ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ СИНТАКСИСУ ПРОЗИ ІВАНА БАГРЯНОГО

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ СИНТАКСИСУ ПРОЗИ ІВАНА БАГРЯНОГО
Альтернативное Название: Эстетическая функция синтаксиса ПРОЗЫ   Иван Багряного
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, методи, об’єкт, предмет та джерельну базу дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, вказано на зв`язок виконаної праці з науковими програмами, темами, на форми її апробації.


У першому розділі „Морфолого-синтаксичні грамеми темпоральності в українській мові” з’ясовано питання складу морфологічної категорії часу, яку моделюють три грамеми – теперішнього, минулого та майбутнього.


Звичайно, грамема є складником саме граматичної категорії, але оскільки категорійна сутність темпоральності виходить за межі граматичної категорії (принаймні однієї), то ми пропонуємо визначити грамему як складник функціонально-семантичної категорії, але розрізнюваний за морфолого-синтаксичним та семантико-синтаксичним значенням. Грамемний підхід до вивчення синтаксичних категорій речення, використаний у дослідженнях М. В. Мірченка, продовжено у нашій праці. Ми розмежовуємо грамеми темпоральності за двома визначеними вище критеріями, надавши їм статус складників функціонально-семантичної категорії темпоральності. Якщо статус морфолого-синтаксичних грамем у науковій літературі беззаперечний і досліджуваний давно, то семантико-синтаксична сутність категорії темпоральності та її грамемна диференціація є новою спробою визначити грамему як одиницю функціонально-семантичної категорії.


Час – морфологічна категорія дієслова, яка є відображенням об’єктивного часу і слугує для темпоральної локалізації дії, стану, події. Ця локалізація є дейктичною, тобто співвіднесеною прямо чи опосередковано з реальним чи уявним часом. Суть її полягає у вказівці на основі протиставлення часових форм на одночасність, попередність чи послідовність дії щодо моменту мовлення, а за відносної часової орієнтації – щодо якоїсь іншої точки відліку.


Часову парадигму речення утворює вся сукупність форм речення, що відтворюють синтаксичну категорію часу. Її моделюють значення одночасності, попередності та наступності. В основі синтаксичної категорії часу лежить категорія часу дієслова, членами її виступають різні структури речення, які можуть мати у своєму складі різну кількість форм дієслова. Особливістю категорії часу речення є факти розбіжностей значень часу дієслова, ужитого в реченні, з часом, вираженим у реченні іншими формами. Наприклад, уживання теперішнього історичного, коли дієслово теперішнього часу позначає дію, що стосується минулого: Ніякого лиха не знає, не відає, бігає собі [дівчина] та сміється, мов у срібні дзвоники дзвонить (Марко Вовчок). Синтаксична категорія місткіша за морфологічну категорію часу, що підтверджено більшою складністю і різноманіттям синтаксичних часових значень, а також можливістю виражати ці значення конструктивно-синтаксичним способом у бездієслівних реченнях: Атака за атакою (Микола Хвильовий).


Категорія таксису, що функціонує у складному реченні, постає базовою структурою для реалізації темпоральних синтаксем. Для таксису характерна впорядкованість реального значення часу в парадигмі „раніше – пізніше – одночасно”. Для її наявності необхідна мінімальна взаємодія часових значень – це відношення часових значень між основними предикатами складних речень чи неелементарних простих речень з однорідними присудками, її також створює вторинний предикат-дієприслівник або дієприкметник, взаємодіючи на лексико-морфологічному рівні з основним предикатом. Таксис – це повідомлювані факти (ситуації, дії), які співвіднесені тільки один із одним як відображені в мові об’єктивні дані (напр., встати і підійти; сидіти і писати), а тому висловлення, які містять відношення таксису, завжди передають типові ситуації (вставши, підійшла; сидячи за столом, писала): Ми пили чай в родинному колі, мирно розмовляли, він подарував мені свою останню книжку (Ю. Шевельов); Час заблудився в лабіринтах долі, Шукаючи нову тернову віть (О. Рисак).


Функціональну сферу, пов’язану з ідеєю часу, характеризує те, що в ній перетинаються поняття темпоральності (зовнішнього часу дії), аспектуальності (так званого внутрішнього часу), часової локалізованості (особливого виду кореляції між зовнішнім і внутрішнім часом), таксису (співвідношення дій у часі). Між категоріями темпоральності, виду, таксису наявні взаємовідношення – вони часто перетинаються у складі різних комбінацій, коли виражають відношення наступності й одночасності, попередності та наступності, напр.: Більше як 250 літ уже минуло з того часу, а й тепер серце кровію обливається, читаючи сторінки, на яких рівнодушними літерами виписана одна зі страшніших, одна з найбільше болючіших подій нашої історії... (Г. Хоткевич), у якому виділено семи: 1) темпоральні семи попередності; 2) аспектуальні – досягнення межі кожної окремої дії (минуло, виписана), актуальної тривалості (обливається); 3) таксисну сему впорядкованості дій (їхню хронологічну послідовність). Ідея часу втілена в комплексі цих категорій, проте темпоральне значення є дейктичним (орієнтованим), тобто реалізує орієнтацію дії в часі стосовно моменту мовлення; аспектуальне ж не має такої функції – у ньому ідея часу виступає як внутрішня властивість дії.


Час реальної дійсності визначає датування, яким відкривається або закривається певний період, що вказує на сусідство інших періодів, це календарний час якої-небудь події. Функція датування виражена синтаксемами, до складу яких входять числівники та іменники в родовому або називному відмінку без прийменника, з прийменниками в (у), від, близько (зі значенням приблизності). Напр.: 31 січня 1943 р. мене було привезено в Кремль (О. Довженко). Псевдодатування виражене лексичними засобами на зразок вдень, сьогодні, восени, о першій годині: Я ввечері посумую, А вранці поплачу (Т. Шевченко). Поняття псевдодатування виступає на противагу точно окресленому календарному часу тривалості якої-небудь дії, події, періоду і позначає його наближено, узагальнено.


Суть категорійного значення теперішнього часу полягає у вираженні процесуальної ознаки, тривалість якої збігається з моментом мовлення (з часом повідомленням про неї). Форми теперішнього часу означають, що дія відбувається в момент мовлення: Дивлюсь оце поперед себе і бачу, як іде татарин з великим букетом пролісків і свище... (Леся Українка). Теперішній актуальний час позначає реальний збіг виконання дії або тривання стану з моментом мовлення, це вираження конкретної часової локалізації дії: І зараз, в цю хвилину, я живу, я маю якісь почування (В. Винниченко). Теперішній неактуальний має кілька значень, пов’язаних із вираженням дій, станів, що не мають часових обмежень, конкретної локалізації у момент мовлення. Це часове узагальнення (постійність ознак): Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість (О. Довженко); узуальність процесуальних ознак, які відображають погляди мовця або групи людей: Кажуть, брат брата убиває, а по-мойому, ні (Г. Журба); коментування дій у сценічних ремарках та інших поясненнях: Видно, як люди спускаються в долину. Прометей услід кричить людям (П. Тичина).


За нашими спостереженнями, віднесеність дії до ближнього / віддаленого теперішнього (теперішнього актуального/неактуального) диференційована лексичними конкретизаторами. Вони наділені функцією деталізації і конкретизації часу перебігу дії, залишаючи здебільшого основну співвіднесеність із парадигмою „теперішній / минулий / майбутній” дієслову. Такий характер їхньої взаємодії кваліфікуємо як розподіл семантичного навантаження для уточненої (актуальної) моделі часової тривалості дії. Дієслівні форми теперішнього часу у певних контекстах втрачають свої первинні категорійні функції і передають вторинні значення. Вони можуть позначати минулі дії і стани, що відбувалися до моменту мовлення (теперішній історичний час, модальний план розповіді-спогаду про звичні повторювані дії): Наприклад, академік Сергій Єфремов пише, що в „Лялечці" Михайло Коцюбинський наслідує чехівську манеру в описах природи (Є. Федоренко); Як муха в окропі бувало вертишся цілий день (Панас Мирний). Семантично подвійною є також форма теперішньо-майбутнього часу: Сьогодні отримаю другу пробну карточку у Орлова і пришлю тобі вкупі з „Іфігенією” (Леся Українка).


Минулий час – це грамема дієслова, прямим значенням якої є вказівка на те, що дія або стан відбувалися або відбулися до моменту мовлення про неї чи завершилися в цей момент, напр.: Він трудився важко, самовіддано, жив, шукав, учився, помилявся, виправляв помилки, умів любити (М. Жулинський). Форми минулого часу означають дію, яка відбувалася чи відбулася до моменту мовлення, тобто про неї повідомляють після того, як вона відбувалася або відбулася. Грамема минулого часу постає у двох підграмемах: минулого недоконаного виду і минулого доконаного виду. Дієслова ДВ позначають завершену дію, результат якої існує в момент мовлення про неї, напр.: Прогуляли до рана, і гості стали розходитися (А. Чайковський); і завершену дію або стан, що відбулися в минулому і не пов’язані з моментом мовлення: Поборов свого найлютішого суперника, злісного скопця Ігнатія, що просидів на патріаршому троні більше тридцяти років (Р. Іванченко); Богдан скинув, роздер свою натільну сорочку, та бинт уже, здається, був непотрібен (О. Гончар). Грамема минулого часу НВ виражає тільки власну часову семантику, а грамема ДВ – іноді значення майбутнього часу доконаного виду або теперішнього часу: – Я пішов. – раптом втрутився Галат, устаючи з місця, – сьогоднішній день переламав усе моє життя (Ю. Яновський); Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою, м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах (О. Довженко). Форми минулого часу дієслів НВ передають незавершені тривалі або повторювані дії, не пов’язані з моментом мовлення: Маруся літала по проталих стежечках… Зривалася, напружившися, бігла... Падала, підіймалася, знову падала (Г. Хоткевич). Маловживаною, але доповнювальною аналітичною формою вираження дії, що відбувалася або відбулася давно, раніше від іншої минулої дії, є форма давноминулого (передминулого) часу, утворювана за допомогою допоміжного слова бути: Микола залив був уже доволі усім сала за шкіру (Г. Журба).


Категорійна морфологічна величина майбутнього часу постає як сукупність підграмем майбутнього ДВ та майбутнього НВ. Підграмема ДВ може виражати детерміноване та недетерміноване значення залежно від взаємодії з прислівниковою часовою семантикою. Детерміноване (близького майбутнього) представлене лексемами зараз, одразу тепер, нині: Невже не сьогодні-завтра Київ упаде? (В. Малик). Недетерміноване (віддаленого майбутнього) – компонентами завжди, ніколи, ні за яких обставин, вічно: Наша пісня не вмре, не загине (ніколи) (Т. Шевченко); Воскресай і воскресни з непам’яті, наша мово, мати наша єдина (Л. Павленко). Детерміноване відносне значення майбутнього часу визначає часові межі через прислівникову форму (з ранку до ночі, опівночі): Опівночі встану – опівдні засну – зима мене знову морочить (І. Ольховський). Вони можуть бути складниками відносного часу в поєднанні з іншими формами – грамемами теперішнього чи минулого, виражаючи минулу (до моменту мовлення) дію-ознаку через форму майбутнього часу, наприклад: Оце, бувало, як ідуть пізно люди по селу та регочуться, то хоч і не питай – од Cамійленка (Марко Вовчок). Недетерміноване значення (у формах майбутнього часу ДВ) моделюють прислівникові форми (якось, колись, коли-не-коли): Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи, і не загинув, то він сильний (Леся Українка).


У другому розділі „Значеннєва диференціація грамем темпоральності семантико-синтаксичної природи” подано структуру категорії темпоральності як систему грамем семантико-синтаксичної природи, з’ясовано роль сполучників і прийменників у формуванні темпоральних синтаксем.


Складнопідрядні речення є первинною формою вираження відношень логічної зумовленості, що дає підстави визначити їх як базову структуру для темпоральних синтаксем. Перетворення складного речення на формально просте (але семантично ускладнене) і формально та семантично ускладнене просте речення відносимо до дериваційних синтаксичних процесів. Складнопідрядні речення часу (як і причинно-наслідкові) визначають первинну темпоральну семантику, а перетворені у згорнену реченнєву структуру реалізують обставинне значення часу. Напр.: Коли я прокинувся, була четверта пополудні (І. Роздобудько) Я прокинувся о четвертій пополудні; Коли ж приходив Онисько, чоловіки співали вдвох (Г. Тютюнник) → Після приходу Ониська чоловіки співали вдвох; Коли вмирає простий чоловік, хіба ж затіють стільки камуфлету? (Л. Костенко) По смерті простого чоловіка хіба затіють стільки камуфлету?; Ноги вже не несли, наступала ніч (О. Довженко) 3 настанням ночі ноги вже не несли, Після настання ночі ноги вже не несли; Минуло не так багато часу відтоді, коли я переступив поріг 713-го і коли познайомився з Еджідіо  (І. Роздобудько)  Минуло не так багато часу від...  мого знайомства з Еджідіо.


На семантику одночасності вказують підрядні темпоральні сполучники (сполучні слова) коли, як, у той час як у вихідному складнопідрядному реченні, на семантику часової попередності – сполучники (сполучні слова) доки, поки, перед тим як, до того як та ін. Значення часової наступності найвиразніше передає підрядний сполучник після того як. Напр.: Коли настають дощові дні, хмари димують над самою улоговиною В дощові дні хмари димують над самою улоговиною (О. Гончар); Коли я був у Києві, вже після 24 серпня 1991 року, Олесь Гончар запросив мене до себе додому (Ю. Шевельов) Під час мого перебування у Києві... Олесь Гончар запросив мене до себе додому; І вже перед тим, як на сході затремтіло бузкове родиво дня, біля річки, за густими просинюватими лозами, тихо озвалися баси (Г. Тютюнник); Після того, як помер Ярослав, почався хаос По смерті Ярослава почався хаос (О. Субтельний).


З’ясовано роль прийменників у складі вторинної темпоральної синтаксеми, які засвідчують семантико-синтаксичні відношення між компонентами вихідного (базового) і похідного речення. Прийменники разом із відмінковими формами реалізують часову семантику предикатів вихідної моделі в похідних, семантично ускладнених реченнях, виявляють детермінантний зв’язок із основним предикатом деривата – у таких випадках прийменник разом із субстантивом виступає аналітичним синтаксичним прислівником. Функціональна взаємодія відмінка та прийменника в структурі похідного простого неелементарного речення представляє часово-наслідкові грамеми, що походять від базових складнопідрядних речень.


Семантико-синтаксичний склад категорії темпоральності постає у грамемах одночасності, попередності й наступності. У комплексі грамеми часу входять до складнішої надкатегорії; виступаючи одночасно з грамемами модальності та персональності, вони є складниками предикатності як універсальної мовної надкатегорії і основної дефініції речення. Найважливішим протиставленням для темпоральних грамем є вираження одночасності / різночасності перебігу дії або процесу, одиничність часового моменту і повторюваність дії в часі, а також час, повністю / неповністю охоплений дією, тобто система опозиційних відношень означеності / неозначеності.


Грамема одночасності передає збіг у часі двох і більше дій, станів, явищ. Дефініцією грамеми означеної тривалості виступає відрізок часу, повністю охоплений одночасним із ним явищем, дією. Родовий, знахідний та орудний відмінки формують конструкції, які відтворюють значення дії в часі, що заповнює повною мірою початкову та кінцеву межі інтервалу, у якому відбувається описувана дія; позначають момент тривалості дії або час, повністю співвідносний із моментом мовлення. Мовними засобами, що передають повноту охоплення часового орієнтира дією, виступають займенник весь, прикметники цілий, повний, форми протягом + род. в., за + знах. в.: Що ж! Тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив! (Леся Українка); Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти Хай лучче буду я ввесь вік дівувати (Є. Гребінка); Чи хто ж навідався за довгі дні? (Б. Олійник). У цій частині роботи аналізуємо також підграмему означеної дистрибутивності, яку визначаємо як повторюваність певної дії у визначеному часовому плані. Її передають форми орудного відмінка безприйменникового у множині, конструкція по + місц. в.: Артем цілими днями ходив замислений і тривожний (О. Слісаренко). Орудний безприйменниковий звичайно є найчастіше вживаною формою цього значення часу, він має здатність поширюватися узгоджуваними означальними словами темпоральної семантики.


Неозначену тривалість окреслює часовий проміжок, частково заповнений дією. Форми на позначення неозначеної тривалості дії виступають темпоральною домінантою одночасності. Засобами вираження неозначеної одночасності є родовий і знахідний відмінки безприйменникові та форми в + знах. в., в + місц в., на + знах. в., під + знах. в., під час + род. в., при + місц. в.: Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? (Панас Мирний); Скільки всяких там квіток Сей рік уродило! (Олена Пчілка); Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П. Тичина); Але вже потім, під кінець, повір, я міг створити вікопомний твір! (Л. Костенко); А при імператорі Валентиніані римський архідиякон Лаврентій був засмажений на залізній решітці (П. Загребельний). Семантичний відтінок розгортання дії передає форма у процесі + род. в.: Відомо, що значення цих назв, термінів у процесі засвоєння знань, у передачі їх з покоління в покоління, у навчанні, вихованні... – безмірне, безмежне (І. Білодід). Засобами вираження неозначеної дистрибутивності є родовий і знахідний безприйменникові відмінки. Це форми, утворювані за допомогою іменника – назви відрізка часу в сполученні з займенником кожний та синтаксема на + знах. в.: Кожної весни висаджував їх [півонії] (І. Нижник); Чорнобиль – квітка полинова – Згірчив нам долю на віки (М. Фенчак). Відтінки разових чи неодноразових проміжків часу між повторюваними діями передають ускладнені конструкції на зразок час від часу,  раз у раз, з року в рік, рік за роком, відтворюючи ознаку безперервності, наростання неозначеного часу дії: Тепер забутий Курінь мовчав день у день і рік у рік (Г. Тютюнник). У дослідженні встановлено розгалужену систему значень цієї грамеми, виражених великою кількістю конструкцій, поширювальним компонентом яких є іменник з означенням і без у прийменниково-відмінковій та безприйменниковій формах.


Грамема різночасності передає значення передування дії та перебіг дії після моменту мовлення. Різночасність перебігу дії корелює із визначенням часової попередності (вчора, до вечора) та часової наступності (після обіду, віднині, з дитинства). Означену часову попередність визначаємо як часовий відрізок, що є кінцевою межею часу, повністю охопленого дією (її виражають форми до + род .в., по + знах. в.). Конструкції із семою часової попередності, повністю зайняті дією, вказують на тривалість дії до першої межі названого в іменній групі часового відрізка: вони розрізняються відтінками значення попередності.  Для вираження часу, повністю охопленого дією, основним для поширюваної частини конструкції є значення тривалості дії, її протяжності: Весь тиждень, перед поїздкою до Києва, я був слабий (М. Коцюбинський) наявність атрибута весь виокремлює форму перед + орудн. в. із загального значення попередності. У конструкціях такого типу компонентами можуть виступати слова аж, вщерть, самий у сполуці з родовим відмінком – їм відведено підсилювальну роль. Пор.: Безнадійна та прозора [істина] Аж до смертної коси (Г. Чупринка); Відтак аж до XY століття на Явдохи відзначали Новий рік (В. Скуратівський); Чоловікові треба трудитися до самої смерті (Г. Квітка-Основ’яненко); А тут засмутився: як же вони пішли без нього?..Не так те, що пішли, як спало із нього того великого щастя, що заповнювало його вщерть до цієї хвилини (В. Земляк). Конструкції зі значенням часу, не повністю охопленого дією, таких елементів не мають.


Неозначену часову попередність кваліфікуємо як часовий відрізок, що є кінцевою межею часу, неповністю охопленого дією. У таких конструкціях наближеність моменту дії до прямого часу не маркується (приліг перед ранком). Темпоральні конструкції з семантикою часової попередності корелюють за ознакою неозначеної / означеної тривалості дії. Грамему неозначеної часової попередності передають форми до + род. в., перед + орудн. в., напередодні + род. в., проти + род. в., під + знах. в., над + знах. в., раніше + род. в., раніше за (від) + род. в.: Вже перед світом він наламав очерету, накидав у човен (І. Нечуй-Левицький); Проти весни вона покращала й повеселішала, якось чудно й хороше змінилось її обличчя (М. Стельмах). Конструкції часового передування розрізнювані відтінками значення попередності щодо неозначеної тривалості часу: до + род. в. указує на найширше і недиференційоване передування в часі; перед + орудн. в. передає дещо ближче, порівняно з попереднім, передування; напередодні + род. в. позначає один із моментів за день до описуваного проміжку часу: До вечора вони не розмовляли між собою, хоч і бачилися в польовому таборі під час обідньої перерви (Г. Тютюнник); Напередодні Вітчизняної війни Аліна поїхала з батьком на екскурсію до Ленінграда (Ю. Яновський). Темпоральні синтаксеми під + знах. в., над + знах. в. вживані за вказівки на переддень чогось: Гей, там, на могилі, хрест божий стоїть, Під ранок й під вечір матуся квилить (Є. Гребінка) та передають відносно близьку щодо часового орієнтира попередність.


Грамема означеної часової наступності виражає значення початку тривалості якоїсь дії після іншої дії, явища, а головною конструкцією семантичного різновиду означеного наступного часу є група з (від) + род. в. Цю форму утворюють іменники часового і нечасового значення, які можуть поширюватися узгодженими і неузгодженими означеннями: Українське слово збереглося ще з дохристиянських часів, що промовисто засвідчують фольклорні джерела (Л. Павленко); Од самого обіду тут вже воювали козаки з ляхами (С. Васильченко). Підгрупу означеної часової наступності утворюють конструкції родового відмінка з прийменниками з, від, починаючи з, починаючи від, які вказують на тривання наступного явища поза межами часового орієнтира (означена тривалість), і водночас позначають початок перебігу явища всередині часового орієнтира, підкреслюючи домінантне в них значення початкової часової межі, напр.: починаючи од Введення, наші далекі пращури урочисто святкували місцеві празники (В. Скуратівський). Означену наступність можуть передавати деякі прийменники із групи неозначеної наступності в сполученні з кількісними словами (через дві години).


Відповідність між підрядним реченням часу і грамемою неозначеної часової наступності найвиразніше виявляють прийменниково-відмінкові сполуки після (опісля) + род. в., по + місц. в., за + знах. в., за + орудн. в., слідом за + орудн. в., услід за + орудн. в., через + зн. в: Коли по садках зібрали всю садовину, пішли люди збирати в ліс смачну, солодку, почорнілу ягоду (Остап Вишня) Після збирання садовини по садках люди пішли в ліс по... ягоди. Ці прийменниково-відмінкові форми розрізнювані семантичними відтінками наростання ознаки, тобто посиленням безпосередньої часової наступності (сполуки за + знах. в., за + орудн.в., слідом за + орудн. в.): Ти не знав? ..А треба знати, що за слізьми крик одчаю (Г. Чупринка); загального відношення наступності щодо часового орієнтира (після + род. в., по + місц. в., пізніше + род. в.): Умру, коли через тиждень не піду за пана сотника! (Г. Квітка-Основ’яненко); Вже по смерті його [Еллана Блакитного] в „Вістях” видруковано невелику поезію „Після Крейцерової сонати” (М. Зеров). Точний відрізок часу, що виокремлює наступну в часовому плані подію, передає форма через + знах. в.: Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках (Олена Пчілка). У конструкціях зі значенням невизначено-віддаленого моменту дії не встановлено часову відстань між часовим відрізком або моментом, названим в іменній групі, і між моментом дії, названим у поширювальній частині конструкції.


У третьому розділі „Грамемна периферія категорії темпоральності” схарактеризовано функціонування конструкцій загального відносного часу як таких, що більше актуалізують повідомлення, ніж відображають перебіг дії у часі.


Відносний час визначає тривалість дії щодо іншої межі відліку. Особливістю конструкцій відносного часу є те, що вони не входять до опозицій часової попередності та часової наступності, а займають проміжне місце в системі засобів різночасності. Форми на позначення відносного часу є ускладненими, іноді вони містять два прийменниково-відмінкові складники, а їхня загальна семантика є невизначено-окресленою стосовно осі часу. У первинній структурі (базовому реченні) була нечітка вказівка на часове оформлення дії, але для уникнення її узагальненого окреслення в згорнутому реченні використовують формули загального відносного часу, напр.: І жайворони дзвонять угорі... де бродять тіні – з ночі до зорі (В. Стус) тіні бродять, коли настає ніч; тіні бродять до ранку... Ці форми виражають особливу функцію ускладнених темпоральних синтаксем для передання точної часової віднесеності ситуації (її крайніх меж) до осі часу.


Структура часу постає на основі протиставлюваних форм і віднесеності дій як одночасних, попередніх і наступних щодо моменту мовлення, напр.: Мені здається, що зараз станеться щось незвичайне (М. Коцюбинський). Семантику загально-відносного (проміжного) часу відтворюють конструкції між + орудн. в., від + род. в., до + род. в., із + род. в., до + род. в., із + род. в., по + знах. в., починаючи від + род. в., до + род. в.: Між роками 1640 і 1657 у трьох місцях підіймається революційний рух (В. Антонович); І от урядове розпорядження: працювати всім установам від дев’ятої до вісімнадцятої години з обов’язковою перервою на обід (Остап Вишня). Темпоратив між + орудн. в. позначає момент дії проміжного часу (неозначена тривалість), а решта конструкцій локалізують значення початкової і кінцевої межі часового проміжку, заповненого дією (означена тривалість). Проміжну ланку між двома диференційованими підгрупами (попередності і наступності) утворюють форми біля + род. в., близько + род. в., коло + род. в., що вказують на загальний план повідомлюваного і виражають часову приблизність: Біля дев’ятої години знову прийшла черга на „допити” (В. Ґренджа-Донський).


Часові відношення в похідних простих неелементарних реченнях можуть бути виражені прислівниками і дієприслівниками. Напр.: Коли настав вечір, хуга втихла Надвечір хуга втихла (Г. Тютюнник). Прислівники моделюють значення власне одночасності (сьогодні, тепер, удень): Нема шляхів до тебе ні вдень, ані вночі(П. Мовчан); початкової часової межі (ПЧМ) (зроду, споконвіків, змолоду): Мене ти вчила правді і добру, мене до праці ти привчала змалку (В. Підпалий). Семантику кінцевої часової межі передають прислівники дотепер, досі, довіку: Два наших імені розлука вполювала Й за руки їх, розлучених, веде, Отак довіку б їх не розлучати (М. Вінграновський). Прислівники вчора, позавчора, колись, давно, напередодні, торік виражають грамему часової попередності: О ніч чудовна і чудова! Ще вчора сіявсь сніг рясний... (Олександр Олесь). Прислівники завтра, післязавтра, потім, пізніше, незабаром вживані у функції грамеми часової наступності: Трохи згодом, сама не знаючи як, Марися опинилася на вулиці (Б. Грінченко). Дієприслівники виражають такі дії чи стани, які супроводжують виконання основних дій, позначуваних дієслівними формами теперішнього, минулого або майбутнього часів, і становлять ядро таксису.


Запропоновано теоретичне узагальнення статусу дієприслівників, які позначають час опосередковано, через дію, яка відбувається паралельно з основною (відношення одночасності) або передує їй (різночасності). Дієприслівники мають властивість контекстуального набування обставинного значення часу, що відображає часові відношення між елементарними простими реченнями у структурі складного речення.  


У висновках узагальнено результати виконаного дослідження.


Категорія темпоральності об’єднує грамеми морфолого-синтаксичної та семантико-синтаксичної природи. Морфологічну структуру часу моделюють грамеми теперішнього, минулого та майбутнього часу. Морфологічний час виражений дієслівними формами, які в реченні вступають у взаємодію з іншими засобами вираження часових значень. Дієслово з власними значеннями часу в реченні входить до системи засобів формування синтаксичного часу й виступає разом із ними в єдиній системі вираження загальної віднесеності дії до певного часового орієнтира.


Семантико-синтаксичний склад категорії темпоральності постає у грамемах одночасності, попередності й наступності. Базовою структурою для цих грамем є складнопідрядне речення, що визначає первинну темпоральну семантику. Перетворені в згорнені реченнєві структури – формально просте, але семантично ускладнене або формально та семантично ускладнене просте речення, реалізують обставинне значення часу. Виразниками темпоральних семантико-синтаксичних відношень у складному реченні є сполучники або сполучні слова, у простому ускладненому – прийменники.


Вираження часової семантики постає у безприйменникових та прийменниково-відмінкових конструкціях (формальний грамемний склад категорії темпоральності), у структурі загального відносного часу, формальним показником якої найчастіше стають прислівники і дієприслівники. Засоби відтворення загального відносного часу перебувають на периферії категорії темпоральності.


Вивчення семантичної та формальної структури темпоральних конструкцій дає підстави констатувати, що семантика часових форм не вичерпує співвідношення подій з об’єктивним часом, а передає їхнє мовно-логічне усвідомлення.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины