КОНЦЕПТ ПТАХ У МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
КОНЦЕПТ ПТАХ У МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Альтернативное Название: КОНЦЕПТ ПТИЦА В языковой картине мира УКРАИНСКОГО НАРОДА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі вмотивовано вибір теми, обґрунтовано її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт і предмет, наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, подано характеристику матеріалу й методів дослідження, апробацію результатів роботи.


Перший розділ „Теоретичні засади концептуального моделювання” висвітлює головні проблеми сучасної лінгвоконцептології, обґрунтовує методику концептуального моделювання, розглядає проблеми картини світу та її типології.


Однією із проблем сучасної когнітивної лінгвістики є дослідження механізмів організації концептуальних структур свідомості, маніфестантами яких виступають одиниці природної мови та їхнє поєднання в мовленні. Концептуалізація є ключовим поняттям когнітивної лінгвістики та її галузі – лінгвоконцептології – і розглядається когнітологами як понятійна класифікація осмисленої інформації, набутої людиною від народження                 у процесі соціалізації й інкультурації за допомогою різних пізнавальних механізмів. Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи як мережі концептів у свідомості людини під впливом колективної свідомості етнічної спільноти, її культури й мови.


Термін „концепт” у сучасній лінгвістиці розглядається неоднозначно: суперечливими й дискусійними є питання співвідношення концепту, поняття та значення, вербалізації концепту, взаємодії індивідуального й етнічного                      в концепті, його структури, психічної природи, способу та методик моделювання й опису.


Базовим у нашому дослідженні є розуміння концепту як інформаційної структури, що відображає знання й досвід людини; оперативної змістовної одиниці пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, усієї картини світу, відтвореної в людській психіці (О. Кубрякова). Концепт не обмежується лише мисленнєвими структурами, а й залучає різні пізнавальні механізми свідомості, які забезпечують накопичення концептуальної інформації: відчуття, почуття, образи, інтуїцію, трансценденцію та колективне позасвідоме. Ознаками концепту                              є неізольованість, тобто зв’язаність з іншими концептами; відкритість як невичерпність їхнього змісту; наявність їх у межах структурованих концептуальних сфер, які є фоном концепту; цілісність і нежорстка структурованість; динамізм і креативність як здатність змінюватися, поповнюватися новим знанням, уточнюватися. Способом репрезентації концепту є знаки природної мови, які нашаровуються на концептуальну інформацію й інтегруються з нею у мовномисленнєвій діяльності. Отримавши мовне позначення, концепт формує семантику мовних одиниць, яка актуалізується в тому чи іншому аспекті в певній ситуації використання знака.

















6




 

Аналіз мовних засобів представлення концепту ПТАХ здійснювався на підставі моделі ментально-психонетичного комплексу, що являє собою ідеалізовану схему фрагмента знань, у структурі якої наявний пропозиційно-диктумний ядерний компонент, асоціативно-термінальна периферійна частина, наскрізний складник модусу (оцінки й емоцій). Ці складники належать мисленнєвій сфері свідомості й корелюють із іншими психічними функціями, образами й архетипами колективного позасвідомого                    (О. Селіванова).


Пропозиційний компонент є системою пропозицій – мисленнєвих аналогів ситуацій, учасниками яких є птахи, що передають відносно об’єктивну й несуперечливу інформацію, позначену мовними одиницями         у прямих значеннях. Пропозиція дорівнює диктуму, адже модусні компоненти корелюють не лише із пропозиційною, а й із метафоричною (фігурально репрезентованою) частиною концепту. Диктум відповідає предикатно-актантній рамці  чи предикатно-аргументній структурі й містить предикат, що є центром пропозиції, і його валентнісні кореляти терми (актанти               й сірконстанти). Асоціативно-термінальна частина формується шляхом переінтерпретації знань у термінах інших концептуальних сфер на підставі мисленнєвої аналогії, синестезії, образного сприйняття об’єкта. Термінали концепту ПТАХ співвідносяться із пропозиційною частиною через певні зв’язки аналогії, подібності з окремими фрагментами диктуму.


Концепт ПТАХ має прототипну організацію, яка в науковій свідомості виявляється у класифікації птахів за рядом, родиною, родом, а у свідомості пересічного носія української мови – у знаннях про віднесення птахів до хижих, водоплавних, здатних співати й літати, домашніх і диких, а також            у відчутті схожості видів або родів птахів, що здебільшого збігається              з науковими уявленнями про категоризацію.


Концептуальне моделювання обраного об’єктом нашого дослідження фрагмента етносвідомості здійснюється на базі принципу двовекторності, який полягає у зустрічному аналізі „від слова до думки” і „від думки до слова” (Л. Виготський). При дослідженні концепту ПТАХ ми керувалися трьома способами мовної репрезентації когнітивних структур: 1) фіксацією відповідних фрагментів знань про позначене в ономасіологічних структурах орнітонімів (номенклатурних і народних, діалектних назв птахів), що дало змогу встановити механізми мотивації цих найменувань; 2) фразеологічними позначеннями, компонентом яких є орнітологічний знак й у яких зосереджено інформацію культурного характеру; 3) представленням орнітологічних сценаріїв у поетичній творчості українських майстрів слова, де відображені художньо й культурно оброблені уявлення про птахів, ціннісні орієнтації етносу стосовно цього паралельного світу істот, пов’язаних із життєдіяльністю людини.

















7




 

Моделювання й опис концепту ПТАХ у нашій роботі ґрунтується на двох головних процедурах: когнітивно-ономасіологічному аналізі орнітонімів, що визначає мотиваційні механізми цієї групи лексики, які             є чинником концептуалізації, і текстово-інтерпретаційному аналізі, що відтворює способи сприйняття птахів у художній свідомості українського етносу.


Когнітивно-ономасіологічний аналіз мотивації української орнітологічної лексики складається з двох етапів: інтерпретації ономасіологічних структур назв птахів і моделювання структур знань про позначене. Ономасіологічні структури похідних українських орнітонімів побудовані за різними моделями і представлені простими дериватами, композитами, юкстапозитами і сполуками. Інтерпретація ономасіологічних структур передбачала з’ясування концептуального статусу ономасіологічних ознак, визначення ономасіологічного базису (словотвірного форманта або способу організації композитної моделі чи сполуки з установленням граматичної та семантичної домінант), граматичних й акцентних особливостей номінативних одиниць, зв’язку між ознаками, ознаками                 й базисом.


Моделювання структур знань про позначене ґрунтувалося на організації МПК. Проектування української орнітологічної лексики на цю модель дало змогу реконструювати відповідні фрагменти концепту ПТАХ          у поєднанні засобів його репрезентації в науковій і наївній картинах світу. Наукова картина орнітофауни відображена у номенклатурних назвах птахів, прийнятих у польових визначниках, а наївна – народними назвами, діалектними орнітонімами. Ці фрагменти картин світу містять багато спільного, адже вони актуалізують знання про спосіб існування птахів, їхню будову, зовнішній вигляд і т. ін., хоч народні й діалектні назви ґрунтуються на уподібненні представників орнітофауни до інших предметних сфер, зокрема, людини, природних явищ, артефактів тощо, а також застосовують забобони, вірування, прикмети, міфи (міфологічну картину світу), пов’язані із птахами в етносвідомості українців.


У другому розділі „Мотивація українських назв птахів як чинник концептуалізації орнітофауни” на підставі аналізу пропозиційного, асоціативно-термінального, міфологемного, модусного і змішаного типів мотивації встановлюється структура концепту ПТАХ й описуються механізми її знакової організації.


Диференціація типів мотивації залежить від статусу мотиватора (-ів)                   у структурі знань про позначене. Пропозиційно-диктумна мотивація визначає реконструкцію об’єктивних знань про птахів, які, за результатами когнітивно-ономасіологічного аналізу, містять, по-перше, класифікаційний поділ птахів на ряди, родини, роди й види, по-друге, відповідні ситуації, пов’язані з життєдіяльністю орнітофауни (гніздуванням, харчуванням, рухом, звучанням, паруванням і т. ін.), особливостями забарвлення й будови тіла тощо. Цей тип мотивації за загальним механізмом є метонімічним, адже на позначення суб’єкта, яким зазвичай є птах, обирається інший компонент класу або ситуації в цілому за суміжністю.

















8




 

Особливості категоризації класу птахів України відображені                             у гіперонімічному й еквонімічному різновидах пропозиційно-диктумної мотивації: перший різновид застосовує на позначення виду птаха знаки його родових назв більш високого класифікаційного рівня (у науковій картині світу рангу ряду й родини; у наївній картині базового рівня класифікації, згідно із твердженнями представників прототипної семантики). Наприклад,                               у номенклатурі ряд гагароподібних включає родину гагарових і види гагари червоношийої, чорношийої, полярної і білодзьобої. На прототип роду часто вказує мотиватор-корелятив, позначений в українських номенклатурних орнітонімах прикметником звичайний, що є репрезентантом найбільш типових і яскравих ознак роду: зозуля звичайна, на відміну від зозулі чубатої, не має чубчика на голові. Використання корелятива для систематики птахів України також демонструє найбільшу поширеність цього виду в Україні, на відміну від інших.


Еквонімічний різновид відображає вибір мотиватора назви виду птаха                     з іншого класифікаційного видового рівня того самого класу. Так, відбувається перенесення назви куроподібних на найменування птаха ряду журавлеподібних родини пастушкових – курочка водяна; горобцеподібних на орнітонім ряду совоподібних – сичик-горобець. В останньому випадку вид сича мотивується іншим орнітонімом з огляду на малі розміри птаха, у назві закладений плеоназм демінутивності (подвійна репрезентація зменшувальним суфіксом -ик й еквонімом). Перенесення назви відбувається в межах ряду на назви видів кількох родин: ряд горобцеподібних має родини суторових (синиця вусата), довгохвостих синиць (синиця довгохвоста)             і синицевих (ремез); родина в’юркових має вид птаха в’юрок, а родина горобцевих – вид в’юрок сніговий.


Іноді на еквонімічний різновид накладається процес метафоризації, що зумовлює віднесення такого орнітоніма до асоціативно-термінального типу мотивації: сова яструбина мотивована еквонімом іншого ряду за подібністю забарвлення; назва птаха родини куликів кулик-сорока у визначнику пояснюється подібністю забарвлення: „У дорослих птахів яскраве, біло-чорне забарвлення, схоже на забарвлення сорок”. Подібність зовнішнього вигляду, забарвлення птахів різних рядів зумовлює творення народних і діалектних назв водяний ворон (баклан), під’ядлівчак – „поповзень”, похідне від ядлівчак – „дрізд-чикотень”.


Опертя при виборі мотиваторів на складники ситуації, суб’єктом якої                   є переважно названий птах, визначає предикатно-аргументний різновид пропозиційно-диктумної мотивації, що дає змогу реконструювати предикатно-аргументні структури ядра концепту. Мотиваторами орнітонімів є різні предикати: звучання (сипуха; свищ; лебідь-шипун; діал. пищуха; чирок-свистунок), зокрема, звуконаслідувального типу (одуд; фіфі; чечітка; кеклик; чекан луговий; тинівка лісова; діал. кувік; плужак; пишця, пишкавка, пигичка, пігриц; леліт і т. ін.); руху (плавунець круглодзьобий; норець; повзик; стінолаз; діал. плавунчик, плавуха; пливак; бігунець; перебігулька; кружлець тощо); добування їжі й харчування (змієїд, осоїд, бджолоїдка; діал. лущ, лущак; довбало; довбош, клювак); способу гніздування (діал. пурпуль; огрібка, гребілка; лепар); поведінки (діал. крутиголовка, крутій; дриглик; дерихвіст; трясихвістка, трясигузка).

















9




 

Мотиваторами українських орнітонімів обираються і предикатні терми: об’єкти харчування, нерідко еквонімічного статусу (шишкар; омелюх; коноплянка; просянка; яструб-перепелятник; діал. вишняр, просяник; мишвак; пташачар; оріхар); локативи географічного ареалу походження або поширення, зимівлі птахів, середовища існування, місця гніздування, харчування, сидіння і т. ін. (казарка канадська; тинівка альпійська; ластівка міська; лунь степовий; побережник; поморник; діал. полонинка; підкоришник; підкаменюх; ямкур; могильник); темпоративи (мишоїд-зимняк; зимородок; вівчарик весняний; діал. мартівник); медіативи (діал. пухівка; волосянка; берестянка); складники рівнів якості (зеленяк; синьга; чорниш; рябчик; гриф чорний; діал. рудачок, червончик, буроха), кількості (баклан великий, малий, середній; яструб малий; кроншнеп великий), партитивів (норець чорношиїй; щеврик червоногрудий; дятел білоспинний; рябок чорночеревий; сип білоголовий; червоноволик; синьошийка; чорногуз; орлан-білохвіст).


На відміну від пропозиційно-диктумного типу мотивації, альтернативний їй асоціативно-термінальний є метафоричним за способом позначення структур знань про птахів в етносвідомості українського народу. Мотиватори асоціативно мотивованих орнітонімів обираються зі сфери терміналів МПК, сформованих у структурі концепту шляхом поєднання орнітологічної концептуальної сфери як реципієнтної з іншими концептуальними сферами, які є донорськими й постачають власні знакові ресурси для фігурального позначення птахів.


Донорські концептуальні сфери обрані невипадково, адже використання їхніх знаків ґрунтується на численних асоціативних аналогіях зовнішніх ознак, поведінки, життєдіяльності птаха з іншими, більш близькими для номінаторів предметами і явищами дійсності та їхніми ознаками. Зокрема найбільш близькою для носіїв української мови сферою         є концепт ЛЮДИНА. Номінатори, керуючись принципом антропометричності, сприймають й оцінюють орнітофауну, установлюючи аналогії з назвами осіб за родом діяльності, властивостями людини, частинами її тіла (соматизмами), знаками предикатів дій і поведінки людини тощо (погонич; пастушок; сова бородата; крячок білощокий; дятел трипалий; синиця вусата, дрізд білобровий; діал. бородач; кочубей, кочубейка; чубарик, перевізник; косар; орач; рибалка; рибалочка; мачуха; попик; попадя; ксьондзик; корольок; жандарик; тесляр, гончарик; ковалик; лікар; телеграфіст; пересмішник; завирушка; дурійчик). Механізмами появи знаків концепту ЛЮДИНА в асоціативно-термінальній частині концепту ПТАХ є уподібнення на підставі суміжного компонента двох концептів, сценарних структур, образів (гештальтів), відчуттів тощо.

















10




 

Донорською концептуальною сферою для українських орнітонімів           є також назви інших тварин (ссавців, комах тощо): бугай; бугайчик; кобилочка; баранчик; пірникоза; діал. коза; перкун; мишачок; овад. Уподібнення птахів до інших тварин здійснюється на підставі слухових гештальтів схожості голосу птаха до голосу іншої тварини; зорових образів і сценарних структур. Мотиваторами українських орнітонімів є також позначення артефактів, які приєднуються до сфери концепту здебільшого за схожістю зовнішнього вигляду птаха або частини його тіла, розмірів, звучання у польоті: діал. човник; лопатень; ковпанька; чепчик; ходуличник; веретенник; крижавка, крижак, крижанка, крижівка, крижниця, крижняк, крижня; бібок, бобик, бобік; галстучник; пробочка; дзвінок тощо.


Модусна мотивація ґрунтується на виборі мотиваторів українських орнітонімів з огляду на сенсорну, естетичну оцінку твірного слова                              в етносвідомості, інші його ознаки, як правило, не беруться до уваги номінаторами. Так, на антиномії естетичної оцінки прекрасний / потворний ґрунтуються орнітоніми з мотиваторами позитивної оцінки, представленими              у прямому значенні: діал. красулка (коноплянка), діал. дрохва-красуня (джек), красавка (журавель степовий), діал. красанка (щиглик), діал. красоха (сиворакша), діал. красовець (корольок золотоголовий). Означений тип мотивації уможливлює розкриття ставлення українського етносу до птахів загалом і до їхніх конкретних видів, що визначає використання їх у художній творчості як символів.


Міфологемна мотивація має особливу природу. Вона ґрунтується на віруваннях, забобонах, наявних в етносвідомості, й відображає ті знання, які не можна кваліфікувати як логічні, об’єктивні, а лише як такі, що прийняті на віру беззастережно й бездоказово, регулюють деякі культурні преференції народу в його повсякденному житті. Мотивованими міфологемами                      є діалектні назви жайворонка польового молибіг, малибіжка, молибіща, набогастій, корибіг, богастійник, богостійник, набогастійко, які, на думку дослідників, пов’язані з параметричним зв’язком неба з Богом у віруваннях слов’ян й інших народів (птах літає високо в небо, мовби молить Бога за людей); діал. послотюх (сивка золотиста) похідне від слота – „сльота, дощова погода”, назва зумовлена, очевидно, уявленням про те, що птах криком віщує дощову погоду; номенклатурна назва буревісник пов’язана            з народними уявленнями про віщування птахом бурі; діал. вільга, цвіль, вольга (вивільга) в одній із версій походження зіставляються з прикметником wilgi – „вологий” через те, що нібито птах вважається вісником дощу.


Змішана мотивація представляє в ономасіологічних структурах українських орнітонімів (композитів і сполук) різні за статусом фрагменти МПК, поєднуючи пропозиційні компоненти з асоціативно-термінальними        й модусними (серпокрилець білочеревий; шилодзьобка; корольок золотоголовий; реготун чорноголовий і т. ін.). Причому такі зв’язки                в чотирикомпонентних ономасіологічних структурах орнітонімів можуть демонструвати поєднання кількох донорських концептуальних сфер із пропозиційним ядром концепту ПТАХ (золотомушка жовточуба; пірникоза сірощока). Змішана мотивація характерна як для народних і діалектних назв птахів, так і для номенклатурних орнітонімів, що зумовлено тенденцією до збагачення знакових ресурсів у сфері термінології за рахунок метафоризації.

















11




 

Третій розділ „Мовні засоби концептуалізації орнітофауни                          в українській поетичній картині світу” присвячений дослідженню способів вербалізації концепту ПТАХ в українській поезії XX ст., зокрема, аналізу функціональної природи орнітологічних знаків пропозиційного статусу в мові поезії, механізмів антропоморфної метафоричної переінтепретації орнітологічних сценаріїв, а також використання знаків орнітологічного коду як донорської зони для поповнення знакових ресурсів інших концептуальних сфер.


Поетична картина світу українців ґрунтується на наївній картині, культурних стереотипах, нормах і цінностях, міфологемах, символах народу. Вона має індивідуальні репрезентації, однак не обмежується лише індивідуальною художньою свідомістю, відбиваючи й загальне, спільне для поетичної творчості етносу.


Орнітологічні сценарії пропозиційного статусу, репрезентовані знаками у прямих значеннях, є доволі частотними в українській поезії, органічно вбудовуються у тканину поетичного твору, сплітаючись із різноманітними тематичними лініями тексту та ключовим концептом-ідеєю. Ці сценарії зазвичай поєднуються з темами приходу весни або осінньої пори, описами природних явищ, проблемами життя людини на противагу смерті, краси й екологічної безпеки довкілля у сучасному суспільстві; темами Батьківщини України, рідної домівки, любові до землі, своєї родини, місця, де народився. Любов до Батьківщини в українських поезіях асоціюється із землею і тим, що росте й живе на землі, зокрема, із птаством, яке стереотипно прив’язане до України: солов’ями, лелеками, ластівками.


Тематична лінія орнітофауни є контрастною для технократичної тематики, оскільки птахи є компонентами природного, екологічного середовища, а втручання людини у природу спричинює забруднення, хвороби, дисбаланс, руйнування довкілля. Так, поетичні рядки Л. Костенко           з болем констатують вимирання птахів, їхню неможливість жити поряд із людською цивілізацією: Ластівки тікають із Європи. /Що поробиш? Скрегіт, регіт, рев. / Чад, бензин, вібрації, галопи, – / птиці мертві  падають з дерев; І смог, і СНІД, чорний дим Бхопала / В Червоній книзі сірі журавлі. Тема орнітофауни невіддільна від пейзажних замальовок                       у поетичних творах. Співіснування птахів і людини також є прикметою вдачі й характеру останньої. Наявність біля хати ластівок в етносвідомості українців є показником доброго хазяїна будинку, щастя й добробуту в оселі й родині: Бо у дядька серце – добре й тихе, / І душа багата, як земля, /            І тому довкола його стріхи / Ластівок найбільше кружеля (Олійник).

















12




 

В українській поетичній картині світу птахи репрезентують насамперед їхню оцінку етносом як вищих і нижчих, чистих і нечистих, яка корелює з архетипами колективного позасвідомого, міфами, повір’ями, легендами, забобонами та прикметами народу, що посприяли формуванню аксіологічних стереотипів. Модусний складник МПК орнітофауни                    в українській поезії опосередковує контрасти буденного, прозаїчного                        й високого, поетичного; духовного й бездуховного, життя та смерті, радості    й туги тощо. В етносвідомості українців найбільш позитивно оцінюються ті птахи, які ще у фольклорних джерелах асоціювалися з добробутом, щастям, долею (лелеки), приходом весни, життям, коханням (ластівки); волею, мужністю (сокіл, орел); Батьківщиною–Україною, її мовою, долею (соловейко, чайка) і т. ін. Негативна оцінка ґрунтується на переказах                     і легендах, які пов’язують птахів із дияволом (горобець, курка), перетворюють їх на віщунів смерті (ворон, крук, сова, сич тощо), а також із буденними уявленнями про птахів-шкідників, які з’їдають посіяне насіння чи врожай селянина. М. Рильський аналогізує аксіологічну градацію птахів              з антитезою правди / неправди: Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати? Щебетання птахів зіставляється із ключовими позитивними концептами українців щастям, волею, радістю, коханням, добром, красою, світлом: А надворі ластівки стрілчаті / Щебетали світло: щастя є! (Рильський); А мене на дальнім виднокрузі /Білі чайки криками зовуть. /А любов – мов квітка ломикамінь, /І на скелі виросте вона (Забашта); Дроздів соковите квоктання, / Вальдшнепа пружне крило, і радості, і бажання, і серце, що розцвіло (Рильський).


Асоціативно-термінальна частина концепту ПТАХ у поетичній картині світу, українців, як і загалом у мовній картині світу представлена знаками концепту ЛЮДИНА, оскільки за принципом антропометричності людина описує будь-яке явище знаками власного коду, що відповідають предикатам, партитивам, якостям і т. ін. людини. Дії птахів позначені лексикою антропного коду мови: дієсловами психоемоційного стану, мовної, мисленнєвої діяльності, поведінки; назвами осіб, зокрема, й антропонімами, прикметниками якостей людської вдачі, позначеннями соматизмів людини тощо: Над містом розмовляють голуби. /Про що, не знаю. Про цікаві речі. [...] А може, він голубці каже: – Ну, / як я літав, ти скучила за мною? (Костенко); Печаль смоктала радощі твої, / І над твоїм розстріляним коханням скажено глузували солов’ї (Симоненко); Смиче хмарку лелека за поли / Й дітям щастя вишневе несе (Драч); Літню хмару, як малу колиску, колисав жайворон вгорі (Малишко); Адже нація-велет тримає тарелі               / Терезів, а на них молоді і старі. / На одній – солов’ї-менестрелі, / А на другій волхви-кобзарі (Муратов); Ходять печальні круки ріллею, б’ються над зерном і хробачнею (Павличко); Хтозна відкіля / Незримі кроншнепи кудись летіли, /І трелі їх у пітьмі трепетали, / Як наші ніжні та палкі серця (Рильський). Антропоморфна метафоризація орнітологічного коду                       в українській поезії є функціонально значущою: поети наділяють птахів рисами та вдачею людини, перетворюють їх на друзів, ворогів, ліричних героїв, роблять взірцями для людини, уможливлюють передання підтекстової         й концептуальної інформації твору.

















13




 

У свою чергу знаки орнітологічного коду української мови в поезіях стають позначеннями інших концептів, серед яких найбільш репрезентативними є концепти ЛЮДИНА, ЯВИЩА ПРИРОДИ, ПРИРОДНІ ОБ’ЄКТИ, ЧАС, АРТЕФАКТИ, ПОЕЗІЯ, ДЕРЖАВА.


Антропний знаковий код містить назви осіб за внутрішніми                        й зовнішніми характеристиками, родом занять, оцінкою і т. ін., найменування частин тіла людини, її особистісної сфери понять, якостей і характеристик, позначення процесуальних станів людини, дій, поведінки тощо. Серед назв осіб виокремлюються різні тематичні групи (родинні назви, назви закоханих, воїнів, ворогів, прецедентних історичних постатей, поетів, осіб за родом занять чи вдачею), які отримують знаки орнітологічного коду, формуючи відповідні тематичні лінії й можливі поетичні світи: І сива, сива мати, мов птаха, гріє крилами малят (Забашта); Ти – ворожа мені. Ти – вельможна.              / Ти орлиця, гаряча й вертка (Драч); Співає юний січовик / Нічного степу вільний пташе (Дараган); Папа нависає, мов хижий гриф, / Кардинали                     в чорних сутанах як ворони (Олійник). О. Олесь у вірші „В роковини Шевченка” створює образ Тараса як „крилатого орла”, який „не міг би стерпіти ярма, /І як би там він міг співати, / Коли вітчизна вся німа!” Шевченко уособлює вільний дух народу, мужність поета, який говорить              і пише рідною мовою в умовах рабства цілої нації. Символіка орла використовується Л. Костенко і для Богдана Хмельницького „богом даного гетьмана України”: Орле мій шугастий в горностаєвих крилах киреї! / Ти ще вїдеш в Золоту Браму.


Соматичний код концепту ЛЮДИНА в поетичній картині світу також поповнюється за рахунок орнітонімів: до птахів уподібнюються серце, душа людини, його руки, пальці, брови тощо: Дай, серце, волю нетерплячим крилам, затріпочи, розвійся і полинь (Рильський); Душе моя! Пташатко бездиханне,              / Ти ворухнулась? / І співаєш зрання (Влад); Голубом над перстами дівчини –                    / Парубоцька трепетна рука (Олійник). Орнітологічні сценарії застосовуються в українській поезії також із метою представлення особистісної сфери концепту ЛЮДИНА. До цієї сфери тяжіють знаки духовного коду культури абстрактні поняття, які характеризують життєдіяльність людини, є параметрами її існування, формують цінності              й норми поведінки; позначення періодизації життя людини, результатів мисленнєвої та психоемоційної діяльності. Порівняння таких понять із птахами здійснюється на підставі предикатів руху, звучання, поведінки, локалізації птаха високо в небі тощо: Ой, життя, не лети, наче чаєчка, мимо (Забашта); Де промайнуло вже навіки дитинство голубим крилом (Сосюра); Он смерть твоя лулукає совою. / Розвісять сміх над пущами сичі (Костенко);  А доля стукає, мов дятел, / У серце стомлене моє (Муратов); Мої страхіття – круки, / А надії – ластівки (Муратов).

















14




 

Явища природи (дощ, гроза, зоря, вітер і т. ін.) уподібнюються птахам, здебільшого зважаючи на їхню здатність літати й локалізуватися в небесній сфері, на швидкість польоту й оцінку птаха етносом: Впаде грози могутня сиза птаха, Збудивши поля вороний орган (Боровко). У поетичній картині світу українців різні природні об’єкти (планети, зірки, сонце, небо, море, ріка             і т. ін.) формують яскраві й виразні образи на базі порівняння їх із птахами, їхньою поведінкою: Ракетний хвіст –  глобальне знамено. / На мушці вся планета, як куріпка (Муратов); Там піднімають гори навесні свої блакитні крила, наче птиці (Павличко); Так море іноді всю ніч дрімає, /І нагло хвилями, як крилами, заб’є (Олесь).


Концепт ЧАС також застосовує в поезіях знаки орнітологічного коду на позначення пори року, різних проміжків часу з огляду на наївні уявлення про рух часу у просторі, подібний до польоту птаха, а також гештальти кольору дня й ночі, стрімкість руху часу: Літа летіли журавлями /І в діл зривались на лету (Братунь); І падає ніч, як підстрелена птиця (Герасименко); На голови, де, наче солов’ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс (Костенко); Кружляє понад ними / вечір, крила розкриливши, / впав на горлицю з неба / стонасторчений коршак (Стус). Концепт ПТАХ інтегрується зі сферою різноманітних артефактів – штучно створених людиною предметів: човна, хустки, рушника, прапора, сопілки, книги, реклами і т. ін.: / легкий човен – дерев’яний птах/ Крилами весел рвався          в світ далекий” (Маланюк); Ой, рекламки-тимчасівочки, / Галасливі горобці, / нацвірінькали на плівки / Все, що куплять свині ці (Муратов); І вже навіки віднесе туди, / Де книг крильми шумить бібліотека (Павличко). Подібність деяких артефактів птахам у віршах може ставати художньою деталлю, яка відтіняє сформований у творі образ або стан ліричного героя.


Концепт ПОЕЗІЯ застосовує орнітологічні знаки, зважаючи на зв’язок уявлень про птахів зі сприйняттям творчого натхнення, поетичного дару, поетичного слова, яке називають орлом могутнім з огляду на його силу й міць. Найвищими атрибутами поезії українські митці художнього слова вважають правдивість, яка пов’язана з волею, незалежністю пташки, висотою її польоту, і провісницький дар, притаманний, за народними уявленнями, деяким птахам. В. Стус наділяє такою ознакою поезію Тараса Шевченка, уподібнюючи його слово птиці: І радісним буремним громом / спадають             з неба блискавиці, / Тарасові провісні птиці слова шугають над Дніпром.


Птахи є геральдичними символами, складовими гербів різних держав, тому вони нерідко уособлюють ту чи іншу країну, її політику, мову тощо.                            В українській поезії також використовуються такі геральдичні символи, що набувають на підставі орнітологічного сценарію, до якого залучаються, ознак ставлення поетів до владних структур держави, її політики відносно України. Такими державами, яким була в певні часи підвладна Україна, є Росія, Польща, Австро-Угорщина. Геральдичними символами цих держав є орел.  Д. Павличко дорікає своїм землякам, киянам за те, що вони не говорять українською мовою, і передає їхню зневагу до мови на підставі геральдичного символу великого двоголового птаха й орнітологічного сценарію, натякаючи на велику Росію та домінування російської мови: Ти жив у Києві. Ні слова / По-українськи не прорік. / Велика птаха двоголова / Вгніздилася в тобі навік. Загарбницька політика російського уряду, Австро-Угорщини й Польщі в українській поезії відтворюється з огляду на геральдичну символіку хижого птаха, двоголового орла чи беркута, яких нерідко підмінюють еквонімічними позначеннями хижих птахів нижчого щабля, негативно оцінюваних етносом: коршака, крука, стерв’ятника, шуліки: Усі, кому столипінської ночі / В холодних ямах чорних одиночок /Довбає серце августійший крук (Олійник).

















15




 

Основні результати дисертації відображені у висновках:


1. Концепт ПТАХ в українській етносвідомості є однією із ключових, культурно маркованих констант, що формується шляхом взаємодії різних пізнавальних механізмів, як-от: сприйняття птахів переважно зором і слухом, фіксації образів (гештальтів), оброблення цієї інформації мисленнєвою сферою, формування стереотипів й усталених оцінок на базі міфологічної свідомості, архетипів колективного позасвідомого й наївної картини світу,            а також детальної категоризації орнітофауни в науковій картині світу. Птахи завжди були важливим паралельним світом для людини, пов’язувалися          з певними циклами її життя, ставали символами весни, сільськогосподарської праці, надії, кохання, народження дитини, родинного добробуту, Батьківщини, слави та смерті тощо.


2.               Концептуальна інформація про орнітофауну зафіксована                 в українській мові у вигляді різноманітних за номінативним статусом орнітонімів, фразеологізмів з орнітологічним компонентом, а також позначень складників сценаріїв способів існування птахів, що загалом формують фрагмент біоморфного коду культури українського етносу. Характеристика мовних засобів репрезентації концепту ПТАХ здійснювалася на підставі когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації українських орнітонімів (номенклатурних і народних, діалектних назв птахів), а також шляхом текстово-інтерпретаційного й контекстуального аналізу знаків орнітологічного коду в українській поезії XX ст. з урахуванням їхньої ролі       у формуванні текстових концептів та у проекції на ірраціональне підґрунтя міфотворчості українців.


3.               Когнітивно-ономасіологічний аналіз українських орнітонімів дав змогу виявити прототипну категоризацію концепту ПТАХ, складну систему гіперо-гіпонімічних відношень, установити базові пропозиційні компоненти, зокрема, спектр предикатів звучання, руху, способу харчування, гніздування   і т. ін.; об’єкти, локативи; темпоративи, медіативи, комітативи, складники рівнів якості, кількості, партонімії, що фіксують відносно об’єктивну, несуперечливу інформацію про птахів в українській етносвідомості. Вибір цих компонентів мотиваторами найменувань орнітофауни є метонімічним за загальним семантичним механізмом і визначає пропозиційно-диктумний тип мотивації орнітонімів. Альтернативний асоціативно-термінальний тип мотивації представлений механізмами метафоричного використання знаків інших концептуальних сфер на позначення птахів. Такими сферами переважно є сфери ЛЮДИНА, ССАВЦІ, КОМАХИ, АРТЕФАКТИ. Модусний тип мотивації ілюструє проекцію мотиваторів орнітонімів на сенсорну й естетичну оцінку, на яку накладаються процеси метафоризації. Поряд із раціональною інформацією при творенні назв птахів застосовуються ірраціональні знання міфологемного типу, що відтворені в повір’ях, прикметах, забобонах, обрядовій символіці українського народу.


4.      

















16




 

Порівняння орнітонімів номенклатурного типу й народних, діалектних назв свідчить про перевагу метафоричних та аксіологічних механізмів мотивації, однослівних і композитних орнітонімів у наївній свідомості, на відміну від пропозиційно або змішано мотивованих назв птахів у науковій картині світу. Поетична художня свідомість українців демонструє також функціонально значущі переваги метафоричного вживання знаків орнітологічного коду, яке формує яскраві образні структури, увиразнює          й емотивно забарвлює мовлення, є засобом творення концепту-ідеї твору.


5.               Дослідження використовування орнітологічного коду                          в українській поезії виявило значні ресурси його поповнення за рахунок метафоричного вживання знаків антропного коду, зокрема, назв частин тіла людини (соматизмів), осіб, особистісної сфери, позначень предикатів психоемоційного стану, мовленнєвої, мисленнєвої діяльності, поведінки, якостей людини і т. ін. для представлення сценаріїв життєдіяльності орнітофауни. Птахи уподібнюються людині за будовою тіла, корисністю їх    у природі, звучанням, способами існування, властивими чи приписуваними їм якостями на підставі процесів стереотипізації за принципом антропометричності людської свідомості. Поети наділяють птахів рисами та вдачею людини, перетворюють їх на друзів, ворогів, ліричних героїв, роблять взірцями для наслідування.


6.               Знаки орнітологічного коду в мові поезії використовуються для представлення інших концептуальних сфер, зокрема, ЛЮДИНИ, ЯВИЩ ПРИРОДИ, ПРИРОДНИХ ОБ’ЄКТІВ, ЧАСУ, АРТЕФАКТІВ, ПОЕЗІЇ, ДЕРЖАВИ, що значно збагачує ці коди, уможливлює більш точне й виразне передавання інформації, збуджує перцептивну активність адресатів поетичних творів, формує текстові концепти й художні образи.


7.       Вагомою в українській поезії є оцінка орнітофауни, що коригує
метафоричне вживання назв птахів, поділених в етносвідомості на вищих                   і нижчих, чистих і нечистих, чому сприяють культурні традиції, міфологеми            й архетипи колективного позасвідомого. Модусний показник концепту ПТАХ            в українській поезії опосередковує формування контрастів буденного, прозаїчного й високого, поетичного, духовного й бездуховного, життя та смерті, радості й туги тощо.


 




Основні положення дисертації викладено в чотирьох публікаціях:

















17




 

1. Фразеологія української мови в національно-культурному контексті // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна – Вип. 46. – № 707. – Філологія. – 2005.– С. 18 – 21.


2. Мотивація українських орнітонімів як чинник концептуалізації //Уч. зап. Таврич. нац. ун-та им. В.И. Вернадского. – Т.19 (58). – №3. – Филология. – 2006. – С. 42 – 45.


3. Процеси кодифікації та нормалізації українських орнітонімів у ХІХ – ХХ століттях //Уч. зап. Таврич. нац. ун-та им. В.И. Вернадского. – Т.19 (58). – №5. – Филология. – 2006. – С. 331 – 334.


4. Змішана мотивація назв птахів у сучасній українській мові // Вісн. Черк. нац. ун-ту ім. Б. Хмельницького – 2006. – Вип. 94. – Філологічні   науки. – С. 136 – 142.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины