РОЗМЕЖУВАННЯ ЯВИЩ ПОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ ОМОНІМІЇ ТА ПОЛІСЕМІЇ ( СЛОВНИКОВИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ) : РАЗГРАНИЧЕНИЕ ЯВЛЕНИЙ ПОЛНОЙ лексической омонимии и полисемии (СЛОВАРНЫЙ И функционально стилистический аспекты)

Краткое содержание

У „Вступі” обґрунтовано актуальність і новизну дисертаційного дослідження, визначено об’єкт і предмет дослідження, його джерельну базу,  проаналізовано стан наукової проблеми, сформульовано теоретичне і практичне значення роботи, можливість практичного використання, визначено методи дослідження, мету і конкретні завдання, наведені відомості про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Дослідження явищ омонімії в лексикології” проаналізовано явище омонімії в історичному аспекті та визначення сутності явища, проаналізовано шляхи виникнення та відомі визначення омонімів для виявлення ознак для їх класифікації, синтезовано узагальнене однозначне визначення ПЛО як предмету розмежування з явищем полісемії.

В українській мові основними є такі шляхи виникнення омонімів:

1.                      шлях акустично-графічних трансформацій (перетворень):              1) фонетична (акустична) конвергенція в минулому різнозвучних чи різнокореневих слів української лексики; 2) фонетично адаптовані та уподібнені запозичення з різних мов; 3) фонетичні адаптації, ідентифікації різнокореневих слів, запозичених із однієї мови;

2.                      шлях лексичної трансформації;

3.                      шлях словотворення (морфологічний).

Відповідно до характеристичних ознак омонімів загальне явище омонімії  постатє як:

1.                      Власне омонімія: а) лексична омонімія (студії – майстерня живописця або скульптора, художній або театральний навчальний заклад, кіностудія; студії – навчання, ретельне вивчення або дослідження чого-небудь);  б) повна лексична омонімія (коса – заплетене певним чином волосся; коса – сільськогосподарське знаряддя для скошування трави; коса – вузька намивна смуга суходолу в морі, річці; коса – назва рослини; бігун – той, хто швидко бігає; бігун – один із двох каменів для розтирання зерна і т. ін.).

2.                      Лексико-акустична омонімія ( сонце – сон це; не з граба – незграба; за в’яз - зав’яз);

3.                      Синтаксична омонімія ( мати косу, а саме: мати заплетене певним чином волосся; мати косу, а саме: мати сільськогосподарське знаряддя для скошування трави; мати косу, а саме:  різновид рослини);

4.                      Міжчастиномовна лексична омонімія ( мати (дієслово) – мати (іменник); три (кількісний числівник) – три (дієслово); кілька (іменник) – кілька (неозначено-кількісний числівник).

Поняття „інформація” (інформаційний масив) як лінгвістичний об’єкт, використано поряд з таким лінгвістичним об’єктом,  як „слово”. Усі наведені визначення останнього можна класифікувати як два комплекси: до першого належать визначення, які розглядають „слово” акцентовано як елемент системи мови, а до другого належать дефініції, які розглядають „слово” акцентовано як знак (код, позначуване) елементів дійсності. Аналіз першого комплексу визначень показує, що у системі мови слово характеризується такими основними ознаками, як відносна самостійність і відносна міцність. Другий комплекс визначень характеризується тим, що в їх основі те, для чого слова і потрібні як позначувані субстанції та елементи дійсності, де поняття „дійсність” трактується як єдність сутності внутрішнього для людини буття та сутності зовнішнього буття процесів та результатів функціонування свідомості мозку.

Наявні у літературі визначення „слова” в основному представляють характеристики (архітектури) форми подання інформації про значення (інформи) і представляють співвідношення цієї форми у складі таких форм як ідіоми, речення. Але ці характеристики форми накладають собою обмеження і на суть вміщеної у ній інформації. Основною узагальнювальною ознакою „слова” (як словесного знака) у цих визначеннях є функція репрезентації .

Синтезоване в роботі за рядом визначень поняття „інформація” є таким:

Інформація - це визначений об’єм узгоджених понять, знань і даних, які відображають властивості та стани об’єктів і явищ об’єктивного світу в природній, соціальній та штучно утворених системах (у тому числі і абстрактних), у часових і просторових координатах і відображених та створених процесом мислення  у людських суб’єктивних свідомостях.

Основною функцією  поняття „інформація” є репрезентація або уявлення дійсності визначеного  об’єму. Те саме є основною ознакою „слова” як знака мовної системи. Але поняття „інформація” не обмежене формою репрезентації, тоді як „слово” має такі обмеження (відносна самостійність і відносна міцність). Як репрезентатор дійсності „інформація” є поняттям більш загальним, ніж слово, речення і т. ін., тобто  „інформація” є загальним родоводом для „слова”, „речення”. Серед важливих потреб для життєдіяльності людини першими стоять комунікація, інформація, мова, слово. Поняття „інформація” завжди у мові використовується коректно, автентично до ситуації. І це в усіх мовах і соціумах. Інформація  поняття категоріальне, бо через нього можна виконувати багато визначень у комунікативних аспектах життєдіяльності людей і соціумів. Наприклад, визначення „слова” згідно з теорією визначень може синтезуватися як знак певного інформаційного масиву, який має відносну самостійність і відносну міцність.

Поняття „слова” визначається через поняття „інформації” як його родовід за основною ознакою. Саме за нею заміна одного поняття іншим правомірна за законами формальної логіки як заміна часткового загальним. Це дає підстави для розгляду та визначення у дисертаційному дослідженні визначення омонімів як  об’ємів інформації, вміщених у форму морфем, слів, ідіом, синтаксичних конструкцій і т. ін., в яких співвідношення форми і змісту такі, що при більшому ступені тотожності форми існують такі відмінності у змісті, які являють собою різні інформаційні наповненості за суттю буття, явищ, об’єктів. ПЛО (повні лексичні омоніми) – це інформаційні масиви (об’єкти), які мають тотожний акустично-графічний код (АГК)  у всіх своїх формах і мають повну відмінність в інформаційній наповненості по суті інформації, яка передається чи зберігається у конкретний часовий період.

У другому розділі  „Дослідження явищ  полісемії в лексикології” проаналізовано явище полісемії в аспекті виникнення проблеми полісемії, її позитивів та негативів; проаналізовано наявні визначення сутності явища та синтезовано узагальнене, однозначне визначення полісематичного слова для синтезу критерію розмежування з явищем ПЛО.

У роботах з дослідження лексико-семантичних варіантів слів (ЛСВ) полісемія розглядається як здатність слова мати декілька лексико-семантичних варіацій із загальною понятійною віднесеністю в результаті фразеологічної сполучуваності в синтагмі, реченні.

         Значення слова визначає можливості його фразеологічної сполучуваності з іншими словами або, навпаки, сполучуваність визначає різні значення слова, необхідно прийняти їх взаємну діалектичну єдність: значення визначає сполучуваність, а сполучуваність визначає значення.

         У роботі лексико-семантичні варіації – це масив (об’єм) однозначної інформації, коли всі ЛСВ слова пов’язані між собою відношеннями семантичної похідності, тобто один об’єм однозначної інформації – ЛСВ-1 може бути пояснений засобом іншого об’єму інформації – ЛСВ-2. А це означає, що ці об’єми інформації мають спільну частину в головному понятті.

Актуальним у теорії полісемії є дослідження функціональних лексичних значень слова, також необхідність створення тлумачних формул значення слова (ТФЗС) за кожною його лексико-семантичною варіацією.

           Розвиток полісемії викликається не законом „економії зусиль” і не прагненням до зменшення числа означених, а зовсім іншими причинами:

-          по-перше, необхідністю відобразити у мові відношення, які існують у навколишній дійсності;

-          по-друге, закріпити результати абстрагуючої та аналізованої роботи мислення;

-          по-третє, особливостями формування асоціативних зв’язків і умовами функціонування слова у  мові, в тому  числі впливом постійного контексту.

Явище полісемії в мові є об’єктивним необхідним проявом функціонування мозку людини, для якого вигіднішою є наявність багатозначності у мові. Мозку „вигідніше” утворити біохімічну нову контекстну „прикрасу” поняття, ніж біохімічним процесом утворити новий молекулярний Образ цього поняття з цією „прикрасою”. Це і є внутрішній об’єктивний та основний фактор виникнення полісемії у мові комунікативностї та мислення людини.

Зовнішніми об’єктивними факторами, які впливають на виникнення полісемів є:

-   реальний зв’язок предметів і явищ дійсності, які оформлюються в мові різними видами метонімічного перенесення;

-   логічний потенціал лексичних значень, коли в логіко-предметному змісті слова є його хибно-семантичні відношення, які відображають реальні зв’язки цього предмета, явища, формують значення слова з відносною семантикою. Це такі типи логічних відношень між первинними і подальшими відношеннями, як синекдоха,  метонімія, метафора та інші тропи;

-   особливості структури похідного слова (слова суфіксально-префіксального утворення, складні слова і т. ін.), словотвірні можливості яких, як правило, менші, ніж у слів з непохідною основою;

-   можливості синтаксису певної мови і можливості граматичних форм;

-   нерегулярність, випадковість (оказіональність) утворення з контекстно-стилістичною залежністю, коли, наприклад, вживається однина замість множини, використовуються назви одягу для називання їх власника; називаються групи людей словом, яким позначають місце, де ці люди живуть, працюють, відпочивають; використовуються іменники, які мають кількісно-часові значення, у функції власне часовій; використовуються скорочення метонімічного характеру, які спираються на загальновідому модель і т. ін.

На основі запропонованих визначень „інформація” та „інформаційні масиви” представлено визначення полісемів як інформаційних масивів, які мають тотожний акустично-графічний код вираження своєї форми у всіх граматичних формах, належать до однієї частини мови і характеризуються існуванням об’єму інформаційного пересічення, в якому є спільний семантичний компонент, основне інформаційне значення якого повністю або частково переноситься на можливі інформаційні масиви (лексико-семантичні варіанти) даного слова або словосполучення у конкретний часовий період існування.

У третьому розділі „Розмежування явищ повної лексичної омонімії та полісемії” систематизовано і доповнено класифікацію наявних критеріїв розмежування неоднозначностей, синтезовано оптимальний критерій  розмежування ПЛО та полісемів, визначено необхідні та достатні складові технології використання цього критерію, виконано практичне розмежування предметів дослідження дисертації. Проведено аналіз стилістичних потенцій деяких розмежованих неоднозначностей, найчастотніших у творчості українських поетів Празької школи на предмет особливостей їх використання для створення образності поетичного тексту.

У роботі наведено варіант класифікації критеріїв розмежування за функціями їх головних диференційних ознак:

                  I.      Комплекс семантичних критеріїв розмежування: формально-семантичний критерій; компонентно-аналітичний критерій; критерій семантичності оточення; семантично-субституційний критерій; семантично-трансформаційний критерій; критерій ідентичності словотвірних масивів; критерій сумісності значень.

         II.      Комплекс граматико-синтаксичних критеріїв.

     III.      Комплекс критеріїв мовноісторичних, які базуються на аналізі відомостей про слова, їх взаємозв’язки, походження.

IV. Комплекс критеріїв психофізіологічного характеру.

Аналіз покласифікованих вище критеріїв розмежування неоднозначностей для визначення головного узагальненого показує, що прагнення усіх авторів зводяться до виявлення і вираження інформайної суті кожного з можливих значень АГК слова і в подальшому за цим аналізом прийняти рішення про розмежування.

Згідно з визначеннями ПЛО та полісемів і проведеним аналізом існуючих визначень логічним критерієм розмежування ПЛО та полісемів має бути наявність для полісемів чи відсутність для омонімів кореляції інформації за суттю (об’єму перетину інформації за суттю), яка міститься в інформаційних масивах (значеннях слів), які підлягають  розмежуванню –  інформаційно-кореляційний  критерій розмежування ( ІККР).

Цей критерій є узагальненим для більшості критеріїв синхронного аспекту, що наведені вище, і дозволяє однозначно та максимально повно розмежовувати як ПЛО від полісемів, так і ПЛО між собою, так і полісеми між собою; розмежовувати неоднозначності в граничних станах; створити практичну формалізовану технологію його використання, яка легко сприймається; мати перспективу вдосконалення в прогресивній сучасній структурі знань людства.

Основою ІККР є аналіз можливих кореляцій інформаційних масивів. Тому основною складовою для проведення кореляційних досліджень є сама технологія формування уявлення, презентації інформації у масиві та її характеристик у формі, зручній для кореляції. Це є важливим завданням для всієї лінгвістики взагалі і для аналізу значень слів та словосполучень. У роботі не ставилось за мету вирішення цього важливого завдання лінгвістики, а лише зроблена спроба створити модель формування інформації для вирішення завдання дисертації – розмежування неоднозначностей та визначено форму та структуру формування інформації для її диференціювання та кореляції.

У параграфі 3.3 Необхідні та достатні складові технології використання інформаційно-кореляційного критерію розмежування (ІККР) неоднозначностей запропонована структура  тлумачної формули значення слова (ТФЗС) для проведення кореляції інформаційних масивів.

Основними вихідними принципами і передумовами для створення такої структури є: психофізіологічність і функціональність мови; значення слів, ЛСВ тотожно уявляються як ідіоматичні масиви, а їх позначення  – як знаки і символи для функціонування мозку; унормована характеристична структурність формування  презентації, аналоги якої мають позитивний досвід подання інформації в інших науках і сферах життя людей.

Створена структура ТФЗС відповідає таким вимогам: має єдину базову характеристичну структуру (ХС) визначення інформації за суттю; містить функціональну суть у загальній системі людських знань, спільне, відмінне, зв’язки, в тому числі логічні та причинно-наслідкові; повністю та однозначно ідентифікує суть інформації в масиві.

Причому вся описова частина ТФЗС виконана на спеціальній мові-ідентифікаторі, створення якої є дуже важливим інформаційно-лінгвістичним завданням. Крім цього, ТФЗС не містить ускладнення сприйняття суті значення.

Базова ХС визначень інформації за суттю, як варіант, створена, ґрунтуючись на визначенні поняття „інформація” та основного інформаційного значення за суттю, під яким розуміють функціональне або спостережувальне відображення та вираження станів буття, але з можливим функціональним впливом на життя. Це дає можливість визначити такі основні елементи ХС (ознаки певної інформації): сутність явища в середовищі його існування; функціональна суть об’єкта в середовищі його існування; статична суть об’єкта (явища): компонентний склад, речовинний склад, форма й об’єм, розташування у просторі та  ін.; зв’язки з іншими; динамічна суть об’єкта (явища): динамічні характеристики, рух відносно системи існування, відносний рух всередині об’єкту (явища); дії на нього, дії його на ін.; характеристики станів систем існування.

Опис інформації за цими характеристичними складовими повинен проводитися, за Баллі Ш., особливою „інтелектуальною мовою-ідентифікатором”. Спроби створення таких мов для опису інформації здійснювалися  Апресяном Ю.Д., Мельчуком І.А. та ін.

За результатами цих досліджень було виділено такі основні вимоги до необхідної нам мови-ідентифікатора: повинна бути визначена базова система понять і термінів – лексичних одиниць (однозначних іменників, дієслів і т. ін.); визначена базова структура словосполучень із сукупністю синтагм та більш складних синтаксичних конструкцій; визначена унормована стилістика; всі базові складові мови-ідентифікатора повинні бути загальновживаними в усіх сферах життєдіяльності людей (наука, мистецтво, тощо) і бути, по можливості, близькими до категорій.

Усі науки, використовуючи лінгвістику, явно чи неявно створюють у системі своїх знань правові нормативні тлумачні формули значень термінів, понять і т. ін. зі своїми мовами-ідентифікаторами. Так, наприклад, такі науки,  як біологія, медицина та ін., крім обов’язковості створення ТФЗС, використовують при цьому єдину загальноприйняту міжнародну систему термінів, понять, назв, а також єдину латинську мову.

Рушійною силою у створенні ТФЗС, ХС і мови-ідентифікатора такої сфери  життя людей, як „Патентне право”, була фізіологічна потреба людини на право власності. Тому і розвиток технології нормативно-правового надання інформації в „Патентному праві” було і є випереджаючим серед інших життєвих сфер людей. На цьому етапі дослідження при вирішенні завдань дисертації для кореляції інформаційних масивів використовується технологія побудови ТФЗС, аналогічна прийнятій у „Патентному праві”, з елементами технологій, прийнятих в інших науках і сферах життя. Таким чином сформовані ТФЗС будуть достатніми для проведення кореляції між ними. За допомогою простих логічних операцій порівняння алгоритм детектування кореляції складається з порівняння за відповідними тотожними елементами  безлічі інформації. Такі елементи або їх групи є позиціями порівняння для простого типу  кореляції – збігу станів безлічі інформації, яка  корелюється. Складніші типи кореляцій, ніж порівняння і аналіз збігу, можуть бути використані для більш якісного визначення кореляцій інформаційних масивів. Але достатнім для вирішення завдання розмежування ПЛО та полісемів є метод кореляції шляхом аналізу збігу елементів інформаційної безлічі інформації при їх порівнянні.

Набір основних дій базового алгоритму для використання ІККР неоднозначностей складається з формування інформаційних масивів ТФЗС у формі роздиференційованих позицій порівняння за визначеними вище умовами з однаковими ознаками; із здійснення порівняння інформаційних масивів за відповідними позиціями порівняння; із здійснення порівняння результату попередньої дії з визначеними „Договірними умовами” ( ДУ ).

ДУ – це норма (співвіднесеність), за якою визначають успішність тієї чи іншої події, успішність вирішення поставленого завдання за визначених умов. ДУ повинні давати однозначність у прийнятті рішень у процесі кореляції.

Відповідно до базового алгоритму використання ІККР неоднозначностей першою дією є формування – презентація інформаційних масивів АГК у вигляді ТФЗС у формі роздиференційованих позицій порівняння за однаковими характеристичними ознаками  – елементами ХС  інформації.