ГЕНДЕРНАЯ КОНЦЕПТОЛОГИЯ: ЯЗЫКОВАЯ РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ КОНЦЕПТОВ «ДОМ» И «ЛЮБОВЬ» В ЖЕНСКОЙ ПОЭЗИИ : ГЕНДЕРНА концептологія: Мовної репрезентації концепту «ДІМ» І «ЛЮБОВ» У ЖІНОЧОЇ ПОЕЗІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено методи дослідження, його об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів.

У першому розділі „Лінгвістична гендерологія як галузь лінгвістичних знань” представлено аспекти вивчення гендерної проблематики, проаналізовано актуальнi питання лiнгвiстичної гендерологiї: диференціювання гендерних дослiджень та фемiнiзму, андроцентричнiсть мови, гендерлект, гендернi стереотипи та асиметрії, їх репрезентація в мові.

У результаті вивчення проблем лінгвістичної гендерології доведено:

·           гендерну проблематику необхідно розглядати, враховуючи фактор рідної культури й мови;

·           віділено ряд принципових положень, що сприяють диференціації фемінізму й гендерних досліджень. На відміну від американської та європейської гендерології пострадянський гендерний дискурс включає феміністські, жіночі й чоловічі дослідження, які набувають у просторі гендерології нових форм і нового змісту;

·           людина у процесі соціалізації відчуває на собі вплив гендерно маркованих структур мови. Зафіксовані у мові патриархатні стереотипи нав’язують її носіям відповідну картину світу;

·           мова є ефективним засобом формування стереотипних уявлень про гендер, в той же час саме у мові й через мову відбувається переосмислення стереотипів;

·           поезія здатна долати обмеження, зумовлені стереотипізацією (зокрема – гендерною) масової свідомості.

Поетичний текст «чинить опір» стереотипам, які є спрощеними когнітивними схемами. Це дозволяє моделювати у просторі поетичного тексту зміст концептів, які є основою поетичної картини світу.

У другому розділі „Концепт. Концептосфера. Мовна картина світу” розглянуто питання термінологічного апарату когнітивної лiнгвiстики, досліджено принципи концептуального аналiзу з погляду гендерної концептологiї.

У результаті проведеного дослідження було виявлено:

·        лінгвокультурний концепт є багатомірним ментальним комплексом, який відзначено етнокультурною специфікою. Ознаки концепту визначаються через сукупність лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників. Оптимальний доступ для вивчення й опису природи концепту забезпечує мова. Частіше реалізація концепту в мові відбувається через слово, а саме слово отримує статус назви концепту — мовного знаку, що передає зміст концепту найбільш повно та адекватно. Однак слово як елемент лексико-семантичної системи мови завжди розглядається у складі тієї чи іншої лексичної парадигми;

·        концептуальний аналіз художніх текстів дає змогу одержати відомості про універсальні та ідіостильові характеристики мовної картини світу поета (письменника); у кожному конкретному тексті збагачені авторською інтерпретацією концепти реалізуються по-різному, при цьому зберігаючи основне концептуальне ядро;

·        в умовах тексту концепт може оцінюватися як „стиск” смислового коду. Текст у такому випадку є апеляцією до концептів;

·        концептуальний аналіз художніх текстів у межах гендерної концептології дозволяє реконструювати гендерні ознаки поетичної картини світу, що сприяє заповненню гендерних лакун у змісті констант слов'янської культури.

У третьому розділі „Гендернi ознаки концепту “Дiм” розглянуто метагендерне й гендерне смислове наповнення ядра й поля концепту “Дiм”, проаналiзовано найбiльш значущі гендернi ознаки концепту: „бездомність”, „дім – кохана людина”; а також явище iмбрикацiї (‘часткове накладання концептів’; термін Ю.С. Степанова, від лат. imbricatio —„укладання черепиці на дах”) концептiв “Дiм” — “Любов” у поетичних творах Б. Ахмадулiної.

Проведений аналіз засвідчив, що концепт „Дім” посідає в наївній мовній і концептуальній слов'янській картинах світу центральне положення, він є критерієм моральної оцінки людини.

Ролі статей споконвіку визначалися відповідно до „місця” кожної з них: простір жінки ототожнювався з будинком, а зовнішній світ належав чоловікові. Гендерні ролі жінки в стереотипному уявленні обмежуються ролями „хранительки домівки”, дружини й матері.

У сучасній жіночій поезії нами було виділено дві найбільш значущі ознаки концепту „Дім”, що корелюють одна з одною і які ми можемо вважати кардинально невідповідними стереотипному уявленню про місце жінки в домі й про роль дому в житті жінки: бездомність і дім – кохана людина.

Гендерна ознака „бездомність” виділена й розглянута в поезії всіх п'яти поетес з урахуванням ідіостильових особливостей кожної авторки:

·     лірична героїня Белли Ахмадуліної не має власного обжитого нею простору дому, дім сприймається як тимчасовий притулок, найчастіше це і зовсім — чужий дім. .Лірична героїня — гостя в чужому домі, вона „вживається” в дім на короткий проміжок часу, щоб незабаром покинути його (Последний раз живу я в странном доме, / чужом, как все дома, где я жила). Ознака „бездомність” розповсюджується й на дім, досягаючи, таким чином, свого абсолюту в оксюморонах „бездомний дім”, „дім – не для життя”;

·     у ліриці Новелли Матвєєвої створено образ ліричної героїні-мандрівниці, для якої природним є стан бездомності. Дім сприймається як органічна частина зовнішнього простору (Я только спою: «Дорога — мой дом», —  / И дальше / в путь / ухожу…). Дім, який не є початком шляху, викликає у поетеси подив і неприйняття (Странно мне знать, / Что никто из дома не выйдет, / Синих тропинок, / Белых дорог не увидит);

·     лірична героїня Лариси Міллер бездомна й безпритульна, як і ліричні героїні Н. Матвєєвої і Б. Ахмадуліної. Створений поетесою образ ліричної героїні-мандрівниці перегукується з мандрівницею Н. Матвєєвої. Проте для ліричної героїні Л. Міллер бездомність хоч і неминуча, але обтяжлива, болюча (А у нас ни двора, ни кола. / Тихо таем с тобою в ночи — / Пришлый люд. Ни к кому и ничьи). Авторка використовує опозицію свій — чужий, слова й звороти з семантикою „бездомність”; видові концепти затишок, дах, поріг послідовно втрачають своє ціннісне значення за допомогою предикатів розпадеться, згинуть, немає. Дім у віршах Л. Міллер — „утлый”, „висит в воздухе”, „временно слеплен”, „притулился между пропастями”;

·     дім у поезії Ніни Павлової може осмислюватися через опозицію свій / чужий. Н. Павлова визначає свій простір (дім, подвір’я) як такий, що прив'язує до себе, сковує, обмежує свободу. Свій (обжитий) простір переживається як чужий. А чужий (чужа, далека країна) — стає своїм. Дім у Н. Павлової може бути „спаленим”, тобто таким, що згорів на вогнищі людських пристрастей; дім корелює з душевною спустошеністю ліричної героїні (Не взбегай так стремительно на крыльцо / моего дома сожженного). Лірична героїня ототожнює себе з „перекати-небо” за аналогією з „перекати-поле” (я устала быть перекати-небо…), протестує проти бездомності (Как всякая женщина, / я кровожадна — я жажду крова);

·     у поезії Ніни Іскренко можна охарактеризувати концепт „Дім” як „КВАЗІдім”. Дім Н. Іскренко — залізобетонний, тісний, холодний у своєму бездушші, задушливий (оказывается что всего холодней / не во льду не на Таймыре / а в пустой городской квартире / где кроме зеркала канарейки / Рабиндраната Тагора / И поговорить не с кем). Поетеса тонко відчуває й передає у своїх віршах „нарубленість” і „подрібненість” людського світовідчуття, де і людина, і дім є безособовими і вульгарними (Домов так много / Все аккуратные симметричные как спичечные / <...> Люди живут густо и параллельно как спички / Спички рук повисших на тонком шнурке перил / Отпечатки спичечных пальцев на кнопке лифта / Спички ног над головой / Спички шей под ногами).

Ознака „бездомність” визначена як основна гендерна ознака концепту „Дім” у сучасній жіночій поезії і стисло може бути виражена рядками Лариси Міллер: Я живу в нигдее / Пустотой владея...

У процесі дослідження виділено й проаналізовано ознаку концепту „Дім”, визначену нами як „дім – кохана людина”. Основний зміст цієї ознаки полягає в тому, що дім не є конкретним, він ідентифікується не як будівля або місце для житла; дім знаходиться там, де є кохана людина, і навіть більш того — кохана людина і є дім для ліричних героїнь у поезії Белли Ахмадуліної (День-деньской, / ночь напролет я влюблена была — / в кого? во что? / В тот дом на Поварской, / в пространство, что зовется мастерской / художника. / Художника дела влекли наружу, в стужу. Я ждала / его шагов) й Ніни Павлової (Где моя родина? — / Возле родинки / у левой твоей ключицы. / Если переместится родинка — / родина переместится), менше — у поезії Лариси Міллер (А может, близ родной души / Любые веси — дом родимый). У творчості Новели Матвєєвої і Ніни Іскренко ця ознака практично не зустрічається.

Отримані результати свідчать про нестереотипний зміст концепту „Дім” у сучасній жіночій поезії.

У роздiлi IV „Гендернi ознаки концепту „Любов” визначено й проаналізовано найважливіші метагендернi й гендернi ознаки концепту „Любов” у жiночiй поезiї.

Проведений аналіз показав, що концепт „Любов” представлено як в наївній мовній свідомості, що відображено в прислів'ях і приказках російського народу, так і в російській філософській думці. Любов розуміють як цінність всесвітнього масштабу, орієнтовану на подолання статевої однобокості, відірваності, абстрагованості. У той же час філософія і психологія любові і статі розроблялися виключно чоловіками, що призвело до фіксації в об'ємі цих концептів значної кількості гендерних лакун, які необхідно заповнити.

Аналізуючи концепт „Любов”, ми зіткнулися з певними труднощами, які й визначили структуру та зміст розділу. Під час спроби звести результати концептуального аналізу в єдину систему, як це було зроблено в розділі „Гендерні ознаки концепту „Дім”, виник відчутний „опір” матеріалу і результатів аналізу. Дослідження приядерних ознак концепту „Любов” як найбільш значущих для концептосфер різних авторів показало існування значної розбіжності ознак. У кожної з поетес є свій набір пріоритетних ознак концепту „Любов”. На нашу думку, було б неправильним штучно зводити зміст концепту „Любов” до спільного знаменника. Наявність кількісних і якісних відмінних ознак у концептосфері різних авторок оцінюється нами як принципово важливе. Розбіжність ознак може бути зумовлена такими чинниками:

·     специфікою концепту „Любов”, його первісною віднесеністю до категорії духовних трансцендентних концептів,

а отже, ускладненим, незліченим, відкритим набором ознак концепту;

·     відмінностями в перерозподілі концептуальних ознак у концептосферах різних носіїв мови;

·     феноменом гетерогенності гендерної групи: гендерні відмінності можуть бути не тільки між різними гендерами (чоловіками / жінками), але й у середині гендерної групи (в нашому випадку — жіночої).

Було виділено гендерні ознаки концепту „Любов”, спільні для творчості досліджуваних поетес: „сум”, „передчуття втрати”, „страждання”, „розлука”, „біль”, що утворюють множинні перетини в сучасній жіночій поезії. Названі ознаки мають вагому позицію в поезії Белли Ахмадуліної, Лариси Міллер, Новелли Матвєєвої. В окремих текстах любов прямо співвідноситься із сумом, розлукою, стражданням: …любви и печали порыв центробежный (Б. Ахмадуліна), Был глас любви от муки ломок… (Л. Міллер), Вот какая здесь любовь: / Любят так, что горлом кровь (Л. Міллер), К пяти часам он перестал / Она прошла как по стеклу / Не обернувшись (Н. Искренко). До ознак „сум”, „передчуття”, „страждання”, „розлука” приєднується ознака „передчуття втрати”, пов'язана з передбаченням прийдешньої втрати любові, з її крихкістю: но и тогда соотносила я / насущность чудной нежности – с тоской / грядущею… (Б. Ахмадуліна), Еще жива, еще любима, / все это мне сейчас дано, / а кажется, что это было / и кончилось давным-давно (Б. Ахмадуліна), Догадка о том, что едины потеря и счастье, / так женственна (Н. Павлова). Ознаки розлука” і „передчуття втрати” виявляються в переживанні значущості коханої людини, побоюванні втратити коханого. У поезії Ніни Павлової поріг і двері асоціюються з розлукою; чоловік звернений до зовнішнього світу, натомість жінці залишається лише чекати

чоловіка (Говорят, через порог — к разлуке. / А с тобой всегда — через порог, / Даже если перевиты руки).

Усі названі ознаки наповнені негативними смислами й конотацією. У сучасній жіночій поезії любов і її втрата постійно перетинаються, такий перетин набуває характеристик фатуму: И при чем / Здесь фатум, если обречен / И на любовь, и на утрату / Любви (Л. Міллер). У поезії Новелли Матвєєвої ознака „розлука” не відмічена негативними смислами. Розлука покликана показати всю повноту й безмірність жіночої любові: И если ты уходил к другой / Или просто был неизвестно где, / Мне было довольно того, что / Твой навеки, / Плащ / Висел на гвозде. У той же час Н. Матвєєва у своїй творчості визначає особливості жіночого світовідчуття, звертаючись до ознак „біль”, „страждання”.

Ознаки концепту „Любов” — „страждання”, „розлука”, „передчуття втрати”, „біль”, „сум” — відображають специфіку світовідчуття жінки.

Розгляд ознак „сексуальність”, „чуттєвість” показав, що в поезії авторок старшого покоління — Белли Ахмадуліної, Новелли Матвєєвої — ці ознаки практично відсутні; у парадигмі концепту „Любов” переважають духовні й емоційні ознаки, що пов'язано з домінуванням духовних ознак у ліричній поезії; з „внутрішньою” цензурою; із сакральністю чуттєвості, сексуальності; з негативним оцінюванням жіночої сексуальності, традиційним для слов'янської наївної картини світу; із „зовнішньою” цензурою з боку громадської думки: сексуальність у радянському суспільстві розуміли як небажану і негативну характеристику.

Зовсім інша картина спостерігається в поезії авторок молодшого покоління Ніни Іскренко і Ніни Павлової. Ознаки „чуттєвість”, „сексуальність” входять в приядерний простір концепту „Любов”. Це може бути пов'язано з тим, що відбулися зміни в суспільній свідомості, почався процес гендерної суб'єктивації, в якому жіночій сексуальності відводиться значна роль.

Діапазон репрезентації „чуттєвості”, „сексуальності” у Ніни Павлової і Ніни Іскренко надзвичайно широкий: від закодованого вияву сексуального бажання через метафору до естетично і метафорично осмисленої „стенографії” сексуальної любові; від позитивних піднесених моральних характеристик: Что мы делаем? Любовь. / Как мы делаем? С любовью. / Долго? Вновь, и вновь, и вновь, / и вновь, и упиваясь новью. / Это грех? Не это грех. / Из любви любовь и будет (Н. Павлова) — до негативних: Когда чужой мужчина / разденет / и раздвинет / Когда чужие руки / сомкнутся на спине / Тошнит / от ожиданья / Лица проходят мимо / чужими волосами / касается ключиц (Н. Искренко).

У поезії Ніни Іскренко основна частина ознак „чуттєвість”, „сексуальність” відзначена негативною конотацією. Ніна Іскренко пише про втрачену духовність, підміну дійсного відчуття „голим” сексом. За допомогою сексу чоловік й жінка намагаються уникнути самотності, результатом же стає ще більша самотність. Бездуховний секс легко стає засобом маніпуляції. Бездуховні сексуальні стосунки чоловіка й жінки знецінюються, набувають цинічного характеру.

Таким чином, незбіг кількісної та якісної представленості ознак „чуттєвість”, „сексуальність” в об'ємі концепту „Любов” підтверджує, по-перше, динамічну (не фіксовану) природу концепту; по-друге, існування відмінностей не тільки між різними гендерами, але і всередині однієї гендерної групи.

У результаті дослідження концепту „Любов” було виділено приядерні ознаки, які зумовлено ідіостильовими особливостями окремих авторок.

Для поезії Белли Ахмадуліної найвищою формою концепту „Любов” за своїм духовним змістом є імбрикація концептів „Любов” – „Сад”, що є носієм духовних цінностей. Авторка звертається до саду: „Ты плодороднее, чем почва, / ты кормишь корни чуждых крон, / ты – дуб, дупло, Дубровский, почта / сердец и слов: любовь и кровь”. Значна роль імбрикації зумовлена як особливостями ідіостиля поетеси, її світосприйняттям, так і архітипічною природою концепту „Сад”, який збагачує своїми культурними смислами концепт „Любов”.

Домінуючою ознакою для концепту „Любов” у творчості Ніни Павлової є гендерна ознака „злиття”. У межах цієї ознаки відбувається контамінація фундаментальних для людського буття понять Я – Ти, яка нівелює їх опозиційні характеристики. У жіночій поезії набувають особливого значення Я – Ти стосунки, що відіграють значну роль у формуванні змісту концепту „Любов”. У коханні Я – Ти стосунки становлять цілісну двоєдність: Ти сприймається як невід'ємний складник Я. Отже, в жіночій поезії чоловіча й жіноча моделі світу перебувають у взаємодії, створюючи при цьому єдину модель світу, спільну для жінки й чоловіка як суб'єктів кохання: Объятия: / оба — я, ты, я, / ты — я — ты — я, / собой объя- / тыя.

Окремо було розглянуто концепт „Любов” у поезії Ніни Іскренко. Виявлено, що концепт „Любов” репрезентовано в її поетичних творах фрагментарно. Фрагменти реалізовано за посередництвом обмеженого набору концептуальних ознак; ознаки значною мірою ізольовано один від іншої. Така фрагментація концепту „Любов” може бути результатом „фрагментації” особистості, свідоцтвом нереалізованої цілісності картини світу, що безпосередньо пов'язано із соціокультурними явищами сучасності.

Концепт „Любов” у поезії Ніни Іскренко включає гендерно марковану ознаку „терпіння”. Ця ознака, потенційний носій духовних смислів, у разі незбігу з дійсними бажаннями й почуттями жінки може призводити до внутрішніх протиріч, деформацій особистості жінки і незворотних міжособистісних конфліктів: и я молча подбираю / все что вываливается из тебя по дороге / и засовываю в шкаф // Фф-ф-фф / Все / Забирай свои ноги и уходи отсюда.

У поезії Ніни Іскренко духовні ознаки концепту „Любов” фактично не мають виявів. У той же час репрезентовано ознаки, які наповнено деструктивними смислами. У віршах Ніни Іскренко відображено руйнівну дію шлюбу й побуту на взаємовідносини чоловіка й жінки: Когда мне невмочь / пересилить беду / когда у меня бессонница / и целый бак грязного белья / когда я / путаю детей с динозаврами / раздается сонный слабораздраженный треск спички / и под дверь тянет дымом / Это ты / начинаешь мне талдычить про другую женщину / Другая женщина на твоем месте / Другая женщина в твоем положении / Другая женщина при нашем уровне цивилизации...

Отже, у поезії Ніни Іскренко описано не концепт „Любов”, а концепт „КВАЗІлюбов”.

У висновках сформульовано основні результати проведеного дослідження.

Теоретичний підхід до предмета дослідження виявив, що аналіз художніх текстів у межах гендерної концептологiї дозволяє реконструювати гендернi ознаки поетичної картини світу, що сприяє заповненню ґендерних лакун у змісті констант слов'янської культури. Включення гендерного параметру до лінгвістичного розгляду концептів дозволяє суттєво розширити уявлення про мову як засіб конструювання картини світу, зокрема — поетичної. Синтез гендерного і когнітивного (концептуального) підходів у межах гендерної концептологiї дозволяє ефективно проводити лінгвокультурологічний аналіз констант культури й мовної картини світу на якісно новому рівні.

Нами було виявлено і проаналізовано метагендерний (загальнокультурний) зміст і гендернi ознаки базових концептів слов'янської культури „Дім” і „Любов (значущi ознаки жіночої концептосфери), що дозволило певною мірою заповнити лакуни й гендерні асиметрії в змісті концептів. Виділено ознаки концептів „Дім” і „Любов”, які не було зафіксовано раніше в концептологічних дослідженнях. Виявлено не тільки тенденції й закономірностi виявів гендерних ознак концептів „Дім” i „Любов”, але й значущi відмінностi і розбіжність смислового наповнення концептiв усередині гендерної групи (жіночої). Підтверджено існування гендерних відмінностей не тільки між різними гендерами (чоловічим і жіночим), але й усередині одного гендеру (жіночого), що вимагає відмови від зайвих узагальнень в галузі лінгвістичної гендерології. Визначено роль жінок-поетес у моделюванні культурних концептів. Зафіксовано той факт, що сучасна жіноча поезія зберігає природну настанову на духовність в експлікації концептів, у той же час визначено ознаки деструктивного характеру, які вносять зміни до слов'янської картини світу. Запропоновано методологічний підхід до аналізу концептiв, який полягає в синкретичному використанні інструментарію концептологiї та гендерної лiнгвiстики. Це зумовило появу нового поняття „гендерна концептология”, що розширює можливостi дослiдження як концептiв, так i гендеру.

У результаті розгляду проблемних питань гендерної концептологiї ми дійшли висновків:

1.         Концепт є багатомірним репрезентованим у мові ментальним комплексом, якому притаманна етнокультурна специфіка. Концепт має мобільну структуру, що відбито у розробленій нами циліндричній моделі концепту, в якій графічно зображено ядро і поле концепту; ймовірний горизонтальний рух ознак в актуальних прошарках у напрямку від / до ядра; контекстуальне зближення („стягування”) ознак концепту; когнітивний перетин ознак усередині концепту; динаміка вертикального руху ознак (рух вниз у пасивні прошарки; рух вгору в актуальні прошарки); мобільна природа концепту характерна і для його ядра: протягом розвитку концепту, ядро рухається вгору, залишаючись завжди біля поверхні „циліндру”, поза його пасивними прошарками. Значна кількість незбіжних дефініцій терміну „концепт” може бути результатом становлення й розвитку змісту поняття, у той же час це свідчить про складність і неоднозначність концепту. Дослідження концепту є лише наближенням до нього. Є певна межа в науковому описі й пізнанні концепту.

2.         Культурним концептом є не кожне поняття, але найбільш значуще для культури певного суспільства й особистості, яка в ньому перебуває; воно є осмисленим і усвідомленим, а отже, вираженим у мові й через мову. Концепт є основною структурною й змістовною одиницею концептосфери й мовної картини світу. Виявлено, що концепти в межах концептосфери мають складні ієрархічні, родо-видові, опозиційні системні відношення. Результатом інтенсивної взаємодії концептів є їх імбрикації, що призводить до двобічного обміну ознаками і, як наслідок, до розширення смислового об’єму концептів.

3.         Оптимальний доступ до опису й визначення суті концепту надає мова. Ознаки концепту визначаються через сукупність лінгвістичних й екстралінгвістичних чинників, зокрема гендерних. Концепт включає гендерний компонент, що актуалізує розгляд того, як виявляється мовна особистість в її гендерних характеристиках на рівні вербалізованого в тексті концепту. Гендернi ознаки концептів є особливостями пізнання світу крізь призму чоловічої / жіночої свідомості. Концепт, концептосфера, мовна картина світу включають гендернi ознаки, що робить можливим гендерний підхід для дослідження констант культури.

4.         Концептуальний аналіз художніх текстів у межах гендерної концептології дозволяє реконструювати й співвіднести метагендернi й гендернi ознаки констант культури з урахуванням ідіостильових особливостей конкретного автора.

5.         Дослідження гендерних ознак концептів „Дім” і „Любов” засвідчило необхідність відмови від глобальної категорії „гендерлект”, бо разом із загальними закономірностями виявів гендерного чинника в поетичному тексті мають місце ідіостильові особливості наповнення об’єму концепту.

6.         Жінки й чоловіки, що є авторами текстів, моделюють унікальні художні картини світу, ознаки яких ґрунтуються на жіночому або чоловічому досвіді й переживанні. Використання концептуального аналізу художніх текстів з урахуванням гендерної специфіки змісту і засобів репрезентації концептів дозволяє співвіднести ознаки чоловічої й жіночої мовної картини світу (нами було описано й співвіднесено ознаки жіночої картини світу), гендерно маркованих систем цінностей.

7.         Поетичний текст як особливо складне семантичне середовище „чинить опір” гендерним стереотипам, що є спрощеними когнітивними схемами. Вихід за межі гендерних стереотипів у поетичному тексті дозволяє моделювати нові смисли концептів „Дім” і „Любов”.

8.         Дослідження з позицій гендерної концептології концептів „Дім” і „Любов” у жіночій поезії засвідчило, що існує ряд ознак, які можуть бути ідентифіковані як гендерні. У той же час мають місце ідіостильові особливості репрезентації констант, які не можна не враховувати. Урахування ідіостильових ознак під час опису концепту і навпаки — опис концепту на матеріалі творчості ряду поетів дає підстави для виведення закономірностей і визначення тенденцій у гендерному наповненні констант культури. Виявлені гендерні показники співвідносяться з рядом ознак, описаних гендерологами на філософському, психологічному, соціологічному та інших рівнях. Збіг цілого ряду параметрів, наприклад, орієнтованість жінок у коханні передусім на міжособистісні відносини, а потім вже на сексуальність; перерозподіл гендерних ролей, послаблення гендерних стереотипів дозволяє віднести отримані результати дослідження як до творчості окремих авторів, так і до жіночої поезії взагалі.