ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОРТРЕТНИХ ОПИСІВ У ТВОРАХ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОРТРЕТНИХ ОПИСІВ У ТВОРАХ М. КОЦЮБИНСЬКОГО
Альтернативное Название: Лингвостилистические ОСОБЕННОСТИ портретных Описаний В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ М. КОЦЮБИНСКОГО
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання, наукова новизна, теоретичне та практичне значення, матеріал та методи дослідження.


Перший розділ «Портретний опис як структурний елемент художнього тексту» присвячено визначенню основних теоретичних положень дисертації. У ньому розглядаються формальний і комунікативний підходи до вивчення тексту. У межах комунікативного підходу з’ясовується роль опису як одиниці тексту при дослідженні ідіостилю письменника, оскільки, на думку В.В. Виноградова, вивчення мови творів автора знаходить своє втілення у вигляді аналізу композиційно-мовленнєвих форм (опису, повідомлення і міркування). Об’єктом дослідження реферованої дисертації є портретний опис, що розуміється як фрагмент тексту, в якому повідомляється про зовнішній вигляд персонажа або персонажів. У першому розділі розглядаються дослідження, в яких портретній єдності приділяється увага в межах інших лінгвальних явищ (О.М. Гришина, О.О. Нечаєва, С.М. Плотникова та інші), і роботи, безпосередньо присвячені дослідженню лінгвостилістичних особливостей портретного опису (Г.Г. Аврахов, І.А. Бикова, О.С. Горшенєва, Ф.Т. Жилко, Л.Д. Іванов, Т.І. Іжевська, О.О. Калінюк, С.М. Криворучко, Т.В. Насалевич та інші). У розділі подано аналіз існуючих типологій портретних єдностей і запропоновано схему їх структурно-семантичної класифікації у творах М. Коцюбинського. В основу її створення покладено метод імплікаційної таксономії. При такому підході на перший план висувається завдання виділити домінантну портретну ознаку, яка імплікує ряд інших портретних ознак. Домінантною ознакою є кількість описуваних персонажів, а характеристики, що імплікуються, представлені основними мовними елементами побудови портретних описів; умовами упорядкування основних мовних елементів побудови; сигнальною мовною рисою, яка вводить портретну єдність у текст; розташуванням портретних описів у межах тексту; співвідношенням у них зовнішнього і внутрішнього.


У другому розділі «Структурно-семантичні типи портретного опису у творах М. Коцюбинського» пропонується структурно-семантична типологія портретних єдностей у творах письменника. Залежно від кількості персонажів виділяються чотири домінантні портретні різновиди: одиничний, здвоєний, строєний і груповий. Одиничний портретний тип описує зовнішність одного героя: Товстий, добродушний турок із горбатим носом та чорними блискучими вусами на свіжому виду спокійно вислухав їх через драгомана (Т.2.–136), здвоєний портретний опис відбиває зовнішність двох персонажів: …чорний смокінг у білих штанах мовчки і методично ріже криваве м’ясо, а біля нього дама у білім уся впірнула між дві половинки червоного Бедекера (Т.3.–163), строєна портретна єдність подає опис трьох дійових осіб: Троє молодих людей сидять на поренчатах, що одділяють море од вулиці. Чужосторонці. Один чорний, голений, як актор, низький і кремезний. Двоє блідих, худих, русявих (Т.4.–166), груповий портретний різновид являє собою опис групи або груп людей: А до того, й народ гарний, типічний: парубки, як молоді дубчаки – пишні й горді, – ідуть повз пана й шапки не здіймають; дівчата – стрункі, як дикі кози; діди кремезні, загудзовані; молодиці – хоч води напийся…(Т.2.–10). Незважаючи на розмаїття портретних типів, основним засобом опису героїв залишається для М. Коцюбинського одинична портретна єдність.


За елементами побудови, що становлять мовний стрижень портретних описів, у прозі М. Коцюбинського було вирізнено соматичні різновиди, побудовані на основі слів на позначення деталей зовнішності героїв: Од стіни до стіни заповнила вуличку в’язка колючого сіна на голові жінки. Мигнуло на мить підборіддя, кінчик рівного носа або вогонь чорного ока – і знову так само пусто і мертво в ложі вмерлої річки (Т.3.–166), вестиальні типи, стрижнем яких є іменники, що називають деталі одягу персонажів: Підо мною з підземним гулом вповзає знизу вагон і з’являються в дверях пишні жандарі в трикутних шапках, в плюмажах і з густим сріблом на фраках (Т.3.–285), і соматично-вестиальні портретні описи, де присутні слова, за допомогою яких автор змальовує зовнішність і одяг дійових осіб, використовуючи відповідні назви: Мош Костаки, високий огрядний молдуван, із червоним, мов перчиця, обличчям і ще червонішою шиєю, що так виразно відбивалась від його білої одежі – довгої, за коліна, сорочки, підперезаної червоним поясом, та білих штанів, сидів на лаві і енергічно вимахував руками та мотав головою, вкритою копицею рудого з сивиною волосся. Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалось, поділяла обурення свого хазяїна і ладна була разом з ним стати до бою з ворогами (Т.1.–258). Соматичні типи є найчастотнішими серед одиничних (55%), строєних (50%) і групових (53%) портретних єдностей. Виняток становлять здвоєні портретні описи, в яких переважають соматично-вестиальні різновиди (60%).


Із погляду мовної організації назв деталей зовнішності й одягу в творах письменника визначаються: індивідуалізуючі портретні типи (їх мета – підкреслення індивідуальних рис персонажів): …товариш прокурора все затискав уста та закочував очі, як жертва вечірня, піп поправляв наперсний хрест та гладив свої шовкові вилоги. Яким щось вовтузився довго, неспокійно розсипаючи погляд водянистих очей (Т.3.–252), об’єднувальні портретні описи (їх основу становить зовнішня схожість героїв): Пройшла пара простоволосих дівчат з високими грудьми, в червоних хустках на плечах (Т.3.–285) і об’єднувально-індивідуалізуючі портретні різновиди (тут ідентичність героїв поступово замінюється на виокремлення їх індивідуальності): Музики, троє чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола. Скрипник – сухий, миршавий парубчак в споловілих галанцях та молдуванській сорочці нахилив аж до дека скрипки голову, вкриту замість шапки копицею чорного волосся, і з виразом цікавості та здивування немов прислухався до тих згуків, що викликав смичком зі свого струмента. Його сусід-кларнетист, шпакуватий вже циган, граючи, куняв; заплющивши очі, він хитавсь взад і вперед своїм важким, ситим тулубом, одягненим у чорну ватовану піджачину… Третій музика – сурмач – працював найщиріше. Чи то від спеки, чи з великої напруги – він був увесь мокрий. Мокра, як хлюща, сорочка облипла його могутнє тіло, з чорного широкого виду стікали струмочки поту, а він усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очі так, що здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба (Т.1.–251-252). Індивідуалізуючі єдності є найчастотнішими серед одиничних і здвоєних портретних типів (100% і 80% відповідно), об’єднувально-індивідуалізуючі описи найбільш широко представлені в строєних різновидах (75%), а об’єднувальні портретні типи – в групових (78%). Подібна картина спостерігається в різні періоди творчості прозаїка.


Аналіз мовних засобів побудови портретного опису дозволив визначити у М. Коцюбинського інтродуктивні елементи, тобто слова/словосполу-чення, що вводять портретну єдність у текст. Наприклад, слово старий у портретному описі мулли: Старий суворий мулла Асан, у чалмі й довгому халаті, що мішком висів на його кістлявому задубілому тілі. Він був темний і упертий, як віслюк, і за це всі його поважали (Т.2.–148-149). Серед інтродуктивних елементів виділяються: назви деталей зовнішності; слова, що називають предмети одягу; імена персонажів; слова на позначення віку; назви, які визначають соціальний статус; слова, що вказують на стать; назви, які визначають професійну приналежність; слова, що повідомляють про суспільне становище; назви, які описують риси характеру; слова, що зображують психологічний стан героїв. Кількість інтродуктивних елементів може коливатися від одного до кількох. В одиничних єдностях їх число залежить від розташування портрета в тексті. Одиничні різновиди, що не поширюються в ході текстового розгортання, мають один інтродуктивний елемент: Поліцейський в чорнім плащі – щоки сині і ніс червоний – сонно маха прутиком у повітрі і, може, в тисячний раз поглядає на ті ж самі доми (Т.3.–285). В одиничних типах ланцюжкової побудови число інтродуктивних елементів визначається кількістю портретних ланок: 1. …в хату вскочив господар дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом, низький, з злими очима й тремтячою бородою (Т.2.–158). 2. Як він ненавидів того урядовця, з його червоними плямами на виду, з його тремтячою бородою й пискливим голосом …(Т.2.–163). Дві ланки, з яких складається цей портретний опис, передбачають наявність двох інтродуктивних елементів: головного (господар дому), що вводить портрет героя у текст, і другорядного (урядовець), яким починається наступна ланка. У здвоєному, строєному і груповому різновидах чисельність інтродуктивних елементів зумовлюється особливостями введення персонажів у текст. Наявністю одного інтродуктивного елемента характеризуються здвоєні портретні єдності, в основу яких покладено зовнішню подібність дійових осіб: Та ось од білої стіни будинку одділились дві жіночі постаті, тонкі, високі, мов молоді кипариси, і підійшли до коней (Т.2.–41), і строєні та групові портретні різновиди, де опис героїв починається з загальної характеристики, як у груповому портретному типі: Однак надходили люди. Несподівано з вулиць, з безладної груди каміння випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі. Купками й поодинці. Йшли якісь дами в довгих чорних вуалях, з мертвим, застиглим обличчям, похмурі робітники, і їх суворість наче замикали чорні костюми аж до краваток з крепу (Т.3.–274). Кілька інтродуктивних елементів автор використовує в здвоєних, строєних і групових портретних різновидах, де увага концентрується на підкреслюванні індивідуальності кожної з дійових осіб (групи осіб), як у здвоєному портретному типі: Виразно жовтіли наплічники в когось з обох боків безвусого виду, і два рядки ґудзиків зливались в жовті доріжки. Осторонь стояв піп, мотав лисою головою, наче комарів одганяв, і все стелив срібний шовк бороди на сукно чорної ряси, все гладив фіолетові вилоги широких рукавів (Т.3.–250). Назви деталей зовнішності є найбільш значущими інтродуктивними елементами. Вони представлені в 70% портретних описів. Інтродуктивні елементи є характерними показниками зв’язків, які зчіплюють портретну єдність із попередніми одиницями текстового членування. Виділяються три способи зв’язку: кореферентний, асоціативний, незалежний. Кореферентний спосіб відбувається за рахунок синонімічного повтору, що складається з інтродуктивного елемента і слова, яке зустрічається в контексті, що передує портретному описові: Врешті ляпнула хвіртка і на стежці показалась Тетяна. Суха пристаркувата дівка, вона міцно держала в замазаних свіжою землею пальцях ключ, з неймовірою поглядаючи на Раїсу (Т.2.–65). Асоціативний спосіб зв’язку здійснюється за допомогою семантичної зв’язності слова у контексті, що передує портретній єдності з інтродуктивним елементом у ній: Незабаром мала зібратись рада. Семен, насилу дочекавшись того дня, подався на майдан, де вже купчились громадяни. Дідугани з довгими сивими бородами, заклавши руки на ціпки, сидять на призьбі під розправою і щось гомонять (Т.1.–131). Під незалежним способом мається на увазі такий зв’язок, за якого інтродуктивний елемент портретного опису не пов’язаний із попереднім контекстом ні лексико-граматичними, ні асоціативно-смисловими показниками: Зігнувшись і налігши на грубу палку, портьє човга ногами, щоб подати комусь стілець. Убогий франт підпер плечима білу колону. Подерті штани, зруділий піджак – усе безбарвне. Наче він довго валявся в вапняній ямі. Креп на рукаві і з бокової кишені – кінчик рожевої хустки (Т.3.–284).


Вивчення способів організації портретних типів у творах письменника дозволило визначити сконцентровані та деконцентровані різновиди. Сутність сконцентрованості полягає у невідтворюваності портретного опису впродовж текстового розгортання і його зосередженні в одному місці тексту: Візник Йосель, міцний, високий чоловік, метушився по базару з батіжком у грубих вузлуватих руках …(Т.2.–247). Поняття деконцентрованості розуміється як неодноразове відтворення портретної єдності, яка розгортається протягом твору: 1. Сестра Аркадія, скромно спустивши вії над пісним видом, спішилась до матушки з букетом троянд, іще мокрих від роси (Т.2.–180). 2. Як із землі виросла сестра Аркадія, з пісним обличчям, із побожно згорненими на животі руками (Т.2.–189). Серед одиничних, здвоєних і групових портретних типів знаходимо сконцентровані та деконцентровані різновиди. Сконцентровані описи є більш частотними (одиничні, здвоєні й групові сконцентровані портретні єдності становлять 52%, 56% і 84% відповідно). Строєні різновиди використовуються тільки у сконцентрованому вигляді. У деконцентрованих описах виділяються три способи зв’язку ланок: номінативний, лейтмотивний і змішаний. Основою номінативного способу є повтор найменування персонажа: 1. У хату увійшла якась баба з палицею і торбиною на плечах. Нещасні черевики, усі в рідкій грязі, вітром підшита свитина, літня китайчата хустка…(Т.1.–305). 2. Страшна була баба. Низенька, збіджена, голова маленька. На лівій щоці якась темно-синя пляма…(Т.1.–305). Засобом реалізації лейтмотивного способу зв’язку є повтор назв зовнішніх рис дійових осіб або деталей: 1. Олександра вела перед. Вона зачіпала наставника, не старого ще чоловіка з довгими, білими, як льон, вусами на червоному виду (Т.1.–78). 2. Олександра нарвала липчиці і знбачки кинула її Іванові на голову. Зелена липчиця гірляндою повисла на голові, зачепилась за білий вус, за червону шию (Т.1.–79). При змішаному способі номінативні й лейтмотивні повтори представлені у портретному описі одночасно: 1. Я підійшов до Максиман. Цей був цілком протилежна натура. Високий і білявийл, вимуштруваний у військовій службі, од якої лишилась у нього лиш зручність в рухах та брава постать, - він був весь прив і одвертість (Т.2.–52). 2. Максимн спалахнув. Рум’янець залляв його обличчя, і білі вусил стали немов молочними (Т.2.–52).


Сконцентрованість/деконцентрованість портретних єдностей у прозаїка безпосередньо пов’язана з поняттям статичності/динамічності. Основою статичних портретних різновидів є їх непоширюваність у ході текстового розгортання. Динамічні портретні типи створюються за принципом поділу портретної єдності на окремі описові епізоди. Проте не тільки сконцентрованість/деконцентрованість визначає статичний/динамічний характер портретних описів. Сконцентровані портретні єдності можуть являти собою динамічний контекст, а портретні ланцюжки мати статичний потенціал. Динамічність через непряму вказівку на перебіг часових відрізків представлена у письменника в одиничних сконцентрованих різновидах: На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…» – розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі (Т.3.–181). Через зміни в зовнішності персонажа письменник створює відчуття руху. Подібні зміни розбивають портретну єдність на окремі епізоди і дають можливість сприймати її у розвитку. Іншим способом динамізації, представленим в одиничних і групових сконцентрованих типах, є переміщення персонажів у просторі, як в одиничному портретному описі: Антін розщібнувся. Розтріпаний весь, він носився по хаті, наче хтів розіпхнути плечима стіни тісної кімнати, і довге волосся гналось за ним у тій біганині (Т.3.–177). Незважаючи на те, що зовні герой тотожний сам собі, він не знаходиться в стані спокою. За допомогою дієслова носився, яке не передбачає межі у протіканні дії, письменник створює враження руху персонажа. Статичність у здвоєних портретних ланцюжках забезпечується фіксованістю емоційної напруги персонажів, яка створюється за рахунок того, що в другій ланці портретного опису увага фокусується на деталях зовнішності з першої ланки: 1. Довге обличчя Йонове стало ще довшим, в чорних очах Маріцциних блиснув вогник (Т.2.–17). 2. Витягнене обличчя Йонове і іскорки цікавості в чорних Маріцциних очах задовольнили її (Т.2.–18). Іншим способом відбиття статичності здвоєного портретного ланцюжка є прийом створення портрета в портреті: 1. Дві фотографії. Роздивляюсь при тьмяному світлі. На одній сильний чорноволосий мужчина, на другій – дитина скрутила голі пухнаті ніжки і витріщає на мене круглі очиці (Т.3.–34). 2. Потому спокійно роздивляюся скручені ніжки, голенькі ручки і кумедно поважні очиці…В мужчини неприємні уста і грубий волос (Т.3.–34). Форма побудови вже сама по собі вказує на статичний характер опису: фіксованість зображення на фотографії асоціюється з постійністю зовнішнього вигляду героїв.


Залежно від співвідношення зовнішнього і внутрішнього у прозі М.Коцюбинського вирізняються фізичні та психологічні портретні типи. У фізичних описах деталі зовнішності й одягу дають виключно зорове уявлення про зовнішність персонажів: Кремезні козаки, в одних кольорових сорочках, чистили коней, і сонце грало на їх голих по лікоть руках, на засмалених шиях, на розлитій навколо воді (Т.3.–273). У психологічних єдностях такі деталі служать засобом передачі внутрішньої сутності дійових осіб: рис характеру, інтелекту, емоційного стану: Лиця в Юстини горіли і жаль пік у грудях… Сестра Варвара ступала твердо, уперто, немов рвала пута. Зсунула брови, стисла уста і ціпком стукала в землю (Т.2.–190). Реалізація внутрішніх якостей персонажів у портретному описі здійснюється письменником двома способами: мовні одиниці реалізують у контексті закріплені за ними емоційно-оцінні значення; контекст реалізує не закріплені за мовними одиницями емоційно-оцінні значення. У першому випадку психологізм забезпечується словами, які в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінку або називають почуття і настрій персонажів. Цей спосіб виявляється в одиничних, здвоєних і групових різновидах. Наприклад, в одиничному портретному описі Горбата сестра Анфіса сидить уже в крамниці поміж образами, лиха, надута, чимсь невдоволена, немов павук той, заснована вся павутинням злості, і стежить недобрим оком за ворогами (Т.2.–185) психологізм передається через значення слів лиха, надута, невдоволена, емоційно-оцінне забарвлення яких має узуальний характер. У другому випадку психологізм досягається за рахунок слів, що не мають постійного емоційного забарвлення і набувають його залежно від того, в якому контексті та з якою настановою використовуються. Цей спосіб поширений в усіх домінантних типах, як в одиничній портретній єдності: Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (Т.2.–173). Тут особливості емоційного стану персонажів визначаються через контекст. Нейтральні слова присохлі до вилиць лиця і сухі немиготливі очі під впливом мовного оточення набувають можливості відтворювати почуття героя – його сумний настрій. Передача внутрішньої сутності дійових осіб через мовні одиниці, за якими не закріплені емоційно-оцінні значення, переважає в портретних описах письменника. Психологічні типи більш частотні серед одиничних портретних єдностей (53%). У здвоєних, строєних і групових різновидах превалює фізичний портретний тип (70%, 60%, 54% відповідно). Ця тенденція спостерігається протягом усієї творчості прозаїка.


Третій розділ «Лексичні засоби створення портретних описів у творах М. Коцюбинського» присвячено дослідженню лексичного наповнення портретних різновидів. Аналіз показав, що лексичним фундаментом кожної портретної єдності є дві групи іменників: зі значенням «тіло» і «одяг». Перша група традиційно називається соматизмами (від грецьк. ДщмЬфЯкпт – тілесний), друга – вестизмами (від лат. vestis – одяг).


Соматизми беруть участь у створенні опису зовнішності персонажів. Залежно від функціонального навантаження вони поділяються у письменника на структурні (очі, обличчя, голова, руки, ноги), структурно-ідентифікуючі (вуса, борода, лисина, щетина, коси) і структурно-характеризуючі (пика, баньки). Структурні соматизми відзначаються широким діапазоном використання і становлять 64% від загалу. На зрілому етапі кількість структурно-ідентифікуючих соматизмів збільшується, а чисельність структурних соматизмів прямо пропорційно зменшується. Для М. Коцюбинського важливим стає не просто ідентифікувати, а схарактеризувати героя, висловивши своє ставлення до нього. 96% соматизмів уживаються з характеристичними словами, які можна розподілити на логічні й суб’єктивні. Логічні слова передають об’єктивну інформацію про зовнішність героя, завдяки якій один персонаж відрізняється від іншого (довге волосся, сиві очі, червоні уста). Суб’єктивні слова, поряд з об’єктивною інформацією про зовнішній вигляд, містять додаткову інформацію, яка складається з емоційного і функціонально-стилістичного компонентів (горде обличчя, земляне лице, божевільні очі). Суб’єктивні характеристичні слова становлять 70% від загальної кількості, що зумовлено їх семантичною налаштованістю в поєднанні зі структурними соматизмами не лише ідентифікувати персонаж, а й давати йому більш широку характеристику.


Вестизми називають одяг персонажа. Залежно від функціонального призначення вирізняються структурно-ідентифікуючі (сорочка, картуз, одежа, рукава, спідниця) і структурно-характеризуючі (чалма, черес, качула) вестизми. 76% вестизмів використовуються з характеристичними словами. Характеристичні слова, з огляду на притаманну їх семантиці інформацію, розподіляються на логічні, що містять об’єктивну інформацію про одяг героя (довгі халати, білі чалми, чорна ряса), і суб’єктивні, які, крім об’єктивної інформації про одяг, містять додаткову інформацію про особистісні якості персонажа (пошарпана свитка, розхристана сорочка, безбарвна піджачина). Логічні характеристичні слова представлені 76% від загальної кількості. Це, на нашу думку, тісно пов’язано з художніми завданнями таких слів у портретних єдностях письменника. Їх уживання має за мету ідентифікувати персонаж за допомогою об’єктивної інформації про його одяг.


У четвертому розділі «Засоби образності в портретних описах у творах М. Коцюбинського» увага приділяється вивченню тропів, які є найчастотнішими у письменника (порівняння, метафора, епітет). Дослідження проводиться з погляду структури, семантики і функціонального навантаження тропів. Структура порівнянь аналізується за наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у їх створенні, та з погляду синтаксичного вираження об’єкта порівняння. За наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у створенні порівняння, виділяються повні й квантовані різновиди. Повні порівняння характеризуються експліцитністю всіх структурних елементів: червоне, мов перчиця, обличчя. Іменник обличчя є суб’єктом порівняння, іменник перчиця виступає у ролі об’єкта порівняння, а прикметник червоне є підставою для порівняння. У квантованих порівняннях не всі структурні елементи виражені експліцитно, наприклад: очі – два озерця морської води. Експліцитно визначаються лише суб’єкт (іменник очі) і об’єкт (словосполучення два озерця морської води). М. Коцюбинський віддає перевагу повним порівнянням (100% на ранньому і 95% на зрілому етапах творчості). Із погляду синтаксичного вираження об’єкта порівняння поділяються на прості й розгорнуті. Прості порівняння являють собою конструкції з об’єктом, представленим порівняльним зворотом зі сполучниками як, мов, немов, неначе або дієсловом скидавсь, наприклад: високий, міцний, неначе грот-мачта. У розгорнутих порівняннях об’єкти виражаються підрядними реченнями, як от: «…все – вуси, волосся, старий мундир – звисало і опадало, наче довго лежало в воді і тільки що вийняте звідти». Прості порівняння більш частотні. Вони становлять 82% на ранньому і 89% на зрілому етапах творчості автора. Із погляду семантики виділяються логічні й образні порівняння. У логічних порівняннях беруться до уваги всі властивості та якості порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Палагна курила люльку, як Іванова мати. Образні порівняння, навпаки, вихоплюють одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і роблять її основною, ігноруючи всі інші: татарин, здоровий, як бик. Образні порівняння є основним типом і становлять 89%. Залежно від семантичних відношень між структурними елементами вони поділяються на такі типи: «живому-живе», які побудовані на уподібненні людини людині або іншим живим істотам і представлені антропосоціальними (обличчя поважне, як у жерця) і зооморфними (дівчата, стрункі, як дикі кози) різновидами; «живому-неживе», що створені на основі уподібнення людини або деталей її зовнішності неживим предметам і явищам та являють собою артефактні (неголена борода, що, мов щітка, стирчала), природні (уста, такі червоні, що навіть ніч) і міфічні (закутана в біле, як привид) типи; «неживому-неживе», що ґрунтуються на уподібненні одягу людини неживим предметам. Вони представлені біоморфним різновидом (фез горів на сонці, як дикий мак).


Структура метафори в портретних описах М Коцюбинського розглядається з погляду кількості елементів, що беруть участь у створенні метафори, і з погляду її граматичного вираження. За кількістю елементів 100% метафор є двочленними. Вони, як відомо, складаються з метафорично використаного слова і з опорного слова або словосполучення, яке зв’язане з ним синтаксично і вживається в прямому значенні, наприклад: шовк бороди. Іменник шовк є метафорично використаним, іменник борода – опорним словом. За граматичним вираженням виділяються метафори трьох типів: дієслівні, іменникові й комбіновані. У дієслівних метафорах опорне слово/словосполучення поєднується з метафорично використаним словом – дієсловом (голова скаче). Іменникові метафори являють собою генітивні конструкції, в яких метафорично використане слово співвідноситься з опорним словом – іменником у родовому відмінку (заросль волосся). Комбіновані метафори – це багаточленні структури, що поєднують іменникові й дієслівні метафори (опікають дві жаринки очей). Найпоширенішим граматичним різновидом є дієслівні метафори. Вони становлять 70% на ранньому і 65% на зрілому етапах творчості письменника. За характером семантики метафори поділяються на загальномовні й індивідуально-авторські. Загальномовні метафори мають чітку вмотивованість, наприклад: лінія шиї. Основою цієї метафоричної конструкції є об’єктивовані асоціативні зв’язки між реаліями шия і лінія, які пов’язуються в загальномовному слововживанні з витонченістю. Індивідуально-авторські метафори є суб’єктивними і віддзеркалюють індивідуальне бачення світу М. Коцюбинським, наприклад: мур спин. В основі метафоричної конструкції мур спин лежать несподівані асоціативні зв’язки між віддаленими поняттями людських спин, щільно притиснутих одна до одної, і муру. Індивідуально-авторські метафори є найчастотнішими (88%). Незвичайність і яскравість індивідуально-авторських метафор забезпечується семантичними відношеннями між їх структурними елементами. Аналіз дозволяє визначити метафори трьох типів: «живому-живе», що засновані на перенесенні на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей живих істот і представлені антропоморфними (очі сміються) та зооморфними (щетина їжиться) різновидами; «живому-неживе», які мають в основі перенесення на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей неживих предметів і явищ, серед яких визначаються біоморфні (заросль волосся) і природні (блискав очима) різновиди, та «неживому-неживе», що побудовані на наданні одягу людини нехарактерних для нього властивостей неживих предметів. Вони представлені зооморфним різновидом (китиці фезів скачуть).


Структура епітетів у портретних єдностях письменника вивчається з погляду їх морфолого-синтаксичного вираження. Визначаються два структурні різновиди: епітети-слова й епітети-словосполучення. У ролі епітетів-слів виступають прикметники (пісне обличчя) і дієприкметники (витягнене обличчя). Епітети-словосполучення являють собою сполучення прикметника з прислівником (кумедно поважні очиці) або дієприкметника з іменником в орудному відмінку (розпалена грою щічка). Епітети-слова становлять найчастотнішу групу (68% на ранньому етапі та 73% на зрілому етапах творчості). Семантика епітетів досліджується у двох площинах: за характером семантичного зв’язку між членами епітетної синтагми і за тематичною приналежністю. Відправною точкою класифікації за характером семантичного зв’язку між членами епітетної синтагми є поділ епітетів на узуально-асоціативні й оказіонально-асоціативні. Узуально-асоціативні епітети підкреслюють ознаки, які є природно властивими деталям зовнішності й одягу (червоні уста). Оказіонально-асоціативні епітети, навпаки, називають ознаки, не характерні для деталей зовнішності й одягу, що залучаються автором з інших сфер (два вовчі ока). Узуально-асоціативні епітети є більш частотними (58% від загального числа). Яскравість епітетних конструкцій у портретних описах письменника додатково забезпечується розмаїттям цих тропів із погляду тематичної приналежності, в межах якої було виділено епітети предметно-візуального і внутрішньо-психологічного сприйняття. Епітети предметно-візуального сприйняття віддзеркалюють ті аспекти деталей зовнішності або одягу, які чітко сприймаються оком (довга сива борода), епітети внутрішньо-психологічного сприйняття насичують портретний опис психологічним змістом і оцінним звучанням (обличчя сердиті, суворі). Епітети предметно-візуального сприйняття, залежно від того, які аспекти деталей зовнішності й одягу персонажів вони відбивають, поділяються на епітети форми/розміру (кругленький, клапоухий видочок), епітети кольору (червоні коси), епітети властивостей (старе, борознами пооране обличчя). У певному контексті епітети форми, кольору і властивостей можуть виявляти прихований, незвичайний компонент свого значення, що стає основою нових образів. Вони можуть відбивати психологічний стан і соціальний статус, як от: очі червоні, божевільні; вічно порепані од чорної роботи руки.


Порівняння, метафора й епітет виступають у М. Коцюбинського не поодинокими конструкціями, а структурами, які взаємодіють між собою. На рівні конвергенції зазначених тропів виділяємо двочленні й тричленні комплекси. Двочленні структури являють собою поєднання двох типів тропів: перелякані, блискучі очі бігають. Це поєднання складається з епітетної синтагми перелякані, блискучі очі й метафоричної конструкції очі бігають. Тричленні комплекси становлять комбінації трьох тропів: гострий червоний носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого. Цей приклад презентує тісну взаємодію епітетної синтагми гострий носик, метафори носик визирав і порівняння носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого.


Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:


1.       Портретний опис є підсистемою у межах усього твору, і йому належить значна роль у віддзеркаленні ідіостилю письменника. Специфічною рисою портретного опису є його антропоцентричність, тому основу його вивчення у творах М. Коцюбинського становлять домінантні портретні типи, виділені з погляду кількості персонажів: одиничний, здвоєний, строєний і груповий.


2.       З огляду на основні елементи побудови у прозі письменника виділено соматичні портретні описи, засновані на деталях зовнішності героїв; вестиальні портретні типи, в основу яких покладено деталі костюма персонажів; соматично-вестиальні портретні єдності, в яких зображено зовнішність і одяг дійових осіб.


3.       Із погляду мовної організації деталей зовнішності в автора вирізняємо індивідуалізуючі різновиди (вони підкреслюють індивідуальні риси персонажів), об’єднувальні типи (їх основу становить зовнішня схожість героїв) і об’єднувльно-індивідуалізуючі описи (тут ідентичність поступово замінюється на виокремлення індивідуальності героїв).


4.       Портретні типи у творах М. Коцюбинського вводяться в текст за допомогою інтродуктивних елементів, найбільш частотними серед яких є назви деталей зовнішності. Число інтродуктивних елементів коливається від одного до кількох. Інтродуктивні елементи є характерними показниками зв’язків, що зчіплюють портретний опис із попередніми одиницями текстового членування.


5.       За розташуванням у тексті портретні різновиди у прозі автора поділяються на сконцентровані та деконцентровані. Деконцентровані портретні описи об’єднуються в одне ціле номінативним, лейтмотивним і змішаним способами зв’язку. Номінативний зв’язок реалізується через повтор найменування персонажа. Лейтмотивний зв’язок представлений повтором деталей зовнішності чи одягу. При змішаному способі зв’язку номінативні й лейтмотивні повтори представлені одночасно. У портретних єдностях із кількома повторами останні розташовуються паралельно або розмежовуються.


6.       Портретні описи у творах М. Коцюбинського поділяються на статичні та динамічні. Основою для виділення статичних різновидів є непоширюваність опису в ході текстового розгортання, фіксованість емоційної напруги персонажів, прийом створення портрета в портреті. Динамічні типи вирізняються на основі поділу портретної єдності на окремі описові епізоди, через непряму вказівку на перебіг часових відрізків, за допомогою змалювання переміщення персонажа у просторі.


7.       За співвідношенням фізичного і психологічного виділяються фізичні та психологічні різновиди. Реалізація внутрішніх якостей персонажів через портретний опис здійснюється двома способами: мовні одиниці реалізують у контексті закріплені за ними емоційно-оцінні значення; контекст реалізує не закріплені за мовними одиницями емоційно-оцінні значення. Автор віддає перевагу другому способу. Як фізичним, так і психологічним портретним єдностям притаманний певний тип зв’язку з макротекстом. Перший тип характеризується одностороннім, другий – двостороннім зв’язком.


8.       Лексичний стрижень будь-якого портретного опису в прозі М. Коцюбинського становлять дві групи іменників: соматизми і вестизми. Соматизми поділяються на структурні, структурно-ідентифікуючі, структурно-характеризуючі, а вестизми – на структурно-ідентифікуючі та структурно-характеризуючі. Письменник використовує соматизми і вестизми з характеристичними словами, що становлять дві значні групи: логічні й суб’єктивні. Характеристичні слова поєднуються з соматизмами і вестизмами трьома типами зв’язку: предикативним, атрибутивним і суб’єктно-предикативним.


 


9.       Основними виражальними засобами створення портретних описів у творах письменника є порівняння, метафори й епітети. Порівняння є повними/квантованими за наявністю і відсутністю елементів, що беруть участь у їх побудові, та простими/розгорнутими щодо синтаксичного вираження об’єкта. За семантикою порівняння поділяються на логічні й образні, серед яких виділяються антропосоціальні, зооморфні, артефактні, біоморфні, природні й міфічні різновиди. Метафори є двочленними за кількістю елементів, що беруть участь у їх створенні, та дієслівними, іменниковими, комбінованими за граматичним вираженням. За семантикою визначаються загальномовні й індивідуально-авторські метафори, серед яких виділяємо антропоморфні, зооморфні, біоморфні й природні. Епітети, залежно від морфолого-синтаксичного вираження, поділяються на епітети-слова та епітети-словосполучення. За характером семантики було виокремлено узуально-асоціативні та оказіонально-асоціативні епітети, а за тематичною приналежністю – епітети предметно-візуального і внутрішньо-психологічного сприйняття. Тропи у портретних описах письменника виконують функції ідентифікації, характеризації, емотивну, експресивну, оцінну, текстотвірну і виступають у М. Коцюбинського не поодинокими конструкціями, а структурами, що взаємодіють між собою.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины