ЛЕКСИКА ТВОРІВ УЛАСА САМЧУКА: НАРОДНОРОЗМОВНІ ДЖЕРЕЛА, СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛЕКСИКА ТВОРІВ УЛАСА САМЧУКА: НАРОДНОРОЗМОВНІ ДЖЕРЕЛА, СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ
Альтернативное Название: ЛЕКСИКА ПРОИЗВЕДЕНИЙ УЛАСА САМЧУКА: Народноразговорные ИСТОЧНИКИ, семантическая СТРУКТУРА И стилистические ФУНКЦИИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розглянуто стан вивчення проблеми в сучасному мовознавстві, відзначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, описано джерельну базу, сформульовано об’єкт, мету і завдання, методи, наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, що відображають основні результати дослідження.


Перший розділ "Аспекти вивчення лексики художньої прози" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі "Загальна характеристика структури словникового складу української мови" подано аналіз лексики української мови з погляду системності номінативних одиниць.


Системний характер лексики виявляється в різнопланових зв’язках і відношеннях між одиничними словами і групами слів, що об’єднуються у часткові підсистеми за певними ознаками – формально-структурними, лексико-семантичними, генетично-історичними, функціональними тощо.


Функціональний підхід зумовлює диференціацію лексичних одиниць за ступенем уживаності (розмежування активного і пасивного словникового складу), за комунікативними сферами вживання (поділ лексики на загальновживану, обмежену певними територіями поширення, закріплену за певними професійними або соціальними групами носіїв мови), за стилістичними ознаками (розмежування нейтральної і стилістично маркованої лексики).


Лексика, співвідносячись із предметами і явищами позамовної дійсності, відображає цю дійсність у мовній картині світу. І хоч лексичний склад мови становить відкриту незамкнену систему, лексичні одиниці підлягають дії певних законів: вони об’єднуються в тематичні групи, виявляючи тим самим найтісніший зв’язок із позамовною дійсністю.


У другому підрозділі "Специфіка дослідження мови художньої прози" висвітлюється питання зв’язку художнього стилю із світоглядом автора, взаємодія загальновживаної і авторської мови. Наголошено на специфіці індивідуалізації мови персонажів, активному введенні розмовних висловів у пряму мову, невласне пряму мову та невласне авторську мову. Виявляючи різні типи авторського стилю у мові художньої прози, дослідник враховує співвідношення епічної, ліричної, інтимізованої оповіді.


Відзначено, що в досліджуваних текстах Уласа Самчука відсутнє протиставлення мови персонажів і мови автора. Фактично маємо справу з авторською мовою, оскільки письменник не вирізняв себе із середовища персонажів.


Другий розділ має назву "Лексика прози Уласа Самчука у функціонально-стильовому аспекті".


У першому підрозділі "Народнорозмовне джерело мовної творчості    У. Самчука" зазначено, що для індивідуального стилю Уласа Самчука показове активне використання народнорозмовного слова, увага до колоритного побутового малюнка.


Кількість, правила і прийоми вживання у художньому творі народнорозмовних елементів залежать від ідейно-художнього спрямування твору, від світогляду письменника.


Природніша сфера функціонування розмовної лексики – пряма мова персонажів. Наприклад: - Смали додому, поки заповзеш - смеркне, - каже Василь; - Ось руки геть чисто пограбіли, ще зашпори зайдуть, така та їзда, що хорони Боже, ледве-ледве тими шкапами доповзли додому, цілу дорогу хода сунулись ["Волинь"]. Розмовні дієслова, іменникові номінації, усталені фраземи характерні для емоційно-експресивного висловлювання думки, для безпосереднього спілкування учасників побутової комунікативної ситуації.


Мова творів У. Самчука "Волинь", "Марія", "Дермань" має виразне говіркове забарвлення. Діалектна лексика становить невіддільний компонент художнього мислення письменника, відтворює народне світобачення, служить для змалювання картин господарювання селян, мовних портретів, побутових сцен.


У підрозділі "Термін "народнорозмовність" в українському мовознавстві" зосереджено увагу на народнорозмовних елементах літературної мови, зафіксованих у досліджуваних текстах і відбитих у загальномовних словниках.


У другому підрозділі йдеться про те, що дослідники історії літературної мови називають живу усну мову – "народна мова", "загальнонародна мова", "народнорозмовна мова", "жива народна мова", "усне побутове мовлення", "усне літературно-розмовне мовлення" і под. (І.К. Білодід, А.П. Грищенко, М.А. Жовтобрюх, І.Г. Матвіяс, П.Ю. Гриценко, В.В. Німчук, В.М.Русанiвський, І.Г. Чередниченко).


У стилістиці термін "розмовна мова" використовується як узагальнене поняття. Співвідносне з цим терміном поняття "розмовна лексика" охоплює як стилістично нейтральні слова, так і слова з додатковим стилістичним значенням.


Народнорозмовність як стилістична категорія репрезентована в досліджуваних художніх текстах У.Самчука різними тематичними групами розмовної лексики, лексикою територіальних діалектів, найрізноманітнішими групами назв, пов’язаних із побутом, господарським життям селян Волині, лексикою виразної суб'єктивної оцінки.


Більшість діалектизмів у творах У. Самчука художньо виправдані: вони перебувають у семантико-стилістичній взаємодії зі словами літературної мови. Використання загальновживаної лексики, територіальних діалектів, фольклорних елементів надає мові дійових осіб художніх творів природного звучання.


У підрозділі "Розмовна лексика у творах Уласа Самчука" описано тематичні групи розмовної лексики. Досліджуваний лексичний матеріал згруповано за частиномовною належністю. Класифікація слів за тематичними групами охоплює слова на позначення абстрактних назв (страхота, прочухан, тямка, тарарам, шабаш, веремія, сварня, заморока, тари-бари, журбота, фіглі-міглі), побутових реалій (кварта, настільник, ожог, лахи, дрантя, манаття, тахля, вішак), осіб (хлопчак, селюк, полюбовник, любка, мудрагель, мурин).


З-поміж зафіксованої розмовної лексики виокремлено зневажливі назви осіб: шмаркач, білоручка, чмана, злодіяка, голопуцьок, хирляк, хохол, чортяка, молокосос, стерво, розбишака, халамидник, лежень. Слова з виразним експресивно-емоційним забарвленням виконують роль засобів образності. Вони мають, крім денотативного значення, оцінний компонент.


До просторічних зараховуємо такі слова: дохтор, аблокат, редахтор, охвицер, хвершал.


Розмовні дієприкметники виражають ознаки предметів чи істот безпосередньо. Вони означають: а) зовнішні ознаки людини: розпанаханий, підітканий, зачовганий, розпатланий, вилуплений, б) ознаки психічного стану: неприкаяний, ворохобний.


Кількісно значну групу розмовної лексики становлять дієслова, що означають: а) рух, переміщення в просторі – гасати, чвалати, чкурнути, почвакати, повіятися, човгати, шубовснути, шмигнути, дерти, вештатися, смалити, чимчикувати, вовтузитися, лазити; б) мовлення – жебоніти, галакати, верещати, гиркатися, пащекувати; в) видавання звуків – сьорбати, шерехтіти; г)емоційну та інтелектуальну діяльність реготатися, рюмсати, скалозубити, ревіти, кпитися, тямити; д) дії – шкварити, навергати, клякнути, стлумити, манячити.


Окрему групу зафіксованої лексики становлять розмовні дієслова на позначення поведінки істоти: підшморгувати, розквасити, шпортатися, пиндючитися, вгатити, цвіркати, борюкатися, висапатися, розкарячувати, химерити, пацати, вискіпатися, чвиркати, витріщити, напихатися.


Виявлено випадки слововживання, не відзначеного в загальномовному словнику. Значення таких народнорозмовних слів зрозуміле з контексту, пор.: Бугай "некастрований племінний бик"; "нічний болотяний птах із родини чапель" [СУМ І, с. 246]. У досліджуваних текстах словом бугай називається піч або груба, напр.: Це молода Йонова жінка Ганка, яка поралася у ванкірі за бугаєм ["Волинь"]; Він хотів би побити того матроса, але не чує досить сили, тікає у другу темну кімнату і там під бугаєм на тапчані реве ревом півона ["Волинь"]. Діалектолог Г.Л. Аркушин засвідчив ще одне значення слова бугай: 2. "перен. згруб. пристаркуватий парубок". Пор. функціонування цієї номінації в тексті У.Самчука: – Там сидить Тараско. Никонова мати й сестра в Башківцях на весіллі, а той старий бугайчик сумує ["Волинь"].


Не знаходимо в загальномовному словнику дієслова впаяти, що вживається в переносному значенні "призначити штраф, оштрафувати", пор.: - Скільки впаяли? – питає далі Кіндрат. – Сто, двісті? Батько твій за такі гроші поля купував ["Волинь"]. Кіндрат розпитує Володька, який тому призначили штраф. Володька покарали на сто гривень. У разі несплати штрафу було передбачено – місяць в’язниці. У "Короткому словнику жаргонної лексики української мови" Л. Ставицької зазначено, що слово впаяти означає поняття кримінальної сфери "засудити на певний строк позбавлення волі". Слово, що загалом належить до ремісничої лексики, широко вживається в соціальних діалектах і загалом у розмовній мові.


У досліджуваних текстах зафіксовано емоційно-експресивні номінації певних соціальних явищ. Наприклад, на позначення процесу колективізації селяни вживають слово дурійка: "перейде ота комуністична дурійка, так зачнемо господарювати. Шкода, каже, на таких, як у нас, полях робити чортзна-що. До них треба господарських, працьовитих рук" ["Марія"]. Письменник звертається до зниженої розмовної характеристики колективізації як дурійка – процесу явно негативного, антиприродного: – Чорти його могли знати, що з того вийде, – казав Архип не раз. Хіба ми могли знати що про Україну? Звідки могли знати? З царської школи? З військ? Різних соціалістичних агітаторів було більше, ніж треба, але про українські справи нічого не говорилося ["Марія"]. Зовсім інше значення цього слова зафіксоване в СУМі, пор.: Дурійка "однорічний бур’ян, що росте серед хлібних злаків і льону" [СУМ ІІ, с. 438].


Словник У.Самчука з погляду сучасної норми вирізняється активним використанням некодифікованої лексики, що охоплює майже всі частини мови. У межах аналізованої некодифікованої лексики виокремлюємо низку слів, зафіксованих у Словнику Б.Грінченка: снага, драбиняк, трахт, бракнути, шкоруплий, кількоро, пальок, шпет, броварія, павіан, тузінь тощо. Очевидно для письменника це була активна лексика, частина з якої зафіксована тільки у Словнику Б.Грінченка і не потрапила до "Словника української мови", що створювався у другій половині ХХ століття.


Народнорозмовні джерела лексики У.Самчука визначають специфіку мови персонажів його творів, авторську мову, в якій поєдналися фольклорні, соціальні й територіальні особливості мови епічних художніх творів.


У підрозділі "Діалектна лексика" описано тематичні групи діалектної лексики у творах Уласа Самчука.


Слововживання, характерне для мовної практики носіїв територіальних говорів Волині, визначає стильову домінанту реалістичної мовної палітри Уласа Самчука. Основну увагу приділено в дисертації діалектизмам, що зафіксовані в загальномовному словнику.


Значну групу діалектизмів становлять іменники. Серед них виокремлюємо такі тематичні групи: а) найменування предметів домашнього побуту, знарядь праці: пуделко, банька, нецьки, юхт, кушка; б) найменування житлових і господарських будівель та їх частин: шопа, почекальня, робітня;


в) назви людей з відтінком зневаги: драб, бахур; г) назви осіб за родом, характером діяльності, суспільним становищем, спорідненості чи свояцтва: швагер, жандар, льокай; д)назви рослин, тварин: горупка, зелепуха, жижавка, боз, дик, лошиця; е) назви одягу: колошні, папруга; є) абстрактні назви: звинність, поморок; ж) предмети харчування: бохонець; з) предмети будівництва: диль; и) реалії, що пов'язані з сільським господарством: зябля, мерва, пастівень.


Дієслова діалектного походження на позначення дії: ховзатись, нипати, монькатись, шлапати; віддієслівні іменники: шурання, сморкання, женячка, гутірка.


У досліджуваних текстах зафіксовано діалектні прислівники: ниньки, тутка.


Діалектні елементи, органічно вплетені як у мову персонажів, так і в мову самого автора, надають творам колоритності, виконують роль засобів локальної характеристики зображуваної дійсності. Панорамна картина життя волинян на початку ХХ століття відтворена завдяки вдалому використанню діалектизмів як стилістичних засобів української літературної мови.


У підрозділі "Лексика на позначення побуту, праці селян на Волині" розглянуто функціонування сільськогосподарської та побутової лексики у творах Уласа Самчука.


Визначальне місце у творчості Уласа Самчука посідає тема селянського життя. З творів письменника постає історично правдива, глибока в осягненні соціальних та духовних проблем художня картина українського села.


Для її відтворення використано лексику різних тематичних груп: назви будівель та огорожі; назви знарядь праці та процесів, здійснюваних ними; лексика, пов'язана з тваринництвом; назви сільськогосподарських культур.


У досліджуваних текстах функціонують назви сільськогосподарських будівель: для необмолоченого збіжжя, зерна (клуня, тік, комора); для худоби: а) коней (стайня, хлів, шопа); б) корів (короварня); в) свиней (свининець, свинюшник); для дров та сільськогосподарського реманенту (дровітня).


Глибоке знання хліборобської діяльності зумовлює використання різних знарядь праці, що утворюють фігуру перелічування, нанизування: Чи то коса, грабки, вила, сокира, чи плуг – все надійне, не яка тобі тендита ["Волинь"].


Знаряддя для розпушування землі та зрубування бур'янів у волинських говірках має назви сапа, копаниця. У романі "Волинь" письменник вживає лексему мотика. З різновидами сільськогосподарської праці пов’язані й такі назви: борони, ціпилно, рискаль. У досліджуваних текстах спостерігаємо використання не тільки назв ручних знарядь праці, а й назви машин, які використовувалися на жнивах: жниварка, молотарка.


Не оминає увагою письменник назв частин сільськогосподарських знарядь: граділь, чепіга, коліщата.


Природно, що назви знарядь праці вживаються у текстах, що описують процеси сільськогосподарського виробництва, репрезентовані дієсловами: молотити, косити, сіяти, волочити, орати, в'язати, доїти, пасти, садити, жати тощо.


Емоційно описує У. Самчук працю жінки в селі, напр.: І городу пильнуй, і кури насади, і ціле господарство на оці май ["Волинь"].


Досліджувані тексти рясніють словами на позначення рослинного й тваринного світу, які переважно вживаються в прямій номінативній функції, напр.: Продавали все, що могли: свині, телята, кури, гуси. Ячменю, пшениці, жита ніхто не хотів ["Волинь"].


Народне світосприймання позначилося на використанні письменником поширених у рідній місцевості назв квітів: лілеї, дзвоники, волошки, півонії, чорнобривці, ромашки, кульбаби тощо, назви рослин: кашка, деревій, заяча гречка, кінський щавель.


Опис рослинного світу Волині наповнений номінаціями городніх культур, напр.: Василь – той усе в школі та школі і толку з нього небагато, а найгірше Насті той город, грядки, цибуля, часник, бурячки і капуста, сіянка, і всяка всячина ["Волинь"].


Місцевий колорит відбито в таких лексичних номінаціях, як назви сортів яблук, серед яких переважають назви, пор.: А сорти все які! Самі, можна сказати, найкращі: золоті, зелені та білі ренети. Опісля цеголки, цяківки червонобокі – солодкі тарольки. (Це не яблука, а щастя. Великі – півхунта кожна). Зорі, довгощепи. Це все сорти зимові ["Волинь"].


Отже, твори Уласа Самчука містять відомості про багатий рослинний і тваринний світ Волині, про селянську працю упродовж календарного року.


Значну увагу письменник приділяє описові сільського побуту. Сторінки романів наповнені численними деталями побутового життя, що сприяє індивідуалізації авторської розповіді.


Одна з найбільших підгруп побутової лексики – це назви страв і напоїв волинян: Полуднають спільно, розстелили на зеленій траві настільники, накраяли пасок, хліба, ковбаси, печені, сиру, масла ["Волинь"]; Але на заручинах, коли приїхали сам Мартин, коли на стіл поставили і слив'яночки, і вишнівочки, та коли варенички підсмажені подали, та ковбаску, Настя якраз перед тим дещо свіжого сиру віддушила, наробила швидко м'ялохи, десь там ще шматок сала завалялося з торішнього року, розбила з тузин яєць. Вареники, яєшня, холодниця – ге! Чого ще треба? ["Волинь"]; А тим часом перед очима пройшли вареники, смажена капуста, печеня, млинці, голубці...["Марія"].


За використаними назвами їжі простежуються різні соціальні стани людей, відмінності буденного і святкового побуту, пор.: Він приходив щодня втомлений з корчунку, спокійно сідав за стіл, комляв хліб, їв бараболю зо шматком сала, заходив до худоби, а опісля лягав ["Волинь"]. Відтворюючи назви одягу, взуття, письменник показує обставини соціальної залежності селян, напр.: Нема ось за що сестрі чобіт купити, на сіль, на сірники, на нафту не хватає...["Волинь"]. Назви деталей одягу супроводжуються характерними епітетами, як у контекстах: Він, правда, носить тяжкі мужицькі з юхту чоботи, має звичайного дубленого жовтого з вишиванням кожуха, на лисій, широкій голові суконну шапку, яку в Дермані звуть шоломком ["Дермань"]; Розмотав з ніг промочені ганчірки, стягнув протоптані вовняні панчохи, виглянули білі, кістляві, з довгими покоцюрбленими пальцями, ноги ["Волинь"].


Побут у творах Уласа Самчука змальований не як реєстрація ужиткових речей, характерних для повсякденного буття персонажів, а як невіддільна частина їхньої свідомості, яка сформувалась на засвоєнні народних традицій та обрядів у ході тривалого історичного розвитку.


У підрозділі "Лексика на позначення суб’єктивної оцінки" проаналізовано стилістичні можливості демінутивних лексичних одиниць.


Розглядаючи розмовну лексику з додатковими позитивними експресивно-оцінними значеннями, варто звернути увагу на таку важливу типологічну характеристику української мови, як розвинена система творення демінутивних (зменшено-пестливих) лексичних одиниць. Фактично всі повнозначні частини мови охоплені дією цього структурно-семантичного процесу.


Серед іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки виділено дві групи: назви із значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою і назви із значенням згрубілості переважно з негативною оцінкою. За допомогою відповідних суфіксів виражаються найрізноманітніші відтінки експресії: співчуття, іронія, зневага, строката й суперечлива гама емоцій та оцінок.


Майстерність У.Самчука полягає в тому, що він використав словотвірні засоби (зокрема суфікси) української мови з властивою їм семантикою і функціонально-стилістичними особливостями для індивідуалізації мови персонажів і для урізноманітнення стилістичних тональностей авторської мови. Наприклад, слово із суфіксом –яг вносить у контекст відтінок емоційного, прихильного ставлення до описуваного персонажа: Та й усе у них там таке: ночував я у одній хаті, мужик собі нічого, добряга і "тюрою" мене гостив – їда така: квас та сила цибулі, аякже... ["Волинь"].


В орієнтованих на народнорозмовне джерело діалогах і монологах звичними є слова із суфіксом –иськ-, у яких нейтралізована семантика суфікса, а лексичні номінації вносять у текст розмовний колорит, напр.: А коровисько чимала ["Волинь"]; Он у куті мішисько солі, бочка оселедців ["Волинь"].


Аналіз мови творів У. Самчука показує, що стилістична функція пестливо здрібнілих та згрубілих лексем охоплює своїм коливанням великий функціональний ряд: від застосування чогось справді малого, дрібного чи спеціально стилістично зменшеного (наприклад, із відтворенням психології дитини) – аж до саркастичного функціонування; від використання негативно конотованих номінацій із суфіксами згрубілості до нейтрального їх уживання як ознак місцевої говірки.


Третій розділ має назву "Типи власних назв у прозі Уласа Самчука". У першому підрозділі "Антропоніми як засіб художнього позначення людей у прозовому творі" розглянуто особливості функціонування антропонімів у романах письменника.


Ономастичний матеріал у романах Уласа Самчука є одним із яскравих виявів художньої манери письменника. Зафіксовані у досліджуваних текстах антропоніми різні щодо походження, будови і стилістичного навантаження. Вони відображають іменник Волині кінця ХІХ – початку ХХ ст., хоча, звичайно, не копіюють його натуралістично.


 Письменник послуговується переважно одночленними, рідше двочленними антропомоделями.


Семантична специфіка літературного імені, орієнтованого на село, виявляється у прізвищах персонажів, пор.: Чому б їй дійсно не вірити, коли вона взимі сама бачила, як Володько Фонові Гарбузі морду набив ["Волинь"]. У Лебедях наш Олійник заплатив п’ятсот ["Волинь"].


Більшість імен, використаних письменником, виконує як номінативну, так і характеризувальну функції, вказуючи на певні риси характеру людини, пор.: Особливо з тим Платоном Дубом – міцним, широкоплечим, у підраній військовій блузі, що мав гострі, розумні карі очі ["Волинь"]; Миколу Гнидку, що злодієм колись був і що покаявся – хирляк, справжня гнида, але жінку має, як слон, і дітей копиця ["Волинь"].


Осмислення прізвищ, прізвиськ, тлумачення та коментарі, які пов’язані з етимологією і суб’єктивними асоціаціями, що вони викликають, в одних випадках мають характер відступів, зроблених ніби мимохідь, а в інших – безпосередньо включені в тканину твору, напр.: Матвія дехто Лебедчуком зве, бо мешкає він на лебедській землі ["Волинь"]; А знаєте, ви, Гольденберг, що значить ваше прізвище?


 – Ну, почему ні. Золота гора, господін панич, – відповідає Мошко.


– Гольд значить золото. Берг – гора, – додає для більшої ясності ["Волинь"].


У прізвиськах чітко усвідомлюється внутрішня форма, завдяки якій вони виконують певну оцінну функцію. Найчастіше прізвиськами наділяли тих, хто мав мовні вади або вживав так звані слова-паразити. Наприклад, Хому Бондарця по-вуличному називали Ет-тоє, пор.: Який він Ет-тоє. Етоє? Як його якась там дурна баба по-вуличному зве, то це не значить, що і в "бамаги" так записувать... Моя фамілія, ет-тоє, Бондарець... ["Волинь"]. Панська дочка не вимовляла літери "р", "... замість "руска" у неї виходило "луска", а замість Ревська каже "Левська" і так її Левською ще у школі й прозвали" ["Волинь"].


У романах автор послуговується й узагальненими іменами та прізвищами без конкретної адресації, зокрема, йдеться про вживання їх у множині. Додатковий емоційний відтінок значення, який власні імена мають крім свого денотативного змісту, виявляється у тому, що оніми виступають більшою мірою у функції характеризації, а не номінації конкретних осіб, пор.: До того на вигоні повно таких само Марій, Микол, Гнатів ["Марія"].


З числа проаналізованих нами антропонімів у творах Уласа Самчука чималу групу становлять нейтральні за формою та значенням імена. Можна говорити про енциклопедію імен різного походження, створених письменником.


У творах майстра слова імена не тільки звичайне найменування конкретних осіб, у них часто відчувається особливе семантичне наповнення і виразне стилістичне забарвлення. Цими іменами створюється національний колорит зображених людських стосунків, пор.: Там знана Рухля продає гнилі оселедці, смердячу тараню, коломазь та сіре мило ["Волинь"]. З метою уникнення повторів автор подає замінники імен, що водночас додатково характеризують персонажів.


Іменник аналізованих романів свідчить про велику цілеспрямовану роботу письменника з антропонімами – ім’я узгоджується з контекстуальним вживанням і сюжетно-тематичною лінією, що вимагає варіантів та замінників іменувань. Своєрідний синонімічний ряд вибудовуємо стосовно найменування у творах багатьох персонажів. Наприклад, у різних життєвих ситуаціях Матвій Довбенко та Володько іменуються так: Матвій Довбенко – Матвій Антонович Довбенко – Матвій Лебедчук – дядько Матвій – батько – тато – хазяїн – господар – нащадок старого Довбні; Володько – Володимир Довбенко – Володимир Матвійович – пан Довбенко – син Матвія – Влодзімеж – Володько Матвіїв – Володик. Варіанти і замінники іменувань логічно, чітко вписані в контекст відповідно до ситуації. Ономастична лінія персонажа бере активну участь у створенні характеру, надає додаткових відтінків, виявляє відносини з людьми, трансформуючись у яскравий і повнокровний художній прийом письма.


Письменник використовує прийом додаткової характеристики своїх героїв. Уникаючи конструкцій: детермінатив + власна назва, автор використовує тільки детермінатив, замість дядько Корнійдядько, замість тітка Зінька – тільки тітка, замість дідуньо Уліяндідуньо, пор.: Від дядька з місця дістав цілу мідяну, велику, мов долоня, десятку; Від тітки повну пригорщу горіхів волоських і кілька грудочок цукру; Але найважніше, що дістав Володько? Чобітки! Від дідуня ["Волинь"].


У другому підрозділі "Топоніми як вагомий шар ономастичного простору" описано використання власних географічних назв, функції топонімів у досліджуваних текстах.


Сторінки романів Уласа Самчука насичені топопростором і батьківщини, і закордону, що відбиває одночасно власні переживання й життєві колізії письменника, пов’язані з його непростою долею, приреченого на еміграцію і довголітнє замовчування його творчого доробку.


Велику кількість топонімів Волині увів до своїх творів У.Самчук, напр.: Шинківці, Стовпці, Борщівка, Городне, Видумка, Радивилів, Мости, Гільче, Лідава, Верхів, Залужжя, Осовці, Рівне, Білозірка, Буща, Мизоч, Романів, Шумськ, Крем'янець, Васьківці, Зелений Дуб, Гісерна, Бережці та ін.


Назви привертають увагу письменника і з погляду їхнього походження, пор.: Частина Застав'я належить монастиреві і так Монастирищем і зветься. Звуть це ще й Городним, бо, кажуть, був тут колись старий город – місто, що Гай-город звалося ["Волинь"].


Завдяки мікротопонімам автор відтворює місцевий колорит, надає подіям історичної правдивості. Часто мікротопоніми органічно входять в образні пейзажні описи, напр.: Сонце похилилось отуди над Середівські садки, з другого боку, десь з того зеленого моря, що зветься Балабівськими садами, вирвались звуки бубна, що лунко й лоскотливо розсипались яром ["Волинь"].


Урбаноніми відтворюють колорит доби, інформуючи читача про те, як називались колись вулиці, театри, магазини, навчальні заклади, ресторани. З роману "Волинь" дізнаємось, що місто Остріг було поділене на частини, одна з яких мала назву Нове місто. У цьому місті Володько бачить чимало вивісок: "Салон дамскіх мод – Роза Шапіро", "Ресторан Кієв", "Заєжжій двор – Іцко Цукер". У місті Крем'янці письменник зафіксував назви: готель "Бона", "Інтимний театр", ресторан "Удзялуфка", вулиці Підгірна, Широка та ін.


Універсальним є використання гідронімів, з якими асоціюється доля, життєвий шлях персонажів.


Письменник за допомогою географічних назв окреслює художній простір, позначає місце дії, супроводжуючи дорожні сюжети, вдаючись до образних переосмислень.


У підрозділі "Інші власні назви у творах письменника" серед зафіксованої в романах периферійної ономастичної лексики виділено такі групи: теоніми, хрононіми, ктематоніми, зооніми.


Найпоширенішими серед теонімів є власні назви на позначення біблійних осіб. Вони служать насамперед вказівкою на вірування персонажів, передають спосіб їх мислення. Творчість Уласа Самчука пройнята ідеями християнської справедливості, моралі, духовне життя українців у романах пов’язане з вірою в Бога, із сповідуванням Божих заповідей.


Хрононімами у романах позначено циклічні свята. Картина світу українців пов'язана із релігійними святами. Назви свят письменник вживає, зокрема, як відлік часу, пор.: Це було десь так щоб не збрехати, біля тих свят Сави, Варвари і Миколи у Пилипівку ["Дермань"]; Тієї зими у м’ясниці десь перед Стрітенням у Олексієвої жінки вродилась дитина ["Дермань"].


Ономастичний простір у досліджуваних текстах засвідчує глибоке проникнення в історію та культуру народу. Серед особових імен, які вводить у художні твори письменник, переважають назви, властиві українцям.


Четвертий розділ "Образне використання лексики у творах Уласа Самчука" складається з двох підрозділів. У першому – "Лексико-семантичні моделі порівнянь у романах Уласа Самчука" описано такі моделі порівнянь:


- порівняння людини з твариною за зовнішніми чи найхарактернішими ознаками: Німий заскавулів, мов пес; п'є молоко, як кіт; очима либає, мов жаба; дівки, мов вівці; Матвій бореться, мов медвідь;


- порівняння людини з комахами: хлопчики, мов кліщі; вояки, мов мурахи; люті, мов роздратовані оси;


- порівняння людини з птахами: жив, мов горобець у стрісі; були вони всі разом, мов дикі птахи; Корній і Марія, мов старі птахи;


- порівняння предметів, які належать до різних сфер ужитку: поле, мов скатертина; земля, як гніт; листочки, скиби, мов хвиля;


- порівняння з побутовими, етнографічними поняттями, орієнтованими на створення локально-темпорального колориту оповіді, напр.: мов з ринви, ллється вода; клав покоси, мов по ниточці; життя, що догоряло, мов свічка. Такі порівняння сприяють створенню образної картини, виконують функцію локальної стилізації, свідчать про особливості національно-мовного мислення письменника.


- створення художнього образу через порівняння живого й неживого, а саме:


а) коли особам приписуються ознаки, властивості й дії, характерні для неживих предметів: молодиця, як мур; Сидір, мов кам'яний стовп; Володько, мов лантух.


б) коли неістотам приписуються ознаки, властивості, характерні для істот: вільхи, мов птахи; дерева, ніби діви - мироносиці; зима, мов тигриця.


У порівняннях, зафіксованих у романах Уласа Самчука, може зіставлятися абстрактне з конкретним (вечори, мов парубки; праця, мов машина) і конкретне з абстрактним (тачанка, мов забавка). Парадигма абстрактне поняття – явища природи об’єднує такі порівняння: життя лине, мов струм води спокійної річки; кооператив, мов вода після повені. До парадигми абстрактне поняття – предмет належать такі порівняння: Хвороба зложила його, мов складаний ножик; світ, мов каруселя; злість, мов балон. Парадигма абстрактне поняття – істота репрезентована порівняннями на зразок: дума, мов молодий орел; тиша сторожка, мов птах.


Зображальну функцію виконують порівняння з об’єктами – назвами речовини, матеріалу, напр.: серце, мов крем’яна галька; пальці, мов шкляні; руки, мов із земного воску, мозолі, як топлена мідь.


Письменник широко послуговується порівняннями в змалюванні інтер'єру, навколишньої природи: долівка, мов на дорозі; у хаті, мов у домовині; сонце почорніло, як підбите око. У порівняннях У.Самчука актуалізовано народнорозмовні джерела його мови: серед порівняльних конструкцій спостерігаємо загальномовні усталені порівняння, які допомагають авторові відтворити національну картину художньої оповіді.


Дуже часто у творах У.Самчука назви із сфери рослинного й тваринного світу, сільського господарства виступають у складі порівнянь: Далі за вікнами город, на городі високі, головаті, мов решето, соняшники, череваті, жовті, мов напасені корови, лежать гарбузи, головаста, густа стоїть капуста, червоні, великі, мов кулаки, висять баклажани ["Волинь"]; Ця куценька, грубенька, ніби капустяний качан, осібка була вельми неспокійною і вже давно поривалася щось і собі сказати, та її все до слова не пускали ["Волинь"].


За допомогою порівнянь автор характеризує дійових осіб, змальовує їхній внутрішній стан, пор.: ходила, мов пава; Володько, мов стріла; парубки, мов вихори; в мене в голові, як в улію; Володько, мов динаміт; Женя, мов жарина ["Волинь"].


Зазначені порівняння мають сильний емоційний вплив, доповнюють зовнішню характеристику, сприяють словесному відтворенню фізіологічних і психічних відчуттів людини, її внутрішнього стану.


Серед зафіксованих порівнянь У. Самчука розрізняємо стислі (нерозгорнуті), в яких наявний однослівний об’єкт порівняння, і розгорнуті, в яких змальовується цілісна картина порівняння, пор.: Але не встиг дійти до порога, як міцні ру­ки схопили його за комір, і той, мов лантух, полетів на подвір'я ["Волинь"]; Всі рвались кудись, мов хвилі розлитої в повінь ріки ["Волинь"].


Традиційні порівняння на зразок як ведмідь, як пес, мов заєць, мов сонце, як тінь доповнюються індивідуально-авторськими, переважно розгорнутими, напр.: Похилені лани пшениці зводять спини, ніби ченці по довгій молитві ["Марія"]; А хата стояла і не стояла, скоріше приклякла на коліна, ніби поліська баба у білій сутані, йдучи на прощу до Почаєва ["Волинь"]; Садок, обнизаний рясно овочами, дрімає непорушно, ніби закохана в свою будучу дитину, перший раз вагітна молода жінка ["Волинь"].


В індивідуально-авторських порівняннях звертаємо увагу на пластичність, мальовничість, конкретно-чуттєвий зміст створених письменником образів, напр.: Там три верби, ніби три горбаті верблюди, з обох берегів одна до одної нахилилися і то так, що здається, вони обнятись хочуть ["Волинь"].


Специфіка стислих, нерозгорнутих порівнянь індивідуально-авторського характеру полягає в створенні ефекту несподіваного поєднання зіставлюваних понять, пор.: А день ясний, мов око ["Волинь"]; Понадувались, мов печериці ["Волинь"].


Порівняння увиразнюють повідомлення про події, явища дійсності, конкретизують зовнішність персонажів, відтворюють їхній внутрішній світ, загалом репрезентують особливості мовної картини світу письменника.


У другому підрозділі "Образні парадигми у мові творів Уласа Самчука" представлено мовні засоби художнього вираження, що сприяли створенню авторської моделі світу. Одним із таких засобів є образи-символи, в яких акумулюється ідейно-художня енергія твору, виявляється світобачення письменника, порушуються проблеми його доби.


Письменник з українською душею та українським способом мислення, У.Самчук концентрує свою мистецьку увагу на Землі. Земля – основа художньої картини світу Уласа Самчука, є символом жіночого начала, материнства, осмислюється як прародителька і годувальниця всього живого. Та не тільки матір’ю-годувальницею бачимо у творах землю. Земля у Самчука стає втіленням Бога, Неосяжного Духа. Письменник вносить своє розуміння землі, напр.: Земля для всіх і всього. Земля найбільше щастя – більша за любов, за життя. Земля найбільший скарб – більший за золото і коштовні речі. Земля – сон мільйонів поколінь, казкове привабливе єство, містична сила космосу, наснага слабих і дужих. Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мудрості! От що земля ["Волинь"]. Земля є однією з дійових осіб у романі "Волинь", предметом роздумів, мрій, сподівань.


В образі Володька Довбенка автор узагальнює найістотніші риси покоління молодої української інтелігенції 20-30-х років, яка вийшла з села з розбудженою силою творити і наполегливо шукала виходу своїй творчій силі у дуже складних політичних обставинах.


Концептуальний образ України – один з найхарактерніших у творчості Уласа Самчука, оскільки автор – учасник важливих історичних подій, що вирішували долю України.


Особливу увагу звернено на парадигми земля і голод, які є знаковими словами-символами для українського народу.


 


 


У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.


Лексика творів Уласа Самчука репрезентує загальний словник української мови, зокрема його народнорозмовні джерела. Поняття народнорозмовних джерел авторського словника охоплює стилістично нейтральну і стилістично марковану лексику, пов’язану із селянським побутом, працею. Серед цієї лексики особливий статус мають розмовні, діалектні, рідковживані лексичні одиниці.


Межа між розмовним, діалектним і рідковживаним досить умовна. Серед тих, що позначені стилістичною ремаркою "діалектне", є слова виразного розмовного статусу, що мають фактично наддіалектний характер. Слова, що не ввійшли в загальномовний словник, це потенційні джерела поповнення загальномовного словника. Уведення текстів Уласа Самчука в активний науковий обіг сприятиме глибокому пізнанню народнорозмовних джерел літературної мови.


З погляду сучасної загальнолітературної норми лексика творів письменника розподіляється між трьома групами: загальновживана нормативна лексика, стилістично маркована лексика, слова, некодифіковані сучасною літературною мовою.


Лексичні багатства української мови виявляються у вживанні Уласом Самчуком народнорозмовних лексичних номінацій, які органічно поєднуються із загальним текстом, доповнюють його окремими деталями, зумовленими сюжетом твору.


Діалектизми становлять невіддільний компонент художньої оповіді. За допомогою діалектної лексики письменник унаочнює картини господарювання селян, побутові сцени, індивідуалізує мовні портрети. Ознаки народнорозмовної мови, як стилетворчого чинника в романах Уласа Самчука, виявляються не у формальній стилізації оповіді, а в авторському осмисленні народного погляду на життя, в народному світобаченні. Письменник використовував діалектизми із стилістичною метою, зокрема для надання мові волинського колориту в романах "Волинь", "Марія", "Дермань".


Уводячи в тексти романів найменування сільськогосподарських знарядь праці, найменувань рослинного й тваринного світу, вбрання, У. Самчук відтворює національний колорит, подає соціальні характеристики персонажів. Спостерігаємо тяжіння художньої оповіді письменника до фактографічного письма.


Власні імена є особливим мовним засобом створення епічної оповіді, актуалізації асоціативно-образних уявлень і важливого чинника, що формує його зміст, впливає на цілісне сприйняття художнього тексту.


Як результат суб’єктивного авторського вибору, власна назва реалізує ідейно-естетичну концепцію письменника.


Народнорозмовні джерела ідіостилю У. Самчука виявлено не тільки в лексиці його творів, а й у характерних типах словотворення, у місцевих говірках, що їх помітив письменник і відтворив у мові персонажів.


 


Стійкі народні порівняння органічно поєднуються в авторській оповіді з розгорнутими індивідуальними образами.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины