ПРІЗВИЩА СУЧАСНОЇ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, джерельну базу та наукову новизну, деталізовано методи дослідження, з’ясовано теоретичне та практичне значення виконаної роботи.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження й історія вивчення антропонімії краю” здійснено огляд наукових підходів до вивчення всіх типів власних назв, і прізвищ зокрема, у східнослов’янській та інших мовознавчих традиціях, відзначено здобутки сучасної антропонімної науки у вивченні: слов’янських і неслов’янських прізвищ (В. Д. Бондалетов, М. Косничану, Б. О. Унбегаун, Н. К. Фролов), співвідношення апелятива й антропоніма (Н. П. Бутенко, Н. І. Касинець, М. К. Шаратова), специфіки словотворення та з’ясування лексичного значення прізвищ (Ю. О. Карпенко, Є. С. Отін, О. Н. Трубачов, А. Г. Шайхулов) тощо. Також окреслено напрями, методи й проблеми антропоніміки у її зв’язку з історією, географією, етнографією; визначено перспективи дослідження прізвищ у контексті лексикографії.

У дисертації проаналізовано актуальні аспекти дослідження власне антропонімних одиниць. Так, наприклад, історико-генетичний аспект передбачає аналіз онімної лексики як матеріалу для з’ясування розселення слов’ян і походження окремих елементів їх мов, систематизує загальнотеоретичні, екстралінгвістичні та джерелознавчі проблеми української антропоніміки (І. М. Желєзняк, Р. Й. Керста, П. П. Чучка). У межах ономастичного аспекту антропоніми аналізують з погляду виявлення нових рис прізвищ у процесі їх трансформації в інші номінативні одиниці й навпаки (В. Д. Познанська, М. О. Демчук, М. Л. Сенів). Результати досліджень, що ґрунтуються на засадах лексикографічного аспекту, створюють наукове підґрунтя для укладання в майбутньому загальноукраїнського антропонімного атласу (І. В. Єфименко, І. А. Корнієнко, І. Д. Фаріон). Дериваційно-морфонологічний аспект передбачає вивчення словотвірних типів антропонімів, валентності прізвищевих суфіксів, їх морфонологічних засобів (В. О. Горпинич, Л. Т. Масенко, М. Л. Худаш). На основі синхронно-діахронного аспекту схарактеризовано процес занепаду найтиповіших антропонімних моделей, виникнення нових, виявлення динаміки антропонімів від часів їх утворення до сьогодення (Б. Б. Близнюк, Г. Є. Бучко, А. Л. Очеретний). У сфері діалектно-регіонального аспекту досліджено становлення класу прізвищ у кожному регіоні, вивчено їх мовні особливості, сучасне функціонування порівняно з попередніми періодами, зіставлено ці прізвища із загальноукраїнським списком прізвищ (який доречно уточнюється робочими регіональними картотеками) і на основі спільних рис та локальних особливостей розкрито тенденції розвитку загальноукраїнської прізвищевої системи (Л. О. Кравченко, С. Є. Панцьо, С. В. Шеремета).

Прізвищева система Середньої Наддніпрянщини ще не була об’єктом комплексних мовознавчих досліджень, хоч середньонаддніпрянські прізвища не залишалися поза увагою науковців і розглядалися в різних аспектах, зокрема етимологічному, лексичному та словотвірному, а також на синхронному та діахронному рівнях (див. праці І. Д. Сухомлина, С. П. Бевзенка, А. Л. Очеретного), що визначає необхідність її подальшого опрацювання.

Другий розділ „Характеристика лексико-семантичних типів прізвищ сучасної Середньої Наддніпрянщини” присвячено висвітленню допрізвищевої семантики через розрізнення лексико-семантичних груп прізвищ на рівні діахронії та синхронії.

Проблема формування й розвитку антропонімної системи певної території (регіону чи країни) нерозривно пов’язана зі встановленням генези прізвищ. Для визначення семантичних типів прізвищ сучасної Середньої Наддніпрянщини залучено вичерпну та загальноприйняту класифікацію прізвищ М. Л. Худаша за семантичним принципом, апробовану у працях багатьох учених, зокрема Б. Б. Близнюк, І.В. Єфименко, Т. В. Марталоги та ін. На основі класифікаційних засад виокремлюємо відапелятивні (68,7%) та відіменні (29%) утворення. Також фіксуємо прізвища з непрозорою семантикою (1%) та полісемантичні прізвищеві побудови (1,3%).

Аналіз відапелятивних утворень дає можливість встановити етимологію та семантичну структуру етимонів, збережених основами прізвищ. Оскільки семантичний спосіб творення прізвищ є одним із найпродуктивніших у системі антропонімії (див. праці І. М. Желєзняк, Ю. О. Карпенка, П. П. Чучки та ін.), то лексичний склад української мови з його народно-розмовними та літературними відповідниками не може не відбитися на процесі виникнення різних видів онімної лексики. Цей нерозривний генетичний зв’язок зумовлює допрізвищеву семантику досліджуваних прізвищ, що, у свою чергу, відбиває різні сторони й умови життя народу – заняття, сімейний стан, фізичні та психічні ознаки, соціально-класовий устрій суспільства, тваринний і рослинний світ тощо. М. Л. Худаш відапелятивними прізвищами вважає такі, що первісно ідентифікували особу за професійними, соціальними, релігійними ознаками, „відповідали реальному стану речей”. Г. Є. Бучко зазначає, що базовими лексемами в основах таких прізвищ можуть бути назви, що вказують на місце походження чи проживання, етнічну належність, віросповідання, соціальний стан, особливість появи особи в населеному пункті.

Систематизуючи описані принципи виокремлення відапелятивних утворень, проводимо семантичний аналіз прізвищ зазначеного типу на основі об’єднання їх у 23 лексико-семантичні групи. Окрім того, розподіл апелятивної лексики за групами здійснюємо у двох напрямах: прізвища, співвідносні з назвами на позначення осіб, та прізвища, співвідносні з неособовими апелятивами, що зумовлено нерівномірним процесом онімізації апелятивних лексем (усі лексеми з апелятивним значенням на момент перетворення їх в оніми мають особове значення, але для неособових апелятивів це значення обов’язково є переносним, метафоричним або метонімічним, через його виникнення на основі певної подібності чи перенесення ознак з об’єкта на суб’єкт).

У досліджуваному регіоні зафіксовано 3393 прізвища, співвідносних з особовими апелятивами (41,6% від загальної кількості прізвищ). Вони представлені такими лексико-семантичними групами: 1) назви осіб за їх зовнішніми ознаками (кольором обличчя, волосся, особливостями зросту, ходи тощо); 2) назви осіб за їх внутрішніми ознаками (особливостями мовлення, інтелекту, рисами характеру тощо); 3) назви осіб за професією та родом занять; 4) назви осіб за соціально-класовою належністю; 5) назви осіб за топонімною ознакою; 6) назви осіб, пов’язані з ландшафтною ознакою; 7) назви осіб за етнічною належністю; 8) назви осіб за родинними стосунками; 9) назви осіб, пов’язані з міфологічними поняттями та релігією. Прізвища зазначеного типу становлять більшу частину всіх відапелятивних прізвищ, що зумовлено вищим ступенем індивідуалізації особового значення. Найвиразнішими за стилістичними та семантичними особливостями групами лексики, збереженими в основах прізвищ, стали назви осіб за зовнішніми (Лиса'к (14), Неуми'тий (3)) та внутрішніми особливостями (Белі'ба (1), Вереща'ка (11)), назви осіб за професією та родом занять (Лимаре'нко (1), Тесле'нко (13)), що пояснюємо першочерговим значенням такого мотиву номінації.

Прізвища, співвідносні з неособовими апелятивами (2211 утворень), становлять меншу частину (27,1%) від загальної кількості всіх відапелятивних прізвищ і представлені 15 лексико-семантичними групами, серед яких 1) фауна; 2) флора; 3) назви страв, продуктів, напоїв; 4) назви абстрактних понять; 5) назви частин тіла людей чи тварин, анатомічні поняття; 6) назви засобів праці; 7) назви часових понять, одиниць виміру, чисел; 8) назви одягу, взуття, тканин; 9) назви предметів домашнього вжитку; 10) назви явищ природи; 11) назви приміщень, будівель та їх частин; 12) назви речовин, матеріалів; 13) назви предметів, понять, пов’язаних із військовою справою; 14) назви музичних інструментів; 15) астрономічні назви. Найчисленнішою лексико-семантичною групою прізвищ, співвідносних з неособовими апелятивами, є семантема „Фауна” (7%), де найуживанішими є назви диких птахів (Кули'к (83), Шулі'ка (3)), назви диких тварин (Во'вк (144), Шака'лов (3)), назви свійських тварин (Бичко' (5), Кну'ров (3)).

Відіменні прізвища, які становлять вагому частку багаточисельного словника українських прізвищ, складають 2366 (29% від загальної кількості) утворень сучасної Середньої Наддніпрянщини. Система імен, що побутує в основах досліджуваних прізвищ, формувалася протягом багатьох століть і переважно представлена греко-латинським християнським календарем (16,9%), до складу якого входять імена грецького, давньоєврейського, латинського походження. Більшість із них закріплено не як запозичені, а як власне українські елементи, що зазнали фонетичних та морфологічних змін у процесі адаптації до умов розмовної мови (Олексі'єнко (44) < Олексій (грец.); Миха'йлова (14) < Михайло (д-євр.); Павле'нко (55) < Павло (лат.)). Кількісний склад прізвищ із коренями чоловічих і жіночих християнських імен у їх структурі нерівномірний. В основі 1272 (15,6%) прізвищ відображено близько 235 чоловічих християнських імен і лише 107 (1,3%) прізвищ – із жіночими іменами, що пояснюється усталеною традицією слов’янських народів нарікати дитину за ім’ям батька. Для творення відіменних прізвищ регіону послугувала значна частка імен, що за походженням були автохтонними слов’янськими (7,3%). Більшість слов’янських автохтонних імен, з якими співвідносні прізвища, є відкомпозитними утвореннями і кваліфіковані як праслов’янська антропонімна спадщина праіндоєвропейського походження. Здійснений аналіз відіменних утворень з коренями слов’янських автохтонних чоловічих імен виявив найактивніші основи, серед яких Борис (4) і Володимир (4), що є закономірним, оскільки скорочені відкомпозитні утворення Борисъ < Бориславъ та Володъ < Володимиръ були найуживанішими серед усіх слов’янських народів. Щодо особових автохтонних жіночих імен в основах прізвищ сучасної Середньої Наддніпрянщини, то загальна частка їх мізерна (5 імен в основах 8 прізвищ – 0,09% від загального фактичного матеріалу) у зв’язку з їх навмисним витісненням християнськими відповідниками. Серед відіменних утворень виокремлюємо 391 прізвище (4,8% від загальної кількості) з коренями чоловічих (4,3%) та жіночих (0,5%) імен-запозичень (Аба'сов (1), Абаку'мов (2), Шереме'т (10)), що свідчить про багатогранні міжмовні контакти на досліджуваній території.

Основою для творення відіменних прізвищ виступали як закріплені форми імен, так і їх фонетичні варіанти, що зумовило виникнення прізвищевих варіантів типу Гринче'нко (4) – Грінче'нко (11), Єре'менко (8) – Яре'менко (54).

Допрізвищева семантика прізвищ не завжди виявляється однозначною і прозорою, тому уналежнення того чи іншого прізвища до певної семантеми може мати подвійну (а то й потрійну) мотивацію. Для уникнення двозначності більшість ономастів (І. І. Ільченко, Т. Ю. Ковалевська, П. П. Чучка та ін.) пропонують ідентифікувати такі прізвища як окремий семантичний тип, називаючи їх або „прізвищами спірної мотивації” (Л. О. Кравченко), або „полісемантичними прізвищами” (Н. Ю. Булава). Полісемантичні прізвища становлять невелику групу в сучасній Середній Наддніпрянщині (1,3%). Серед них виокремлено одиниці, вмотивовані полісемією або омонімією апелятивних основ. Їх твірні основи мають по декілька значень, що однаково могли послугувати для творення прізвища: Загре'ба (4) < загреба – 1) корж, випечений у жару, 2) місце заховання чого-небудь, 3) жадібна людина.

Спостерігаються серед досліджуваних прізвищ і основи непрозорої семантики (83 прізвища, 1%): Же'гет (2), Зо'та (5), Кі'млач (2). Вони  становлять цікавий матеріал для подальших етимологічних досліджень.

Відбита прізвищами лексика репрезентує різні етапи становлення прізвищевої системи досліджуваного регіону, що у більшості спирається на основу, закладену ще в Запорізькій Січі. Аналіз прізвищ регіону в їх історичному плані дав підстави встановити висхідну динаміку розвитку семантичної бази прізвищ сучасної Середньої Наддніпрянщини, виявити їх ареальну та хронологічну співвіднесеність із прізвищевими назвами Реєстрів від 1649 року - першого офіційного документа відображення живих процесів іменотворчості на території Середньої Наддіпрянщини, зафіксувати втрачені семантичні типи прізвищ, що унаочнено таблицею 1.