ПРАГМАТИЧНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ВВІЧЛИВОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРАГМАТИЧНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ВВІЧЛИВОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)
Альтернативное Название: Прагматичные и ФУНКЦИОНАЛЬНО-коммуникативные аспекты ВЕЖЛИВОСТИ (На материале СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

              У вступі розкрито стан вивчення наукової проблеми у сучасному українському мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об'єкт та предмет  дослідження, з'ясовано теоретичне значення дисертації, її новизну й практичну цінність, окреслено методологічну основу й методи дослідження, поінформовано про апробацію, публікації та обсяг роботи.


              У першому розділі – Історія дослідження прагматичних  аспектів    спілкування узагальнено основні погляди теоретиків функціонального підходу в комунікації, представлені ключові постулати прагматичних аспектів спілкування, визначено поняттєво-термінологічний апарат.


              Головну увагу присвячено аналізу найважливіших теорій, концепцій, вчень, які безпосередньо стосуються теми дисертаційного дослідження.   


              Розкрито сутність  теорії  мовленнєвих актів (МА) (Дж.Остін, Дж.Серл, Д.Ґордон та  Дж.Лакофф, П.-Г. Ґрайс, П.Браун та С.Левінсон, Дж.Ліч тощо).


     Відзначено, що основними  постулатами теорії  МА  є :



  • розмежування   висловлювань  на  перформативи  і констативи;

  • виділення  трьох  складових  мовленнєвого  акту  –  локуції, іллокуції  і  перлокуції, і  як  результат,  відмежування  прямих  мовленнєвих  актів  від  непрямих,  інтерпретованих  прагматично;

  • вирізнення  П.-Г. Ґрайсом  лінгвального  явища  мовленнєвої  імплікатури,  яке  полягає у розмежуванні  того,  що  звучить у  висловлюванні  і того,  що  насправді  має  на  увазі   мовець.


        Перша версія теорії МА  відома під назвою “теорія Остіна”,  який  досліджував


перформативні  висловлювання.  Згідно з цією теорією одиницею комунікації є не речення чи висловлювання, а мовленнєвий акт  (власне мовленнєва дія). Ядром кожного МА є  іллокутивний акт з певною  іллокутивною  силою.  Іллокутивні  акти  відображають  намір  мовця  викликати  запланований  ефект.


          Звернено увагу на  дослідження теоретиками мовленнєвих актів непрямих іллокуцій (Дж.Серл, Д. Ґордон, Дж.Лакофф, П.Браун, С.Левінсон тощо), визначення ними поняття  іллокутивних  сил та пояснення  способів  їх  втілення.


          Розглянуто концепцію Ґрайса, побудовану на використанні у процесі інтерпрета-


ції непрямих іллокуцій лінгвального явища мовленнєвих імплікатур, згідно з якою під-


текст імплікатур дискурсу має тенденцію з’являтися тоді, коли порушуються коопера-


тивні максими:  повноти інформації,  якості,  доречності,  манери. 


          Відзначено, що  система принципів спілкування з правилами їх реалізації, які регулюють мовленнєву поведінку комунікантів і ґрунтуються на певних категоріях і критеріях, об'єднуються сучасними дослідниками проблем успішної комунікації в так званий комунікативний кодекс (Ф.Бацевич, Є.Клюєв ).


          У другому розділі – Принцип  ввічливості  і  способи  його  реалізації – розкрито роль принципу ввічливості через втілення етикетних максим. Звернено увагу на те, що максими принципу ввічливості покликані сприяти створенню доброзичливої атмосфери, приязного тла для реалізації комунікативних стратегій. Аналіз ілюстратив-ного матеріалу показав, що прагматична  результативність та успішність у досягненні  мети великою мірою залежать від вмілого застосування правил спілкування, де етикетні максими такту, похвали, згоди, скромності, виявлення  уваги  та ін., суть яких  полягає у максимальному вивищуванні образу співбесідника, відіграють важливу роль.


            Встановлено однак, що у використанні максим  спілкування, як  кооперативних так і етикетних, завжди слід мати на  увазі те, що жодна з максим,  які  є   втіленням  принципу  кооперації  та  принципу  ввічливості, не має абсолютного  характеру: одночасно можуть проявлятися  декілька максим, але теж допускаються  випадки, коли одна максима виключає  іншу. Як показали результати дослідження, випадки неузгодження максим найчастіше трапляються в ситуаціях виявлення ввічливості, як, наприклад, у випадку застосування максими похвали на адресу Володі Клименка – персонажа  драми  О.Коломійця “Убий  лева!”:


Катя: Такий  винахід  достойний  похвали.  Я  рада  за  дядю  Володю... Гадаю, ви  достойно  оцінили  успіх  дяді  Володі... Коли  б  мені  довелося  писати  екзаменаційну  роботу  на  тему: “Мій  улюблений  герой”, я  б  написала  про дядю Володю!


Бабуся: І словечка не знайду, щоб тобі подякувати.Синочку, я б перехрестилася до те-


бе, як до бога. Ти поміг маленькому. Заснуло, і дихає легше, і  в грудях не так хрипить.


Сергій: (наливає вина) За товариша! Бачиш, куди  сягнув наш Володя! “Рідина Климен-


ка”в усіх аптеках... Клименко!  Здорово!  Бабуся  сказала: “ Молилася  б, як  до бога”.


Володя КлименкоВласне,  це  було  уже  давно  відомо  в  народній  медицині, а я в якійсь мірі узагальнив, розробив, рекомендував  рецепт  виготовлення.


          Вищенаведена ситуація ілюструє застосування максими похвали через використання таких мовних форм лінгвальної інтерпретації,  як прикметників достойний, улюблений, прислівника достойно та висловлювання  я  б  перехрестилася  до тебе, як до  бога;  молилася  б, як  до бога та ін.


           З іншого боку, адресат (Володя) відхиляє похвалу на свою адресу, посилаючись на те, що його винахід був уже відомий в народній  медицині і що він тільки узагальнив те, що вже було відоме. Цей приклад засвідчує застосування  адресатом максими  скромності і одночасне недотримання максими згоди.


           У дисертаційному дослідженні  відзначено, що випадки неузгодженості комунікативних максим у сучасній прагмалінгвістиці розглядаються як прагматичні ефекти ввічливості, а їх причина вбачається в асиметричній природі мовленнєвого етикету. Наприклад, послідовно дотримуючись максими скромності, учасники спілкування рішуче заперечуватимуть компліменти, тим самим порушуючи максиму згоди, що й засвідчує  ілюстрація з повісті О.Кобилянської “Апостол черні”. Отець Захарій застосовує максиму похвали, дякуючи Юліяну Цезаревичу та його батькові за лицарський учинок хлопця (спіймав сполоханих коней отця, тим самим врятував о.Захарія та його доньку Еву від каліцтва). Називаючи Юліяна своїм спасителем, отець звертається до Юліяна та його батька: “Тим часом щире спасибіг вам, українче Юліяне Цезаревичу... Коли ви були раз лицарем для нас, то будьте ним і дальше...”


У відповідь батько Юліяна, а пізніше й сам юнак відхиляють похвалу:


Максим Цезаревич: Ви переоцінюєте вчинок мого сина, отче. Це звичайна юнацька відвага.


Юліян Цезаревич: Найкраще, шановний отче, забути за мій незначний учинок якнайскоріше... Мені цілком не треба дякувати. Подайте руку і будемо поквитовані.


Висловлювання переоцінюєте вчинок, незначний вчинок, звичайна юнацька відвага служать реалізації максими скромності, але й одночасно свідчать про недотримання максими згоди. Такі випадки лінгвіст Ліч називає парадоксами ввічливості, прирівнюючи порушення однієї етикетної максими заради іншої до ситуації, коли двоє джентельменів зіткнулися в дверях і не можуть пройти, тому що їхня ввічливість не дозволяє пройти першим (Дж.Ліч, 1983). Інакше кажучи, мовленнєвий акт, здійснений на адресу одного учасника комунікації, не може зазвичай бути прийнятим іншим учасником спілкування.


Так, у вищенаведеному прикладі максима  схвалення вимагає похвалити співроз-


мовника за здійснений лицарський вчинок, тоді як максима скромності рекомендує адресату  відхилити комплімент, інакше поведінка учасника КА була б неввічливою. Але ще з іншого боку, максима згоди вимагає від адресата прийняти похвалу. Таким чином, через асиметричність етикету ввічливості практично неможливо дотримуватись одночасно всіх максим: порушується одна заради іншої, бо інакше надто ввічлива поведінка може призвести до так званої “комедії бездіяльності” (моделі дзеркальної поведінки в симетричних ситуаціях), коли одночасна дія всіх максим ставить співбесідників у безвихідне становище, етичний вихід з якого неможливий.


          У розділі третьому - Функціонально-прагматична типологія формул мовленнєвого етикету (ФМЕ) - розглянуто особливості етикетних кліше як засобів реалізації принципу ввічливості, а також здійснена їх класифікація згідно з функціонально-прагматичною типологією. Проаналізовано також своєрідну природу ситуацій, в яких застосовуються ФМЕ.


             Звернено увагу на те, що етикетне мовлення можливе лише за наявності адресанта і адресата в діалогічній ситуації, яку характеризує збіг дії з моментом мовлення, а це означає, що будь-яке кліше ввічливості обмежене прагматичними координатами  я– ти – тут – тепер. Ілюстративний матеріал засвідчує, що втрата висловлюваннями наведених  координат  призводить  до втрати  статусу  етикетних  кліше. 


Пор.: “Отаман ...  широким  жестом  запросив: -Прошу,  панове,  до  столу


 (Антоненко-Давидович Б. На  шляхах  і  роздоріжжях).


“Ярослава  поздоровила  капітана: - Вітаю  з  нагородою. Я  ж  казала, що  ви  станете  знаменитістю (Гончар  О. Циклон).


          У наведених ситуаціях поряд з кліше ввічливості прошу, вітаю вжито речення  з дієсловами у минулому  часі запросив, поздоровила, які повідомляють про здійснену дію, втрачаючи  при цьому статус етикетних формул.


           Дослідження прагматичного змісту висловлювань, на противагу лексично-грама-


тичному, дало змогу  класифікувати етикетні кліше згідно з прагматично-функціональ-


ною класифікацією іллокутивних МА.        


          У учасній українській мові ввічливість реалізується загалом у директивах, а кон-


кретніше у висловлюваннях-реквестивах, у яких, наказуючи, просячи, даючи пораду чи рекомендацію, мовець застосовує етикетні формули. Внутрішньо ввічливими є ви-


словлювання-експресиви: подяка, привітання, вибачення, співчуття, оцінювання тощо, що  виражають емоційний стан мовця, його особисте відношення до предмета мовлен-


ня. З групи експресивів у дисертаційному дослідженні виокремлені ті вирази, які не просто сповіщають про психологічний стан мовця, а входять у контекст реальних подій безпосередньо, спричинюючи  певні наслідки, так звані перформативи. Наприклад, кліше ввічливості дякую, розширене зверненням до адресата чи  мотивацією, за  що  висловлюється  вдячність, як-от: прислівниками  дуже, щиро, гарно, ґречно або виразами, в яких  міститься повтор прислівника на зразок “Дуже  й  дуже  дякую” (І.Шаповал. У  пошуках  скарбів), – висловлювання-експресив. Проте в іншій ситуації, коли продавець на своє  запитання Ще  щось  подати? отримує  відповідь клієнта  Дя-кую, то остання  репліка не виражає, звичайно, якигось особливих  почуттів вдячності до продавця, як і продавець, отримуючи гроші від клієнта, говорить  Дякую  згідно з ви-


могами культури обслуговування у магазині, а не з приводу симпатій до клієнта. В обох наведених ситуаціях висловлювання  Дякую не несе в собі змісту почуття, а  вживається для створення  приязної  атмосфери і, отже, виступає у функції перформатива.


  На широкому ілюстративному матеріалі досліджено також, як кліше ввічливості впливають на  реалізацію певного перлокутивного наміру з метою досягнення запланованого перлокутивного ефекту, як, наприклад, у наступній ситуації.


Степан, персонаж драматичного твору Лесі Українки “Бояриня”, інформує свою дружину Оксану, що вона має привітати запрошених в гості бояр за московським зви-


чаєм: винести їм на тарелі меду, уклонитися, і старший боярин поцілує її в уста. Оксана не згоджується: “Степане! Що ти кажеш? Мене бояри цілувати мають?”


Тоді Степанові мати і сестра Ганна просять Оксану погодитися:


Мати: Вийди, доню, голубонько! І я тебе прошу! Не дай мені старій на очі бачить Степанової згуби.


Ганна: Ой сестричко! Якби ти знала, що за лютий дід отой боярин!.. Я тебе благаю! Сестриченько! Не загуби ж ти нас!


І Оксана погоджується. Відзначена ситуація ілюструє, як експліцитні перформативи прошу, благаю та демінутиви голубонько, сестричко, сестриченько сприяють зміні первинного перлокутивного ефекту. Адресат іллокутивного акту прохання  (Оксана) під впливом засобів ввічливості змінює свою думку і погоджується. Цей та інші подібні приклади ілюструють велику прагматичну силу засобів мовленнєвого етикету.


Фрагмент повісті Ю.Андруховича “Перверзія”, ілюструє часткову зміну первин-


ного комунікативного наміру адресата.


Станіслав: Я хотів би висповідатися, отче Антоніо... Перепрошую, отче Антоніо, чи не могли б ви порушити тайну моєї сповіді ?..я хотів би, щоб ви її порушили!


Отець Антоніо: Уперше чую щось подібне, сину мій.


Станіслав: Повірте, отче Антоніо, це дуже важливо. І я дозволю вам за якийсь час розповісти всім, кому повважаєте за потрібне, те, що я тут скажу.


Отець Антоніо: Ти дозволяєш?.. Як смієш ти дозволяти чи не дозволяти щось таке, до чого не маєш права? Чи знаєш ти, що коли діється одна з великих Божих таїн, то ми, раби і слуги Господні, не повинні до неї втручатися зі своєю затятою самоволею?


Станіслав: У такому разі, отче Антоніо, я прошу не вважати це сповіддю в церковно-канонічному сенсі. Я прошу вас лише про розмову.


Отець Антоніо: Але в такому разі,... це буде тільки розмова двох звичайних людей. І не більше.


                Мовець (Станіслав) тільки частково досягає запланованого перлокутивного ефекту. Адресат (о. Антоніо) погоджується вислухати його в сенсі приватного дискурсу, а не як церковнослужитель.


                Отже, інколи перлокутивний ефект висловлювання не може бути передбаче-


ний мовцем. Адресат мовленнєвого акту за певних обставин може вчинити по-різному, і адресант може виявитися неспроможний вплинути на зміну первинного наміру.


                У четвертому розділі -Іронія як прагматична стратегія ввічливості - розглянуто особливості опосередкованих форм мовленнєвої взаємодії і зроблено висновок про те, що непрямі іллокуції можуть бути комунікативно ефективнішими, ніж прямі. Розкрито прагматичну сутність іронії, окреслено мовленнєві механізми створення іронічного змісту та особливості іронічних висловлювань у структурі прагматики ввічливості.


           Відносно  явища  іронії виявлено  два  підходи – літературознавчий (традиційний), опертий на семантичну теорію іронії, та прагматичний, що ґрунтується на теорії мовленнєвих імплікатур. Відзначено, що іронія як стилістичний засіб розгля-


дається вітчизняними вченими, літературознавцями зокрема, “ як художній троп, що  виражає насмішку, лукавство, глузування, удавання, ... коли висловлювання набуває у контексті протилежного значення “ (Літературознавчий словник-довідник. - К.: Академія, 1997). Тим часом виникає потреба, досліджуючи власне мовленнєві механіз-


ми природи іронії в ситуаціях повсякденного спілкування, представити іронію в спосіб нетрадиційний. Іронія - це не просто насмішка,  де прихований зміст є запереченням буквального, а неординарний спосіб формулювання негативної оцінки у завуальованій формі, коли пряме та імпліцитне значення сказаного суттєво відрізняються. Прихова-ний зміст іронічних висловлювань не завжди зводиться тільки до заперечення експлі-цитного змісту, як це традиційно розглядається у літературознавстві. Невідповідність більше відповідає природі іронії, ніж протилежність, “коли задається така ситуація, за якої виникає повний незбіг між пропозиційним змістом висловлювання і його мовлен-нєвим змістом” (Т.Космеда. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики. – Львів, 2000). Отже, іронію не можна обмежувати лише відносинами протилежності. Саме цим викликані спроби відмежувати іронію-ефект від іронії як стилістичного прийому. Іронія як стилістичний засіб розглядається лише як один із способів створення іронічного змісту на противагу іронії-ефекту, в якій  вбачаються всі випадки  невідповідності прямого та імпліцитного значень висловлювання.


           Продемонструємо це уривком повісті О.Коломійця “Убий лева”. Катя – дочка Надійки і Сергія,  у розмові з Володею іронізує над своїми батьками з приводу їхнього матеріалізму.


Катя: Є університет мільйонів. З мене досить... Куди дінешся будемо тією ж стежкою чапати, будемо, як вони. Мама вже захистилася, завлабом працює. Тато завом. Що ще? Ага, “Волгу” таки куплять! “Жигулі”, дрібноміщанська тачка! “Волга” ознака дворянства. Кімнат три. Що ще? Клопіт батьків: я на виданні... В інститут треба засватати. /В який? Л.Г./ Куди батьки впхнуть. Зараз у них день і ніч наради. Розробляють стратегію і тактику боротьби за місце під сонцем науки... Володя (іронічно посміхається):  Десь читав, запам’яталося...Одного запитали: “Яка в тебе професія? Мисливець на левів,відповідає той. А скільки ти їх вбив? запитують. Жодного... сказав він...”Головне не тільки мати професію мисливця на левів, а й убити лева, а в цьому ніхто не допоможе треба самому” .


Іронія у вищенаведеному фрагменті створюється передусім шляхом відчутного порушення максими повноти інформації (зроби свою мовленнєву участь настільки інформативною, настільки це необхідно, не висловлюй зайвого). Мовець (Катя) багато-


слівно описує стиль життя своєї сім’ї, у деталях характеризує плани своїх батьків на майбутнє тощо. Іронічний ефект КА підсилюють також випадки порушення максими доречності на зразок в інститут треба засватати, розробляють стратегію і такти-


ку боротьби за місце під сонцем науки тощо. Аксіологічними операторами іронічного


підексту виступають висловлювання тією ж стежкою чапати, завлабом, завом, бать-


ки впхнуть, які надають розмові іронічного спрямування. Правильно інтерпретуючи ім-


плікатуру КА, слухач (Володя) підтримує іронічний тон розмови. Отже, невідповідність між змістом висловлювання і його формою, а також авторська оцінка щодо предмета іронізування є неодмінними атрибутами внутрішньої прагматичної сутності іронії. Саме завдяки цьому іронія дає адресанту змогу втілити у підтексті суб'єктивно-оцінну модальність негативного характеру відносно того чи іншого явища дійсності, не кажучи цього вголос. Така властивість іронії-ефекту, з одного боку, виключає можливість адресата захищатися, що попереджує будь-які комунікативні девіації. З іншого боку, мовцю залишається право коли завгодно відступити від первинного наміру, що також сприяє успішності КА.


           Ілюстрацією цього слугує фрагмент розмови адвоката Рафаловича з паном Брикальським, персонажів повісті І.Франка “Перехресні стежки”.


Пан Брикальський несподівано з’являється у приватному помешканні адвоката Рафаловича з претензіями щодо провадження справи селян, які склали на нього позов. Прослідкуймо їхню розмову.


Брикальський: Дякую, дякую. Отже так! Се ваша робітня... Даруйте, що вас тут нападаю, та й ще в такій вчасній годині. Був у вашій канцелярії там замкнено...”Дай, – думаю собі, відвідаю того льва в його леговищі”.


 Рафалович: Дуже вдячний за честь.


Брикальський: Але ж навпаки, навпаки! Я дуже рад. Здавна бажав відвідати вас у вашім, sanctuarium , в тій кузні, де властиво виковуються ті плани...


 Рафалович: Пан маршалок іронізують. Я собі простий адвокатина. Куди мені до пла-


нів? Як бачите, жию попросту, заробляю на хліб, удержуюся сяк-так при теперішнім порядку і зовсім не почуваю в собі ані сили, ані охоти на суспільного реформатора.


Іронічні закиди адресанта Брикальського створюються шляхом надмірного вивищування адресата Рафаловича через гіперболізацію його особистісних рис, що виражається метафорами і порівняннями на зразок  льва в його леговищі, у вашім sanctuarium. Поза контекстом дискурсу вищенаведені репліки могли б бути сприйняті як компліменти на адресу співкомуніканта. Очевидно, що іронічне звучання розглянутого фрагмента створюється не лише шляхом гіперболізації. Істотними є конотації невідповідності, контрасту змісту і форми висловлювань, як, наприклад, відсутність приводу, через який маршалек Брикальський міг би тішитися зустріччю з адвокатом  чи вихваляти його, що сигналізує про імплікатуру дискурсу.


          Комунікативний намір маршалка розбити, здемаскувати Євгенія, любуватися йо-


го заклопотанням, коли побачить, що його бунтівницька агітація серед селян відкри-та, зраджена тими, кому мала вийти на користь глибоко прихований у формі іроніч-


них висловлювань, які в будь-який момент КА можна витлумачити як комліменти, що міжособистісно менш ризиковано, ніж висування відкритих звинувачень на адресу ін-


терлокутора.  Намір чіткий у свідомості адресанта, але відкритий для змін. Тактика приховування справжніх інтенцій мовця  та можливість зміни первинного комунікатив-


ного наміру відповідно до ситуації дає змогу адресанту КА змінити напрямок діалогу. Слухачеві (Рафаловичу) залишається тільки здогадуватися про істинне ставлення до себе партнера комунікації та про істинну мету його відвідин.   


          Таким  чином,  іронія сприяє реалізації  висловлювань із підтекстом  прихованої насмішки  і  служить  певною  мірою  принципу  ввічливості.  Ілюстративний матеріал засвідчив, що в  іронічних висловлюваннях насмішка мовця прихована у підтексті, що не суперечить етикетному принципу. У інших  випадках - чи то добродушного  кепку-


вання, чи злосливого глузування - насмішка є очевидною, що є грубим порушенням максими такту.  Ілюстрацією цього є такий  фрагмент:


Старшина: Слухай, ... ти  мені  подобаєшся,  то  я  у  вашу  Гомін – Цибулю   приїду  після  армії  свататись.


Килина:  Приїжджай.


Старшина: А  щоб  тебе  не  вкрали  до  мого  приїзду,  то  лишу  тобі    цього  пса... Хай  стереже  тебе.


Килина:     Мене  й  без  пса  ніхто  не  вкраде  (Гуцало Є. Дівчата на виданні).


          Розмова між старшиною і Килиною сприймається як глузування. Про  те, що це є саме так, свідчать пресупозиції  КА: старшина, випадково проїжджаючи селом зі своєю частиною, зачіпає  Килину, а собаку залишає  тільки тому, що той прихворів і може здохнути в дорозі. Старшина звертається  до  лейтенанта:  Віддати!  Хай  стереже  мою  наречену... Підтекст  глузування створюється через відкрите протиріччя між тим, що мовець висловлює, і тим, що насправді відбувається:  “молоденький, пухкогубий  лейтенантик,  і  не  глянувши  на  Килину,  махнув  рукою,  дозволяючи:  мовляв,  хай  бере,  хоч  не  нам  доведеться  закопувати  в  землю”.


Інший випадок ілюструє порушення правил ввічливості через вживання сарказму (злосливого глузування).


Регіна: Слухай, Валеріане, се не може так далі бути.


Стальський: Що таке?


Регіна: Ти знаєш що. Або я твоя жінка, або ні.


Стальський: Ну, і що з того?


Регіна: Мусиш відправити Орисю.


Стальський: Мушу?.. Не бачу того мусу.


Регіна: Я не можу з нею жити в однім помешканні.


Стальський: Ти й не жиєш. Ти жиєш у покою, а вона в кухні.


Регіна: Я не можу стерпіти, щоб вона довше була в кухні.


Стальський: Зле варить?..


Регіна: ...Одної хвилі не стерплю, щоб обік мене жила в домі наложниця мойого мужа.


Стальський: Ну, ну! Наложниця! Пощо зараз таке погане слово? Хіба вона наложни-


ця? Служниця, та й годі. Кому яке діло до того, яку службу сповняє вона? (Франко І. Перехресні стежки).


           Комунікант (Стальський) грубо глузує зі своєї дружини. Байдуже вдаючи, що не розуміє, що трапилось на зразок Що таке?, Ну, і що з того?, суб’єкт спілкування порушує максиму якості. А цинічні питання Зле варить?, Кому яке діло до того, яку службу сповняє вона? свідчать про відкриту насмішку над адресатом (Регіною) і, крім того, про грубе порушення адресантом моральних норм у стосунку до близької людини, і тим самим - максими такту. Мовленнєва поведінка на зразок вищенаведеної ілюструє грубе порушення елементарних правил ввічливості.


         Як підтвердили результати дослідження, добродушне кепкування чи злосливе глузування (нещадне і сатиричне) порушують етикетні норми, а принцип іронії сприяє у більшості випадків етикетній неконфліктній поведінці.Такий підхід щодо іронічних висловлювань у світлі непрямих іллокуцій та стратегічної двозначності з метою виявлення ввічливості, хоч і не є чимсь зовсім новим, бо сягає своїми  коренями епохи античності (ще Аристотель радив іронічний спосіб висловлювання, притаманний  добре вихованій людині), однак не знайшов достатнього відображення у сучасній лінгвістичній літературі. Переоцінка  явища іронії згідно з функціонально-прагматичною моделлю спілкування  ще чекає на своє глибоке вивчення.


           У висновках узагальнюються результати дослідження:


      –  Прагматичне значення висловлювання окреслюється відносно адресанта, адреса-


та та мовленнєвої ситуації. З адресантом і адресатом пов’язані такі аспекти КА: відкри-


та і прихована мета висловлювання, яка зумовлює іллокутивні наміри або іллокутивні сили, вплив висловлювання на адресата або перлокутивний ефект, приховані наміри адресанта або непрямі іллокуції, інтерпретація імпліцитних значень тощо. Мовленнєва ситуація визначає комунікативну поведінку суб’єктів спілкування, стратегії і тактики. З нею пов’язані передовсім прагматичні пресупозиції (спільний фонд знань учасників КА) та аксіологічні аспекти (оцінка  комунікантами того, що повідомляється).


         - З метою успішного досягнення запланованих прагматичних результатів співрозмовники дотримуються принципів спілкування з конкретними правилами їх реалізації. Принцип кооперації Ґрайса визначає комунікативний внесок суб’єктів КА головним чином в умовах формального спілкування. У побутовому спілкуванні в дію вступає принцип ввічливості  через застосування етикетних максим.


           -  Аналіз мовного матеріалу показав, що у використанні максим спілкування трапляються випадки неузгодження, найчастіше в ситуаціях виявлення ввічливості, тому що принцип ввічливості не передбачає дзеркально точного відображення одних і тих самих мовленнєвих дій у стосунку до адресанта і адресата висловлювання.


-   Дослідження прагматичного змісту висловлювань ввічливості, на противагу лексично-граматичному, дало змогу класифікувати етикетні кліше за прагматичним принципом. У роботі етикетні формули розподілено на групи відповідно до прагматично-функціональної класифікації іллокутивних МА. Аналіз ситуацій спілкування підтвердив припущення про те, що ФМЕ, репрезентуючи ввічливість в основному в межах прагматичних типів висловлювань перформативів, експресивів, реквестивів, вимагають для свого здійснення певних умов: безпосередньої участі адресанта і адресата й наявності мовленнєвої ситуації, обмеженої прагматичними координатами я-ти-тут-тепер. Крім того, виявлена тенденція вживання тих чи інших прагматичних типів висловлювань у конкретних мовленнєвих ситуаціях. Так, висловлювання-перформативи та експресиви переважають в ситуаціях Привітання. Прощання. Домінувальними прагматичними типами висловлювань у ситуаціях Прохання виступають реквестиви. У стосунку до ситуацій Вибачення, Подяка, Побажання найчастіше використовуються експресиви.


- У результаті прагматичного аналізу виявлено, що різні прагматичні типи висловлювань, як-от: перформатив Дякую та реквестив Спасибі, можуть слугувати засобом передачі одного і того ж прагматичного смислу, як і те, що конкретні умови спілкування (контекст ситуації) спричинюються до іншого прагматичного змісту в подібних, на перший погляд, висловлюваннях на зразок Добрий день (перформатив), але Добрий день, сусідонько (експресив).


Дослідження перформативних висловлювань ввічливості дало змогу виявити деякі специфічні лексико-семантичні та прагматичні особливості висловлювань-перформативів: у визначенні перформативності висловлювання поряд із лексично-граматичним критерієм домінувальним є застосування прагматичного чинника: еквівалентність дії, вчинку, що уможливлює знаходження відповідного еспліцитного перформатива стосовно деяких кліше мовленнєвого етикету. У світлі вищезгаданого етикетна формула Вибачте, наприклад, згідно з формою відповідає висловлюванню-реквестиву, але прагматичний зміст Я прошу вибачення, дає змогу класифікувати її як перформативне висловлювання.


        -  Аналіз особливостей опосередкованих форм мовленнєвої взаємодії дав змогу констатувати, що непрямі іллокуції іноді є комунікативно ефективнішими, ніж прямі. Імпліцитні прохання у формі питань, категорія модальності, умовні речення, негативні пропозиції, що сприяють реалізації стратегії натяку, трапляються у сучасній комуніка-


тивній практиці частіше, ніж прямі форми мовленнєвої взаємодії. Все це засвідчує тенденцію переважання комунікативної стратегії натяку, що виявляється у відчутному зростанні звернень співкомунікантів до непрямих іллокуцій.


                 Встановлено, що невизначеність, двоїстіть сприйняття найбільшою мірою притаманні іронії, і, що іронічні висловлювання в межах опосередкованих іллокуцій сприяють реалізації підтексту прихованої насмішки, а це,  своєю чергою, служить певною мірою принципу ввічливості.


           - У ході дослідження виявлено кардинальну зміну у поглядах учених на сутність явища іронії: іронія зараз розглядається не стільки як літературний прийом, скільки як спосіб світосприймання, що непомітно виник як загальна тенденція сучасності. Звер-нення до явища іронії як до мовного феномена, а не тільки стилістичного чи драматич-


ного прийому, викликало виникнення нового поняття - іронічний смисл, або іронія-ефект, що створюється низкою різнорівневих засобів мови. Дослідження мовленнєвої імплікатури як прагматичного механізму створення іронічного ефекту засвідчило, що підтекст імплікатури ґрунтується на взаємодії висловлювання з контекстом, внаслідок чого експліцитний синтез форми і змісту приховує підтекстову роздвоєність, існування іншого виміру, який дозволяє адресанту втілити у підтексті субєктивно-оцінну модаль-


ність. Підтекст мовленнєвої імплікатури у кожному конкретному випадку визначається наміром адресанта, який виражається амбівалентно з певною стратегічною метою.


         -  Ілюстративний матеріал засвідчив, що іронія-ефект відрізняється від комічного і сатиричного. Механізм створення іронічного змісту є абсолютно іншим, ніж, наприклад, кепкування чи злосливого глузування. Наявність протиріччя у змісті, як  у випадках кепкування чи сарказму, виражається відкрито і не створює жодного іронічного ефекту. Прагматична сутність іронічного смислу (ефекту) полягає у невідповідності прямого та прихованого значень. Таке складне співвідношення прямого та імпліцитного значення іронічного висловлювання повязує іронію-ефект з субєктивно-оцінною модальністю, завдяки якій автор іронічного висловлювання чітко висловлює свою думку щодо оцінюваного явища, фактично не кажучи цього вголос.


        -  Реалізація принципу ввічливості полягає не тільки в нормативному застосуванні етикетних формул. У структурі прагматики ввічливості не менш важливим є застосування  комунікативних стратегій непрямого інформування,  іронії зокрема. В опосередкованих іллокуціях яскраво виражена невідповідність прямого та імпліцитного значень, а це, поза сумнівом, сфера дослідження прагматики.


        Таким чином, ввічливість і прагматика - явища взаємопов¢язані і взаємозумовлені. Уже в самій сутності явища ввічливості закладений прагматичний ефект, з іншого боку, прагматика й сама виступає засобом виявлення ввічливості. У багатьох випадках праг-


матична двоїстість сприйняття непрямих іллокуцій стає стратегією ввічливості. Зага-лом ввічливість є головною мотивацією стратегії натяку, яка залишає адресату право вибору, що попереджує нав¢язування, яке могло б мати негативний вплив на стосунки між мовцем і слухачем. Усе це свідчить про внутрішню прагматичність ввічливості.       


        Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:


1.      Класифікація висловлювань ввічливості за принципом прагматичних типів речень // Вісник Прикарпатського університету. Філологія.Вип. VIII. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С.109-114.


2.      Прагматичний аспект ввічливості  // Українознавчі студії. Вип. 4-5. Івано-Франківськ: Інститут українознавства при Прикарпатському університеті  ім. Василя Стефаника, 2002-2003. С.294-302.


3.       Іронічні висловлювання в структурі прагматики ввічливості // Вісник Прикарпатського університету. Філологія.Вип.ІХ-Х. Івано-Франківськ: Плай, 2005. С.246-254.


Ввічливість у структурі перформативних висловлювань // Вісник Прикарпатського університету. Філологія.Вип.ХI-XII. Івано-Франківськ: Плай, 2006. С93-103.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины