МІКРОТОПОНІМІЯ СКОЛІВЩИНИ : Микротопонимия сколевщине

Краткое содержание

У вступі з’ясовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, розкрито завдання та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано основну джерельну базу студії, викладено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, зазначено кількість та обсяг публікацій, які відбивають основні положення дисертації.

Перший розділ “Мікротопоніми як об’єкт вивчення” присвячено історіографії дослідження. У ньому подано аналітичний огляд літератури, окреслено сучасний стан і наукове осмислення проблеми мікротопонімії в українському та зарубіжному мовознавстві.

У підрозділі 1.1. “Огляд джерел” з’ясовуються питання фіксації мікротопонімів Сколівщини у виявлених джерелах. Важливу інформацію містять Йосифінська та Францисканська метрики, що відображають мікротопонімікон кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Вагомий фактографічний матеріал потрапив у “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”, де зазначені не тільки найменування, а й конкретизовані географічні об’єкти. У мікротопонімних матеріалах                     М. Кордуби відтворено окремі назви невеликої кількості сіл Сколівського району на початку ХХ ст. Цілеспрямованим дослідженням стали роботи першої половини ХХ ст. Я. Рудницького та другої половини – Г. Дем’яна, які представляють чималий арсенал назв дрібних об’єктів Сколівщини. Власні записи, здійснені впродовж 2003 – 2006 рр., відображають найновіші мікротопонімні одиниці, головні структурно-словотвірні типи кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Аналіз матеріалу показав, що історія збирання та публікування джерел пройшла тривалий і динамічний шлях – від принагідних фіксацій до цілеспрямованих наукових записів. Усе це дало підстави стверджувати, що сьогодні є надійна джерельна база для об’єктивного й різнобічного висвітлення теми, пов’язаної з мікротопонімами Сколівщини.

1.2. “Історія дослідження мікротопонімів”. У другому підрозділі проаналізовано основні досягнення у вивченні як української, так і зарубіжної мікротопонімної науки, окреслено принципи класифікації онімів, напрямки регіональних студій. З’ясовано, що раніше назви невеликих об’єктів розглядали здебільшого в контексті історії, етнографії та географії. Часто місію фіксаторів таких найменувань здійснювали священики при описах церков, монастирів і загалом парафії. Тому тлумачення назв не було фахове, однак саме збереження мікротопонімів містить цінну інформацію для сучасних лінгвістів.

На сьогодні з мікротопонімного боку краще простудійована західна територія України, частково північна та центральна, однак схід та південь практично не опрацьовані. Найвагоміші праці, які стали орієнтирами при вивченні окремих аспектів мікротопонімії ХІХ – початку ХХІ ст., представили науковому світові М. Сумцов, М. Кордуба, Я. Рудницький,                С. Грабець, Ю. Карпенко, Є. Черепанова, Г. Аркушин, Д. Бучко, І. Чеховський, О. Михальчук, Н. Лісняк та ін.

В Україні дослідження мікротопонімії перебуває на стадії становлення і поступового розвитку, в деяких слов’янських країнах воно сягає апогею. Скажімо, добре опрацьована мікротопонімія Білорусії, Польщі, Чехії, Словенії. Тут зібрано чималий онімний фактаж, встановлено засади розмежування власних географічних найменувань, створено теоретичне підґрунтя, розроблено новітні підходи до вивчення мікротопонімії. Тому нестача україномовного фактографічного матеріалу певним чином гальмує розв’язання теоретичних мовознавчих питань, що насамперед пов’язано і з спільнослов’янськими завданнями.

У другому розділі “Семантика базових основ мікротопонімів” акцентується увага на з’ясуванні дотопонімного значення мікротопонімів, виявленні етимології. Вони розглядаються як важливе джерело краєвидної характеристики, історії краю, господарсько-виробничої та духовної культури мешканців Сколівщини.

Підрозділ 2.1. “Відапелятивні утворення” представляє групи назв, утворених від географічних термінів та від найменувань на позначення культурно-історичних реалій.

З’ясовано, що основною базою для творення мікротопонімів послужила географічна термінологія. Встановлено, що у межах цієї групи кількісно домінують оніми, похідні від термінів на окреслення рельєфу. Вони виражають особливості підвищень, заглибин та рівнин досліджуваної території. Багато на Сколівщині зафіксовано мікротопонімів, мотиваторами яких стали апелятиви на позначення підвищень: Берег, Бердо, Верх, Бескид. Кількісно менше виявлено назв, похідних від апелятивів з характеристикою заглибин і рівнин досліджуваної території (Долина, Западня, Яма, Яр, Поле, Полонина, Площа). Фізико-природне розташування краю сприяло масовому виникненню власне відорографічних назв. Частина термінологічної лексики має прозору семантику і поширена по всій території України.

Важливу роль у мікротопонімотворенні відіграє гідротермінологія, яка становить архаїчний шар онімної лексики. Часто такі найменування виражають фізичні властивості водних об’єктів, позначають самі об’єкти (Гнила, Теплиця, Кирниця). Мікротопоніми Сколівщини мотивують в основному апелятиви млака, мочар, багно, звір, що виявляють особливості водної сітки досліджуваної місцевості.

Лексеми на позначення рослинного світу, специфіки ґрунтів, форми об’єкта заховані в назвах Буковець, Житища, Сигла, Гай, Смерек, Ялина, Камінь, Кремінь, Пісок, Кут, Кривуля, Рівне. Вони становлять вагому частку в мікротопоніміконі території і виражають певним чином мовну картину світосприйняття мешканців Сколівщини, що й відбилося у процесі номінації.

Мікротопоніми, мотивовані апелятивами на позначення культурно- історичних реалій та об’єктів, диференціюють різні групи, з яких кількісно найбільша вказує на тип освоєння земель (Згарь, Зруб, Копанина, Черенище, Чертеж). Важливими для розкриття промислів краю є мікротопоніми Гута, Пилорама, Фірас, Токарня. Окремо згруповано мікротопоніми, мотиваторами яких стала метрична лексика (Помірки, Лан, Морґи, Біги), лексика, пов’язана з садибами та поселенням (Селище, Городище).

Виявлено, що більшість онімів у своїй основі слов’янського походження, з незначними вкрапленнями запозичень (переважно румунських), що засвідчені в мікротопоніміконі досліджуваного реґіону (Рипа, Шпінь). Такі лексеми пристосувались до українського мовного середовища і вже функціонують як усталені географічні терміни.

У підрозділі 2.2. “Відонімні утворення” йдеться про зв’язок різних класів онімів (антропонімів, ойконімів, гідронімів). Здійснений аналіз засвідчив, що кожна з груп (антропонімна, ойконімна та гідронімна) має низку особливостей, згідно з якими класифікуються та етимологізуються топоніми.

Серед виявлених мікротопонімів домінують відантропонімні утворення. Вони характеризуються наявністю традиційних антропонімних основ і низкою топоформантів, що вказують на приналежність об’єкта певній особі. До складу мікротопонімів можуть входити антропоніми як у повній формі (Кіндрат, Петрів Чертіж), так і в усіченій або усічено-суфіксальній формах (Митрівки, Михасьова Ялинка, Олеші). Твірні основи мікротопонімів є переважно носіями антропонімійної спадщини, що не зафіксована в жодних інших джерелах. Це стосується онімів, які побутували переважно в розмовному мовленні. Тому відантропонімні мікротопоніми становлять цінний матеріал і для вивчення антропонімії, оскільки аналіз таких назв допомагає сформулювати певні положення про поширеність у конкретному реґіоні того чи іншого типу власних імен.

Вагомими для відтворення етногенетичної характеристики краю є слов’янські імена у мікротопонімах. На Сколівщині у географічних найменуваннях їх виявлено відносно небагато (Святослав, Блажківське, Маньківське).

Найбагатшим джерелом для мікротопонімотворення послужили слов’янські відапелятивні імена чи пізніші прізвиська або прізвища, що віддзеркалюють увесь спектр антропонімійної системи Бойківщини. Так, виявлено чимало мікротопонімів, мотивувальною базою яких стали антропоніми, що походять від апелятивів на означення назв тварин (Баранківці, Курів Кут), рослин (Бураків, Корчів, Ясенів), характерних зовнішніх ознак та внутрішніх властивостей носія (Гладунчино, Плаксів Кут, Синюкова Поточина) та ін.

Мікротопонімний матеріал Сколівщини свідчить, що між ойконімами, гідронімами та мікротопонімами існує тісний зв’язок. Первісні ойконіми часто переходили в розряд мікротопонімів, що було спричинене певним об’єднанням кількох населених пунктів в один. Мікротопоніми, мотивувальну базу яких становлять ойконіми, просторово прив’язані до певного населеного пункту і здебільшого мають прозору етимологію. Мікрооб’єкт (поле, ліс) міг розташовуватися біля певного населеного пункту, назва якого й відбилася в мікротопонімі. Загалом відойконімних назв на Сколівщині зафіксовано небагато, що вказує на невисоку продуктивність цієї групи (Волосянські Ораниці, Либохоря, Синевідська Дорога).

Мікротопоніми відгідронімного походження вживаються переважно при називанні кутків села, пасовищ, полів. Мікрооб’єкти отримували відгідронімні назви тоді, коли були розташовані на берегах відповідної ріки. Гідронім переходив здебільшого у мікротопонім без жодних змін, іноді ускладнювався суфіксом (На Миті, Рожаночка, Орява, Славка). Таких назв зовсім мало, оскільки неможливо утворити багато ойконімів від назви однієї річки.

Традиційний поділ базових основ мікротопонімів Сколівщини виявив, що найменувань, мотивувальною основою яких є апелятивна лексика, у досліджуваному реґіоні зафіксовано 2565 одиниць, а відонімних – 1055, що становить відповідно 59 – 41 %.  Серед відапелятивних основ першість становлять ті, що містять означення рельєфу території. З-поміж відонімних утворень провідне місце посідають відантропонімні, зокрема мікротопоніми, мотивовані давніми відапелятивними іменами, що послужили основою для майбутніх прізвиськ чи прізвищ. Таким чином, мікротопонімна система Сколівщини формувалась за традиційними для власних імен принципами і ввібрала в себе як загальнонаціональні риси, так і реґіональні.

У третьому розділі “Структурно-словотвірний аспект мікротопонімів” розглядається одно- та багатокомпонентні структури в межах різних способів творення мікротопонімів.

Підрозділ 3.1. “Мікротопоніми простої структури” охоплює основні способи творення мікротопонімів: лексико-семантичний, морфологічний та морфолого-синтаксичний. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Такі оніми представляють основний структурний фонд мікротопонімних одиниць досліджуваного реґіону. Монооформлення характерне для багатьох власних назв і тим самим уводить їх в один ряд. У межах простої структури чільне місце посідає семантичний спосіб творення найменувань. Лексико-семантичні деривати з’являються внаслідок онімізації апелятивів (Горб, Яма, Болото, Дебрі, Полянки) та трансонімізації (Парашка, Олеші, Мелетята). Суфіксальні деривати, які оформилися ще на апелятивному рівні, зараховуємо теж до цієї групи (Бучник, Долинка, Ярки).

Суфіксальні похідні, що є результатом морфологічного способу деривації, теж не поодинокі в мікротопонімії Сколівщини і виявляють головні тенденції у творенні мікротопонімікону та виражають основні риси антропонімікону досліджуваної території. Провідними є мікротопоніми, репрезентовані присвійно-релятивними формами. Домінують утворення на -ів (-ов-а, -ов-о, -ов-е; -ин-а, -ин-е) (Максимів, Матагів, Булеґове, Гладунчино). Важливими у мікротопонімотворенні є моделі з суфіксом -ськ- (Андріївське, Гарасимське, Маньківське), -щин-а (Лапеївщина, Масляниківщина), -івк-а (Дацівка, Мишківка), -ов-ець, -ин-ець (Дановець, Івашковець, Кожановець).

Префіксальні найменування становлять типову рису мікротопонімів. Однак таких назв на Сколівщині виявлено небагато (Підберег, Межигороди, Надполянки). З’ясовано, що вони утворені внаслідок лексикалізації прийменникових словосполук з подальшим занепадом флексії орудного відмінка.

Мікротопоніми-субстантиви, які виникли внаслідок морфолого-синтаксичного способу деривації, ілюструють процес спрощення складених структур з метою своєрідної економії мовних ресурсів (Кругла, Широке, Узке).

Нечасті в мікротопонімії Сколівщини й найменування, утворені в результаті основоскладання. Здебільшого відбувалося складання прикметникової та іменникової основ, зрідка – дієслівної та іменникової (Чорногора, Давиполянки).

У підрозділі 3.2. “Мікротопоніми складеної структури” йдеться про багатокомпонентні формування. Вони поділяються на: а) власне прийменникові конструкції (За Ділом, Поза Зомклом, Під Прочівком, На Кичірці); б) номінативно-прийменникові (Маківка під Кіндратом, На Задному Потоці).

Атрибутивні сполуки виступають у межах моделей: а) прикметник + іменник (Кругла Яма, Широке Поле); б) числівник + іменник (Три Кіпці, Другі Долини). Важливе місце серед них займають утворення присвійно-релятивного характеру (Довганичові Біги, Карпина Яма, Куньова Долина), де головним компонентом є географічний термін або апелятив на позначення певних культурних реалій, а означальним – антропонім.

Проаналізувавши мікротопоніми простої і складеної структури, встановлено, що в досліджуваному реґіоні двокомпонентні сполуки займають вагоме місце (920 одиниць), однак домінує проста форма вираження мікротопонімів (3165), відповідно 29 – 71 %. Перевага певних формальних структур залежить як від назвотворчої традиції обстежуваної території, так і від просторово-географічних реалій.

Четвертий розділ “Структурні та лексичні зміни мікротопонімів у діахронії” інформує про історичну динаміку мікротопонімів досліджуваного реґіону.

З’ясовано, що мікротопоніми як розмежувальні знаки фіксувались у Йосифінській та Францисканській метриках наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. Вони часто використовувалися при описах сіл, а вже з початку ХХ ст. стали предметом наукових студій.

Історичний розвиток мікротопонімії Сколівщини засвідчив різноманітність семантики твірних баз та структурних різновидів назв на тлі стабільних тенденцій мікротопонімотворення. Незважаючи на специфічність окремих назв, загалом проглядається абсолютна перевага традиційного лексичного наповнення, характерного для мікротопонімів усіх досліджуваних століть.

Системний розгляд мікротопонімів кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. дав підстави ствердити, що мікротопонімія того часу функціонувала як повнозначна одиниця лексичного фонду. Проаналізувавши мікротопонімікон кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., з’ясовано, що у більшості населених пунктів мікротопонімні одиниці збереглися впродовж усього досліджуваного періоду. Однак, порівнявши дані кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., виявлено значну кількісну перевагу мікротопонімів кінця ХVІІІ ст. Поява великої кількості онімів ХХ – початку ХХІ ст. пояснюється об’єктивними причинами, оскільки вони записувалися з конкретною лінґвістичною метою, тому показники сучасних фіксацій мікротопонімів перевищують на кілька десятків, а то й сотень назв.

Історико-порівняльна характеристика мікротопонімів Сколівщини показує, що за три століття більшість найменувань стабільно зберігалася в аналізованих реєстрах. Лексичне наповнення назв теж виявляє певну сталість. Найбільше збереглося найменувань, похідних від географічних термінів: Mogіłki – Могивки, Doliny – Долини, Kiczera – Кичера, Dombrowa – Дуброва, Brzezyny – Березини. Культурно-історична лексика виявила меншу стабільність: Czetwertyny – Четвертини, Pohar – Погар, Posiecz – Посіч.

Найменш частотними були відонімні мікротопоніми, особливо відантропонімні. Цей факт свідчить про різне лексичне наповнення у всі часи, що пов’язується з різними власниками. Виявлено, що зникали реалії, а відповідно й найменування. Скажімо, відомі факти занепаду назв Корчма, Млин, Ужварня в окремих селах Сколівщини.

Мікротопонімна динаміка кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. характеризується своєрідним розподілом продуктивності між певними структурними типами. Домінантну групу назв становили прийменникові одиниці (Na Bezkidze, Na Płaiu, Nad Zlobem, Pod Dylom, W Jalinkach, Za Jasiniem та ін.). Їхня перевага наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. зумовлена тим, що назви, фіксовані у метриках, вживалися для окреслення полів, лісів, лугів, тобто обмежовувалося територію від і до, з’ясовувалося де, під чим, біля чого розташований той чи інший об’єкт.

Важливими в історичному мікротопоніміконі виявилися складні синтаксичні конструкції. Вони об’єднувалися за допомогою одного або кількох прийменників (Garbek nad Wygonem, Na Jami za Lysyczyny). Значна кількість номінативно-прийменникових конструкцій виражала ідеї на той час неповної сформованості онімів та допомагала чіткіше злокалізувати об’єкт (Na Zarynku między Wodą Stynawą, Nad Potokiem Lesiowym między Smerekami, Na Perenyzy od Młaczek koło Babczowki та ін.).

Вагому частку в історичному мікротопоніміконі зайняли двокомпонентні атрибутивні сполуки, в яких диференційний член найчастіше відантропонімного походження (Babin Horbek, Dział Harasymiakow, Gronow Werch, Ubocz Krawczyszyna та ін.).

Загалом у мікротопонімії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. домінувала багатокомпонентність (70 – 30 %). Монолексемне оформлення стало превалюючим у ХХ – на початку ХХІ ст. (77,5 – 22,5 %). Це випливає з того, що мікротопоніми все більше виходили з апелятивної оболонки і задекларували себе як окремі власні одиниці. У ході роботи з’ясувалося, що, незважаючи на перевагу певних структур у різні століття, багатокомпонентність як основна риса мікротопонімів залишалась пріоритетною, з більшою чи меншою похибкою.

Отже, мікротопонімія кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. представлена як повнозначний елемент лексичної системи української мови. Вона творилася впродовж віків за відповідними мовними законами та правилами.

ВИСНОВКИ

У висновках представлені теоретичні узагальнення результатів дослідження. Внаслідок розгляду джерельних матеріалів з’ясовано, що мікротопоніми Сколівщини становлять невід’ємний компонент онімної системи і входять до загальнонаціональної мікротопонімної системи. Як виразники певних історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов, суспільно-економічних і культурних традицій народу, вони мають свої специфічні риси.

Встановлено, що мікротопоніми Сколівщини вперше системно зафіксовані в одному з найдавніших реєстрів – поземельному кадастрі Галичини “Йосифінській метриці” (1785 – 1788), відтак у “Францисканській метриці” (1819 – 1820). У них представлено назви мікрооб’єктів з усіх обстежуваних сіл, хоча в неоднаковій кількості та в різному мовному оформленні. Важливим джерелом виявився “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”. Зі спеціальною історико-культурологічною та лінгвістичною метою на початку ХХ ст. були укладені “Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби. Багатий на мікротопонімні одиниці список мікротопонімів у праці Я. Рудницького “Географічні назви Бойківщини”, складений за спеціальним питальником автора. Чималий мікротопонімний фактаж зібрав Г. Дем’ян. Найбільш репрезентативними є власні польові дослідження з усіх сіл Сколівщини.

З’ясовано, що в українській мікротопоніміці досі ще немає узагальнюючої праці, яка охопила б увесь національний матеріал. Однак є цінні наукові розробки регіонального характеру (Я. Рудницький, С. Грабець, З. Штібер, Ю. Карпенко, Г. Аркушин, Д. Бучко, З. Купчинська, Є. Черепанова, Я. Пура, І. Чеховський, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк та ін.).

Виявлено, що для мікротопонімікону Сколівщини характерні відапелятивні та відонімні утворення, з яких найбільша кількість відапелятивного походження. Група назв, похідних від географічних термінів на означення рельєфу, найчисельніша (1055 назв). Один і той самий географічний апелятив на різних етнографічних теренах, насамперед гірських, мав практично ідентичну семантику. Однак якщо йдеться про Полісся, Волинь, Буковину чи Центральну Україну, то там існували певні відмінності у значеннях. Семантична диференціація у межах однієї лексеми випливає з існування синонімічних рядів у народній географічній термінології.

Аналіз матеріалів показав, що окрему групу творять мікротопоніми, які походять від назв на позначення рослинного і тваринного світів (410 одиниць). Високою продуктивністю характеризуються мікротопоніми, похідні від гідрографічної номенклатури (400 найменувань). Географічні найменування, твірні основи яких відображають форму, розмір, розташування, забарвлення об’єктів, становлять невисоку частотність (150 назв). Мікротопонімів, утворених від термінів на позначення специфіки грунтів, на Сколівщині існує доволі мало (80 одиниць).

 Деякі назви містять загальнокультурологічну інформацію. Мікротопоніми, основою яких виступає лексика, пов’язана з культурно-історичними реаліями, формують менший, однак вагомий для пізнання досліджуваного регіону пласт. У своїй основі вони вказують на спосіб освоєння земель, одиниці виміру земель, промисли тощо (420 найменувань).

Мікротопоніми, походження яких пов’язується з іншими класами власних назв, на зазначеній території репрезентовані менше (1055 назв). Їхню твірну основу становлять антропоніми, ойконіми та гідроніми. Серед представлених онімів домінують відантропонімні утворення (550 одиниць).

Етимологічні засади вивчення мікротопонімів дозволяють ствердити, що досліджувані назви формують переважно апелятиви слов’янського походження. Інколи твірну базу становлять румунські запозичення, що є закономірним явищем, оскільки Українські Карпати виступають межевою територією з постійними міграційними процесами.

Згідно з структурними особливостями мікротопонімів, виявлено прості та складені назви. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Найменування такого характеру превалюють у лексичному фонді. Прості мікротопоніми лексико-семантичного способу творення займають чільне місце в мікротопоніміконі Сколівщини (2520 одиниць). Цей спосіб властивий для назв дрібних об’єктів і представлений двома різновидами – онімізацією апелятивів та трансонімізацією.

Серед морфологічного способу деривації мікротопонімів Сколівщини найпродуктивнішими виявились суфіксальні моделі з формантами -ів, -ин-а, -ськ, -щин-а, -івк-а, -их-а. Їх зафіксовано 170 одиниць. Мікротопоніми, виражені субстантивами, теж входять до активного складу лексики Сколівщини (145 назв). Найменування префіксального типу менш характерні для досліджуваного регіону (80 одиниць), як і для інших українських територій. Основоскладання не було визначальним при мікротопонімотворенні на досліджуваній території (15 одиниць).

Назви складеної структури важливі у з’ясуванні регіонального мікротопонімікону, оскільки для них, як для жодних інших власних назв, характерні цілі синтаксичні конструкції в ролі іменування об’єктів. Серед складених структур провідне місце займають прийменникові назви. Найхарактерніші моделі з прийменниками за, під, на, оскільки вони найчіткіше окреслюють розташування об’єкта в просторі (424 мікротопоніми). Встановлено, що номінативно-прийменникові конструкції застосовуються нечасто в сучасному мікротопоніміконі (50 одиниць). 

Двокомпонентні атрибутивні сполуки виражають в основному якісну характеристику об’єктів, яка часто грунтується на засадах полярних оцінок. Значна частотність спостерігається у двокомпонентних назвах з означальною антропонімною основою. На території сучасної Сколівщини їх засвідчено 396 одиниць.

Усі зазначені способи у межах простої та складеної структур чітко віддзеркалюють важливі принципи мікротопонімотворення на тлі інших власних назв та у зв’язку з ними.  Пріоритетною виявилася проста структура оформлення мікротопонімів – 3165 найменувань. Багатокомпонентніих структур зафіксовано 920 одиниць.

Історична тяглість мікротопонімів Сколівщини у просторі й часі показала, що основний фонд найменувань (близько 2000 одиниць), зафіксованих наприкінці XVІІІ – початку ХІХ ст., перейшов у мікротопонімний обіг ХХ ст. – початку ХХІ ст. Продуктивними виявилися багатокомпонентні одиниці. Незважаючи на те, що з кінця XVІІІ – початку ХІХ ст. така структура була домінантною, у ХХ – початку ХХІ ст. переважали все ж однокомпонентні структури. Більшість назв залишалася переважно стійкою з погляду лексики, особливо  топографічні утворення.

Таким чином, проведений аналіз мікротопонімного матеріалу Сколівщини засвідчив чимало нових специфічних назв на фоні загальноукраїнських, подав важливу інформацію про особливості мікротопонімікону цієї території. Виявлені найменування становлять цінне джерело для мовознавчих студій з історії мови, діалектології, міжмовних та міждіалектних зв’язків.