ЛЕКСИКА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ В ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ XVI – XVII СТ. : Иноязычная лексика В Североукраинских памятниках XVI - XVII СТ.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з’ясовано теоретичне й практичне значення роботи, її наукову новизну, джерельну базу, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження.

У першому розділі дисертації “Відображення мовних контактів у північноукраїнських пам’ятках ХVI – XVII ст.” простежено стан вивчення запозичень в українській мові, проаналізовано мовну ситуацію на північноукраїнських землях у XVI–XVII cт. та визначено критерії виділення запозичень.

Перші студії, у яких розглядали питання іншомовних впливів на українську мову, з’явилися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (П. Житецький, Д. Шелудько, І. Шаровольський, І. Огієнко). Від перших праць і дотепер запозичення аналізували в різних аспектах: наповнення тематичних груп іншомовними словами (Р. Ріхардт, М. Худаш, І. Сабадош, Д. Гринчишин, І. Керницький, Ф. Ткач, М. Рогаль та ін.); функціонування запозичень у творах різних жанрів (ділові документи Б. Хмельницького проаналізував Ф. Ткач, літописи XVI – XVII ст. – М. Рогаль, Крехівський Апостол – І. Огієнко); семантичні зміни, яких зазнають запозичення (А. Свашенко); вплив польської стилістики на староукраїнське діловодство (О. Геращенко); адаптація полонізмів у староукраїнській мові (Л. Гумецька); досліджували запозичення, переважно полонізми, на матеріалах словників, зокрема: Словника староукраїнської мови XIV – XV ст. (Д. Будняк, В. Вітковський, М. Карплюк), Словника української мови XVI – XVII ст. (Л. Гонтарук), Словника української мови та Етимологічного словника української мови (Д. Будняк); українсько-західнослов’янські паралелі були предметом досліджень Й. Дзендзелівського та П. Гриценка та ін.

Найбільше праць із цієї проблеми присвячено впливам польської мови (П. Житецький, І. Огієнко, Р. Ріхардт, Л. Гумецька, М. Худаш, Ф. Ткач, Д. Будняк, В. Вітковський, М. Лесів, М. Карплюк, А. Свашенко, О. Геращенко та ін.).

Об’єктом досліджень, крім полонізмів, були чехізми (А. Яковлев, Л. Гумецька, Й. Мацурек, Й. Андерш, В. Русанівський, М. Басай, А. Флоровський та ін.), латинізми (С. Гриценко, Ю. Цимбалюк та ін.), запозичення з німецької (Д. Шелудько, І. Шаровольський, В. Мартинов, А. Опельбаум, Я. Рибалка, О. Горбач, В. Акуленко, Б. Кобилянський, О. Пророченко та ін.), запозичення з тюркських мов (О. Макарушка, М. Рогаль, Д. Гринчишин, Р. Юналаєва, Е. Реп’єва, Г. Халимоненко, І. Федоровська, О. Гаркавець, С. Стаховський та ін.), запозичення з грецької мови (О. Пономарів) та ін. Сьогодні малорозпрацьованою залишається проблема українсько-білоруських та українсько-російських лексичних впливів досліджуваного періоду.

Як бачимо, дослідження мовних контактів української мови є багатогранними, різноаспектними, характеризуються значними напрацюваннями в цій царині, однак, незважаючи на досягнення, багато питань до кінця залишаються не розв’язаними (приблизний відсоток запозиченої лексики в українській мові; на яких тематичних групах найбільше позначився вплив інших мов; у яких жанрах і на якій території він найбільше проявляється; еволюція запозичень у сучасній українській мові; функціонування лексики іншомовного походження в говірках української мови; уточнення шляхів проникнення запозичених слів тощо), окремі потребують перегляду та нових досліджень у зв’язку з появою нових фактів (видання атласів, регіональних (діалектних) та історичних словників, пам’яток української мови).

Отже, незважаючи на велику історіографію, присвячену різним аспектам функціонування запозичень в українській мові, лексику іншомовного походження в північноукраїнських пам’ятках XVI-XVII cт. комплексно і спеціально не досліджували.

На українських землях у XVI-XVII cт. мовна ситуація була складною, оскільки функціонували тут різні мови, які відрізнялися походженням, структурою, ділянками використання: староукраїнська, церковнослов’янська, польська, латинська, грецька, чеська, німецька, ідиш, вірменська, угорська, кипчацько-турецька, словацька, молдавська, італійська та меншою мірою й деякі інші. Найбільш впливовими в літературно-писемному вжитку були староукраїнська, церковнослов’янська, польська, латинська. Особливість такої ситуації полягала в тому, що вибір мови був добровільний, залежав від автора (наприклад, письменники художні твори, крім староукраїнської, писали церковнослов’янською, польською, латинською).

