ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ У ФОРМУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ІНФОРМАТИКИ (словотвірний аспект)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання роботи, окреслено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність дисертації, наведено відомості про апробацію її результатів.

Перший розділ „Сучасна українська терміносистема інформатики та шляхи вивчення її словотворення” присвячено аналізу української терміносистеми інформатики (УТІ) у зв’язку з різними підходами до вивчення її формування.

Після огляду загальних теоретичних питань, які стосуються  тлумачення терміна в сучасному мовознавстві, його визначення, з’ясування спільних і відмінних ознак терміна щодо інших слів, проаналізовано два основних підходи до вивчення термінів — нормативний і дескриптивний, їх реалізація у процесі становлення терміносистеми та необхідність дотримання між ними оптимального співвідношення. Розглянуто також два головні етапи формування української терміносистеми інформатики, пов’язані з конкретними чинниками, такими, як розвиток інформатики в Україні, внутрішній стан системи і розвиток функціонування української мови. Окремо проаналізовано етап зародження УТІ та етап становлення УТІ за доби незалежності. Наразі відбувається перехід до нового, третього етапу, який складається з трьох рівнів змін в УТІ: 1) еволюційні зміни в аспекті кількісного розширення складу термінів і уточнення їх дефініцій; 2) концептуальні зміни, що стосуються якісного розширення складу термінів, тобто появою нових термінів, спричинених розвитком власне інформатики; 3) парадигмальні зміни, зумовлені переходом до власне нової парадигми терміносистеми.

Теоретичним підґрунтям для дослідження дериваційних процесів у терміносистемі інформатики став сучасний концептуальний апарат словотвору.

Особливу увагу зосереджено на проблемі синхронії та діахронної вторинності української терміносистеми інформатики, на підставі чого встановлено різні ступені входження (адаптації) запозичених термінів інформатики до лексичної системи української мови. Первинно система термінів інформатики виникла в інших мовах, насамперед, в англійській та російській, а пізніше практично в готовому вигляді була перенесена і реалізована на ґрунті української мови шляхом прямих запозичень і калькувань. Деяка частина запозичень є елементом лексичної, а не словотвірної структури української мови, наприклад, брандмауер, драйвер, пенмаус, трекбол; це стосується також слів із дефектночленованою морфемною структурою, наприклад, бутовий, контрóлер, резидентний. Внаслідок утворення внутрішньомовних словотвірних зв’язків між запозиченими дериватами УТІ може йтися про реалізацію словотвірних ресурсів української мови. Тому такі початково запозичені терміни (наприклад, адресація, блокатор, метасимвол, сигналограма) стали фактами словотвірної системи української мови. Розроблено класифікацію типів термінологічних утворень на синхронному рівні.

На підставі УТІ, поданої в термінологічних словниках з інформатики та обчислювальної техніки, через попередній аналіз конкретних термінів висунуто гіпотезу про похідність певної частини термінів і сформовано первинний масив дериватів УТІ. Детально розроблено методику структурного (словотвірне членування), системного (виокремлення словотвірних типів), семантичного (моделювання словотвірного значення через встановлення набору словотвірних сем) та квантитативного аналізу (визначення продуктивності та вживаності словотвірних типів).

У другому розділі „Морфологічні способи словотворення термінів інформатики” проаналізовано шляхи активізації словотвірних типів морфологічних способів творення, насамперед, морфологічне калькування на підставі словотвірних ресурсів української мови за двокомпонентними моделями творення з різним співвідношенням українських елементів (Укр) та елементів іншомовного походження (Ін) — Укр/Укр (миша-ручка, напівслово); Укр/Ін (користувач-непрограміст, співпрограма); Ін/Укр (телеоброблення, кодозалежний); Ін/Ін (архівація, бета-версія), а також меншою мірою за три- і чотирикомпонентними моделями творення.

За ступенем продуктивності розглянуто всі словотвірні типи всіх морфологічних способів словотворення, що беруть участь у формуванні УТІ.

Суфіксальний спосіб термінотворення є найпродуктивнішим у сфері УТІ. Найактивнішим словотвірним класом у творенні УТІ є іменниковий, який має найвищу номінативність і найвищу здатність брати участь у термінологічній номінації (53 похідні іменники), де переважну частину становлять віддієслівні іменники — 29 дериватів. Усі віддієслівні іменники творяться за 8 СТ, що входять до 3 словотвірних розрядів.

Найбільш активним є словотвірний розряд віддієслівних іменників із значенням ‘опредметнена дія’, що містить 2 СТ (СТ V+-нн(я)/-анн(я), -енн(я):    архівування, буферування, хешування, перевизначення та ін.; СТ V+-аціj(а)/                -изаціj(а): адресація, буферизація, кластеризація, маршрутизація та ін. — всього 13 дериватів). Це пов’язано з тим, що СТ вказаного розряду мають характер чистої транспозиції, тобто не творять принципово нових слів, а лише переводять слово з однієї частини мови в іншу, в даному випадку — дієслово в іменник.

Асемантичне дублювання термінів призводить до порушення стабільності термінологічної системи, а тому найперспективнішим, на нашу думку, є розрізнення таких дериватів за словотвірним значенням. Семантику ‘опредметнена дія’ варто залишити за дериватами СТ V+-нн(я)/-анн(я),
-енн(я), у якому таке значення виступає регулярно, а за СТ V+-аціj(а)/-изаціj(а) за загальною тенденцією закріпити словотвірне значення ‘об’єкт, що стосується дії’ (подібно до розрізнення архівація/архівування у третьому випадку вживання).

Не менший за активністю від словотвірного розряду зі значенням ‘опредметнена дія’ є розряд віддієслівних іменників із загальним словотвірним значенням ‘носій процесуальної ознаки’, що виступає в суб’єктно-об’єктній функції, але, на відміну від попереднього, він складається з 3 СТ (СТ V+-ач: відгалужувач, зчитувач, повторювач, розділювач; СТ V+-атор: архіватор, блокатор, маршрутизатор, програматор — обидва СТ перебувають у відношенні додаткової дистрибуції за ознакою рідномовності/чужомовності твірної основи; СТ V+-ник: зупинник, розмітник — усього 13 дериватів).

Інші словотвірні розряди представлені в УТІ слабко.

Відприкметникові іменники, зафіксовані в текстах УТІ, творяться за одним малоактивним СТ А+-ість зі значенням ‘абстрактна ознака’. Крім дериватів-іменників інші словотвірні розряди представлені меншою мірою. Так, у словотвірному класі прикметників засвідчено лише три СТ: СТ S+-н(ий) – дейтаграмний,  S+-ов(ий) – бітовий та S+-ськ(ий) – хакерський  та ін.

Словоскладання УТІ не вирізняється особливою різноманітністю, хоч зафіксовано достатню кількість дериватів — 43. Всі деривати УТІ, утворені способом словоскладання, становлять два класи — клас іменникових і клас прикметникових дериватів, з великою перевагою першого. Проаналізовано як відатрибутивні, так і відпредикативні юкстапозити гіпотактичних словотвірних типів (активним є лише СТ іменник + іменник зі словотвірним значенням СТ ‘такий, за допомогою якого виконується дія, вказана підрядною частиною’: біт-заповнювач, кнопка-перемикач, користувач-непрограміст, програма-коректор, символ-заповнювач та ін.), а також паратактичні словотвірні типи (СТ зі структурою іменник + іменник та значенням ‘поєднання двох об’єктів, характеристик в одне ціле’ — база-зміщення ‘величина з двох чисел: бази і зміщення’, введення-виведення, зчитування-записування, крапка-крапка).

Третім способом за продуктивністю є абревіація (38 дериватів). При аналізі абревіатур уточнено типи і підтипи абревіації. Схарактеризовано словотвірні типи двокомпонентних, трикомпонентних і чотирикомпонентних ініціальних абревіатур, а також словотвірні типи складноскороченої абревіації. Визначено основні чинники формування абревіатур: величина частотності вживання терміна-словосполучення, кількість компонентів словосполучення.

Після розгляду особливостей префіксоїдних морфем (30 термінів) проаналізовано словотвірні типи і моделі префіксоїдного способу словотворення — з префіксоїдами іншомовного походження, найактивнішим серед яких є СТ з префіксоїдом макро- (7 дериватів), та префіксоїдами рідномовного походження.

З’ясовано головні характеристики способу основоскладання (27 термінів) у класах прикметникових гіпотактичних предикативних словотвірних типів, іменникових гіпотактичних предикативних словотвірних типів та в класі паратактичних словотвірних типів. На відміну від словоскладання, композити охоплюють переважно прикметникові деривати (24 терміни), утворені лише на базі предикативних синтаксичних структур. У зафіксованих нами УТІ вживається лише один інтерфікс -о-.

Класу прикметникових гіпотактичних предикативних СТ властиве загальне словотвірне значення ‘такий, що характеризується ознакою, вказаною синтаксично залежним компонентом твірної основи’: СТ прикметниково-прикметникової структури (основа прикметника₁ + основа прикметника₂), наприклад: апаратно-сумісний ‘сумісний з апаратним забезпеченням’; СТ іменниково-прикметникової структури (основа іменника + основа прикметника), наприклад: бітозорієнтований ‘зорієнтований на біт’.

Клас паратактичних СТ представлено типом зі структурою основа прикметника₁ + основа прикметника₂ та значенням ‘поєднання двох ознак в одне ціле’ (8 термінів): абетково-цифровий ‘абетковий і цифровий’, алфавітно-цифровий, аналого-цифровий та ін.

Проаналізовано словотвірні типи відіменникових, віддієслівних і відприкметникових дериватів префіксального способу (всього 26 термінів). Найактивнішим словотвірним класом у творенні УТІ є іменник (13 дериватів-іменників). Усі префіксальні іменники творяться за 4 СТ: із префіксом під- і словотвірним значенням ‘що входить як підпорядкований компонент до структури названого твірною основою’: підвираз, підкоманда та ін.; із префіксом мета- і словотвірним значенням ‘який використовують для описування того, що названо твірною основою’: метадані, метаправило, метамова та ін.; із префіксом пост- і словотвірним значенням ‘названий твірною основою, який настає після чогось’: постпрограма, постумова. 

На підставі уточненого нами тлумачення комбінованого способу словотворення розглянуто словотвірні типи і моделі композитно-суфіксального способу словотворення у класах дериватів-прикметників. Найпродуктивнішими з них є СТ числівник + іменник зі словотвірним значенням ‘ознака, співвідносна з предметом, названим іменниковою основою, і визначена кількістю, названою числівниковою основою’: багатоадресний, однозадачний, двопунктовий, трикнопковий та ін.; СТ іменник (займенник) + дієслово (знакодрукувальний), а серед дериватів-іменників СТ іменник + дієслово (графопобудовник, номеронабирач) — усього 23 терміни композитно-суфіксального способу. Розглянуто також інші малопродуктивні і непродуктивні способи морфологічного словотворення.

Розділ третій „Неморфологічні способи словотворення термінів інформатики” присвячено розгляду лексико-семантичного способу словотворення термінів інформатики.

Оскільки лексико-семантичне словотворення як неморфологічний  спосіб і досі не має однозначного трактування, було зроблено детальний аналіз основних поглядів, наявних у сучасній лінгвістиці (тлумачення        В.В. Виноградова, І.І. Ковалика, О.С. Кубрякової, В.В. Лопатіна, В.В. Марти-нова, В.Н. Демченка, З.А. Потіхи, Н.П. Тропіної, І.С. Улуханова та ін.) і на підставі порівняння з морфологічним способом виокремлено ознаки лексико-семантичної похідності: творення синтаксично однокомпонентної одиниці на базі двокомпонентної, визначення семантики похідного слова через семантику твірного, типізованість деривата, розчленованість змістової структури похідного слова. Цим підтверджено доцільність виокремлення лексико-семантичного способу словотворення.

Через те що деривати, утворені лексико-семантичним способом, являють собою своєрідні метафори, то твірними словами для них стають слова з різних cуспільно-природничих сфер. У даному розділі окреслено і схарактеризовано ці cуспільно-природничі сфери, що розуміються як джерела метафоричних термінів інформатики (сфери „Світ людини”, „Техніка”, „Процеси та стани” та ін.).

До сфери „Світ людини” належать слова, що номінують предмети побуту, результати діяльності людей, організаційні форми людського буття, уявлення про моральність, дії та властивості, притаманні лише людині: версія, гортання, дружній, журнал (попереднього стану), замовчування, запит,  ім’я, конфлікт, майстер, мова (програмування), налагоджувач (програма), поштмейстер, розпаковувати, тека та ін. До сфери „Техніка” було уналежнено слова-терміни, що вживаються в різних галузях техніки: буфер, завантажувач, заглушка, замок, прокручування, шина, шлюз та ін. До сфери „Процеси та стани” залучено слова, що номінують процеси та стани: зависати, переривання, розширення, скидання, стискати та ін. До сфери „Будівництво” належать слова, що позначають будівельні споруди або їх частини, а також загальні назви: вікно, кватирка, комірка, панель (завдань), шпалера та ін. Сферу „Економіка” складають слова, що вказують на процеси й об’єкти, пов’язані з виробничими відносинами людей у процесі їх праці: експортувати, імпортований, імпортувати, квитанція. Одиниці, що виникли і наразі використовуються в математиці та фізиці, склали групу, пов’язану зі сферою „Точні науки”: відлуння, дерево (каталогів), топологія (комп’ютерної мережі). У сфері „Біологія та медицина” наявні слова вірус, оболонка; до сфери „Світ тварин” належать слова на позначення тварин та назв, пов’язаних з їх життєдіяльністю: миша, павутина; сфера „Просторово-часова орієнтація” стала джерелом лише для одного слово висхідний (про вікно), що стосується напрямку локалізації об’єкта у просторі і часі.

Виокремлено три основні словотвірні типи лексико-семантичного способу словотворення: словотвірний тип зі значенням ‘подібний за функцією’ (архів, дружній, завантажувач, замок, запит, зломщик, конфлікт, майстер, мова, налагоджувач, перепалювання, розпакувати, тека та ін.); словотвірний тип зі значенням ‘подібний за структурою’ (архітектура, висхідний, вітка,  комірка, павутиння, розширення, стискати, фасад та ін.); словотвірний тип зі значенням ‘подібний за формою’ (вікно, карта, миша, прапорець, шпалера).

Схарактеризовано продуктивність цих словотвірних типів, встановлено й проаналізовано функції, на підставі яких відбувалася метафоризація, акціонально-орієнтовані, квалітативно-орієнтовані та об’єктно-орієнтовані транспоновані семи.

У четвертому розділі “Варіантність у термінології та шляхи її подолання” розглянуто проблему термінів-варіантів, з’ясовано поширеність варіантності серед УТІ, розмежовано поняття „дублети” — терміни, що позначають те саме поняття й цілком тотожні за значенням; „квазісиноніми”, що відрізняються від синонімів когнітивними семами, які входять до інтенсіоналу, а не до імплікаціоналу, оскільки синонімія у звичайному розумінні в термінології неможлива; „еквіваленти” як міжмовні термінологічні відповідники і „варіанти” як родове поняття щодо всіх вищенаведених типів.

Звернуто увагу на роль англійської та російської мов у формуванні української терміносистеми інформатики та виникненні явища перенесеної варіантності. Відставання в галузі інформатики зумовлює чужомовний термінологічний вплив у вигляді прямих запозичень або калькування, разом з яким проникають і терміни-дублети. Причина прямих російських запозичень до УТІ пояснюється нелінгвістичними причинами. За останні десятиріччя УТІ виявилася жорстко зорієнтованою на англомовну терміносистему США, і терміни російського походження значною мірою були витіснені американськими. У зв’язку з цим на певному етапі розвитку УТІ з’явилися дублети на зразок: АЦДП (алфавітно-цифровий друкувальний пристрій) і принтер, ЕОМ і комп’ютер, графопобудовник і плоттер. Більшість російськомовних за походженням термінів перейшла до розряду застарілих або зовсім вийшла з ужитку.

На засвоєння перенесених дублетів значною мірою вплинула соціолінгвістична ситуація в Україні: масовий українсько-російський білінгвізм спричинив те, що нерідко і дотепер при пошуках українських відповідників до американської термінології спеціалісти орієнтуються на російськомовні зразки. Так, значна частина вищенаведених перенесених дублетів була засвоєна через російську мову, напр.: укр. емуляція / відтворення — рос. эмуляция / воспроизведение, укр. вкладення / вбудовування — рос. вложение / встроение.

Подальша орієнтація спеціалістів з інформатики на російську мову як мову-посередник є неоднозначною. Ряд термінологів оцінює це негативно (разом із загальною тенденцією до збереження УТІ, що вже склалася), вбачаючи тут дві причини: 1) звичка до російської термінології, яка повністю домінувала на території України протягом десятиліть і навіть століть та наклала свій відбиток на стереотипи мовного мислення фахівців; 2) легко-важне, безвідповідальне ставлення до грамотної термінології з боку розробників технічної документації. Отже, доцільно виховувати у спеціалістів з інформатики нову звичку, зорієнтовану на рідномовне підґрунтя й обов’язково залучати до укладання термінологічних словників спеціалістів з мовознавства.

Розглянуто терміни-дублети в галузі УТІ як небажане для терміносистеми явище. Здійснено типологію термінів-дублетів з виокремленням: 1) морфологічно-дериваційного типу, за якого варіанти відрізняються лише формантними морфемами (адресація / адресність / адресовність / адресованість); 2) лексично-дериваційного типу, коли варіанти відрізняються лексичним наповненням того самого СТ (бігунок / повзунок); 3) дериваційно-лексичного типу, при якому терміни творяться від різних твірних слів за різними СТ (виклик / звертання); 4) власне дериваційного типу (прапор / прапорець); 5) невласних лексичних варіантних термінів, які не мають між собою словотвірного зв’язку (напівбайт / нібл);   6) синтаксично-дериваційних варіантів, за яких словосполучення є словотворчою базою для деривата (архівація / створення архівних файлів);   7) дериваційно-синтаксичних варіантів, за яких дериват і словосполучення не пов’язані відношеннями похідності (знакогенератор / генератор символів).

 Крім вищенаведених омореферентних варіантів, яким притаманний незбіг знаків за збігу сигніфікатів і денотатів, виокремлено також парореферентні варіанти, що фіксуються на підставі спільності денотата за розрізнення сигніфікатів і знаків, наприклад: акумулятор / суматор; голчастий / матричний; дисплей / монітор; посилання / адрес / номер та ін.

Варіантність — це необхідний етап у розвитку термінології. Особливої важливості вона набуває на першому етапі формування терміносистеми — етапі термінологічного пошуку, коли терміни-варіанти можуть бути створені різними розробниками або потрапляти з мови-джерела запозичення. Повної гарантії закріплення одного з варіантів немає і на другому етапі, під час апробації термінів-варіантів. Спеціалісти з інформатики змушені самостійно відбирати той чи інший варіант терміна під час підготовки наукових текстів. Цей етап відбувається переважно стихійно, а тому займає досить тривалий час. І лише на третьому етапі — етапі уніфікації варіантність повинна бути подолана: залишається  термін, який найкраще передає значення поняття і є найумотивованішим. Саме він закріплюється в держстандарті та в термінологічних словниках.

Всі ці три етапи розвитку УТІ хибують своєю значною мірою стихійності, що зумовлено браком єдиної концепції термінотворення, недостатньою мовознавчою підготовкою суб’єктів термінотворення, відсутністю єдиного координаційного термінологічного центру.

Поставлено проблему вибору термінів за універсальними (ступінь умотивованості) і частковими вимогами до терміна, враховуючи „європейський і романтичний” підходи до термінотворення та необхідність збереження національної специфіки терміносистеми. Для термінологічної роботи особливе значення має поняттєва вмотивованість, яка є сполучною ланкою між формою та семантичним змістом мовного знаку. Поняттєва вмотивованість характеризує здатність внутрішньої форми відображати найбільш релевантні ознаки лексичного значення слова. За ознакою обсягу інформації розрізняють: 1) повну вмотивованість (форма виражає ознаку, яка повністю входить до значення); 2) часткову вмотивованість (лише частина ознак, виражених у внутрішній формі, відображена у значенні); 3) відсутність вмотивованості (жодна морфема із внутрішньої форми не відображається у значенні); 4) абсолютну вмотивованість (повний збіг ознак внутрішньої форми та лексичного значення). Іншомовні терміни також повинні містити терміноелементи, які сприяють вмотивованості всього утворення.

Для одержання точніших даних ми пропонуємо при встановленні співвідношення між значенням та внутрішньою формою термінів ранжувати семи за ступенем їх домінантності. При цьому застосовуємо характеристики точності вмотивованості, повноти вмотивованості і ступеня вмотивованості, запропоновані Р.В.Іваницьким, витлумачуючи їх дещо інакше: точність умотивованості визначається як величина збігу домінантних ознак внутрішньої форми терміна з його інтенсіоналом значення, повнота вмотивованості — як величина збігу обсягу інтенсіоналу значення з домінантними ознаками внутрішньої форми, ступінь умотивованості являє собою середнє арифметичне від точності і повноти вмотивованості. За однакового ступеня вмотивованості обох варіантів слід звертатися до недомінантних сем (сем імплікаціоналу), до традиційного функціонування термінів у інших терміносистемах (якщо таке спостерігається) і, врешті, до інших характеристик термінів: відповідність правилам мови, системність, милозвучність тощо. Наприклад, для дублетів відкочування / повернення інтенсіонал значення складається з чотирьох сем: ‘повернення програми до попереднього стану’ (4 семи). Домінантними ознаками внутрішньої форми для відкочування є ‘котіння вбік або назад від чогось’ (4 семи — 100 %). Семи ‘котіння’, ‘вбік’, ‘від чогось’ не мають відповідників в інтенсіоналі, сема ‘назад’ частково перетинається із семою ‘попередній’ (12,5 %). Отже, точність умотивованості варіанта відкочування становить 12,5%. Оскільки кількість сем однакова в інтенсіоналі й у внутрішній формі, то повнота вмотивованості, а отже, і ступінь умотивованості теж становитиме 12,5%.

Варіант повернення повністю передає сему інтенсіоналу значення, що є семою вищого рангу домінантності і може розглядатися як своєрідний універб, сягаючи 100%. Однак щодо повноти вмотивованості, то тільки одна сема інтенсіоналу відображається в семантичній структурі внутрішньої форми, що становить 25%. Звідси ступінь умотивованості дорівнює 62,5%.

Домінантними ознаками внутрішньої форми для варіанту відступ є ‘відхід з певних позицій’ (3 семи). Сема ‘відхід’ означає ‘рух від чогось’, тоді як ‘повернення’ означає ‘рух до чогось’ — частковий збіг (33%). Сема ‘позиція’ частково перетинається із семою ‘стан’ (33%). Точність умотивованості становить 66%. Повнота вмотивованості становитиме 25% (два часткових збіги сем і дві семи інтенсіоналу не покриваються семами внутрішньої форми). Ступінь умотивованості дорівнює 45,5%. Отже, з трьох дублетів слід віддати перевагу терміну повернення.

Обґрунтовано потребу комплексного підходу до проблеми вибору в термінотворенні у світлі загальних кодифікаційних процесів на лексичному та словотвірному рівнях української мови.

Зроблено спробу внормувати терміносистему інформатики через вибір термінів-дублетів за попередньо описаною методикою, а також виявити невдалі терміни-деривати інформатики і запропонувати їх заміну.