Мовна картина світу часів Київської Русі (на матеріалі писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Мовна картина світу часів Київської Русі (на матеріалі писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст.)
Альтернативное Название: Языковая картина мира времен Киевской Руси (на материале письменных памятников XI-XIII вв.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет, матеріал, методи дослідження, визначено теоретичне і практичне значення дисертації, наведено дані щодо апробації отриманих результатів.


У першому розділі "Гуманітарний вектор вивчення мовної картини світу" розглянуто теоретичні засади і проблеми вивчення східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст.


Реконструкцію мовної картини світу часів Київської Русі здійснено з урахуванням сутнісних характеристик глобальної мовної моделі світу. Зокрема, враховано, що базові ознаки мовної картини світу часів Київської Русі полягають в її космологічній орієнтованості й антропоморфічності (В.І.Постовалова), а виконання в межах моделі світу кодувальних функцій мови забезпечується завдяки таким властивостям мови, як категоріальність і принцип організації лексичного складу (Т.В.Цив’ян).


Організація мовної картини світу часів Київської Русі детермінована стратифікацією міфопоетичної моделі світу, за якою структура плану змісту давньої слов’янської семіотичної системи визначається бінарними протиставленнями, підпорядкованими опозиції позитивного і негативного (Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров), та класифікацією категорій середньовічної культури з їх генеральним поділом на космічні і соціальні (А.Я.Гуревич).


На різних рівнях мовної східнослов’янської картини світу                 ХІ–ХІІІ ст. взаємодіяли елементи християнської, язичницької, античної (переважно грецької), візантійської моделей світу, перетиналися релігійні і культурні традиції (єресі, двовірство, апокрифічні впливи), які діяли паралельно з православ’ям. Певною мірою на неї впливали зовнішні культурні імпульси картин світу народів-сусідів (В.В.Мільков, Л.В.Поляков, М.Ю.Неборський, В.С.Горський, С.В.Бондар, С.Г.Баранкова, Г.В.Аксьонова, О.С.Осипова, І.Л.Соколова, С.М.Полянський). Етичній свідомості східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. був притаманний плюралізм, який виявлявся в тому, що поряд з офіційними доктринами (християнський аскетизм, етика соціального ієрархізму) формувалися неканонізовані етичні позиції (В.Б.Єворовський). Враховано, що динаміка релігійно-світоглядних течій на різних соціальних рівнях суспільства була неоднаковою. Явище інтерференції картин світу найяскравіше виявлялося в такому способі взаємодії різних моделей, як креолізація (Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров).


Важливим чинником, який визначає характер фрагмента "соціально-етична оцінка особи" східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., виступає філософська спрямованість (А.А.Галактіонов, В.С.Горський, М.Н.Громов, В.Б.Єворовський, О.Ф.Замалєєв, В.О.Зоц, Іларій (Шишковський), Н.С.Козлов, С.Б.Кримський, Ю.М.Лотман, В.В.Мільков, П.Ф.Никандров, Н.Ф.Пікулик, Л.В.Поляков, С.М.Полянський, В.Ф.Пустарнаков, С.І.Радциг, М.Д.Рогович, Я.М.Стратій) давньої східнослов’янської літератури.


Мова, писемність і література слов’ян Київської Русі в цілому та окремі її стилі є результатом поступового, багатовікового розвитку. Учені отримують дедалі більше свідчень того, що східні слов’яни мали свою писемність задовго до прийняття християнства і просвітянської місії Кирила і Мефодія (А.О.Мединцева, М.Ю.Брайчевський, В.В.Німчук). Гадаємо, що у висловленні чорноризця Храбра знайшов відбиття погляд християнських проповідників-місіонерів на релігію язичництва. Найімовірніше, у розумінні Храбра, "язичник"  = "неосвічений", "знання язичника" = "відсутність знань", "язичницька культура" = "відсутність культури", "книги язичників" = "не книги", "алфавіт, яким користувалися слов’яни-язичники" = "неправильний алфавіт або відсутність алфавіту, абетки". Слова Храбра "прhжде оубw словhне не имhх@ книгъ" могли, як здається, означати не тільки те, що слов’яни не мали літер, призначених для пергамена, а й те, що до Кирила і Мефодія слов’яни не мали "справжніх", тобто християнських книг. Треба сказати, що відсутність у східних слов’ян християнських книг не заперечує відсутності водночас і язичницьких книг. З великою мірою гіпотетичності, але все ж таки можна, на нашу думку, припустити, що до Кирила і Мефодія східні слов’яни мали не тільки писемність, а й язичницькі книги, які в період упровадження християнства були знищені. Беручи до уваги те, що від величезного масиву християнських книг часів Київської Русі збереглися лише частки відсотка (Б.В.Сапунов), можна твердити, що язичницькі книги практично не мали шансів бути збереженими.


Взаємодія грецького і старослов’янського елементів у східнослов’янській мовній картині світу ХІ–ХІІІ ст., дивергентні процеси в літературно-писемній мові, жанрово-стильова диференціація пам’яток зумовлюють неоднорідний характер цієї картини світу, не руйнуючи її загальної цілісності. У дисертації термін східнослов’янський уживаємо    не на означення мови писемних пам’яток, а лише на означення мовної картини світу часів Київської Русі. Мовну картину реконструйовано на основі текстів, які мали поширення, були відомими, використовувалися в Київській Русі. За походженням це не тільки східнослов’янські, а й ті південнослов’янські пам’ятки, які зазнали східнослов’янської редакції. У системі координат мовної картини світу часів Київської Русі розглянуто як оригінальні, створені в Київській Русі, твори XIXIII ст., так і церковнослов’янські тексти, переклади і переробки слов’янських перекладів.


