ДЕНДРОНІМИ У ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (СЕМАНТИЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ) : Дендронимы в поэтическом тексте ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА (СЕМАНТИЧЕСКИЙ И ФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТЫ)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, визначається ступінь її наукової розробленості, мета і завдання роботи, окреслюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюється її наукова новизна, теоретичне  і практичне значення, подається інформація про апробацію та публікації результатів дослідження.

Перший розділ – “Дендроніми в лексичному складі сучасної української мови” – містить розгляд історії та теорії проблеми, огляд напрямів дослідження назв рослин, а також структуру ЛСК “Назви деревних рослин”.

У підрозділі 1.1. – “Основні аспекти дослідження дендронімів” – проаналізовано проблеми, пов’язані з етимологічним аналізом і дослідженням шляхів формування цієї групи лексики у системі народних і нормативних фітонімів, з історією формування ботанічної номенклатури, ареалогією назв рослин. Розглядається словотвірний аспект: словотвірний аналіз ботанічної номенклатури діалектних і нормативних назв рослин і семантика відфітонімних віднос­них прикметників. Аналізуються символічні конотації назв рослин, у яких відбиваються фрагменти національних картин світу, фразеологізми з компонен­тами-фітонімами, а також фітоніми у пареміології, які вивчаються крізь призму їхнього етнокультурного змісту й національного менталітету.

Підрозділ 1.2. – “Структура лексико-семантичного класу “Назви деревних рослин” – подає інформацію про архісему ‘життєва форма рослини’, яка лежить в основі структури ЛСК назв деревних рослин, а також про лексико-семантичні групи (ЛСГ), які входять до складу цього класу: 1) назви насіннячкових культур (груша, яблуня та ін.);
2) назви сортів насіннячкових культур: а) назви сортів яблуні (антонівка, ранет та ін.); б) назви сортів груші (бере, дюшес та ін.); 3) назви екзотичних насіннячкових культур (гранат, папайя та ін.); 4) назви кісточкових культур (кизил, персик та ін); 5) назви сортів кісточкових культур: а) назви сортів абрикоси (мореля та ін.); б) назви сортів вишні (марель, шпанка та ін.); в) назви сортів сливи (ренклод, угорка та ін.); 6) назви екзотичних кісточкових культур (авокадо, манго та ін.); 7) назви екзотичних цитрусових культур (лимон, мандарин та ін.); 8) назви ягідних культур (аґрус, малина та ін.); 9) назви горіхоплодових культур (горіх, мигдаль та ін.); 10) назви екзотичних горіхоплодових культур (кокосова пальма, фундук та ін.); 11) назви ефіроолійних культур (лаванда, рута та ін.); 12) назви екзотичних ефіроолійних культур (евкаліпт, сандал та ін.); 13) назви рослин, кора, суцвіття, плоди або листя яких використовуються як прянощі (перець, чабер та ін.); 14) назви екзотичних рослин, кора, пуп’янки, суцвіття, плоди або листя яких використовуються як прянощі (ваніль, лавр та ін.); 15) назви екзотичних рослин, плоди або листя яких використовуються для приготування напоїв (кава, чай та ін.); 16) назви некультивованих і культивованих листяних рослин (дуб, клен, тополя та ін.); 17) назви некультивованих і культивованих листяних рослин-екзотів (баобаб, мімоза та ін.); 18) назви декоративних листяних рослин (жасмин, троянда та ін.); 19) назви декоративних листяних рослин-екзотів (камелія, фікус та ін.); 20) назви екзотичних рослин, які дають природний каучук (гевея, тау-сагиз та ін.);
21) назви екзотичних рослин, які дають волокно (бавовник та ін.); 22) назви хвойних дерев (сосна, ялівець та ін.);
23) назви екзотичних хвойних дерев (араукарія, пінія та ін.); 24) назви деревних ліан (плющ, хміль та ін.); 25) назви сортів деревних ліан (винограду) (аліготе, кишмиш та ін.); 26) назви екзотичних деревних ліан (ківі, ротанг та ін.);
27) назви лікарських рослин і бур’янів (календула, перекотиполе, полин та ін.); 28) назви лікарських рослин-екзотів (елеутерокок, кока та ін.); 29) назви деревних сукулентів-екзотів (каланхое, опунція та ін.).

До периферійної зони ЛСК “Назви деревних рослин” належать: 1) назви екзотичних рослин, хоч деякі з них (наприклад, папайя, пінія, платан, фундук, цитрон та ін.) почали активно з’являтися на території СРСР з початку
90-х рр. ХХ ст. у зв’язку з екстралінгвістичними факторами: розвитком туристичної інфраструктури, легкої промисловості та міжнародних економічних зв’язків; 2) фонетичні, родові, словотвірні варіантні назви дендронімів (наприклад, абрикос – абрикоса, кедр – кедер, мимоза – мімоза, смоква – смоківниця); 3) семантичні (дуб, нелинь “дуб, з якого не опадає листя” [СУМ, V, 331]; смерека, сигла “смерека, що має тільки верхівкове віття” [СУМ, ІХ, 156]) та абсолютні (нехворощ, чорнобиль; плющ, прочитан; сосна, хвоя) синонімічні назви; 4) односферові метафоризовані похідні значення (видові й сортові назви деревних рослин та їхніх частин; наприклад, метафоричний перенос оливка “субтропічна рослина родини маслинових” → оливка “сорт яблук” на основі подібності шкірки яблук до світло-коричневого з жовтуватим або зеленуватим відтінком кольору недозрілих плодів олійної культури).

Дифузна зона цього ЛСК представлена: 1) похідними лексико-семантичними варіантами ЛСВ, утвореними внаслідок метафоричних переносів, що належать до близькосферових (назви трав’янистих рослин та їхніх частин, грибів і паразитів на рослинах, наприклад: глива “печіночник” ← глива “сорт груші”) та різносферових (назви осіб і частин їхнього тіла, хвороб трав’янистих рослин, мінеральних утворень і природних пустот, продуктів матеріальної праці людини, абстрактних понять, наприклад: мімоза “про вразливу, недоторкану людину” ← мімоза “рослина, деякі види якої мають властивість згортати листя, коли до неї торкаються”); 2) залежно від видової назви рослина може належати або до деревних, або до трав’янистих рослин (наприклад, полин – трава, напівкущик або чагарник; пасифлора – трав’яниста або деревна ліана); 3) омонімічні до дендронімів лексеми (повні та неповні лексичні та словотвірні омоніми, омоформи, омографи та омофони: горобинний “прикм. до горобина” – горобиний “прикм. до горобець”; дерйн “кущ або дерево родини кизилових” – дйрен “поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав’янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями”; журавлина “вічнозелена кущова сланка рослина” – журавлина “прикм. до журавель”; коралина “кущ родини жимолостевих з гарними білосніжними ягодами” – коралина “намистина з коралів”; чауш, у “сорт столового винограду” – чауш, а “правовий служитель, розпорядник у Туреччині”; шульга (діал.) “омела” – шульга (заст.) “лівша”). 

У підрозділі 1.3. – “Семантична структура лексичного значення дендронімів” – розглядаються теоретичні питання лексичного значення слів на позначення назв деревних рослин,  їх семного і компонентного аналізу. Аналізуючи дендроніми, зафіксовані “Словником української мови” в 11-ти томах, з’ясовано, що, семантична структура лексичного значення назв деревних рослин представлена
10 інтегральними семами ‘характеристика усієї рослини’, ‘харак­­те­ристика стовбура (або стебла) й деревини’, ‘характеристика кори’, ‘характеристика крони’, ‘характеристика гілок і пагонів’, ‘характеристика кореневої системи’, ‘характеристика листя’, ‘характеристика квіток’, ‘характеристика плодів’ і ‘характерис­тика насіння’, до яких належить 91 диференційна сема.

Серед 317 дендронімів, зафіксованих у СУМ, ЛСВ з 1 семою станов­лять 1,58 %  (5 ЛСВ), з 2 – 12,62 %
(40 ЛСВ), з 3 – 15,14 % (­4­8­ ЛСВ), з 4 – 17,35 % (55 ЛСВ), з 5 – 19,24 % (61 ЛСВ), з 6 – 16,40 % (52 ЛСВ), з 7 – 9,78 %
(31 ЛСВ), з 8 – 5,05 % (16 ЛСВ), з 9 – 2,21 % (7 ЛСВ), з 10 – 0,32 % (1 ЛСВ), з 12 – 0,32 % (1 ЛСВ). Прикладом семисемного ЛСВ є аралія „високий колю­чий чагарник або деревце з вели­ким листям і дрібними квіточками, зібраними у волоті, яке вирощують пере­важно як декоративну рослину” [СУМ, ХІ, 667] (семи ‘життєва фор­ма рослини’, ‘галузь використання (застосування) рослини’, ‘висота стовбура’, ‘метаморфоз пагонів’, ‘розмір листя’, ‘розмір квіток’, ‘тип суцвіття’).

У сучасних тлумачних словниках відобра­зи­ла­­ся троїста належність назв деревних рослин: до системи загальновживаної лексики (влас­не лінгвістичний фактор), до ботанічної термінології та класифікації, а також до агро­но­мічної класифікації, підказаної господарським досвідом людини (екстра­лінгвістичні фактори).

Підрозділ 1.4. – “Особливості синонімічних відношень між дендронімами” – містить огляд різних підходів до явища синонімії, семантичних та абсолютних синонімів до назв деревних рослин. З’ясовуються дифе­рен­ційні ознаки абсо­лют­­них і контекстуальних синонімів до дендронімів, розглядається специфіка їх функціонування та стилістичні функції у поетичних творах.

За характером додаткових значень серед синонімічних назв до дендронімів наявні лише поодинокі семантичні, або поняттєві чи ідеографічні синоніми, які виконують уточнювальну функцію і виступа­ють у поетичних контекстах елементами садового, степового й лісового статич­них пейзажів, а та­кож вказують на місце висвітлюваних у поезії подій.

У поетичних творах І половини ХХ ст. виявлено 36 пар і груп абсолютних синонімів до дендронімів на основі таких дифе­рен­ційних ознак: 1) неоднакова активність вжи­ван­ня у різних стилях мовлення (дендроніми як ботанічні терміни та терміни садівництва, слова розмовного характеру, діалектні та народно-поетичні назви, лексичні елементи, властиві поетичній мові); 2) частотність вживання, коли різною частотністю вживання характеризуються, наприклад, синоніми берест (14 непохідних слів і 5 дериватів у творах 10 поетів: В. Свідзинського, Л. Перво­майського, Б. Лепкого, С. Гординського та ін.) і карагач (1/0 у М. Бажана); 3) етимологія, шляхи запозичення. Наприклад, дендронім апельсин з’явився в українській мові через російське посеред­ництво з голландської мови – appelsien „китайське яблуко” [ЕСУМ, 1, 79]. Лексема помаранча запо­зиче­на, можливо, через польське і, частково, німецьке посередництво, з італійської мови: італійське pomarancia складається з основ слів pomo „яблуко” та arancia „апель­син” [ЕСУМ, 4, 508]. Назва оранж – французького походження (orange) [ЕСУМ, 4, 508]; 4) неоднакова активність у літературному мовленні носіїв мови різних регіонів. Така диференціація властива літературному мовленню жителів Наддніпрян­щи­ни (вживання компонентів синонімічних рядів апельсин, горобина, ли­мон, плющ) і Волині, Галичини, Буковини, а також мовленню тієї частини поетів, які перебували в еміграції в Австрії, Німеччині, Польщі, США, Чехословаччині (вживання лексем помаранча, рябина, цитрина, прочитан); 5) від­мін­ність у здат­нос­ті розвивати похідні значення на основі метафори­зації, коли лише один з компонентів групи абсолютних сино­німів інжир, смоковниця [смоківниця], смоква, фіга, винна ягода (сушені плоди), має здатність розвивати похідне значення внаслідок метафоричного переносу на основі подібності за формою. Значення ЛСВ фіга 3 (розм.) „стулена в кулак рука так, що великий палець просува­ється між вказівним і середнім, як знак зневажливого ставлення до кого-небудь” [СУМ, Х, 583] мотивується ЛСВ фіга 2 „плід південного дерева; інжир” [СУМ, Х, 583]; 6) здат­ність / нездатність вступа­ти в омонімічні від­ношення, коли серед компонентів пари абсолютних синонімів аґрус і веприна (діал.; ягода аґрусу) лише другий компонент виступає словотвірним омонімімом до веприна1 (рідко) “м’ясо вепра” ЛСГ “М’ясо ссавців; страви з нього”; 7) можливість / немож­ливість виступати пароніма­ми, коли лише один компонент пари абсолютних синонімів ялина, смерека має здатність виступати паронімом у поезії Б.-І. Антонича: Ой піду я до бору, до бору, подивлюсь на смереки крізь смерк (пароніми смереки – смерк));
8) сполу­чу­ва­ність (неоднакова здат­ність висту­па­ти компонентом термінологіч­них словосполучень і ФО), коли у групі абсолютних синонімів троянда, роза, ружа, рожа лише компоненти роза і рожа разом з прикметниками утворюють географічні та ботанічні терміни ∆ роза вітрів “графічне зображення повторюваності напрямів і величин сили вітру у певній точці земної поверхні за певний час” [СУМ, VIII, 600], ∆ гайова рожа (рідко) “шипшина” [СУМ, VIII, 598], ∆ панська (повна) рожа “троянда” [СУМ, VIII, 598], ∆ собача (польова, дика) рожа “багаторічна невелика рослина родини мальвових переважно з рожевими квітками, яка росте у лісостепових та степових районах” [СУМ, VIII, 598]); 9) ва­лентність основ (відмінність за обся­гом словотвірного гнізда.), коли словотвірні можливості основ -дерен- і -кизил- збігаються у дериватах
І ступеня похідності, а саме відносних прикметниках дерен/ов/ий [СУМ, II, 247] і кизил/ов/ий [СУМ, IV, 148], утворених за допомогою продуктивного суфікса -ов-, і різняться в іменниках І ступеня похідності дерен/івк/а „настоянка на дерені; горілка” [СУМ, II, 247] і кизиль/ник/ „кущі або зарості кизилу” [СУМ, IV, 148], утворених за допомогою продуктивних суфіксів -івк(а) та -ник).

Пооди­но­кі ви­пад­ки вживання контексту­аль­них сино­ні­мів до дендронімів стосуються дендро­ні­мів-сим­волів і зумовлені збігом у межах одного контексту переносних значень цих лек­сем. Наприклад, фольклорний символ горя, страждання, тяжкого життя полин під впли­вом символіки лавра у поезії Л. Первомай­сь­кого, присвяченій подіям і героям Великої Вітчизняної вій­ни, набуває символічного значення „успіх, слава, визнання”: Є в сте­пах наших темні могили. Ні хрестів, ні імен. Тільки сиві гіркі полини, Наче слава гірка, сповили їх і тугою вкрили... Інших лаврів не треба безвісним героям війни.

У підрозділі 1.5. – “Контекстуальні антонімічні відношення дендронімів” – акцентується увага на проблемі контекстуальної антонімії, визначаються структурні моделі та семантика членів контекстуальних антонімічних конструкцій, структурні типи та різновиди семантичних відношень між контекстуальними антонімічними парами та рядами. Назви деревних рослин належать до іменників з конкретним значенням, тому вони не утворюють пар загальномовних антонімів, а можуть лише входити до складу контекстуальних антонімічних конструкцій.

Контекстуальні антоніми ґрунту­ють­­ся на протиставленні слів не за їхнім прямим значенням, а за переносною озна­кою, яка актуалізується в певному контексті, й не закріплені в загальнонародній мо­ві, бо їхня семантика надто далека, аби вони могли сприйматися як антоніми на рів­ні мови. Вони виникають внаслідок індивідуально-стиліс­тич­ного використання слів з метою більшої виразності й точності в передачі думок автора, для посилення експресії в описі протилежних явищ.

Крім сполучників сурядності і підрядності та інтонації, контекстуальні антонімічні протиставлення оформлюються за допомогою словотвірних, лексичних, морфоло­гічних і синтаксичних засобів, разом з якими вони реалізують у поетичних контекстах семантичні функції кон’юнкції, диз’юнкції, зіставлення і протиставлення, чергування, позначення всеохоплюваності, взаємного перетворення протилежностей і порівняння.

За характером співвіднесеності антонімів з позначуваними реаліями у складі узуальних антонімічних конструкцій, до яких зводяться контекстуальні антонімічні пари та ряди з членами – дендронімами, можна виділити дві семантичні категорії: 1) номінативні антоніми, які базуються на протиставленні самих предметів і явищ, що існують в об’єктивному світі як протилежні й тому мають денотативний (предметний) характер:
а) антоніми, які називають протилежну орієнтацію в часі: МИНУЛИЙ ↔ ТЕПЕРІШ­НІЙ (полин та бур’яни ↔ сади колгоспні (І. Муратов); постаті тополь чернечі ↔ юні деревця (М. Рильський)); МИНУЛИЙ ↔ МАЙБУТНІЙ (будяки ↔ троянди (Л. Забашта)); б) антоніми, які називають протилежну орієнтацію в просторі, вживаються з метою конструктивної організації тексту під час опису пейзажу, розвитку дії та її розгортання в просторі й часі: ВЕРШИНА ↔ НИЗОВИНА (сніг ↔ персики (М. Рильський)); ПІВДЕНЬ ↔ ПІВНІЧ (вітер півдня ↔ північна клюква (О. Олесь); олеандри ↔ тундри (В. Поліщук); на Нілі пальма ↔ сосна на скандинавських берегах (Т. Осьмачка)); СХІД ↔ ЗАХІД (Дін ↔ карпатські смереки (Є. Маланюк)); в) ан­то­німи, які називають протилежні явища об’єктивного світу та філософ­сько-світо­глядні категорії: ГАРМОНІЯ ↔ ДИСГАРМОНІЯ (яблука, дуда ↔ бур’ян, орган (В. Свідзинський)); ДОБРО ↔ ЗЛО (білі лілії ↔ терни (Г. Чупринка); троянди ↔ гадюки (В. Сосюра)); РЕАЛЬНИЙ ↔ НЕРЕАЛЬНИЙ (життя ↔ апельсиновий сад (О. Влизько)); 2) характеризуючі антоніми, протилежність яких базується на протиставленні окремих якостей, ознак, станів, відношень, властивих певним предметам і явищам і визначається сигніфікативним (понятійним) змістом слів: а) антоніми, які характеризують почуття і стан людини, наприклад: КОХАННЯ ↔ РОЗЛУ­КА (троянди червоні ↔ чорні троянди (В. Сосюра)); ЛЮБОВ ↔ СМЕРТЬ (мед, любов ↔ полин, смерть (М. Орест)); РАДІСТЬ ↔ СТРАЖДАННЯ (вінок з волошок ↔ вінок терновий (О. Олесь); лотосові білі квіти ↔ геранія й тернові квіти (П. Карманський)); РАДІСТЬ ↔ СУМ (рози втішення ↔ горя рози (В. Барка)); СИЛА ↔ КВОЛІСТЬ (дуб ↔ лоза (П. Тичина)); ЩАСТЯ ↔ ГОРЕ (мед ↔ полин (О. Теліга); рута ↔ отрута
(Є. Маланюк)); б) антоніми, які характеризують фізичні та вольові якості людини, наявність – відсутність якихось навичок, знань: ДІЯЛЬНІСТЬ ↔ БАЛАКАНИ­НА (лаври діл ↔ слова (О. Ольжич)); КРАСА ↔ СИЛА (олеандр ↔ залізо (П. Тичина)); в) антоніми, які характеризують людину за соціальними оцінками: НАРЕЧЕНА ↔ ВДОВА (красна дівчина ↔ тополя (В. Пачовський)); г) антоніми, які характеризують емоційне й об’єктивно зумовлене ставлення до когось або чогось: БУДЕННИЙ ↔ СВЯТКО­ВИЙ (бюджети, газети, телеграми ↔ орхідеї, азалії
(М. Рильський)); ВАЖЛИВИЙ ↔ ДРІБ’ЯЗКОВИЙ (боротьба ↔ фунт кишмишу (В. Сосюра)); ВИСОКИЙ ↔ НИЗЬКИЙ (лавр ↔ кашкет (М. Рильський); оливний гай ↔ кукурудза (С. Гординський); тернові вінки ↔ блискучі вінки паперові (О. Олесь)); ВІДДАНІСТЬ ↔ ЗРАДА (рожі ↔ чуже болото (Б. Лепкий)); СЛАВА, ПОЧЕСТІ ↔ МУКИ, СТРАЖДАННЯ (вінок лавровий ↔ вінок терновий (В. Еллан-Блакитний); рожі ↔ терня (Б. Лепкий));
д) антоніми, які характеризують суспільство: БАГАТСТВО ↔ БІДНІСТЬ (жар-птиці, цитруси, дівки-зоряниці ↔ худенькі дівчатка, кукурудза чахла, зів’ялий інжир, каганчик з дельфінового жиру (Л. Забашта)); ВОЛЯ ↔ НЕВОЛЯ (камінь ↔ плющ (М. Бажан)); МИР ↔ ВІЙНА (горлиці, черешні й квіти мирні ↔ кулі, кров (І. Муратов)); РІДНИЙ ↔ ЧУЖИЙ (берези ↔ пальми (В. Сосюра); верби ↔ кедри, олеандри (М. Риль­ський); яблуні, вишні та черешні ↔ мандарини (І. Муратов)); СЕЛО ↔ МІСТО (верби ↔ провода (В.Сосюра)); е) антоніми, які характеризують якості, ознаки та стан пред­ме­ті­в: ДЕШЕВИЙ ↔ ДОРОГИЙ (буковий ↔ срібний (І. Франко)); МІЦНИЙ ↔ СЛАБКИЙ (вино ↔ китайський чай (Ю. Клен)); ТВЕРДИЙ ↔ М’ЯКИЙ (дубина ↔ м’ята (А. Малишко)).

Підрозділ 1.6. містить висновки до розділу.

