СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЙНИХ ТЕКСТІВ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЙНИХ ТЕКСТІВ
Альтернативное Название: Структурно-функциональные особенности драматургических текстов
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність і наукова новизна, формулюється мета, визначаються основні завдання і методи дослідження, характеризується матеріал та джерела, визначається теоретичне та практичне значення роботи, подається перелік основних положень, що виносяться на захист.


У першому розділіСпецифіка тексту драматичного твору на рівні основних ситуативно-композиційних мовленнєвих форм (діалог – монолог)” подається короткий огляд праць, в яких розглядаються особливості і специфіка мови художньої літератури, в тому числі драматургії. Наводяться погляди таких учених, як В.В. Виноградов,
П.П. Плющ, Г.І. Винокур, Н.Ю. Шведова, Л.А. Булаховський,
І.Р. Вихованець, Я.В. Януш.


Особливою рельєфністю в драматичному творі виділяється загальна структура тексту, особливості використання основних композиційних форм мовлення – діалогічної і монологічної. У цьому відношенні драма займає особливе місце серед літературних родів. Наступні розділи роботи присвячені розгляду композиційних, функціональних та структурно-мовних особливостей основних мовнокомпозиційних форм – складників тексту драматичного твору.


У другому розділі Діалог як домінантна форма текстової організації драматичного твору аналізуються особливості діалогу як композиційної форми мовлення; визначаються структурні особливості драматичного діалогу; порівнюється діалог у драматичному і епічному літературних родах; пропонується функціональна типологія діалогічних форм у драматичному творі, розглядаються питання синтаксису реплік у діалогічному контексті драматичного твору.


Діалог за своєю природою – це основна і найзвичайніша форма, через яку здійснюється комунікативна функція мови. Природно, що ця форма, як ніяка інша, набула в процесі розвитку мови особливо важливих і цінних якостей, необхідних для всебічного задоволення потреб комунікації. Основні з цих якостей:


а) динамічність;


б) лаконізм, природність, реалістичність і доступність мовного акту;


в) широкі можливості передачі багатства емоційних відтінків мови того, хто говорить.


Репліки бувають різними за своїм змістом і функціональним значенням. Аналізуючи мову п’єс українських драматургів кінця ХІХ – початку ХХ ст. – І. Карпенка‑Карого, М. Кропивницького, М. Старицького, – ми виділили такі функціональні типи реплік:



  1. Репліка, що являє собою активну словесну дію.

  2. Репліка драматично напруженого характеру.

  3. Репліка – підтвердження висловленого співрозмовником.

  4. Репліка – заперечення сказаного.

  5. Репліка – запитання та репліка – відповідь на запитання.

  6. Репліка – привітання  або  відповідь  на  привітання.

  7. Репліка – поздоровлення, побажання та відповідь на неї.

  8. Репліка – кваліфікація, за допомогою якої мовець дає оцінку партнеру або самооцінку.

  9. Репліка імперативного характеру.

  10.  Репліка – доповнення до сказаного.

  11.  Репліка,  яка  розрахована  виключно  на  глядача.

  12.  Репліка – локатив.

  13.  Репліка, що вносить у діалог новий аспект розвитку основної теми.

  14.  Репліка – подяка.


Слід відзначити, що далеко не всі функціональні типи реплік, використовувані в драматичному діалозі, характерні і для діалогу в прозовому творі. Кількість таких функціональних типів реплік в епічному творі є меншою, ніж у драмі.


У третьому розділі “Монолог у текстовій структурі творів драматичного жанру” характеризуються загальні структурно-функціональні особливості монологічної форми мовлення, описується монолог як складник власне текстової (діалогічної) частини драматичного твору (монолог дійової особи); визначається функціональна типологія монологів дійової особи; описується авторський монолог (ремарка) та синтаксис речення в монологічних масивах драматичного твору.


За функціональними ознаками можна виділити такі типи монологічних висловлень персонажів у п’єсах українських драматургів-класиків:


1.                  Монолог – роздум.


2.                  Монолог сюжетно-характеристичний (як засіб розгортання сценічної дії).


3.                  Монолог – опис певного природного явища.


4.                  Монолог – полеміка з відсутнім у просторі сцени опонентом.


5.                  Соціально-характеристичний монолог.


6.                  Монолог – висновок із ситуації, що склалась у взаємостосунках персонажів.


7.                  Монолог – оцінка.


8.                  Монолог – спогад.


9.                  Монолог – психологічне самозаглиблення, самохарактеристика.


10.              Монолог – реакція на екстремальні обставини, в які потрапляє персонаж.


11.              Монолог – моделювання персонажем майбутньої ситуації з його участю.


12.              Монолог, за допомогою якого відтворюється мовлення персонажа в стані афекту, іноді – мовлення у хворобливому стані.


13.              Монолог, що функціонально співвідносний з внутрішнім монологом прозового твору.


14.              Монолог – звернення до відсутнього в просторі сцени уявного персонажа.


15.              Монолог інтимного самовираження.


16.              Риторично-патетичний монолог.


17.              Монолог – характеристика іншої дійової особи твору.


18.              Монолог розповідь про ситуацію, що мала місце поза простором сцени.


Авторський монолог у драматичному тексті виступає у вигляді ремарки. Вони є суттєвим орієнтувальним засобом для режисера та актора у їх роботі над матеріалізацією тексту пєси у просторі сцени.


У драматичних творах І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького,
 М. Старицького виділяємо такі функціональні типи ремарок:


-         ремарки-персоналії (перелік дійових осіб на початку пєси);


-         ремарки – вказівки на місце дії;


-         ремарки – описи вбрання персонажів;


-         ремарки – описи предметів, які є складовою частиною обстановки, приміщення, де відбувається дія (інтерєрні ремарки);


-         ремарки – описи природи, навколишнього оточення (пейзажні ремарки);


-         ремарки – портретні характеристики дійових осіб;


-         ремарки, що коментують мовленнєву поведінку персонажа;


-          ремарки, які відтворюють дію персонажів у просторі сцени;


-         ремарки, що вказують на обставини чи умови висловлення персонажа;


-         ремарки, які адресують репліку дійовій особі (вказується ім’я чи прізвище) або глядачеві;


-         ремарки з темпоральним змістом (хронологічно-часові ремарки);


-         ремарки, що відтворюють картини побуту, соціального середовища (характеризують наприклад, обставини, ситуацію, в якій будуть діяти персонажі);


-         ремарки, що передають настрій та психологічний стан дійових осіб.


Слід зауважити, М. Кропивницький і М. Старицький, на відміну від
І. Карпенка-Карого, показують своїх героїв на фоні розкішних українських пейзажів, щоб відтінити тяжке становище селянства. Саме тому їхні інтер’єрні та описові ремарки досить поширені та докладні
.
І. Карпенко-Карий обмежується лаконічними зауваженнями про обстановку і майже ніколи не подає опису пейзажів.


У четвертому розділі Складові інфраструктури речення у драматургійному тексті” характеризується поняття дворівневого синтаксису, одним із складників якого є одиниці інфраструктурного рівня, і основні його ознаки, розглядається звертання як явище інфраструктури речення та його функціональна специфіка в тексті драматичного твору, визначається характеристична функція власного імені та актуалізованість селективної функції власного імені у драматичному творі, розглядається ім’я дійової особи у позиції перед початком репліки діалогу як специфічний складник драматургійного тексту – аналог слів автора при прямій мові, тобто як компонент інфраструктури речення-репліки.


У тексті драматургічного твору інфраструктура речення характеризується певними особливостями у порівнянні з текстами інших літературних родів.


Насамперед у тексті драми більш актуалізованою у порівнянні з епосом та поезією є такий елемент інфраструктури речення, як звертання. Більш виразно, чіткіше проступає у драмі селективна функція звертання (функція адресації), функція переадресуваня реплік, побудження уваги персонажа, якому адресується мовлення, вокативна функція, емоційно-експресивна функція, звертання з вигуковим значенням усталено-фразеологічного характеру. А в зв’язку з цим більш різноманітним і багатоплановим є вживання власного імені, яке в драмі виступає основною лексичною формою вираження цієї функціональної категорії (звертання). І цілком специфічною в драмі є функція власного імені (або лексичної одиниці, що вживається як еквівалент власної назви). В жодному з інших літературних родів власне ім’я або його еквівалент у такій функції не вживається. Мається на увазі той факт, що в діалогічному масиві, в його переривчастій безперервності власне ім’я виступає у функції, яку виконують слова автора при прямій мові. Власне ім’я, вжите на початку кожної репліки персонажа, лаконічно вказує на те, кому належить пряма мова, відтворена в правобічній частині відповідного фрагменту діалогу.


Загальні висновки містять підсумки проведеного дослідження. У них стисло сформульовані мовно-структурні особливості драматургійного тексту, окреслена мовно-композиційна і функціональна специфіка складових тексту драматичного твору.


            Специфіка драматургійного тексту простежується в кількох аспектах:


            1. Аспект загально композиційної організації текстового масиву. Функціонування мови, як відомо, здійснюється у двох основних структурно-композиційних формах: діалогічній і монологічній. Якщо в епічному і ліричному родах основною композиційною формою словесної матеріалізації творчого задуму є авторський монолог, а діалог становить лише фрагментарні включення в монологічне мовлення письменника і служить для відтворення окремих епізодів у процесі розгортання сюжету, то в драматичному творі діалог є домінантною стрижневою мовнокомпозиційною формою. Основний текстовий корпус драматичного твору – від початку до кінця – формують репліки персонажів. Драматургійний текст становить своєрідну “переривисту безперервність”, через яку відтворюється напруженість драматичної боротьби, формується (і розв’язується) конфлікт, здійснюється характеристика (самохарактеристика) персонажів, розвивається сюжет.


            Цілком своєрідне місце відводиться у драматичному творі монологу. Монолог у драмі становить незначну частину тексту і існує у двох функціональних формах: монолог як розгорнута репліка персонажа (такий монолог знаходиться в контурі загальної діалогічної композиції твору) і монолог авторський. Авторський монолог присутній у драмі лише у вигляді ремарок, тобто є маргінальним мовним фактом. Ремарка не звязана органічно з власне текстовою частиною драматичного твору, вона автономна в ньому. У процесі сценічного втілення драматургічного тексту ремарка ніколи не звучить. Вона розрахована на режисера, постановника або актора. Ремарки як репрезентант авторського монологу в драматургійному тексті утворюють три основні функціональні групи: пейзажно-інтер’єрні (описи природи, навколишнього середовища або приміщення, в якому відбуватиметься дія), ремарки коментувальні (вказують на фізичну, мовленнєву поведінку або емоційний стан персонажа на сцені), і ремарки, так би мовити, інтродуктивні – авторські ремарки, що являють собою перелік дійових осіб на початку тексту драматичного твору.


            Таким чином, на рівні основних функціонально-композиційних форм мови – діалогу і монологу, – які лежать і в основі структури художньолітературних текстів, драма в порівнянні з іншими літературними родами характеризується принциповими специфічними особливостями.


            2. Аспект функціональної спеціалізації окремих складників речення в драматургійному тексті.  У порівнянні з текстами інших літературних родів у драматичному діалозі має місце факт функціональної активізації певних категорій граматичного рівня. Граматично неповні односкладні речення є послідовною, домінантною ознакою синтаксису драматургійної мови. У драматичному діалозі продуктивно використовуються всі основні функціональні типи неповних речень, речення з різними формами компенсації структурної неповноскладності. Орієнтований на візуальне сприймання сценічної дії діалогічний масив драматичного твору є середовищем для особливо продуктивного функціонування неповних ситуативних речень.


У цій же площині слід розглядати і факт продуктивності у драматургійному тексті структурно нечленованих еквівалентів речення в усіх їх функціонально-модальних формах – стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, імперативних слів-речень. Як правило, ці комунікативні форми містять виразні експресивно-оцінні характеристики. Еквіваленти речення є природною ознакою усного діалогічного мовлення, художньолітературною проекцією якого є драматургійний текст.


            Типовим компонентом драматичних реплік є засоби мовного етикету в багатоманітних їх формах. Оскільки у драмі, в її сценічній репрезентації через діалог відтворюються стосунки реальних (умовно-реальних) людей, засоби мовного етикету є природним та необхідним явищем, і становлять у драмі одну з найпродуктивніших функціонально-синтаксичних категорій.


            У драматургійному тексті виразно актуалізованим компонентом є звертання. Тут знаходять собі місце всі функціональні типи звертань: звертання, що виконують звичайну, емоційно нейтральну апелятивну функцію; звертання з виразним емоційно-експресивним та характеристичним значенням; звертання, яке лежить в основі емоційно наснажених однослівних вокативних речень. Дуже важливу функцію саме в драматургічному тексті виконують звертання, що служать для переадресування реплік учасників діалогу. У жодному літературному роді і жанрі звертання не використовується в такому широкому функціональному діапазоні, як у драмі.


            3. Аспект нормативності тексту. Драматичний діалог – це багатоголосий словесно-мистецький витвір. У репліках персонажів відтворюється їхня соціальна, професійна, національна і територіальна належність, освітній рівень. Це зумовлює більший, ніж в інших літературних родах і жанрах, варіативний діапазон нормативності слововживання, використання елементів розмовного синтаксису. Повязане це не з лібералізацією мовної норми в драматургійному тексті, а з особливостями драми як роду літератури, принциповими ознаками її поетики, зорієнтованістю на безпосереднє відтворення реального життя.


            4. Аспект конструктивних принципів організації тексту. Драматургійний текст складається виключно з прямої мови персонажів. Текст драматичного твору – це суцільний, наскрізьний масив прямої мови. Авторизація потоку висловлень (реплік персонажів, якими густо заселений драматичний твір) у драматичному діалозі не може бути забезпечена формулами типу “сказав N”, “зауважив N”, як це має місце в діалогічних фрагментах прозового чи поетичного твору. Драма має свій, особливий спосіб авторизації прямої мови. Цим способом є ім’я дійової особи (або його еквівалент), вжите перед кожною з реплік персонажа в діалогічному ланцюжку. Таке ім’я являє собою згорнутий до одного слова варіант так званих слів автора при прямій мові, звичайно використовуваних у діалогічних фрагментах усіх інших функціональних форм і жанрів мови – художньої і ділової. Такий називний імені є своєрідною матеріалізацією ремарки коментувального типу. Це специфічний для драми як роду художньої літератури засіб організації тексту, типовий компонент інфраструктури речення в драматургійному варіанті.


            На всі ці загально-типологічні мовноструктурні особливості драми як літературного роду “накладаються” індивідуальні риси творчої манери драматурга, формуючи специфіку його письменницького ідіостилю.


            Зробити узагальнення про особливості поетики драми як літературного роду дозволив нам аналіз мовної організації драматичних творів
І.К. Карпенка-Карого, М.Л. Кропивницького і М.П. Старицького, творчий доробок яких становить найвище досягнення в галузі української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття і до сьогодні служить зразком високої драматургійної майстерності.


            Основні ідеї та положення дисертації викладено в таких публікаціях:    


1. Діалог  і монолог як структурні складники тексту п’єс
 І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Т. 1.
Дніпропетровськ: вид-во “Навчальна книга”, 1999.


2. Синтаксична структура ремарки в драматичному творі (на матеріалі пєс І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького) // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Т. 2. – Дніпропетровськ: вид-во “Навчальна книга”, 2000.


3. Монолог як складник текстової частини драматичного твору: функціональна типология (на матеріалі п’єс І. Карпенка-Карого,
М. Кропивницького, М. Старицького) //
Дослідження з лексикології і граматики української мови. Т. 3. Дніпропетровськ: вид-во “Навчальна книга”, 2002.


4. Особливості вживання власних імен у структурі драматичних творів
І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького // Наука і освіта: Збірник наукових праць. Академія наук вищої школи України. – К.: ВПЦ “Експрес”, 2003. – С. 63 – 73.


5. Діалог у драматичних творах Г.Ф. Квітки-Ослов’яненка та
І. Карпенка-Карого (Зіставний аспект) // Лінгвістичні дослідження. Збірник наукових праць. Випуск ХІ. Частина 2. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків: Видавець Прокопенко Г.Є., 2003. – С. 56 – 61. 


6. Про деякі особливості вживання власних імен у структурі драматичних творів М. Старицького // Актуальные проблемы обучения иностранных студентов. Материалы межвузовской научно-практической конференции. Днепропетровск, 1999.


7. Развитие навыков монологической и диалогической речи иностранных слушателей // Актуальные проблемы обучения иностранных студентов. Материалы пятой межвузовской научно-практической конференции. Днепропетровск, 2003.


 


8. Структура навчального дискурсу на заняттях з вивчення мови іноземними студентами (в аспекті тематичної матеріалізації діалогічної форми мовлення) // Актуальные проблемы обучения иностранных студентов. Материалы шестой межвузовской научно-практической конференции. Днепропетровск, 2004.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины