СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА З’ЯСУВАЛЬНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено наукову новизну роботи, сформульовано її мету й завдання, подано методи дослідження, окреслено його теоретичне і практичне значення, представлено інформацію про апробацію, зазначено кількість публікацій та обсяг роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади вивчення з’ясувальних складнопідрядних речень” – окреслено з’ясувальне складнопідрядне речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю, що передбачає три рівні його наукового опису: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний, визначено місце з’ясувальних конструкцій в системі складнопідрядних речень сучасної української мови, здійснено короткий огляд історії їх вивчення, а також окреслено науковий апарат дисертаційної роботи.

Питання про граматичну природу з’ясувальних конструкцій та їх місце в системі складнопідрядних речень вирішувалося синтаксичною наукою суперечливо й неоднозначно. Огляд лінгвістичної літератури засвідчує, що досліджувані структури на сьогодні не мають усебічного детального аналізу, хоча й спостерігається зацікавлення окремими проблемами, пов’язаними з вивченням їх семантики.

Насамперед відсутнє чітке окреслення зазначеного різновиду складнопідрядних речень. Існують суттєві розбіжності у визначенні меж складнопідрядних речень з підрядними з’ясувальними частинами, недостатньо вивчено їх семантику та особливості функціонування в мовленні. Залишаються дискусійними питання щодо віднесення до з’ясувальних речень структур, у яких підрядні частини поєднуються з опорним предикатним словом безсполучниковим зв’язком, та використання у з’ясувальних реченнях указівних займенникових слів. Останні деякі вчені виділяють в окремий тип – займенниково-співвідносні, що можуть поєднувати ознаки займенникових і з’ясувальних речень                          (В.А. Бєлошапкова, А.П. Загнітко, С.В. Ломакович та ін.), інші ж науковці відносять їх до з’ясувальних і в окремий тип не вичленовують                 (Н.С. Валгіна, М.У. Каранська, С.Є. Крючков, Б.М. Кулик, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько).

У пропонованій роботі серед з’ясувальних розглядаємо тільки ті речення з указівним займенниковим словом те, у яких воно є факультативним (необов’язковим): Я сказав те, що думав (В. Гаман); Ви напевно знаєте й те, що її пенсію до половини скоротили (Д. Бандрівський). Конструкції з безсполучниковим зв’язком до складнопідрядних речень не відносимо.

Центральним елементом структури досліджуваних речень є опорне дієслово з правобічною об’єктною валентністю, деякі предикативи, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, девербативи, окремі іменники недієслівного походження, що мають здатність до керування, проте до сьогодні семантичні групи цих слів та їх уплив на структуру з’ясувального речення ще глибоко не вивчено.

Окремої уваги заслуговують конструкції, підрядна частина яких стоїть у позиції підмета, наприклад: Просто дивно, що з тобою сталося!          (В. Єніна); Скидається, що ми зібралися на похорон (В. Маняк). Речення цього типу мають різні класифікаційні описи. І.Р. Вихованець зазначає, що в таких конструкціях частина з об’єктною функцією перемістилася в позицію підмета і набула додаткової суб’єктної валентності, а отже, має комплексну суб’єктно-об’єктну семантико-синтаксичну функцію, тому він називає їх складними реченнями з взаємозалежними частинами. Проте більшість лінгвістів ці структури розглядають серед з’ясувальних і в окремий тип не виділяють (Н.С. Валгіна, А.П. Загнітко, М.У. Каранська, С.Є. Крючков, Л.Ю. Максимов, І.І. Слинько, Н.Ю. Шведова,                    К.Ф. Шульжук), що видається цілком правомірним.

Важливим об’єктом усебічного опису складнопідрядних речень є явище синкретизму. Аналіз наукових розвідок з означеної проблеми доводить, що це явище в системі з’ясувальних складнопідрядних речень потребує детального вивчення. Окремі зауваження про наявність додаткових відтінків значень у досліджуваних структурах подано в працях В.В. Бабайцевої, Л.А. Булаховського, Н.С. Валгіної, І.Р. Вихованця,         В.І. Кодухова, Б.М. Кулика, В.М. Маркова, О.Д. Пономарева, І.І. Слинька,  І.Г. Чередниченка, Н.Ю. Шведової. Більшою увагою до питання значеннєвого синкретизму з’ясувальних конструкцій позначені дослідження Л.В. Шитик та В.Г. Зарицької. Проте бракує системності у визначенні чинників, які зумовлюють синкретизм у складнопідрядному з’ясувальному реченні, а тому проблема залишається до кінця не вирішеною.

До сьогодні мало досліджувалися з’ясувальні складнопідрядні речення в прагматичному аспекті. Не з’ясовано, які типи висловлень можуть реалізуватися через з’ясувальні складнопідрядні речення. Недостатньо висвітленими з цієї позиції залишаються особливості мовленнєвої поведінки комунікантів у різних ситуаціях, а також прагматичні чинники, які зумовлюють відбір і комбінацію мовних засобів у процесі комунікації. Важливим для прагматичного аналізу є звернення до ключових категорій теорії мовленнєвих актів, вивчення особливостей функціонування з’ясувальних висловлень у складі окремих контекстів як мовленнєвих дій. Прагматичний аспект вивчення з’ясувальних висловлень зумовлює введення до апарату дослідження поняття про іллокутивну силу, іллокутивний намір, мовленнєвий акт, мовленнєву ситуацію, учасників спілкування, комунікативну інтенцію мовця, які вивчає прагмалінгвістика.

Один з параграфів цього розділу презентує аналіз формального аспекту досліджуваних речень.

Для з’ясувальних складнопідрядних речень характерна низка формальних ознак, які увиразнюють їх формально-синтаксичну організацію.

У названих конструкціях наявний прислівний підрядний зв’язок, який є передбачуваним і обов’язковим. Він пов’язаний із семантикою активно валентних синтаксем, які уможливлюють обов’язковість реалізації підрядної частини, необхідної для виявлення їх змісту: Ніхто з одчайдушних не думав, що посеред ріки так сильно дме сівер (К. Басенко); Дід говорить, що так співають лебедині крила (М. Стельмах).

Важливою ознакою формально-синтаксичної організації складнопідрядних з’ясувальних речень є порядок розташування частин. Звичайною для аналізованих речень є постпозиція підрядної частини: Сьогодні ми знаємо, що всі знання світу можна зашифрувати в формулах двох геніальних німецьких учених – Альберта Ейнштейна і Макса Планка (П. Загребельний). Підрядна частина таких конструкцій функціонує в комплексі з опорним словом головної частини, безпосередньо приєднуючись до нього й розкриваючи його валентність. Препозиція підрядної частини можлива, але є нетиповою: Що говорити далі, Радченко не знав (В. Гаман); Що взяв з юних літ, на старість згодиться                (М. Рильський). У таких реченнях засвідчено підкреслення, логічне наголошення, емоційне виділення змісту підрядної частини. Це дозволяє стверджувати, що з’ясувальні складнопідрядні речення з препозиційними підрядними частинами є трансформами відповідних речень з постпозиційними підрядними.

Речення з підрядною з’ясувальною частиною, як і будь-яке складнопідрядне речення, являє собою структурну й семантичну єдність. Важливим засобом зв’язку його структурних компонентів є сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій.

У структурі складнопідрядних з’ясувальних речень наявні такі формальні засоби зв’язку: сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито та сполучні займенникові слова хто, що; який, яка, яке, які, чий, чия, чиє, чиї; коли, відколи, як, де, куди, звідки, доки, поки, навіщо, чому; скільки.  Ці засоби формують у з’ясувальних складнопідрядних реченнях прислівний зв’язок і виражають з’ясувальні відношення між їх частинами.

Проведений аналіз дозволяє констатувати, що повністю асемантичним серед сполучників, які використовуються в з’ясувальному реченні, є тільки сполучник що. Інші сполучники, крім функції приєднання підрядної частини до головної, надають певних семантичних відтінків підрядній частині з’ясувального речення, тому їх можна вважати  асемантизованими. Так, виявлена специфіка формальної будови з’ясувальних конструкцій зі сполучником щоб дозволяє не погодитися з поглядами більшості українських синтаксистів щодо асемантичності цього сполучника в них і підтримати позицію А.Л. Савченко, яка називає сполучник щоб цільовим, що в з’ясувальних складнопідрядних реченнях асемантизувався, але свого первинного значення повністю не втратив: Батько й мати наполягали, щоб він оженився і зайнявся господарством (Ф. Бурлака).  Ця особливість спостерігається й у решти сполучників, які вживаються в з’ясувальних складнопідрядних реченнях. Наприклад, значення сполучника як наближене  до сполучника що, але водночас, на наш погляд, він зберігає ледве помітний відтінок значення способу дії, пор.: Під лісом побачив, як вогняний стовп свічкою підіймається у небо (М. Стельмах) – Під лісом побачив, що вогняний стовп свічкою підіймається у небо. Сполучники ніби, наче, неначе, начебто, нібито, мов, немов вносять у підрядну частину з’ясувального речення значення невпевненості, необ’єктивності, неточного знання або ж піддають сумніву достовірність повідомлюваної інформації, що позбавляє нас права вважати їх повністю асемантичними: Кажуть, нібито в генах уже закладена потреба дослідження неосвоєного простору (О. Гончар). Сполучник чи також не може бути нейтральним, асемантичним, оскільки основне призначення його в з’ясувальному   реченні – не тільки поєднання підрядної частини з головною, але й вираження з’ясувальних відношень зі значенням питання або сумніву, незнання, нерозуміння: Не знаю, чи є щось смачніше лісових груш             (М. Олійник).

У другому розділі – “Семантична організація з’ясувальних складнопідрядних речень” – описано семантико-синтаксичні особливості досліджуваних конструкцій. Визначено і проаналізовано семантичні види та різновиди цих речень, з’ясовано вплив опорного слова та засобів зв’язку частин на формування семантики складнопідрядних з’ясувальних речень. Доведено, що в системі з’ясувальних складнопідрядних речень нерідко значення об’єкта ускладнюється додатковими відтінками.

Визначальною особливістю з’ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини в них чітко окреслена семантикою опорного слова, яке належить до певних семантичних типів лексики. Зокрема, дієслова:

1) мовлення (говорити, казати, сказати, заявляти, зауважувати, передавати, розповідати тощо): Говорили, ніби він одержав призначення в Одесу чи Миколаїв (В. Петльований); Любов Андріївна каже, що її столична сваха така вже прохана, така прохана (О. Васильківський); Тоді свати в один голос сказали, що вони підуть із нею, проведуть на вокзал, посадять у поїзд (А. Дімаров); Після короткого вагання Микола розповів, що бачив Наталю з кореспондентом (Ю. Бедзик);

2) розумової діяльності (думати, вважати, зазначати, знати, пам’ятати, розуміти тощо): Я думав, що легко віддати життя враз і значно важче віддавати його по хвилині (І. Багмут); Нестор пам’ятає, як увивалась колись молода Перцовичева, подаючи панотцям на стіл торти і легуміни (Р. Іваничук); І Аллан Лоренс зрозумів, що то був айсберг           (М. Білкун);

3) волевиявлення, спонукання (бажати, жадати, наполягати, просити, радити, хотіти тощо): Керівник одної з інститутських кафедр, професор Холод забажав, щоб майбутні стипендіати пройшли щось на зразок мандатної комісії перед деканатом (П. Загребельний); Вже мріяла і просила, щоб її відвезли вмирати додому, на рідну землю, на кладовище до батьків (І. Багряний); Ти хотів, щоб у нас були однакові спеціальності      (В. Петльований);

4) відчуття, сприймання (бачити, спостерігати, уявляти, чути тощо): Бачу, що в тебе погріб осипається (Є.Гуцало); Олена Миколаївна краєм ока спостерігала, як він статечно привітався з батьком, матері не було чомусь (В. Єніна); Нателла могла тільки уявити по слідах бурі, що тут робилося (О. Гончар); Я чув раніше від Миколи, що ти в Києві нібито (В.Єніна);

5) психічного, емоційного стану (боятися, жаліти, любити, соромитися, радіти, сумувати тощо): Народ боїться, що Турове рудники з’їдять (О. Васильківський); А люди ридали і довго жаліли, що ні рибалок не вийде вже з нас, ні косариків у лузі, ні плугатарів у полі, ані вже воїнів отечества – царя (О. Довженко); Він любить, щоб коло нього походили, та пошукали ... та поклонились йому (М. Олійник);

6) сподівання, віри (вірити, сподіватися, чекати, ждати тощо): І я чекала, що ти зараз скажеш мені якісь особливі слова (О. Васильківський); Лікар замовк, ждав, що скаже комісар (Ю. Збанацький); Треба вірити, що зітруться сліди повоєнних нестатків (В. Маняк);

7) узагальнення (відзначати, зазначати, стверджувати, підкреслювати, показувати тощо): Уважно вислухавши коменданта, я відзначив, що в проекті плану неясно одне: на кого покладається загальне керівництво військами в кожному секторі? (П. Автомонов); Слід зазначити, що нормативного вирішення проблеми в нашому правовому полі ще не існує (Людина і політика. – 2001. – № 1);

8) буття та виявлення (виявляти, бути, статися, траплятися, свідчити тощо): І саме тоді виявив у собі, що не став рабом страху                          (О. Гончар); Буває, що інколи людина до чогось нездатна (Ю. Збанацький); Вже траплялось, що й з дівчатками десь біля перелазу пристоював               (Ю. Збанацький);

9) зацікавлення, піклування (дбати, переживати, пильнувати, турбуватися тощо): А найбільше Артеменка непокоїло зараз, чи вдалося їй самій уникнути небезпеки (О. Гончар); Толя дуже переживає, що волосся в нього почало випадати (Ю. Щербак);

10) інформації (навчати, писати, читати, інформувати тощо): Я тебе навчу, як продавати хліб (Р. Іваничук); Тоді всі польські газети писали, що з турнівської тюрми на Волині втекло тринадцять політичних в’язнів     (М. Малиновська).

Нерідко в головній частині з’ясувальних складнопідрядних речень опорним компонентом виступають дієприслівники: Ніна Леонідівна підвелася, помітивши, що Сергіїв погляд зупинився на тульському самоварові (В. Гаман). Семантичні розряди опорних дієприслівників аналогічні до виділених семантичних груп дієслів.

Незначну групу складають складнопідрядні з’ясувальні конструкції з опорними словами психічного, емоційного значення, вираженими прикметниками та дієприкметниками: І дуже вдячний, що ви не погребували нашим простим солдатським обідом! (Ю. Дольд-Михайлик); Він був переконаний, що той папірець має прямий зв’язок з оцим викликом його, Ірий, до завідуючого (Ю. Мушкетик).

 Досить часто опорними компонентами головної частини з’ясувального складнопідрядного речення виступають предикативи, які мають оцінне або емоційне значення: Дивно, що й їсти не хочеться (В. Петльований); Цікаво, що вони там побачили? (В. Савченко); Ясно, що він був не сам     (В. Петльований).

У ролі опорного слова в досліджуваних реченнях можуть уживатися віддієслівні іменники (девербативи) та іменники, що мають здатність до керування (висновок, телеграма, пісня тощо). Зокрема, це іменники зі значенням повідомлення, сприймання, мислення, волі, почуття тощо: І вона не могла звикнути до думки, що її тато вже не голова (В. Земляк); Пішла чутка, що в селище нагрянуть есесівці (С. Маликов); На підставі аналізу писемних джерел, які відображають ознаки різних рівнів мовної структури, зроблено висновок, що “перехід від старої до нової якості в східнослов’янських мовах відбувався не шляхом повного розриву з попередніми традиціями, а внаслідок часткової перебудови їх систем”     (А. Грищенко).

Семантика з’ясувального складнопідрядного речення реалізується в окремих структурно-семантичних видах, поєднаних загальним категорійним з’ясувальним значенням, спільними засобами зв’язку та характером опорного слова. Проте лексико-семантичне оформлення з’ясувальних конструкцій може впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. Це дало можливість виокремлення двох семантичних видів з’ясувальних складнопідрядних конструкцій: власне з’ясувальних та синкретичних. Серед власне з’ясувальних виділено речення:

– інтелектуальної діяльності, що формуються дієслівними предикатами зі значенням мислення, судження; знання; висновку, рішення: Кельнер ніколи не думав, що можна так довго курити люльку                                  (М. Малиновська); Доброчин тямився на людях і знав, що за сприятливих умов з того мовчазного юнака може стати добрий володар (І. Білик); Це означає, що немовби одного полюбимо! – і Алла грайливо засміялася         (В. Єніна); 

– психічної діяльності, що формуються дієслівними предикатами зі значенням відчуття, сприймання; сподівання, віри: Юстин відчув, як душа його відразу вирвалася з гніву, випросталася, зараювала (В. Маняк); Важко повірити, що здатна на таке всього-на-всього лагідна сила води               (О. Гончар);

– мовленнєвої діяльності: Треба ковалям переказати, щоб стереглися (В. Єніна);

– буття та виявлення: Буває, що інколи людина до чогось нездатна    (Ю. Збанацький);

– волевиявлення: Хлопці просять, щоб ви повернулись у лікарню        (Ю. Щербак).

 Серед синкретичних виокремлено два різновиди: з’ясувально-атрибутивні та з’ясувально-причинові: Існує думка, що ХХІ ст. стане віком кібернетики і лінгвістики, у межах якої комунікативна лінгвістика відіграватиме провідну роль (Ф. Бацевич) – яка? про що?; Боюся, що ні на північ, ні на південь ніхто вас не повезе, Куліш (В. Петльований) – чого? чому?

 Спостереження доводять, що основним фактором, який зумовлює синкретизм у з’ясувальних конструкціях, виступає опорний компонент головної частини (девербатив або іменник, що має здатність до керування, або предикат з емоційним значенням), а саме його синкретичне категорійне значення.

 Аналіз засвідчив, що між частинами більшості з’ясувальних конструкцій виникає оцінний зміст, який несе на собі оцінку переданої в реченні ситуації. Підґрунтям  для створення типології з’ясувальних складнопідрядних речень з оцінним компонентом послугувало врахування взаємозв’язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку, якісну та емоційну.

У результаті аналізу з’ясувальних складнопідрядних речень установлено, що складнопідрядні конструкції оцінно-з’ясувального типу, головна частина яких несе на собі семантику раціональної оцінки достовірності інформації, що міститься в підрядній частині, можна поділити на три семантичні підтипи за ознакою рівня впевненості мовця в достовірності повідомлюваної інформації: 1) речення, що мають значення повної впевненості мовця в достовірності повідомлюваного в підрядній частині, тобто у відповідності змісту сказаного дійсності: Христина була переконана, що Бубон її ненавидить, готовий зі світу зжити                   (Ю. Збанацький); 2) речення неповної впевненості мовця в достовірності повідомлюваної інформації: Костя здогадувався, що дядько Петро, якщо й знає, то не скаже (О. Шарварок) та 3) речення невпевненості в достовірності повідомлюваного: Я не певен, що він скоро складе повноваження голови (С. Плачинда).

Якісна оцінка має значення констатації і входить до функціонально-семантичного поля достовірності. В основі якісної оцінки лежить протиставлення за ознакою добре / погано. Оцінно-з’ясувальні конструкції, що мають якісну оцінку, можна розділити на дві групи: 1) зі значенням позитивної оцінки: Добре, що в напівтемряві не видно Калиного обличчя, дуже добре! (В. Петльований)  та 2) зі значенням негативної оцінки: Він не раз осуджував Петра за те, що не використав свого шансу з Ганною        (В. Сичевський).

Емоційна оцінка являє собою імпліцитне вираження повної впевненості в достовірності повідомлюваної інформації. До цього виду оцінки належать слова, які позначають емоційний стан, реакцію на те, що відбувається. Подібні лексеми, які є опорними компонентами головної частини з’ясувальних складнопідрядних речень оцінки, за оцінною структурою перетинаються з предикатами загальної оцінки. На думку                          М.Г. Мірошникової, різниця між ними полягає в тому, що емоційна оцінка більш суб’єктивна. Здійснений аналіз виявив, що з’ясувальні складнопідрядні речення емоційної оцінки поділяються на такі семантичні підтипи: 1) позитивна емоційна оцінка: Я дуже рада, що ви мене наздогнали                                  (П. Загребельний) та 2) негативна емоційна оцінка: Крайнюк лежав довго і жалів, що нема біля нього капітана медичної служби Павла Заброди        (В. Кучер).

Третій розділ – “Специфіка функціонування з’ясувальних складнопідрядних речень у мовленні” – присвячено прагматичному аналізові з’ясувальних конструкцій: схарактеризовано особливості функціонування з’ясувальних висловлень у складі окремих контекстів як мовленнєвих дій, з’ясовано, що напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.

Антропоцентризм та функціоналізм як основні засади сучасних лінгвістичних досліджень спрямовують науковий інтерес до всебічного вивчення процесу вербальної комунікації, враховуючи всі її форми й умови, в яких вона здійснюється. Тому визначення способів і типів функціонування з’ясувальних висловлень у мовленні є необхідним і важливим аспектом аналізу, доцільність якого зумовлена прагматично орієнтованою природою досліджуваних конструкцій.

З’ясувальні висловлення можуть реалізувати мовленнєвий вплив, при якому діяльність однієї людини вербально регулюється іншою, що відіграє значну роль у процесі спілкування, керує стосунками між комунікантами.   Ці висловлення  є спільним продуктом учасників комунікації на шляху до порозуміння.

З’ясувальні висловлення так само часто використовуються автором у побудові діалогічного й монологічного мовлення. Вони відображають ситуацію спілкування та орієнтовані на її учасників.

Дослідження доводить, що в процесі комунікації мовці використовують з’ясувальні висловлення для здійснення різноманітних мовленнєвих дій.

Структура з’ясувальних висловлень зумовлює складність їх комунікативної організації, що вможливлює їх функціонування в межах різних іллокутивних типів, а також допускає комбінування в з’ясувальному висловленні певного комунікативного типу кількох іллокутивних ознак. Але закономірно припустити, що досліджувані висловлення проявлятимуть неоднакову активність у тих чи інших типах.

У прагматичних дослідженнях неодноразово зверталася увага на те, що провідна роль у вираженні іллокутивного акту належить іллокутивному (перформативному) дієслову, у якому завжди закладено прагматичну характеристику висловлення. У роботі прийнято положення про те, що комунікативну мету мовця у структурі з’ясувальних висловлень визначає не лише мовленнєва ситуація, а й перформативне дієслово, яке її розкриває.

Типологію мовленнєвих актів, що реалізуються у з’ясувальних висловленнях, складено на основі різноманітних характеристик ситуації мовлення та учасників спілкування. Критерії розмежування й визначення типів різних мовленнєвих актів у дослідженні є такими: 1) мета (призначення) акту; 2) умови, за яких відбувається акт мовлення: сфера спілкування  та місце спілкування; 3) стосунки між учасниками комунікативного акту; 4) ставлення мовця до дії; 5) ставлення адресата до дії. Різні співвідношення цих прагматичних ознак відбивають багатоманітність комунікативних ситуацій спілкування в життєдіяльності людини. Усе сказане вище дає підстави говорити про важливість розуміння комунікативної природи з’ясувальних висловлень з метою визначення їх комунікативно-прагматичних типів.

Як свідчать спостереження за мовним матеріалом, з’ясувальні висловлення можуть бути представлені не в усіх типах мовленнєвих актів, а лише в таких, як: репрезентативи, директиви, експресиви, комісиви та запитання. Декларативного типу серед досліджуваних структур виявлено не було.

Іллокутивна мета висловлень-репрезентативів, або констативів (за термінологією Г.Г. Почепцова й В.В. Богданова), полягає в тому, щоб зафіксувати відповідальність мовця за повідомлення про певний стан речей. Конструкції з таким значенням повідомляють факти, якими володіє мовець, слухач або третя особа, з метою поінформувати адресата або дати характеристику третій особі. Виділено такі різновиди з’ясувальних висловлень-репрезентативів: повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення: Сам Чубко розказував, що бачив тебе з гвинтівкою (П. Автомонов); А ми ж добре знаємо, що в нашого Василя ніякої нареченої не було (В. Єніна); Я вважаю, що кожна свідома людина повинна знати про це, кожен робітник, селянин і кожен учений (О. Довженко); Я не соромлюся признатися, що заздрю Сергієві (Ю. Мушкетик); [Простіть мене, татусю!..] Не винна я, що так склалося, що мушу вас покидати               (Ю. Бедзик); Я ж казав, що з нього буде актор (О. Вишня); Та я можу вам нагадати, як ви мені заборонили займатися перевіркою часу сходу й заходу сонця (О. Васильківський); Я припускаю, що це випадковість, несприятливий збіг обставин (М. Сидоряк); Обурені самочинством хазяїв і поліцейських, робітники заявили, що продовжуватимуть боротьбу на захист своїх інтересів (М. Олійник); Я абсолютно певен, Михайле Івановичу, що хліб майбутнього – це не тільки пшениця (О. Довженко).

Мовленнєві акти директивного типу мають на меті змусити слухача втілити в життя певний стан речей, який відповідає інтересам і бажанням мовця. У з’ясувальних висловленнях представлені такі директиви: накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції: Звелів світлий князь, щоби ви прийшли до нього (І. Білик); Поляки вимагали, щоби в наших школах викладали деякі предмети польською мовою (Л. Палій); Прошу тебе, щоб забув той прикрий випадок (В. Сичевський); Забудь, що вчора було, – мовив полковник (Р. Іваничук); Я хочу, щоб усе моє стало й твоїм (О. Васильківський); Бійтесь, чоловіче, щоб вся родова земля не стала шагреневою шкірою (М. Стельмах); [Нарешті Гонтар помітив нудьгування дівчини й жартома погукав:] – Оксано! А йдіть-но подивіться, як риба клює (Я. Баш).

Висловлення-експресиви являють собою реакцію на дію, поведінку слухача або самого мовця, яка може бути як позитивною, так і негативною. Серед з’ясувальних висловлень виявлено іллокутивні акти експресивного типу двох підгруп: 1) “позитивні” – вдячність та схвалення: Спасибі, що не забулися, увійшли в моє серце, у подуми і не даєте спокою (М. Олійник); От і добре, що ви згадали про Росію (Ф. Бурлака); 2) “негативні” – вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд: Ви пробачте, що я без попередження (П. Загребельний); Дуже шкодую, що в такий важливий час ви хворієте (Ю. Дольд-Михайлик); Я ж казала, тату, що ви спортили дерево                (І. Багряний); Я ніколи не думав, що єднання з природою зробило вас таким жорстоким (О. Довженко).

Комунікативна мета комісивних іллокутивних актів полягає в тому, щоб покласти на мовця обов’язок (певною мірою) здійснити деяку майбутню дію або дотримуватися певної лінії поведінки. Серед з’ясувальних висловлень видається можливим виділити такі комісиви, як обіцяння та клятви. Особливістю обох мовленнєвих актів у з’ясувальному реченні є те, що в їх головній частині експлікуються перформативні дієслова обіцяти та клястися: Я обіцяю вам, мої дорогі, що розповім ще немало цікавого (С. Процюк); Я клянуся, що митиму замість неї посуд до самої смерті (В. Слапчук).

З’ясувальні висловлення можуть функціонувати в мовленні як запитання, комунікативна мета яких – звернення до кого-небудь з метою щось з’ясувати. Спостереження показало, що питальна семантика в з’ясувальних висловленнях реалізується неоднозначно. Структурна різноплановість з’ясувальних конструкцій спричинює можливість питальної семантики як у всьому висловленні, так і в його окремих частинах: Тебе ж хочу спитати, чому турбуєшся ти лише самим собою? (Р. Іваничук); Мати каже, що ти збираєшся іти в село Струмки? – запитує батько (П. Гуріненко); Хіба де сказано, що ми не повинні вести агітації, не працювати з людьми? (Ю. Збанацький); А мене ти спитав, чи я згодна? (В. Кучер).

ВИСНОВКИ

1. З’ясувальне складнопідрядне речення, як і будь-яке інше речення, є багатоаспектною синтаксичною одиницею, у якій наявні три рівні організації: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний.

2. Аналіз з’ясувальних складнопідрядних речень на формальному рівні доводить, що в них наявний прислівний підрядний зв’язок, зумовлений семантикою активно валентних синтаксем. Він є передбачуваним і обов’язковим. Важливим засобом зв’язку предикативних частин з’ясувального речення виступають сполучники підрядності та сполучні слова. Вони окреслюють семантико-граматичну залежність підрядної частини від головної та зумовлюють специфіку підпорядкування однієї з частин складного речення іншій. Типовими для з’ясувальних конструкцій є сполучники що, як, чи, щоб (аби, хай, нехай), наче, неначе, ніби, мов, немов, начебто, нібито. Сполучники та сполучні слова (окрім сполучника що, який є асемантичним) асемантизуються, оскільки вони вносять відповідні їх семантиці відтінки значень.

3. Дослідження засвідчило, що центральним елементом структури аналізованих речень виступає опорне дієслово з правобічною об’єктною валентністю, деякі предикативні слова, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, іменники-девербативи або іменники, які мають здатність до керування.

4. Спостереження за семантичними особливостями досліджуваних конструкцій показало: визначальною особливістю з’ясувальних складнопідрядних речень є те, що наявність підрядної частини чітко окреслена семантикою опорного слова. З’ясувальні речення об’єднуються в один структурно-семантичний тип на основі незаміщеності в головній частині граматичної позиції, обумовленої валентними властивостями опорних слів, що потребують з’ясування та доповнення їх структурно-змістової недостатності. У залежності від семантичного типу опорного валентнозумовлювального дієслівного предиката та його комунікативної спрямованості серед складнопідрядних з’ясувальних речень виділено такі види та різновиди: 1) власне з’ясувальні складнопідрядні речення (інтелектуальної діяльності, психічної діяльності, мовленнєвої діяльності, буття та виявлення, мовленнєвої діяльності, волевиявлення) та                     2) синкретичні з’ясувальні складнопідрядні речення (з’ясувально-атрибутивні та з’ясувально-причинові речення).

5. Помічено, що причиною виникнення синкретичних з’ясувальних конструкцій є морфологічна природа опорного слова – девербативного компонента, який зберігає як здатність до керування об’єктним поширювачем, так і можливість узгоджуватися з підрядною частиною    (з’ясувально-атрибутивні речення) та наявність специфічної головної частини (з’ясувально-причинові речення).

6. Аналіз установив, що в більшості з’ясувальних складнопідрядних речень наявний компонент раціональної, якісної та емоційної оцінки. Підґрунтям для створення типології складнопідрядних з’ясувальних речень з оцінним компонентом стало врахування взаємозв’язку функціонально-семантичного поля достовірності з категорією оцінки, що дозволило розділити загальне семантичне значення впевненості в достовірності викладеної інформації на три типи: раціональну оцінку (власне модальну), якісну та емоційну (як периферійні модальності).

7. Прагматичний аналіз з’ясувальних висловлень довів, що вони є одним із виразних засобів мовної комунікації. Напрям передання повідомлення, фактор адресата та мовця визначають особливості реалізації різних типів мовленнєвих актів через з’ясувальні висловлення, а також виступають чинниками творення їх прагматичного потенціалу та впливають на формування способів їх реалізації.

8. Засвідчено, що з’ясувальні висловлення функціонують у мовленні як репрезентативи (повідомлення, констатація, міркування, зізнання, виправдання, ствердження, нагадування, припущення, заява, завірення), директиви (накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції), експресиви (вдячність, схвалення, вибачення, шкодування, докір, нарікання, осуд), комісиви (обіцяння, клятви) та запитання.