Другий розділ – “Метонімічна і метафорична транспозиції як засіб формування похідних значень полісемічних назв деревних рослин та їх частин в українській мові” – присвячений явищу полісемії як семантичної властивості слова, специфіці прямого номінативного і похідного значень дендронімів. Шлях виникнення полісемії назв деревних рослин та їх частин є регулярним і закономірним явищем у словниковому складі української мови та поетичних творах І половини ХХ ст.

Найрегулярнішими є метонімічні моделі розвитку похідних значень, менш регулярними – метафоричні моделі, що зумовлюється особливостями будови деревних рослин та їх частин, а також сферами застосування людиною цих рослин. За характером організації ЛСВ і відтінків значення в багатозначній лексемі на­яв­ні
4 основні типи полісемії: 1) парна, коли наявні лише два ЛСВ, один з яких є мотивованим, а другий – мотивуючим;
2) радіальна (віялоподібна), за якої усі не­пря­мі значення походять безпосередньо від прямого; 3) ланцюжкова, за якої кож­не наступне значення є похідним від попереднього; 4) радіально-ланцюжкова, яка поєднує ознаки радіальної та ланцюжкової багатозначності.

У підрозділі 2. 1. – “Метонімічні зв’язки й відношення між ЛСВ полісемічних слів на позначення деревних рослин та їх частин в українській мові” – розкривається лінгвістична природа метонімії як транспозиції значень ЛСВ полісемічних слів, розглядається характер організації ЛСВ і відтінків значення у полісемічних лексемах на позначення деревних рослин та їх частин.

Матеріал дисертаційного дослідження дозволяє виділити й охарактери­зу­ва­ти 22 моделі метонімічних переносів: „Назви деревних рослин → 1) на­зви квіток рослин; 2) наз­ви плодів рослин; 3) назви насіння або порошку з плодів рос­лин; 4) назви гілок рослин; 5) назви кори рослин; 6) назви листя рослин; 7) на­зви волокна, ниток з частин рослин; 8) назви колючок рослин; 9) назви деревних рос­лин, тра­­ди­­цій­но пов’язаних зі святкуванням; 10) назви сукупності однорідних де­рев­них рос­­лин; 11) назви деревини та її частин рослин; 12) назви виробів з дере­ви­ни рос­лин; 13) назви виробів з гілок рослин; 14) назви рідини з частин рослин (назви алкогольних і безалкогольних напоїв, лікувальних засобів, технічних  та аро­­ма­тич­них речовин); 15) назви органічних речовин, сумішей, порошків на осно­ві рослин; 16) назви класів або родин, до яких належать рослини; 17) назви про­дук­­тів харчування, їжі з рослин”; 18) „Назви напоїв з частин деревних рослин → на­­­зви процесів пиття напоїв”; 19) „Назви релігійних свят → назви плодів дерев­них рослин, що достигають у цей час”; 20) „Назви кліматичних станів природи, довкіл­ля → назви сор­­тів деревних рослин за терміном зберігання плодів”; 21) „Назви су­куп­­ності одно­­рідних деревних рослин → назви окремих деревних рослин”; 22) „Назви деревних рослин, традиційно пов’язаних зі святкуванням → назви свят”. Серед 165 багатозначних лексем, похідні значення яких утворені на ос­но­ві чистої метонімі­зації (мовної метонімії) або з поєднанням метафоризації, слова з двома ЛСВ (врахову­ючи також і відтінки значення) становлять
72,1 % (119 лек­сем), тризначні – 18,2 % (30 лексем), чотиризначні – 6,1 % (10 лексем), п’ятизначні – 2,4 %
(4 лексеми), лексеми з шість­­­ма значеннями – 1,2 % (2 лексеми).

Актуалізаторами значень ЛСВ полісемічних лексем у поетичних творах І половини ХХ ст. виступають слова як іменних (іменники і прикметники), так і дієслівних (суб’єктами дії яких є назви осіб, тварин або деревних рослин, а об’єктами – назви дерев­них рослин, пов’язані з дієсловами зв’язком безприйменникового і прийменникового керування) частин мови. 

У підрозділі 2. 2. – “Мовна метафора як джерело формування похідних значень назв деревних рослин та їх частин в українській мові” – висвітлюється категоріальна сутність мовної метафори та її місце в лексико-семантичній системі мови, визначаються напрями метафоричних транспозицій у формуванні переносних значень дендронімів та їх частин, аналізуються назви деревних рослин та їх частин як похідні утворення полісемічних лексем.

Серед 44 багатозначних лексем на позначення назв деревних рослин та їх частин, похідні значення яких утворені на основі чистої метафоризації або з поєднанням метонімізації, слова з двома ЛСВ (враховуючи також і відтінки значення) становить 38,6 % (17 лексем), тризначні – 31,8 % (14 лексем), чотиризначні – 15,9 % (7 лексем), п’ятизначні – 11,4 % (5 лексем), лексеми з шістьма значеннями – 2,3 % (1 лексема).

Мовні метафори як своєрідні моделі формування похідних значень полісемічних слів – дендронімів, назв частин деревних рослин (квітки, плоди, насіння) і напоїв, виготовлених з плодів деревних рослин, реалізуються за певними закономірностями, представленими у регулярних взаємозв’язках між порів­нюва­ни­ми предметами, явищами, ознаками, станами. На основі словникового складу СУМ можна виділити 23 моделі метафоричних переносів, серед яких найпоширенішими є ті, що мотивують похідні ЛСВ на позначення осіб, деревних і трав’янистих рослин, частин тіла людини і рослин. З погляду сфери найменування метафоризовані похідні значення належать до односферових (видові й сортові назви деревних рослин та їхніх частин), близько­сферових (наз­ви трав’янистих рослин та їхніх частин, грибів і паразитів на рослинах) та різносферових (назви осіб і частин їхнього тіла, хвороб трав’янистих рослин, мінеральних утворень і природних пустот, продуктів матеріальної праці людини, абстрактних понять).  

При утворенні метафоричних переносів беруться до уваги такі ознаки рослин та їх частин:
1) ознаки цілого дерева: спосіб існування, ареал поширення, форма крони, форма розташування гілок, особливості листя; 2) ознаки плодів: форма (еталонами форми служать плоди груші, яблуні та мигдалю), розмір, запах, колір шкірки плодів, ступінь стиглості, естетичне враження від плодів; 3) ознаки квіток і суцвіть: колір, розмір, форма, особливості розвитку.

Підрозділ 2. 3. містить висновки до другого розділу.

У третьому розділі – “Стилістичні особливості функціонування дендро­німів у поетичних текстах” – з’ясовуються синтагматичні характеристики дендронімів у складі художніх метафор і системі перифрастичних найменувань. 

У підрозділі 3. 1. – “Семантичні та функціональні особливості іменних метафор з дендронімним компонентом” – розглядається специфіка сполучуваності метафор-символів, термінологічних, узуальних, інди­ві­­ду­ально-авторських конструкцій з метафоризуючими компонентами – дендронімами, пропонується класифікація метафоризова­них компонентів за їх належністю до певних ЛСГ і ЛСК. Звертається увага на те, що метафоризація компонентів поетичних метафор базується на зоро­вих, слухових (звукових),  одо­ра­тивних і  тактильних асоціаціях.

Фактичний матеріал дисертаційного дослідження засвідчує, що велику схильність до метафоризації у поетичних творах І половини ХХ ст. виявляє іменник, мета­фо­ри­за­ції якого сприяють абсолютне номінативне значення цього класу слів, його семан­тич­­на подвійність і функціональна рухливість. У всіх досліджу­ваних типах бінарних конструкцій, а також у конструк­­ціях з різноманітними поширювачами спостерігається чіткий розподіл функцій між компонентами: один з них ви­ступає мікроконтекстом, що сприяє метафори­за­ції другого компонента, інший метафо­ри­зується, змінює своє значення, тобто пер­ший компонент бінарми є метафоризу­ю­чим, а другий – метафоризованим. Наприклад, у бінармі “дахом сосон” (М. Орест) і конструкції з діє­при­­кмет­­никовим поширювачем “каштанових опалих свіч”
(Л. Первомайський) метафо­ри­зу­­юч­и­ми (мікро­кон­текста­ми, що сприяють метафоризації) є ком­­по­ненти со­сон і каштанових, а мета­фори­зо­ваними (що змінюють своє значення) – да­хом і свіч. Такий роз­по­діл функцій між компонентами бінарм, а також частиномовна належ­ність ком­по­нентів конструкт­цій покладено в основу класифікації  іменних метафор за струк­турою.

В основі семантичної характеристики іменних метафоричних словосполучень з дендронімним компонентом лежить класифікація метафоризованих ком­по­нен­тів конструкцій за їх належністю до певних ЛСГ, які об’єднуються у
8 ЛСК: 1) “Наз­ви осіб” (“кленів юний батальйон” (М. Драй-Хмара); “кипариси-друзі” (Л. Забашта); “серед вербного хору”
(Т. Осьмач­ка); “кедрів патріарший ряд” (М. Рильський)); 2) “Назви тварин” (“зграя ясенів” (І. Багряний); “котики вербові”
(А. Малишко); “терни-змії” (О. Олесь)); 3) “Назви тіла, організму, їхніх частин, продуктів життє­­­­діяльності” (“над голови пузаті верб” (Б.-І. Антонич); “крислатих кленів світлі шевелюри” (М. Драй-Хмара); “біло-пухнасті лапи яли­нок” (В. Еллан-Блакитний); “білі долоні магнолій” (В. Поліщук); “воском закапали клени” (В. Поліщук);“постаті тополь чернечі”
(М. Рильський); “ронять верби жовте пір’я”  (М. Рильський)); 4) “Назви рослин” (“науки винні грона” (М. Зеров); “тер­ни розбрату” (Ю. Клен); “спокуси солодкий хміль” (Н. Лівицька-Холодна); “по­лин роз­луки” (А. Малишко); “од хмелю золотих волос” (А. Малишко); “лаврами легенд” (І. Муратов)); 5) “Космос, Земля, природні утворення” (“дощ малин”
(Б.-І. Антонич); “злото помаранч” (С. Гординський); “акацій білий дим” (С. Гординський); “завірюха херсонських ви­шень” (Є. Маланюк); “смерек прибій” (А. Малишко); “ватри дуби розкладають” (О. Олесь); “зорі-вербени” (М. Рильський); “зелена блискавка верби хисткої” (М. Рильський); “рубіни рябини” (О. Стефанович)); 6) “Матеріаль­­ні продукти діяльності людини” (“в чарках троянд розквітлих” (Б.-І. Антонич); “сувої виноградні” (С. Гординський); “фонтани берез із цоколів білих, стрімких” (Л. Забашта); “грабів грезет” (М. Зеров); Лип, буків і дубів порожні снасті Сповняє лист – і сяє далина
(М. Орест); “віяла пальми” (В. Сосюра); Бродить осінь в садах пурпурових, дзвонить жовтим намистом беріз
(В. Сосюра); “береза в льолі білокорій” (П. Тичина)); 7) “Галузева термінологія” (“кольчуга брязкучого лавра”
(М. Бажан);“лампадка клена, красна – листвяна” (В. Барка); “щогли-кипариси” (О. Влизько); “сосни струнка антена”
(С. Гординський); “дуба чистий контрабас” (А. Малишко); “дуби червінцями горіли” (І. Муратов);“лист осик у вічному танку” (М. Рильський); Сад стоїть внизу і пісню осені розучує. Підбіжить вітер до оріхів – оріхи ноти ронять пожовклі, співати забули… (П. Тичина)); 8) “Опредметнені дії, процеси, стани” (“шепіт втомлений ялини” (М. Бажан); “ніжний подих розквітлих лип” (Є. Маланюк); “каштани в спокої стрункої молитви” (М. Орест); “голосіння на дрова рубаних беріз” (В. Свідзинський); “в задумі верби над водою” (В. Сосюра); “сміх заквітчаного хмелю” (В. Чумак)).

У підрозділі 3.2. – “Семантичні та функціональні особливості дієслівних метафор” – характеризуються моделі переносів, на основі яких утворюються дієслівні метафоричні конструкції, та принципи оновлення метафор у поезіях І половини ХХ ст. Розглядаються зорові, слухо­ві та одоративні асоціа­ції, на яких базується метафоризація компонентів дієслівних метафор.

В основі семантичної характеристики дієслівних метафоричних слово­сполучень з дендронімним компонентом лежить переносне вживання дієслів на по­значен­ня дій, процесів і станів, що стосуються: 1) і осіб, і тварин (225 метафори­зова­них ком­по­нентів і 62 метафоризуючі компоненти), наприклад: “дуб прискакує до дуба” (Б.-І. Антонич); Останній промінь, як стилет, поранив клен на осінь (П. Тичина); 2) осіб (215/64), наприклад: “припудрились то­полі старосвітські” (М. Рильський); І шерхлий осокір Над нами ржаво крекче (В. Свідзинський); “з житом браталися лози”
(Д. Фальківський); 3) рослин (17/22) (базуються на вживанні у прямому значенні дієслів, що набувають образності у сполученні з відприкметниковими означальними прислівниками (якісно-означальними та спосо­бу дії) з суфіксами -о,
-ому), наприклад: “хилились сумно пальми” (П. Карманський); “рвались перелякано На дубах гілляки”
(Л. Первомайський); Стоять дуби замислено і строго (М. Рильський); 4) вог­ню, продуктів горіння (16/19), наприклад: Спалахнула мімоза рожевими легкими вог­никами газу… (В. Поліщук); “за­пломе­нився виноград” (В. Свідзинський);
5) рідини, води (10/13), наприклад: На станціях киплять каштани, Веде осінній вітер річ (Є. Маланюк); Вишні залляли зелене метеливо Радісно-краплим червоним дощем… (О. Стефанович); 6) матеріальних продуктів діяль­ності людини (4/7), наприклад: Клен старий широко­листо Передзвонює (А. Малишко); 7) птахів (4/3), наприклад: …Золоті воркують сосни Над землею її сина (А. Малишко); 8) дорогоцінних металів і скам’янілостей (3/5), наприклад: “сріблиться осичина” (М. Рильський); Янтаріє листя на каштані, одбива проміння ліхтаря (В. Сосюра); 9) комах і птахів (3/4), наприклад: “спурхнула зграя ясенів” (І. Багряний); 10) птахів і плазунів: Темна ніч в лісах дрімучих, Терни-змії гнізда в’ють І із ран його [духу народу-лицаря. – Д. Л.] пекучих Кров палку жадібно п’ють (В. Олесь); 11) риб і ссавців (1/1): Злякано дуб кордубатий На нелюдське обличчя Настобурчив сухе патиччя… (В. Свідзинський);
12) ссавців (1/1): “заревли берези шумно” (В. Пачовський). 

Більшість дієслівних метафор – узуальні, в основі яких лежить дохристиян­сь­кий аієрархічний світогляд народу, що полягає у невідрізненні “вищого” (людського) й “нижчого” (тваринного та рослинного).

У підрозділі 3.3. – “Дендроніми в системі перифрастичних найменувань: структурно-семантичний і функціональний аспекти” – розглядаються поняття перифраза в лінгвістичній традиції та його місце в образній структурі художнього тексту, подається лінгвістична характеристика перифразів з дендронімними денотатами та пери­фразів з дендронімними компонентами як описових та образно-переносних наймену­вань. Аналізуються грама­тичні та семантичні особли­вості цих перифрастичних конструкцій.

Перифрастичні найменування з денотатом дуб (рослина, а також її коріння та листя) найчастотніші в поетичних творах І поло­вини ХХ ст. (36 перифразів з 28 стрижневими компонен­тами у доробку 10 поетів). Ця рослина родини букових – найпоширеніше листя­не дерево України й у поетичних творах отримує позитивні конотативні характерис­ти­­ки, наприклад: “дерева дружби” (Л. Забашта); “любиме дерево мого народу”
(А. Малишко). Підґрунтям творення перифразів з денотатом дуб, як правило, виступають фізичні властивості цього дерева. На основі  характеристики денотата за висотою (дерево висотою у 20-40 м) утворені перифрази “зелена башта” (Б.-І. Антонич); “велетні лісів” (О. Олесь); Дуби виривають коріння, Стають їм руки з гілля – Велетів покоління Знов посідає земля (М. Орест).

Утворення перифразів можливе і на основі метафоричного переносу “Кам’яна гора з гострими виступами → рослина” за якісними характеристиками стовбура й гілок дуба (могутнє дерево з міцними гілками і товстим стовбуром 1,5-2 м у діаметрі), як, наприклад, у М. Ореста: Піду до них [дубів. – Д. Л.], до праотців, і сяду При корені древесних скель. Вікова характеристика денотата (довговічність – 500 років і більше) дає підстави для вживання перифрастичних найменувань, компонентами яких виступають лексеми з префіксом пра- на позначення віддалених ступенів спорідненості за спадною лінією: Ти [дубе. – Д. Л.] незліченних літніх вечорів, О пращуре, прийняв благословіння! Тобі – любов моя і поклоніння, – Яви ж науку многомудрих днів! (М. Орест); “праотці” (М. Орест).

У рослинному угрупованні (фітоценозі) за сукупністю фізичних ознак дуб є рослиною першого ярусу (деревного) і в рослинній ієрархії посідає чільне місце. Зважаючи на цей факт, деякі  поети утворюють перифрази з відтінком урочистості, компонентами яких виступають лексеми на позначення осіб за спорідненістю і свояцтвом (отець), осіб привілейованих прошарків суспільства (лицар) та осіб у галузі влади (князь, монарх), наприклад: О дубе, князю пущ, достойне дерево монарше в короні осені – пурпурі листя, з пнем корявим, коли, щоб відпочити в тіні, спиняться у марші, схиляєшся до уст вождів шорстким причастям слави (Б.-І. Антонич); “гордий і скупий монарх” (Б.-І. Антонич); “лицарі ясні” (О. Олесь); На галяві стоїть отець діброви: Залитий світлом віковічний дуб (М. Орест).

До складу перифразів з денотатом дуб можуть входити і компоненти-зооніми. Перифрастична бінарма “рослинний лев” утворена шляхом телескопії на базі компо­нентів загальномовних перифрастичних словосполучень (спосіб творення словосполучень, при якому склеюються початковий компонент одного словосполучення з кінцевим другого): дуб – рослинний [цар + цар звірів] – лев: …лиш дуб – рослинний лев, над лісом, гордий і скупий монарх, підводить вранці сонця жезл над марнотратним світом (Б.-І. Антонич). Метафоричне найменування “дельфін рослинний” у Б.-І. Антонича утворе­ний під впливом перифрастичної бінарми “біле море” з денотатом сніг, в основі якої – перенос “Морська піна, баранці хвиль → атмосферні опади” за  колірною подіб­ністю (білий) і тактильними асоціаціями (м’якість):  Лиш дуб один крізь біле море, дель­фін рослинний, в даль пливе і лірою сніг-саван поре, віщуючи життя нове. Культурологічним підґрун­тям перифраза виступає версія про те, що щоглу корабля аргонавтів було зроблено з дуба.

Основою творення перифразів можуть бути міфологічні уявлення в індо­євро­пейських та, зокрема, українських традиціях про дуб як священне дерево, при­свяче­не Перкунасу, Перуну, Тору, Зевсу, Юпітеру та іншим громовержцям, наприклад: “дерево пророче” (Б.-І. Антонич); “боги серди­ті” (Б.-І. Антонич). У Греції дубова гілка символізувала могутність, силу і знат­ність роду, а дубовими вінками нагороджували найхоробріших воїнів та воєначальників. Ця традиція лежить в основі перифраза “шорстке причастя слави” [дубове листя] (Б.-І. Антонич). Перифрастична бінарма “мій лісовик” (Л. Забашта) виникла за суміжністю “дуб – цар рослин + лісовик – лісовий дух, хазяїн лісу у пантеоні найнижчих міфологічних істот → дуб – лісовик”.

В основі перифрастичних найменувань, до складу яких входять дендроніми, також лежать процеси вторинної номінації – евфемія, метонімія та метафоризація. На основі ев­­фе­мії утворені перифрази з дендронімними компонентами, денотатами яких виступа­ють лексеми, що належать до ЛСГ “Жіночі органи життєдіяльності”, “Секс, інтимні сто­­сунки” та “Смерть і явища, пов’язані з нею”.

Культура інтимного життя пов’язана з ментальністю народу, з його звичаями та морально-етичними традиціями. На нашу думку, табуювання еротики в українській літературі взагалі та в українській поезії зокрема зумовлене фольклорними традиціями (український фольклор поетизував дошлюбну цноту), сильним впливом християнської моралі, природним темпераментом українців і провідною національно-визвольною місією літератури народу, який не мав власної самостійної держави.

У поетичних творах І половини ХХ ст. наявні лише поодинокі випадки перифрастичних виразів з дендронімними компонентами, пов’язаних зі статевим життям і жіночими органами життє­діяль­ності, наприклад: Там на полонині, де в кущах омани, – В сутінь, біля ставу, а за ставом – млин, Безтурботно стану цілувать кохану, І зім’ятий буде пахнути полин [пристрасть. – Д. Л.] (О. Влизько); Одна була в білій блюзці, Дбайливо нічим не прикрашеній; Її достатньою оздобою Був кошичок нагрудника з двома теплими помаранчами [грудьми. – Д. Л.] (С. Гординський); …груди як сніг білі маєш, А перчик на бедрах від ніг [пристрасть. – Д. Л.]! (В. Пачовський); В день на грудях демонічних Пю солодкий виноград [соски. – Д. Л.] – В ніч на зорях в думах вічних З ангелом виходжу в сад (В. Пачовський); …Взяла серце на розстання, А лишила закохання До троянд і до лелій [грудей. – Д. Л.]! (В. Пачовський); Двічі скидала вінок верба [статевий акт, втрата цноти. – Д. Л.], І силу мою подолала журба. Тяжко носити довічний тягар… Мене умовив старий воротар (В. Свідзинський). Дендроніми, що входять до складу перифразів з денотатами на позначення інтимних стосунків, у європейській традиції мають символічне значення. Полин і перець символізують статевий потяг, пристрасть і застосовуються у любовній магії. У слов’янській міфології верба виступає символом життєвої сили та родючості, а вінок, як і заплетена коса, символізує дівочу цноту. Плоди цитрусової культури помаранчі та деревної ліани винограду виступають компонентами перифразів на означення жіночих органів життєдіяльності через їхню подібність за формою до жіночих грудей і сосків.

Магічно-забобонну функцію евфемізмів з семантикою смерть виконують компоненти перифразів барвінок, береза та сосна, виступаючи непрямими назвами реа­лій труна, повішений, смерть, наприклад: Вже брат припав коліном до барвін­ків [помер. – Д. Л.] сузір’я ангелів до нього прибіліли (В. Барка); І чоботом чужин­ця Розчавлено поля, І скараних колише Березове гілля [повішені. – Д. Л.] (І. Муратов); Перекинусь я квіткою-крихтою, Пригорнусь до барвінку зеленого, Припаду, пере­стану і дихати [помру. – Д. Л.] (О. Олесь); А я ж бо марив написать Глибоко­дум­ний гімн любові… Тим часом почина тесать Життя для мене дім сосновий [труну. – Д. Л.]
І навіть мірку вже зняло (М. Рильський). Вживання саме цих дендронімів у перифразах на означення смерті та явищ, пов’язаних з нею, зумовлене українськими віруваннями та європейською тради­цією. Труну, за українськими поховальними обрядами, робили звичайно з соснового або кленового дерева, щоб відганяти духів і спиняти упирів. У гуцулів усю садибу померлого означають за допомогою березового гілля, а березове дерево, що є місцем перебування померлого,  ставлять біля одвірка та з кінцем поминального свята його гілля спалюють на дорозі перед воротьми: померлий з вогнем відходить у вирій. Барвінок також був поховальним атрибутом в українців, зокрема при похованні дівчат.

На основі метонімічних переносів утворені перифрази з денотатами – об’єктами політичної географії, наприклад: “земля вівса та ялівцю” [Лемківщина] (Б.-І. Антонич); “край лози, багна, болот” [Полісся]
(Д. Фальківський); “пісня тополина” [Україна] (В. Сосюра).

Денотатами перифрастичних найменувань, утворених на основі метафориза­ції, виступають: 1) особи (“весняна ружа” [кохана] (В. Свідзинський); “біла вишня” [ненька] (Т. Осьмачка); “барвіночок” [синочок]
(І. Муратов); “горбаті тополі” [старці] (І. Багряний)); 2) тварини (“сторож вишні” [соловейко]
(Б.-І. Антонич)); 3) частини організму (“рожі” [уста] (В. Пачовський)); 4) рослини та їхні частини (“жовті нагідки” [осіннє листя] (О. Олесь); “пальми Вкраїни” [тополі] (В. Сосюра)); 5) Земля, Космос (“небесних кленів мідь” [зірки] (А. Малишко); “золотиста мушмала” [місяць] (М. Драй-Хмара); “біла вишня” [сонце] (П. Филипович));
6) природні утворення (“водяна бавовна” [морська піна] (В. Поліщук); “білість яблуневого квітня” [хмара]
(В. Барка)). Такі перифрази містять перенесення на основі подібності за кольором, формою, розміром, функцією, а також можуть бути багаторівневими, містити кілька асоціацій водночас.

Підрозділ 3. 4. містить висновки до розділу.

ВИСНОВКИ

Лексико-семантичний клас “Назви деревних рослин” є виявом системності в лексичному складі української мови та окремим фрагментом на рівні з іншими ЛСК “Загальні позначення рослин”, “Назви частин рослин”, “Назви грибів (міконіми)” і “Назви трав’янистих рослин” у моделі смислових відношень у межах ЛСП “Назви рослин (фітоніми)”. Він поліцентричний (слабко центрований), ґрунтується на сукупності різних мовних засобів і не утворює єдиної гомогенної структури та характеризується великою кількістю слабо пов’язаних між собою різнорідних компонентів і слабко вираженою межею між центральною та периферійною зонами.
У лексичному значенні будь-якого дендроніма роль архісеми виконує сема ‘життєва форма рослини’, а граматична сема ‘предметність’ конкретизується лексико-граматичними семами ‘неістота’, ‘загальна назва’ та ‘конкретність’. Назви дерев, деревець, кущів, кущиків, напівкущиків, чагарників, напівчагарників, деревних ліан і деревних сукулентів належать до 29 ЛСГ.

Словникове тлумачення містить не довільний набір об’єктивної інформації про деревну рослину, а лише відфільтровані лінгвістичною компетенцією семантичні компоненти, необхідні й достатні для розуміння позначеної лексемою реалії.

Слова, що вступають в українській мові в омонімічні відношення з назвами деревних рослин, належать до повних і часткових лексичних омонімів, а також до омоформ, омографів та омофонів і з погляду семантики стосуються назв світу природи й людини, матеріальних продуктів її праці й абстрактних понять. Члени омоніміч­них пар і груп, як правило, не виступають у поезіях засобами створення гри слів, калам­бу­рів, бо не існують у спільних контекстах з дендронімами й належать до різних сфер вживання.

У лексикографічних працях ІІ половини ХХ ст. і поетичних творах І половини ХХ ст. відсутні приклади стилістичних і семантико-стилістичних синонімів до дендронімів. Семантичні синоніми є поодинокими у СУМ і ССУМ, вони стосуються назв насіннячкових і ягідних культур, плодів кісточкових і ягідних культур, дикорослих листяних та хвойних деревних рослин. Додатковими семантичними відтінками значення семантичні синоніми до назв деревних рослин вказують на такі особливості деревних рослин: 1) місце розташування, ареал поширення; 2) дводомність; 3) особливості розташування гілля; 4) особливості листя; 5) велику кількість продуктів життєдіяльності; 6) вік; 7) придатність для господарських робіт деревини; 8) незначну кількість плодів та їх невелику харчову цінність для людини; 9) особливості приготування плодів для харчування людини. Серед ідеографічних синонімів до назв деревних рослин наявні випадки поєднання декількох прикметних ознак в одній синонімічній назві: 1) синоніми, які вказують на висоту стовбура рослини та її місце­знаходження, ареал поширення; 2) синоніми, які вказують на вік і товщину стовбура рослини.

Більшість синонімічних назв до дендронімів в українській мові належить до абсолютних синонімів. За характером зв’язку між словами переважають синонімічні пари дендронімів, а також синонімічні гнізда.
У системі виразних засобів поетичної мови абсолютні синоніми до дендронімів виступають важливим складником арсеналу стилістичних засобів мови, вживаються для урізноманітнення контексту, запобігають тавтології, а також забезпечують ритмомелодійну гнучкість віршованого вислову.

Назви деревних рослин належать до іменників з конкретним значенням, тому вони не утворюють пар загальномовних антонімів, а можуть лише входити до складу контекстуальних антонімічних конструкцій. Ті контекстуальні антоніми, які часто використовуються в поетичних творах, а також у ФО, прислів’ях та афоризмах, перестають бути індивідуально-авторськими й стають прагматичними, набуваючи символічних значень. Залежно від кратної чи некратної кількості членів у поетичних контекстах наявні анто­німіч­ні ряди симетричної
(з кратною кількістю членів ряду контекстуальних антонімів) і несиметричної (з некратною кількістю членів ряду контекстуальних антонімів) будови. Назви деревних рослин, які виступають членами контекстуальних анто­німіч­них конструкцій у поетичних творах І половини ХХ ст., належать до 12 ЛСГ. Крім сполучників сурядності і підрядності та інтонації, контекстуальні антоніміч­ні протиставлення оформлюються за допомогою словотвірних, лексичних, морфоло­гічних і синтаксичних засобів.

У поетичних творах І половини ХХ ст. наявні такі різновиди метафор: 1) стилістично нейтральні термінологічні (історично переносні) метафори, що виступають бота­ніч­ними термінами до типів суцвіття та форми листя деревних рослин; 2) тради­цій­ні (узуальні, загальновживані, усталені) метафори; 3) метафори-символи, що базуються на античній (давньогрецькій, давньоримській) і  християнській традиціях, міфології Близь­кого Сходу, індоєвропейських та українських міфологічних уявленнях; 4) інди­ві­­ду­ально-авторські метафори, що характеризуються яскравою образністю, та 5) онов­­лені метафори. Оновлення метафор у поезіях відбувається через: а) прикметникові (якісні, відносно-якісні та присвійні) поширювачі; б) входже­н­ня метафоризованих компонентів іменникових метафор до складу дієслівних метафоричних конструкцій, ФО і порівняльних структур; в) порушення категорії ймовірності появи наступного компонента словосполучення; г) утворення мета­форич­них бінарм шляхом телескопії.

В основі семантичної характеристики дієслівних метафоричних слово­сполучень з дендронімним компонентом лежить переносне вживання дієслів на позначен­­ня дій, процесів і станів, що стосуються назв осіб, представників флори та фауни (комах, риб, плазунів, птахів і ссавців), природних утворень (вогню, продуктів горіння, рідини, води, дорогоцінних металів і скам’янілостей), матеріаль­них продуктів діяль­ності людини.

Більшість дієслівних метафор – узуальні, в основі яких лежить дохристиян­сь­кий аієрархічний світогляд народу, що полягає у невідрізненні “вищого” (людського) й “нижчого” (тваринного та рослинного). Оновлення метафор у поезіях І половини ХХ ст. відбувається через: а) прислівникові (якісні, відносно-якісні та присвійні) поширювачі; б) входження метафори­зованих компонентів дієслівних метафор до складу ФО, а також поширення ними іменникових метафоричних конструкцій; в) індивідуаль­но-авторські новотвори; г) порушення категорії ймовірності появи наступного компонента словосполучен­ня, пряме значення дієслівного компонента якого стосується людини, птахів або ссавців; д) залучення семантич­них синонімів до складу синонімічних рядів;
е) нанизування семантичних і контексту­альних синонімів в одному поетичному контексті; ж) залучення лексем з народно­­розмовного мовлення.

Функціонування дендронімів у системі перифрастичних найменувань – поширене явище в поезіях
І половини ХХ ст. Поява перифрастичних найменувань зумовлена інтро- та екстралінгвістичними факторами: а) з необхідності уникнути тавтології, повторів тих самих слів і зворотів; б) у зв’язку з певними евфемістичними ситуаціями; в) у зв’язку з бажанням мовця дати предмету, явищу чи дії певну емоційну оцінку внаслідок індивідуального сприйняття світу.

Перифрази з денотатами-дендронімами та дендронімними компонентами вживаються у поетичних творах з різною частотністю. Висока частотність вживання властива перифразам з дендронімами-денотатами М. Ореста (37 контекстів і 13 денотатів), Б.-І. Антонича (26/10), Л. Забашти (14/9), М. Рильського (13/10), А. Малиш­ка (12/6) і В. Барки (11/6). Велика кількість перифразів з дендронімними компонентами наявна у В. Сосюри (17 кон­текстів і
10 денотатів), В. Пачовського (15/7) і Б.-І. Антонича (11/8).

За структурою перифрастичні конструкції з дендронімними денотатами співвідносяться з лексемами, словосполученнями (від двох до шести компонентів) і частинами складнопідрядних речень нерозчленованої структури. Найуживані­ши­ми є бінарні конструкції “Adj1 + N1” та “N1 + N2”, а також трикомпонентні моделі “Adj1 + N1 + N2” (з варіантами) та “Adj2 + N2 + N1” (з варіантами).

Найчастотнішими у поетів є вживання денотатів-дендронімів дуб (36 перифразів у 10 поетів), береза (16/7), тополя (13/6) і троянда (рожа) (12/8), а також дендронімних компонентів троянда (рожа, ружа) (28 перифразів у 12 поетів), вишня (9/6) і калина (6/4). Індивідуально-авторські, контекстуальні та загальномовні (традиційні) перифрастичні найменування, як правило, дають денотатам-дендронімам лише позитивні конотативні характеристики.

Найпоширенішими є перифрастичні найменування, побудовані на національно-культурних асоціаціях, пов’язаних зі світовою та українською культурою, міфологією, фольклором, історією. Особливості творення перифразів, що містять перенесення на основі асоціативних зв’язків загальнокультурного плану, безпосередньо пов’язані з належністю поетів до певного літературного напряму, течії чи літературного об’єднання.

Вживання того чи іншого дендроніма у поетичних текстах залежить від: 1) особистості поета (інтроверт / екстраверт); 2) при­род­ної зони, де мешкав, відпочивав або перебував в еміграції поет;
3) течії, напрямку, які представляв поет; 4) індивідуальної манери поета та художніх засобів, якими він користувався при написанні творів. У поетичних текстах І половини ХХ ст. дендроніми виконують такі функції: 1) номіна­тивну; 2) естетичну (як елементи пейзажу в описі місцевості); 3) номенклатурно-класи­фі­ку­ючу; 4) прототипічну; 5) стереотипічну; 6) функцію презентації етноцінностей; 7) емо­ційно-експресивну; 8) символічну; 10) гендерну (асоціація рослин з жіночим та чоловічим началом); 1
1) асоціативно-характеризуючу.

В ідіостилі кожного з поетів зазначеного періоду дендроніми виступають компонентами різних стилістичних фігур, вживаються з різною метою. Наприклад, М. Зеров, П. Карманський, М. Рильський (у його поетичних творах наявна 91 родова назва та сортова назва деревних рослин), В. Свідзинський, поповнили словниковий склад поетичної мови  ботанічною термінологією (араукарія, імбуя, катальпа, пінія, секвоя) та лексикою садівництва (папіровка, ренет). У поезіях назви деревних рослин використовуються для створення стилізації під високий стиль (у філософ­ській ліриці Є. Маланюка, М. Ореста, М. Рильського), фольклор
(у Н. Лівицької-Холодної,  А. Малишка, О. Олеся, В. Сосюри), виступають одним із засобів колориту мовлення поетів певної місцевості (наприклад, афини у В. Кобилянського, хвоя у В. Сосюри), вжива­ють­ся для відтворення місцевого колориту (у К. Гординського, В. Кобилянського, В. Пачов­сь­кого). Евфемістичні перифрази з дендронімними компонентами поширені в еротич­них поезіях В. Барки, О. Влизька, С. Гординського,
В. Пачовського, В. Свідзин­сь­кого. Коло­ративи з фітонімними основами найактивніше використовуються
В. Сосюрою (88 вжи­вань; 18 колоративів з 5 ЛСГ), В. Баркою (35 вживань; 22 колоративи з 5 ЛСГ) та
А. Малишком (33 вживання; 8 колоративів з 3 ЛСГ; наприклад, вишневий).