ТЕЛЕВІЗІЙНІ НОВИНИ В ПОЛІТИЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ: ЖАНРОВА ТИПОЛОГІЯ, ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА, ВЗАЄМОДІЯ З АУДИТОРІЄЮ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її новизну і практичне значення, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дисертації, методи дослідження, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми. Показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Подано відомості про апробацію отриманих результатів, особистий внесок здобувача і кількість його наукових публікацій.

Основна частина дисертаційного дослідження складається із трьох розділів, перший розділ містить два підрозділи, другий – три, третій розділ складається із чотирьох підрозділів.

У першому розділі – „Методологічні засади дослідження телевізійних новин” – подано огляд літератури за темою дисертації, окреслено головні віхи розвитку наукововї думки щодо досліджуваної проблеми, оглянуто найвпливовіші парадигми у вивченні телевізійних новин і, з огляду на це, проаналізовано сучасний етап фукнціонування телевізійних новин в Україні.

У першому підрозділі першого розділу – „Політологічні і соціологічні моделі аналізу телевізійних новин”- ретроспективно проаналізовано головні причини дискусії навколо ролі і функцій теленовин у двох площинах - суспільній та індивідуальній. Визначено головні характеристики телевізійних новин: вони містять у собі елемент нового знання про суспільно важливі явища і процеси, мають селективну природу (завжди відібрані у часі і просторі), мають полісемічний зміст (оскільки одна новина містить кілька нових тем і часто у кожній новій темі міститься також по кілька тем), є сумою думок\знань, поглядів (не лише героїв,  присутніх у програмі, а й самих журналістів, які готували програму, з огляду на те, що програма новин - завжди колективний продукт), взаємозалежні зі своїми героями, і мають  властивість перетворювати невідоме на відоме.

У другому підрозділі першого розділу – „Моделі управління комунікацією через телевізійні новини”- оглянуто головні типи комунікативних процесів, властивих сучасним суспільствам (і ліберальні, і недемократичні), оглянуто головні доктрини свободи ЗМК, проаналізовано найважливіші характеристики комунікативних процесів і доведено, що тип управління комунікацією в Україні тяжіє до авторитарного типу (або так званої „моделі адміністративної демократії)”. Особливо відчутно це позначається саме на теленовинах: реалією їхнього функціонування став контроль за змістом інформації, існування рекомендацій, як висвітлювати ту чи іншу подію, яку новину замовчувати, кого із дійових осіб показувати, кого – ні. Зі сфери телекомунікації в Україні випадає процес „зворотнього зв’язку” з аудиторією. Це полягає не тільки в тому, що зміст теленовин проектують зовні, а не на потребу глядача, але й у відсутності механізму публічних дискусій із залученням експертів та широкої громадськості.  Доведено, що теленовини в Україні не в змозі повною мірою виконувати   функції: інформування (переважно вони інтерпретують, дають оцінки, нав’язують моделі поведінки, а не повідомляють громадськості правдиві факти), критики, контрольної (є сенс говорити про брак експертних оцінок подій або дій тих чи інших осіб з боку „моральних авторитетів” як в українських  теленовинах, зокрема, так і у ЗМК загалом), артикуляції та інтеграції (не забезпечено можливості вільно вислюватись представникам полярних політичних та громадских організацій, об’єднувати однодумців і, навпаки, давати можливість для дискусій противникам). У  підсумку – теленовини самі намагаються бути „гравцями” на політичному полі, відстоюючи інтереси певних політичних груп, а не громадськості, ретранслюючи їхні погляди, замовчуючи деякі факти та ігноруючи альтернативні думки. Ми виходили з того, що жодну з моделей управління комунікацією не можна вважати ідеальною з точки зору  функціонування новин, адже надмірна комерціалізація і сліпе слідування смакам аудиторії так само може шкодити редакційній лінії, як і залежність від влади. Однак вважаємо, що завдання журналіста теленовин - здоровий скептицизм в оцінці подій, явищ, особистостей, а роль ЗМК загалом полягає у відстоюванні інтересів суспільства.

У другому розділі – „Типологія телевізійних новин” – досліджено теленовини як тип дискурсу, оглянуто принципи відбору новин для телебачення, наголошено на важливості візуального чинника у телесюжетах, проаналізова                      но особливості мовного режиму українських теленовин, оглянуто і доповнено головні жанри, притаманні програмам теленовин.

Перший підрозділ другого розділу – „Суперструктури в теленовинах. Походження і відбір теленовин” – доведено, що теленовини не можуть бути нейтральними, адже вони не можуть потрапити до програми поза свідомістю комунікаторів, відтак – намагаються конструювати реальність. Теленовини ми вивчаємо як тип дискурсу (судження на основі ціннісного досвіду, способу мислення та ідеології). Також у цьому підрозділі визначено головні категорії, за якими інформація набуває цінностей новини (близькість, релевантність, амплітуда, драматизм, етноцентричність, емоційна вибуховість, оперативність, повнота, точність, збалансованість). Визначено структурну одиницю відбору новин – „подію”, окреслено головні типи подій (ключові, типові, тематично пов’язані), класифіковано „фізичні” і „людські” джерела новин.

У другому підрозділі другого розділу – „Зображення і слово в теленовинах. Мовний режим теленовин в Україні”  – показано, що телевізійне спілкування соціально опосередковане і завжди відбувається на певній соціальній дистанції, яка відділяє комунікатора від адресата повідомлення. „Прямий інформаційний контакт” у телекомунікації, коли повідомлення передається фактично з вуст у вуста, відбувається вкрай рідко. Зазвичай, повідомлення долає етапи редагування, контролю, зазнає технічних правок, і при цьому його зміст коригують, структуру - змінюють, а на характер його звучання впливають також особливості озвучування тексту журналістом та технічні умови передавання його в ефір.

Доведено, що специфіку спілкування комунікатора з аудиторією у теленовинах  визначає і безмежність аудиторії:  комунікатор не бачить своєї аудиторії, він не може реагувати на її ставлення, але досвідчений мовець може уявити, як глядач відреагує на те чи інше висловлювання. Телевізійна аудиторія не лише розкидана у просторі - вона розпорошена психологічно, вона може не мати спільних мотивів, інтересів, мети, тому в умовах телебачення виступ потрібно побудувати так, щоб зацікавити глядача відразу. Вибудовуючи лінію спілкування з аудиторією, телекомунікатор повинен  захопити увагу найменшої групи -  сім’ї, яка зазвичай сидить перед телевізором. Особливість телекомунікації полягає в тому, що люди, які програму переглядають, оцінюють її спільно, тому програму комунікатор в теленовинах має будувати так, щоб постійно підтримувати глядацький інтерес. І з огляду на те, що аудиторія телебачення дуже розмаїта, комунікатор повинен орієнтуватись на дуже різний рівень глядачів.

Наголошено, що телевізійні новини мають аудіовізуальну природу, відтак, функціонально-семантичні особливості мовлення і стилістичні прийоми, що їх використовує комунікатор, слід розглядати в екранному контексті. Комунікатор повинен відкинути стереотипи письмової мови як на рівні вибору лексичних засобів, побудови синтаксичних конструкцій, так і на рівні пошуку стилістичних фігур і прийомів виразності. Але головними змістовими компонентами журналістського тексту в теленовинах є відповіді на п’ять запитань: хто? що? де? коли? як? Окремо проаналізовано мовний режим функціонування теленовин і доведено, що в Україні теленовини працюють в екзоголосній ситуації, коли державною мовою є українська, але нарівні з нею новини виходять і російською, що ускладнює процес виробництва теленовин.

У третьому підрозділі другого розділу – „Інформаційні телевізійні жанри: відеоповідомлення, телерепортаж, телеінтерв’ю, телеогляд, розслідування, телеетюд” – проаналізовано найпоширеніші жанри, що їх використовують у програмах теленовин. Це - усне повідомлення (у телевізійних новинах - також коротке відеоповідомлення), телевізійний репортаж, відеозвіт, телевізійне інтерв’ю, розслідування, телеетюд (замальовка). Найдосконалішим типом телевізійного репортажу ми вважаємо прямий телерепортаж. Він є вершиною професійної майстерності телерепортера (адже у прямому репортажі не буває „дублів”), і становить найбільший інтерес для глядача: дає йому можливість відчути причетність до події,  пережити її в той момент, коли вона відбувається.

Наголошено, що запорукою ефективності програми телевізійних новин загалом є широке використання різножанрових сюжетів, присутність у випуску усіх авторів програми (окрім ведучого, важливими є і журналістські „стенд-апи”) і якомога більшої кількості „героїв” („синхронів”) та ексклюзивної інформації.

Третій, заключний розділ дисертації – „Технологія виробництва телевізійних новин”. Тут  розглянуто мету і зміст виробництва теленовин, подано визначення комунікатора в теленовинах, окреслено типову редакційну структуру програми теленовин, проаналізовано головні інструменти її верстки та доведено, що теленовини взаємозалежні зі своєю аудиторією.

Перший підрозділ третього розділу – „Мета і зміст виробництва телевізійних новин. Явище комунікатора в теленовинах” – присвячений аналізу мети і змісту теленовин та явищу комунікатора. Головною метою професійної діяльності комунікаторів в телевізійних новинах є швидке і якісне інформування аудиторії про головні події дня. Однак комунікаторам доводиться працювати під впливом потужних „сил тиску”, які цю діяльність спрямовують. До процесу підготовки програми теленовин входить активний інформаційних пошук, інтенсивна творча групова діяльність на вербальному рівні, створення складної візуальної метафори, зйомки нового матеріалу. Цей процес потребує від авторського колективу високої комунікативної активності, здатності керувати і організовувати людей для досягнення певних результатів за дуже короткий термін (новини іноді виходять в ефір щогодини). Індивідуальне мислення творчих працівників під час цього процесу стає груповим, і загалом, творчість працівників телевізійних новин має індивідуально-груповий характер.

У другому підрозділі третього розділу – „Редакційна структура програми теленовин” – доведено, що найпримітнішою рисою редакційного колективу програми теленовин є командність. Команда має спільні історію, норми, майбутнє, але головне -  у ній  чітко поділені ролі, вона „зіграна”, має прозору мету, і задовольняє такі потреби особистості як причетність, повага, успіх, навіть якщо цей успіх спільний. Саме робота у команді викликає до життя інтегративні якості співробітників редакції теленовин: коли кожен з них, як людина, що має певну суму знань, умінь, володіє певними навичками і своїм особливим талантом, у спільній, командній, праці здобуває нові якості і можливості.

У третьому підрозділі третього розділу – „Випуск теленовин: планування, верстка, візуальне оформлення. Технологічний ланцюг: від виникнення ідеї сюжету до виходу в ефір” – показано, що ефективність і якісність інформування у програмі телевізійних новин покликана забезпечити верстка - ескіз програми, за яким працює випускова група та журналісти. Цим терміном також описують процес встановлення мас-медіа порядку важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у програмі новин. Разом з особистою довірою до ведучого новин, саме верстка структурує інформаційний день у свідомості глядача і формує сприйняття телебачення як найнадійнішого джерела інформації (варто лише загадати вислів „Таким був сьогоднішній день”, яким американський телеведучий Волтер Кронкайт закінчував вечірні новини).

Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (або подієву), де одиницею виміру є подія і її значимість, та блокову - її інструментами є блок, рубрика, серія. До інструментів верстки також належать ексклюзивні повідомлення з місця подій, сенсації, елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти), вибір „ефектного контексту”, анонси, внутрішньопрограмні анонси, „шапки”, „відбивки”, повідомлення про курси валют, погоду тощо.

Доведено, що успіх програми телевізійних новин  - в умілому поєднанні подієвої верстки з блоковою. Обов’язковими у програмі теленовин є серіали та спецрепортажі. А професійна майстерність телерепортера полягає у вмінні опинитись зі знімальною технікою на місці суспільнозначимої, цікавої події,  разом із оператором відібрати, зафіксувати і вибудувати низку кадрів (або візуальних метафор), які б давали чітку картину того, що відбувається, відшукати і зафіксувати на камеру враження очевидців, доповнити це лаконічною розповіддю про зміст події.

На основі аналізу програми теленовин шести українських телеканалів  (Інтер, „Новий Канал”, Перший Національний, СТБ, „Студія „1+1”, ICTV) за сімома критеріями (комунікативна позиція авторів, характер комунікативного послання, форма впливу на глядача, до кого апелює програма, стиль спілкування ведучих, люди в кадрі, ймовірна аудиторія програми) зроблено висновок, що програми новин на цих українських телеканалах подають мало ексклюзивної інформації, демонструють тривіальний відеоряд або він взагалі є „вторинним” щодо тексту,  показують однакові інтерв’ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи кут подачі матеріалу, мають композиційні вади - бракує „стенд-апів”, синхронів, як для телесюжетів - забагато тексту, залучають мало експертів.

Четвертий підрозділ третього розділу – „Аудиторія теленовин: взаємовплив і взаємозалежність” – присвячений особливостям спілкування комунікатора в теленовинах з реципієнтами. Визначено, що ефективність комунікації в умовах телевізійних новин – це процес,  під час якого аудиторія засвоює, осмислює отриману інформацію, що, зі свого боку, призводить до змін (позитивних функціональних, тобто, таких, що розвивають, доповнюють, або, навпаки, деструктивних, таких, що шкідливо впливають). Власне новинами є лише ті повідомлення випусків новин, які глядач запам’ятав. З критеріїв ефективності інформування ми виокремлюємо прагматичну адекватність, небанальність і декодованість повідомлення.

Доведено, що найефективнішим методом комунікації у телевізійних новинах, на нашу думку, є залучення. Його зміст полягає в тому, що комунікатор, проникаючи у світ адресата, і сам є відкритим для його проникнення. Залучення покликане поглибити взаємодію з глядачем, спільну творчість. Головною моделлю телеспілкування може стати діалог, основою якого є ставлення до співрозмовника як до особистості, чесне інформування,  відсутність спроб приховати чи урізати важливі відомості, а також знання інтересів, потреб, вимог своєї аудиторії.