| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й основні завдання, визначено авторів, твори яких є об’єктом аналізу. Стисло та лаконічно окреслюються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації.
Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження архітектонічних особливостей поетичних творів Валерія Брюсова та Миколи Вороного» – складає теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи. Поезія В. Брюсова та М. Вороного, суттєво збагативши європейську літературу ХХ століття, заслуговує на увагу і глибинний компаративний аналіз. Незважаючи на те, що символізм в українські літературі з’явився пізніше, засвоївши вже усталені риси європейського напряму, припускаємо, порівняльне вивчення творчості представників слов’янських літератур дозволить якнайкраще виявити новаторський характер творів і художній метод В. Брюсова та М. Вороного, адже дослідження діалогів між національними літературами підкреслює самобутність кожної з них, висвітлює рівень їхніх художньо-естетичних і художньо-філософських досягнень.
У розробці віршової поетики митців намітилося декілька напрямів. По-перше, ідейно-стилістичний, який виявив еволюцію художньо-естетичних поглядів поетів, відобразив їхні соціально-філософські уподобання (дослідження Н. В. Авраменко, О. І. Білецького, Н. С. Бурлакова, Г. Д. Вервеса, Г. І. Дербеньова, М. М. Ільницького, О. О. Казеєвої, Л. А. Колобаєвої, П. М. Кочеткова, Г. М. Лісної, Т. В. Михайлової, В. А. Папушиної, А. Х. Сатретдинової, С. А. Хангуляна та ін.). Очевидним залишається факт, що поетичні світи М. Вороного та В. Брюсова не були абсолютно оригінальним явищем європейської літератури, адже значний вплив на художній метод поетів, як відомо, мала поетична творчість французьких і бельгійських символістів, зокрема Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, Е. Верхарна.
У центрі уваги представників другого підходу – співвідношення теорії та практики у творчості поетів. Відправною точкою цього аспекту вивчення стала теза про те, що численні маніфести ранніх символістів, як правило, не були до кінця підкріплені практикою. Цей висновок підтверджується і через аналіз брюсовської версифікації. Як зазначав М. Л. Гаспаров, у Брюсова було два періоди, коли вірш був головною або однією з головних сфер його експериментів. Перший – короткий, кінець 1890-х років. Другий – довгий, приблизно 1914 – 1920 рр. В інші періоди для нього найважливішим завданням був стиль, а не вірш. Учений, зіставляючи поетичну техніку найвидатніших представників російського символізму, звертає увагу на те, що вивчення архітектоніки поетичних творів, зокрема метричних особливостей, є лакуною літературознавчої науки.
Не менш важливим виявився аналіз теорії та практики вірша В. Брюсова в роботах К. С. Герасимова, Ю. В. Тарантула та ін.
В українському літературознавстві серед досліджень такого плану виокремлюються праці В. В. Бачинської, Т. І. Гундорової, В. В. Колкутіної, С. В. Ленської, О. І. Олійник, Л. О. Ставицької, О. С. Ткаченка та ін. Так, В. В. Колкутіна доходить висновку: оскільки М. Вороний часто об’єднує свої різні за періодом написання твори в цикли, їхню літературно-естетичну платформу, тому потрібно їх розглядати перш за все у функціонально-поетичному зв’язку, тобто крізь призму архітектоніки та символістичної забарвленості.
Насамкінець, третій напрямок у вивченні поетики В. Брюсова і М. Вороного займається описом метричного та строфічного репертуару лірики митців. Копіткому опису метричних особливостей поезії В. Брюсова присвячені дослідження П. О. Руднєва та М. Л. Гаспарова. Спроби аналізу метрики М. Вороного на загальному тлі українського віршування спостерігаємо в роботах Н. В. Костенко. Український літературознавець О. В. Гонюк, аналізуючи літературний процес межі століть, також відзначає особливий ріст культури українського віршування, що проходить шлях від народнопісенних ритмів до вільного й білого віршів Як і російська, українська поезія того часу тяжіє до синтезу мистецтв. Учені звертають увагу на те, що філософія краси та культ символістського мистецтва були нерозривно пов’язані з культурою вірша, особливо – з його ритмічною та звуковою культурою. Серед митців срібного віку особливо В. Брюсов та М. Вороний зробили значний внесок у розвиток символічного навантаження віршової форми, тобто архітектоніки, в російській та українській літературах відповідно.
Отже, наукове вивчення поетики В. Брюсова та М. Вороного досягло чималих результатів у першій половині ХХ ст., але у наступні десятиліття цей розвиток був дещо зупинений. Як наслідок окремі поетичні книги митців жодного разу не були предметом системного аналізу.
Рівень сучасного вітчизняного літературознавства вимагає інтенсивного продовження порівняльно-типологічних досліджень особливостей архітектоніки поетичних творів представників українського символізму з метою визначення місця української літератури в системі світового мистецтва слова. Систематична робота з вирішення важливих проблем порівняльного літературознавства дозволить удосконалити методику типологічного вивчення української та світової літератури. Така робота наблизить сучасну компаративістику до вирішення її головних завдань – встановлення закономірностей міжлітературного розвитку та визначення чинників, що формують специфіку національної літератури.
У другому розділі – «Метрико-ритмічна структура поезій Валерія Брюсова та Миколи Вороного» – здійснюється типологічне порівняння метрики в поезії українського та російського поетів. Предметом вивчення в цьому розділі дисертаційної роботи є система віршових розмірів оригінальної поезії В. Брюсова та М. Вороного. Всього вивчено та описано 1195 творів (29718 віршів) російського поета та 179 творів (4616 віршів) представника українського символізму. Поза увагою залишилась перекладна спадщина митців, яка, на нашу думку, потребує окремої спеціальної роботи. Окрім створення загальної картини метричних форм, що використовувалися В. Брюсовим та М. Вороним, ми намагалися простежити та описати зміни у творчій еволюції поетів, порівнюючи ці зміни із загальними тенденціями розвитку російської та української поезії доби символізму.
Розгляд особливостей метрико-ритмічної структури поезій В. Брюсова та М. Вороного розпочинається підрозділом 2.1. – «Поліметричні композиції». Беручи до уваги методику, свого часу запропоновану П. О. Руднєвим, весь матеріал дослідження з точки зору його метричної специфіки поділяється нами на два основних метрико-композиційні типи – монометричні (Мк) та поліметричні (Пк) композиції. Поліметрична композиція – це своєрідна художня структура поетичного твору, що поєднує в собі різні віршові метри. Виокремлення Пк в окрему систему є доцільним насамперед тому, що такі віршові форми, з’являючись у російській та українській поезії ще у XVIII ст., стали, часом зазнаючи певних модифікацій, характерною ознакою віршованого стилю поетів перших десятиліть ХХ ст. Монометричні композиції займають у метричному репертуарі В. Брюсова та М. Вороного першочергове місце, поліметричні – другорядне. Помітний ріст віршового показника в Пк у В. Брюсова пояснюється тим, що серед поліметричних творів російського поета вагоме місце займають поеми (8 творів, 2163 вірші). Серед творів малої форми Пк спостерігаємо лише в 23 творах, що в сумі дають 978 віршів. У М. Вороного цей показник залишається відносно стабільним, оскільки Пк, в основному, репрезентовані ліричними творами невеликого обсягу (15 творів, 670 віршів).
У підрозділі 2.2. – «Монометричні композиції: система та підсистеми метрів» (підпункти 2.2.1. «Рівностопові метри», 2.2.2. «Нерівностопові метри») – увесь матеріал поділяється відповідно до його метричної специфіки на дві основні групи: 1) силабо-тонічні метри, що репрезентують класичну форму вірша, та 2) некласичні метри (Нкл). Очевидну перевагу і В. Брюсов, і М. Вороний віддавали силабо-тоніці. Якщо взяти до уваги всі аналізовані нами тексти В. Брюсова, то на долю хореїчних розмірів припадає 20,6% поезій, що складає 18% від загальної кількості віршів; на долю ямба – 45% та 45,7% відповідно; на долю трьохстопових розмірів – 18,6% творів та 13,9% віршів. У метричній системі М. Вороного ямб також відіграє головну, хоча не настільки пануючу, як у В. Брюсова, роль. Ямбом написано 63 твори (37,7%), що складають у сумі 1518 віршів (32,9%). Спостерігається явна тенденція до росту віршового коефіцієнта хорея в метриці М. Вороного: 40 (23,9%) поезій та 1342 (29,1%) віршів. Дактиль, амфібрахій та анапест у метричній системі українського поета дають більший відсоток у порівнянні з представником російського символізму – 46 (27,6%) та 1021 (22,3%) відповідно.
Аналіз метричної системи російського та українського поетів у підрозділі 2.3. – «Некласичні метри» – дозволяє зробити висновок про різну частку некласичних метрів у творчому доробку митців. У В. Брюсова цей показник складає 13%, при чому панівне місце тут посідає дольник (24,3%), далі – логаед (12,2), тактовик (7,8), акцентний вірш (5,7). Система некласичних метрів М. Вороного дає іншу картину. В українського поета-символіста зовсім не представлені дольник, тактовик та акцентний вірш, натомість знаходимо три твори (2%), які можна віднести до поезії райошного типу. Для порівняння – у В. Брюсова райошник не є вживаним метром, частка його складає близько 3%.
Основним об’єктом вивчення у третьому розділі – «Строфічний репертуар лірики Валерія Брюсова та Миколи Вороного» – є строфа. Статистичні підрахунки дозволяють стверджувати, що поетичне мислення і В. Брюсова, і М. Вороного було переважно строфічним.
У підрозділі 3.1. – «Астрофічний вірш» – головну увагу зосереджено на строфічно неврегульованих творах митців. Із 1195 текстів речника російського символізму лише 74 твори (6,2%) є графічно не поділеними на строфи. Серед астрофічних творів В. Брюсова, що мають достатньо чітку та регульовану структуру, проте за своїм об’ємом перевищують верхню строфічну межу, виділяються поеми «Последний день», «Город женщин», а також ліричні твори «Чудовища», «Фонарики», «Тайна деда» та ін. У відсотковому показнику майже аналогічні показники дає строфіка М. Вороного – 6,6%, що складає 11 із 167 поезій автора. Проте серед них – найбільші за обсягом твори митця («Балада моря», «Срібний сон», «Мишача сварка», «Fiat!..», «Іванові Франкові», «Ода до поетів»), завдяки чому віршовий показник є досить високим (12%), де на долю астрофічної поезії припадає 555 віршів. Для порівняння, аналогічний віршовий показник астрофічних творів В. Брюсова складає 6,6%. Проте строго організовані великі форми віршових творів складають основну частину астрофічних текстів російського поета. Зважаючи на це, стверджуємо про тяжіння астрофічного вірша В. Брюсова та М. Вороного до середніх та великих за обсягом ліро-епічних жанрів поезії.
Виділяючи в підрозділі 3.2. – «Типи строфічної композиції. Група однострофічних текстів» – різні типи строфічної організації текстів, керуємось усталеною класифікацією, відповідно до якої строфи поділяються на: 1) однострофічні та полістрофічні; 2) рівнострофічні та нерівнострофічні; 3) тверді архітектонічні форми. Схильність В. Брюсова та М. Вороного до поезії баладного типу, в якій домінуючим є сюжетний розвиток від зав’язки до розв’язки, за своєю природою унеможливлювала широке використання коротких однострофічних текстів – їхня доля складає 12,8% та 10,2% у доробках російського та українського поетів відповідно. У підрахунку за віршами відсоток однострофічних творів Вороного є ще меншим (3,9%) та підкреслює нашу попередню думку щодо епізації ліричних сюжетів обох авторів. Звичайно, структурі однострофічних творів найкраще відповідав жанр поетичних замальовок, експромту, пародії та епіграми. Останні – найбільше поширені у творчому доробку митців.
Беручи до уваги тверді архітектонічні форми, 81,1% віршових текстів В. Брюсова та 83,3% віршових текстів М. Вороного складають полістрофічну групу, серед яких переважають рівнострофічні твори (63,4% і 74,9% відповідно). Нерівнострофічні твори, що постають об’єктом дослідження в підрозділі 3.3. – «Полістрофічна нерівнострофічна група», – у свою чергу, поділяються на 1) рівновіршеві, що відрізняються між собою або віршовим розміром, або римуванням, або чергуванням клаузул, 2) нерівновіршеві, строфи в яких містять у своєму складі різну кількість віршів. Останні належать до власне полістрофічних творів. Використання рівнострофічних форм було для В. Брюсова та М. Вороного майже правилом. Цікавим для дослідника є звернення поетів до нерівнострофічних схем побудови полістрофічних творів. Частка таких текстів у творчих доробках В. Брюсова та М. Вороного – 17,7% та 8,4% відповідно. У російського митця до групи нерівнострофічних форм переважно належать великі за обсягом ліро-епічні твори, хоча серед них зустрічаються і власне ліричні поезії. Сюди зараховуємо поеми В. Брюсова «Аганат», «Белые клавиши», «Париж», «Мир», «Во храме Бэла», «Исполненное обещание», «Замкнутые», «Слава толпе», думи «L’ennui de vivre…», «Habbet illa in alvo», поезії «Туманные ночи», «Прохлада утренней весны…», «Коляда», «Детская», «Дедал и Икар» та ін. У М. Вороного групу нерівнострофічних творів складають поезії «Контрасти», «Скрипонька», «Привид», «I. Requiem acte am», «II. Dies irae» тощо.
Більшість поетичних творів В. Брюсова та М. Вороного є полістрофічними рівнострофічними структурами, переважно – катрени, за якими в порядку зменшення маємо: у російського поета ― восьмивірші, шестивірші, п’ятивірші, двовірші, семивірші, тривірші, дванадцятивірші, чотирнадцятивірші, одновірші та дев’ятивірші; в українського поета – шестивірші, п’ятивірші, восьмивірші, двовірші, тривірші, семивірші, десятивірші і дев’ятивірші. Опису цих строф у творчому доробку російського та українського поетів-символістів присвячено підрозділ 3.4. – «Полістрофічні рівнострофічні моделі В. Брюсова та М. Вороного в функціональному аспекті».
У підрозділі 3.5. – «Тверді архітектонічні форми» – наголошується на тому, що В. Брюсов та М. Вороний знали і вивчали європейську поезію. Беручи до уваги пильне ставлення обох поетів до проблем організації віршового мовлення взагалі, не важко припустити, що строфи, канонізовані в Середні віки та епоху Відродження, були ними добре вивчені. У репертуарі В. Брюсова знаходимо сонети, октави, сициліани, терцини, ронделі, тріолети, хоку, пантум. Майже всі вони не вирізняються метричною оригінальністю, оскільки традиційність строфічної форми зумовлювала вибір традиційного метра. Канонічні строфи М. Вороного, в порівнянні з твердими архітектонічними формами В. Брюсова, не є настільки різноманітними, оскільки сициліана, терцина, ронсарова строфа та зразки східного віршування є відсутніми. Проте звернення поета до твердих архітектонічних форм свідчило про прагнення до експериментів з українським словом та розширення репертуару традиційних поетичних жанрів національної літератури, тяжіння до кращих європейських і світових зразків. Помітною також є непостійність, нетрадиційність метричної основи в канонізованих строфах М. Вороного, що свідчить про пошуки українського поета-символіста.
У висновках узагальнено результати дослідження, з’ясовано основні типологічні подібності та відмінності архітектоніки поезії В. Брюсова і М. Вороного.
Системне й концептуальне вивчення типології спільного, особливого, індивідуального в метриці та строфіці митців конкретизується подібним і відмінним в архітектоніці поетичної спадщини В. Брюсова та М. Вороного.
Функціонально-статистичний аналіз метрики В. Брюсова й М. Вороного виявив, що вони були поетами із яскраво вираженими новаторськими прагненнями, проте без епатуючих крайнощів. У питанні традиції та новаторства обидва метри намагалися зберегти ідеальну рівновагу. На тлі всезагального заперечення традиційних форм і В. Брюсов, і М. Вороний залишалися «аристократами» вірша, водночас сприймаючи насамперед естетично перспективні новаторські віяння епохи.
Підводячи загальний підсумок завдяки статистичному аналізу метрики російського поета, стверджуємо, що В. Брюсов використав 161 спосіб метро-ритмічної організації вірша. Коефіцієнт метричного різноманіття, що представлений процентним співвідношенням кількості моделей (161) та кількості текстів (1195), складає 13,4%. У М. Вороного такий показник є ще вищим, що частково зумовлено кількісно невеликим, у порівнянні з російським митцем, доробком. Співвідношення кількості метричних моделей (79) до загальної кількості аналізованих текстів (167) українського поета-символіста складає 47,3%. Зрозуміло, високий показник метричного різноманіття не може бути однозначною підставою для оцінки якісних показників творів, проте він достатньо переконливо визначає один із основних векторів мистецьких зусиль обох поетів, нерозривно пов’язаних із технічною стороною проблеми віршування.
Найвагомішу частину метричного репертуару В. Брюсова і М. Вороного складають класичні рівностопники монометричних поезій. Поліметрія у спадщині обох поетів займає переважно периферійне місце, залишаючись сферою експериментів, більш характерною для раннього періоду творчості митців. У відсотковому еквіваленті частка Пк у М. Вороного є значно вищою, аніж аналогічний показник поезії В. Брюсова (якщо не брати до уваги абсолютні числа і не зважати на кількісну перевагу текстів саме російського поета). Найбільш своєрідними й архітектонічно довершеними варто вважати поліметричні твори В. Брюсова «Медея», «Смерть Александра», «Слава толпе», М. Вороного ― «Тіні», «Fiat!», «1925» тощо.
Архітектонічне оздоблення поезії символістів постає дієвим гарантом ефективного, а почасти – й ефектного, втілення ідейно-тематичного змісту. У своїй структурі лірика містить різні комбінації двоскладових та трьохскладових метрів, експериментуючи з якими митці досягли додаткової емоційної та смислової виразності. У цілому ж, із точки зору метричної композиції текстів вірш В. Брюсова та М. Вороного репрезентує переважно монометрію, в рамках якої формальні пошуки були дійсно широкими, успішними і художньо витонченими.
Співвідношення ямба, хорея, трьохскладовиків та Нкл виглядає в поетичних творах В. Брюсова як 45 : 20,6 : 18,6 : 13,2, у М. Вороного – 37,7 : 23,9 : 26,7 : 1,7. Повіршово силабо-тонічні розміри В. Брюсова та М. Вороного займають 88,3% та 98,6% відповідно. Віршова система В. Брюсова, завдяки вагомій перевазі двоскладових розмірів (особливо ямба, зокрема Я4) відзначається тяжінням до версифікаційних систем поетів другої половини ХІХ ст., зокрема беззаперечним є вплив Ф. Тютчева. У М. Вороного, навпаки, простежується високий відсоток трьохскладових розмірів, що є нетрадиційним на тлі українського віршування епохи модернізму. Проте цей показник демонструє зв’язок українського митця з поетами-попередниками.
Ще однією характерною та спільною для обох письменників рисою версифікаційної системи є низька частка вжитку коротких розмірів. І В. Брюсов, і М. Вороний надавали перевагу середнім та почасти довгим віршам у вираженні своєї поетичної думки, залишаючи більше простору для різноманітних ритмічних та синтаксичних варіацій. Довгий вірш якнайкраще поєднувався із його романтичним тяжінням до високого стилю ліричної балади та елегії. У цих жанрових формах обидва поети досягли відчутних успіхів. Функціональні елементи метрики, строфіки, ритміки поетичних творів не є випадковими чи нейтральними до змісту й активно слугують реалізації ідейного задуму митців у кожному конкретному втіленні.
Майже кожна поезія В. Брюсова та М. Вороного за своїм архітектонічним малюнком є індивідуальною, що пояснюється бажанням автора зберегти унікальну метричну форму з її додатковою експресією за одним твором. Поети свідомо не бажали її дублювати і стандартизувати, зберігаючи унікальність знайденого метричного малюнку.
Постійна робота над метричною різноманітністю, в основі якої було прагнення перебороти стереотипи у сприйнятті віршових розмірів, стала одним із тих принципів, якого В. Брюсов та М. Вороний дотримувалися впродовж усього творчого шляху. Про це свідчить метрика їхніх книг та циклів, де неможливо виокремити лише один абсолютно домінуючий розмір. Можна лише говорити про відносно стійку основу метричного репертуару. Так, у В. Брюсова на цю роль претендують ямбічні розміри, у М. Вороного ― ямбо-хореїчні.
Діахронічний розподіл матеріалу також говорить про новаторський рух у царині віршової форми. Досягнувши в силабо-тонічному віршуванні очевидної майстерності, В. Брюсов – активніше, М. Вороний – із певною осторогою, розпочинають розробку некласичних віршових розмірів. Головні досягнення В. Брюсова в розвитку Нкл пов’язані, перш за все, з опануванням дольника, який після зусиль речника російського символізму стає загальновизнаним метром у національному віршуванні. Зусилля М. Вороного були сконцентровані на розбудові тонічного, народного віршування, здобутки якого представлені поезією райошного типу.
У цілому, еволюція метричних форм В. Брюсова та М. Вороного тісно пов’язана із загальними тенденціями розвитку європейського вірша першої чверті ХХ ст. – поети залишалися відкритими і динамічними до сприйняття новітніх тенденцій в організації віршованого мовлення.
Виваженість архітектоніки поетичних творів на всіх рівнях стала прикметною ознакою ідиостилів В. Брюсова та М. Вороного. Незважаючи на різноманіття та динамічні зміни метричного репертуару, вірш В. Брюсова та М. Вороного, насамперед, характеризується чіткістю ритмічної впорядкованості та посиленням архітектонічної семантики, що вирізняло поетів серед попередників, сучасників та наступної генерації митців.
Поезія В. Брюсова та М. Вороного є переважно строфічною та характеризується великим архітектонічним різноманіттям форм. Лише близько 7% відносяться до графічно не поділених на строфи текстів у обох митців. У повній відповідності до загальної тенденції астрофічний вірш тяжіє до ліро-епічних форм поезії.
Полістрофічні форми приваблювали поетів меншою мірою, хоча ці форми зовсім не можна назвати «периферійними», адже кожного разу зміна кількості віршів у строфі виконує функцію своєрідного строфічного курсиву.
Тривірші, п’ятивірші, шестивірші, семивірші та восьмивірші не були для В. Брюсова та М. Вороного «звичними» та стилістично «нейтральними» строфічними формами (на відміну від двовіршів та чотиривіршів), а тому звернення до них завжди мотивоване на змістовому рівні. Основна група строф – це прості архітектонічні форми – чотиривірші перехресного римування, що тяжіють до смисло-синтаксичної автономності, монолітності та ритмічного «загострення» кінця строфи. Вони становлять домінанту строфічного репертуару В. Брюсова та М. Вороного.
Беручи до уваги те, що лідери російського та українського символізму надавали особливої ваги питанням архітектоніки вірша, природнім виглядає інтерес до строф, канонізованих поезією Середніх віків та доби Відродження. У репертуарі В. Брюсова знаходимо зразки сонетів, терцин, октав, тріолетів, ронделів, ронсарової строфи, строф східного походження. Строфічний репертуар М. Вороного є порівняно вужчим, репрезентований переважно сонетними творами, октавами, тріолетами та ронделями. Пошуки поетів у царині твердих архітектонічних форм були спрямовані на розширення художніх можливостей канонізованих форм та розкриття нових тем. Ядром цих пошуків виступала виважена та стійка орієнтація В. Брюсова та М. Вороного на традиції західноєвропейської ґенези.
Архітектонічні особливості ліричних творів В. Брюсова і М. Вороного являють собою тісне сплетіння традиції та новаторства. Тяжіння лідерів російського й українського символізму до версифікаційних пошуків стає основою поетичного мислення сучасних і наступних поколінь.
Детальний аналіз архітектонічних особливостей поезії В. Брюсова та М. Вороного може породжувати нові наукові розвідки. Типологічні порівняння метрики та строфіки поетичних творів інших авторів у різних національних літературах визначатимуть прерогативи подальших перспективних досліджень спеціального, уточнюючого й узагальнюючого характеру.
|
