МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА ДРАЧА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
МЕТАФОРА В ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ІВАНА ДРАЧА
Альтернативное Название: МЕТАФОРА В поэтическом дискурсе Ивана Драча
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі вмотивовано вибір теми, обґрунтовано актуальність і новизну дисертаційної роботи, теоретичну і практичну цінність, методи дослідження. Зроблено огляд наукових праць, що стосуються питання дослідження ідіолекту письменника, висвітлено теоретичні засади лінгвостилістичного аналізу метафоричних контекстів у мові поезії.


У першому розділі „Дослідження метафори в працях з лінгвопоетики” проаналізовано теоретичні засади лінгвостилістичного дослідження метафоричних контекстів у мові поезії, окреслено підходи й напрями у розвитку теорії метафори.


Основні теоретичні положення про природу метафори як мовного явища були визначені ще в античну добу. Античні вчені розглядали питання співвідношення між предметом, поняттям і словом, між предметом і переносним значенням слова. На основі вивчення античних джерел можна стверджувати, що на той час усвідомлювали різницю між зображувальним впливом метафори, пов’язаним з використанням її як описового засобу, та її виражальним емоційно-естетичним ефектом. З античних джерел беруть витоки усі наступні вчення, теорії та концепції, пов’язані з трактуванням метафори.


Середньовічні поетики й риторики в розділах, присвячених метафорі, послуговувалися понятійним апаратом античної доби.


Поетики XVIII ст. зосереджували увагу на тлумаченні тропів (порівнянь, метафори, епітета). Було окреслено мету – висвітлювати причини появи тропів. При цьому метафору розглядали як явище не лише мови, але й мислення.


У ХІХ ст. наука пропонує різні підходи до вивчення метафори. Один з таких підходів (Л.Грімм, М.Мюллер, Г.Штейнталь, О.Потебня) – міфологічний. Представники цього підходу підкреслюють важливу роль метафори у створенні духовного зв’язку між мовою і міфом. Особливість міфологічної метафори пов’язана з генетичною тотожністю співвідносних семантик: семантики того предмета, з якого переносяться ознаки, і семантики того, на який вони переносяться. Це означає, що давні (міфологічні) метафори не могли ґрунтуватися на довільних асоціативних зв’язках між конкретними явищами і предметами. Між предметом або осмислюваним явищем і його образним конотативним втіленням існували відношення, детерміновані міфологічною свідомістю.


Історико-міфологічні погляди на сутність метафори тісно переплітаються з психологічною інтерпретацією останньої. З погляду психологізму метафора має двояку природу. Психологічний аналіз передбачає вивчення її не лише в аспекті породження, конструювання, але й у контексті сприйняття, реконструювання.


Засвідчуємо, що  у середині ХХ ст. існують  чотири напрями дослідження метафори: номінально-предметний; формально-логічний; психологічний; лінгвістичний. З часом кількість різних підходів до вивчення метафори помітно зростає.


Лінгвістичне тлумачення метафори  ґрунтується на виокремленні             а) семантичного процесу, коли форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі подібності між цими об’єктами; б) похідного значення мовної одиниці, утвореного на основі названого семантичного процесу. Лінгвістичний підхід застосований до загальномовних, так званих стертих метафор, що найвиразніше простежується на прикладі лексичних номінацій (Тараненко О.О.).


Згідно з гносеологічним підходом (У.Куайн, Х.Ортега-і-Гассет, А.Баранов, Ю.Караулов), метафора в науковому пізнанні виконує конструктивну функцію, пов’язуючи як різні пласти мови теорії, так і різні за природою фрагменти знань. Учені вважають (А.Баранов, Ю.Караулов), що метафора як неминуче явище людського мислення передає важливу інформацію в пізнанні та вербалізації світу. Аналіз процесу пізнання передбачає появу метафори, основне призначення якої – дати означення різним витворам людської діяльності. Таким шляхом особистісна інформація переходить у загальнолюдський фонд знань, оскільки метафорична властивість мови робить цю інформацію доступною іншим людям.


Представники логічного напрямку (Н.Арутюнова, Н.Вежбицька) вважають метафору логічною операцією перенесення слова-поняття з однієї групи в іншу (при цьому мовна специфіка нейтралізується).


Метафора в лінгвокультурологічному аспекті – це такий засіб формування понять, який узгоджується з основними цінностями певної культури, відображає та зберігає їх (М.Джонсон, Дж.Лакофф, Е. Мак-Кормак).


Названі підходи до трактування метафори зводяться до того, що метафора заснована на можливості переносно вжитого слова виконувати функцію характеристики предмета через його найменування за схожістю чи подібністю з іншим предметом. До загальновизнаних ознак метафоричності вчені зараховують також ознаку семантичної двоплановості (Н.Бессарабова, Є.Черкасова), семантичного «прирощення» (Л.Новикова).


У трактуванні метафори існує чимало протиріч. Наприклад, за теорією метафори як спрощеного порівняння, метафора виникає лише на основі образних порівнянь. Теорія метафори як заміщення ґрунтується на використанні метафори і метафоричних перифраз замість прямих найменувань відповідних об’єктів. Теорія метафори як взаємодії різних семантик кваліфікує метафору як пересічення двох концептуальних систем для застосування до основного суб’єкта метафори властивостей та асоціативних імплікацій, що пов’язані з її допоміжним суб’єктом.


Отже, і розглядання процесу метафоризації, і трактування метафори як похідного номінативного значення пов’язані зі словом, що зумовлює інтерпретацію метафори як лексико-граматичної групи слів, одне з яких метафоричне, що має поряд з прямим значенням і переносне. Останнє, як відомо, є результатом метафоризації. Через метафоричне значення слів письменник зображує особливість, індивідуальність предметів. За допомогою метафоричних засобів він будує свою модель бачення навколишнього світу. В індивідуально-авторській метафорі відбувається активний взаємообмін між прямим значенням слова і його потенціалом асоційованих значень.


Мовознавці виділяють ряд ознак, що відрізняють індивідуально-авторську метафору від загальномовної: асистемність, суб’єктивність, наявність „авторства”, унікальність, невідтворюваність (Г.Скляревська); одноразовість вживання, одиничність зіставлення різних понять у складі метафори, належність до певного індивідуального стилю, новизна (Л.Пустовіт).


Загальномовні метафори функціонують у різних стилях літературної мови, зокрема і в розмовній мові, на відміну від індивідуально-стильових, що є витвором окремого письменника і ознакою його ідіолекту, як, наприклад, метафори в поетичному дискурсі І.Драча.


У другому розділі „Синтаксична структура індивідуально-авторських метафор” визначено граматичні групи та структурні особливості авторської метафори.


У першому підрозділі „Іменникові структури” розглянуто специфіку іменникової метафори у віршованій мові І.Драча.


Досліджені тексти підтвердили, що найактивнішою конструкцією для творення субстантивної метафори є родовий відмінок іменника. Генітивні словосполучення становлять концентровану форму вираження ознак предмета, явища, що зіставляються з іншими предметами, явищами. При цьому функціонально навантаженим виявляється метафоричний іменник, який відрізняється семантичною багатоплановістю і разом з тим конкретністю (Пустовіт Л.О.).


Генітивна метафора реалізується у дво- або трикомпонентних моделях зі значенням:


а) “щось має ознаки істоти”, наприклад: очі моря – море має очі, горло річки – річка має горло;


б) “щось нагадує щось”: за формою, наприклад: грона хмар – скупчення хмар нагадують грона, по тунелях трави – проміжки між травою схожі на тунелі;


–за функціями: віри дерева – віра нагадує дерево (бо із чогось виростає), вух локатори – вуха нагадують локатори (вловлюють інформацію), мішок світової пам’яті – світова пам’ять, як мішок, вміщує багато інформації (образ формується на основі семи ’глибина’, ’місткість’), бетон вселюдської кривди (на основі семи ’міцність’, ’твердість’) – вселюдська кривда нагадує бетон (така ж важка, могутня);


–за формою і функціями: котячі очі електрички – фари електрички нагадують очі кота, зірок маховики (на основі семи ’рух’) – зірки рухаються й нагадують маховики, ручай коси густої (на основі ’плинність’) – коса нагадує ручай.


Крім генітивної, іменникові метафори І.Драча представлені моделлю з метафоричним іменником-прикладкою, в основі якої лежить порівняльний зміст. Прикладка в поетичній мові – це не звичайне іменникове означення, друга назва якогось предмета, а зіставлення, порівняння останнього з цілою образною ситуацією, конкретно-чуттєвою картиною, активна конструкція для вираження  індивідуально-авторських порівнянь (С. Єрмоленко).


Часто прикладкові  конструкції поширюються прикметниками: за корінь голубої шаблі-думки.


За розташуванням у структурі метафори прикладка щодо означуваного іменника перебуває у препозиції: відняти в зайди-вітру крижаного або в постпозиції: а роки-мороки летять тощо. Потенційні можливості метафоротворення закладені в структурі “іменник у називному відмінку + метафоричний іменник, що виконує синтаксичну роль присудка”: Вкраїна – кафедра твоя, наш бог – поезія, перо – це наша спільна доля.


У другому підрозділі “Прикметникова метафора” проаналізовано модель “метафоричний прикметник + іменник”. Зважаючи на загальну образність творів поета, варто зазначити, що автор вживає прикметникову метафору здебільшого в структурі метафори іменникової, дієслівної, у структурі образного тексту. У зв’язку з цим використання аналізованих конструкцій зумовлене потребами орнаментації віршової мови, створення стилістично вагомого індивідуально-авторського підходу до зображуваного, підсилення основного метафоричного малюнка.


Залежно від розташування прикметника щодо означуваного іменника розрізняємо моделі:


а) метафоричний прикметник стоїть у препозиції, напр.: заспане відро;


б) прикметник у постпозиції: шептання вогняне й суворе;


в) дистантне розташування метафоричних прикметників: і безборонна, безкордонна, дзвонотонна / Ген загула мелодія од того чистодзвонна.


До цієї групи зараховуємо модель “іменник + прикметник як іменна частина складеного присудка” на зразок ословленість – дурна і випадкова.


У третьому підрозділі “Дієслівна метафора” розглянуто конструкції “іменник + метафоричне дієслово”: розпач бродить, тирса дише та конструкції з орудним придієслівним з такими підтипами:


а) сполуки з орудним порівняння, які передбачають наявність предиката “нагадувати, бути схожим, подібним”: і скине лист той золотом кокарди – лист нагадує золоту кокарду;


б) сполуки з орудним перетворення (образ будується на основі значення ’ставати ким, чим’): вона портретом стоїть на вікні – вона застигла в очікуванні, стала портретом;


в) орудний придієслівний розкриває причинову залежність між предикатами: Місто гуркоче машинами – в місті гуркіт, бо багато машин;


г) конструкції з орудним знаряддя: Тризубом націоналізму / Прохромили душу мою;


ґ) сполуки, в яких орудний відмінок містить значення „діє як”: Пахне безсмертям трава – запах трави діє як ліки від смерті, Шепіт скрипки поклади мені болиголовом – шепіт скрипки діє як болиголов;


д) наступну групу становлять метафоричні структури, які передбачають співвіднесеність орудного придієслівного з підрядною означальною структурою. У сполуках такого типу зворот з орудним придієслівним за значенням  відповідає змістові підрядної означальної конструкції, напр.: Ось воно, сиве диво, казка сільських ночей, / Громаддям Хрещатика зноситься, сонмом машин гуркоче / І в їхню дитячу спрагу Славутичем чисто тече.


Серед дієслівних метафор виокремлено сполуки зі стрижневим дієсловом та актантами у формі називного та знахідного відмінків, наприклад: весна простягає руки, “Крила зводить будова.


Четвертий підрозділ „Структурні особливості метафор” присвячено класифікації структурних типів індивідуально-авторських метафор І. Драча:


прості – це ті, в яких семантичне ядро складається з двох компонентів: зорі ран (іменник + іменник), захлинулася електричка (іменник + дієслово), вчаділий розум (іменник + дієприкметник);


ускладнені – це структури, в яких спостерігаємо розгортання одного чи обох компонентів метафоричного образу. Фіксуємо ускладнення метафор прислівниками: Біологія ракетно вирвалась в політ; обставиною: І сяде небо за столом; порівнянням: Страх завис, як удав; зворотами: І доля, з буйних келихів пролита, / Зі дна солодкий осад дістає; вставними конструкціями: Пасуться кози на твоїх руїнах, / Батурине, мій орле сивих кіз;


складні – двох типів: “дієслівна + метафора з орудним придієслівним”: “Бо ошпарює реквієм мою душу окропом”, “дієслівна + генітивна”: “Він розсипав очиці синьоглумі / На призьб пекучий не простиглий жар”.


Багатокомпонентні сполуки:


а) до складу метафоричного образу входить кілька дієслівних метафор, поєднаних із іменниковою метафорою: Сплять хати у нічних сорочках, / Сплять повітки – стиляги в червоних;


б) вставні слова, звороти, які входять у метафору, теж є метафоричною структурою: Заковтнувши свободу гірку, / Доживаєш тріплом замудонським;


в) фразеологізми як частина складних метафор: Ніч за вікном безжально текла, / Крутила в’язи годинникам.


У розгортанні метафоричного образу в поезії І.Драча бере участь і найвищий щабель синтаксичної структури – текст загалом, де художній образ створюється різними типами метафор, насичений лексикою різних стилістичних шарів.


У третьому розділі “Лексичне наповнення метафоричних структур” проаналізовано функціонування ключових слів у структурі поетичної метафори.


Найактивнішою групою лексем, що стають основою художніх образів, є лексеми, які належать до таких груп:


власні назви: власні імена людей, імена видатних осіб Вогненне джерело – Шашкевич / Та огненний вулкан – Франко; імена осіб – героїв біблійних історій, міфологічних оповідей: Щоб зневажити цноту дівочу, / Поглумитись над тілом святим, / Афродіту Мілоську хочуть / В дім розпусти загнати кати. Власні імена людей як смислові центри метафор автор вживає з різною метою, зокрема, як: 1) узагальнення у множинній формі: І згорають на попіл Танасини, Горпини, Ликери – / Чорні птиці нудьги у скажених мартенах років; 2) метафоризовані загальні назви: Немає народів-каїнів, / То й немає народів-авелів; 3) як елементи звукової організації поетичного тексту: Я – Оксана, вічна твоя рана, / Журна вишня в золотих роях, / Я твоя надія і омана, / Іскра не роздмухана твоя;


географічні назви функціонують як: 1) художнє відтворення історичних подій: А що там клекоче крізь погар-пожар?! Начинений людом лихий Бабин Яр; 2) звукова організація поетичного тексту: Ген оболонки Оболоні. / Стоять там хмари на припоні… тощо. До цієї групи власних назв зараховуємо й топонім Україна. Прийом персоніфікації увиразнює функцію цієї назви як активної діючої істоти: І біжить до сина Україна / Одганяти знавіснілу смерть;


антропоморфізми. У сполуках цієї групи показові ключові слова: а) засоби портретної характеристики: щоки неба; б) назви активних дій людини: Тікають пустирі, розум бродить, в) назви дій, процесів, що характерні для власне живого: Дивилась ніч, дихають суниці;


зооморфізми: а) родові назви: І пташеням заглядав я в наодеколонений дядьків рот; б) назви видових понять: Я – жайвір по натурі, Чорнота падучим круком висла, ошаліла; в) номінації, пов’язані із світом тварин: Стоять хмари на припоні, Пащі конституцій і под.;


– назви космічних тіл:


Ÿ  зоря (зірка). Часто це персоніфікований образ, на що вказують відповідні дієслова: зоря тихо плаче. Різнопланові  авторські означення до ключового слова “зоря”: іржаві зорі, гіркі зірки;


Ÿ  сонце. Місткий образ авторської поезії. У художніх словесних картинах І.Драча сонце – це а) природна реалія: вже іній сонце розпина, б) символ творчості: бунтують хвилі – думи і слова, і сонце генія стоїть в зеніті, в) символ життя: і в чорний кратер чорної біди / За сонцем сина все ж послала мати, г) активна істота: сонце … спало на хмарі вгорі тощо;


Ÿ  місяць. Найчастіше вживається як антропоморфний образ: Місяць мчить, Місяць зирить і под.


Усі перелічені ключові слова об’єднані одним спільним вербалізованим поняттям “небо”. В авторській поезії лексема-образ “небо” функціонує як назва живої істоти: небо стогне, небо біжить. Проте є чимало конструкцій, де небо – об’єкт, над яким чи з яким виконується дія: били у небо словом, Збирались в небі сльози. Показові епітети до цієї лексеми. Вони вказують на а) колір: рожеві щоки неба, б) якісно-часову характеристику: огром шовковий молодого неба, в) характеристику часу як явища суспільно-політичних змін: атомне небо, свинцеве небо тощо.


До лекcико-семантичного поля “небо” відносяться метафоричні сполуки із ключовим словом хмари. Це: а) сполуки, що містять вказівку на колір: одягни мене в хмари сині, б) сполуки, які означають психологічні сприйняття (на цю властивість вказують означення): хмаров’я навісні, тривожні хмари і под., в) сполуки, в яких лексема хмари – діюча особа: мерзли хмари, ридали хмари.


– рослинна символіка. Для створення художніх образів І.Драч користується назвами конкретних рослин та лексемами із вказівкою на світ рослин. Серед назв рослин найчастотнішими є: а) тополя: Тополь дівочих золотисті стріли тримали сонце над блакитним днем, б) калина: І калина у червоній хустці / Кров’ю сходить по степлілім літі, в) липа: лиш золоті вулкани лип навколо, г) дуб: дуби тужили як дозрілі муки, ґ) верба, ялина, яблуня, береза, шипшина, сосна, осокір, бузок, мигдаль, піхта тощо.


Лексеми, що вказують на світ рослин, функціонують як: 1) назви сфери біологічного існування рослин: день фіалками запах; 2) лексеми на означення частин рослини, окремих її органів: листя … пісень співає, 3) конкретизатори індивідуальних властивостей рослин: крила стиглої печалі, 4) назви нерахованих сукупностей рослин: Гуде в мені ліс твій задумою крон, іроніє;


– водна стихія. 1) Продуктивними є образи, побудовані на основі лексем море: Ми в очі моря глянемо, океан: Людський океан площі геть залива, річка (ріка): горло річки булькотить, мов ніч, озеро, ручай, колодязь; 2) лексем із вказівкою на світ води: а) дієслова: Ти русалкою випливаєш, А душу співом випив би до дна, б) іменники хвилі, берег: хвилі строф, береги тікають, в) лексема дощ: дощів задумані рефрени, Над долею згорає дощ;


– кольороназви. Колір письменник залучає для створення зримої картини, цілісного словесного образу. “Кольорові” епітети сприяють поглибленню асоціативних образів, активізації творчої уяви читача.


У поезії І. Драча найбільшою частотністю позначений прикметник золотий. Він передає  кольорову семантику: загони золотавих цибулин,  захоплення людською красою: Де сяють колін золоті місяченьки, вживається в значенні ’дорогий’, ‘коштовний’, ‘цінний’: І влягаються думи золотими томами. До цієї групи належать номінації на позначення відтінків золотистий, золотавий.


До підгрупи назв гарячого спектру належить і актуалізований у досліджуваних текстах прикметник червоний. Він містить як пряму вказівку на колір, так і виразний оцінний компонент Червоний клекіт краяв небеса. В індивідуальних поетичних метафорах набуває символічного значення  усталений семантичний зв’язок червоного кольору з кров’ю: І калина у червоній хустці / Кров’ю сходить по степлілім літі.


До семантичного поля червоного кольору належать також епітети: кривавий, полум’яний, багряний, вогненний (вогняний). Сюди ж зараховуємо й прикметники охристий, вишневий, малиновий.


Назви білого, сірого, сивого, сизого функціонують як прямі назви кольору: хмарини в білих штанах, Мороз вже сивий доцвітає і як переносні назви емоційно-оцінного змісту: Застигли думи сиві, як зигзиці тощо.


Ознакою інтенсивних ліричних почуттів позначений в поезії колірний епітет блакитний. Зазнаючи семантичних змін, він зберігає позитивну оцінність, напр.: А вечір принишк голубою оманою, …місто на сон голубий мостилось.


Колір у поезії І.Драча по-різному трансформується у лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних значень чорного, зеленого, бузкового, фіолетового, оранжевого, рудого і похідних від них розкривається в системі художньо-зображальних засобів, в асоціативних звязках із певним типом понять.


До ядра досліджуваних метафоричних структур належать іменникові назви, що містять у своїй семантиці вказівку на колір: Скрізь на хатах горять Зорини / Мов на бинтах сузір’я ран, щоки – ці відчайдушні маки і под.


У поетичних текстах І.Драча актуалізуються поетичні образи-символи, серед яких поетизми:


Ÿ   крила – образ, що стосується будь-яких реалій навколишнього світу: Розправив крила, розігрівся день; людського життя: Співають люди. Люди крильми б’ють; почуттів ліричного героя: Ти – корінь мій. А кроною – розлого – / Мені в це небо крилами врости;


Ÿ   душа – поетизм, характерний для трансформованих традиційних метафор на зразок “плаче душа”: Скімлила в мене душа, “холод на душі”: Стоять в душі самі льоди, “душа співає”: Ви співом сповивали мою душу та ін.


Ключові слова вітер (Напитись небом, губи вітром втерти...), серце   (... серце тужить за бідою), доля (Розлетілись роки, розчахнулась доля...) теж є активно вживаними компонентами індивідуально-авторських метафор. Традиційні для народної творчості, вони набувають в авторській поезії нового звучання. Наприклад, ключове слово “вогонь” вживається як: а) вогонь-творчість: Він виплекав перо із віри – воно вогненне і смутне; б) вогонь-почуття: …І твоє нерозгадане око спопелить мене в карім вогні; в) вогонь – зорове сприймання кольору: Йде Панна Осінь золотава / З маленьким келихом вогню;


темпоральна лексика репрезентована в аналізованому матеріалі назвами пір року: Це вже не сон – це вже весна / Безсонна бродить як мана, назвами частин доби: Ніч засина на моїй руці. Ядром метафоричних структур виступають слова вік, тисячоліття, століття, рік, доба, година, мить: Стою на дні усіх моїх століть, Похмілля віків настоєм полинним / Лікує всілякі космічні тортури, Є в сквері кущ над Тихим океаном, / І там над ним схиляється доба... тощо;


метафоризація термінів. Беззаперечним є той факт, що термін –  основний показник наукового стилю. У складі терміносистеми термін характеризується однозначністю у межах визначеного термінологічного поля, відсутністю синонімії та антонімії, емоційної маркованості. Проте, зазначимо, що ці характеристики властиві лише “ідеальному” термінові. У творах художньої літератури терміни як специфічні ознаки наукової мови втрачають свої властивості, набуваючи додаткових, і виступають елементами образної системи мови. У досліджуваних поетичних текстах спостерігаємо, що ключові слова – це терміни з різних галузей наук, зокрема: поняття зі сфери мистецтва, медицини, космічна лексика, конфесійна, біологічна, фізична і т.ін., наприклад: повні образи, повні огуди мої пишногубі етюди. Це вже занадто, це вже занадто – / Мені нашіптували сонати, на нервах століть правлю жилаві гуслі / Це ж Боянові метастази – / Вибухають під серцем загуслі / Староруські полинні екстази, якорі космічної ракети;


– фразеологізми – конструктивний компонент поетичних образів І.Драча. Поет трансформує фразеологізми відповідно до мети зображення. Основою метафор є такі усталені сполуки: “звернути (скрутити) в’язи (шию, голову)”, “збити (збивати) оскому (оскомину)”, “ламати (заламувати), ломити руки / заламати (заломити) руки”, наприклад: Ніч за вікном безжально текла, / Крутила в’язи годинникам, А потім знов, із сонцем вперемінку, / перевертався в буйному барвінку, / Густому, синьоокому такому, / Немов же той на небі збив оскому, Заломить руки в сотий раз сурма / В моїй душі під цей морозний стукіт;


перифрази як один із засобів образності віршової мови І.Драча. Перенесення значення у таких сполуках здійснюється на підставі певної ознаки, яка виділяється в предметі: Душа теж потребує ванни – ‘духовне очищення, сповідь’, Тож тисячі мечів здіймай на безголов’я, / На це хохлацьке вічне малокров’я – ‘меншовартісність’ тощо;


метафоричне використання великої літери. Поет вживає загальні назви з великої літери для вирізнення слова з-поміж інших однорідних предметів. Завдяки такому прийому виділений образ персоніфікується, стає центральним, ключовим: Ця ніщота, мізерія, ця трухлість, / Пересит глуму на твердих вітрах, / В очах і серці вицвіла протухлість. / Ця потеруха, Цей затерплий прах. / З Нічого – в Щось. Лиш Деміургу владно / Змісить Ніщо, а вимісити Щось. / Намарно скніти, що усе це складно, / І скиглити, що все це приверзлось. / В розторсаному світі молодому / Без нас поділять і добро, і зло... / А ми підем туди, – в Ніщо – додому, / Аби лиш тут Щось билось, Щось було. Вживання великої літери є ситуативно вмотивованим, бо відповідає авторському задумові вирізнити слово з-поміж загальних назв.


У четвертому розділі “Лексико-тематичні групи у структурних типах метафор” досліджено взаємодію лексичних тематичних груп із синтаксичними структурами метафори. Для стилю І.Драча показовими є іменникові метафори, зокрема родовий присубстантивний, який репрезентований різноманітними типами лексики. Серед них центральне місце займають антропоморфізми (лексеми на позначення органів тіла людини, портретної характеристики): щоки глоду, долоня долі, які метафоризують різні типи лексики (і конкретну, і абстрактну); віддієслівні іменники: одні належать до антропоморфізмів (щебіт сонця, ридання грози), інші означають опредметнену дію (виверти мозку, поезії цвіт); конкретні іменники – назви продуктів харчування (мед гідності, хліб мудрості), що поєднуються з абстрактною лексикою; назви побутових понять: сувій рядків, груші – світильники саду; іменники, що позначають залишки, відходи: літ полова, стружка … століть; речовинні іменники: мармур смерті.


До семантичного ядра авторських метафор належать іменники, об’єднані семою ’зима’: мороз долі, заметіль спогадів, ’вода’: океан добра, “хвилі строф, лексеми на позначення назв рослин: полин смутку, любисток розмови тощо.


У структурах “узгоджене прикметникове означення + іменник” актуалізовані певні групи лексики. Семантичного зрушення зазнають прикметники на позначення зорових відчуттів: (кострубаті сосни), смакових властивостей (солоні роки, терпке життя), дотикових відчуттів (гарячі теореми). Виділяємо сполуки, в яких метафоризації зазнають прикметники іржавий: розпач іржавий, сльоза іржава, волохатий: казка волохата, вечір волохатий, прикметники, що містять семи ‘космос’, ‘ракета’: космічне бездоріжжя, ракетний грім, а також авторські неологізми, що становлять групу складних прикметникових назв у функції нанизуваних однорідних означень, як-от: і безборонна, безкордонна, дзвонотонна / Ген загула мелодія од того чистодзвонна, грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічна / Посестра вічності – княжна потойбічна тощо.


У структурі дієслівних метафор метафоризуються антропоморфні дієслова, що поєднуються зі словами, які стосуються явищ природи, предметів навколишньої дійсності, абстрактних понять, наприклад: ’дихати’ (дихає зрілість), ’ридати’, ’тужити’ (серце тужить, душа голосить),  ’сміятися’, ’дивитися’ (добро сміється, радість дивиться), дієслова, що містять сему ’рух’ (вечір приходить, ідуть вірші, небо біжить), дієслово ’захлинатися’ (захлиналась пісня, захлинався кулемет).


Виокремлюємо дієслова зі значенням оживлення, які метафоризують лексеми – назви абстрактно-філософських категорій, процесів, предметів: вечір пасеться, щулились дороги, скімлила душа; слова – характеристики світу існування рослин: кільчиться добро, дозріває тиша. Висока частотність характерна для метафоричних образів з дієсловами ’горіти’, ’палати’, ’палахтіти’, ’кипіти’, ’клекотати’, ’бити’, дієсловами, які передають звукові характеристики, наприклад: Згорає серце, палахтить строфи молодої буття бездоганне, сніг кипить, клекоче будова, вдарить скорботи крило, хрумтить мій смуток, морози гули.


Серед метафоричних сполук з орудним придієслівним за тематичними особливостями лексики, що є основою таких структур, розрізняємо два типи.


Перший – структури, в яких метафоричний зміст ґрунтується на дієслівній ознаці. У цих структурах метафоризоване дієслово має антропоморфне значення: І совою набундючиться повна мудрості душа, Озоном дихає снага; дієслова, які передають інші характеристики станів, процесів тощо. Семантичним ядром метафоричних сполук виступають лексеми на означення властивостей рослин (Новим брунькує хай старе), звукових характеристик (Гнівом клекоче струна) тощо.


Другий тип – метафора вибудовується на іменниковій ознаці, дієслова вживаються у прямому значенні. Як правило, такі метафори  – це сполуки, в яких образ створюється за допомогою семантичного зрушення іменника у формі орудного відмінка, наприклад: І перепілка, й пташка жовта – / Мчать в небо грушею вони, Пахне безсмертям трава.


Основні результати дисертаційної роботи відображені у висновках:


1. Гносеологічна сутність поетичної метафори безпосередньо пов’язана з особливостями індивідуально-авторського сприймання навколишнього світу. У метафоричному мовомисленні поета відбиваються його світоглядні орієнтири, усталені оцінки, закорінені в семантиці національномовних символів.


2. Для індивідуального стилю І. Драча характерні іменникові метафори, серед яких переважають метафори з родовим присубстантивним, а також конструкції з метафоричним іменником-прикладкою та метафоричним іменником у функції присудка.


3. Метафоричні прикметники становлять конструктивний компонент дієслівної та іменникової метафор; семантика метафоричного прикметника ускладнює поетичний словесний образ, робить його багатоаспектним.


4. Серед зафіксованих дієслівних метафор виокремлено функціонально навантажені метафоричні структури з орудним придієслівним. На підставі методики перефразування розрізнено орудний порівняння, орудний перетворення, орудний причини, орудний знаряддя та метафори, співвідносні з підрядними означальними реченнями.


5. Показова для мовотворчості І.Драча структурна різноманітність метафоричних конструкцій. Семантичне ядро простих метафор складається, зазвичай, з двох компонентів. Ускладнені метафоричні структури – це метафори, поширені прислівниковими обставинами, дієприкметниковими й порівняльними зворотами. У структурі складних метафор поєднуються дієслівні та іменникові метафори. Автор актуалізує усталені фразеологізми, трансформуючи їх у метафоричні структури.


Окремий структурний тип індивідуально-авторських метафор становить метафора-текст.


6. Семантика індивідуально-авторських метафор реалізується у взаємодії синтаксису й відповідної лексики, що функціонує в певних граматичних структурах. Ключові слова, характерні для поетичних текстів І. Драча, репрезентовано  групами на зразок: власні імена людей; географічні назви (серед яких актуалізується топонім Україна); антропо- і зооморфізми; лексеми, які належать до групи космічних тіл (зоря, сонце, місяць тощо); назви рослин та слова із вказівкою на рослинний світ; поняття, пов’язані зі стихією води,


Численну групу метафор становлять сполуки, в яких семантичне ядро становлять кольороназви. Для ідіостилю І.Драча характерні метафори з актуалізованою семантикою кольору. Це номінація золотий, а також назви кольорів так званого гарячого спектру.


У ролі семантичного ядра метафоричних структур виступають трансформовані традиційні образи-символи: душа, серце, доля, вітер, тиша, які в поетичних текстах І. Драча набувають нового звучання. Показові для індивідуального стилю І. Драча метафори з назвами часу (вік, століття, рік і под.).


Значну групу індивідуально-авторських метафор становлять структури з метафоризованими словами-термінами, що належать до різних галузей знань (музики, живопису, медицини, фізики, біології тощо).


Індивідуальне мовомислення поета виявляється в тенденції видозмінювати фразеологічні звороти, використовувати парафрази як метафоричні вторинні номінації.


Як засіб образності І. Драч використовує метафоричне вживання великої літери. Написання загальних назв з великої букви дає змогу автору виділити слово, акцентувати на важливості його значення у певному контексті.


7. Досліджені метафоричні структури засвідчують, що основу іменникових метафор становлять антропоморфізми, віддієслівні іменники, конкретні та речовинні іменники.


Семантичним ядром прикметникових метафоричних сполук є лексеми на позначення фізіологічних відчуттів людини, окремі прикметники (іржавий, волохатий), авторські неологізми.


У дієслівній метафорі семантичного зрушення зазнають антропоморфні дієслова, слова на означення властивостей рослин, дієслова, які передають звукові характеристики.


 


У взаємодії лексичних номінацій і характерних синтаксичних структур формується індивідуально-авторська метафора І. Драча, яка засвідчує виразний струмінь інтелектуалізму поетичного дискурсу автора, органічне поєднання в його мові народнорозмовних, фольклорних  і  книжно-літературних джерел.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины