УКРАЇНСЬКА ЕТНІЧНА ПРЕСА США ТА КАНАДИ (1945–1994 РР.): ОСОБЛИВОСТІ ВИСВІТЛЕННЯ УКРАЇНО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВЗАЄМИН : УКРАИНСКАЯ ЭТНИЧЕСКАЯ ПРЕССА США И КАНАДЫ (1945-1994 ГГ.): ОСОБЕННОСТИ ОСВЕЩЕНИЯ УКРАИНО-АМЕРИКАНСКИХ ОТНОШЕНИЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, предмет, об’єкт та завдання роботи, наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Історіографія проблеми та журналістикознавчий аспект її дослідження” – дисертант розглядає стан дослідження преси української діаспори і особливо зосереджується на вивченні українськими та зарубіжними вченими україської етнічної преси США та Канади, а також визначає місце жанрів, використовуваних у пресі українців США та Канади, в парадигмі вітчизняної теорії журналістики.

У підрозділі 1.1 «Українська етнічна преса поза межами України як предмет наукового дослідження» автор аналізує спадщини визначних вітчизняних і закордонних дослідників історії української преси, зокрема преси діаспори. З об’єктивних причин дослідження української етнічної преси аж донедавна найінтенсивніше проводилися поза межами України – дослідниками, які представляли наукову громаду української діаспори в Європі, США та Канаді. Зарубіжні дослідження української етнічної преси зосереджувалися навколо кількох провідних наукових установ за кордоном: в Українському історичному кабінеті у Празі (Чехо-Словаччина) на чолі з А. Животком, Українському Архіві-Музеї у Клівленді (США), очолюваному О. Фединським, Українському Вільному Університеті у Мюнхені (ФРН), в якому особливо активно у галузі журналістикозначих досліджень виступав М. Боровик, у Центрі етнічних досліджень Кентського державного університету та Науковому центрі дослідження етнічних публікацій і культурних установ (США) на чолі з Л. Винаром, у Канадському інституті українських студій (Університет Торонто, Канада).

В умовах ідеологічного тиску доводилося працювати таким відомим вітчизняним дослідникам історії етнічної преси поза межами України як М. Варварцев, В. Євтух, Є. Камінський, Ю. Римаренко, А. Шлепаков. На новому етапі розвитку українського журналістикознавства з точки зору дослідження українських друкованих ЗМІ поза межами Батьківщини виокремлюються перш за все Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема Дослідницький центр історії української преси, Інститут досліджень діаспори, Львівський національний університет імені Івана Франка та Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. До числа провідних науковців, у центр уваги яких потрапляє розмаїта проблематика української етнічної преси, входять Н. Сидоренко, М. Тимошик, О. Гриценко та ін. Їхні праці зосереджено на нових, донедавна недосліджених або малодосліджених аспектах розвитку україснької етнічної періодики у Європі, США та Канаді. До числа основних тем їхніх досліджень входять визначні постаті української публіцистики за кордоном, специфічні напрямки української етнічної преси (як, наприклад, таборова преса), динаміка розвитку української етнічної преси протягом кількох десятиліть ХХ ст. та ін.

У підрозділі 1.2. «Динаміка становлення української етнічної преси у Північній Америці: кількісні і якісні показники» дисертант звертає особливу увагу на особливості динаміки розвитку української преси на континенті. Якщо одразу після завершення Другої світової війни у США друкувалося лише 29 українських газет і журналів, то 1958 р. їх було вже близько 80, а у 1963 р. – майже 300. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. їх кількість зменшується приблизно до 100. З точки зору накладів, у 1960-70-і рр. загальний річний тираж українських газет і журналів досягав 55-56 тис. примірників. Протягом наступних років він зменшується. Це частково пояснюється тим, що у США тривалий час широко розповсюджується українська періодика з Канади та Західної Європи.

Ще у середині 1960-х рр. українська діаспора поступалася лише єврейській громаді за кількістю видань серед усієї американської етнічної періодики, мала найбільшу кількість назв і третій загальний наклад (після польської та чеської преси) серед усіх слов’янських і східноєвропейських громад США.

Що стосується сучасних статистичних даних про українську пресу, то в Канаді на сьогодні існує близько 30 досить відомих і стабільних пресових органів, а в США таких видань налічується 23.

У підрозділі 1.3. «Теоретичні засади жанрової ідентифікації північноамериканської української етнічної преси» дисертант розглядає жанрові характеристики українських етнічних ЗМІ у США та Канаді. Спираючись на теоретичні дослідження авторитетних вітчизняних науковців, зокрема В. Здоровеги та І. Михайлина, автор визначає, що українська преса США і Канади працює здебільшого у межах загальновизнаної класичної вітчизняної парадигми жанрів журналістики. Винятки складають нечисленні жанри, які відсутні у практиці української північноамериканської журналістики з огляду на специфіку її розвитку і завдання, які стоять перед нею.

У другому розділі – «Розвиток української етнічної преси і її роль у збереженні етнічної ідентичності українців на Північноамериканському континенті» – дисертант окреслює історичні, культурні, соціальні і політичні умови народження і подальшого функціонування преси української діаспори у США і Канаді, а також її зв’язок із процесами становлення і зміцнення української громади на континенті.

У підрозділі 2.1. «Українці Північної Америки: чинники появи, розселення і становлення» аналізуються міграційні процеси другої половини ХІХ ст. Масову еміґрацію до Північної Америки, початки якої датуються серединою 70-х рр. ХІХ ст., викликали кілька соціально-економічних чинників: безробіття, бідність, перенаселеність у селі та високий рівень смертності. Перші великі групи українських поселенців прибули до США у 1870-х рр. До кінця ХІХ ст. їх кількість зросла до 500 тис., а 1914 р. – приблизно до 800 тис. На нових землях українським новоприбульцям було ґарантовано свободу віросповідання, культури, розвиток преси, освіти. Найчисленніші українські колонії були розташовані у штатах Пенсильванія та Нью-Йорк.

Перша хвиля масової еміґрації до Канади, що припадає на період 1891 – 1914 рр., охопила понад 200 тис. українців, більшість із яких складали бідні селяни. Водночас збідніла українська шляхта й інтелігенція створили підґрунтя для майбутнього культурного процвітання та успішного збереження національних традицій серед української меншини в Канаді.

Наступні хвилі еміграції у Північну Америку були спричинені здебільшого глобальними політичними катаклізмами, такими як розпад Російської та Австро-Угорської імперій та поразка визвольних змагань УНР і ЗУНР (1917-1920 рр.). У 1947-1955 рр. основну масу імміґрантів склали численні біженці з підрадянських земель, українські інтелектуали з країн Центральної Європи, борці українського антикомуністичного підпілля та інтерновані вояки українських підрозділів німецької армії. В українському житті на Північноамериканському континенті виникли принципово нові тенденції: пожвавилася інтелектуальна діяльність, з’явилися українські політичні організації, які здійснювали тиск на американських і канадських урядовців з метою зробити їх чутливішими до ситуації в Україні.

Від середини 1950-х рр. кількість українських імміґрантів до США та Канади зменшується, обмежуючись окремими політичними чи релігійними дисидентами. Однак розвал адміністративно-планової системи господарювання і колапс радянської імперії наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. символізує новітню епоху української імміґрації на Північноамериканський континент, зумовлену перш за все причинами економічного характеру.

У підрозділі 2.2. «Етнічна преса у Північній Америці як каталізатор громадсько-політичного, соціального і культурного розвитку української громади» зауважено, що культурні лідери української громади визнавали всю важливість існування україномовних часописів у багатокультурному середовищі для першопоселенців і особливо їхніх нащадків. Етап освоєння українцями канадських земель відзначається справжнім вибухом журналістської діяльності. Невелика, проте динамічна українська інтеліґенція звертається до журналістики як до дієвого засобу інформування, спрямування та впливу на аморфні імміґрантські маси, прагнучи об’єднати українську громаду, покінчити з її ізоляцією.

Винятково важливою роль періодичної преси залишалася до 70-х рр. ХХ ст. Мас-медіа не просто інформували читачів про діяльність українців у Канаді і поза її межами, а й були справжнім лідером етнічної громади. Сьогодні ж, зі зниженням рівня використання української мови, преса дедалі частіше переходить на двомовність. На зміну друкованій періодиці приходять радіо і телебачення, які обслуговують інформаційні та культурні потреби української громади. В останні роки великої ваги набирають новітні інформаційні технології, які дедалі частіше використовуються засобами масової інформації – йдеться насамперед про використання мережі Інтернет.

На відміну від Канади, перші згадки про Україну та свідомих українців у США пов’язують із політичним еміґрантом зі Східної України – священиком Агапієм Гончаренком. У 1868 – 1873 рр. він був ідейним натхненником і редактором часопису “Елеска Гералд”, багатого на матеріали української тематики (у тім числі й україномовні). Це видання вважають передвісником української преси в США.

1886 р. з’явилося друком перше число газети українською мовою “Америка”, а 1893 р. в Нью-Джерзі розпочався випуск газети “Свобода” (тепер – щоденник). “Свобода” принесла із собою принципово новий підхід до висвітлення різноманітних тем. У газеті можна було знайти новини з життя українців на Далекому Сході та в Австро-Угорщині, познайомитися з оповіданнями та повістями визначних українських письменників. На американському континенті “Свобода” виявилася представником ідеї об’єднання всіх українських земель у єдиній Українській державі. Вона також інформувала читачів про місцеві проблеми, допомагаючи еміґрантам пізнавати, розуміти нову країну, інтеґруватися в її суспільство. “Свобода” постійно наголошувала на важливості духовних контактів із батьківщиною та рідним народом. У газеті склалася потужна інформаційна секція. Коментуючи внутрішні українські справи, газета намагалася триматись над партійними і груповими інтересами, прагнучи об’єднувати українців на ґрунті загальнонаціональних цілей і переконань. Завдяки такій позиції “Свободу” вважають найповажнішим і найшанованішим українським засобом масової інформації поза межами України. Від 1933 року “Свобода” має англомовний додаток-тижневик “Юкрейніен Уїклі”. В Україні діє кореспондентська мережа обох видань.

З 1912 р. тричі на тиждень видається газета “Америка” (не плутати з попередницею кінця ХІХ ст.). Серед інших знаних і шанованих українських видань у США – тижневик “Народна воля”, англомовний квартальник “Форум”, двотижневі газети релігійних угруповань “Нова зоря”, “Шлях” та “Сіяч”. До провідних політичних часописів включають тижневики “Національна трибуна” та “Українські вісті”.

Серед інших помітних українських періодичних видань, не включаючи тих, що публікуються церквами і науковими та професійними асоціаціями, такі: дитячий місячник “Веселка”, жіночий щомісячник “Наше життя”, і політичний щомісячник “Вісник ООЧСУ”. Журнал “Юкрейніен Куотерлі” заслуговує на особливу увагу, оскільки це одне з лічених наукових англомовних видань у США і єдине подібне видання української діаспори у США, присвячене виключно Україні та проблемам, пов’язаним із нею.

У підрозділі 2.3. «Громадсько-політична орієнтація, сучасний стан і перспективи українських друкованих ЗМІ Північної Америки» автор розглядає тезу про те, що історичні умови розвитку північноамериканської преси спричинили особливі форми існування газет і часописів. Якщо, скажімо, західна модель засобів масової інформації часто діє в межах великих корпорацій, пресових імперій та глобальних інформаційних систем, то українська громада поза межами історичної батьківщини мусить дбати про свої медіа самостійно. Якраз тому в усій Північній Америці є лише дві українські щоденні газети (хоча більшість американських етнічних груп має лише один щоденний часопис або ж не має жодного), а більшість видань – це тижневики і щомісячники. Українські газети та журнали в Сполучених Штатах та Канаді не мають великих спонсорів чи власників на кшталт Руперта Мердока, Роберта Максуелла, Теда Тернера чи Сильвіо Берлусконі, які створили нове обличчя системи світових масових комунікацій. Українські медіа у Північній Америці є здебільшого органами чи виданнями різноманітних організацій на зразок братств, культурних чи політичних груп. Постулати абсолютної більшості українських видань у діаспорі – це підтримка незалежної української держави, лояльність до країни перебування (у нашому разі – до США та Канади), а ще функціонування в рамках певної організації. Звичайно, народившись у західних умовах і розвинувшись у системі західних соціальних цінностей, українські газети і журнали на північноамериканському континенті наслідують основні правила і принципи діяльності західних засобів масової інформації. Наприклад, найзначніший і найбільший український друкований орган у Північній Америці – газета “Свобода” – офіційно є виданням Українського Національного Союзу. Та в щоденній практиці журналісти і редколегії не відчувають жодного тиску з боку самого УНС, і “Свобода” працює подібно до будь-якої іншої американської газети – за західною теорією преси, але, ясна річ, із певними особливостями, що випливають із незвичайного статусу “Свободи” як засобу масової інформації етнічної групи.

Зі зміною політичної ситуації у світі, здобуттям Україною незалежності українські етнічні ЗМІ в Північній Америці опиняються перед вибором: модернізуватися, пристосовуватись до нових реалій, чи йти прокладеним звичним шляхом. Ці запитання постають ще й завдяки таким процесам, як поступова, але невпинна асиміляція української діаспори, глобалізація, зникнення постіндустріального суспільства і зміна його суспільством інформаційним, бурхливий ровиток інформаційних технологій і світових інформаційних мереж.

Найновіша хвиля української еміґрації, що здобула назву бізнесово-зарібкової, практично позбавлена політичної заанґажованості й обмеженості. Мас-медійна діяльність фахівців, котрі представляють цю групу, побудована на суто ринкових засадах. Сучасні дослідники вважають новий український тижневик “Міст”, видавцем якого стала заснована і контрольована українцями “Міст Медіа Корпорейшн”, яскравим прикладом новітньої хвилі української журналістики на Північноамериканському континенті. Це видання має за принцип своєї діяльності західний тип журналістики, продукуючи об’єктивну інформацію не лише про українське, а й про світове життя. Цей ЗМІ залежить не від політичних угруповань, а перш за все від рекламодавців. З 2000 р. видається журнал “Родина” – єдиний у Північній Америці україномовний часопис, котрий виходить у шести кольорах.

Не менш важливим завданням видається боротьба за вплив на канадське та американське суспільство в цілому. Далекоглядні журналісти з української громади Канади, зокрема В. Кісь, підкреслюють, що рівень впливу на канадську політику безпосередньо залежатиме від того, чи вдасться створити потужні газети, значна частина змісту яких подаватиметься англійською мовою. Це так само важливо і для охоплення молодшого покоління англомовних українців, яке великою мірою залишається в інформаційній ізоляції, мало знаючи про українські проблеми лише тому, що недостатньо вільно послуговується українською мовою або ж не володіє нею взагалі.

У третьому розділі – «Використання інформаційних жанрів в українській етнічній журналістиці Північної Америки для висвітлення проблем стосунків України та США» – предметом аналізу стають матеріали інформаційної спрямованості, опубліковані на шпальтах української періодики США та Канади, зокрема ті, що зосереджуються на специфіці розвитку україно-американських взаємин. Згідно з розглянутою і проаналізованою класифікацією в теорії жанрів в українському журналістикознавстві, до інформаційних жанрів належать замітка, звіт, репортаж та інтерв’ю. Усі ці жанри широко застосовуються у практиці українських етнічних журналістів, коли ті звертаються до багатопланової тематики непростих стосунків України та США. Не випадково висвітлення політичних проблем, які існували в ширшому контексті американо-радянських зв’язків, часто вимагало оперативного представлення новин і важливих громадсько-політичних подій на шпальтах етнічної української періодики на Північноамериканському континенті.

У підрозділі 3.1. «Місце замітки як інформаційного жанру в українській етнічній пресі під час висвітлення різних аспектів взаємин України та США» дисертант аналізує місце замітки серед інших інформаційних жанрів та її практичне застосування у висвітленні політики США стосовно України. Характерною рисою цього жанру є те, що у практиці української етнічної преси він застосовувався перш за все тоді, коли поставала необхідність проінформувати читача про найнагальніші події. Українські етнічні журналісти досконало володіли різноманітними стилістичними прийомами, необхідними для якісного презентування останніх подій. Слідуючи класичним канонам, вони водночас застосовували різні види замітки як жанру – рівною мірою «тверду» і «м’яку» замітки. Залежно від висвітлюваної події, від наявної друкованої площі, від терміновості повідомлення українські етнічні ЗМІ подавали інформацію у стриманому, не переобтяженому подробицями і різноманітними стилістичними прийомами стилі, або ж супроводжували інформацію подробицями, супровідними деталями для забезпечення максимального інформаційного навантаження. Найчастіше жанр замітки застосовується тоді, коли виникають гострі, інколи конфліктні ситуації і з’являється потреба або ж проінформувати читача якомога оперативніше, або ж рівною мірою оперативно відреагувати на саму подію.

Подіями, які найчастіше висвітлювалися за допомогою цього жанру, ставали важливі виступи американських політиків і відомих громадських діячів на актуальну українську тематику, офіційні закордонні візити американських урядовців, зустрічі, засідання, міжнародні конференції, присвячені проблематиці прав людини, виголошення впливовими діячами резонансних заяв, пов’язаних із проблематикою України, а зі здобуттям Україною незалежності – найважливіші проблеми встановлення рівноправних політичних та економічних стосунків між Україною та США.

У підрозділі 3.2. «Значення звіту, репортажу та інтерв’ю для висвітлення україно-американських взаємин українською етнічною пресою» доводиться, що за допомогою звіту українська етнічна журналістика описує події і явища, пов’язані з розвитком україно-американських взаємин, а за допомогою послідовного викладу забезпечує повноту інформації. Звіти присвячуються переважно візитам українських політичних і громадських діячів, їхнім зустрічам із американськими партнерами, масштабним та резонансним подіям і заходам, на яких порушувалася українська тематика (міжнародні конференції, урочисті відзначення річниць проголошення незалежності УНР на найвищому рівні, зустрічі найвищого американського керівництва з лідерами української громадськості). Після проголошення незалежності України звіти української етнічної преси орієнтуються на висвітлення актуальних подій, пов’язаних зі взаєминами України та США як рівноправних суб’єктів міжнародного права. Такими подіями часто стають офіційні поїздки українських урядовців до Америки. Для звітів, опублікованих в українській етнічній періодиці, характерні динамізм, точність, вичерпність викладу, а повідомлення про подію часто служить вдалим приводом для постановки актуальної проблематики.

Характерною ознакою репортажу, присвяченого взаєминам України і США, є зосередження на надзвичайно актуальних і суспільно значимих подіях. Найчастіше репортажі присвячуються регулярним відзначенням Тижнів Поневолених Націй, святкуванням річниць проголошення незалежності УНР, масштабним зібранням українських громадських об’єднань, наслідком яких ставало утворення потужних організацій, роботі авторитетних міжнародних форумів, на яких українські політики і публіцисти підносять свій голос на захист прав України і української нації, обстоюють її право на свободу, незалежність і державність. Зазвичай такі матеріали відзначаються емоційністю й енергійністю, для них характерні яскраві заголовки, які негайно привертають увагу читача, використовуються характерні деталі і подробиці, які допомагають намалювати реалістичну картину об’єктивної дійсності. За необхідності українські етнічні журналісти вводять до репортажів елементи образності, пожвавлюючи таким чином виклад актуального матеріалу.

Жанр інтерв’ю, присвяченого проблемам стосунків України і США, виходить на шпальти українських етнічних видань лише після проголошення незалежності України, коли в авторів з’являється більше можливостей для безпосереднього спілкування з ключовими гравцями на сцені міжнародної і внутрішньої політики, коли вони отримують змогу вільно подорожувати до України і налагоджувати прямі контакти з т.зв. «ньюзмейкерами».

У четвертому розділі – «Значення аналітики й публіцистики для висвітлення проблем стосунків України та США на шпальтах української етнічної періодики США і Канади» - звертається увага на те, що специфічним предметом відображення стають глобальні питання, які хвилюють представників української громади, зокрема й в аспекті актуальної на той час політики США стосовно України – спершу як частини СРСР, а згодом як незалежної держави. Для виконання цієї місії українські публіцисти застосовують багатий жанровий арсенал: коментарі, статті, передові (редакційні) статті, виступи, огляди, заяви. Однак все це розмаїття жанрів об’єднує одне – намагання зрозуміти, осмислити факти, які лежать в основі виникнення різних, інколи кризових ситуацій у загальній складній картині взаємин України та США 2-ї пол. ХХ ст., і всієї палітри проблем, пов’язаних із розвитком, урізноманітненням та поглибленням цих взаємин.

У підрозділі 4.1. «Коментар як засіб оперативної аналітики особливостей взаємин України та США» дисертант доводить, що цей жанр виходить на перший план тоді, коли з’являється необхідність подати первісний, негайний аналіз важливої ситуації, що склалася. Унікальним саме для преси українців США та Канади є поява у 60-х рр. ХХ ст. своєрідного різновиду жанру – «коментаря до коментаря», хоча в центрі уваги матеріалу в будь-якому разі перебувають різні аспекти взаємин України та США. Типовою ситуацією, яка спричинила появу «коментаря до коментаря», стало чергове відзначення у США річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки і гостра реакція на це радянської преси. Полемічного відтінку набули коментарі цього явища в численних українських друкованих органах США та Канади.

У підрозділі 4.2. «Значення жанру статті для аналізу актуальних проблем стосунків України та США» стверджується, що стаття в українській етнічній журналістиці за океаном в аспекті висвітлення політики США щодо України застосовується передовсім для аналізу масштабних, ключових ситуацій. Власне, саме повідомлення фактів і новин перебуває на другому плані, в той час як пріоритетним стає розгляд проблеми як такої і відповідна постановка її перед громадськістю. Аналітичні жанри і особливо жанр статті створюють поле для демонстрації високої журналістської майстерності таких дослідників дійсності, як В. Галан, О. Грановський, Л. Добрянський, І. Кедрин-Рудницький, Я. Пеленський, С. Риндик, М. Сосновський, Я. Стецько та ін. Матеріали цих авторів відзначаються неординарністю підходів, глибиною аналізу, ерудованістю, всебічною ознайомленістю з колом досліджуваних проблем. Зважаючи на те, що більшість цих та інших авторів є відомими фігурами не лише на журналістському полі, а і в громадській діяльності, то в деяких матеріалах відчувається і визначена політична позиція. Інколи відмінність у підходах спричиняє активну дискусію, яку можна розглядати як каталізатор подальшого розвитку жанрів, у рамках яких ця дискусія точиться (яскравим прикладом є полеміка групи журналістів і політиків, очолюваних І. Кедрином, та групи, яку представляли С. Риндик та Я. Пеленський, навколо проблеми міжнародно-правового статусу України та його значення для перспектив визвольної боротьби).

Особливого розвитку стаття здобуває на сторінках видань перш за все аналітичної спрямованості, таких як «The Ukrainian Quarterly» та ін. Першочерговим призначенням статті в українській етнічній пресі стає постановка перед суспільством стратегічних питань, проблем, намагання викликати не просто резонанс, а ініціювати обговорення цих проблем – в українському етнічному середовищі, серед впливових діячів української громади, а за їх допомогою – і у вищих політичних колах США. Стаття як жанр набуває чи не найбільшого поширення в українській пресі США і Канади, коли йдеться про аналіз цілого спектру україно-американських взаємин.

У підрозділі 4.3. «Роль огляду для визначення тенденцій розвитку україно-американських стосунків» доводяться закономірності використання цього жанру для висвітлення певного кола україно-американських взаємин. Дисертант доводить, що в оглядах, опубліковаих у виданнях українців США та Канади, помітне характерне для української публіцистики застосування оглядового способу мислення, що спричинено доволі широким у хронологічних термінах об’єктом досліджень. Такі огляди зосереджувалися навколо однорідних явищ, які відбувалися протягом чітко визначеного періоду часу. Аналізуючи різні аспекти і рівні стосунків України і США, українська публіцистика за океаном звертається до жанру огляду тоді, коли перед нею стоїть завдання з’ясувати певні закономірності і тенденції розвитку цих стосунків у конкретних аспектах (а серед пріоритетних тем слід відзначити діяльність ООН, проблему інтегрованої і послідовної політики США стосовно України, підтримка правозахисного руху в Україні, а після проголошення незалежності – економічні реформи і ядерне роззброєння).

У підрозділі 4.4. «Лист і його різновиди як жанр публіцистики у процесі висвітлення стосунків України та США» аналізуються відкриті листи, відозви, звернення, телеграми, які в українській етнічній пресі набувають великого значення. Особливістю розвитку цього жанру у специфічних умовах функціонування української етнічної преси у США та Канаді є перетворення його на засіб двостороннього спілкування між зацікавленими сторонами, коли українська етнічна преса не просто представляє українську громаду, а й артикулює її інтереси в апелюванні до адміністрації США. Можливості, авторитет і вплив преси активно використовуються і американськими урядовцями для формування певної громадської думки серед українського етнічного елементу. Починаючи від 1970-х рр., високого публіцистичного звучання набувають опубліковані в українських друкованих виданнях відкриті листи, які слугують прикладом громадянського чину, спричиняють значний резонанс і стають справжньою подією суспільного життя (наприклад, відкритий лист сенатора Г. Джексона до Л. Брежнєва, відкритий лист В. Чорновола до Дж. Форда та ін.). Ознак публіцистичності набувають оприлюднені в українській етнічній пресі публічні виступи, котрі так чи інакше порушують проблематику україно-американських взаємин і авторами котрих є українські й американські політичні діячі, такі як Я. Стецько, Дж. Форд, В. Гришко.

У підрозділі 4.5. «Особливості політичних виступів та політичного портрету як складових публіцистики в контексті дослідження стосунків України та США» дисертант докладно зупиняється на взаємозалежності специфіки функціонування українських етнічних засобів масової інформації і появи нових різновидів публіцистики, зокрема публічних політичних виступів на сторінках преси. У переважній більшості це оприлюднені у друкованих ЗМІ виступи громадських і політичних діячів на з’їздах, конференціях, форумах, зібраннях. Найчастіше матеріали такого роду можна зустріти або в партійних часописах, або ж у виданнях, які є дуже близькими до певних політичних угруповань, адже саме в цих мас-медіа відкривається найбільше простору і мотивації для подібних публікацій. Публіцистичного забарвлення їм надає оперативне дослідження, узагальнення з визначених особистих і політичних позицій актуальних фактів та явищ з метою впливу на громадську думку та суспільну свідомість.

Як окремий жанр з’являється політичний портрет – жанр нарисового плану, який до 1991 р. практично не зустрічається на шпальтах аналізованого сегменту преси. В цьому аспекті особливою популярністю користуються нові українські політики, які прибувають до США, зокрема показовим стає візит тогочасного Президента України Л. Кравчука і реакція на нього в українській пресі США та Канади, особливо поява політичних портретів цього громадського діяча на сторінках етнічних видань.

У Висновках узагальнено результати дисертаційної роботи. Дисертація покликана встановити особливості висвітлення взаємин України і США українською етнічною пресою США і Канади. Відправними точками для розгортання аналізу стають дослідження праць українських та зарубіжних вчених, пов’язаних із історією української преси і зокрема преси діаспори, та з розвитком теорії жанрів української журналістики. З’ясовано, що дослідження української етнічної преси до здобуття Україною незалежності найінтенсивніше проводилися поза межами України – в Європі, США та Канаді. Ця робота зосереджувалась в Українському історичному кабінеті у Празі (Чехо-Словаччина) на чолі з А. Животком, Українському Архіві-Музеї у Клівленді (США), очолюваному О. Фединським, Українському Вільному Університеті у Мюнхені (ФРН), в якому у галузі журналістикозначих досліджень виступав М. Боровик, у Центрі етнічних досліджень Кентського державного університету та Науковому центрі дослідження етнічних публікацій і культурних установ (США) на чолі з Л. Винаром, у Канадському інституті українських студій (Університет Альберти, Канада). В умовах ідеологічного тиску доводилося працювати таким відомим вітчизняним дослідникам історії етнічної преси поза межами України як М. Варварцев, В. Євтух, Є. Камінський, Ю. Римаренко, А. Шлепаков. На новому етапі розвитку українського журналістикознавства виокремлюються перш за все Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевчена, зокрема Дослідницький центр історії української преси, Інститут досліджень діаспори, Львівський національний університет імені Івана Франка та Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Когорту науковців, які плідно досліджують розмаїтий спектр етнічної преси, очолюють Н. Сидоренко, М. Тимошик, О. Гриценко та ін., чиєму перу належать численні новітні роботи про пресу українців США та Канади.

Національна преса стає справжнім каталізатором відродження і збереження національної свідомості, вона відіграє роль засобу інформування та згуртування українських мас за океаном. Оскільки після Другої світової війни основну масу імміґрантів склали численні біженці, українські інтелектуали, борці антикомуністичного підпілля та інтерновані вояки, в українському житті на Північноамериканському континенті виникли принципово нові тенденції: пожвавилася інтелектуальна діяльність, з’явилися нові динамічні українські політичні організації, які здійснювали тиск на американських і канадських урядовців з метою зробити їх чутливішими до ситуації в Україні. Це політичне розмаїття повною мірою відбивається і в спектрі української етнічної преси, яку умовно можна поділити на кілька груп: інтегральних націоналістів, демократичних націоналістів, монархістів та лівих. При цьому вплив цих груп, а відповідно і пресових органів, орієнтованих на них, був нерівномірним, оскільки найбільшими і найактивнішими стали перші дві групи. Етнічна преса вкотре стала дієвим засобом інформування, спрямування та впливу на українську громаду, вона прагнула об’єднати українську громаду, покінчити з її ізоляцією, незважаючи на політичні протиріччя і гострі дискусії, що точилися між виданнями. На сучасному етапі розвитку, який характеризується зниженням рівня використання української мови, преса дедалі частіше переходить на двомовність (англо-українську). На зміну друкованій періодиці приходять радіо і телебачення, бурхливими темпами розвиваються новітні інформаційні технології, які стають на службу українській етнічній журналістиці.

Особливості висвітлення стосунків України та США українською етнічною пресою США та Канади випливають із розмаїття застосування жанрів. Слідуючи виробленій жанровій парадигмі, дисертант досліджує українську етнічну пресу США та Канади в розрізі використання інформаційних, аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів.

У контексті висвітлення стосунків України і США найпоширенішими інформаційними жанрами в українській етнічній пресі 2-ї пол. ХХ ст. стають замітка, звіт, репортаж та інтерв’ю. Жанр замітки використовувався у практиці української етнічної преси в першу чергу в разі необхідності інформувати читача про найнагальніші події. Для української етнічної журналістики характерне досконале володіння розмаїттям стилістичних прийомів, необхідним для якісного презентування останніх подій. Найчастіше жанр замітки застосовується тоді, коли виникають гострі ситуації і з’являється потреба або ж проінформувати читача якомога оперативніше, або ж рівною мірою оперативно відреагувати на саму подію. Пріоритетними подіями, які найчастіше висвітлювалися за допомогою цього жанру, ставали важливі виступи політиків і громадських діячів, офіційні закордонні візити, заходи національного і міжнародного масштабу, виголошення резонансних заяв, пов’язаних із проблематикою України, а після здобуття Україною незалежності – ключові проблеми політичних та економічних стосунків між Україною та США.

Звіти присвячуються переважно зустрічам українських політичних і громадських діячів з американськими партнерами, знаковим подіям, на яких порушувалася українська тематика. Після проголошення незалежності України звіти української етнічної преси орієнтуються на висвітлення актуальних подій, пов’язаних зі становленням взаємин України та США як рівноправних партнерів. Для звітів, опублікованих в українській етнічній періодиці, характерні динамізм, точність, вичерпність викладу, а повідомлення про подію зазвичай є вдалим приводом для постановки актуальної проблематики.

Характерною ознакою репортажу, присвяченого взаєминам України і США, є зосередження на надзвичайно актуальних і суспільно значимих подіях. Зазвичай такі матеріали відзначаються емоційністю й енергійністю, для них характерні яскраві заголовки, використовуються характерні деталі і подробиці, які сприяють змалюванню реалістичної картини об’єктивної дійсності. За необхідності українські етнічні журналісти вводять до репортажів елементи образності, пожвавлюючи таким чином виклад матеріалу.

З об’єктивних причин жанр інтерв’ю, присвяченого проблемам стосунків України і США, виходить на шпальти українських етнічних видань після проголошення незалежності України, коли перед авторами відкривається набагато більше можливостей для безпосереднього спілкування з головними героями матеріалів.

Серед аналітичних жанрів на перший план виходять коментар, стаття (та її різновиди) і огляд. Особливого розвитку аналітичні жанри, і перш за все стаття, набувають на сторінках видань переважно аналітичної спрямованості. Їх призначенням стає постановка перед суспільством стратегічних питань, проблем, намагання викликати не просто резонанс, а ініціювати обговорення цих проблем – в українському етнічному середовищі, серед впливових діячів української громади, а за їх допомогою – і у вищих політичних колах США.

Для огляду в українській етнічній пресі США і Канади характерне дослідження широких у хронологічних термінах об’єктів. Українська публіцистика за океаном звертається до жанру огляду тоді, коли перед нею стоїть завдання з’ясувати закономірності і тенденції розвитку стосунків між Україною і США у конкретних аспектах: діяльність ООН, проблема інтегрованої і послідовної політики Америки стосовно України, підтримка правозахисного руху в Україні, а після проголошення незалежності – економічні реформи і ядерне роззброєння.

Особливістю розвитку публіцистичного жанру листа і його різновидів в українській етнічній пресі у США та Канаді є перетворення його на засіб двостороннього спілкування між зацікавленими сторонами, коли українська етнічна преса не лише представляє українську громаду, але коли її авторитет і вплив активно використовуються і американською стороною для формування громадської думки серед українського етнічного елементу. Ознак публіцистичності набувають оприлюднені в українській етнічній пресі публічні виступи, котрі так чи інакше порушують проблематику україно-американських взаємин і авторами котрих є українські й американські політичні діячі.

Для аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів в українській етнічній пресі США і Канади характерна якісна відмінність між тематикою, яка перебуває в центрі уваги журналістів до здобуття Україною незалежності і після цього моменту, що, серед іншого, спричинено появою нових тенденцій у взаєминах між країнами. Розвиток отримують деякі нові жанри: наприклад, з’являється політичний портрет, що до 1991 р. практично не зустрічається на шпальтах цього сегменту преси.

Українські журналісти Північної Америки виявили свою багатофункціональність, що зумовлено специфічними умовами роботи і завданнями, які перед ними стояли. Вирішальною, зокрема, виявилася роль журналістів в інформуванні громади, формуванні її думки, обстоюванні інтересів нації в умовах бездержавності, а згодом і в лобіюванні інтересів новопосталої держави.

Основні етапи розвитку взаємин України та США у досліджуваний період можна умовно поділити на такі:

«Холодна війна» між США і СРСР (1945–1985 рр.).

Демократизація і легальна боротьба за незалежність України (1985–1991 рр.).

Становлення і утвердження Української держави (1991–1994 рр.)

Основними висвітлюваними темами україно-американських стосунків на шпальтах української періодики США та Канади стають такі: чинні зовнішньополітичні доктрини США і місце України в них; значення ООН для України як держави і значення членства в цій міжнародній організації для розвитку взаємин зі США; події і заходи, покликані підвищити поінформованість американського істеблішменту і суспільства загалом про боротьбу за державність українського народу; об’єднання зусиль і активізація української етнічної громади у Північній Америці для захисту українських національних інтересів і підтримки боротьби за відновлення державності; діяльність правозахисного руху в Україні і реакція на неї з боку США; економічна співпраця між Україною та США; політичне визнання України як держави з боку США; ядерне роззброєння й інші аспекти військової співпраці між двома країнами.