Роман М. П. Арцыбашева «Санин». Проблематика и поэтика : Роман М. П. Арцибашева «Санін». Проблематика і поетика

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання і методологію дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне й практичне значення. У ньому також подано короткі відомості про творчий шлях письменника та запропоновано таку періодизацію:

-  1895–1906 – ранній, досанінський;

-  1907–1917 – від роману «Санін» до революції 1917 р.;

-  1918–1927 – післяреволюційний.

У першому розділі «Арцибашев і філософсько-естетичні пошуки в російській літературі кінця ХIХ – початку ХХ століть» характеризуються особливості літературного процесу в Росії на зламі століть. Цей складний період відзначався небувалою активністю ідейно-естетичних пошуків, строкатістю і суперечливістю літературного життя, постановкою значних філософських, соціально-політичних та морально-етичних проблем. Це був час загострення соціальних протиріч, масового руху, який вилився в революцію 1905 року. Найважливіші проблеми, навколо яких точилися суперечки, – шляхи розвитку Росії, людина і суспільство, жіноча емансипація, статеве питання. У розділі охарактеризовано позиції основних суспільних течій – народників, марксистів, ліберальних демократів, «почвеників», релігійних філософів.

У літературі тієї доби активно діяли модерністські течії: символізм, імпресіонізм, натуралізм, футуризм, акмеїзм тощо, однак провідним напрямом залишався реалізм, що ґрунтувався на традиціях класиків – О. С. Пушкіна, І. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського, Л. М. Толстого, А. П. Чехова. Продовжувачами їх традицій стали О. І. Купрін, І. О. Бунін, Л. М. Андреєв, О. М. Толстой, М. Горький та інші письменники, творчість яких була зорієнтована на загальнолюдські цінності. До реалістичного напряму залучився і молодий М. П. Арцибашев.

Одним із найгостріших питань, навколо якого точилися дискусії в літературі, було питання про людину і сенс її життя. Це питання не залишилося поза увагою жодного письменника. «Володарем думок» значної частини російської інтелігенції даного періоду був німецький філософ Ф. Ніцше (1844–1900), теорія якого набула популярності після виходу в 1900 році першої збірки його творів російською мовою. Сучасна філософська думка Росії та України (І. Ярославцева, К. Свасьян, Р. Данилевський, О. Михайлова, І. Бичко, Н. Ємельянова та інші) подолала упереджене негативне ставлення до філософії Ніцше, яке панувало за радянських часів.

У намаганні пізнати сутність людини і життя Арцибашев звертається до ідей багатьох мислителів і письменників – Сократа, Б. Спінози, Ч. Дарвіна, К. Маркса, Ф. Ніцше, З. Фройда, Ф. Достоєвського, Л. Толстого та інших.

У розділі об’єктивно висвітлюються соціально-філософські погляди Арцибашева, підкреслюється схильність письменника до філософського осмислення життєвих проблем. Якщо в ранній період творчості він перебував під впливом Біблії, толстовства, то вже в «Саніні» виявився вплив філософії Ніцше, яка була бунтом проти релігії. Німецький філософ заявив, що Бог помер, і на його місце звів надлюдину. Такою надлюдиною сучасники вважали Саніна, який проповідує нову мораль і проголошує загальну переоцінку цінностей. Головні мотиви роману «Санін» – заклик до абсолютної свободи, проповідь індивідуалізму, культ еротичної насолоди. Як і Ніцше, Арцибашев часто звертається до Біблії, використовує для епіграфа слова з книги Еклезіасту: «Только это нашел я, что Бог сотворил человека правым, а люди пустились во многие помыслы».

Називаючи своїм великим учителем Л. Толстого, Арцибашев, проте, не вважає за потрібне схилятися навіть перед ним, бо той створив свою релігію, яка, вважає він, принижує людину. Натомість письменник не поділяв почуття захоплення людиною, притаманне деяким його сучасникам. Полемізуючи з відомим афоризмом М. Горького, він стверджував, що «человек звучит жалобно и жалко». Арцибашев не визнавав ніяких кумирів, виступав проти всіх існуючих релігій, посилався на багатьох мислителів, але своєї стрункої ідейної концепції не створив. Домінуючою і всеосяжною ідеєю його світогляду була ідея свободи людини. У листі до В. Миролюбова Арцибашев писав: «...я установил следующие маяки, по которым намечаю путь в бурный океан моей философии: жизнь есть борьба существования со смертью и только; высшее благо жизни в достижении личной свободы; истинная свобода есть свободное развитие творческих сил». Письменник не входив до жодної із партій, категорично не сприймав соціалізму, теорії та практики партії більшовиків. Крайній індивідуалізм і аполітичність поєднуються у нього з негативною оцінкою революційних подій і яскраво вираженим патріотичним почуттям.

У «Записках писателя» Арцибашев виклав свої думки щодо революції та майбутнього батьківщини. Він засуджував політику радянської влади, пророкував її крах. Своє завдання як письменника вбачав у тому, щоб «вскрывать язвы жизни», «бить пошлость и глупость, чтобы стало светлее и теплее жить». Єдиним важливим критерієм для себе як літератора визнавав правду.

У другому розділі «Роман Арцибашева «Санін» в оцінці критики» висвітлено історію створення та вивчення твору, проаналізовано критичні виступи, присвячені роману.

Роман «Санін» був надрукований спочатку в журналі «Современный мир» у 1907 році. Того ж року він вийшов окремим виданням і в перекладі багатьма іноземними мовами. Твір був опублікований у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Данії, Болгарії, Угорщині та Японії. Проте поширення його супроводжувалося скандалами і заборонами. Цікаво, що в 1908 році мюнхенська прокуратура добивалася заборони «Саніна», а через чотири місяці винесла такий вердикт: «...поэтическое произведение высокого культурно-исторического значения, которое в истории русской литературы займет свое почетное место наряду с шедеврами Гоголя, Тургенева, Достоевского и Гончарова» (Судьба «Санина» в Германии: Пер. с нем. / Под ред. В. И. Ротенштерна. – СПб, 1909. – С. 51).

У радянські часи роман Арцибашева «Санін» не перевидавався й не вивчався. Після тривалої перерви твір був опублікований лише 1990 р.

Науково-критичну літературу з історії вивчення роману в дисертації поділено на три періоди:

-    з часу виходу «Саніна» (1907 р.) до 1917 року;

-    з 1917 року до початку 90-х років ХХ ст.;

-    з 90-х років ХХ ст. до сьогодення.

Перший період – це час гострої полеміки навколо роману, звинувачення автора в проповіді порнографії, індивідуалізму, ідей Ніцше. Марксистська критика (А. Луначарський, В. Воровський, Л. Троцький, М. Ольмінський) вбачала в романі прояв деградації буржуазної моралі, а в його авторові – представника антиреволюційної літератури, зрадника інтересів народу. Твір засуджували як аморальний критики-народники, церковні діячі, педагоги, лікарі. Але були й такі письменники і критики, які позитивно оцінили роман. О. Блок вважав, що «Санін» – це гімн «свободной и чистой страсти», і протипоставив його «бесполой литературе» письменників «Знания» на чолі з М. Горьким. Ю. Александрович назвав твір «ультрареалистическим», а І. Баранов висловив думку, що в образі Саніна автор змалював тип нової людини, що втілює «яркие, живые черты».

У роки радянської влади в літературознавстві стала панівною марксистська концепція творчості Арцибашева, яка сформувалася до 1917 року. Історики літератури характеризували роман лише негативно.

Перелом у ставленні до творчості Арцибашева і зокрема до його роману «Санін» відбувся на початку 90-х років ХХ століття. У цей час з’явилося чимало загальних статей про творчість письменника, в яких наголошується думка про те, що без Арцибашева, як і без інших забутих письменників, наші уявлення про російську літературу початку ХХ століття не можуть бути повними і об’єктивними. О. Грачова, Л. Єременко, Г. Карпова, Л. Колосов, М. Могильнер, П. Ніколаєв, С. Ніконенко, Т. Прокопов та інші зробили перші спроби по-новому оцінити роман, але це були переважно невеликі статті – передмови та післямови до творів письменника. Спеціальних праць, присвячених системному аналізу роману, немає. Ця обставина підкреслює актуальність обраної теми дисертації.

Третій розділ «Проблематика роману «Санін» складається з чотирьох підрозділів: у першому аналізується філософія твору в зіставленні з актуальними проблемами часу, в другому – образ Саніна, у третьому – система другорядних персонажів і в четвертому – проблема автора й авторської позиції. У дисертації зроблено висновок про те, що роман «Санін» викликав великий суспільний інтерес тому, що в ньому були поставлені гострі філософські та морально-етичні проблеми, які хвилювали суспільство на початку ХХ століття. У творі сфокусовано всі основні філософські вчення, які були в центрі тогочасної суспільної уваги.

Філософську основу роману становлять ідеї Ніцше, викладені в книзі «Так говорив Заратустра», проте у творі відчувається також вплив Біблії, теорій Дарвіна, Маркса, Фройда та інших мислителів. У дисертації переглянуто традиційне негативне ставлення до Ніцше, підкреслено бунтарський сенс його теорії надлюдини.

Образ Саніна не був плодом абстрактних уявлень письменника на основі філософії Ніцше, а відтворював реалії суспільного життя Росії початку ХХ століття, песимістичні настрої певних кіл інтелігенції, котрі відмовилися від політичної боротьби і зосередилися цілком на суто егоїстичних інтересах.

У роботі простежено генезис головного героя у творчості Арцибашева, зокрема у творах «Смерть Ланде» (1904), «Жена» (1904) і «Тени утра» (1905).

Ідейна еволюція героя в романі детально не висвітлюється, хоча є вказівки на те, що світогляд Саніна зазнав впливу спочатку народницьких ідей (Санін навіть брав участь у політичній боротьбі), потім християнства і, нарешті, ніцшеанства. Він проголошує нову філософію життя, яка була викликом одночасно соціал-демократам, народникам, релігійним філософам, толстовцям, офіційній церкві, які пропагували аскетизм, терплячість, очікування щастя в далекому майбутньому.

Санін постає новою людиною нового часу. Герої твору відзначають його сильний характер, ясність світогляду, неординарність дій. У зображенні зовнішності та манери поведінки Саніна письменник неодноразово вказує на те, що свідчить про силу і впевненість його героя: широкі плечі, спокійні очі, рішучі рухи, тверді м’язи, сталеві руки, веселий і гучний сміх. Відповідно до концепції «естественного человека» Арцибашев підкреслює єдність героя з природою: сад вклоняється йому, ніби вітається, тварини і рослини неначе горнуться до нього. Дуже показовим є епізод, коли Санін іде назустріч грозі: з’явилася блискавка, і він ніби у відповідь їй розкинув руки й протяжно закричав назустріч грому.

Арцибашев свідомо протиставляє образ Саніна образу «зайвої людини» класичної російської літератури, якій притаманні рефлексія, пасивність, нерішучість у стосунках із жінкою. Санін заперечує все, що обмежує його повноцінне буття, вважає себе цілком вільною людиною, для якої не існує ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед ближніми.

Критики часто порівнювали Саніна з Базаровим, і не безпідставно, але Санін, на відміну від Базарова, не був героєм часу, який втілював би риси передових демократичних сил суспільства. Він не став представником молодого покоління, яким був Базаров, тому що сповідував ідеологію, яка базується на егоїзмі, на високомірному ставленні до людей і вседозволеності. Заклик до свободи, до повноцінного життя людини «сьогодні», до природних стосунків між чоловіком і жінкою імпонує настроям людей нашого часу, але герой припускається суджень, які не відповідають принципам моралі цивілізованого суспільства. Філософія Саніна суперечить теорії розумного егоїзму, якою керуються герої Чернишевського і яка відзначається справжнім гуманізмом.

Цільова установка роману – показати новий тип героя часу – обумовила й систему другорядних образів роману, які відтворюють ідеологію, філософію та мораль певних прошарків суспільства. Усі персонажі – Сварожич, Зарудін, Новиков, Семенов, Соловейчик, Іванов, Ліда, Зіна та інші – знаходяться ніби з одного боку терезів, відтіняючи особливість і колоритність фігури Саніна й допомагаючи утвердитися головному героєві в його перевазі над ними.

Сварожич – це тип «зайвої людини» нового часу, головна антитеза Саніна. Зарудін ближче, ніж інші, стоїть до Саніна, хоч між ними є багато розбіжностей. Невпевнений у собі Новиков підкреслює цілеспрямованість, волю та рішучість головного героя. Дзеркальним відтворенням Саніна можна вважати Іванова, але навіть він не завжди розуміє свого товариша, хоч майже в усьому намагається його наслідувати.

Значне місце посідають у творі жіночі образи, за допомогою яких Арцибашев вирішує проблему місця й ролі жінки в суспільстві. Ліда й Зіна є втіленням жіночності, краси і сили. У житті кожної із них важливу роль відіграє Санін, але якщо сестру він рятує в момент відчаю, то Карсавіна сама стає його «жертвою». З жіночих образів найбільш повно втілює санінський ідеал природної людини Ляля, сестра Сварожича.

В образах молоді підкреслюються оптимізм, безтурботність, наполегливість у досягненні мети. Весела й життєрадісна молодь міста ніби стверджує думку Саніна про те, що жити треба природним життям, не ускладнюючи його ніякими забобонами.

Життєві ідеали Саніна несумісні з традиційними народними ідеалами, носіями яких є представники старшого покоління – мати Саніна і батько Сварожича. Проблема «батьків і дітей» вирішується цілком по-тургенєвськи: милі, славні, добрі батьки постають людьми минулого.

У розділі досліджується питання, наскільки філософія героя відповідає світоглядним позиціям самого Арцибашева. Одні критики вважали, що письменник ідеалізує свого героя, інші – що Санін є alter еgo автора, деякі вагалися в оцінці позицій автора і його героя. На думку С. Скитальця, Арцибашев «...только мечтал походить на своего героя, но никогда не был им в жизни». П. Пільський вважав, що «Санин является одновременно и его личным исповеданием», і «раскрытием чувств и дум всего современного молодого поколения».

Позиція Арцибашева чимось нагадує позицію І. Тургенєва в його ставленні до Базарова в романі «Отцы и дети». Обидва письменники створили типові образи людей, до сприйняття яких суспільна свідомість не була готова. Але якщо в романі Тургенєва помітна значна дистанція між автором і його героєм, то в романі Арцибашева образи автора і героя значно наближені, відмінності між їхніми ідейними позиціями ледве помітні. Подібно до Тургенєва, який називав Базарова «новим героєм», Арцибашев теж вважав, що створив образ «епохальної ваги». Після виходу роману Тургенєва в обіг ввійшли слова «нігілізм» і «базаровщина», а після публікації роману Арцибашева – «санінщина» і «арцибашевщина». Обидва письменники не зовсім поділяли світоглядні позиції своїх героїв, але вважали, що за ними майбутнє. Безумовно, образ Базарова за масштабами типізації значно ширше від образу Саніна, тому що Тургенєв узагальнив явище великої соціальної значущості, яке відповідало магістральному шляху розвитку суспільства.

У розділі зіставлені судження письменника в публіцистичних статтях, листах, спогадах сучасників з висловлюваннями Саніна і зроблено такий висновок: погляди автора і його героя значною мірою збігаються, проте сам герой не ідеалізується.

Письменник не вигадав Саніна, а дійсно побачив у житті новий тип людини, поява якого була обумовлена часом. На початку ХХ століття в умовах кризи революційних ідей, в атмосфері суспільного песимізму значна частина молоді відмовилася від участі в політичному житті, почала шукати «абсолютну свободу» особистості від усіх обмежень, тобто від громадянського обов’язку, релігії, моралі.

В образі Саніна письменник бачив нового героя часу, носія досить поширеної філософії «естественного человека». На відміну від героїв Ж. Руссо та Л. Толстого Санін не намагається ізолюватися від суспільства, долучитися до природи, опроститися, а живе в реальному соціумі, кидаючи виклик його моралі.

Четвертий розділ «Особливості поетики роману» присвячено проблемам жанрової типології, принципам зображення героїв, дослідженню часово-просторової організації твору, його стильових констант.

Роман «Санін» цілком відповідає особливостям романного жанру, визначеним М. Бахтіним. Але питання його типології фактично залишається відкритим. Роман називали натуралістичним, неонатуралістичним, неоромантичним. Більшість письменників та критиків, оцінюючи твір з ідейно-моральних позицій, вважали його декадентським, модерністським, порнографічним (Е. Трубецькой, В. Вересаєв, В. Короленко, А. Луначарський, М. Ольмінський, М. Горький, А. Ізмайлов та інші). У розділі доводиться, що твір Арцибашева не можна віднести до порнографічних насамперед тому, що в ньому поставлена кардинальна філософська проблема – сенс людського життя. І хоча вирішується вона не в світлі високих ідеалів загальнолюдської моралі, але закликає читачів до роздумів щодо пошуків відповіді на поставлені питання.

Відповідно до принципу домінантного аналізу (О. Єсін) домінантою ідейно-художньої структури твору визнано жанр – філософський роман, який передбачає зображення крупним планом головного героя як носія певної філософії. Саме такий вигляд має образна структура твору: в центрі – образ Саніна, а інші герої – його антиподи, відтворені за принципом контрасту: Санін – Сварожич (соціаліст), Санін – Ланде (християнин), Санін – фон Дейц (толстовець), Санін – його мати та батько Сварожича (носії традиційної народної моралі), Санін – Зарудін (військовий). Не випадково жанр твору деякі критики визначали як роман-портрет.

У зв’язку з тим що проблематика роману замикається на образі головного героя, а сам твір являє собою розгорнутий його портрет, роман Арцибашева порівнюється з подібними творами російських письменників ХІХ століття. Інтертекстуальні зв’язки, виявлені в романі «Санін», свідчать про приховану полемічну спрямованість твору Арцибашева. Зіставний аналіз повісті Тургенєва «Вешние воды» (головний герой якої Дмитро Санін) з романом Арцибашева дає підстави зробити висновок про те, що збіг прізвищ героїв не випадковий. Арцибашев відкрито полемізує з морально-філософськими ідеями Тургенєва: те, що в поведінці тургенєвського героя видається аморальним, для героя Арцибашева стає нормою життя. Схожість образів Саніна й Полозової свідчить про те, що ідея «свободної любові» й незалежності людини від моральних норм давно визрівала в суспільстві.

Структура роману обумовила й своєрідність сюжету, в якому одночасно розгортаються декілька ліній, пов’язаних із долями героїв. Об’єднані загальним сюжетом усі 46 розділів твору, в якому змальовано панораму життя провінційного міста початку ХХ століття, складають кільцеву структуру роману: початок – приїзд Саніна додому і закінчення – від’їзд. Художній час і художній простір, де письменник розмістив своїх героїв, виглядають замкненими.

Дія в романі охоплює незначний хронологічний відрізок часу: літо-осінь. Про історичний час не йдеться у творі, але завдяки окремим деталям можна зробити висновок, що події відбуваються на початку ХХ століття: герої говорять про конституцію Росії, про права й свободи народу, молодь читає твори Ф. Енгельса, Ч. Дарвіна, Ф. Ніцше, Л. Толстого, бере активну участь у політичних організаціях тощо.

Вечір, який переходить у ніч, – найбільш улюблений час доби, зображуваний Арцибашевим. Він символізує спокій, свободу людини, гармонію із собою – відтворення саме цього часу краще допомагає письменникові у розкритті проблематики твору.

Відомо, що хронотоп є важливим компонентом змістовної форми, тому що він сприяє утвердженню художньої концепції автора, його філософії. У хронотопі роману «Санін» втілюється концепція твору про «естественного человека»: персонажі живуть у природному часі-просторі, в єдності з природою, насолоджуючись життям, не думаючи про наступний день.

Важливо відзначити, що у творі майже відсутні топоніми, місце дії – безіменне. На основі окремих прикмет дослідники установили «прототип» цього міста – Охтирка. У романі згадується монастир, який стоїть на горі, печера фальшивомонетників, бульвар, з великою точністю зображена місцева природа. Невизначеність у романі історично конкретного часу і місця дії свідчить про те, що письменник надає зображуваному загальнолюдського, філософського сенсу.

Однією із найважливіших особливостей стилю роману є психологізм, оскільки для письменника важливо показати не вчинки свого героя, а його душевний стан. У роботі відзначено, що Арцибашев як художник близький до творчої манери Ф. Достоєвського й Л. Толстого. Автор роману «Санін» глибоко розкриває внутрішній стан своїх героїв, створюючи яскраві психологічні типи. Моральний світ героїв, їх переживання, мотиви їх думок і дій є тим фокусом, у якому відбивається атмосфера епохи. Палітра використання засобів психологічного аналізу в романі дуже багата: авторська характеристика, внутрішній монолог, сповіді, сни, невласна пряма мова, «потік свідомості».

Згідно з теорією жанрової типології М. Бахтіна однією з характерних ознак стилю філософського роману є описовість. У романі «Санін» немає гострого сюжету, динаміки характерів героїв, бо вони постають у своїй постійній сутності. Портрети їх також статичні. Наприклад, Санін протягом роману змальований спокійним, урівноваженим, з посмішкою на обличчі.

Арцибашев не користувався такими засобами зображення героя, як родовід, біографія, пряма авторська оцінка, приділяючи основну увагу вчинкам, портрету і – що особливо важливо – світогляду.

Третя стильова константа – діалогічність структури оповіді. Вона також обумовлена жанровою особливістю філософського роману, для якого характерні боротьба думок, полеміка між людьми різних поглядів.

У мистецтві портретування, у зображенні природи та побутових картин виявилися професійні риси письменника як живописця. Стан природи в романі співвідноситься з людськими почуттями. Деякі деталі набувають функцій символу (епізоди спуску в печеру Сварожича з Карсавіною – ніби передчуття неминучої біди, загублена Лідою рукавичка – ніби символ утраченої дівочої честі).

Письменник використовує багату палітру мовних художніх засобів, за допомогою яких розкриває психологію героїв, змальовує картини природи. Значна кількість порівнянь пов’язана з тваринним світом (Зарудін – «как зверь на охоте», «как горячий молодой жеребец», Ліда – «как молодая красивая кобыла», Ляля – «как бабочка», Новиков – «как боров»), що відповідає концепції «естественного человека», підкреслює реалістичність зображеного.

Арцибашев як живописець приділяв особливу увагу кольоровій гамі, схоплюючи не тільки загальні тони, але й півтони, перебіги світла, майстерно використовуючи їх у романі. Кольорові характеристики завдяки своїй змістовній та емоційній насиченості є засобом втілення естетичних ідеалів письменника. Символіка кольору в Арцибашева тісно пов’язана з простором і часом. Колір завжди символічний, він допомагає не тільки зробити простір виразним, але й надати йому символічного значення.

Головні кольори, які використовує Арцибашев-художник, такі: чорний (вжито понад 80 разів), зелений (60 разів), білий і червоний (по 50 разів). Чорний колір використовується здебільшого для змалювання вечірньої або нічної пори, коли навколишній світ поринає в темряву і людина залишається на самоті. Зелений колір сприймається як символ природи й життя. За допомогою кольору письменник характеризує духовний світ героїв і водночас розкриває авторське ставлення до них. Так, Санін ніби пронизаний промінням сонця, а своєю посмішкою немовби випромінює світло.

На основі аналізу поетики твору зроблено висновок про те, що Арцибашев – письменник-реаліст, що в його романі проявилися традиції російської класичної літератури.