ЛІТЕРАТУРНА РЕПУТАЦІЯ РОМАНУ Е. Хемінгвея «По кому подзвін» В АМЕРИКАНСЬКОМУ, російському та українському літературознавстві : ЛИТЕРАТУРНАЯ РЕПУТАЦИЯ РОМАНА Э. Хемингуэя «По ком звонит колокол» В АМЕРИКАНСКОМУ, российском и украинском литературоведении

Краткое содержание

У вступі подано загальну характеристику роботи. На основі аналізу стану досліджуваної проблеми обґрунтовано її актуальність, наукову новизну та практичне значення, визначено об’єкт та предмет, сформульовано мету та зумовлені нею завдання дослідження, а також окреслено теоретико-методологічну базу роботи. Окрім того, вказано на апробацію дослідження та авторські публікації, які передають його основний зміст.

У першому розділі «Поняття літературної репутації» узагальнюються досягнення американського, російського та українського літературознавства у царині дослідження проблеми літературної репутації, пропонуються і аналізуються складові елементи формування репутації літературного твору, а також формулюються критерії її евалюації. 

У підрозділі 1.1. «Літературна репутація: стан вивчення проблеми» аналізуються здобутки української, російської та американської науки про літературу в сфері дослідження окресленої проблеми. З’ясовується, що досягнення США значиміші в цій галузі у порівнянні з надбаннями Росії та України. В американському літературознавстві простежується тяглість емпіричних досліджень літературних репутацій, які наприкінці ХХ століття трансформувалися у ґрунтовні теоретико-методологічні розробки. Суттєвим кроком у напрямку до увиразнення сутності репутації стала монографія Д.Родена, у якій уперше конкретизовано терміни, специфічні в області обговорення репутацій, розмежовано поняття репутації та рецепції, а також увиразнено зміст академічної, інтелектуальної (авангардної) та популярної репутацій.

У російській науці на початку ХХ століття теж простежується наукова зацікавленість проблемою літературної репутації (у 1928 році з-під пера І.Розанова виходить найзначніша у цій галузі праця), яка, однак, невдовзі занепадає, з тим щоб відродитись аж наприкінці століття у формі прикладних розвідок-статей.

Українське літературознавство не володіє ні теоретичними працями, ні практичними студіями. Конкретизація змісту поняття «літературна репутація» видається доконечно необхідною для нашої науки, оскільки дана словосполука не набула статусу терміна і, отже, не представлена у літературознавчих довідкових виданнях, що значною мірою дезорієнтує літературознавців. Задля демонстрації рівня суперечності щодо трактування цього поняття здійснено аналіз ряду визначень, запропонованих здебільшого російськими вченими (М.Богомоловим, Н.Пахсарьян, Я.Левченко та ін.). 

У підрозділі 1.2. «Складники формування літературної репутації» здійснено спробу побудови парадигми формування літературної репутації. Доведено, що цей процес передбачає взаємодію таких основних конституентів: 1) успіх чи невизнання автора (твору) сучасниками; 2) гучність та ефектність авторської заявки; 3) підтримка автора (твору) офіційною владою, впливовими суспільними колами, засобами масової інформації; 4) підтримка автора (твору) літературним середовищем; 5) рекламна стратегія та статус видавця; 6) актуальність певного художнього феномена (доробку загалом); 7) самоідентифікація автора; 8) художні якості твору (доробку загалом) та ін. Ці складники детально проаналізовано та наочно проілюстровано. З’ясовано також, що їхнє колаборування з відповідними історичними, політичними, ідеологічними, культурними, соціальними та іншими умовами, за яких відбувається оцінювання, призводить до формування унікальної у кожному локально-темпоральному випадку літературної репутації.

У підрозділі 1.3. «Критерії якості літературної репутації», враховуючи зауваження ряду науковців, здійснено спробу створити комплексну схему ознак, яка б слугувала підставою для визначення якості літературної репутації. Схема передбачає, що винесення відповідної оцінки повинно враховувати: 1) масштабність науково-критичної рефлексії з приводу твору (творчості в цілому); 2) рівень репрезентації імені автора чи назви книги в навчальних програмах, підручниках, хрестоматіях; 3) динаміку видань творів певного автора та їх наклади; 4) премії, нагороди, присуджені авторові; 5) ушанування ювілеїв та встановлення пам’ятників; 6) наявність апологетів та опонентів (полеміки); 7) рецепцію творчості автора (твору) в її різних формах; 8) художні переклади; 9) семіотичні переклади; 10) рівень репрезентації імені автора чи назви книги в мережі Інтернет. На підставі перерахованих критеріїв запропоновано дефініцію поняття «літературна репутація», а також з’ясовано сутність академічної, інтелектуальної (авангардної) та популярної літературної репутації, окреслено генераційну і національну конфліктологію у підході до наділення певного естетичного феномена літературною репутацією.

У другому розділі «Специфіка літературної репутації роману «For Whom the Bell Tolls» у США» проаналізовано формування та динаміку літературної репутації роману на батьківщині Хемінгвея.

У підрозділі 2.1. «До історії публікації роману та формування його популярної репутації» розглянуто процес роботи над твором, його вихід у світ (21 жовтня 1940 року), простежено динаміку видань та зазначено їхні наклади, згадано семіотичні переклади роману та нагороди, які йому було присуджено. Такі факти, як визнання «Клубом кращої книги місяця» роману «For Whom the Bell Tolls» кращою книгою за жовтень, висока тиражність першого видання (тільки у видавництві Скрібнерсів роман було опубліковано накладом 360 000 примірників), численні перевидання, шалений розпродаж, запит на екранізацію, радіоадаптація, дозволили зробити висновок про високу  початкову популярну репутацію Хемінгвеєвого роману в США. До поширення успіху долучився і комітет Пулітцерівської премії, визнавши твір кращою книгою року, однак сама премія до автора не дійшла: на неї було накладено вето. 

У підрозділі 2.2. «Характер репрезентації роману в американській літературній критиці» з’ясовується оцінка, винесена роману американською критикою, тобто увагу зосереджено на інтелектуальній (авангардній) репутації «For Whom the Bell Tolls», яка постає як результат рецепції трьох критичних груп: політично неупереджених критиків, лівих радикалів та лівих лібералів. Політично незаангажовані інтелектуали (Д.Адамс, М.Маршал, Е.Вілсон, Д.Паркер, Г.Грін, Б.Шервуд, К.Фейдімен) сфокусувались на естетичному аналізі роману і визнали його найкращим серед творів прозаїка. Ліві радикали (А.Бесі, М.Волф, М.Гайсмар), враховуючи лише ідеологічний контекст твору, відверто критикували роман. У збалансованій презентації політичного контексту революційних подій в Іспанії вони побачили зраду і тому доклали всіх зусиль, щоб звинуватити автора в недостовірності зображення конфлікту. Ліві ліберали (М.Каулі, Л.Трілінг, Д.Макдональд) оцінили роман, керуючись як власне літературними, так і позалітературними критеріями, побачили у ньому і недоліки, і звершення. Полеміка, що розгорнулась поміж цими рецептивними групами, та масштабність критичної рефлексії зумовились до формування високої інтелектуальної репутації роману.

У підрозділі 2.3. «Масштаби і динаміка науково-критичної рефлексії» проаналізовано американські наукові праці, що мали своїм об’єктом роман «For Whom the Bell Tolls», серед яких реалістично-біографічні прочитання (А.Бареа, К.Бейкера, С.Ебі, Р.Мартіна, Ш.Муелер), символічна інтерпретація (А.Гатмена), екзистенційні студії (Е.Глівза, Д.Еліота), текстологічна розвідка (Т.Гоулда), феміністичні дослідження (Д.Бренера, М.Глядштайн, Е.Лерман, М.Сугіями), компаративні роботи (Г.Мербіц, В.Лєпшого) та ін. З’ясовано, що роман «For Whom the Bell Tolls» зібрав у США тисячі сторінок дослідницького матеріалу, породжував численні дискусії літераторів, інтерпретувався в аспекті різних проблем (біографічних, гендерних, генераційних, релігійних, ідеологічних тощо) і з позицій різних літературознавчих теорій (біографічного підходу, феміністичної критики, психоаналізу, екзистенціалізму тощо). Ці факти переконливо свідчать про високу і стійку академічну репутацію роману. Діахронна перспектива дозволяє встановити, що інтерес до цього твору ніколи не зникав цілком. Були певні піки (наприклад, 90-ті роки характеризуються підвищеною увагою науковців до Хемінгвеєвого доробку загалом і до «For Whom the Bell Tolls» зокрема), та періодів цілковитого академічного забуття роман досі не переживав.

У третьому розділі «Характер літературної репутації роману «По ком звонит колокол» у Росії» з’ясовується специфіка становлення літературної репутації роману та її подальша еволюція в радянській та пострадянській Росії.

У підрозділі 3.1. «До історії публікації роману в РРФСР та формування його позаофіційної репутації» аналізуються причини та наслідки табуювання книги в Радянському Союзі, простежується екстраполяція її одіозного імені на усю творчість Хемінгвея, що призвело до призупинення видання його творів у СРСР та до стійкого перебування доробку прозаїка на марґінесах радянського літературознавства. Доля роману, російський переклад якого був здійснений відразу ж після його публікації в США (1940), вирішилась на рівні секретарів ЦК ВКП(б), які визнали твір неприйнятним до видання з ідеологічних міркувань. Деякі дослідники припускають навіть втручання Й.Сталіна в обговорення книги. Однак, незважаючи на офіційний «арешт», роман читала і високо оцінювала російська інтелігенція, у результаті чого в 40-ві – 50-ті роки формується висока позаофіційна літературна репутація «По ком звонит колокол». У цьому підрозділі також згадуються одиничні опубліковані відгуки на роман і розглядається його шлях до офіційного видання 1968 року. У 60-ті роки низка радянських журналів заявила про своє рішення опублікувати найближчим часом роман Хемінгвея, однак цим намірам не судилось здійснитися, а ініціатори розголосу навіть були покарані. «Службове» видання роману 1962 року (300 примірників), яке не надійшло в жодну з бібліотек, будучи доступним лише вузькому колу високопоставлених читачів, не сприяло ознайомленню широкого загалу з «іспанським» твором Хемінгвея.

У підрозділі 3.2. «Специфіка формування літературної репутації роману в російській радянській науковій критиці 60-х – 70-х років» розглядаються наукові праці, присвячені роману (В.Кожинова, В.Днєпрова, Т.Мотильової, І.Кашкіна, З.Маянц та ін.), які передували його виданню в РРФСР і слугували свого роду підготовчим етапом до публікації твору. Ці дослідження запропонували загалом упереджений аналіз роману, врахувавши передусім його ідеологічний контекст. Науковці 60-х років порівнювали зображене у творі з подіями, що реально відбулися в Іспанії, та на підставі цього звинувачували Хемінгвея у недостовірності презентації конфлікту, докоряли письменникові його політичним невіглаством. Ідеологічний детермінізм цих прочитань не зредукував, однак, функціональної ролі досліджень 60-х: вони відіграли важливу роль у справі популяризації роману. Ці праці, а також низка суспільно-політичних змін у країні, зокрема від’їзд на батьківщину керівників іспанської компартії, які активно виступали проти публікації книги, уможливили видання «По ком звонит колокол» у 1968 році у складі чотиритомного зібрання творів Хемінгвея. Наукові роботи, які з’явились після публікації роману (К.Симонова, Б.Грибанова, Л.Юр’євої, Й.Фінкельштейна, О.Мурзи та ін.) засвідчили пильну увагу академічних кіл до твору та різку зміну його репутації у порівнянні з 40-ми – 50-ми. Крім того, дослідження 70-х характеризуються більшою увагою до естетико-поетикальних аспектів твору: ґрунтовно аналізується родо-жанрова специфіка роману, стилістика, наративна техніка, композиційні прийоми, лексика, вставні новели, хронотопні особливості, проблематика, світ персонажів тощо.

У підрозділі 3.3. «Видавнича динаміка та особливості наукової інтерпретації «По ком звонит колокол» у російському літературознавстві 80-х років» простежено динаміку та тиражі видань роману в радянській Росії та інших союзних республіках (у російськомовному перекладі) у 80-ті роки, а також здійснено аналіз наукових робіт, що з’являються у цей період. Велика кількість перевидань та їх значні наклади (сукупний тиражний показник за 80-ті роки – більше 2 з половиною мільйонів примірників) свідчать про високу літературну репутацію «По ком звонит колокол» серед читачів. Академічний інтерес до твору – теж стійкий. Наукова думка 80-х, репрезентована працями Б.Грибанова, М.Анастасьєва, О.Звєрева, А.Петрушкіна, Я.Засурського, характеризується роздвоєністю: одні дослідники продовжують аналізувати роман у традиціях соцреалізму, інші пропонують нові підходи до осмислення твору. У цей період посилюється увага до поетики роману, концепції героя; на ідеологічні нюанси звертається менше уваги у порівнянні з 60-ми – 70-ми роками. Глобальні зміни, що назрівали в культурному житті країни, давались взнаки, і спорадично нове світовідчуття уже викристалізовувалось на поверхню слова. Наприклад, О.Звєрев зініціював розуміння Хемінгвеєвої аполітичності не як письменницької вади, а як важливого достоїнства, яке уможливлювало значні творчі здобутки. 

У підрозділі 3.4. «Академічна та інтелектуальна літературна репутація роману в Росії 90-х – 2000-х років» окреслено специфіку потрактування роману на зламі століть, яка передусім визначалась зміною суспільно-політичної ситуації. У цьому контексті особливої уваги заслуговують праці відомого російського хемінгвеєзнавця Б.Гіленсона, який посприяв «очищенню» роману «По ком звонит колокол» від ідеологічних нашарувань. Також здійснюється огляд інших робіт (Б.Грибанова, О.Мулярчика та ін.), перелічуються перевидання твору в цей період, згадується святкування з нагоди 100-річчя від дня народження Хемінгвея. У цілому цей період характеризується занепадом інтересу до роману, про що свідчить незначна кількість наукових досліджень, мала кількість перевидань з низькими накладами, відсутність полеміки. Столітній ювілей від дня народження письменника покликав до життя низку розвідок (статті А.Кабанникова, С.Братухіна, П.Вайля, В.Абросімової та ін.), які зартикулювали відмову сучасних критиків та журналістів від заяложених радянським літературознавством проблем та звернення до актуальних для реципієнта кінця ХХ – початку ХХІ століть питань. Незважаючи на загалом низький статус роману в російській науці, доцільно говорити про нову насиченість його літературної репутації, оскільки саме в цей період з’являється кон’єктурований переклад з ґрунтовним коментарем та передмовою Б.Гіленсона та здійснюється реінтерпретація епізодів, замовчуваних за радянської доби.  

У четвертому розділі «Етапи літературної репутації роману «По кому подзвін» у радянській та пострадянській Україні» досліджується літературна репутація роману в УРСР та незалежній Україні.

У підрозділі 4.1. «Ситуація замовчування 40-х – 50-х років» охарактеризовано стан українського радянського літературознавства середини ХХ століття, а також закцентовано пріоритетність російської культури у союзному контексті, що важливо з огляду на опосередкованість формування української літературної репутації роману «По кому подзвін» російським медіатором. Порівняння наявних на той час російськомовних перекладів творів Хемінгвея з українськими здобутками в цій сфері виявляє значне відставання вітчизняної художньої рецепції від російської. За життя письменника українською мовою була перекладена лише його п’єса «П’ята колона», у той час як російські версії мали майже всі значні твори прозаїка.

Заборона роману «For Whom the Bell Tolls» поширювалася на весь СРСР, консеквентно твір замовчувався і в радянській Україні. Спорадичні відгуки на роман характеризуються різким його засудженням. Саме таким пафосом пройнята перша українська рецензія Н.Рибака. 

У підрозділі 4.2. «Публікація роману і період підвищеного інтересу 60-х – 70-х років» проаналізовано статті та монографії українських науковців, що з’явились після виходу українськомовної версії роману в 1969 році (Д.Затонського, Р.Доценка, Т.Денисової, Ю.Лідського та ін.), а також рецензії на ці монографії (З.Лібмана, І.Новиченко, І.Журавської та ін.). Оскільки роман практично не репрезентовано в українській науці в 60-ті роки і перші дослідження відносяться аж до 70-х, вони характеризуються меншою мірою ідеологічної упередженості у порівнянні з першими російськими студіями. Українські дослідники зважуються проводити паралелі між зображеним у романі і подіями 30-х років у СРСР (Ю.Лідський), акцептують правомірність презентації слабкостей республіканського табору (Р.Доценко) тощо. Звертаються українські науковці і до аналізу поетикальних особливостей роману, його жанрової приналежності, дилеми «хемінгвеївського героя» та «героя кодексу», вставних новел та персонажів, пропонуючи ряд новаторських підходів до інтерпретації твору: розгляд «По кому подзвін» у контексті сконцентрованого роману (Д.Затонський), порівняння твору із класицистичними зразками з їхнім принципом трьох єдностей (Т.Денисова). Кількість наукових праць поряд із низкою новаторських прочитань засвідчують високу академічну репутацію роману в УРСР у 70-ті роки.

У підрозділі 4.3. «Літературна репутація «По кому подзвін» упродовж переломного періоду 80-х – 90-х років» простежено динаміку перевидань роману в УРСР у 80-ті роки, закцентовано роль чотиритомного зібрання творів Хемінгвея (1979-1981) у популяризації його творчості в Україні, проаналізовано наукові праці, що з’являються у цей період (Т.Денисової, Б.Тихолоза, Н.Овчаренко). Колапс ідеологічно-кон’юнктурного диктату зумовив відмову від типових для радянського літературознавства аспектів інтерпретації роману та зсув до більш актуальних проблем, таких як суголосність хемінгвеївських ідей ідеям українських митців, проблем суїциду та інших. Однак кількість наукових розвідок, об’єктом яких ставав «По кому подзвін», не дає змоги говорити про його високу чи хоча б стійку академічну репутацію, у той час як перевидання та їх наклади свідчать про значне зацікавлення читачів цією книгою. Популярна репутація роману у 80-ті роки в Україні переживає період свого найвищого злету.

У підрозділі 4.4. «Доба реінтерпретації 2000-х років» йдеться про долю роману «По кому подзвін» в Україні на початку ХХІ століття. У порівнянні із 90-ми роками, 2000-ні характеризуються пожвавленням інтересу до постаті Хемінгвея. Переклади посмертно виданих творів письменника з’являються на сторінках журналу «Всесвіт», активно розробляються методичні вказівки та різні типи уроків за творами Хемінгвея, реінтерпретуються твори прозаїка, з’являється ряд ґрунтовних наукових досліджень, присвячених творчості романіста, серед яких праці Н.Яремчук та Н.Чикирис. Маючи на меті продемонструвати спільне та відмінне у потрактуванні іспанських подій 1936-1939 років американською та українською літературами, Н.Чикирис порівняла роман «По кому подзвін» із романом Ю.Покальчука «І зараз, і завжди …», зазначивши, що попри яскраві паралелі на рівні проблематики, сюжету, приналежність письменників до держав із різним ступенем свободи слова обумовила суттєві розбіжності щодо рівня об’єктивності у відтворенні історичної дійсності. Однак, не дивлячись на те, що репутація письменника в цілому реабілітується у цей період, роман «По кому подзвін» втрачає свою актуальність серед читачів. Далекі революційні події вже не хвилюють аудиторію так безпосередньо, що, ймовірно, й обумовило відсутність українських перевидань у це десятиліття.

У п’ятому розділі «Переклад роману «For Whom the Bell Tolls» як чинник формування його літературної репутації» зіставляється англомовний текст роману з його російськими та українським перекладами.

У підрозділі 5.1. «Специфіка літературознавчого підходу до художнього перекладу» шляхом окреслення відмінностей лінгвістичного та літературознавчого підходів до проблем перекладу обґрунтовується доцільність вибору останнього для порівняння різномовних текстів роману «For Whom the Bell Tolls». Адепти лінгвістичної концепції перекладу локалізують вирішення перекладацьких проблем у сфері мови, занурюючись у своїй роботі у мовний світ певного тексту, світ лексичних та граматичних одиниць. Представників літературознавчого табору (Г.Гачечиладзе, В.Коптілова, П.Топера, К.Чуковського, С.Ковганюка, Р.Зорівчак, О.Кундзіча, М.Новикову, М.Лановик та ін.) цікавить передусім світ художніх образів, і вони розуміють переклад як творчість, яка розгортається згідно із світоглядною позицією перекладача. Оскільки у даному розділі важливим є встановлення адекватності відтворення художнього образу першотвору в російських та українському перекладах, то виправданим бачиться застосування літературознавчої концепції.

У підрозділі 5.2. «Купюри та парафрази у перекладі як спосіб формування літературного образу твору» порівнюється оригінальна версія роману «For Whom the Bell Tolls» із радянськими російськомовним (здійсненим Н.Волжиною та Є.Калашниковою) та українськомовним (здійсненим М.Пінчевським) текстами та пострадянським російськомовним (перекладачі ті ж). Шляхом зіставлення у радянських перекладах виявлено купюри та парафрази, більшість з яких були кон’єктуровані у російському тексті 2005 року видання. Купюри та парафрази локалізуються переважно у сфері ідеології, релігії та моралі й у більшості випадків співпадають у російській та українській версіях.

Купюри ідеологічного характеру включають вилучення (чи скорочення) епізодів, які містять критику: 1) Радянського Союзу та його політики; 2) комунізму як суспільного ладу; 3) методів ведення громадянської війни в Іспанії; 4) іспанських військових лідерів; 5) росіян та їхньої військової резиденції у Мадриді. Прикладом цієї групи купюр може слугувати значне скорочення епізоду, в якому йдеться про Лістера – одного з іспанських військових лідерів: «Lister was murderous in discipline. He was a true fanatic and he had the complete Spanish lack of respect for life. In few armies since the Tartar’s first invasion of the West were men executed summarily for as little reason as they were under his command. But he knew how to forge a division into a fighting unit» (виділені курсивом речення купюровані в радянських перекладах). Втручання в ідеологічний контекст роману девальвують нонконформістську позицію Хемінгвея стосовно політики Радянського Союзу, провідних іспанських військових діячів, їхніх методів боротьби тощо.

Купюри та парафрази релігійного характеру деформують авторське ставлення до релігії. Наприклад, християнські концепти і титули духовенства в оригіналі подані з великої букви: «God», «His Son», «Holy Ghost», «Virgin», «Christ», «Hail Mary», «Lord», «Jesus», «Mother of God», «Church», «Christmas», «Easter», «Bishop», у радянських перекладах – з малої. В оригінальний текст вкраплено чимало біблійних алюзій, частина яких зруйнована у перекладах. В одному з таких випадків М.Пінчевський, перекладаючи слово «cup» «келихом», спотворює конотацію епізоду, у якому йдеться про випробування, що чекають на головного героя. Розмірковуючи над складним завданням, яке стоїть перед ним, Джордан згадує слова Христа, який перед розп’яттям просив Господа у Гетсиманському саду, якщо можна, щоб обминула Його ця «чаша». У цьому контексті слово «cup» має значення не посуду, а долі, випробування.

Купюри морально-етичного характеру включають пропуски та парафрази вульгарних та абсцентних слів і висловів, а також епізодів, які відображають дивергентну від радянської концепцію сім’ї. Наприклад, повністю вилучається лінія позашлюбних стосунків російського журналіста Каркова, що не лише позбавляє цього персонажа його оригінального «обличчя», а й утруднює сприйняття окремих епізодів, які відсилають читача до купюрованої інформації. У результаті такого підходу до перекладу було деформовано або цілковито вилучено окремі епізоди, а відтак обскурантизовано авторську ідейно-естетичну концепцію, що, згідно з теорією Д.Дюришина, дає підстави говорити про радянські переклади як про адаптації американського роману для сприйняття читачем у СРСР.