АКТИВНІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПРОЦЕСИ В МОВІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ : АКТИВНЫЕ лексико-семантических ПРОЦЕССЫ В ЯЗЫКЕ художественной прозы конца ХХ - начала ХХ ВЕКОВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, відзначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, методи, розкрито наукову новизну роботи, вказано на її джерельну базу, окреслено теоретичне і практичне значення здобутих результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають результати  дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади вивчення лексико-семантичних процесів в українському мовознавстві” з’ясовано зміст ключових понять дисертаційного дослідження (“лексико-семантична система”, “словниковий склад мови”, “мовні процеси”, “інноваційні процеси”, “тенденції”), висвітлено чинники розвитку лексико-семантичної системи, описано основні способи поповнення і оновлення лексики української літературної мови, запропоновано власну дефініцію поняття “лексико-семантичні процеси”, встановлено парадигматичні відношення між термінами “неологізм” / “інновація”, “лексико-семантична інновація” / “лексична інновація”, “семантична інновація”, подано загальний огляд основних етапів розвитку наукової думки з досліджуваної проблеми, проведено класифікацію активних лексико-семантичних процесів.

Зміни словникового складу мови зумовлені дією інтралінгвальних та екстралінгвальних факторів (за іншою термінологією, такі кореляційні пари, як “позамовні / внутрішньомовні”, “позамовні / мовні”, “екстралінгвальні / лінгвальні”, “екстралінгвістичні / інтралінгвістичні”, “внутрішньосистемні / позасистемні” чинники/фактори/стимули розвитку мовної системи).

До інтралінгвальних чинників зараховують такі, що зумовлені властивостями певної мовної системи: а) системну організацію мови, що ґрунтується на взаємозалежності її елементів; б) тенденцію до ускладнення, збагачення мовної структури; в) тенденцію до інтеграції, яка виявляється одночасно з тенденцією до диференціації елементів мови; г) принцип економії мовної енергії, лінгвальних засобів (використання однослівних найменувань замість описових зворотів, конденсацію, усічення слів, різні типи скорочень); ґ) тенденцію до вживання експресивніших мовних форм (розширення стилістично різновартісних позначень з відмінними емоційно-експресивними значеннями); д) дію аналогії (тенденцію до змін за аналогією) тощо.

Екстралінгвальні чинники різні за природою. До соціально-історичних чинників належать: рівень розвитку економіки, культури, науки, освіти, соціальна диференціація суспільства, демографічні зміни, ідеологія (панівні суспільні течії та погляди), до логіко-психологічних –  психологічний стан суспільства, особливості ментальності етносу.

Науковий аналіз відповідних лексико-семантичних процесів потребує врахування особливостей формування і функціонування лексико-семантичної системи (поступовий, безперервний, нерівномірний характер змін) загалом та дію  діалектично взаємопов’язаних тенденцій у лексико-семантичній системі зокрема, специфіку соціально-мовної ситуації “лексичного дефіциту”.

Розгляд лексико-семантичних процесів може здійснюватися в площині основних способів поповнення і оновлення лексики української літературної мови (творення як загальновживаних, так і оказіональних неологізмів  на основі власних мовних ресурсів; запозичення слів і зворотів з інших мов; закріплення за багатьма наявними в мові словами й словосполученнями нового значення чи відтінку значення, а також утрата деякими словами старого значення; засвоєння лексичних елементів із територіальних діалектів і професійної лексики; переміщення деяких стилістично маркованих слів до інших груп, розрядів). Відповідно результатами дії лексико-семантичних процесів є “інновації”, “неологізми”. Вживання цих термінів передбачає врахування усього комплексу неологічних явищ  різних за структурою (нове значення, слово, сполучення слів), шляхами появи (запозичення мовних одиниць з інших мов, перехід із інших стильових сфер, актуалізація застарілих слів, словотворення на основі наявних у даній мові морфем, переосмислення слова та лексикалізація словосполучення), ступенем новизни (власне неологізми, новоутворення, трансформації, семантичні неологізми), функціями (позасинонімічні та синонімічні неологізми).

У науковій літературі, присвяченій розвитку словникового складу української мови, досліджувалися зміни у лексико-семантичній системі таких хронологічних періодів: кінець ХVІІІ – середина ХІХ ст. (А.А.Москаленко), друга половина ХІХ – початок ХХ ст. (А.А.Москаленко, О.Г.Муромцева), пореволюційний період  (Л.А.Булаховський, Т.К.Черторизька, Г.П.Їжакевич), період Великої Вітчизняної війни (І.Й.Тараненко), післявоєнний період (І.К.Білодід, Г.П.Їжакевич, В.Т.Коломієць, О.С.Мельничук,  В.М.Русанівський, Л.С.Паламарчук, К.В.Ленець), період незалежності України (О.О.Тараненко, Л.І.Мацько, О.А.Серебенська, Л.В.Струганець, О.А.Стишов, Д.В.Мазурик).

Враховуючи особливості лексико-семантичних змін в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століть, виділяємо такі групи лексико-семантичних процесів:      1) процеси, що зумовлені активним впливом лексичної системи однієї мови на іншу; 2) процеси, виникнення яких пов’язане з перерозподілом мовних засобів між функціональними стилями (художній ¬ науковий, розмовний); 3) процеси, які відбуваються під впливом активізації пасивного складу лексики; 4) процеси, детерміновані взаємодією лексичного з іншими структурними рівнями мовної системи, зокрема синтаксичним. Результатом дії процесів першої групи є запозичення і реактивовані лексичні одиниці (лише ті, що активізувалися в українській літературній мові під впливом мови діаспори), другої групи – терміни, жаргонізми, а також реактивовані лексичні одиниці з ремарками розм., діал. лексика, третьої – реактивовані лексичні одиниці, які мали ремарки заст., рідко тощо, четвертої – лексикалізовані словосполучення, а також усталені словесні комплекси.

 До аналізу залучено лексикалізовані словосполучення, які функціонують як еквіваленти слова (усі складові частини пишуться через дефіс і виступають одним членом речення, не характеризуються автоматичним відтворенням у тексті як фразеологізми). Усталені словесні   комплекси є одним із проявів тенденції до стереотипізації, яка простежується при вживанні певних класів слів (напр., часових мовних ідентифікаторів, а також терміносполук). Аналізуючи матеріал, диференціюємо зміни в семантичній структурі слів, які вже тривалий час вживаються у мові художньої прози, та семантичні трансформації, викликані пристосуванням до нових умов функціонування тих лексичних одиниць, що поповнили словниковий склад мови художньої прози на сучасному етапі.

У другому розділі “Семантичні модифікації лексичних одиниць у мові української художньої прози” досліджено процеси формування нових значень, нових семантичних конотацій та часових мовних ідентифікаторів кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Семантичні модифікації відбуваються шляхом уведення в структуру деривата нових дериваційних сем, які конкретизують лексичні значення (брелок – “прикраса, привішена до ланцюжка кишенькового годинника або на браслеті” (ВТССУМ, 62) ® “електронний пристрій для ввімкнення сигналізації”, “привішений до ключів автомобіля”: “Виліз, клацнув дверима, натиснув на брелок, авто заспокійливо кумкнуло у відповідь, мовляв, усе о’кей, старий, шуруй на гульки, за мене не турбуйся, нікому не відчинюся” (М.Медникова)); модифікації родового семантичного компонента (попса – “розм. 2. Про що-небудь яскраве, привабливе, але низької якості” (ВТССУМ, 848) ® втрата семи “низька якість” і поява синонімічних відношень зі словами “сучасний”, “модерний”: “Серію створено за сприяння “Товариства шанувальників творчості М.А.Булгакова”, одного з найпопсовіших (в найкращому сенсі цього слова) письменників ХХ століття” (А.Мухарський)); метонімізації (“Йому тридцять п’ять, в нього є робота, доволі безпечна як на банального бандюгана, є гроші, квартира-фортеця – такий гонорар заплатив йому вдячний директор за розв’язання “абхазької проблеми” (А.Кокотюха)); метафоризації, зокрема лексики комп’ютерної галузі знань (сайт – “сторінка для викладення інформації зі своєю адресою в Інтернеті” (ВТССУМ, 1095): “То розширюй власну свідомість! Впускай до неї нові реалії! Відкривай для них нові сайти у своєму персональному комп’ютерові. Отому, що під тім’ячком” (М.Медникова)).

Процес детермінологізації доцільно розглядати в контексті семантичних модифікацій лексичних одиниць, оскільки при перенесенні термінів в іншу сферу функціонування  відбуваються зміни їх значень переважно в напрямку генералізації (антидоти – “протиотрути, препарати для лікування отруєнь” (СІС-МШ, 43) ® “протидія”: “Вітальня. Антидот довершеній гармонії, витонченій претензійності й вишуканій стилістиці суперового помешкання” (А.Хома)). Зафіксовано випадки перенесення терміна з одного термінологічного поля до іншого, що супроводжується видозміною семантики (рівень –  “2. перен. Ступінь якості, величина і т. ін., досягнуті у чому-небудь” (ВТССУМ, 1032) ® “комп. Певний досягнутий гравцем етап”® “розділ твору”: “Дурна комп’ютерна гра. Примітивний квест. Перехід на наступний рівень” (С.Поваляєва), “Любий друже, вітаю тебе! Нарешті ти дійшов до останнього рівня роману” (А.Мухарський)).

У сучасних українських прозових текстах представлено, головним чином, терміносистеми таких галузей наукового знання: кібернетика, медицина, лінгвістика, філософія, соціологія, психологія та ін. Збільшення кількості термінів у мові сучасної художньої прози зумовлене інформаційною революцією (зростання рівня освіченості лінгвосоціуму, вияв інтересу до науково-популярних телепрограм, створення енциклопедичних видань, розрахованих на широке коло читачів), міжнародними контактами, темпами сучасного життя, рівнем соціального забезпечення, станом екології, а також ціннісними орієнтаціями сучасного українського суспільства (“модно”, “престижно”), суспільною та комунікативною актуальністю понять та явищ, які позначаються відповідними термінами.

Дослідження процесу формування класу часових мовних ідентифікаторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. пов’язане з визначенням змісту цього поняття та з’ясуванням особливостей вживання у сучасній лінгвістиці термінів “ключові слова”, “модні слова”, “слова-символи “нового життя”.

У дисертаційному дослідженні термін “часові мовні ідентифікатори кінця ХХ – початку ХХІ ст.” вживається на позначення загальновживаних слів певних тематичних груп, що відображають сучасні реалії (нові предмети чи явища) і завдяки екстралінгвальним факторам та особливостям вербального вираження використовуються в художній прозі досить часто.

До класу часових мовних ідентифікаторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. зараховуємо: слова на позначення об’єктів матеріальної культури (марки автомобілів, мотоциклів: “шестисотий “Мерс”, джип-черокі, “Харлей”; побутова техніка та обладнання: жалюзі, кондиціонер, пластик, “третій пентіум”, трубка “NOKIA”; заклади торгівлі: супермаркети, мінімаркети, “Ельдорадо”; засоби гігієни: хеденшолдерс, олдспейс, “Клінекс”, “Гала-Лимон”; продовольчі товари: “Нескафе”, “Галіна Бланка”; горілчані напої та тютюнові вироби: “Холодний Яр”, “Гетьман”, “Море”, “Джин-тонік”; популярні періодичні видання: “Наталі”, “Єва”, “Плейбой”); слова на позначення явищ соціального життя (соціальні верстви: нові українці, крутелик, скоробагатько; альтернативна сексуальна орієнтація: лесбіянка, блакитний; напрями та течії громадської та філософської думки: фемінізм  тощо).

Поява       цього класу слів у мові сучасної художньої прози зумовлена дією екстралінгвальних факторів: зміною ціннісних орієнтирів, роллю реклами, засобів масової інформації. Основними параметрами часових мовних ідентифікаторів у прозовому тексті кінця ХХ – початку ХХІ ст. є висока частотність вживання, тематична належність, типові контексти. Це, у свою чергу, зумовлює активізацію таких процесів у мовній системі: функціонування синонімів (долари – умовні одиниці – зелені – папери – юесеївські – зелень, мобільний телефон – сотовий телефон – мобільник – мобіла, нові українці – нові багатії – нова еліта – круті – скоробагатьки – крутелики), формування нових корелятивних пар (історичне середмістя – блочно-панельне передмістя, мобілка – статичний (телефон), нова українка – стандартна українка), перехід власних назв у загальні (жилетки, памперси), прояв семантичної конденсації (нові українці – нові, умовні одиниці – умовні, шестисотий “Мерседес” – шестисотий, мобільний (сотовий) телефон – мобільний (сотовий)), реалізацію нових валентних можливостей (днювати і ночувати в Інтернеті; ухилятися від сплати податків, а не обіймів; вільний вибір сексуального партнера чи телевізійного каналу; осягнути розумом та гаманцем), зміну конотативного компонента значення (конвеєрне їдло, навколофуршетний тип, комп’ютерна душа), фразеологізацію мовних конструкцій, до складу яких входить мовний ідентифікатор (“Тато стабільніший від курсу долара, завжди (незалежно від того, веселий він чи сердитий) звертається до мене однаково по батькові” (В.Слапчук),  “Тисяча доларів, а не балачка” (О.Ульяненко),  “ – Чекаю вас у себе за хлівом, – кинула нам Ірця через плече. І зникла, мов п’ятдесят гривень із дірявої кишені” (В.Слапчук), “Бо я не хочу почуватися злидаркою і не хочу, щоб мій син виріс нікчемою! А що його чекає з отією м’ятою гривнею, якої ти для нього ще не спромігся заробити?” (В.Слапчук)), стереотипізацію мовних конструкцій з компонентом, що виконує функцію часового мовного ідентифікатора (зумовлену високою частотою вживання у текстах ЗМІ (відтворення доведене до автоматизму), візуальною підтримкою, зверненням у своїх виступах гумористів до змістової сторони  цих мовних конструкцій, їхньою римованою формою, лаконічністю та безпосередньою орієнтацією на адресата, наявністю компонента, що виконує функцію класифікатора, вживанням терміносполук, які надають інформації наукового характеру, вкраплень, що є результатом синхронного перекладу з англійської мови на українську): “Ті, хто має новий “Комет”, складають свого роду таємне товариство білих раковин, а надзвичайно густий і вбивчий “Доместос” об’єднує власників бактерицидних квартир. (Я вже мовчу про протистояння прихильників тампаксів і прокладок) (С.Пиркало); “Перед самим носом у мене опиняється блакитна обгортка шоколадного батончика “Баунті” – райська насолода” (А.Мухарський); “Треба, як любить цитувати його син, щоб стіморол був вільний від цукру і щоб усіма відчувався смак майбутнього” (М.Медникова).

Формування часових мовних ідентифікаторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. здійснюється одночасно із появою нових семантичних конотацій у топонімах. Так, зміна семантичних конотацій топонімів “Україна”, “Сполучені Штати Америки” супроводжується перерозподілом мовних засобів (кількісне переважання слів з національно-культурним та символічним тлом, а також питомої лексики  у контекстах, що стосуються “концепту-максимуму” (України), та слів з асоціативно-образним тлом і запозиченої лексики у контекстах, що стосуються “концепту-мінімуму” (Америки)). Диференціація “концепту-максимуму” та “концепту-мінімуму” здійснюється за такими критеріями, як обсяг та характер знань про реалії українського читача.

Нові семантичні конотації репрезентують такі групи слів: 1) географічні назви, що відомі широкому загалові (адміністративні центри, культурно-освітні осередки тощо): Гарвард, Чорнобиль; 2) власні назви людей, які стали популярними завдяки новим відкриттям, творчим і спортивним здобуткам, фінансовій діяльності: Сорос, Андрій Шевченко; 3) назви соціальних верств, які відіграють важливу роль на сучасному етапі: бізнесовці, урядовці; 4) назви грошових одиниць та номери штрих-кодів: штрих-код 40 (Німеччина), штрих-код 57 (Данія), долар (амер.); 5) слова на позначення здобутків науково-технічного прогресу, виникнення яких пов’язане з певною країною: ноутбук, мікрохвилівка, трансгенні організми; 6) слова, що позначають новітні напрямки та течії громадської, філософської думки: фемінізм;  7) слова на позначення фізіологічних та психічних процесів: смайл, усмішка, розгубленість; 8) перифрастичні назви: the land of opportunities (Америка), Хронос, Бермудський трикутник (Україна). Активізується також вживання “етнокультурних символів”, що є назвами страв національної кухні як складового елементу національної самобутності (сало, галушки (укр.),  горілка (укр., рос.), сосиски, гамбургери (нім.)), явищ і предметів природи, рослин, які виступають символами українського буття (калина, м’ята, любисток, барвінок), а також  крилатих слів та виразів: “Якось воно буде, ще так не було, щоб ніяк не було”, “Маємо, що маємо”, “Жиємо, як жиється”. Частина цих слів є мовними ідентифікаторами відповідного проміжку часу, що свідчить про взаємозалежний характер процесів формування часових мовних ідентифікаторів та появи нових семантичних конотацій.

Третій розділ дисертаційного дослідження “Поповнення словникового складу української мови новими лексичними одиницями” присвячено вивченню активних лексико-семантичних процесів, результатом дії яких є поповнення словникового складу мови сучасної художньої прози новими лексичними одиницями: запозиченнями, жаргонізмами, реактивованими лексичними одиницями.

Узагальнено результати відомих теоретичних студій з цього питання, з’ясовано зміст дефініцій основних понять дисертаційного дослідження (“запозичення”, “жаргон”, “сленг”, “лексична реактивація”), встановлено їхні парадигматичні відношення з термінами, які активно вживаються у сучасній лінгвістичній науці (“зовнішні входження” – “запозичення” – “етранжизми”, “жаргон” – “арго”, “жаргон” – “молодіжний жаргон” – “сленг”, “соціально детерміновані субмови” – “жаргонні субкоди” – “субстандарт”, “лексична реактивація” – “явище мовного відродження” – “активізація” – “актуалізація”, “реактивовані лексеми” – “відроджена лексика” – “відроджені застарілі слова”).

Активізація процесів запозичення, жаргонізації, лексичної реактивації в сучасній українській мові зумовлюється дією відповідних екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів. Процес запозичення детермінується, з одного боку,  змінами в суспільно-політичному, економічному, культурному, освітньому житті українського суспільства, а з іншого – викликаний потребою в засобах чіткої однозначної або експресивної номінації, тенденцією до уникнення полісемії, потребою нейтралізувати національну специфіку, протиставити певні групи або мовців довкіллю чи ідентифікувати, завуалювати поняття (прагнення до евфемістичних замін).

До екстралінгвальних факторів процесу жаргонізації належать: зміни в соціальній структурі суспільства (виникнення нових соціальних груп, зміна генерацій, зростання ролі певних професійних, соціальних, корпоративних груп та субкультур), психологічний стан суспільства, трансформація суспільних цінностей (“матеріалізація”),  вплив масової культури  та ін.

Серед факторів активізації реактивованих лексичних одиниць виділяються: зміни у суспільно-політичному житті, демографічні зміни (активні міграційні процеси в країні), зміни умов функціонування української мови, а також тенденція до деколонізації, ідентифікуюча функція слова, явище “стилістичної транспозиції” тощо.

Важливу роль відіграють екстралінгвальні фактори, які детермінують вербальні особливості сучасних прозових текстів і пов’язані безпосередньо із постаттю самого автора (освіта, професія, уподобання, риси характеру, місцеперебування та постійного проживання), орієнтацією на певного читача (за рівнем загальної ерудиції), трансформацією естетичних цінностей, тематичними особливостями творів та характеристиками персонажів (вік, професія, соціальний статус, місцеперебування).

Екстралінгвальні чинники зумовлюють не лише частотність вживання відповідних мовних засобів, але й тематичну належність лексичних одиниць. Запозичення репрезентують такі тематичні групи: суспільно-політична сфера (паблік рілейшнз, яппі,  іміджмейкер, інтерв’юєр, піар); економічна сфера (бренд, супермаркет, дистриб’ютор); засоби зв’язку, ЕОМ (сі-ді, веб-камера, сайт, онлайн, пейджер); культура (арт-бізнес, чілаут-рум, ді-джей); побут (єврофенстер, фритюрниця, круасани, чизбургери); реклама та засоби масової інформації (більборди, промоушен, слоган, папараці); спорт (сноубординг, дайвінг, віндсерфінг, боулінг); мода (прет-а-порте, бутик).

Соціолектна база жаргонізмів, які вживаються у мові сучасної української художньої прози, охоплює елементи мови  програмістів та користувачів персональних комп’ютерів (чайник, комп, мишка), працівників міліції (зазнімкувати, натискати, підсніжник), автомобілістів (тромб, цеглина, поцілунок), жаргону кримінальних злочинців (хавіра, корефан, ксива, базар), армійського жаргону (вертушка, дикі гуси, тюлені, школа гладіаторів), молодіжного сленгу (зварганити, втикати, предки, енка, лаба) та ін.

У досліджуваних текстах високочастотними реактивованими лексичними одиницями є: канапа, карафа, канапка, світлина, фотель, пігулка, філіжанка, тека, наплічник, горнятко, вар’ят, гелікоптер, слоїк; менш частотні: рурка, шинквас, пантофля, число, летовище, хідник, уродини, румовище, орифлама, штиб, амбасада, однострій, пугар; низькочастотні: симпатик, кав’яр, сиротинець, тартинка, триб, дармовис, підсоння, шкалик тощо.

Високий ступінь частотності мають запозичені та жаргонні лексичні одиниці на позначення осіб та географічних об’єктів (тінейджер, бой-френд, леді-френд, прес-вумен, мем, леді, мадам, місіс, совок, гомосовєтікус, Вайт-гауз, Юкрейна, труба, рулетка, царське село).

Функціонування в мові сучасної художньої прози нових лексичних одиниць (жаргонізмів, запозичень та реактивованих лексем) супроводжується змінами їхньої семантичної структури й стилістичного статусу.

У четвертому розділі “Рефлексивність мови сучасного прозового тексту” вивчено специфіку явища “мовної рефлексії”, з’ясовано типові моделі рефлексивів у вербальній структурі сучасного прозового тексту та визначено їхні функціональні особливості, виявлено основні тенденції розвитку мови української прози та встановлено основні функції лексичних одиниць, які є результатами дії відповідних лексико-семантичних процесів.

У вербальній структурі українського прозового тексту кінця ХХ – початку ХХІ століть мовна рефлексія виявляється шляхом актуалізації типових для зазначеного хронологічного періоду моделей рефлексивів, які репрезентують оцінку (головним чином, негативну) процесів запозичення та лексичної реактивації:“Такі пісні сучасною дурною новомовою іменують “хіт сезону” (Є.Кононенко),“Дісталося від нього як ляхам, так і кацапам, на місце яких він саджав наші, питомі й кукібні відповідники. Не “землянику” й не “трускавки”, а “суниці”. Не “білку” чи “вивірку”, а праслов’янську “білицю”. Складніше було з “бутербродом”. Відкинувши його, разом із “канапкою” й “сендвічем”, Бурдик спинився на “хлібі з маслом”, як продуктивній моделі, але не знайшов, де встромити сир, ковбасу чи рибу, і відсунув на сприятливіший час. Поморочився він і з “утєчкой мозгов”, на яку не було управи. Зате породив “м’язобіль”, як замінник ворожої нам “крепатури” (В.Діброва); тлумачать значення та походження (“народна етимологія”) запозичених, реактивованих лексичних одиниць, жаргонізмів, термінів: “...почав жувати цілком несмачного бутерброда, що заслуговував назви канапки – я ніби шматок оббивки якоїсь старої канапи жував” (В.Шевчук), “ – Я адвентистка сьомого дня. Те, що ви кажете, мені доходить на сьомий день” (В.Шкляр); “Нінон сиділа у новому клозеті. Воно, звичайно, якось не заведено (і це правильно) привертати увагу широкої громадськості до такого інтимного місця. Недарма ж і назва його походить від англійського “closed”, тобто “зачинено” (М.Медникова), “Скидаючи на руки хостес (так назвалися дівчата, що працюють у гардеробі) норкове манто, вона голосно керувала процесом своєї появи” (І.Роздобудько), “ – Ти ось таке скажи: працюєш? – Вчуся. Сорок п’ята бурса. ПТУ, в смислі” (А.Кокотюха); вказують на сферу функціонування: “На медичному жаргоні дію внутрівенної ін’єкції хлористого кальцію називають “парниковим ефектом” (Л.Баграт), “Потім Антонові пригадалося, що на жаргоні повій звідники іменуються “котами”. Слово їм сподобалося, коротке й містке” (А.Кокотюха).

Окрім реакцій носіїв мови на зміни, яких зазнає мовна система (поверхневий рівень мовної свідомості),  враховувався і  безпосередній вплив змін словникового складу на формування нової мовної парадигми (глибинний рівень мовної свідомості). Так, активізація відповідних лексико-семантичних процесів зумовила функціонування у сучасних прозових текстах синонімічних рядів (“загальновживана лексема – жаргонізм – термін”, “запозичена лексична одиниця – реактивована лексична одиниця”:“Так і сказав, кобіта, дєвка, тьолка, чувіха, полонізми і русизми, вульгаризми і арготизми, одним словом, вишуканий синонімічний ряд” (С.Процюк); ряди “різночасових” синонімів, зокрема поєднання в одному контексті слів з однаковим значенням, проте з різною частотою вживання тощо:“ – Дякую, Віко, твої канапки дуже класні, або як треба казати? Кльові? – Прикольні” (Є.Кононенко),“Кльово” – так говорили в роки їхньої молодости, а ще “кайфово”, – замість сьогоднішнього “класно”, “ульотно”, замість колишнього “ловко” і “файно” (М.Гримич)); творче переосмислення існуючих словесних комплексів: заміною одного з компонентів іншомовним відповідником (“Часто Марина бачила бізнесменшу в скандальних хроніках програми “Хто-є-ху?”, в найнеймовірніших сюжетах” (І.Роздобудько)), іншостильовою одиницею (“Ліпше гнати казочку про солом’яного бичка, аніж мовчати” (В.Шкляр) –  жаргонізм “гнати – повідомляти інформацію сумнівної істинності” (УМСС, 17) та народний фразеологізм “казка про солом’яного бичка”), словами з “модною” семантикою (“ – Нє, ще їдемо! – з радісною дурковатістю заперечив Інжектор і виплюнув собі під ноги жувачку. – Реве та стогне “джіп черокі”...” (В.Яворівський), “ – Мені підлікуватися треба! – Ов-ва! Менеджер, спортсменка, красуня і – на тобі!” (О.Винокуров), “Щоб мене мером обрали, коли брешу” (В.Слапчук)), появою додаткових компонентів або передачею відповідного змісту іншими мовними одиницями (“– Палиш? – Мінздрав був би незадоволений” (А.Кокотюха), “Спочатку – на верхній замок, потім на нижній, нарешті, взяла двері на ланцюжок, пояснила приятелеві гостя: –  Наша міліція нас не береже” (А.Кокотюха), вживанням стійких словосполучень у поєднанні з нетиповими для них означеннями (“Краще зупинитися в європейському чистому полі, ніж у нашому п’ятизірковому готелі” (С.Бортніков) – постійний епітет “чисте поле” поєднується з означенням “європейський”, яке протиставляється означенню “наш” (Україна « Європа), що, у свою чергу, зумовлює зміну акцентів (наш « європейський, готель « поле)), зміною семантики усталених словесних комплексів: явище енантіосемії (“Бамбула замовк. – Щось твоя дахівка перестала сипатися, –  позіхнув Костик. – Чи то вже кінець?” (К.Москалець) – пор. “дах їде”); використання загальноприйнятих скорочень в іншому значенні (“Ця неймовірна історія, про яку я хочу вам розповісти, трапилася зі мною торік, минулої весни, до н. е. (до н. е. – це коли я ще затято читала детективи, причому всі підряд)” (Л.Черненко)); взаємодію різних за походженням, стильовими особливостями слів у межах певного контексту:“Може, зайнятися гімнастикою? Прохолодний душ, фрістайл, джакузі? Попу в ополонку!.. Язиком лизни сокиру, сноубордист віскривий” (А.Морговський).

Автори залучають новий лексичний матеріал також шляхом лінгвістичних експериментів: вичленовуванням у лексичній одиниці компонента, який функціонує  як самостійне слово в українській мові і вживання якого супроводжується певними асоціаціями: “Я не беруся сперечатися. Я вже все сказав. Але й доморощеному фе-мінізму потакати не збираюся” (В.Слапчук); “Вессон зупинив “могилу” біля першого-ліпшого ресторанчика, назву якому придумав абсолютно глухий чоловік – “Кака-ду” (В.Шкляр); субституцією ненормативної лексики:“Може, й справді сказати Г.С., хай відшиє його на ху ... тір Михайлівський, чимдалі з моїх очей” (В.Шкляр); обігруванням прямого та переносного значення слів:“ – Ножичок, до твого відома, тупий. – Весь у хазяйку” (А.Кокотюха); зіставленням значення загальновживаної та функціональнообмеженої лексичних одиниць: “ – Коротше, давай без понтів. Тут усі круті, –  ображено сказав він. – Я можу дати тобі бригаду. – Тракторну? – спитав я. – Дуже багато буде шуму, – Тупий Сміт пирснув у кулак. – Ні, комбайнерів, – не розгубився Іб. – Які косять і молотять відразу” (В.Шкляр); творчим опрацюванням явища паронімії, омонімії (зокрема міжмовної омонімії): “Але найневтішніших слів удостоїлися, певна річ, податківці й представники інших органів, які Федотич чи то жартома, чи то через необізнаність вперто називав не фіскальними, а фекальними” (С.Бортніков),         “ – Гей, ви! – ми з Максом здригнулися. Хоча ми й не “гей”, але, без сумніву, зверталися до нас” (В.Слапчук),“А як жінка не така, то її ота сама любов неодмінно перетворить на статеву ганчірку, як дотепно пропонує дослівний переклад з російської” (Є.Кононенко).

Функціональне призначення рефлексивів полягає в усуненні потенційних лексико-семантичних труднощів у вербальній структурі сучасного прозового тексту, створенні сприятливих умов для асиміляції некодифікованих та іностильових лексичних одиниць, подоланні лінгвокреативного відмежування генерацій тощо.

Лексичні одиниці, які є результатом дії активних лексико-семантичних процесів, вживаються у мові сучасних прозових текстів з метою передати специфіку мови української діаспори, громадян за кордоном, особливості мовлення окремих соціальних верств, маркування професійної, освітньої, вікової належності, рівня інтелектуального розвитку, загальної ерудиції та соціального статусу, географічної, територіальної ідентифікації.

Мода на інтертекстуальність у досліджуваних текстах репрезентується перемиканням мовних кодів: “Якщо ще є шинка – вийде взагалі sweet English breakfast of bacon and eggs” (С.Пиркало), “Якби Валька читала журнал “Генеза”, вона висловилася б так: “Моя проблема дуже ясна – як, рухаючись у просторі епістеміології інтерпретацій, вийти на рефлексію над екзегезою, над історичним методом, над психоаналізом, над феноменологією релігії, щоб вона зачепила, оживила і, якщо можна так сказати, гуманізувала онтологією розуміння” (М.Медникова), “Поки у тата не відібрали мікрофон, задаю останнє питання...” (В.Слапчук). Відзначаємо також тенденції до інтернаціоналізації, дерусифікації, інтелектуалізації, вульгаризації, стереотипізації.

У висновках узагальнено результати дослідження. Мова української художньої прози кінця ХХ – початку ХХІ ст., порівняно з попередніми часовими зрізами, зазнала суттєвих змін, які викликані дією активних лексико-семантичних процесів, зокрема запозичення, жаргонізації, лексичної реактивації, детермінологізації, а також формування нових значень, нових семантичних конотацій та часових мовних ідентифікаторів кінця ХХ – початку ХХІ ст. тощо, актуалізація яких у вербальній структурі прозового тексту зумовлена дією екстралінгвальних факторів логіко-психологічної та соціально-історичної природи, інтралінгвальних факторів, що більшою чи меншою мірою детермінують інтенсивність розглянутих нами лексико-семантичних процесів не лише в мові художньої прози, але й  у сучасній українській літературній мові.

Особливості аналізованих лексико-семантичних процесів у мові української художньої прози кінця ХХ – початку ХХІ ст. полягають у зміні кількісних та якісних параметрів (зокрема, джерела запозичень, питомої частки запозичень з мов-донорів, лексико-граматичних класів запозичених слів,  специфіки освоєння запозичень, складу соціолектної бази,  характеру процесу детермінологізації тощо).

Процеси, результатом дії яких є поповнення словникового складу мови новими лексичними одиницями, супроводжуються також змінами у семантичній структурі слів, слововживанні, видозміною стилістичного статусу, реалізацією словотвірного потенціалу.

У вербальній структурі художнього тексту виявлено дію протилежних тенденцій (вульгаризація « інтелектуалізація (елітаризація), європеїзація « народництво, русифікація « дерусифікація, естетизація « деестетизація), на тлі яких відбуваються відповідні мовні процеси (запозичення « лексична реактивація, жаргонізація « детермінологізація). Протидія відповідних тенденцій виявляється не лише у відборі мовних засобів (реактивовані лексичні одиниці, кальки « запозичення), але й у графічному оформленні (суржикова аура  слововживання « спроба українізувати лексикон антисоціальних угруповань).

Встановлено, що  сучасний прозовий текст зазнає також впливу  тенденцій, притаманних розмовно-побутовому мовленню та текстам публіцистичного стилю (тенденція до економії мовних зусиль та тенденція до стереотипізації).

Наголошено на системному характері дії активних лексико-семантичних процесів у мові сучасної української художньої прози: зміни в одній ділянці лексико-семантичної системи породжують зміни в іншій (масовий характер процесу запозичення ® інтенсифікація процесу реактивації лексичних одиниць; зміни у семантичній структурі ® реалізація нових, потенційно закладених у мові, синтагматичних та парадигматичних відношень тощо).