Напевно, панування інших мов не тільки обмежило в розвитку українську мову XVI – XVII ст., зокрема її стилів, але й не дало можливості належно проявитися тодішній загальноєвропейській традиції – розвою національної мови. Таким чином, у XVI – XVII ст. наша література творилася нерідко на основі чужих мов, передовсім церковнослов’янської, польської та латинської, обминаючи власну. Особливо значний вплив мала польська мова, яка функціонувала в різних ділянках суспільного життя тогочасних українців. Як відомо, до кінця XVII ст. з королівської канцелярії спеціальні укази про заборону вживання староукраїнської мови чи на підтримку польської принаймні офіційно не видавали. Отже, панування польської мови, окрім державно-правової ділянки (вимоги видавати документацію з польської резиденції руською мовою), серед тогочасного українства сприймалося належно.

На нашу думку, аналізуючи польські впливи на українську мову XVI – XVII ст., варто розмежовувати не лише територіальні діалекти та мовні стилі, а й виділяти соціальні діалекти (мовлення шляхти та мовлення простого люду), оскільки соціальна диференціація суспільства в досліджуваний період була яскраво вираженою. Напевно, саме ця диференціація й визначала специфічні мовні особливості. Очевидно, мовленнєва поведінка привілейованих верств населення відрізнялася від простого люду – селян і міщан, оскільки відмінними були їхні культура та спосіб життя.

Критерії виділення запозичень – одна з основних проблем теорії запозичень. Основними критеріями виступають зовнішня оболонка слова (наприклад, невластиве конкретній мові поєднання звуків (моцъ, власны(и), вонтроба та ін.), виразні іншомовні форманти (-ца: заводца, забо(и)ца), -ция: атестация, апробация, юрисди(к)ция та ін.), а також історія слова, насамперед зв’язок із реалією, яку воно позначає, тощо. На жаль, не має і практично неможливо виробити єдину методику встановлення джерела походження лексем при контактуванні близькоспоріднених мов. У таких випадках для окремих слів важко визначити, чи запозичена лексема, чи питома, оскільки ні лінгвістичні, ні історичні факти не дають змоги остаточно встановити походження низки номенів (наприклад, не мають однозначного потрактування виявлені одиниці: спадок, статок, шкарадний, шабля, сукня, хуста та ін.). Достовірними критеріями, на думку М. Онишкевича та П. Гриценка, є географія та історія слів. Але для багатьох одиниць, наявних у нашому дослідженні, лінгвістична інформація відсутня, оскільки, по-перше, значна частина тогочасних номенів вийшла з ужитку, по-друге, нині не повністю опубліковані діалектні (регіональні) словники, не весь лексичний матеріал відображає Атлас української мови. Крім того, від XVI – XVII ст. до сьогодні низка слів могла запозичитися вторинно (з пол. тлумач від первинного тюрк. толмач), зазнати територіального звуження чи, навпаки, поширитися на значній території.

Найбільш інформативним може бути застосування комплексного підходу. В окремих випадках урахування більшості чи й усіх принципів не може дати вичерпної інформації, особливо тоді, коли мова йде про архаїзми, які не поширені в сучасній мові, а пам’ятки не дають надійних висновків. Переконливим критерієм, на нашу думку, є історико-етимологічне дослідження окремого слова.

У сучасній українській лінгвістиці розмежовують поняття запозичення та іншомовні слова. Відмінність між цими термінами визначається ступенем освоєння номена в мові-реципієнті. Іншомовні слова виразно зберігають ознаки мови-донора, вони цілком не пристосовані до системи мови, яка їх приймає. Але оскільки в XVI – XVII ст. не існувало правописних норм, які б регулювали входження іншомовних елементів, тому визначити ступінь засвоєння запозиченого номена в тогочасній мовній системі практично неможливо. Зважаючи на вищесказане, в тексті дисертації терміни слова іншомовного походження, іншомовні слова, запозичення, запозичені лексеми вживаємо як абсолютні синоніми.

Лексику іншомовного походження можна класифікувати двома способами: за етимологічним (з якої мови походить слово) джерелом та історичним (з якої мови безпосередньо було запозичене слово). У дисертації використовуємо перший спосіб. Аналіз запозичень за етимологічним джерелом передбачає встановлення шляхів проникнення лексики іншомовного походження. У досліджуваний період до староукраїнського лексикону безпосередньо проникали, безсумнівно, полонізми та більшість лексем тюркського походження. Лексика чеського, латинського, германського, грецького, тюркського тощо походження могла з’являтися двома шляхами: безпосередньо (через писемні іншомовні документи, торгівельні операції, колонізацію) та за посередництвом (переважно польської мови, подекуди церковнослов’янської). Для більшості слів установити точний шлях їх появи в староукраїнських пам’ятках неможливо (малоінформативність зовнішніх ознак (процес освоєння) запозиченого слова, відсутність належних екстралінгвістичних чинників). У роботі дотримуємося поглядів В. Гумбольдта, О. Потебні, В. Акуленка та ін. про те, що народження слова в мові – це творчий і багатоактний процес, який передбачає появу мовного знака в мові не раз і не в одному варіанті, поки він стане усталеним. Це означає, що те саме запозичення в текстах різних пам’яток могло з’являтися як прямо, так і через посередництво. У дослідженні під час паспортизації деяких запозичених слів до форми мови-джерела наводимо паралелі з інших (наприклад, для латинізмів може бути зазначена німецька та польська, для германізмів – польська і чеська та ін.). Наведені паралелі можуть свідчити про можливий, але не єдиний шлях проникнення тієї чи тієї іншомовної лексеми.

У другому розділі “Тематичні групи лексики іншомовного походження в північноукраїнських пам’ятках XVI-XVII cт.” зауважено, що межі тематичних груп є розмитими, тому належність деяких лексем до тієї чи тієї лексичної групи є умовною, при віднесенні до тематичної групи враховували стиль пам’ятки, контекст. Водночас контекст пам’яток ділового характеру допомагає не в усіх випадках для встановлення лексичного значення, особливо якщо лексема багатозначна.

Аналіз текстів пам’яток, писаних на різних територіях (Володимира, Луцька, Житомира, Києва, Овруча, Кременця) північноукраїнського ареалу засвідчив, що в тогочасних документах наявний значний відсоток слів іншомовного походження. Запозичені слова представлені в усіх тематичних групах, які дає змогу виділити лексичний матеріал досліджуваних пам’яток. Зіставивши тематичні рубрики студійованого матеріалу з тими, які виділено в колективній монографії “Історія української літературної мови. Лексика і фразеологія”, передовсім для XVI – XVII ст., можемо констатувати, що в північноукраїнських текстах ділового стилю представлені іншомовні слова переважно з усіх мікросистем староукраїнської мови, крім мистецтва та науки. Хоча наповнення цих груп іншомовною лексикою не однакове. Значна частина аналізованих лексем за значенням та зв’язком із позначуваним предметом може належати до кількох тематичних груп. На матеріалах поліських пам’яток виявлено понад півтори тисячі лексем іншомовного походження.

Найбільше виокремлено запозичень із польської мови, які представлені в усіх тематичних групах. У роботі проаналізовано 682 лексеми польського походження.

Значну кількість полонізмів у проаналізованих тематичних групах відзначено в:

1) лексиці на позначення відносин у суспільстві (146): шля(х)тицъ, здра(и)ца, зкгвалцити, наяздъ, хлопъ тощо; 2) лексиці, яка характеризує людину в її фізичному, психічному та інтелектуальному бутті (53): цорка/цурка, ма(л)жєнъство, каркъ, члонокъ, прεнъкги та ін.; 3) юридичній (59): ска(р)га, мяновати, моцъ та ін.; 4) соціально-економічній (43): маε(т)ность, влосно(ст), длужникъ та ін.; 5) побутовій (40): ве(р)цимак, ви(л)чура, кгарне(ц) тощо; 6) лексиці, пов’язаній із рахуванням і вимірами (36): стыченъ, паздерникъ, вεкуисты(и) та ін.; 7) трохи менше в адміністративній (23): подканцлеры(и), подстаросты(и), валныи (сейм), се(и)мъ та ін.; 8) професійно-виробничій (10): брона, халупа, я(т)ка та ін.; військовій (11): плазъ, бронъ, хору(н)жи(и) та ін.; 9) церковно-обрядовій (9): бискупи(и), о(и)чецъ та ін.; 10) лексиці на позначення живої та неживої природи (10): бы(д)ло, паствисько, вилькготный та ін.; 11) зовсім мало в канцелярській: ω(т)vори(с)ты(и) (лист), члонокъ, ωбликгъ. Аналіз лексики за тематичними пластами дав можливість установити, у які групи найбільше проникали полонізми. Водночас активність відображення запозичень у лексико-тематичних класифікаціях також залежить від стилю мови. В аналізованих пам’ятках спостережено значний вплив полонізмів на суспільно-політичну лексику, юридичну, лексику, яка характеризує людину в її фізичному, психічному та інтелектуальному бутті, побутову й менший – на професійно-виробничу, церковно-обрядову, адміністративну, канцелярську лексичні групи. Частина полонізмів з’явилася насамперед для заповнення мовної лакуни та розширення виражальних особливостей староукраїнської ділової мови. Значна кількість польських лексем створювала дублети та витісняла питомі відповідники.

У ділових текстах північноукраїнського ареалу зафіксовано 44 лексеми чеського походження. Богемізми репрезентовані в тематичних групах незначною кількістю: лексика на позначення відносин у суспільстві (праца, за(ц)ны(и), поручъни(к), мε(с)то та ін.); лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини (ма(л)жоно(к), го(и)ны(и), немоцъ, хуть); соціально-економічна лексика (владнути, вла(д)ностъ, вла(ст)ный, длугъ); побутова лексика (пε(т)лица, павεдла); юридична (поводъ, позовъ, свεдεцство та ін.); військова (дило, гуфецъ, валъка); професійно-виробнича лексика (кухаръ, замо(к), брама).

Впливи неслов’янських мов у студійованих пам’ятках теж показові. Латинізми є другою групою за кількістю з усіх запозичень та найбільшою з неслов’янських мов. Виявлено 430 лексем латинського походження. Такі одиниці переважають у групі юридичної лексики (124): акторатъ, апεляцыя, дєрокговати, акторъ, плєнипотєнт та ін., що зумовлено, по-перше, діловим стилем досліджуваних пам’яток (проте в різних жанрах може домінувати інша тематична група). По-друге, латинська мова все ж таки на той час ще зберігала в загальноєвропейському контексті статус мови-основи в юриспруденції, поширюючись через мови-транзитери на слов’янський мовний простір. Значну частину слів латинського походження виявлено на позначення відносин у суспільстві (84): ваковати, дисциплина, и(н)фо(р)мовати та ін.; в соціально-економічній лексиці (40): арεнда, посєсыя, асикгнация та ін.; канцелярській (39): актъ, артикулъ, ратиfиковати тощо; інші групи, порівнюючи з їх наповненням запозиченнями з різних мов, латинізмами насичені менше: слова, які вживалися в ділянці релігійного життя (23): бискупъ, суфракганъ, кляшторъ та ін.; лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини (13): вомиты, aнимушъ, афεктъ та ін.; побутова (19): бриль, бруки, капелюшъ та ін.; лексика, пов’язана з рахуванням і вимірами (20): и(н)диктъ, калεндаръ, дата та ін.; дещо менше – військова лексика (8): армата, аппаратъ, капитанъ та ін.; лексика на позначення живої та неживої природи (8): мушкатъ, рубинъ, салεтра та ін.; професійно-виробнича (6): палацъ, тарасъ та ін. Отже, латинська мова активно поповнювала не всі ті групи лексики, які в аналізованих текстах були найбільш динамічними. Це зумовлено тим, що латинську мову не використовували в повсякденному народному мовленні і, відповідно, не завжди вона ставала в нагоді для створення номена на позначення нового поняття.

Німецькомовний пласт лексики наявний майже в усіх тематичних групах, хоча й неоднаково. В аналізованих пам’ятках виявлено 216 лексем німецького походження. Найбільшу їх кількість засвідчено в побутовій лексиці (49): барва, коцъ, шнуръ та ін.; професійно-виробничій (46): зекгармистръ, кушнеръ, би(н)даси та ін.; лексиці на позначення відносин у суспільстві (29): вартовати, шляхта, бунтъ та ін.; військовій лексиці (28): брайцаръ, куля, штыхъ та ін.; соціально-економічній лексиці (26): гандель, пенязь, выдеркафъ та ін. Поодинокими лексемами засвідчена лексика, пов’язана з рахуванням і вимірами (9): тахеръ, шифу(н)тъ та ін.; лексика на позначення живої та неживої природи (7): валахъ, каплонъ та ін.; юридична лексика: варовати, варунокъ, мистръ, катъ; церковно-обрядова лексика: кацhръ, офира, труна; лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини: швакгєръ, кресъ.

Із виділених слів тюркського походження (66 одиниць) найбільша кількість належить до побутової лексики (45): бачмакги, ε(р)мякъ, кафтан тощо, зокрема в цій групі тюркізми розширили такі розряди лексики, як назви тканин, одягу та взуття. Поодиноко тюркізми виявлені у військовій термінології (7): гамалhя, кончеръ та ін.; лексиці на позначення живої та неживої природи: шафранъ, бахматъ, громакъ; лексиці, яка пов’язана з рахуванням і вимірами: а(р)ши(н), безмhнъ; соцільно-економічній: ка(з)на. У ділових пам’ятках декілька тематичних груп узагалі не поповнилися жодною лексемою тюркського походження, насамперед, це канцелярська та професійно-виробнича лексика, а також слова, які характеризують фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини і церковно-обрядову галузь. Із відзначених лексем тюркського походження лише кілька зафіксовано в Словнику староукраїнської мови XIV – XV ст. (єсачникъ, тебенки, куфтеръ, атаманъ, ясачныи, товаръ). Очевидно, решта були запозичені в XVI – XVII ст., хоча незаперечним є факт, що низка тюркізмів функціонувала в староукраїнській мові попередніх століть, але не потрапила до текстів пам’яток. Свідченням цього є наявність у Словнику XIV – XV ст. власних назв, апелятивами яких, імовірно, були лексеми тюркського походження (наприклад, Чоботъ, Бугаичовци, Бахматовци тощо).

Функціонують у досліджуваних текстах грецизми (34). Номени з грецької мови розширили переважно церковно-обрядову термінологію (18): архиєпископъ, арьхимандрытъ, манастиръ, анатема та ін. Такі одиниці були запозичені ще в києворуський період переважно через церковнослов’янське посередництво. Невеликою кількістю представлені запозичення з інших мов, які потрапляли переважно через мову-транзитера, зокрема польську, німецьку: з італійської (13): буратикъ, ма(л)мазεя, дарда та ін.; угорської (8): ка(р)вашъ, добошъ, шишакъ та ін.; французької (7): пасаманъ, боты, гарасъ та ін.; литовської: ковшъ, стырта, дякло, клуня, свирεнъ; засвідчено по одній лексемі, які сягали джерел іспанської (фарботы), англійської (каразея), румунської (брынъдза), давньоіндійської (имъберъ), гебрайської (кминъ), голландської (поташь), іранської (хата) мов.

В аналізованих пам’ятках не виявлено запозичень із російської та білоруської мов.

Великий наплив іншомовних номенів свідчить про відкритість та динамічність окремих лексико-семантичних груп, передовсім лексики на позначення відносин у суспільстві, соціально-економічної лексики, побутової, юридичної.

Аналіз лексики іншомовного походження на матеріалах північноукраїнських пам’яток засвідчив, що більшість лексем потрапили до староукраїнської мови з одним значенням. Лише невелика група запозичених слів були багатозначними (ба(р)ва ‘колір, барва’, ‘форменний одяг, уніформа’, ‘характер, манера’, кгвалт ‘насильство’, ‘напад’, моцъ ‘спроможність’, ‘чинність’ та ін.). У процесі функціонування запозичені номени зазнавали різних лексико-семантичних змін. Виявлено лексеми іншомовного походження, які в попередню мовну епоху (XIV –XV ст.) були полісемантичними, а в досліджуваний період зазнали звуження семантики. Наприклад, із XV ст. функціонував у староукраїнській мові полонізм стадло (п. stadło) ‘стан (суспільне становище)’. У наступний період ця лексема зазнає звуження семантичної структури, оскільки в північноукраїнських книгах XVI – XVII ст. номен ужито зі значенням ‘шлюбний союз’: взя(в)ши мεнε за сεбε в ста(д)ло свтоε ма(л)жε(н)скоε (Волинські грамоти). Можливо, спочатку процес звуження семантики досягався сполученням із прикметником ма(л)жε(н)ски(и). Низка лексем зазнала зміни семантичного обсягу (праця, замешкати та ін.). У староукраїнській мові лексема праця засвідчена з кінця XV ст. із семантикою ‘клопіт, труднощі’. Уже із середини XVI ст. у північноукраїнських пам’ятках слово вживають у сучасному значенні ‘робота’: которымъ всhмъ козакамъ, зъ маетьностей Сутhскихъ нагороду и заплату, за працу чинити обецовалъ (Луцька книга).

Проникнення запозичення до лексико-семантичної системи староукраїнської мови зумовлювало різні трансформації в ній, насамперед, розвиток синонімії, менше – омонімії.

У текстах широко засвідчено поширення синонімів у зв’язку з появою лексики іншомовного походження. Запозичена лексика з близьким значенням функціонувала як в одній пам’ятці (вирумовати ся (стп. wyrumować) та питоме словосполучення во(н) вы(и)ти ‘піти геть’; ωбцова(н)ε (п. obcowanie) та (с)полкова(н)ε ‘спілкування’; мεшкала та сεдεла; дεспεктъ та зневага; акция (лат. actio) та справа ‘справа, судовий процес’ та ін.), так і на надпам’ятковому рівні.

Синоніми утворювалися внаслідок появи слів із однаковим значенням із різних мов: εроръ (лат. error), блє(н)ды (п. błęd), ωмы(л)ка (п. omyłka) та помы(л)ка ‘помилка’; ратунокъ (п. ratunek, нім. Rettung), cалъvа (п. salwa, іт. salwa) ‘порятунок’; прєпєдиции (лат. praepedītio), встрентъ (стп. wstręt), имъпεдимε(нт) (лат. impedīmentum) ‘перешкода’; акторъ (лат. actor), поводъ (п. powod, ч. povόd), сторона поводова (п. strona povodowa) ‘позивач’ та ін. Основу описаних рядів становлять запозичені слова переважно з найбільш впливових на той час мов (латинської, німецької, польської). Процес становлення староукраїнської мови, зокрема розвиток ділового стилю, відсутність кодифікації на той час літературно-писемної мови та інші причини, ймовірно, призводили до проникнення синонімів, часто абсолютних, які походять із однієї мови: дεвастация (лат. devastatio) та дезоляция (лат. desolatio) ‘руйнування, нищення’; квитация (лат. quitatio) та квитъ (лат. quitus) ‘боргова розписка’; видиму(с) (лат. vidimus), е(к)стра(к)тъ (лат. extractum) ‘витяг, випис із книг або актів, копія’ та ін. Засвідчено слова, які мали питомі відповідники в староукраїнській мові: свεрεпа (стп. świerzepa) та успадковані з праслов’янського періоду кляча, кобила, шкапа ‘кляча, кобила’; акция (лат. actio) та справа ‘справа, судовий процес’; актиковатъ (стп. aktykować) та вписовати, записовати ‘вписати, внести в актові книги’ та ін.

Використовувалися запозичені синоніми й зі стилістичною метою, насамперед, щоб уникнути повтору, як, наприклад, у Житомирській книзі: слугу ... по(з)вавши ... и того пахо(л)ка ... збитого ωкрутнε покинули; на ωблич(ю) ударεно, а(ж) тва(р) спухла. За матеріалами історичних та етимологічних словників, наведені пари слів виступають у текстах абсолютними синонімами: слуга – пахолок (п. pachołek ‘cлуга, парубок, представник челяді’), обличчя – твар (п. twarz ‘обличчя’). Також часто запозичені слова вживалися поряд із питомим, щоб останнім пояснити зміст першого: сεдεла або мεшкала, зневагу и дεспεктъ та ін. Засвідчено використання запозичених та питомих слів у одному тексті залежно від соціального статусу оповідачів, позивачів, свідків, потерпілих. Прикладом є функціонування в одному акті питомого слова жонка і запозиченого малжонка (пол. małżonka) ‘дружина’, які вживаються залежно від того, про кого йде мова, – челядь чи шляхту: хлопца и жонку на йме Марину огнемъ на смерть спалили та ... до дому ... в которомъ на тотъ часъ малжонка моя была (Житомирська книга).

Іншомовні еквіваленти розширювали синонімію різних тематичних груп лексики (побутову, юридичну, суспільно-політичну та ін.).

Запозичення слів у північноукраїнських текстах спричиняло появу омонімів, які етимологічним джерелом:

– сягають різних мов: брама¹ (стп. brama) ‘великі ворота у фортецях, міських укріпленнях, баштах, брама’ та брама² (нім. brame, bräme) ‘облямівка’; бунтъ¹ (стп. bunt, свн. bunt) ‘заколот’ та бунтъ² (стп. bunt, нвн. Bund) ‘в’язка’;

– походять із однієї мови: дата¹ (стп. data, лат. datum) ‘дата’ та дата² (лат. datum) ‘передавання кому-небудь щось у власність: дарунок’; заводъ¹ (стп. zawόd) ‘незгода’ та заводъ² (стп. zawόd) ‘офіційний показ границь маєтку’; члонокъ¹ (п. członek) ‘артикул, стаття’ та члонокъ² (п. członek) ‘частина тіла’; злотый¹ (стп. złoty) ‘злотий’ та злотый² (стп. złoty) ‘золотий’. Можливо, такі омоніми утворилися ще в мові-джерелі внаслідок розщеплення семантичної структури багатозначного слова.

Виявлено утворення омонімії внаслідок функціонування питомого слова та запозиченого: лексема пошви в північноукраїнських текстах уживалася із двома значеннями: ‘полотняне накриття на подушку (наволочка), ковдру, перину’ (пошвы пεри(н)ыε (Житомирська книга) та ‘футляр для шаблі, ножа’ (Вырвали у мене съ пошвей кордъ (Луцька книга), пор. п. poszwa ‘піхва’. Цілком можливо, що в староукраїнській мові це були дві омонімічні форми. В. Борись вказує на псл. походження лексеми зі значенням ‘наволочка’ та наводить український відповідник, а лексема із другим значенням, напевно, запозичена, оскільки в польській мові відбулися фонетичні зміни х на ш (п. pochwa).

Результати дослідження узагальнено у висновках.

Проведене дослідження значного за обсягом лексичного матеріалу дало змогу виявити чималу кількість слів іншомовного походження (понад півтори тисячі номенів) в північноукраїнських текстах ділової мови. Окремі слова в науковій літературі не мають однозначного потрактування – спадок, статок, шкарадний, шабля, сукня, хуста та ін. – їх уважають або полонізмами, або питомими; для низки остаточно не встановлено етимологічне джерело – корогва, хвиля, комяга, окша та ін.

У лексиконі аналізованих пам’яток наявні запозичені слова як спільнослов’янського періоду (хлебъ, князь, король та ін.), так і пізнішого – власне українського (во(и)тъ, бу(р)ми(ст)ръ, ска(р)га та ін.). Виразно помітне зростання кількості іншомовних слів у поліських текстах від початку XVII ст.

На лексичній системі пам’яток північноукраїнського ареалу XVI – XVII ст. позначився результат контактів староукраїнської мови передовсім із найбільш впливовими на той час мовами: польською, латинською, німецькою, а також чеською, тюркськими, грецькою. Номени з цих мов потрапляли до поліського варіанта тогочасної української літературно-писемної двома шляхами: як безпосередньо, так і опосередковано. Переважно поодинокими виявами представлені запозичені слова з інших мов: угорської, французької, іспанської, англійської, румунської, голландської, литовської, італійської, які проникали переважно через мову-посередника.

Тематична класифікація виявлених лексем є різноаспектною. Відзначимо, що слова іншомовного походження представлені майже в усіх тематичних групах лексики, які виділяють при розподілі лексикону української мови загалом. Не виявлено лише лексики з галузі культури, мистецтва, науки. Найбільшу групу становлять запозичені лексеми на позначення суспільно-економічних та адміністративно-правових відносин. У пам’ятках ділового стилю менше виявили слів іншомовного походження з релігійної тематики, також незначною за кількістю є лексика на позначення живої та неживої природи.

Найбільше виявлено полонізмів (682). Лексика польського походження домінує не в усіх тематичних групах, хоч є складником кожної. Суттєво поповнилася польськими словами лексика на позначення відносин у суспільстві та лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини. Натомість полонізми малопоширені в канцелярській, церковно-обрядовій, професійно-виробничій, військовій лексиці.

Другу групу за кількістю становлять латинізми (430), які домінують у канцелярській, адміністративній та юридичній лексиці, а також є поширеними в лексиці на позначення відносин у суспільстві. Натомість слова латинського походження є незначними в побутовій, військовій, професійно-виробничій лексиці.

Кількісно поповнили лексикон північноукраїнської мови слова з німецької мови (216), які переважають у військовій, професійно-виробничій та побутовій групах лексики. Запозичення з польської, латинської, німецької мов наявні, хоч і в неоднаковій кількості, в усіх виділених тематичних групах.

Поширеними також є тюркізми (66) та чехізми (44). У незначній кількості зафіксовані номени з інших мов: грецької, італійської, французької, литовської, угорської, голландської, румунської, англійської, іспанської. Більшість таких запозичень потрапляли до староукраїнського лексикону переважно опосередковано. Широким спектром мов представлена побутова лексика.

У результаті польсько-українських взаємовпливів у текстах XVI – XVII ст. виявили низку слів іншомовного (переважно польського) походження, які нерідко засвоювалися староукраїнською писемною мовою без урахування тенденцій та закономірностей історичного розвитку її фонетичної та морфологічної систем (жо(л)токгоро(н)цый, вонтпити, встре(н)т, вруцити, бялокуроватый та ін.). Виявлено також питомі слова, позначені польським впливом, які потрапляли внаслідок механічного перенесення стандартизованих формул ділового стилю з польської мови (кролεвскои мл˜сти, на свεто Трε(х) Кролε(и), рε(н)ка власна та ін.), незначна кількість у складі польських фразем (святъ дочεсны(и), бити у мε(р)зячцε та ін.). Частина, очевидно, відбивала прояви українсько-польської інтерференції, яка все ж таки була поширена в мікросоціумах (ноцъ, слонина, бялы(и), пεцъ, просятъ, сло(н)цε, вяра тощо). Водночас не можемо з упевненістю сказати, чи наведені ілюстрації характеризували мовлення писаря, чи також відображали мовлення позивачів, скаржників, дарувальників та ін. В українській мові невелика кількість слів зберігає риси, історично властиві польській фонетиці (міць, праця, простирадло та ін.).

Запозичувалися слова не тільки на позначення реалій, назв яких не було в північноукраїнських текстах, а й до вже наявних у мові лексем, у результаті чого розвивалася синонімія. Синонімічні ряди утворювались як унаслідок запозичень із різних мов (акторъ, поводъ, сторона поводова та ін.), так і з однієї (е(к)стра(к)тъ, видиму(с); контроверсия, контрадикция та ін.). Подекуди засвідчуємо запозичені слова, яким були питомі відповідники (лε(и)ци – во(ж)ки; ко(н)курε(н)ция – пεта; єдваб – шо(л)къ; быдло – добиток та ін.). У появі варіативностей найменувань на одне позначуване відбилася тогочасна мовна ситуація, в результаті якої синонімічні назви потрапляли з різних мов. Також слід ураховувати те, що в цей період відбувалося становлення староукраїнської літературно-писемної мови, а тому прогалини заповнювалися з чужих мов. Процес запозичення слів із мов, у яких конкретні назви вже були утворені, напевно, є закономірним, тому що властивий і іншим мовам (у чеську мову в окремі періоди проникали германізми; польська мова в період становлення активно запозичувала слова з чеської, німецької мов, а в XIV – XV ст. був значний український мовний вплив на польську).

Лексика іншомовного походження в староукраїнській мові з’являлася з різних причин. Частина потрапила в північноукраїнський варіант писемної мови одночасно з позначуваною реалією. Таким шляхом активно поповнювалася лексика побутова, військова, професійно-виробнича, релігійна, частково лексика на позначення живої і неживої природи (браслεтъ, пистолεтъ, кминъ, кεлихъ, капитула та ін.). Низка запозичень виконувала роль термінів, оскільки питомий відповідник був багатозначним, унаслідок чого номенклатура багатьох ділянок поповнилася інтернаціоналізмами (ко(н)ституция, копия, статутъ, арε(н)да, апеляция та ін.). У текстах виявлено також непоодинокі випадки паралельного використання питомих та запозичених слів (вживання польських форм числівників, займенників, прислівників (чтεри, єдинасты(и), тε(н), тεразъ та ін.). Унаслідок таких процесів розширювалися синонімічні ряди, відбувалося усталення термінології багатьох галузей, водночас низка запозичень, передовсім із польської мови, витісняла питомі відповідники (мочь, сабля та ін.).

Відображено в текстах соціальну диференціацію мови у використанні слів іншомовного походження. Деякі запозичення стосувалися лише мікросвіту заможної людини, а питомі – простолюдина (ма(л)жо(н)ка – жо(н)ка; будынокъ – халупа та ін.).

Із усіх мов найпотужніший вплив польської: він позначився в усіх лексико-тематичних групах, почав відображатися на фонетиці та морфології староукраїнської літературно-писемної мови. Взаємодія польської та української мов відбувалася безпосередньо в усній або писемній формах, тоді як лексика з інших мов могла проникати як прямо, так і через посередництво польської. Для більшості слів точний шлях встановити важко. Низка слів могла потрапляти в українську мову не за один раз і кількома шляхами.

Лексика іншомовного походження в текстах північноукраїнських пам’яток досліджуваного періоду посідає помітне місце. Функціонування цієї лексики сприяло появі нових лексем, а водночас і розширенню словотворчих засобів та можливостей української мови. Під іншомовним впливом відбувалася активізація спільнослов’янських лексем, морфологічних та словотворчих засобів.

Не всі виявлені слова іншомовного походження активно функціонували в староукраїнській літературно-писемній мові. Окремі лексеми були поширеними лише в межах ділового стилю й не виходили за його межі (автентикъ, пленипотентъ, персоналитеръ, шкрутениумъ та ін.). Поодинока фіксація запозичених слів у текстах (дуфаматоръ, евенковатъ та ін.), очевидно, свідчить про їх епізодичність, оказіональність у північноукраїнських пам’ятках XVI – XVII ст. Крім того, деякі слова поширювалися в текстах із чужомовних зразків, особливо в стандартизованих частинах, формулах (валъны(и) сε(и)мъ, внивеч оборочати, обицати и шлюбовати, всимъ вобецъ и кождому зособна).

Напевно, значно менше запозичених одиниць були властиві тогочасному діалектному мовленню. Не стали набутком північноукраїнського лексикону запозичення шафова(н)ε, спижа, лεкгуминъ, вомиты, εвε(н)ковати та ін. Натомість окремі належать до невід’ємної частини поліського словника досліджуваного періоду (прεстира(д)ло, кошуля, фура/хура, клумакъ, шлея та ін.), хоч важко однозначно стверджувати, що такі лексеми функціонували безперервно з XVI – XVII ст. Деякі могли активізуватися в пізніші століття, адже заселення поляків на цій території проходило активно у XVIII ст. Частина проаналізованих лексем зазнала семантичних змін: звуження, розширення та переінтеграції семантики (бы(д)ло, шати, швакгеръ та ін.).

Слова іншомовного походження, адаптувавшись до системи мови-реципієнта, піддаються тим самим законам, що й питома лексика: вступають в синонімічні зв’язки (худоба – бидло), утворюють словотвірні ланцюги (міць – міцний – міцніти), переходять до пасивного розряду (жупанъ, кан(с)лεръ, во(и)тъ та ін.), зазнають змін у семантичній структурі (панство, фурія, комендор, міщанин, резиденція) та ін.

Еволюція слів іншомовного походження була різною: низка лексем активно функціонує в сучасній українській мові, утворивши похідні (міць, праця, обіцяти, автор, шкода, ґвалт тощо), частина вживається лише в діалектах, іноді зазнавши семантичних змін (єдваб, катанка, чамара, шлюбувати та ін.). Деякі лексичні одиниці були активізовані та вторинно запозичені в сучасній українській мові (пан, елект, електорат тощо).

Отже, іншомовні впливи в північноукраїнських пам’ятках виявилися значними. Закоріненість запозичень у тогочасному писемному вжитку та живому мовленні поліщуків, вочевидь, була різною. Численні виявлені іншомовні номени, єдиний раз потрапивши до актової книги, так і не були ніколи активовані в поліському словнику.