Засоби передачі слов’яноруського синтаксису у «простій» мові варіанта Мелетія Смотрицького (риторичний аспект)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Засоби передачі слов’яноруського синтаксису у «простій» мові варіанта Мелетія Смотрицького (риторичний аспект)
Альтернативное Название: Средства передачи славянорусского синтаксиса в «простом» языке варианта Мелетия Смотрицкого (риторический аспект)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено наукову новизну роботи, сформульовано її мету та завдання, схарактеризовано джерельну базу й методи дослідження, названо його об’єкт і предмет, указано на теоретичну та практичну цінність дисертації, подано інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження, окреслено структуру роботи.


У першому розділі «Теоретична та джерельна база вивчення проблеми» окреслено стан і перспективи лінгвістичного вивчення української гомілійної прози 2-ї пол. XVI – 1-ї пол. XVII ст., умотивовано доцільність обрання аналізованих пам’яток за джерела фактичного матеріалу. Аналізований у слов’яноруському й давньоукраїнському варіанті традиційний гоміліар – Учительне Євангеліє Калліста – уведено в історичний та літературний контекст: подано загальну характеристику жанру Учительного Євангелія, коротко простежено його історію в гомілійній традиції східних слов’ян, визначено місце обраних для дослідження редакцій твору серед масиву Учительних Євангелій, що поширювалися на українських землях у зазначений історичний період.


Історія вивчення питань розвитку конфесійного стилю української літературної мови виявляє, що значну перевагу в цій галузі дослідники віддають стилістиці української барокової проповіді  2-ї пол. XVII ст. (Т. Таран (Майданович), Л. Довга, Т. Левченко, О. Новик та ін.). Вивчення ж риторико-стилістичних рис української проповідницької прози попередніх періодів наразі перебуває в «зародковому» стані. Опосередковано питань риторичного оформлення текстів рукописних Учительних Євангелій к. XVI – 1-ї пол. XVII ст. торкалися У. Добосевич та Г. Чуба, однак робіт, спеціально присвячених цій проблематиці, у вітчизняному мовознавстві досі не було заявлено. Характеризуючи мову українських пам’яток, написаних у жанрі Учительного Євангелія, дослідники, як правило, обмежувалися графічним, фонетичним і морфологічним рівнями, залишаючи практично поза увагою лексику й синтаксис аналізованих творів.


Окрім того, практично всі наявні на сьогодні мовознавчі розвідки, присвячені українським Учительним Євангеліям, оперують лише рукописними варіантами цих пам’яток, більшість із яких, по суті, є оригінальними творами (Г. Чуба) і „не мають нічого спільного, крім плану” з традиційним перекладним гоміліаром патріарха Калліста (В. Перетц). Однак для вивчення процесу становлення української літературної мови як унормованої системи друковані редакції збірки Калліста, вважаємо, мають певні переваги в порівнянні з рукописними, адже їх традиційність і перекладний характер дають можливість не лише описати мову цих творів, але й порівняти кожну пам’ятку з її попередніми варіантами, оригіналами та взірцями, тобто наочно простежити процес вироблення мовної норми шляхом аналізу змін у мовних засобах оформлення думки.


«Євангеліє Учительне …» М.Смотрицького 1616 р. посідає особливе місце в українській гомілійній традиції, оскільки являє собою перше й фактично єдине аж до кінця XVIII ст. друковане видання традиційного тексту збірки Калліста в перекладі українською літературною мовою (В. Німчук). Грецьким протооригіналом твору є Патріарший гоміліар ІІ Іоана ІХ Агапіта (А. Ергард, Д. Гоніс). Безпосереднім оригіналом для перекладу М. Смотрицького є підстави вважати Крилоське Учительне Євангеліє 1606 р.: воно є останньою на момент появи твору М. Смотрицького церковнослов’янською редакцією збірки й, на відміну від попередніх друкованих редакцій (Заблудів, 1569; Вільно 1580, 1595), засвідчує у своїй назві ім’я Калліста як автора грецького оригіналу збірки, що спостерігаємо й у «руській» редакції 1616 р. Утім, і самий текст твору М. Смотрицького переконливо свідчить про зв'язок «руського» перекладу з Крилоською редакцією 1606 р.


У розділі також подано загальну характеристику типу літературної мови, яким написане «Євангеліє Учительне …» 1616 р. Зокрема, звернено увагу на деякі проблеми термінологічного характеру, окреслено статус і сфери вжитку «простої руської» мови у Речі Посполитій поч. XVII ст., відзначено її варіативність при індивідуальному використанні різними авторами й указано на певні своєрідні особливості «простої» мови варіанта Мелетія Смотрицького.


Частина теоретичного розділу роботи присвячена питанню про джерела та взірці, якими міг користуватися М. Смотрицький під час підготовки «руського» перекладу традиційного гоміліара. Особливу увагу при вивченні цього питання звернено на проблему перекладу канонічних біблійних текстів – євангельських уривків, що лежать в основі повчань, та численних цитат зі Старого й Нового Заповітів. У цьому контексті залучено до порівняння фрагменти кількох рукописних Учительних Євангелій і перекладів Євангелія та Нового Заповіту, датованих другою половиною XVI початком XVII ст.


З огляду на соціокультурні особливості історичного періоду, на який припадає підготовка «Євангелія Учительного …» 1616 р., зокрема на посередницьку роль польської культури в засвоєнні українцями культурних надбань Заходу, проаналізовано також зв'язок твору М. Смотрицького із подібними йому за жанром творами польських проповідників - постилями М. Рея та Я. Вуєка.


Жанрово-стильова приналежність і соціальне призначення «Євангелія Учительного …» ведуть до думки, що при написанні його тексту М. Смотрицький мусив дотримуватись актуальних на той час настанов риторики й усталених принципів укладання ораторсько-проповідницької прози. Таким чином, необхідним контекстом для аналізу застосованих М. Смотрицьким стилістико-синтаксичних прийомів перекладу церковнослов’янського тексту бачимо вивчення загальних тенденцій стилістики ораторсько-проповідницької прози Речі Посполитої поч. XVII ст., орієнтованої на взірці та моделі класичної риторики.


Саме з таких позицій визначаємо у першому розділі дисертації теоретичне підґрунтя для вивчення риторичного синтаксису: ним є розуміння загальних правил і принципів риторики, зокрема теоретичних положень elocutio, що стосуються структурної будови тексту, граматичного та змістового поєднання слів, ритмічного та граматичного оформлення фраз, а також системи формальних засобів стилістичного оздоблення тексту.


Другий розділ роботи «Структурні та змістові особливості риторичної організації тексту» присвячений описові й характеристиці виявлених нами відмінностей «руської» редакції «Євангелія Учительного …» 1616 р. від її слов’яноруського взірця на рівні пунктуаційного оформлення та структурного членування тексту, тенденцій і засобів організації змістових відношень.


У першому з підрозділів цього розділу окреслено проблему визначення меж речення як відносно самостійної структурної одиниці тексту. Можливість коректного поділу давніх текстів на речення ускладнюється такими факторами, як: умовна причетність пунктуації до засобів визначення меж речення, відсутність у низці текстів великої літери як маркера початку речення, функціональна неоднозначність засобів змістового зв’язку.


Текст «руської» редакції «Євангелія Учительного…» засвідчує стабілізацію синтаксичних функцій головних формальних ознак початку та кінця речення – великої літери і крапки, чого не спостерігаємо у Крилоської редакції. Таким чином, у «руському» тексті стає можливим принаймні формальне виділення речення й аналіз його як окремої синтаксичної одиниці.


У другому підрозділі другого розділу ­­­– «Пунктуація як засіб структурного членування тексту» – здійснено аналіз пунктуаційної системи «простої руської» мови варіанта М. Смотрицького в контексті правил постановки розділових знаків у слов’яноруській мові, описаних ним у «Граматиці слов’янській …», та спостережень науковців над пунктуаційними особливостями польської риторичної прози к. XVI – поч. XVII ст.


У теорії М. Смотрицького розділові знаки мають певну інтонаційно-смислову ієрархію: черта вживається на позначення найменшої паузи, яка не супроводжується ^дохомъ; зап#та# ставиться по че(р)тh – на позначення недовгої паузи, перерваної, однак, віддихом; „по зап#тoй полагаетс# двоточїе”, а „по двоточїи” – точка. Останні два знаки, крім інтонаційного значення (сигналізація паузи), мають смислове навантаження: двокрапка вживається, коли думка є відносно завершеною („разумu 4лемагw слово(м) преше(д)ши(х) препинанїй кончитис# сове(р)шеннw могшu”), але фраза може бути продовжена, крапка ж остаточно замикає фразу.


Функціонування розділових знаків у текстах обох досліджуваних нами пам’яток у цілому відповідає викладеним М. Смотрицьким у „Граматиці слов’янській ...” правилам їх уживання у слов’яноруській мові. Було виявлено, що пунктуація в обох редакціях збірки має переважно інтонаційну природу, а синтаксичні поділи тексту зазвичай відбиваються розділовими знаками лише настільки, наскільки вони покриваються поділами інтонаційними. Про це свідчить аналіз умов постановки розділових знаків у таких, наприклад, фрагментах «руської» редакції твору: «Старшїй зась справедливый сынъ все тое створе(н)е на хвалu Б1 обернuлъ …» [арк. a], «на доброй воли кождого злое лежитъ и доброе …» [арк. a-зв.], «ОбачившиЊЊ теды моло(д)шїи сы(н) нµбо, и назвалъ собh тое////‚ богомъ¦ обачилъ wвоцы и пожитки з землh поход#чїи‚ и не оужил ихъ ведлuгъ пристойности¦ в законh Б1омъ ходити не хотhлъ: на справедливыхъ и на С5ыхъ Пророкwвъ Б1нхъ зрады змышл#(л): сл7це вз#(л) собh за роскошъ иqтhxu: и створе(н)ю‚ которое на то створено было абы емu слuжило‚ поклонилъс# "ко Б4u: дары чтил‚ а того который емu тыи дарuнки даровалъ‚ бе(з)честилъ: створе(н)ю клан#лъс# а не створителеви•» [арк. a-зв.]. Присутність у подібних місцях ком і двокрапок із синтаксичного погляду є дивною, але якщо вживання цих знаків проаналізувати, зважаючи на їх інтонаційне значення, то воно бачиться цілком логічним.


Про відсутність синтаксично-логічного наповнення пунктуації в аналізованих текстах свідчить також непослідовність уживання на кінці питальних речень знака питальності («;»), пор.: «Въпрошахuже его 4люmе‚ како ^верзшатис# очи•» [Крилоське Учительне Євангеліє (далі – КУЄ), арк. rsµ]; «ктомuже‚ и кто недuженъ сый нехоmетъ здравїе свое•» [КУЄ, арк. qвµ-зв.]; «Што тогды оучинимо братїе‚ коли жадноѓо небудемо мhти засобою причинцы‚ нh помочника: нh ^ца анh матки‚ нh сына нh дочки анh вънучат•» [Учительне Євангеліє М. Смотрицького (далі – УЄСм), арк. квµ]. Зазначмо, що це є особливо характерним для слов’яноруської редакції збірки – у творі М. Смотрицького кількість таких випадків є меншою.


Інтонаційний принцип членування тексту, вироблений класичною риторичною практикою, був, за свідченнями учених (С. Фурманика, А. Вежбицької, Є. Серотюка та ін.), характерний і для ренесансних зразків європейських риторичної прози. Така система пунктуаційного оформлення текстів пов’язана з особливостями ритмічної організації прози та з настановами риторики щодо техніки виголошування промов.


Утім, певні ознаки пунктуаційної системи Учительного Євангелія М. Смотрицького, що відрізняють його від слов’яноруського варіанту твору (відсутність знака «малої крапки», послідовніше вживання знака питальності), а також відсутність «черти», яка вимагала найкоротшої паузи, виділяла найменші за довжиною відтинки й жодним чином не відбивала логічних поділів тексту, – можуть, на нашу думку, бути розцінені як певний етап переходу від інтонаційного до синтаксично-логічного наповнення пунктуації.


Третій підрозділ другого розділу дисертації присвячений аналізові синтаксичних особливостей, що відрізняють «Євангеліє Учительне …» М. Смотрицького від слов’яноруського оригіналу твору на рівні структурного членування та змістової організації тексту.


Так, на рівні структурної організації тексту «руський» переклад демонструє тенденцію до графічного об’єднання в одне ціле кількох текстових фрагментів, котрі в церковнослов’янському варіанті твору мають ознаки відносно окремих структурних одиниць, наприклад: «но добрh 4летъ притча. необличай злы# да невъзненавид#(т) тебе• обличи премuдраго‚ и възлюбитъ т#• дай премuдромu притчю‚ и прµм(д)рhй бuдетъ• сказай праведномu‚ и приложитъ прїимати•» [КУЄ, арк. ркеµ-зв.] – «Aле добре приповhсть она# мовить‚ нестрофuй злыхъ абы т# не зненавидhли¦ строфuй мuдрого‚ и оулюбить тебе¦ дай мuдромu винu‚ и мuдрhйшимъ бuдетъ¦ повhдай справедливомu‚ а з охотою прїйметъ•» [УЄСм, арк. роаµроаµ-зв.].


У багатьох випадках формальна перебудова текстового фрагмента супроводжується реорганізацією змістових зв’язків між його компонентами, пор.: «смирhмс# оубо по(д) крhпкuю рuкu б1їю‚ даже невсuе течемъ страхомъ и трепетомъ‚ и слезами и въздыханьми оумолимъ мл3даго и долготерпеливаго б4а•» [КУЄ, арк. ркзµ]  – «Uпокорhмос# по(д) моцнuю рuкu Б1¦ а жебысмо не бе(з) пожиткu бhгъ живота нашего провадили з бо#зню з слезами и з вздыха(н)емъ милосердого и долготерпеливого Б4а молhмо» [УЄСм, арк. ро4].


Нерідко формально-структурна перебудова текстових фрагментів є наслідком ампліфікації оригінального тексту через уведення перекладачем додаткових змістових положень, наприклад: «О двwих веmех ист#зае(м)с# вси чµлцы• еже зазирати своимъ прегрhшенїе(м): и еже оставл#ти дрuгимъ прегрhшенї#•» [КУЄ, арк. еµ-зв.] – «Вhдати прето нам братїе належитъ ижъ з наuки св#тобливои сеи приповhсти двw(x) речїй ко(ж)ды чµлкъ наuчитс# мае(т) и заховати повине(н) Перша# речъ ест абысмо своихъ грhховъ ане чuжихъ смотрили: дрuга# речъ ест абысмо иншимъ такъ ^пuскали грhхи‚ "къ жадаемо абы намъ Бгъ наши грhхи ^пuстил» [УЄСм., арк. sµ-зв.]. У цьому плані твір М. Смотрицького наближається до ознак барокової гомілетики, теоретики якої всіляко заохочували змістове поширення гомілійного тексту, спонукаючи авторів казань додавати до своїх творів „приклади, подобенства, сентенції, фікґури, доводи рознії з Письма Святого, з учителей церковних” (І. Галятовський) тощо.


Унаслідок застосування описаних вище прийомів речення у творі М. Смотрицького переважно є великими за розміром і мають значну кількість частин, кожна з яких нерідко й сама має розгорнуту внутрішню структуру. Прості ж речення у тексті «Євангелія Учительного …» є явищем досить рідкісним. Так, на прикладі п’яти „наук” збірки нами було підраховано, що середній відсоток простих речень складає лише ≈ 7% від загальної кількості речень у повчаннях. Помітна кількісна перевага складних речень над простими спостерігається й у текстах інших проповідей, які складають збірку.


На рівні змістової організації тексту редакція М. Смотрицького засвідчує значно частіше,  ніж у слов’яноруському варіанті, застосування гіпотаксису для оформлення логічних зв’язків між висловлюваннями. Настанову на гіпотактичний виклад думки виявляють упроваджені М. Смотрицьким зміни в засобах поєднання частин складного речення, в оформленні міжреченнєвих зв’язків і в цілій низці граматико-стилістичних особливостей перекладу слов’яноруського тексту, як-то:


– у перекладі підрядними конструкціями активних і пасивних дієприкметників: «и такоиже мuцh достойны есмы‚ ейже и осuждаемый достоинъ естъ» [КУЄ, арк. арк. еµ-зв.] – «и таковоижъ мuки го(д)ными ставаемос#‚ "ковои и той годенъ естъ‚ которого посuжаемо» [УЄСм, арк. зµ], давального самостійного: «пост#щутис# раздробл#й алчущимъ хлhбъ свои•» [КУЄ, кѕµ-зв.] – «Кгды постиш(ь) роздробл#й лакнучи(м) хлhбъ свой•» [УЄСм, арк. лгµ], інфінітивних підметів, додатків і обставин: «сего ради мол#тс# хµu‚ и прос#тъ прейти  ^предhлъ ихъ» [КУЄ, арк. ридµ] – «дл# того потыкают Хµа и прос#тъ‚ абы вышолъ з границъ ихъ» [УЄСм, р.ІІ, арк. лвµ], „приклонихъ qбо ср(д)це мое сътворити оправданї# тво#” [КУЄ, арк. віµ] – „склонилемъ ср(д)µце мое‚ абымъ чинилъ qсправедливе(н)# твои” [УЄСм, арк. еіµ];


– у введенні підрядної частини при розбиванні на суб’єкт і предикат іменних конструкцій зі значенням узагальнення: „вс#кїи qбо злопомнитель безакон(ъ)ныи есть” [КУЄ, арк. кеµ] – „кождый абовhмъ‚ который на злость брата своего помни(т) беззаконнико(м) естъ” [УЄСм, арк. лаµ-зв.];


– у введенні формальних ознак гіпотаксису при перекладі аналітичних форм наказового способу: „пре(д)зрhхъ 4а предомною вынu, "ко одесную мене естъ дас# неподвижу” [КУЄ, арк. fµ-зв.] – „qсмотрhвалемъ Пана пред собою завжды‚ же на правицы моей естъ‚ абы(м) с# непорушилъ” [УЄСм, арк. віµ].


Настанова на гіпотактичний виклад думки значною мірою пов’язана із дотриманням М. Смотрицьким періодичного стилю письма. Згідно з класичною теорією риторики, період характеризується формально-змістовою «спаяністю», надзвичайно високим рівнем логічної взаємозалежності між його елементами. Усі наступні частини в періоді мають бути визначені попередніми, а загальний зміст фрази стає зрозумілим лише після виголошення її останнього слова. Відповідно гіпотаксис є однією з головних ознак цієї складної синтаксичної структури.


Окрім настанови на гіпотактичне оформлення зв’язків у реченні, реалізація вказаних вище засад періодичного стилю письма виявляється в редакції М. Смотрицького на рівні таких тенденцій синтаксичної переробки слов’яноруського тексту:


– розривання головних частини складного речення підрядними: «роптахuже и фарисеи тогда на 4а чисти сumе и оправдаюmе себе» [КУЄ, арк. еіµ] – «Фарисеи которыи себе и чистыми и справедливыми быти розuмhли‚ нарhкали на Гµа нашего» [УЄСм, арк. µ];


– інверсійне розташування підрядних частин у складному реченні: «хµсже нерече емu хomешили исцhлю тебе‚ даже не"витс# хвал#с#‚ и велерhчева#.» [КУЄ, арк. чвµ-зв.] – «А жебы с# емu Хµс Гµдь хлюбливымъ быти и высоко особh держачимъ незда(л) нереклъ‚ чи хочешъ же " тебе оулhчu¦ але чи хочешъ здоровъ быти;» [УЄСм, арк. ркгµ-зв.];


– увиразнення логічних зв’язків за допомогою корелятивних сполучних засобів: «аmе любит м# люблю и» [КУЄ, арк. скµ-зв.] – «если онъ мене любитъ‚ то и " его люблю» [УЄСм, арк. ргіµ];


– послідовне винесення присудків на кінець речення або частини: «онже изшедъ абїе показа свою жестотu. ниже времени нhкоемu мимошедшu•» [КУЄ, арк. рпвµ-зв.] – «А онъ вышедши заразъ тогожъ часu и тоижъ годины‚ сuровость свою оказалъ» [УЄСм, арк. µ].


Застосовані М. Смотрицьким прийоми формальної та змістової реорганізації тексту – графічне збільшення і змістова ампліфікація речень, їх структурний перерозподіл, увиразнення та ієрархізація логічних зв’язків між компонентами фрази шляхом заміни паратаксису на гіпотаксис та інші названі вище тенденції трансформації синтаксичних одиниць – суттєво змінюють структурні характеристики тексту в цілому, надаючи йому більшої змістової цілісності та логічності й увиразнюючи в такий спосіб його комунікативні функції.


Третій розділ дисертації «Використання фігур риторики при передачі слов’яноруського синтаксису в Євангелії Учительному …”» присвячений опису, характеристиці й систематизації специфічних прийомів передачі слов’яноруського синтаксису у „простій” мові варіанта М. Смотрицького, наслідком застосування яких є утворення риторичних фігур.


Перший підрозділ цього розділу містить короткий виклад та аналіз сформульованих М. Смотрицьким у «Граматиці слов’янській …» положень теорії Сvнтаkи образнои, яка, за визначенням ученого, «есть обра(з) 4ланї# противu правилw(м) Сvнтаkеwс‚ искuсных писателей qпотребленїемъ qтверженый» та «qчитъ образъ правилнагw сочиненї# qстuплшихъ». Таким чином, предметом синтаксису образного є, так би мовити, правила відхилення від правил звичайного поєднання слів у синтаксичні конструкції. М. Смотрицький наводить загалом дев’ять засобів образного синтаксису, дещо синкретично об’єднуючи під цим поняттям кілька прийомів риторико-стилістичного характеру, частина з яких у класичній теорії риторики належить до категорії фігур (зевгма, силепсис, пролепсис), частина – до категорії тропів (синекдоха, еналага), а решта (простезис, синтезис, антиптозис) являють собою суто граматичні явища й у сучасній риторичній теорії називаються граматичними тропами або алеотетами.


Однак зразки письменницької практики М. Смотрицького, зокрема його твори, написані «простою руською» мовою, засвідчують застосування значно більшої кількості риторичних прийомів синтаксичного характеру, ніж заявлено у викладеній ним теорії образного синтаксису. Виразною ілюстрацією цього є здійснений М. Смотрицьким переклад «Євангелія Учительного …».


Аналізові використання М. Смотрицьким фігур риторики при передачі слов’яноруського синтаксису присвячений другий підрозділ третього розділу – «Фігури синтаксичного характеру в „Євангелії Учительному …”». Хоча в багатьох випадках фігури у творі М. Смотрицького не є інноваційними прийомами, а лише збережені ним при перекладі слов’яноруського оригіналу, порівняльний аналіз досліджуваних нами редакцій «Євангелія Учительного…» виявив також чимало прикладів, у яких здійснювана М. Смотрицьким трансформація синтаксичних конструкцій веде до утворення нової – у порівнянні зі слов’яноруським варіантом – риторичної фігури (часом одразу кількох фігур). Саме такі новоутворені фігури стали головним об’єктом нашої уваги при вивченні риторико-синтаксичних особливостей тексту досліджуваної нами пам’ятки.


Названий підрозділ складається з двох пунктів. У першому з них подано характеристику утворюваних за допомогою синтаксичних засобів фігур змістового рівня (фігур думки), впроваджуваних М. Смотрицьким при перекладі церковнослов’янського тексту. Натомість другий пункт присвячений описові системи синтаксичних фігур вербального характеру (фігур слова).


Серед утворюваних М. Смотрицьким риторичних фігур змістового рівня найчастіше спостерігаються фігури афективного характеру, що уточнюють ставлення оратора  до предмета промови. До таких фігур, зокрема, належать: екскламація (риторичний оклик): «и въскликнhм б4u глаго(л) веселї#. 4ь qбо вышнїй страше(н) цµръ повсеи земли.» [КУЄ, арк. оѕµ-зв.] – «и кликнмо до Б4а голосомъ радости и весе(л)#• O "къ страше(н) Па(н) вышнїй¦ великїй Царъ на(д) всею землею•» [УЄСм, арк. чfµ], етопея (цитування висловлювань авторитетних осіб з метою переконати аудиторію, викликати довіру), що найчастіше реалізується М. Смотрицьким через уведення до наявних у повчаннях цитат зі Святого Письма посилань на конкретних біблійних персонажів, пор.: «възненавидhша бо обличаюmаго въвратhхъ‚ и слово праведно омерзе имъ•» [КУЄ, арк. рмвµ-зв.] – «Зненавидhли ("к мови(т) бжївенный Двµдъ) строфuючого ихъ ввороте(х)¦ и слово справедливое омерзло имъ•» [УЄСм, арк рмеµ-зв.], риторичні порівняння, метою яких є посилення сугестивного впливу на реципієнта, пор.: «мимо ходитъ оубо житїе наше; и посhченїе смертное приближает#» [КУЄ, арк. µ] – «Oминаетъ бовhмъ мешка(н)е наше "къ тhнь а коса смертна# тuжъ на(д) нами стоитъ» [УЄСм, арк. каµ-зв.–квµ].


Серед фігур установлення контакту з аудиторією спостерігаємо активізацію в редакції М. Смотрицького різних видів риторичних звертань: «конецьже словu осе(м) вс# слыши• б4а бойс#‚ изаповhди его съблюдай•» [КУЄ, арк. іµ-зв.] – «Лечъ всhхъ тыхъ вышей реченыхъ слwвъ моихъ конца послuхай‚ w члµвче¦ Бµа бойс#¦ и заповhдїй его стережи» [УЄСм, арк. гіµ] та риторичних запитань: «аmе и чрево питаетс#‚ и тhло ботhетъ. дµшuже боудumее погuбленїе ждетъ‚ ниедина полза наспµснїе ей бываетъ» [КУЄ, арк. и4и4-зв.] – «кгды в покармахъ и в напо#хъ роскошны(х) обфитuет черево‚ и тhло тыет‚ а дuшh остатн## погыбель чекает‚ што ей з того запожито(к;» [УЄСм, арк. µ-зв.].


З-поміж синтаксичних фігур семантичного характеру, метою яких є уточнення змісту предмета, слід насамперед відзначити випадки створення М. Смотрицьким поширених антитез, наприклад: «и ^тмы невидhнї# свободихомс#. и навеснu qже дµшеполезнаго въздержанї# постигохомъ.» [КУЄ, арк. кдµ-зв.] – «темность невhдомости перебылисмо‚ а до свhтлости познан# самыхъ себе прибылисмо: зимы шкодливого роскошован# збылисмо а весны дuшеполезного воздержанїа набылисмо•» [УЄСм, арк. кfµ].


Доволі часто спостерігається також застосування фігур і прийомів, метою яких є змістова ампліфікація висловлювань і тексту в цілому. Сюди передусім належать засоби реалізації прийому тавтології (багатократне повторення однієї думки на різний лад), зокрема епімона (фігура, що полягає в докладній зупинці на якомусь зі змістових положень): «блгївенъ гр#ды‚ ане водимъ. еже бо воженu быти‚ рабско есть. а еже приходити‚ властелинско есть.» [КУЄ, арк. овµ-зв.] – «блївенъ гр#дый‚ тоестъ‚ блївенъ Царъ нашъ‚ который до насъ доброволне приходитъ‚ которого нhхто мuсомъ на тое панство неведет‚ але самъ приходитъ доброволне¦ бо приведенымъ быти‚ естъ речъ неволнича#‚ а приходити‚ естъ свобода самоволна#•» [УЄСм, арк. ч4]; етіологія (наведення причини як додаткового аргументу для обґрунтування головної думки): «немлїтиви сuтъ бhсwве‚ и люто прилежатъ и враждебно кънамъ‚ оуготовас# имъ огнь вhчныи» [КУЄ, арк. кµ] – «Бhсwмъ‚ ижъ створител# своего образили и злю(д)ми непрїателского и окрuтнес# обход#т‚ ого(н) зато вhчный естъ зготованъ» [УЄСм, арк. кѕµ-зв.] та subnexio (доповнення головної думки додатковими змістовими відтінками): «нынhже оедіномъ чµлколюбїи 4летъ• "вити хот#‚ "ко се токмо иmетъ‚ и се прежде всh ист#заетъ‚ "ко нuжнhе сumе хрїтї#номъ• понеже оубо всhмъ хрїтї#нwмъ прилична есть любовь•» [КУЄ, арк. µ-зв.] – «Але дл#того на то(м) мhстци о самомъ толко братолюбїи мовитъ‚ хот#чи показати‚ ижъ первей всего олюбви‚ на которой весь зако(н) и Пророки вис#тъ пытати хочетъ‚ котора# естъ фuндаментомъ або основою хрїстїа(н)скои вhры: и котора# межи всhми иншими цнwтами пере(д)нhйшее мhстце встаромъ и вновомъ Законh Б1омъ засhдши‚ срµ(д)цы лю(д)скими справuетъ и доброи вhры и mирого хрїстїанства знакомъ бываетъ•» [УЄСм, арк. кеµ-зв.].


У системі фігур вербального рівня до риторичних характеристик «Євангелія Учительного …» 1616 р., що відрізняють його від слов’яноруського оригіналу на рівні синтаксичної організації тексту, належать такі особливості:


1. У системі фігур додавання:


– тенденція до парного використання елементів одного мовного рівня, що виявляється: у введенні додаткового однорідного елемента, якого бракує для утворення пари: «коль паче осuждени множае бuдuтъ похиmаюmеи чuжда#•» [КУЄ, арк. кµ-зв.] – «"къ барзhй сро(ж)шомu сuдu по(д)л#гuт которыи чuжее граб#(т) и драпhжа(т)» [УЄСм, арк. кзµ]; у відкиданні «зайвого» компонента, котрий заважає парному функціонуванню однорідних членів: «дhлатель бо сhетъ трuдомъ‚ иподвигомъ ислезами» [КУЄ, арк. kµ] – «Oрачъ сhетъ з великою працею и з слезами» [УЄСм, арк. оаµ]; у розбитті на пари багатокомпонентних синонімічних рядів шляхом їх сполучникового та пунктуаційного переоформлення: «и тайна# сихъ посредh всhхъ ^крыетъ дhла‚ и словеса‚ лuкавствї#‚ ненависти.» [КУЄ, арк. µ] – «а кождого и наскры(т)шїи оучинки пере(д) всhми ^крыетъ‚ мовы и зрады‚ хитрости и ненависти » [УЄСм, арк. квµ];


– перевага дистантних періодичних повторів над контактними. Періодичні повтори реалізуються  М. Смотрицьким у вигляді фігури діалітону (поділ речення на окремі частини шляхом багатократного періодичного повторення того самого, спільного для всіх них, члена): «вс# не праmаема тамо‚ и немилостивна.» [КУЄ, арк. µ] – «не бuдетъ тамъ жаднои фолкги‚ не бuдетъ жаднои ласки¦ жадного тамъ милосердїа не бuдетъ» [УЄСм, арк. каµ-зв.], а також у вигляді анафори (єдинопочатку): «Oбаче кто изречетъ силы 4н#‚ слышаны сътворитъ вс# хвалы его;» [КУЄ, арк. оеµоеµ-зв.] – «Хтожъ можетъ выповhсти мwцы Па(н)скїи‚ и хто можетъ оповhсти всh похвалы го(д)ныи справы его ;» [УЄСм, арк. чзµ-зв.] та епіфори (єдинокінця): «понежебо и плодъ намъ принос#(т) сµтїи. ипользu "коже wвца‚ и вълнu подаю(т) сирhчъ покро(в) бжїтвеный дхµвны•» [КУЄ, арк. иіµ-зв.] – «поневаж Сµтыи и овоцъ намъ принос#тъ и пожитокъ "къ wвцы¦ волнu дают намъ тоестъ‚ покровъ бжїтвенный дuховный даютъ намъ» [УЄСм, арк. кгµ-зв.];


– активне застосування різних фігур підкріплення, особливо ж синонімії, джерелами якої є: продиктована призначенням і жанровою специфікою твору потреба в поясненні символічних образів та складних понять (реалізується у вигляді уточнюючих синтаксичних конструкцій); паралельне функціонування у «простій» мові лексичних елементів різного генетичного походження (церковнослов’янського, польського і власне українського).


2. У системі фігур віднімання:


– «рейтинг» цих риторичних прийомів у редакції М. Смотрицького є значно нижчим, ніж у слов’яноруському варіанті твору, натомість доволі часто спостерігаємо випадки трансформації М. Смотрицьким наявних у слов’яноруському тексті фігур віднімання й заміни їх протилежними риторичними фігурами, побудованими за принципом додавання, зокрема згадуваним вище діалітоном. Прикладами ліквідації фігур віднімання можуть служити такі фрагменти: «Горе грhшнымъ‚ пачеже немлїтивымъ.» [КУЄ, арк. киµ] – «Гwре грhшны(м) але болшее гwре немилостивы(м)» [УЄСм, арк. кѕµ-зв.], «ибо тhло нhсть еденъ qдъ но мнwзи.» [КУЄ, арк. скµ] – «Тhло бовhмъ не естъ одинъ члонокъ але мнwго члонкwвъ» [УЄСм, арк. ргіµ]. Помітна перевага фігур додавання над фігурами віднімання є одним із проявів тенденції до застосування прийому ампліфікації.


3. У системі фігур розміщення:


– здійснений М. Смотрицьким переклад слов’яноруського варіанта твору доволі часто супроводжується перерозташуванням елементів синтаксичних структур (інверсією). Метою змін такого характеру бачиться змістова модифікація висловлювання шляхом увиразнення певних його елементів через надання їм незвичної синтаксичної позиції, пор.: «сего ради "вh "ко похиmници сuтъ и немилостиви» [КУЄ, арк. кµ-зв.] – «Немилостивыи прето богачh‚ "вныи сuтъ драпhжникwве» [УЄСм, арк. кзµ].


Випадки синтаксичної трансформації структурних одиниць слов’яноруського тексту в перекладі М. Смотрицького часто пов’язані з утворенням фігур подібності – різних видів паралелізму – прямого: «млїтни оубо "ростнuю часть дµши оукроmаетъ. мµлтваже очиmаетъ оумъ. поmенїе въжделhнїе оув#даеть» [КУЄ, арк. киµ] – «Милостын# абовhмъ оускромл#етъ аффектъ запалчивости¦ постъ оусмир#етъ аффектъ пожадливости¦ а молитва ^мhн#етъ аффектъ слова» [УЄСм, арк. леµ], перехресного (хіазму): «аmе бо прежде ненапоилас# бы земл# мнwжицею ^нисход#mихъ сънµбсе дождовъ. небы родила травы‚ и проз#бала вмеmема# вню сhмена.» [КУЄ, арк. µ] – «Еслибы земл# частыми джджами поена небыла‚ нhколи бы неростила травъ‚ насh(н)# не^рожала бы» [УЄСм, арк. оиµ-зв.]. Тяжіння до паралелізму значною мірою пов’язане з дотриманням періодичного стилю письма: паралелізм увиразнює формальний і логічний зв’язок між елементами, що є характерним прийомом побудови періодів.


  Вербальні фігури синтаксичного характеру здатні виступати матеріальними засобами реалізації відповідних фігур думки. Підтвердженням цьому є, зокрема, прийоми реалізації М. Смотрицьким на вербальному рівні різноманітних змістових і формальних засобів ампліфікації тексту. До таких риторичних прийомів належить, наприклад, синонімія, зокрема синтаксичні плеоназми (однорідні члени, що є абсолютними синонімами) і т. п.


Зауважмо, що текст «Євангелія Учительного …» 1616 р. доволі часто засвідчує одночасне застосування значної кількості різних риторичних фігур усередині однієї синтаксичної одиниці, і в таких випадках досить складно визначити, які з них стали метою її трансформації при перекладі, а які – лише супровідним наслідком.


 


ВИСНОВКИ


 


Проведений у роботі порівняльний аналіз синтаксичних особливостей текстів слов’яноруської та „руської” редакцій збірки Калліста поч. XVII ст. виявив цілу низку відмінностей між ними в системі синтаксичних засобів риторичної організації тексту. Виявлені відмінності, зокрема, стосуються можливостей виділення в аналізованих текстах речення як окремої, відносно самостійної, синтаксичної одиниці; особливостей пунктуаційного оформлення та структурного членування тексту; тенденцій організації змістових відношень усередині речення й у тексті в цілому.


Виступаючи засобами матеріального вираження й модифікації думки, синтаксичні структури беруть участь у реалізації загальної комунікативної мети текстів проповідей, де констатація певних змістових положень супроводжується настановою на схилення аудиторії до їх акцептації. З огляду на це виявлені зміни в синтаксичному оформленні тексту, упроваджені М. Смотрицьким при перекладі слов’яноруського оригіналу «Євангелія Учительного …», логічно аналізувати в контексті загальних принципів гомілетики, а також моделей і настанов риторики, які складали теоретичне підґрунтя тогочасної літературної практики.


Аналіз вимог класичної риторики до укладання прозових текстів, а також підсумування результатів наявних у мовознавстві досліджень, присвячених загальним тенденціям розвитку риторичної прози Речі Посполитої 2-ї пол. XVI – поч. XVII ст., ведуть до висновку, що відмінності твору М. Смотрицького від його слов’яноруського взірця на рівні структурної та змістової організації тексту – багаточленність і розгорнута синтаксична структура речень, увиразнення взаємозалежності й логічних зв’язків між їх частинами, інверсійне розташування головної та підрядних частин у складному реченні, тенденція до послідовного підпорядкування складових елементів змістових положень тощо – значною мірою пов’язані з дотриманням М. Смотрицьким періодичного стилю літературного письма.


Було виявлено, що трансформація синтаксичної будови слов’яноруського тексту при перекладі його «простою руською» мовою доволі часто застосовується М. Смотрицьким з метою утворення різних риторичних фігур, які виступають засобами реалізації комунікативної мети проповідей, що складають збірку. Оскільки аналізований нами твір належить до групи традиційних Учительних Євангелій, для котрих є характерним якомога точніше збереження оригінального змісту гомілій, застосування перекладачем нових риторико-стилістичних прийомів, зокрема створення риторичних фігур синтаксичного характеру, частіше спостерігається на вербальному рівні організації тексту, ніж на змістовому.


До найхарактерніших відмінностей редакції М. Смотрицького від її слов’яноруського оригіналу в системі риторичних фігур синтаксичного характеру належать:


– збільшення кількості фігур додавання та підкріплення, пов’язане з реалізацією прийому ампліфікації тексту, однієї з найважливіших теоретичних настанов української гомілетики XVII ст.;


– зменшення кількості фігур віднімання й заміна їх при перекладі на протилежні до них фігури per adiectionem, побудовані за принципом додавання елементів;


– зміни в порядку розташування елементів синтаксичних конструкцій, пов’язані з перерозподілом змістових акцентів;


– синтаксична трансформація частин складного речення з метою досягнення змістового й формального паралелізму між висловлюваннями, що складають фразу.


Виявлені в Учительному Євангелії М. Смотрицького прийоми синтаксичної трансформації слов’яноруського тексту значною мірою пов’язані з дотримання перекладачем базових засад гомілетики, таких як настанова на постійне утримання контакту з аудиторією, прагнення до персвазійного та сугестивного впливу на свідомість адресата з метою схилення його до прийняття стверджуваних проповідником ідей тощо.


Послідовні зміни, упроваджувані М. Смотрицьким на рівні синтаксичної організації тексту, демонструють реалізацію перекладачем загальних тенденцій риторичного письма. Це вводить «Євангеліє Учительне …» 1616 р. в загальний контекст сучасних йому зразків європейської проповідницької прози.


 


Результати пропонованого дисертаційного дослідження відкривають перспективу для подальшого комплексного й системного аналізу риторичних засобів оформлення синтаксичних конструкцій в українській проповідницькій прозі кінця XVI – XVII ст. у контексті реалізації засад і моделей риторики – не лише на рівні elocutio, але й на рівні inventio та dispositio

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины