Жанрові діалогічні форми сучасного українського телебачення

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Жанрові діалогічні форми сучасного українського телебачення
Альтернативное Название: Жанровые диалогические формы современного украинского телевидения
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано об’єкт, предмет, мету і завдання, визначено ступінь наукової розробки проблеми. Розкрито наукову новизну одержаних результатів і можливості їх теоретичного та практичного використання. У розділі «Історіографія проблеми» здійснено історіографічний огляд досліджень з обраної тематики, проаналізовано внесок дослідників в осмислення проблеми та зроблено детальний аналіз багатьох телевізійних програм діалогічної форми. З’ясовано, що живе спілкування бере свої корені ще з часів античності, коли, наприклад, Сократ збирав аудиторії, ставив запитання, вислуховував відповіді, знову ставив запитання і отримував відповідь, таким чином створював передумови появі нових знань. Сучасний діалог стає фундаментальною категорією, абсолютно необхідною для пояснення явищ природи і культури, суспільства в цілому. Діалог вже не літературний жанр, а саме буття свідомості. Неабиякого значення набув діалог у політичній сфері життя, де аспект діалогу – це шлях до взаєморозуміння, шлях до миру. Діалог для телебачення прийнято вважати багатозначним. В основі телевізійного діалогу – спілкування між тими, хто володіє інформацією, її опрацьовує, виготовляє різножанровий, різнотиповий, різноформатний телепродукт, і тими, хто цю інформацію споживає, накопичуючи нові знання про події, факти, явища, збагачуючи та поповнюючи ними світогляд, інтелектуальний потенціал, задовольняючи суспільно-корисні потреби та запити, які ставить життя.


У першому розділі «Соціальна тележурналістика й аудиторія» окреслені основні вимоги до ЗМІ та, зокрема, до телебачення, як одного із найважливіших факторів впливу на масову свідомість, як регулятора взаємин між владними структурами та народом. У нинішньому світі комунікацій, телебачення займає суттєву нішу в сфері інформування населення з усього спектра громадського життя.


ЗМІ повинні ефективно служити інтересам державотворення, національним інтересам українського народу. ЗМІ покликані втамовувати інформаційний голод громадськості, дотримуючись соціологічних методів вивчення дійсності, які вже утвердилися у практиці міжнародної журналістики.


Тележурналіст виступає з активною ідеологічною позицією: чи то погоджуючись з героєм, чи то полемізуючи з ним. Він вступає в прямі контакти, втручаючись у життєві обставини, вирішення складних проблем, створених, зазвичай, людьми, серед яких він діє, готуючи власний матеріал. Теоретично будь-яка людина може висловити з екрана власні думки з актуальних питань. Журналіст має чітко визначити власне ставлення до того, що відбувається, до людини, керуючись принципами масової комунікації, власною громадською позицією. В системі «ведучий та аудиторія» треба розглядати проблему самовираження особистості ведучого в комунікації.


Ведучий повинен сам представляти себе глядачеві як партнера по спілкуванню. Під взаємодією ведучого із аудиторією варто розуміти створення можливості наблизитися до ситуації реального спілкування із глядачем.


У першому підрозділі «Аудиторія і ЗМІ: особливості впливу ведучого на телеаудиторію» охарактеризовані взаємовідносини комунікатора та аудиторії. Як елемент суспільної згоди частіше за все виділяють консенсус, як повну згоду, діяльність на основі загальних правил, та компроміс як здатність жертвувати частиною інтересів для досягнення найбільш повної суттєвої їх частини. Між іншим, повна згода, консенсус і компроміс в перехідний період мало досяжні найчастіше не через розмаїття інтересів, а через їх несформованість. За таких умов консенсусну функцію в суспільстві часто бере на себе журналістика як інститут соціалізації та духовного розвитку.


Однак, проблемна ситуація полягає в тому, наскільки повно і адекватно вітчизняні засоби масової інформації відображають сьогодні інтереси особистості, окремих соціальних груп і суспільства в цілому, якій меті служать. Діалогічна природа телебачення — це психологічний контакт між тим, хто веде телепрограму, і тим, кому ця програма адресована. Учасники масовокомунікативного спілкування (екранного діалогу) – ведучий та глядач – перебувають у ролі об’єкта та суб’єкта. Предмет об’єктивно-суб’єктивних стосунків залежить від того, по який бік екрана відбувається поширення, сприйняття та усвідомлення інформації. Глядач, виступаючи суб’єктом спілкування, тобто пізнаючи об’єкт – телевізійного журналіста (ведучого), може виявляти до нього певну цікавість або байдужість, роздратованість або захоплення, симпатію або антипатію. Сприймаючи надану інформацію, глядач сам не може реально впливати на об’єкт інформування, водночас залишаючись об’єктом пізнання для ведучого – журналіста, який з ним спілкується.


Сучасні масово-комунікаційні відносини передбачають взаємодію двох суб’єктів – журналіста комунікатора та аудиторії, до всього ж кожний учасник цього процесу, здійснюючи свою специфічну діяльність, сподівається також на активність свого партнера. Лише за таких умов аудиторія включена в усю систему суспільних відносин. А журналістові, щоб склалися діалогові відносини чи відбулася реалізація його діяльності, необхідно враховувати потреби, інтереси, мотиви, настанови та відповідні їм характеристики аудиторії, включаючи і низку специфічних, які формуються безпосередньо за участю ЗМІ.


Аудиторія ЗМІ – надзвичайно складний соціально-духовний феномен. З одного боку, окремі її якості детерміновані соціально-економічною та політичною структурою суспільства. Тому з цієї точки зору вона є специфічним соціальним утворенням. З іншої, аудиторія формується, існує і розвивається тільки в рамках процесу масової комунікації на основі особливого роду діяльності – споживання і сприйняття матеріалів та повідомлень ЗМІ, що дозволяє визначити аудиторію як специфічну соціально-комунікативну спільність.


У розділі окреслено функції масової комунікації, проведено їх аналіз та зроблено висновок, що в конкретному журналістському творі найчастіше реалізується одночасно не одна, а дві, три, чотири функції, взаємодіючи одна з одною.


Взаємодія та взаємозв’язок ведучого із аудиторією залежні від особистісних характеристик, харизми ведучого. Звичайно, харизма – це не тільки особлива біологічна людська чарівність, це ще й вміння самоорганізуватися, самостійно режисирувати свою поведінку, а можливо й навіть залучати талановитих радників, стилістів, режисерів.


У другому підрозділі «Принцип дискусійності та реалізації просвітницької місії вітчизняного телебачення» обґрунтовано методи ведення діалогу та вирішення завдання осмислення істини в діалозі; проаналізовані питання, де закінчується формування громадської позиції та думки, а де починається маніпуляція масовою свідомістю.


В Україні сьогодні переважає маніпулятивна публіцистика. Таким чином, замість того, щоб служити засобом для подо­лання конфліктів, українська журналістика часто лише їх поглиблює, хоча сучасні дослідники масової комунікації відво­дять значну роль саме їм у подоланні суспільних конфліктів, у досягненні суспільного консенсусу чи злагоди. Такий консенсус чи взаєморозуміння можуть постати лише в результаті раціонально-комунікативної дії, яку називають дискурсом.


 Дискурс – широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання. Це визначення окреслює коло означень, які є складовими: дебати, диспут, полеміка, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб, співбесідників. Феномен екранного діалогу, хоч і опрацьований всебічно у численних наукових працях, однак ще потребує шліфовки, більш глибокого вивчення, аналізу, синтезу.


Інтимність, у багатьох випадках особливо камерність (наодинці з глядачем) звертання людини з телеекрана, природність звучання її мови не позбавляє слова на телебаченні протилежної (в єдності з попередньою) якості – публічності, звертання до багатьох людей водночас.


Незважаючи на індивідуальне сприймання тележурналістики в широкому розумінні слова, не можна забувати про своєрідну масовість сприймання телепередачі. Її можуть одночасно дивитися мільйони людей. І не лише як видовище, але й як засіб отримання цінної, цікавої інформації, яка переконує, допомагає виробити активне ставлення до того, що відбувається в світі – до позицій і явищ.


Людина, яка бере участь в передачі, має не лише діяти словом і поведінкою на глядача, але й організувати, настроїти, надихнути. Очевидно, що у засобах масової інформації можуть використовуватися кілька форм дискурсу. Форма дискурсу як засобу комунікативної дії перегукується з інформаційною функцією медіа. Саме за допомогою такої форми дискурсу відбувається донесення до громадськості різних думок та поглядів, серед них політичних, що є дуже важливим для розвитку демократії.


У дискурсі повинен бути відсутнім момент анонімності. Оскільки, акт дискусії може відбутися лише за умови присутності обох суб’єктів мовлення, простіше кажучи співрозмовників. Слово має місце там, де суб’єкт може в акті дискусії, у своєрідній інстанції оволодіти системою знаків, які мова має у своєму розпорядженні; ця система залишається потенційною, оскільки не завершена, не реалізована, не використовується ким-небудь, хто у той же час спілкується з кимсь іншим. Суб’єктивність акту мовлення є разом з тим інтерсуб’єктивністю спілкування.


Звичайно, в демократичному суспільстві недопустима тенденційність у подачі інформації, яка в даному жанрі виявляється в необ’єктивності запитань, намаганні „загнати” опитуваного в певну концептуальну пастку відповідно до домашньої заготовки; характері ставлення до співрозмовника чи, ще гірше, політичного замовлення. Таких методів роботи ніколи не допустить журналіст, для якого найвищим критерієм є істина, правда життя, високі ідеали суспільства, за які він вболіває, які відстоює, за які бореться.


Діалог на сучасному телебаченні стає фундаментальною категорією. Все більше телевізійних програм сфокусовані на феномені діалогу, який перестав бути лише жанровою формою, а став буттям свідомості.


Сучасна філософія діалогу розвивається у двох напрямах: міжособистісному та інформаційному.


Позиція ведучого у програмі, де зустрічаються дві сторони, має залишатися незмінною – він повинен усвідомлювати постійну відповідальність перед: суспільством в цілому; перед аудиторією телеглядачів; перед героями передач; перед колегами – журналістами; перед телекомпанією, від імені якої звертається до глядачів; перед самим собою, нарешті.


Об’єктивна й всебічна інформація потрібна всім суб’єктам суспільного життя для прийняття правильних рішень, обирання оптимальної поведінки чи шляху розвитку, уникнення конфліктних ситуацій та антагоністичних зіткнень, гармонійного існування різних соціальних та національних спільнот. Іншими словами, інформація є найважливішим чинником функціонування демократичного суспільства, існування окремої особи зокрема і людства в цілому.


У другому розділі «Жанри сучасного діалогічного телемовлення» охарактеризовані жанрові форми діалогу. Жанр – найбільш консервативний елемент форми твору. Він стабільний за основою, структурою. Той чи інший жанр несе в собі генетично закодовану жанрову пам’ять. І разом з тим, зберігаючи певні виражальні жанрові риси, жанри можуть зазнавати певних модифікацій.


Телевізійний діалог будується на семи жанрах, як музика на семи нотах: дискусія, інтерв’ю, бесіда, репортаж, інтерактив, гра, шоу. Інтерв’ю і бесіда – близькі за формою. В бесіді, на відміну від інтерв’ю, журналіст не просто ставить запитання, ще й висловлює свою точку зору, своє бачення проблеми, вказуючи на суперечність у судженнях опонента, якщо такі є. Тому до зустрічі з опонентом журналістові треба дуже ретельно готуватися. Навіть ретельніше, ніж до випуску новин, оскільки будь-яка форма діалогу повинна бути живою, містити активність обох сторін.


 Тележурналіст повинен володіти мистецтвом слухати і чути про що йдеться, повернути, у разі необхідності, розмову в потрібне русло. А це, відповідно, визначається вмінням ставити запитання. Запитання в телевізійному інтерв’ю – один із ключових елементів, яке б запитання не задав журналіст – відкрите чи закрите, головне чи контрольне, нейтральне чи запитання-підказку, – воно має бути вмотивованим, логічним, тактовним. Не збурювати співрозмовника, а спонукати його до продуктивної, щирої бесіди на екрані.


 Не можна категорично стверджувати, що форма в усіх випадках є похідною від змісту. Не випадково тільки талановитому тележурналістові вдається глибоко розкрити на екрані життя, демонструючи зразки досконалості форми, яка відповідно, передбачає системний показ явищ, подій і фактів реальної дійсності. Це, звичайно, у жодному разі не означає спрощеного підходу до понятійно-образного наповнення екранного твору, хоча й передбачає застосування у кожному з випадків специфічних журналістських методів пізнання й відображення дійсності, оволодіння об’єктом для розкриття глядачеві їхніх суттєвих, актуальних сторін і граней.


Стійкість ознак того чи іншого жанру визначається характером суспільних завдань, які в кожному з випадків стоять перед журналістом, дає змогу вільно моделювати підходи до відображення, користуючись тією чи іншою системою виражальних засобів, майже безпомилково визначаючи їх доцільність і виразність, відповідно, ефективно впливаючи на свідомість глядача.


Хоча простежується взаємопроникнення й взаємодоповнення ознак різних жанрів, а нерідко, несподівано яскраві результати дає робота на зіткненні різних форм.


У другому підрозділі «Інтерактивність як віртуальна реальність» йдеться про те, що діалог телебачення та глядача розгортається водночас за двома основними напрямами: через екран – шляхом вдосконалення форм і каналів зворотного зв’язку з аудиторією, та на екрані – у зіткненні різних позицій і думок, що й має відповідне жанрове втілення.


Термін «інтерактивне телебачення» з’явився на початку 90-х років ХХ ст. Він прийшов у пресу із Заходу разом із потоком зарубіжних телепередач. Хоча тип спілкування, в основі якого була «інтеракція», вже існував не один десяток років на радіо та телебаченні, проте  назви не мав. Деякі теоретики трактують термін «інтерактивне телебачення» як телебачення взаємодії. В дисертаційному дослідженні він охоплює всі відомі форми взаємодії з аудиторією з використанням різноманітних каналів зворотного зв’язку.


Інтерактивні програми потребують детального вивчення та послідовного розвитку, оскільки саме вони мають найбільші переваги на сучасному телевізійному просторі. Саме для них характерна динаміка спілкування, різнотемя, перегляд в реальному часі – участь глядача в прямому ефірі. Головне участь не пасивна, а безпосередня. Перша відмінність, яка відрізняє телевізійну інтерактивну модель мовлення від звичайного міжособистісного спілкування, — це масштаби кола спілкування, які забезпечуються технічними засобами і можуть бути теоретично безмежно розширеними.


Друга відмінність – отримуючи канал зворотного зв’язку, телеглядач має можливість особисто впливати на виробництво телевізійного продукту. Визнавши головним елементом нової моделі мовлення взаємодію, варто розглянути це поняття більш детально. Адже, щоб створювати вдалі програми з інтерактивним зв’язком, і при цьому забезпечити їх популярність, не обійтися без наукового тлумачення термінів – «інтерактив» та «телевізійна взаємодія».


Два процеси: спілкування та взаємодія тісно зв’язані, близькі за суттю, але не тотожні. Взаємодія не можлива без спілкування, але якість форми спілкування здійснюються без взаємодії. Спілкування – єдиний засіб, за допомогою якого досягається єдність і прогрес людства за умови збереження багатоваріантності як стимулу еволюції.


Інтерактивні програми є різними за тематикою, але всі як одна виконують основні завдання: розширюють всебічне пізнання проблеми чи явища аудиторією; сприяють активізації пошуку вирішення актуальних проблем; стимулюють організаційне розмежування дискутуючих сторін; врешті, вони є пізнавальними. Звідси випливає, що інтерактивні програми умовно можна поділити на чотири рівні, тобто провести чотиригранну інтерактивну взаємодію глядача з телеекраном, студією, каналом.


В наш час інтерактивне телебачення на телеекрані є досить розвиненою системою, що має характерні ознаки. Воно пройшло кілька етапів у своїй еволюції, розвиваючись, як і будь-яке інше явище реальної дійсності, від простого до складного. Елементи, з яких будуються найскладніші моделі взаємодії глядача й телекомунікатора: видовище, питання, судження, дія. Але ці чотири елементи не визначають інтерактивність як головну якість телебачення взаємодії. Тільки коли до кожного з них додасться відповідна пара й, головне, вступить із ними у взаємодію, виникне феномен, що ми й називаємо телебачення взаємодії: 1) видовище-реакція; 2) питання-відповідь; 3) судження-контрсудження; 4) дія-контрдія.


   Аудиторія у телебаченні взаємодії – активний учасник суспільного діалогу. І ця обставина її суттєво відрізняє від аудиторії монологічного мовлення. До речі, за складом ці аудиторії можуть бути тотожні – ті самі глядачі, які хвилину тому ігнорували чергову пропагандистську або рекламну програму, телесеріал або традиційний концерт, але відкривається канал зворотного зв’язку, і якість цієї самої аудиторії змінюється.


   Варто відзначити, глядач, який потенційно стає суб’єктом телевізійної взаємодії, – це лише окрема частина всієї телевізійної аудиторії. Щоб змінити свій статус глядача, тобто перейти із якості об’єкта впливу в якість взаємовпливу, він повинен: володіти певними особистісними характеристиками – бути активним, готовим до публічного прояву; мати виражений мотив звернення до комунікатора; мати технічну можливість вступити у взаємодію (за телефоном, компютером, поштою, відеокамерою, мати фізичну можливість прийти до студії).


Винятково важливим для розуміння механізм функціонування телебачення взаємодії є мотив участі глядача в телевізійному процесі. Саме від мотиву залежить характер взаємодії комунікатора та глядача. Характер в свою чергу визначає функцію глядача в тій чи іншій телевізійній моделі. Від характеру мотивів та особливості функцій залежить ступінь участі глядача в тій чи іншій програмі та вплив її на кінцевий результат.


У третьому розділі «Організаційний, технологічний та жанровотворчий потенціал діалогічних форм телебачення» досліджується технологічний процес створення телепрограм діалогічних форм, де важливими є вибір ведучого та формату. Діалогічне мовлення цінне тим, що воно не імітує дійсність, а збагачує комунікатора та глядача новою інформацією, новими ідеями й нестандартними поворотами дії, тобто відбувається обмін інформацією й взаємне збагачення нею. Вибір каналу зворотного зв'язку обмежений технічними й матеріальними можливостями. Але в кожному разі він повинен бути максимально доступний для глядацької аудиторії.


Ідеальний варіант – це не один, а кілька каналів для однієї передачі: звичайна пошта, електронна пошта, телефон, як у прямому ефірі, так і за рамками передачі, телеміст, пейджингові мережі. Хоча рідко можна спостерігати присутність в одній передачі все розмаїття каналів зворотного зв'язку. Але коли є така можливість, бажано забезпечити це розмаїття. Саме відчуття доступності включення в телевізійний процес і віра в те, що його голос буде почутий, робить глядача союзником телевізійника, а отже, підвищує рейтинг передачі.


Найпоширеніший канал зворотного зв'язку – телефон у студії під час прямого ефіру. Велике значення має лаконізм та вміння редакторів біля телефону швидко зрозуміти, наскільки цікаве те чи інше звернення. Вони повинні мати перед собою верстку програми з основними ключовими питаннями та темами, щоб зрозуміти, що найбільш цінне в поставленому запитанні для ведучого, і відповідним чином готувати глядача до виходу в ефір. Ця підготовка в жодному разі не передбачає підказки формулювання запитання, більше того, складання думки. Редактор повинен допомогти глядачу коротко сформулювати власне його думку і підказати, що в ній особливо цікаве та що найбільш точно відповідає темі програми.


Найдорожчий інтерактивний прийом – телеміст. За допомогою супутникового звязку телемости нині доступні лише великим і багатим телекомпаніям, але можна використовувати і телеміст локальний.


Наприклад, поставити на центральній міській площі або ще в якомусь людному місці пересувну телевізійну камеру та «вільний» мікрофон. Ще один розповсюджений спосіб контакту із телеглядачем – це різні ток-шоу з реальними глядачами в студії, готовими до контакту. Але не слід проводити якийсь сурогат жанру, коли глядацькі ряди заповнює масовка. У цьому випадку взаємодія із глядачем абсолютно тотожна звичайному міжособистісному спілкуванню. Правила гри визначає телекомунікатор. Саме він вирішує, чи потрібні глядачі в студії для безпосереднього контакту з ними в процесі передачі або ж цей контакт буде опосередкованим – через телефони, телемости й т.д.


Від правильності вибору тактики спілкування та її відповідності завданню буде залежати ефективність передачі, а отже, її рейтинг. І найвідповідальніший етап – організація телевізійного спілкування. У ньому бере участь вся творча група, але, безумовно, головна відповідальність лягає на режисера й продюсера як організаторів процесу. Можна сформулювати завдання, встановити телефони й мати чудового ведучого, але якщо не організоване саме «поле спілкування», то нічого не вийде. Назвемо це завдання так: організація ситуації спілкування ведучого (телекомунікатора) із аудиторією студії; та безумовно це завдання легше вирішити в прямому ефірі, який сам по собі особливо близький до реального спілкування (за принципом: «тут і тепер»).


Режисер повинен враховувати соціальний контекст телевізійної взаємодії, що продиктує вибір жанру спілкування – побутовий або салонний діалог, ділове спілкування, міжособистісне спілкування. Є й такі тонкощі, як розташування учасників взаємодії в просторі, що також впливає на ефективність спілкування (салонний стиль спілкування припускає більше комфорту, діловий вимагає більшої дистанції партнерів один від одного, ніж, приміром, міжособистісний).


Навіть, якщо передача виходить в ефір у записі, саме спілкування всередині її повинне бути спонтанним і природним, відповідати реальному спілкуванню. Тут зовсім виключені дублі з боку глядача, повтори й т.д. Ведучий і режисер на пульті повинні бути готові до різних варіантів розвитку дії й вміти імпровізувати. У той же час імпровізація зовсім не означає хаос і безформність. Найкраща імпровізація – добре підготовлена імпровізація.


 


ВИСНОВКИ


 


Аналіз сутності жанрових діалогічних форм та структура телепрограм сучасного українського телебачення дозволяють дійти таких висновків:


1. Діалог повинен стати невід’ємною складовою всього телевізійного процесу. Адже саме у відвертому спілкуванні, у міжособистісному контакті має розвиватися інформаційне суспільство, ідеї якого почали зароджуватися в Україні лише в останні роки ХХ століття. Психологи, соціологи, журналісти фіксують, що відбувається розподіл в людському спілкуванні. Зникає довіра до засобів масової інформації, люди відмовляються спілкуватися із журналістами, з недовірою ставляться до журналістських матеріалів. Але хто, як не журналісти розуміють, що без спілкування важко уявити будь-яку журналістську діяльність, особливо збір інформації.


Успіх спілкування в значній мірі залежить від професійності журналіста: як він зуміє формувати особистісний, психологічний контакт. Невміння журналіста формувати контакти вкрай негативно впливає на якість кінцевого результату – журналістський твір. Особистісний контакт є об’єктивно необхідним елементом будь-якого журналістського спілкування – короткочасного чи довготривалого.


 На жаль, в теорії української журналістики досить мало відводиться тематиці журналістського спілкування із аудиторією. Теоретики дають різні визначення: бесіда, розмова, діалогічне спілкування (тобто спілкування двох). Перш ніж таке спілкування відбудеться, необхідний особистісно-психологічний контакт, тобто непроста система взаємозв’язку журналіста з тими, з ким він спілкується, контактує з метою отримання інформації.


2. Дискусія – це широке публічне обговорення будь-якого спірного питання. Її складники: полеміка, дебати, диспут, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб. Дискусія має бути і є джерелом руху, розвитку суспільства загалом позитивним завершенням дискусії можуть служити внесені зміни до системи знань.


У деяких дослідженнях теорії журналістики подається таке визначення мети журналістської роботи: перетворювати конфлікти у дискусію, тобто не загострювати існуючі суперечності, а знаходити точки дотику конфліктних сторін, шукати компроміси. Можливо, ведучий телевізійної програми певним чином у цьому разі має відчувати себе «соціальним педагогом».


3. Журналісти посідають особливе місце, керуючись безпосереднім впливом на аудиторію. Особливість полягає в тому, що в інформаційному суспільстві комунікатор та аудиторія, їх взаємозв’язок можуть вплинути не лише на ефективність комунікації, але й кожна сторона процесу може піддаватися впливу.


Працюючи в умовах далеко «недемократичних», кожен журналіст повинен дотримуватися демократичних принципів журналістики: правдивість, конкретність, фактичність. Ефективність інформаційної діяльності залежить від урахування характеристик масового глядача: а) масова аудиторія невидима, але завжди присутня; б) масова аудиторія різноманітна, але вибаглива; в) масова аудиторія отримує повідомлення анонімно, але її реакція відчутна.


Коли з’являється можливість відкритого спілкування аудиторії з комунікатором, анонімність зникає. І ось тут варто враховувати, що спілкування з аудиторією вносить різноманітність у програму, створює атмосферу безпосереднього спілкування. І найвища майстерність журналіста буде досягнута, якщо він зуміє не лише спілкуватися із глядачем, із гостями студії, а зуміє вести діалог, розпочати полеміку, заінтригувати багатьох, і в кінцевому результаті – досягти мети: дати якомога більше інформації своєму глядачеві на тему, яка його цікавить.


4. Відлік діалогу ведучого з гостем у студії починається перед телекамерою тільки для співрозмовника, для ведучого цей діалог (уявний, внутрішній і т.д.) триває усе життя. Екранний етап – лише остання фраза в цій заочно розпочатій розмові, для якої здійснювалися добір та опрацювання редакційної пошти, прослуховування дзвінків глядачів, робота з літературою, дотичне спілкування з колегами, осмислення різних проблем.


Одна з граней майстерності ведучого – правильне і доречне психологічне самопозиціювання у пошуку тих питань, які є актуальними і матимуть резонанс. Телевізійна комунікація вимагає встановлювати особистісні контакти аудиторії із комунікатором, щоб враження про нього та цінність його повідомлення були передбачені. Саме цим пояснюється значення і привабливість для аудиторії телевізійної інформації, персоніфікованої її автором і учасниками подій. Персоніфікація телевізійного мовлення утвердилася в усьому світі як принцип мовлення, в цьому істотна відмінність телевізійної журналістики від інших її видів


5. В дискусійних програмах  перед ведучим стоїть так багато завдань одночасно. Успішне їх вирішення вимагає високого професіоналізму, розуміння суті всього, що відбувається, володіння тактикою та прийомами роботи. Одне із найважливіших завдань інтерактивної моделі – залучення до цього процесу глядачів. Наприклад, думка глядачів, яку висловлюють по телефону або мікрофону на ПТС, є визначальною для комунікатора. Це свідчить про те, що усвідомлюючи свої функції та мету, комунікатор, який володіє професійними прийомами, цілком може використовувати публічні дискусії з аудиторією.


Варто зазначити, що процес медіації об’єктивно надто складний. Найчастіше ведучі за власною інтуїцією відпрацьовують прийоми в практичній діяльності. І найкращі досягнення телевізійних ведучих повністю підтверджують правильність вчасного пошуку, що відповідає теоретичним висновкам професіоналів у сфері прикладної  психології. І якщо ми порівняємо ці дві тактики – телевізійну, напрацьовану найталановитішими ведучими, та психологічну, сформульовану спеціалістами-психологами, то побачимо їх повну тотожність. Залишається цю методику роботи лише засвоїти всім практикам.


6. Інтерактивна програма має власну специфіку, хоча дуже схожа на  особистісне спілкування. Особистість в передачах телебачення взаємодії виявляється незалежно від жанру програми в умовному телевізійному просторі, навіть якщо він максимально наближений до реальності. Тому найчастіше глядач моделює свою поведінку, приймаючи ті правила гри, які диктує комунікатор. Тому перший стимул до спілкування дає завжди комунікатор. Але в подальшому може розвиватися по-різному, залежно від обраних ролей учасників.


   Комунікатор може домінувати, одягаючи на себе маску «диктатора». Контакт встановлюється, але особистість залишається за межами передачі. Вона виходить на екран рівно настільки, наскільки це треба комунікатору.


   Комунікатор виступає в ролі «пастора» або «вчителя». Контакт встановлюється, особистість глядача в цьому діалозі присутня та частково виявляється, але вона поставлена як і в попередньому випадку в рамки, відведені комунікатором. Глядач запитує, просить, сподівається. Вже від самої настанови глядач стає залежним.


   Комунікатор може виступати в ролі «друга», «партнера», «співрозмовника». Контакт комунікатора із глядачем у цьому випадку найбільш близький до звичайного спілкування


   7. Від уміння ведучого емоційно залучити глядачів у події телеекрану залежить рівень їхньої активності в діалозі «телебачення аудиторія». Потрібно враховувати конкуренцію, адже глядач обиратиме ту програму, яка для нього цікавіша, від перегляду якої він отримає більше інформації.


Таким чином, програма, яка має зворотний зв’язок із аудиторією, повинна виконувати завдання:


— визначення шляхом якісних соціологічних досліджень (фокус-інтерв’ю) найбільш актуальних питань економічного розвитку;


— визначення «думок лідерів» – експертів з найбільш значущих і дискусійних питань та залучення їх до відкритого діалогу, навіть  в межах круглих столів за участю журналістів;


— залучення до дискусії телевізійної аудиторії програми безпосередньо за допомогою інтерактивного опитування як під час ефіру, так і до нього, навіть за допомогою Інтернету, SMS-повідомлень;


— створення прецеденту суспільної експертизи рішень, прийнятих під час попередніх дискусій.


 


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины