасного, суспільно корисного. Для А.Османа істотним є й те, що Ільяс нерозривними узами пов'язаний з національними традиціями, з кримськотатарською культурою. Герой одержує етичну перемогу над повсякденністю, але тривога про національні витоки, етнічні корені його не покидає. Автор повісті глибоко розробляє топоси Будинку – домівки, «спільного будинку» (розумна поведінка людей в багатонаціональному колективі) і нескінченно дорогої батьківщини, рідних місць.


Повість «Ранок наступить – добро наступить» («Саба ола. хайыр ола») – нова грань етичних шукань А.Османа. Художник-психолог, він простежує душевну еволюцію жінки, причетної, як виявилося, до складного конфлікту з безчестям. Письменнику вдалося створити новий тип жінки, що йде «через терни до зірок», жінки, фізично занепалої, проте високоморальної і чистої, бо перед нею була свята мета врятувати дитину від голодної смерті. Хатідже Алієва, головна героїня повісті, настільки психологічно достовірна, художньо промовиста, що багато читачів сприйняли її долю як «страшну правду про трагічну долю кримських татар в перші роки депортації» (Черкез-Алі). Прагнення до піднесеного складає головний етичний імператив автора, комплекс його етико-естетичних принципів.


Зображення характеру людини у всій його складності і суперечності   складає художню основу творів Е.Аміта (3.4. «Етико-естетичний кодекс Е.Аміта»). Його роман «Останній шанс» («Ишанч»,1986) присвячений життю кримських татар в роки окупації в Криму. Воєнне лихоліття показане через сприймання підлітка. Голос совісті, розбуджений з дитинства, високоморальні життєві принципи визначають логіку вчинків юного Рустема. Роман автобіографічний. Спостереження показали, що історизм художньої думки в творах такого типу співвідносний із конкретним і загальним – долею індивіда і долею народу. Повість Е.Аміта «З великою мрією» («Буюк арзунен», 1982) присвячена рокам депортації – драматичним подіям післявоєнних літ. У творі йдеться про сироту, якого оточили турботою односельці. У кримськотатарській літературі герой традиційно успадковує від батьків і дідів заповіти і звичаї, які він дбайливо береже. Проте Е.Аміт пропонує інше вирішення теми. Визначальною, на його погляд, є спорідненість не кровна, а духовна. На підлітка чекає важкий етичний вибір: він відкидає батька, що зрадив сина і дружину, а істинні цінності набуває у стосунках із селянами, які у важкі дні підтримали його і були поряд. Як бачимо, краса людських взаємин висвітлена автором по-своєму, а це значить – по-новому. Автор повісті не ухиляється і від вічної проблеми батьків і дітей, свідомо загострюючи і без того складні взаємостосунки поколінь. Художньої переконливості у творі досягнуто за рахунок поєднання реалістичних за формою (зображення буднів в окупованому Криму, етичний поєдинок з поліцаєм Муратом) і романтичних за змістом прийомів (розкриття духовно-етичної сили юного героя Рустема, філософське осмислення добра і зла, активність життєвої позиції людини). Е.Аміт звертає увагу на здібність Рустема до естетичного сприйняття й оцінки навколишнього світу. Якщо в образі Сервера («З великою мрією» – «Буюк арзунен») автор фіксує динамічну рівновагу негативних і позитивних сторін, відкриваючи для героя шлях у тому або іншому напрямі, то в романі «Останній шанс» («Ішанч») Рустем обмежений у своїх вчинках, для нього відрізані шляхи самовираження. Притча про далеку самотню зірку психологічно тонко передає недосконалість земного і недосяжність бажаного високого. Цей роман репрезентує нове віяння в кримськотатарській літературі, бо він прокладає шлях до діалогічного мислення.


У своїй творчості У.Едемова («3.5. Зображення етичного ідеалу крізь призму жіночої долі в творчості У.Едемової») розробляє жіночу тему у всій її багатоаспектній. В центрі уваги автора – осмислення етичних кодексів кримськотатарського соціуму, а також проблеми формування етичного ідеалу сучасників (повість «Все життя поряд» – «Омюрлик янымдасынъ», 1977). Такий комплексний підхід до питань моральності обумовлює органічну своєрідність прози У.Едемової. Текст її творів ускладнений уведеними асоціативними рядами, які вимагають від читача знання загальнолюдської історії і культури, фольклору (мотиви долі і притчі про фатум, легенди, народні пісні). Її твори позначені яскравою авторською індивідуальністю («Доля» – «Баш язысы», 1981). Етичний ідеал Едемової – уявлення про ідеальну особу, зв'язане в свідомості письменниці з візією про досконалість світу. Людська природа зображена двоїстою, це сфера постійної боротьби добра і зла. Головне місце в художньому світі У.Едемової займає людина, роздуми якої про щастя забарвлені трагічною іронією. На думку письменниці, і в наші дні традиційна кримськотатарська сім'я із своєю естетикою і моральним устроєм не втратила своєї актуальності, вона – хранителька ментальної моральності кримських татар («Життя в світі і згоді – довге життя» – «Муаббет аят – узун омюр»; «У людини, що не вміє берегти таємницю (виносить сміття з хати), дуже швидко гасне домашнє вогнище» – «Сыр сакъламагъа бильмеген адам ич бир вакъыт севип оламаз, эм ойле аиленинъ оджагъьг тез сëнер»; «Будинок починає руйнуватися зсередини» – «Эв ичериден йыкъылыр» і т. д.). Не заперечуючи того, що час і змінений світ нав'язують новий тип героя, У.Едемова відстоює традиційну сім'ю, котра живе за законами любові і є етичною опорою, допомагає людині стійко переносити випробування життям. Для У.Едемової ставлення до жінки в суспільстві – це мірило етичного розвитку особи, компас, за яким кожен член соціуму прокладає свій життєвий і духовний шлях (оповідання  «Мати безвісти зниклого солдата» – «Гъайып аскернинъ анасы», 1977). Висока моральність, суспільна цінність вчинків, скоєних жінкою-матір'ю, трудівницею, – це той фудамент, на якому основується моральне здоров'я суспільства. У висвітленні етичних питань в У.Едемової навіть негативні персонажі відіграють своєрідну роль. Щоб глибше показати життя головної героїні (Фатма), письменниця одушевляє, олюднює стихію («буря тягне Фатму за хустку, поділ плаття, тягне, штовхає», «буря перевертає весь світ», «буря перекриває дороги», буря випробовує її все життя). Присвятивши твір жінці-матері, трудівниці, яка дає   життя   і   всіма   способами   оберігає   його, У.Едемова   переконливо розвиває  головну  думку  своєї  творчості  –  буття   кожної  людини через трагічне простує до життєствердного начала.


Прийом  контрасту – яскрава особливість творів Е.Умерова. Контрастна тема, яку розробляє письменник («3.6. Опозиція «егоїзм – альтруїзм» у творах Е.Умерова»), – головна в його творчості (протиборство егоїзму й альтруїзму). Автор занурює героїв у рідну стихію, в багатобарвний світ близьких до природи побуту й праці, а потім показує, як аморальні дії системи руйнують цю гармонію (оповідання «Чорні потяги» – «Къара поездлар», 1964, 1989). У творах Е.Умерова краса материнства кидає виклик світові насильства і духовно перемагає його (Джеваїр, Айше Таймазова). 70-річний старий, батько дитини із заячою губою, здійснює дуже важкий вибір між любов'ю до сина (спадкоємець, єдиний продовжувач роду) і обов'язком. Страждаючи, батько, хранитель моральних засад, виносить синові суворий вердикт, бо аморальність повинна присікатися. Таким чином, естетична антитеза прекрасного і потворного, людського і егоїстичного служить відправною точкою як для відтворення життя, так і для ствердження естетичного ідеалу.


Е.Умеров на стороні тих, хто живе чесно, по совісті (Селямет Таймазов. Зеніє, Геннадій Крилов), хто в трагічні хвилини щонайвищої напруги і в світлі миті щастя залишається людиною в кращих її виявах. Тому такі привабливі Джеваїр, жінка з сильним і цільним в його природній першооснові характером, юна Селямет, що освоює ази моральності. І, в той же час, відштовхують від себе і людина із заячою губою, Одед Кайраков, і йому подібні. 


У Висновках викладено основні результати дослідження.


1.  Словесна творчість кримських татар поділяється на періоди (давній, ханський,  національної самосвідомості, розпад царської імперії, радянська доба, депортація). кожен із   яких,   маючи релевантні    ознаки,    усе ж самобутній і неповторний, конструює своє уявлення про етико-естетичний ідеал і демонструє специфічне злиття етичного й естетичного.


2.  Період 60-х –  80-х рр. XX в. – особливий час в історії кримськотатарського народу.   Цей   доба «післястресового стану»,   час,   коли   народові «зверху»  дозволили мати свою історію і культуру    і дозволили писати рідною мовою. Тим  цікавіше простежити, якими  ідеалами живе сьогочасна кримськотатарська   література,   що   взяла вона   з   свого   духовно багатого минулого, що приправила скорботним життєвим досвідом, що нового внесла до національної скарбниці культури.


3.  60-і – 80-і рр. – це період пошуків нових етико-естетичних орієнтирів. Письменники, чий  пік творчості  припав  на  ці   роки,  осмислюють існування людської особистості в контексті нових економічних і соціальних пертурбацій. В означений період улягаються три десятиріччя,  кожне  з  них  має свою специфіку.


4.  Шістдесятим рокам властиві:


– повернення кримськотатарської прози обличчям до людина, естетизація перерваної епохи «безчасовості» (Ш.Алядин Е.Умеров);


–  особлива увага до людини праці, у якої все особистісне відсунуте на другий план (Ю.Болат, Ш.Алядин);


– гострий інтерес до національних символів: матеріальних («сідло» – «эгер»; «колиска» – «бешик»; «флейта»   –   «къара   певренк   къавал»)   і   духовних («золоті розсипи» кримськотатарської мудрості: Черкез-Алі, У.Едемова, Е.Умеров).


6. Сімдесяті роки позначені:


– двоїстістю  художнього мислення («етичний дальтонізм», «недопочування героя»: Ш.Алядин, І. Паші);


– посиленням психологічного начала (У.Едемова, А.Осман):


– активізацією автобіографічного жанру (Е.Аміт, Е.Умеров).


7.  Вісімдесяті роки прикметні:


–   зверненням  до генетичної й історичної пам'яті;


–  поглибленням романного мислення (Черкез-Алі, Е.Аміт):


– домінантою психологічно-сповідувальної   форми  розкриття   образу  (Дж.Аметов. М.Алієв, А.Осман).


8. Художнє осмислення сьогодення зумовило появу нових засобів вражальності. Серед них:


– відродження жанру оповідання (І. Паші, Дж.Аметов. М.Алієв);


–   перехід  від однопланового сюжету  до  багатопланового (Черкез-Алі, А.Осман):


–  езопівська мова (образи-символи, алегорії, підтекст, фігури умовчання, пряма і опосередковані алюзії: А.Осман. Е.Аміт, Е.Умеров);


–   трансформація фольклорних  мотивів (Черкез-Алі. У.Едемова, Е.Аміт).


9. У кримськотатарській прозі 60-х – 80-х років XX ст. помітні такі аксіологічні аспекти:


–  увага до морально-психологічної складової людської душі;


–  інтерес до героїв, що сповідають високе почуття служіння Батьківщині (при цьому образ Криму є структуротвірним у творчості Черкез-Алі, Е.Аміта, А.Османа, Е.Умерова);


– осмислення понять «кровна спорідненість» і «етична спорідненість», оцінка їх значущості (А.Осман, Е.Аміт);


– гармонія з природою – неодмінна умова повнокровного життя людини.


Такою є етико-естетична парадигма кримськотатарської прози 60-х – 80-х років  XX  ст., моралізм, який можна узагальнити словами І.Канта: «В світі є дві вищі цінності – це зоряне небо над нашою головою і етичні правила в нашому серці».


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины