УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕПРОГРАМИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ : УКРАИНСКИЕ ТЕЛЕПРОГРАММЫ ДЛЯ ДЕТЕЙ И МОЛОДЕЖИ: КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ ОСНОВЫ

Краткое содержание

Актуальність теми обґрунтовано у вступі. Також тут сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет, методи дослідження, фактологічну та джерельну базу, наукову новизну, сформульовано практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі – „Українське телебачення для дітей та юнацтва як журналістикознавча проблема” – проаналізовано теоретичні підходи різних зарубіжних та українських дослідників щодо телевізійного мовлення взагалі та дитячого телемовлення зокрема. Телебачення як фактор, який на сучасному етапі розвитку суспільства відіграє суттєву роль у формуванні особистості юного покоління українців, має насамперед втілювати виховну функцію. Цю тезу ми взяли як пріоритетну у нашому дослідженні.

Підрозділ 1.1. – „Історичні аспекти розвитку дитячо-юнацького телебачення в Україні”. Тут подано основні віхи історії створення та розвитку вітчизняного телебачення для дітей та юнацтва, розглянуто основні дефініції з обраної теми дослідження, зазначено та проаналізовано специфічні риси телевізійних програм для дитячо-юнацької аудиторії.

У підрозділі 1.2. – „Ефірні традиції та принципи створення телепрограм для дитячо-юнацької аудиторії в Україні” – показано, що мета та завдання функціонування телебачення для дітей та юнацтва тоталітарної доби застаріли та потребують корінної трансформації й реорганізації. Завдання освіти та виховання підростаючого покоління – не комерційне питання чи внутрішнє завдання студії, телеканалу або телевізійної компанії. Це стратегічний, політичний напрям діяльності держави в цілому. А тому і політика дитячого мовлення має бути законодавчо визначена на державному рівні, а не покладатися на кожну окрему редакцію та студію дитячого телемовлення.

Основна увага у цьому підрозділі приділяється системі принципів, на яких має ґрунтуватися сучасне українське телебачення для юної аудиторії, аналізуються зміни пріоритетів принципів телевізійного мовлення радянських часів та сучасності. Підкреслюється необхідність побудови телевізійного мовлення для юних глядачів на принципі гуманізму. Для сучасного українського телебачення для юних глядачів актуальним є питання створення програм, які мають бути спрямовані на цілісний, всебічний та гармонійний розвиток особистості дитини, на духовне становлення, інтелектуальну освіту, фізичне, соціальне та патріотичне виховання юних громадян України.

Сенс такого телебачення полягає в ідеї цілісного розвитку особистості, що передбачає вплив на три чинники: розум, душу й тіло. Зрозуміло, що лише засобами телебачення неможливо повною мірою впливати на всі три чинники. Тому сучасне телебачення має бути частиною єдиної державної програми розвитку юного громадянина, складовими якої також є школа, позашкільні заклади відпочинку, мистецтво та спорт.

У підрозділі 1.3. – „Функції телепрограм для дітей та юнацтва” – окреслено основні функції телебачення та детально розглянуто пріоритетні для дитячо-юнацького мовлення – виховну та освітню. При цьому виховна функція телебачення розглядається не лише як вплив телекомунікатора на дитячу аудиторію. Велику роль відіграє навколишнє середовище, адже батьки, вихователі в школі, друзі, виконують функцію педагогічного забезпечення: перетворюють інформацію масового характеру на особистісну. Взаємодіючи з джерелом інформації – телевізійним каналом, діти та підлітки не лише пасивно її споживають, водночас вони стають активними учасниками процесу комунікації. Тільки міра творчості та участі може бути різною. У тоталітарному суспільстві вона зведена до мінімуму, оскільки заважає формувати „стандартну людину”, виробляти стереотипи соціальної поведінки, нав’язувати штампи, що замінюють власний світогляд людини. У демократичному суспільстві індивід існує в активній позиції вибору, формуючи особистіснозначущі цінності та орієнтири. Тому виховна функція телебачення визначається також загальносуспільним укладом існування і специфікою телевізійного мовлення. Дуже важливо у дитячому та підлітковому віці організувати вивчення спеціальної лексики та фразеології, що використовується у ЗМІ. У юнацькому віці доцільно вже проводити заняття з підвищення культури значеннєвого сприйняття.

Підрозділ 1.4. – „Світоглядний аспект телевізійного мовлення для дітей та юнацтва”. Тут показано, що існують різні форми телеперегляду – зосереджений та фоновий, безперервний та кліповий, запланований та спонтанний, телеманія. Кожна з цих форм має свої як позитивні, так і негативні наслідки, які у сучасному інформаційному суспільстві породжують інформаційно-екологічні проблеми: загрозу психофізичному здоров’ю людини, комп’ютерну залежність і злочинність, інформаційну небезпеку особистості та суспільства, порушення первинних засад сутності людини в умовах розвитку систем штучного інтелекту. У ставленні до телебачення сьогодні можемо спостерігати пасивну, „енергозберігаючу” установку або „лінивий” підхід, що визначає вибір передач для перегляду. На сучасному етапі функціонування ЗМІ соціально-маніпулюючим цілям інформаційного впливу протиставляються соціально-гуманістичні виховні цілі, що сприяють вихованню особистості, а не масового громадянина.

У другому розділі – „Реалізація виховної функції у телепрограмах для дітей та юнацтва” – розкрито проблеми, які впливають на реалізацію виховної функції у телепрограмах для дітей та юнацтва.

Підрозділ 2.1. – „Параметри відбору теоретичного та фактичного матеріалу для дослідження телепрограм для дітей та юнацтва”. У ньому окреслено основні параметри, якими ми керувалися відбираючи матеріал для дослідження. Зокрема, до зони нашої уваги потрапила продукція 43 телекомпаній та студій, переглянуто понад сто програм для дитячо-юнацької аудиторії, що вийшли в ефір на початку ХХІ століття в Україні. Основна гіпотеза дослідження – дитяче мовлення має базуватись на виховній функції, втілювати просвітницькі та навчальні цілі. Також існують певні гуманітарні завдання: комунікаційні, мистецькі, соціальні. Порівняно з іншими методами виховання саме їх якнайкраще можуть використовувати телепрограми для дітей та юнацтва.

У підрозділі 2.2. – „Мінімізація патогенного впливу телебачення через посилення виховної функції та медіаосвіти” – розглядається наповнення телеканалів та їх спрямованість, окреслено певні наслідки, до яких може призвести перегляд патогенної інформації. У самому факті репрезентації насильства у телепродукції, на наш погляд, не так багато суперечностей моральним та естетичним нормам, адже насилля присутнє в історії всіх часів та народів. Наївно було б вимагати повністю вилучити елементи насилля з фільмів. В наш час варто говорити про гіперреалістичність насилля на екрані, про загострення уваги саме на негативних, хижацьких сценах у телефільмах. Така перенасиченість сценами насильства призводить до перенесення його у реальне життя. Сьогодні спостерігається збільшення злочинності серед дітей та підлітків. І не останню роль у цьому відіграє сучасне телебачення, яке все частіше показує на екранах модель легкого та швидкого збагачення шляхом крадіжки, шахрайства, вбивства.

Подібні результати варто інтерпретувати як те, що для дитячо-юнацької аудиторії поведінка телегероїв стає бажаною для наслідування. Період формування світогляду супроводжується процесом накопичення моделей поведінки юними глядачами. Телебачення своєю системою звукозорових образів повною мірою представляє конкретну модель поведінки, показує її в усій цілісності: жести, міміка, фрази. У такому разі, якщо ефір сповнений негативними, злодійницькими сюжетами, де антигерої привалюють над загальноприйнятними моральними принципами, діти наслідуватимуть таку форму поведінки. Якщо ж обмежити перегляд фільмів та передач із брутальними сценами і замінити їх на такі, де герої із зацікавленням навчаються, пізнають довкілля, займаються у різних гуртках, а потім зустрічаються і все це з задоволенням обговорюють – можна сподіватися, що юні телеглядачі зацікавляться побаченим на екрані.

Переглядаючи чисельні акти насильства, які становлять сюжети багатьох передач, слід зазначити, що у цілому відображення насильства у новинах ЗМІ не відповідає реальній дійсності. У суспільстві найбільшу кількість злочинів скоюють проти власності, натомість на телеекрані основна увага приділяється злочинам проти особистості. Фактично, на телеекрані насильницькі злочини відбуваються принаймні у 10 разів частіше, ніж у реальному житті. Ще одна особливість мас-медіа – легітимізація насильства „в ім'я справедливості”, що виступає як механізм соціального контролю, спрямованого проти порушників суспільних норм. Виправдання показу насильства включає механізм вікарного навчання, в результаті якого підліток засвоює навички насильства у конфліктних ситуаціях або для зміцнення свого статусу серед однолітків. Численна кількість сцен жорстокості, злочинів, аморальних та непристойних картин руйнує ієрархію етично-правових цінностей, пригноблює культуру сприйняття навколишнього світу, а в крайніх випадках злочинне та вульгарне робить повсякденним та звичним. Засилля аморальних матеріалів, спокусливих та аномальних, на нашу думку, катастрофічно знижує духовний потенціал, яким дитина наділена від природи, відволікає її від особистісного сприйняття та переживання.

Основна відповідальність за перегляд телепродукції дітьми лежить на плечах батьків. Стосовно інших методів протистояння негативному впливу екранного насильства на дитячу аудиторію, тут, окрім суворого дотримання законодавства, введення вікової рейтингової системи й розвитку у дітей вміння самостійно обирати корисну телепередачу, безперечно, потрібні й інші дійові заходи, серед яких неабияка роль відводиться медіаосвіті. Вона може втілюватись у наступних основних напрямках: 1) обмеження часу перегляду програм зі сценами насильства; зміна характеру впливу сцен насильства. Це можна зробити за допомогою аналізу технічних засобів, використаних для зйомки жорстокої сцени і аналізу різних зображень насильства у новинах, мультфільмах, фільмах, спортивних передачах і музичних кліпах. Дітям важливо якомога раніше навчитися відрізняти реальність від вигадки. Заняття з оволодіння медіаграмотністю можуть бути інтегровані у будь-якому навчальному середовищі – у школі, позакласному гуртку чи клубі, недільній церковній школі; 2) вивчення альтернативних варіантів рішення міжособистісних конфліктів; 3) виявлення й вивчення культурних, економічних і політичних чинників, що мають відношення до теми ”насильство та медіа”.

Підрозділ 2.3. – „Психологічний аспект телепередач для дитячої та юнацької аудиторії” – присвячено побудові телепрограм з урахуванням психологічних особливостей юного глядача.

Мета дитячої телепередачі – інформувати та навчати за допомогою гри. Однак, як і будь-який інший телевізійний продукт, дитяча телепрограма може розглядатися також і з позиції естетики. Тобто, будь-яка дитяча телепрограма є обов’язково телевізійним видовищем і має свою специфіку.

Для несформованої дитячої свідомості в телепередачах для юної аудиторії важливо використовувати саме наукові та художні знання, які подаються широко, формують правильні уявлення про навколишній світ та не містять двозначності.

На відміну від кіно, специфічна особливість телебачення полягає в тому, що на телеекрані в циклах передач може бути постійний герой. Зрештою, телебачення спроможне налагодити двосторонній зв’язок “автор-глядач”, завдяки періодичності виходу в ефір багатьох циклів та рубрик. Таким чином, у телебачення є дві специфічні властивості: по-перше, трансмісійність окремих текстів; по-друге, програмність мовлення, яка відображається на характері контакту телебачення з аудиторією в цілому та з дитячою аудиторією зокрема.

Вікова диференціація дитячої аудиторії була однією з причин створення універсальних та монотематичних дитячих телепередач. Універсальні передачі дають змогу залучити до перегляду не тільки аудиторію різних вікових груп, але й глядачів з різноманітним колом інтересів. У зв’язку з цим необхідно мати на увазі, що хоча телепродукція адресована масовому глядачеві, все ж сприймається вона конкретною особистістю. Цілісність особистості, в свою чергу, визначає і певний культурологічний рівень передач, що з’являються на телеекрані. Специфіка діяльності телебачення полягає у тому, що воно розкриває світ символів, завдяки якому культивуються певні образи, еталони поведінки, норми моралі, художні смаки, які орієнтують підлітків на те, що для них важливо та суттєво, що добре, що зле, що з чим та яким чином пов’язано.

У підрозділі 2.4. – „Соціометричні параметри аудиторії дитячих телепрограм” – досліджено вікову диференціацію аудиторії дитячих телепрограм. Різниця у 2–3 роки у дитячому віці дуже суттєва і значно змінює потреби та мотиви аудиторії подивитися телевізор. Сьогодні можемо спостерігати невідповідність журналістських суджень про інтереси дітей та підлітків їх реальним потребам. Майже половина підлітків вважає телебачення джерелом інформації про те, що відбувається в регіоні, державі та світі. Водночас лише п’ята частина журналістів вважає, що це цікавить дитячу аудиторію.

Нагальною є потреба заміни спілкування дітей до 3 років із телевізором на живе спілкування з батьками та однолітками. Що стосується дітей до 5 років, на нашу думку, недоцільно залучати їх до перегляду телепередач. Їх спілкування з блакитним екраном варто обмежити мультфільмами і не більш як 30 хвилин на добу. Бажано, щоб батьки при цьому знали, які мультфільми дивляться їхні діти, аби контролювати та не допускати їх до перегляду неякісних або психологічно важких для сприйняття витворів анімаційного мистецтва. До того ж принагідно варто обговорити побачене, проаналізувати разом із малюком якого героя він вважає добрим, а якого злим, позитивним чи негативним, сміливим чи боягузом.

У нашому дослідженні найбільше уваги приділяється аудиторії від 5 до 17 років. Вибір дитячої аудиторії від 5 років обумовлено тим, що в цей період дітей починають готувати до школи, привчати до певної поведінки в колективі, накопичувати знання. Перегляд телевізійних програм сприятиме засвоєнню необхідних навичок, дозволить побачити наочно певні процеси в суспільстві та природі. Граничний вік аудиторії, що нас цікавить – 17 років. Конвенція ООН з прав дитини та Закон України „Про охорону дитинства” дитиною вважають особу до 18 років. На нашу думку, побудова телепрограм для дитячо-юнацької аудиторії ґрунтується передусім на психології сприйняття. У 17 років діти закінчують школу і перед ними постає питання, як будувати своє життя далі. Це питання вже дорослішої людини, яку можна зарахувати до молодіжної групи. Крім того, сьогодні спостерігається прискорений розвиток підростаючого покоління, інформаційна насиченість дозволяє людині швидше осягнути певні процеси, які були невідомі ще 20 років тому. Таким чином, обрану аудиторію поділяємо на чотири категорії: дошкільний вік (5–7 років), молодший шкільний вік (7–11 років), підлітковий вік (11–15 років), юнацький вік (15–17 років).

У третьому розділі – „Телепрограми для дітей та юнацтва в ракурсі типології, жанрів та методики створення” – зроблено детальний аналіз сучасного стану українського телемовлення для дітей та юнацтва.

Підрозділ 3.1. – „Сучасний стан українського телебачення для дітей та юнацтва”. Тут проаналізовано насиченість загальнонаціональних, міжрегіональних та місцевих каналів різних регіонів дитячою телепродукцією. Лідер дитячого мовлення у 2004 та 2005 роках – канал „ТЕТ”. За нашими підрахунками, у середньому дитяче мовлення тут становило 20,17 години на тиждень у 2004 році та 24,92 години на тиждень у 2005 році. Другий і третій показники у „УТ-1” та ТК „Україна”. Однак за тривалістю мовлення саме телепрограм для дітей та юнацтва на першому місці „Перший національний канал”. У 2004 році тривалість програм на тиждень становила 8,42 години, в 2005 році – 15,08 години. Телеканал „ТЕТ” лідирує за показом мультфільмів – у середньому 15 годин на тиждень. „Студія „1+1” та ”Новий канал” є лідерами у показі фільмів та телесеріалів для юнацької аудиторії. Відповідно 10,5 години на тиждень і близько 10-ти годин.

Проаналізувавши програмне наповнення ефіру каналів, ми дійшли висновку, що залучені до зони нашого дослідження канали можна розподілити на дві групи: ті, що транслюють програми для дітей, підлітків та юнацтва, а також ті, що обмежують дитячий ефір лише мультфільмами, підлітковими серіалами або пізнавальними документальними програмами. „Перший національний”, „Студія „1+1”, „Інтер”, „Київ” більшість державних регіональних телекомпаній та частина регіональних комерційних наповнюють ефір оригінальними передачами для дітей та юнацтва. Друга група: „ТЕТ”, „ICTV”, „Новий канал”, „Україна”. І хоча канали „ICTV” та „Україна” випускають програми відповідно „Вечірній мультфільм” та „Сріблястий апельсин” ми зараховуємо їх до другої групи, оскільки більшість часу цих програм складають мультфільми.

Основну причину небажання розвивати українське дитяче телебачення практики вбачають у тому, що ця галузь телевиробництва не приносить власникам телекомпаній надприбутків. Ще однією причиною гальмування розвитку дитячого телебачення можна вважати заборону реклами у дитячо-юнацьких телепередачах. У сучасних умовах саме прибутки від реклами дають телеканалам можливість активно розвиватися. Таким чином, заборона реклами залишає дитячі редакції та студії без засобів до існування.

У підрозділі 3.2. – „Типологія дитячих телепрограм” – здійснено типологічний аналіз телевізійних програм для дітей та юнацтва. Подібна характеристика ускладнювалась недовготривалістю ефірного життя та зміною часу виходу в ефір програм для дитячої аудиторії.

Типологія програм дитячого телебачення України характеризується багатоплановістю та поліаспектністю. Вона вимагає врахування розмаїття ознак, що відображають функції і природу дитячо-юнацького мовлення. Типологічний підхід створює передумови для виявлення реально існуючих типів програм та розробки моделей передач, які сьогодні ще відсутні в практиці дитячого телемовлення України. Багатоаспектна типологія базується на більш широкому колі чинників, що впливають на зміст та форму телепрограм. Нами враховано особливості часу виходу в ефір, періодичності, віку дитячо-юнацької аудиторії, мови та наявності елементів театралізації в телепрограмах для дітей та юнацтва.

Підрозділ 3.3. – „Жанрові особливості телепередач для дитячо-юнацької аудиторії”, де розглянуто складну та багатопланову систему жанрів, що перебуває у постійному розвитку. Система жанрів є структурою, що еволюціонує, як і самі жанри – змінюються в системі, контамінують, зникають та з’являються. Нами розглянуто класичні жанри: інформаційні – замітка, звіт, виступ, інтерв’ю, репортаж; аналітичні – бесіда, коментар, кореспонденція, огляд, дискусія; художні – замальовка, нарис, есе, фейлетон, памфлет. Також не залишились поза увагою сучасні телевізійні жанри. Телешоу, основна якість якого – видовищність, а функція – рекреативна, серед дитячої телепродукції представлені програмами „Інтелект-шоу LG „Еврика”, „Кумири та кумирчики” („Інтер”), „Найрозумніший”, „Хочу бути зіркою” („Студія „1+1”), „Крок до зірок” (УТ-1). У певному розумінні деякі з регіональних програм можна вважати телешоу, наприклад „Світ танцю” (Хмельницького дитячого телеагентства). Та все ж таки повною мірою подібну регіональну продукцію важко охарактеризувати як телешоу через низький рівень організації матеріалу та нерозгорнуту видовищність. Дитячим телешоу притаманна наявність й інших жанрів. Так, у „Інтелект-шоу LG „Еврика”, „Найрозумніший” у якості складової частини використовується жанр бліц. Пародія достатньо поширена у програмах для дорослої аудиторії. У дитячих – її кількість незначна. Прикладом дитячої передачі з елементами жанру пародії є програма „Кумири та кумирчики”. У ролі пародистів тут виступають самі діти.

Тележурнал „Єралаш” серед дитячої продукції досить тривалий час залишається популярним. Українські виробники мають свій аналог – журнал „Клякса”. Але він не так вже давно виходить в ефір. Під час зимових канікул на початку 2006 року на Першому національному каналі з’явилися перші випуски „Клякси” українською мовою. До мультиплікаційних тележурналів можна зарахувати програми „Мультфільм на замовлення” (УТ-1) та „Сріблястий апельсин” („Україна”).

На жаль, навіть такий популярний жанр, як гра, широко не представлений в українському телепросторі. Хоча є певні орієнтири: „Полундра!” („ТЕТ”), „Інтелект-шоу LG „Еврика” („Інтер”), „Найрозумніший” („Студія „1+1”) та „Своєю працею” (Дніпропетровської студії „Разом”). Однак „Полундра!” належить до програм російського виробництва і не є оригінальним українським телепродуктом. Через значні матеріальні втрати режисери рідко беруться за створення ігрових проектів.

Серед інформаційних жанрів у телепрограмах для дитячої аудиторії найбільш поширені замітка, репортаж та інтерв’ю. У дитячих програмах замітка існує і у формі окремої програми – „Подія” (УТ-1), „Три хвилинки на цікавинки” (Дитяче телеагентство м. Хмельницький), і, як складова частина складних програм – „Манюні”, „Подружки” (УТ-1). Близький до замітки – репортаж у телепрограмах для дітей та юнацтва широко поширений в інформаційних та пізнавально-розважальних програмах: „Подорож у дитинство”, „Класний журнал” (УТ-1), „Під напругою”, „Недорослі новини” (Студія телебачення і преси м. Дніпропетровськ), „Новинушки” (Дитяче телеагентство м. Хмельницький), „Капітонія і компанія”, „Шкідні новини” (Полтавська ОДТРК). Здебільшого в дитячих програмах використовують фіксований репортаж. Це пояснюється тим, що у сучасному українському телемовленні відсутні програми для дітей та підлітків, що виходять в прямому ефірі. У практиці дитячого мовлення відсутні некоментовані репортажі. Подібний підхід вимагає великої творчої роботи оператора, оскільки активно використовується „живий” матеріал, тобто відео та звук з місця події Акцент робиться на деталях, на які практики звертають увагу у закадровому тексті, тобто частина роботи автора переходить до оператора. Автор репортажу має бути максимально уважним під час зйомок, оскільки всю важливу інформацію про захід він має повідомити у „stend-up” на місці подій.

Метод використання некоментованих репортажів у телепрограмах для дітей та юнацтва потребує детального вивчення з погляду психології їхнього сприйняття. На нашу думку, програми з некоментованим закадровим текстом репортажами більш динамічні. Вони створюють відчуття безпосередньої присутності на місці події та дозволяють дитині створити власну думку про побачений на екрані захід, а не сліпо довіряти голосу за кадром.

Підрозділ 3.4. – „Форми та методика створення дитячих програм” – присвячено типам програм за формою структурної організації, що притаманні для дитячого мовлення. До них належать: новини, програми журнального типу, програми-діалоги, програми-огляди, ігрові програми. Сформульовано методику створення телевізійного продукту для дитячо-юнацької аудиторії.

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. Не дивлячись на більш ніж 60-річний досвід роботи українського телебачення і практично такий же вік теорії телевізійного мовлення, саме теорія телевізійного мовлення для дітей та юнацтва з притаманною їй психологічною особливістю реципієнтів залишається недостатньо дослідженою. Крім того, після зміни тоталітарної державної системи на нині діючу – демократичну – телевізійна практика для юної аудиторії потребує нового погляду, нових принципів побудови програм, що враховує ставлення аудиторії до телеперегляду.

В умовах ринкової конкуренції спостерігаємо боротьбу телеканалів переважно за дорослого глядача, оскільки домінують програми, розраховані саме на аудиторію від 20 до 60 років. Таким чином, власники телекомпаній не беруть до уваги той факт, що діти та підлітки через десятиліття стануть активними громадянами держави, від яких залежатиме дальше функціонування суспільства, основи якого вже сьогодні закладають різні засоби інформації, у тому числі й телебачення. Варто зауважити, що телевізійне мовлення України для дітей та юнацтва складається переважно з нечисленних розважальних програм, здебільшого регіональних виробників, і далеко не завжди високої якості.

2. На нашу думку, саме дотримання принципів гуманізму, які складаються з толерантного ставлення до релігії, власної родини, навколишнього світу, народу та держави має бути тією основою, на якій ґрунтуватимуться всі основні принципи дитячого мовлення. Закладання поваги та інтересу до національної самобутності має відбуватися змалечку. Закріпленню ж української національної ідеї сприятиме мовлення державною мовою, розвиток та функціонування якої законодавчо закріплено Статтею 10 Конституції України.

Сучасний етап розвитку журналістики для дітей виводить на перший план реалізацію таких принципів: демократизму, тобто забезпечення адресної аудиторії програмами, що задовольняють якнайширше коло дитячих потреб та інтересів; національної гідності та патріотизму, тобто нейтралізація засобами телебачення загострення протиставлення націй, народів і народностей, які компактно проживають в різних регіонах та формування серед молодого покоління українців почуття любові до Батьківщини, нації, культурної та історичної спадщини. Реалізуючи принципи діяльності мас-медійних організацій, кожен журналістський матеріал повинен бути спрямований на згуртування громадян України, порозуміння, злагоду, інтеграцію областей для розбудови своєї держави, демократичного вирішення соціально-економічних, духовно-культурологічних проблем, формування національно-державницького мислення як мислення гуманістичного, демократичного, громадянського, господарського, відповідального за особисту долю, за долю Вітчизни.

Телебачення як фактор, який на сучасному етапі розвитку суспільства відіграє суттєву роль у формуванні особистості юного покоління українців, має, перш за все, втілювати виховну функцію. Дана теза має стати пріоритетною під час розробки телевізійних проектів для дітей та юнацтва.

3. Показ насильства – патогенний аспект сучасного українського телебачення. Вплив насильства на аудиторію за допомогою телеекрана може бути подвійним. По-перше, викликати швидку та безпосередню реакцію наслідування. По-друге, він може бути опосередкованим, тобто спричиняти уповільнений вплив. Дитина, запам’ятавши нові для неї способи насильства, може використати їх через деякий час у конфліктній ситуації. Показ насильства має сенс лише тоді, коли воно змушує замислитись глядача, ініціює у нього бажання протидіяти злу, спонукає до позитивних дій. Лише у такому випадку варто говорити про великі виховні можливості телебачення.

Розглядаючи психологічний аспект телепередач для дитячої та юнацької аудиторії, необхідно мати на увазі, що хоча телепродукція адресована масовому глядачеві, все ж сприймається вона конкретною особистістю. Цілісність особистості, в свою чергу, визначає певний культурологічний рівень передач, що з’являються на телеекрані. Тому специфіка діяльності телебачення полягає у тому, що воно розкриває світ символів, завдяки якому культивуються певні образи, еталони поведінки, норми моралі, художні смаки, які орієнтують підлітків на те, що важливо та суттєво, що добре, що зле, що з чим та яким чином пов’язано. Для юних глядачів найбільш вражаюча і впливова інформація та, яка є видовищною. Завдяки видовищному зображенню дійсності телебачення переносить глядача на місце конкретних подій, знайомить з конкретними людьми, їх цікавим неповторним внутрішнім світом, життєвим досвідом, власним поглядом на різні події та явища. Саме ця унікальна і неповторна особливість телебачення понад усе приваблює увагу дітей і юнаків.

Під час дослідження нами були окреслені соціометричні параметри аудиторії дитячо-юнацьких телепрограм. Дотримуватись їх рекомендовано при створенні сучасної телевізійної продукції: дошкільний вік (5–7 років), молодший шкільний вік (7–11 років), підлітковий вік (11–15 років), юнацький вік (15–17 років). Для українського телемовлення характерна перевага програм для перших двох груп дитячої аудиторії, а саме для дітей 5-11 років.

4. Незважаючи на загальний кризовий стан дитячого мовлення, у цій галузі телебачення ми простежили певну тенденцію. Відбувся перехід від дидактично-повчального способу подачі відеоматеріалу до більш легкого для засвоювання юним глядачем – інформаційно-розважального. Таким чином, в українському телевізійному просторі знайшов своє місце й набув поширення „інфотеймент”, що вже утвердився у західному світі як телевізійний жанр розважального інформування. Крім того, у телевізійному мовленні для дитячої аудиторії все більше застосовується новий комп’ютерний спосіб виробництва з залученням анімаційних елементів.

Однак редакторам програм варто враховувати те, що сучасне телемовлення для дітей та юнацтва має і негативні тенденції, характерні для всіх ЗМІ. Зокрема, йдеться про елемент „катастрофізму”. Автори, у тому числі дитячих програм, часто-густо намагаються подавати інформацію у стилі сенсаційності або надособливої важливості. Для молодших школярів отримання будь-якої інформації про світобудову та устрій суспільства є переважно новим знанням. Тому посилене нагнітання сенсаційності може призвести до підвищеного збудження свідомості юної аудиторії.

Зазначимо, в той час, як у світовій практиці існує тенденція реалізації програм для дітей з вадами слуху, у вітчизняному телемовленні відсутні програми з сурдоперекладом для дітей та юнацтва.

5. Проведений нами аналіз сучасного стану українського телебачення для дітей та юнацтва, надав можливість визначити типологічні та жанрові особливості телепрограм. Подібна характеристика була ускладнена недовготривалістю та частою зміною часу виходу в ефір дитячих телепрограм. Лідер серед телемовників дитячих програм – УТ-1 (2003–2005 роки). Цей канал систематично та планомірно наповнював денний телеефір дитячими передачами. Першість у ранковому ефірі належить каналу „Інтер”, який транслював програми Студії „Маски”, в той час, як більшість телеканалів ранковий ефір заповнює мультфільмами. У часовий проміжок із 17 до 20 години телепродукція для дітей у програмах загальноукраїнських та регіональних каналів не транслювалась. Відсутнє розмаїття у виборі вечірніх програм. За звичай це „колисанки”, складовим елементом яких знову ж таки є мультфільми.

Зазначимо, що в українському дитячому мовленні переважає іноземна мультиплікація, художні фільми та серіали. Це призводить до того, що телебачення показує дійсність, далеку від тієї, в якій перебуває більшість українських дітей та підлітків.

Відстеживши складну та багатопланову систему жанрів, що перебуває у постійному розвитку, з характерною для неї дифузією, зазначимо, що серед класичних жанрів найбільш представлено інформаційний. Серед нових жанрів, які активно застосовуються у сучасному українському дитячому мовлені: телешоу, телегра, ток-шоу, реаліті-шоу, анекдот, пародія.

Враховуючи принципи створення телепрограм для дітей та юнацтва, їх специфічні риси та типологічні особливості можна визначити основні напрямки реформування українського телебачення для дітей та юнацтва Воно полягає:

- у регламентуванні на законодавчому рівні продукції, яку можна було б рекламувати у телепрограмах для дітей. Це дозволило б залучити певні інвестиції у сферу виробництва дитячого телемовлення, що сприяло б її розвитку;

- у сприянні розвитку державних та приватних дитячих телестудій, де у створенні програм беруть участь юні журналісти. Доцільно було б сприяти не тільки розвитку, але й розповсюдженню виготовленої фахівцями таких студій якісної продукції на вітчизняних телеканалах;

- у власному виробництві мультиплікаційної продукції та телефільмів з сюжетами, притаманними нашій ментальності та способу життя. Безперечно, така продукція мала б попит і на телевізійному ринку сусідніх слов’янських країн.

Тож українське виробництво телевізійних програм для дітей та юнацтва потребує інтелектуального та творчого переосмислення. Перспективи його розвитку цілком залежать від ефективної державної політики у цій важливій сфері виховання юних громадян України.