Характер картини світу часів Київської Русі визначається не тільки стильовою диференціацією писемних пам’яток, а й діалектним маркуванням літописів ХІ–ХІІІ ст. У розділі простежено, які в науковій літературі існують погляди на проблему з’ясування пам’яткою якого літописання (південного, північного, західного, східного) є Радзивілівський, Лаврентіївський, Іпатіївський, Никонівський, Новгородський літописи. Акцентовано, що лінгвістами, хоча й не заперечується, але традиційно обминається факт наявності в літописах південних джерел, що видається нам необ’єктивним.


У другому розділі "Концептуальне поле “соціально-етична оцінка особи” східнослов’янської мовної картини світу часів Київської Русі" здійснено реконструкцію концептосфери досліджуваного фрагмента картини світу.


Для експлікації давніх мовних картин світу, зокрема для відновлення старослов’янської і давньоруської картин, концептуальний аналіз тільки починає застосовуватися (праці В.В.Колесова, Т.І.Вендіної, Є.С.Яковлєвої, а також Р.В.Алімпієвої, С.О.Никифорової, О.М.Чмир).


У розділі апробовано методику проведення концептуального аналізу мовної картини світу часів Київської Русі в субстантивно-ад’єктивному  дискурсі на матеріалі лексико-семантичного об’єднання польового типу. Концептуальне поле соціально-етичної оцінки спирається на відповідне лексико-семантичне поле, яке нараховує 611 лексичних одиниць               (177 іменників і 434 прикметники). Ієрархічно залежні лексико-семантичні одиниці різних рівнів (лексико-семантичне поле, лексико-семантична група, слово) характеризуються відносною автономністю, наявністю ядра і периферії, розподілом функцій між конституентами, спрямованістю внутрішньосистемних змін на збереження поняттєвого обсягу одиниць.


Залучення східнослов’янських писемних пам’яток показало, що  багатьох лексем, які моделюють досліджуваний фрагмент картини світу, не зафіксовано в історичних словниках. У результаті аналізу виявлено шістдесят дві реверберовані лексеми, які не потрапили до "Словаря древнерусского языка (ХІ–ХІV вв.)", здійснено семантизацію цих лексем.  Застосування компонентного аналізу дозволило уточнити етапи розвитку семантичних структур цілого ряду лексем, розширити кількість іменників і прикметників, які в ХІ–ХІІІ ст. уже містили соціально-етичну оцінку та вживалися безпосередньо щодо  людини. Для багатьох лексем встановлено більш ранній час такого використання, ніж це зазначено в словниках, та розширено "вичерпну цитацію" цілого ряду рідкісних лексем, що також надзвичайно важливо для пізнання давньої східнослов’янської мовної картини світу. Встановлено, що перше вживання в текстах найбільшої кількості іменників і прикметників, які репрезентують концептосферу соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., належить до ХІ ст. Це непряме свідчення того, що процес поповнення словника східних слов’ян був найінтенсивнішим у першу добу впровадження християнства в Київській Русі.


З’ясовано певні відмінності в організації концептуального поля соціально-етичної оцінки і лексико-семантичного поля, яке виконує функцію його кодування в межах картини світу. Визначено критерії розмежування концептів на ядерні й периферійні. Проаналізовано залежність функціональної значущості лексем від частоти їхнього використання в писемних пам’ятках. У зв’язку з цим на позначення епізодичного відбиття в писемних пам’ятках факту існування в давній мові лексеми або одного з її значень запроваджено термін реверберація. Підкреслено, що лексема може вважатися реверберованою тільки на тлі певної системи, наприклад, у межах чітко визначеного хронологічного зрізу або конкретного поля (концептуального, лексико-семантичного тощо). Проаналізовано функцію у формуванні концептуального поля соціально-етичної оцінки тих численних семантичних трансформацій (М.Д.Андрєєв, Ж.Ж.Варбот, І.М.Дьяконов, В.В.Колесов, М.П.Кочерган, Б.О.Ларін, А.П.Непокупний, В.В.Німчук, О.О.Потебня, М.М.Покровський, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, О.М.Трубачов), які відбувалися в семантичних структурах лексем.


Концептуальне поле "соціально-етична оцінка особи" мовної картини світу часів Київської Русі утворене взаємодією 32 концептів. З’ясування характеру парадигматичних і синтагматичних зв’язків між концептами показує, що досліджуване концептуальне поле структуроване  переважно на основі бінарних опозицій: ВІРНІСТЬ – НЕВІРНІСТЬ; ПРАВЕДНІСТЬ – НЕПРАВЕДНІСТЬ; СМИРЕННІСТЬ – НЕСМИРЕННІСТЬ; МИЛОСЕРДЯ – ЖОРСТОКІСТЬ; СТРИМАНІСТЬ – ЗАПАЛЬНІСТЬ; ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ – НЕДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ; ДОБРОЧИНСТВО – ЗЛОЧИНСТВО; ПОВАГА – ОСУД; ОСВІЧЕНІСТЬ – НЕОСВІЧЕНІСТЬ; ПРАВДИВІСТЬ – НЕПРАВДИВІСТЬ; БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ – КОРИСЛИВІСТЬ; ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ – ЛІНЬ; ХОРОБРІСТЬ – БОЯГУЗСТВО. Концепти МУДРІСТЬ, МОВЧАЗНІСТЬ, ЛЮДИНОЛЮБСТВО, ДУШЕВНІСТЬ організовані на основі єдності не тільки семантичної, а й словотвірної структури лексем.


Для кожного концепту визначено лексичний корпус і семантичний обсяг. Особливу увагу приділено специфіці парадигматичних, функціональних, семантичних інтра- та інтерлексемних зв’язків у межах концептосфери. На лексико-семантичному рівні виявлено ті структурні взаємозв’язки між соціально-етичними поняттями (правдивість, чеснотливість, милосердя тощо), які становлять мовну картину світу часів Київської Русі та  вирізняють її з-поміж інших національних картин, відокремлюють її від попередньої язичницької.


Найвизначальнішими в східнослов’янській мовній картині світу       ХІ–ХІІІ ст., такими, з яких беруть свій початок майже всі інші концепти, є концепти ВІРНІСТЬ і НЕВІРНІСТЬ, ПРАВЕДНІСТЬ і НЕПРАВЕДНІСТЬ, СМИРЕННІСТЬ і НЕСМИРЕННІСТЬ.


Поняття вірність християнському вченню семантично корелює насамперед зі значенням "сповнений божественної мудрості" (богоносьць, богоносивыи, богомоудрыи та ін.). Семантично вагомими в реалізації концепту ВІРНІСТЬ є лексеми подвижьникъ, подвижьныи, троудьникъ, страстътьрпьць, моученикъ, моученица, св#щеньномоученикъ. Наявність їх у писемних пам’ятках, їхня семантична піднесеність неоднозначно свідчать про висоту духовних ідеалів, на які орієнтувалися східні слов’яни ХІ–ХІІІ ст.


Квінтесенція змісту антонімічного концепту НЕВІРНІСТЬ закладена в семантиці лексеми невhрьныи "який не сповідує християнську віру, сповідує іншу або не сповідує ніякої; невіруючий, язичник". У пам’ятках   ХІ–ХІІІ ст. слово невhрьныи  трапляється втричі рідше, ніж вhрьныи, що, зокрема, детерміноване ідейним спрямуванням текстів, чітко вираженим акцентуванням позитивного.


Взаємозв’язок значень "який не вірить у Бога" ↔ "неправедний, нехристиянин" ↔ "який сповідує чужу віру" ↔ "язичник" ↔ "нерозвинутий у культурному відношенні" ↔ "недоброзичливий" ↔ "поганий" підтримується на рівні семантики лексем безбожьныи, безбожьникъ, нечьстивыи, богонечьстивыи, невhгласъ, невhголосъ, поганъ,  поганыи, противьныи.


Семантика лексем беззаконьникъ, беззаконьныи, прhбеззаконьныи, законопрестоупьникъ, законопрестоупьныи, крьстопрестоупьникъ, крьстоперестоупьникъ свідчить про те, що в ХІ–ХІІІ ст. поняття закон і закон Божий тісно сплелися одне з одним, утворюючи таку ж нерозривну єдність, як поєднання значень "віра" і "вірність", "невірний" і "грішний", "язичницький" і "поганий" у семантичній структурі багатьох лексем, які формують соціально-етичні концепти.


Концепти ПРАВЕДНІСТЬ і НЕПРАВЕДНІСТЬ не спеціалізуються на відбитті конкретних чеснот і характеризуються, порівняно з іншими  концептами,  найвищим ступенем узагальнення. Реалізація ідеї праведності, безгрішності відбувалася через семантичний перехід від "незабруднений, чистий" до "який прагне досягти духовної досконалості" – "мудрий" – "подібний до Бога у своїй святості" – "звеличений" (свhтьлыи, св#тыи, св#щеныи, высокопаривъ, прhподобьныи, истиньныи, съверьшьныи, чьстьныи, легъкосьрдъ, благооумьныи,  высокомысльныи, цhломоудрьныи, свhтьлодоушьныи та ін.). Велике навантаження припадало на лексеми з коренями -благ-, -добр-, -прав-,        -чист-. Семантика ряду позитивно конотованих лексем (неповиньныи, безвиньныи, невиноватыи, невиньныи, правыи та ін.) відбиває міцний зв’язок понять праведність і  безгрішність з поняттям  відсутність вини.


Уживання негативно конотованих лексем супроводжувалося зсувом значення "неправий (бік, сторона)" → "несправедливий" → "неправедний". Семантичний перехід "холодний" → "неправедний" забезпечують лексеми з коренями -стоуд- і -мьрз- (безстоуда, мьрзъкыи та ін.), а перехід  "брудний" → "грішний" – лексеми з коренями -сърам-,       -скверн- (безсрамьникъ, скверьныи та ін.).


У семантичній вершині концепту СМИРЕННІСТЬ лежить зв’язок понять смирення і мудрість, основне семантичне навантаження в підтриманні  якого припадає на лексеми кротъкомоудрьныи і съмhреномоудръ. Семантика інших лексем так чи інакше, прямо чи опосередковано зводиться до зазначеного центру.


Съмhреныи і кротъкыи відзначалися однаковою частотою вживання в текстах ХІ–ХІІІ ст. і використовувалися поряд, в одному контексті, утворюючи парне словосполучення "кротъкыи и съмhреныи", яке за певних контекстуальних умов розширювалося за рахунок синонімічних тихыи, незълобивыи.


Семантика покірливості / непокірливості виражена за допомогою численної групи лексем з коренями -слоуш- і -кор- (скоропослоушьливыи, покоривыи, ослоушивъ, непокорьникъ та ін.). У межах концепту реалізовано зв’язок значень "непокірливий" ↔ "грішний" ↔ "жорстокий" (жестошииць, стръпътьливыи, кромьногнhвьливъ лютоводить" та ін.).


Семантичні і функціональні особливості цілого ряду лексем відбивають принципово важливу для філософії християнства кореляцію понять терпіння, стриманість і доброзичливість, з одного боку, та понять нестриманість, запальність і жорстокість – із другого. Семантичну близькість виявляють концепти МИЛОСЕРДЯ, ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, СТРИМАНІСТЬ. Відмітну рису мовної картини світу часів Київської Русі маркує функціонування в мові давніх східних слов’ян слів оутhшитель, оутhшьникъ, оутhшительнъ, мъногооутhшивъ, благооувhтьливъ, оувhтьливъ (концепт МИЛОСЕРДЯ), у семантиці яких виражене не споглядальне співчуття, а співчуття активне, заклик "утішати добрим словом". Лексеми, які формують концепт ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, утворені за допомогою коренів, семантично пов’язаних зі словами добро, любов, серце, легкий, пам’ятати, зло (із запереченням), заздрість (із запереченням), помста (із запереченням), слово, солодкий. Семантичне наповнення лексем (тьрпhливыи, трьтьрпhливъ, дългодоушьнъ, негнhвьливъ та ін.), що реалізують концепт СТРИМАНІСТЬ, у стислому вигляді може бути представлене взаємозв’язком значень "який має велике терпіння" ↔ "не дратівливий" ↔ "стриманий" ↔ "миролюбний" "доброзичливий".


У реалізації концепту ЖОРСТОКІСТЬ основне семантичне навантаження припадало на лексеми немилостивыи і безбожьныи. Семантичний зв’язок зарозумілості і жорстокості є визначальним. В основі лексем (завистьникъ, зълоупам#тьникъ, зълоурадыи, вражьдивыи, зъломоудрыи, зъло"зычьныи,  сквернооумьнъ та ін.), які репрезентують концепт НЕДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, лежать корені, семантично пов’язані зі словами ворог, заздрість, ревнощі, бруд, зло, пам’ятати, язик, радіти. Концепт ЗАПАЛЬНІСТЬ  реалізують лексеми з коренями -гнhв-, -сьрд-, -напрас-, -"р-, -пер-, -(с)вар- (гнhвьливыи сьрдитыи, напраснодоушьныи, "ролюбивъ, любопьривыи, сваросъвhтьникъ та ін.).


Концепти ПОВАГА й ОСУД репрезентовані іменниками і прикметниками, в яких семи ‛гідний поваги’, ‛шановний’, ‛прославлений’, ‛звеличений’, а також ‛гідний осуду’, ‛поганий’, ‛неугодний Богові’, ‛який має злу славу’ набули статусу самостійних узагальнених значень (великодостоиныи, досточоудьныи, св#толhпыи, доброключимыи, славьныи, словооутьныи, безчьстьникъ, безславьнъ, богостоудьныи, неключимыи та ін.). Концепт ПОВАГА корелює з концептом ВІРНІСТЬ, а концепт ОСУД – із концептами НЕВІРНІСТЬ, НЕПРАВЕДНІСТЬ, САМОПРИНИЖЕННЯ.


Концепти ОСВІЧЕНІСТЬ і НЕОСВІЧЕНІСТЬ принципово значущі в східнослов’янській мовній картині світу часів Київської Русі, хоча й представлені невеликою кількістю лексем. Семантика прикметників оучительныи, кънижьнъ відбиває взаємозв’язок понять книга, освіченість з поняттями християнське віровчення, вірність християнському вченню, а лексеми невhгласъ, невhголосъ, некънижьнъ, поганыи підтримують зв’язок поняття неосвіченість з поняттями невірність християнському вченню, гріх, варварство, жорстокість.


Писемні пам’ятки свідчать про те, що в світосприйнятті людини Київської Русі поняття правдивості  корелювало з поняттями вірність, відданість, сумлінність, справедливість, а поняття неправдивості було міцно пов’язане з недоброзичливістю в стосунках, неправедним, грішним учинком або способом життя. В межах семантичної структури цілого ряду лексем співіснують, з одного боку, такі значення, як "правдивий" і "справедливий", "правдивий" і "сумлінний", "правдивий" і "незрадливий", а з другого – "неправдивий" і "несправедливий", "неправдивий" і "недоброзичливий", "хитрий" і "підступний", "хитрий" і "грішний", "хитрий" і "поганий", "брехливий" і "поганий". Семантика ряду іменників і прикметників маркує нове, відмінне від язичницького, християнське розуміння взаємовідношення понять доброзичливість, помста, справедливість.


Семантика лексем з коренями -слов-, -глагол-, -рhч-, -шьпът-, -вhт-, -"зык-, -оуст-, -мълч- відбиває зв’язок філософії мовчання з християнським світорозумінням, показує, що в системі християнських чеснот мовчання корелює з набожністю, благочестям, милосердям, смиренністю, покірливістю, довготерпінням.


Семантична і словотвірна структури лексем, які репрезентують концепти ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ і ЛІНЬ, свідчать про те, що в Київській Русі поняття працелюбність, старанність виявляли семантичну спаяність з поняттями швидкість, тепло, а протилежні їм лінь, байдужість – із поняттями неквапливість, повільність, холод.


Семантика лексем, які моделюють концепти ХОРОБРІСТЬ і БОЯГУЗСТВО, підтверджує, що в період переходу від язичництва до християнства хоробрість була однією з чеснот християнина, та  засвідчує відхилення траєкторії від язичницького оцінювання хоробрості до християнського. З приходом християнства хоробрість оцінювалася вже як чеснота християнина, християнина-захисника територій Київської Русі від половців, монголо-татар та інших зовнішніх ворогів, захисника християнського вчення від впливу нехристиянських релігійних поглядів  завойовників, у тому числі язичницьких.


Лексеми, які моделюють фрагмент "соціально-етична оцінка особи" мовної картини світу Київської Русі, семантично пов’язані з двома центрами – любов і ненависть. У формуванні фрагмента бере участь понад шістдесят іменників і прикметників, до складу яких входить корінь -люб- із загальним значенням "любов". Встановлено, що поняття любові           по-різному конкретизується в семантиці досліджуваних лексем, відбиваючи ставлення людини до Бога, добра, пошуків правди і справедливості, до ближніх (і, зокрема, до дітей,  братів, прочан, ченців) і до самого себе, до праці і до матеріальних цінностей, багатства і влади:


-        який любить Бога, виявляє любов до християнства (вhролюбьць, боголюбьць, боголюбивыи, христолюбьць, христолюбивыи);


-        любить робити добро (благолюбивыи);


-        любить комусь щось дарувати, щедрий  (даровитъ, даролюбивыи, даролюбьзьныи, щедролюбивыи);


-        любить істину, правду, справедливість (любоистьць, любоправитель, любьзноистьць);


-        любить золото, срібло, гроші (златолюбьць, сребролюбьць, златолюбивыи, сребролюбивыи, сребролюбыи) тощо.


Кореляція значень "сповнений багатьох чеснот" "сповнений Божої благодаті" – "щасливий" (благыи, блаженыи та ін.), значень "грішний" – "проклятий Богом і людьми" – "нещасний; якого спіткало горе" (прокл#тыи, оканьныи, ока"ныи, ока"ньныи, лютыи, зълыи, лихыи, прокл#тыи, хоудыи, грhшьныи, грhшьникъ та ін.) віддзеркалює основні принципи християнського світогляду, зокрема, християнське, пов’язане з філософією всепрощення, розуміння гріха. Можна з упевненістю припустити, що в свідомості східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. семантика слів грhшьникъ, грhшьница, грhхолюбьць, грhхолюбивыи зберігала зв’язок кореня -грhх- із вихідним значенням "помилка" і була міцно пов’язана з семантичним перебігом: "який зробив помилку" – "який скоїв гріх" – "неправедний".


Семантика іменників і прикметників, на яких ґрунтується концептуальне поле соціально-етичної оцінки, відбиває певні особливості національного світогляду та філософських засад людини Київської Русі, зокрема кореляцію таких понять:


-                     закон закон Божий;


-                     віра вірність;


-                     невірністьгрішність;


-                     язичництво зло;


-                     праведність чистота;


-                     неправедність бруд;


-                     праведність віра в Бога, мудрість, відсутність вини, доброзичливість, скромність, справедливість;


-                     неправедність безвір’я, недоброзичливість, несправедливість, безсоромність, брехливість;


-                     мудрість смиренність, вірність християнському вченню, правдивість, чистота, хоробрість;


-                     несмиренність   гординя;


-                     зарозумілість жорстокість;


-                     книга, освіченість християнське віровчення, вірність християнському вченню;


-                     неосвіченість невірність християнському вченню, гріх, варварство, жорстокість;


-                     правдивість вірність, відданість, сумлінність, справедливість;


-                     неправдивість недоброзичливість, неправедність, грішність;


-                     мовчання набожність, благочестя, милосердя, смиренність, покірливість, довготерпіння;


-                     терпіння, стриманість доброзичливість;


-                     нестриманість, запальність жорстокість.


Поле концептів, лексико-семантичне поле, поле семантичних асоціацій нашаровуються одне на одне, утворюючи складний, різнобарвний фрагмент мовної картини світу Київської Русі, в якому зберігаються "археологічні" сліди давніх епох. Корені, які лежать в основі лексем, формують, продукують своєрідне мереживо переплетених значень, відтінків, семантичних асоціацій, виявляють семантичну спільність, об’єднуються або відштовхуються на основі синонімічних і антонімічних відношень. Корені -зор-, -слоух-, -лиц-, -"зык-, -кръв-, -сьрд-, -доуш- свіввіднесені з поняттями ЗІР, СЛУХ, ОБЛИЧЧЯ, ЯЗИК, КРОВ, СЕРЦЕ, ДУША; корені -человhк-, -брат-, -дроуг-, -нрав-, -люб-, -мил-,         -ласк-, -ненавист-, -бо"зн-, -гнhв-, -стоуд-, -вин- співвіднесені з поняттями ЛЮДИНА, ХАРАКТЕР, ЛЮБОВ, НЕНАВИСТЬ, СТРАХ, ГНІВ, СОРОМ, ВИНА;  корені слов-, глагол-, молч-, -вhт-, -рhч-, -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-, -пам#т-, -къниг- – із поняттями СЛОВО (вимовлене і невимовлене), РОЗУМ, МУДРІСТЬ, ПАМ’ЯТЬ, КНИГА і т. ін. Зв’язок семантики цих коренів із семантикою іменників і прикметників, у складі яких ці корені фігурують, являє нам саме ту частину внутрішньої форми слова, яка "знаходиться на поверхні", є "помітною", той шар внутрішньої форми слова, який для жителів Київської Русі був "живим", "дієвим".


Зв’язки між первинною, релевантною для предметів і явищ живої й неживої природи семантикою ознак ПРЯМИЙ, КРИВИЙ, ГАРЯЧИЙ, ТЕПЛИЙ, ХОЛОДНИЙ, ТВЕРДИЙ, М’ЯКИЙ, ПУСТИЙ, СВІТЛИЙ і семантикою вторинною, культурною, ймовірно, відчувалися в ХІ–ХІІІ ст. як актуальні і становили основу узуальної внутрішньої форми цілого ряду відповідних лексем. Ці ознаки лежать в основі значної кількості давньоруських коренів і об’єднують понад 100 лексем. Наприклад, ознака КРИВИЙ лежить в основі семантики понад сорока лексем з коренями        -крив-, -лоук-, -зъл-, -ключ(к)-, -пак-, -стръп-: кривовhрьныи, лоукавьныи, зълыи, неключимыи, пакостьникъ, стръпътьливыи та ін. Аналіз показав, що в підсвідомості людини Київської Русі формування негативної соціально-етичної оцінки відбувалося через переосмислення насамперед ознак КРИВИЙ, ХОЛОДНИЙ, ТВЕРДИЙ, ПУСТИЙ.


Незалежно від того, скільки коренів маркують одну й ту саму ознаку, розвиток культурної семантики цієї ознаки відбувався в одному напрямку, спричиняв появу семантично споріднених значень. Переосмислення ознаки КРИВИЙ відбувалося в напрямку семантики завдання шкоди, відходу від істини та правової норми, вираження ціннісної оцінки. Розвиток культурної семантики ознаки ХОЛОДНИЙ розгортався в напрямку семантики сорому й огиди, ознаки ГАРЯЧИЙ – у напрямку семантики сварки, гніву, жорстокості. Переосмислення ознаки ПУСТИЙ відбувалося в напрямку вираження істиннісної оцінки та в напрямку семантики душевної пустоти.


У третьому розділі "Бінарна опозиція “свій” / “чужий” східнослов’янської мовної картини світу часів Київської Русі" реконструкція мовної картини безпосередньо пов’язана з характеристикою реальних, історичних, осіб.


У розділі апробовано метод експлікації мовної картини світу, який полягає в аналізі соціально-етичних портретів, наявних у писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. Термін соціально-етичний портрет певною мірою є умовним, відбиває один із аспектів концептуалізації образу і передбачає апеляцію до портретів статичних, таких, які найчастіше можна побачити в так званих некрологах духовним і світським феодалам. Такі описи, де акцент падає на внутрішній світ, духовність, соціально-етичну характеристику людини, побудовані за обов’язковою участю оцінної лексики й засвідчені насамперед у літописній, житійній літературі, княжих повістях. У межах опозиції "свій" / "чужий" визначено й описано парадигму соціально-етичних портретів (1210 портретів). Для реконструкції парадигми соціально-етичних  портретів виявилося ефективним застосування описового методу, використання парадигматичної і синтагматичної методик.


Бінарна опозиція "свій" / "чужий" належить до розряду універсальних опозицій мовної моделі світу і входить до плану змісту давньої слов’янської мовної картини світу, репрезентуючи протиставлення у сфері соціальних відносин у широкому розумінні (Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров). Будучи підпорядкованими загальній опозиції добро / зло, внутрішні структури кожного з двох протилежних макрофрагментів "свій" і "чужий" виявляють факт взаємопроникнення окремих елементів, насамперед креолізацію етнічних і релігійних систем. Креолізація елементів відбувається в тих випадках, коли ознаки "поведінка, детермінована релігійними мотивами" та "поведінка, детермінована загальнолюдськими мотивами" домінують над ознакою "належність до певного етносу".


Позитивний полюс (макрофрагмент) "СВІЙ" бінарної опозиції  "свій" / "чужий" східнослов’янської мовної картини світу часів Київської Русі сегментований за принципом "житель Київської Русі" та за принципом  соціальної належності особи і репрезентований соціально-етичними портретами князів, княгинь, бояр, священнослужителів, людей незнатного роду, окремих представників  чужих народів. Полюс представлений майже виключно індивідуалізованими портретами конкретних осіб і містить  обмежену кількість узагальнених, колективних портретів.


Основу макрофрагмента "свій" становить фрагмент "соціально-етичний портрет князя", який нараховує понад  600 конкретних соціально-етичних портретів таких, зокрема, князів ХІ–ХІІІ ст., як Ярослав Мудрий, Володимир Василькович Волинський, Володимир Давидович Чернігівський, Михайло Чернігівський, Іван Дмитрович Переяславський, Данило Галицький, Юрій Всеволодович Пінський, Ярослав Всеволодович Суздальський: "кротокъ смиренъ . не злобивъ .  правдивъ . не мьздоимhць . не лживъ . татьбы ненавид#ше" (про кн. Володимира Васильковича Волинського) (*1289, ЛГВ, ЛИ-3, 921);h блаженыи тъ правьдивъ и щедръ, тихъ, крътъкъ, съмhренъ, всhх милуя и вься набъдя", "богоблаженыи Борисъ" (сп. ХІІ–ХІІІ, СБГ, 282) та ін.


Проаналізовано функціонально-семантичну специфікацію сімдесяти позитивно конотованих іменників і прикметників зі значенням соціально-етичної оцінки, які використовувалися в портретах князів. Найчастіше портрети князів будуються за допомогою лексем благовhрьныи, милостивыи, христолюбивыи, кротъкыи, съмhреныи, тихыи, правьдивыи, які звичайно об’єднувалися в довгі ряди епітетів-означень. До одиничних означень, ужитих щодо окремих князів, належать такі, зокрема, лексеми, як щедролюбивыи, даровитъ, свhтьлодоушьныи, жалостивыи, бо"знивыи, льгосьрдъ, послоушьливыи, чьстьныи, блаженыи, благонравьнъ, дълготьрпhливыи, прощательнъ, непам#тозълобивъ, неотъмьстительнъ. З’ясовано семантичну, стилістичну функцію означень-епітетів, їх відповідність поширеним у Київській Русі ХІ–ХІІІ ст. уявленням  про княжу честь. Продемонстровано, що вибірковий підхід  давніх авторів до використання епітетів відбив динаміку поняття княжого "ідеалу" в період формування християнського світогляду в Київській Русі.


Зроблено висновок про те, що поява в тексті великої кількості однотипних портретів зумовлена швидше літературною нормою, а не відсутністю в авторів конкретних уявлень про реальних князів, нормою, якою літописці керуються при зображенні князів і яка діє і на рівні змісту, і на рівні вираження. Наявність індивідуалізованих портретів князів зумовлена не стільки лінгвальними, скільки екстралінгвальними чинниками.


Фрагмент "соціально-етичний портрет священнослужителя" репрезентований численними портретами таких, зокрема, священнослужителів, як митрополити Іоанн ІІ, Іларіон, Кирило ІІІ, новгородський архієпископ Мартурій, переяславський єпископ Павло, володимирський єпископ Кузьма, ростовський, володимирський, суздальський єпископ Лука, новгородський єпископ Арсеній, Феодосій Печерський, ігумен Феоктист, чорноризник Никон, старець Києво-Печерського монастиря Іоанн: "Феодосие, послушливый, кроткый и смиренный" (сп. 1554, КП, 438); "Иоанъ митрополитъ […] смhренъ же кротокъ,  молчаливъ" (*1089, ПВЛ, ЛЛ, 218) та ін. Зіставний аналіз портретів, які формують полюс "свій", дав змогу виявити лексеми, які використовувалися саме щодо священнослужителів: богоносьныи, св#щеныи, прhподобьныи, прhчьстьныи, богобо"знивыи, покоривыи, оутhшительнъ, благочьстивыи, мъногодобродhтельныи, постьникъ, кънижьнъ, оучительныи, мълчаливъ. Простежено, за якими параметрами оцінювалися в суспільстві митрополити, архієреї, ігумени, ченці, з’ясовано функцію іменників і прикметників у процесі концептуалізації образів священнослужителів.


Давні автори майже не залишили портретів княгинь, позитивних портретів бояр, портретів людей незнатного роду.


У текстах ХІ–ХІІІ ст. міститься понад двадцять позитивних соціально-етичних портретів княгинь (кн. Ольга, Всеволожа, Євпраксія, Маріца, Ясина та ін.): "бл(а)говhрна"  кн#гини Wльга"  (*1181, ЛК, ЛИ-2, 624); "благовhрная княгиня Еупраксhа" (*1237, Пов. о Ряз., 198) та ін. Визначено семантичний обсяг і функції іменників і прикметників (нищелюбица, страньнолюбица, благовhрьныи, блаженыи, боголюбивыи, доброчьстивыи та ін.), за допомогою яких відбувалася концептуалізація образу княгині, з’ясовано соціальну та родинно-станову орієнтацію ціннісної оцінки княгині в літописах.


Невеликий за обсягом фрагмент "соціально-етичний портрет людини незнатного роду" представлений портретами таких, зокрема, осіб, як Добриня Золотий Пояс, Олександр Попович, воєвода Добриня, новгородці Петро Мясникович, Яків, Ілля Дехтярьов, коваль Ізмаїл, воїн Дорофей Семенович, співець Митуса: "храбрыхъ Псковичь" (*1266, ЛНик-1, 145); "Ивана Клековичя, велика и храбра и славна мужа" (*1294, ЛНик-1, 170). Семантичне ядро фрагмента формується за допомогою іменника хърабъръ і прикметників хърабърыи, славьныи, оудалыи, які представляють  концепти ХОРОБРІСТЬ і ПОВАГА.


Найменший сектор позитивного полюса "свій" – "соціально-етичний портрет боярина" моделюють узагальнені портрети бояр та індивідуалізований портрет Феодора – боярина кн. Михайла Чернігівського. З’ясовано екстралінгвальні чинники, які визначили особливості позитивної характеристики бояр у текстах ХІ–ХІІІ ст.


Особливістю макрофрагмента "свій" є наявність у ньому  позитивно конотованих соціально-етичних портретів представників чужого народу. Це епізодичні портрети полоцького кн. Товтівіла, татарського                       кн. Алибуги, Вошлега – сина литовського кн. Міндовга, мазовецького        кн. Конрада, болгарина Аврамія, візантійського імператора Романа, його синів Костянтина і Стефана, грецького імператора Дуки Ватаца та інших осіб:hкій боголюбецъ христіанинъ Болгаринъ Аврамій" (*1229,       ЛНик-1, 97); "при ц(а)ри Романh и К(о)ст#нтинh и Стефанh. х(ристо)любивыхъ вл(а)д(ы)къ" (*945, ПВЛ-1, 46) та ін. Семантичне ядро фрагмента зводиться до системи значень "добрий, не злий; який живе за християнськими принципами; який любить Бога; смиренний; хоробрий". Характер відбитої в семантиці іменників і прикметників соціально-етичної оцінки представників чужих народів свідчить про толерантне, поважливе ставлення в Київській Русі до чужоземців, які сповідували християнську віру або принаймні вели праведний спосіб життя.


Негативний полюс "ЧУЖИЙ" репрезентований парадигмою соціально-етичних портретів загарбників, а також тих, хто зрікся християнської віри і брав участь у міжкнязівських усобицях.


Фрагмент "соціально-етичний портрет загарбника" маніфестують узагальнені соціально-етичні портрети монголо-татар, половців, болгар, торків, литовців, німців, угрів, хозар, печенігів, а також індивідуалізовані портрети представників чужих народів – татарських царів Батия, Кутлубея, половецького хана Боняка, половецького кн. Севенча Боняковича, татарських ханів Ногая, Телебуги, татарського воєводи Бурундая, придніпровського баскака Бурондая, литовського кн. Тройдена, угорського полководця Філнея: "поганыя половци избиша оружиемъ" (*1177, ЛР, 145); "нечестиваго законопреступника царя Батыя" (*1237, Пов. о Ряз., 192); "пришедшу оканьному и безаконьному Ногаеви" (*1282, ЛГВ, 380) та ін.


Негативно конотовані соціально-етичні портрети загарбників моделюються за допомогою великої кількості іменників і прикметників (безбожьныи, поганыи, оканьныи, нечьстивыи, невhрьныи, законопрестоупьникъ, зъловhрьныи, зълочьстивыи, лоукавыи, льстивыи та ін.), найуживаніші з яких – безбожьныи, поганыи, оканьныи, ока"ньныи, прокл#тыи, беззаконьныи. З’ясовується, чим мотивоване використання в соціально-етичних портретах чужоземців того чи іншого епітета-означення. Зокрема, встановлено, що вживання лексеми поганыи щодо татар і половців маркує кореляцію значень "язичницький; нехристиянський; іновірний" та "поганий" ("прихода поганыхъ Татаръ на Кыевъ" – *1240, ЛГВ, ЛИ-3, 786). Прикметник поганыи виконував функцію усталеного означення в портретах половців, а прикметник безбожьныи – у портретах татар.


Керуючись у літописній оповіді християнською ідеєю непротивлення злу насильством, літописці не тільки не розпалюють релігійні суперечності, а й закликають до злагоди між християнами і нехристиянами. У синкретичному поєднанні значень "язичник; іновірний" та "поганий", "грішний" відображене не стільки перенесення негативної  характеристики на іновірного, скільки своєрідна нейтралізація, певне пом’якшення осуду жорстокого ворога з боку жителя Київської Русі як християнина. Позиція "неакцентування зла"  знаходить свій вияв у  специфічних формах уживання негативно конотованої лексики для характеристики войовничого народу-сусіда. Уживалися майже виключно прикметники як такі, що виражають усталену рису менш гостро й безапеляційно, ніж іменники. Говорячи про татар або половців, літописці широко зверталися до прийому використання усталених і наскрізних епітетів, що воднораз і відбивало ставлення до цих народів жителів давньокиївської держави, і не зосереджувало увагу на негативному. Давній автор схиляє читача не уподібнюватися ворогові за жорстокістю, не переймати "чужі", неприйнятні, грішні форми життя, не переступати чужі кордони, вважаючи порушення "чужої" території за великий гріх.


Своєрідне місце в структурі полюса "чужий" посідає мікрофрагмент, представлений соціально-етичними портретами окремих  людей – жителів Київської Русі, які асоціювалися з представниками "чужих" народів, сприймалися як люди чужої віри, культури, чужих світоглядних принципів та через свої переконання, поведінку, дії викликали в народі осудження. У поняттєвій площині фрагмента "соціально-етичний портрет того, хто зрікся християнської віри" (портрети Феодорця, Зосіми, Домана Путивельця) концепт НЕВІРНІСТЬ перехрещується з цілим спектром негативно конотованих концептів.


Найчастіше, коли йдеться про тих, хто розпалює міжкнязівські конфлікти, літописці наводять детальний перелік подій, але не переходять на оцінку особи. Показово, що давні автори вдаються до характеристики особи тільки в тих випадках, коли йдеться про змову проти Бориса, Гліба, Андрія Боголюбського та деяких інших князів. Саме цим зумовлена наявність у мовній картині світу часів Київської Русі окремого фрагмента – "соціально-етичний портрет того, хто брав участь у міжкнязівських усобицях" (120 портретів). Фрагмент маніфестований портретами князя Святополка, Горясера, Торчина, ясина Анбала, князів Гліба і Костянтина Володимировичів, воєводи Плоскині, Нерадця та інших осіб: "окаанный и треклятый Святополкъ" (1019, ЛНик-1, 77); "оканеныh же убійцh" (*1175, ЛК, ЛИ-3, 585) та ін.


У текстах ХІ–ХІІІ ст. дуже мало портретів бояр, і майже всі вони є негативними.  Негативна характеристика бояр у літописах трапляється з 70-тих років ХІІ ст. до 70-тих років ХІІІ ст. і міститься у двох пам’ятках – Галицько-Волинському і Никонівському літописах. Лексеми беззаконьникъ, льстьць, лъжеименьць, лоукавыи, невhрьныи, стръпътьливыи та ін. підтримують зв’язки фрамента з концептами НЕПРАВЕДНІСТЬ, НЕСМИРЕННІСТЬ, НЕВІРНІСТЬ, НЕПРАВДИВІСТЬ, ЖОРСТОКІСТЬ, ОСУД, ЗАПАЛЬНІСТЬ, ЗЛОЧИНСТВО. Змалювання бояр (Жирослав,  Володислав Вітович, Молибоговичі, Остафій Костянтинович, Петро Бориславич, Нестер Жирославич, Яків Дигеневич та ін.) у негативному світлі викликане не стільки суб’єктивним ставленням до них княжих літописців, скільки об’єктивними причинами – діяльністю бояр, які вели боротьбу навколо київського стола, провокували соціальні безпорядки, посилюючи тим самим політичну нестабільність у державі.


Екстрагування, об’єктивація образів ранньосередньовічної картини світу передбачає врахування прагматики писемних пам’яток, лексичний склад яких багато в чому залежав від їхнього призначення. У розділі звертається увага на розбіжності у використанні субстантивних і ад’єктивних означень у світських і церковних жанрах. Досліджувана картина світу відбиває перехрещення відчуття внутрішньої форми слова пересічним жителем Київської Русі з відчуттям індивідуально-авторським, притаманним книжникам – найосвіченішим представникам суспільства. Виявлення інтенцій середньовічного автора, способів впливу на адресата, імпліцитно й експліцитно виражених цілей дозволяє уникнути перенесення категорій сучасного культурного досвіду на категорії середньовічного світосприйняття і світогляду.


 


Висновки


 


 Мовна східнослов’янська картина світу ХІ–ХІІІ ст. є структурно-системним утворенням, окремі складники якого одночасно репрезентують мовну, концептуальну і міфопоетичну моделі світу. У межах її простору взаємодіють різноманітні язичницькі і християнські релігійні й культурні традиції різних територіально-хронологічних зрізів.


Одними з найважливіших чинників, які визначають основні риси східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., є загальна світоглядна,  філософська спрямованість літератури Київської Русі, а також інтегрувальна роль київської писемної школи у формуванні культурно-мовних традицій. Характер давньої східнослов’янської мовної картини світу багато в чому визначений лексичним складом і територіальною належністю літописних джерел. При з’ясуванні територіальної належності літопису важливо враховувати не стільки місце його остаточного створення і не стільки те, події якої місцевості він відбиває, скільки особистість літописця і його зв’язки з певною етнічною ментальністю, "літературну школу", на яку він спирався, стилістичні, лексичні, граматичні та інші мовні норми, яких він дотримувався, літописну традицію або традиції, на яких ґрунтується цей літопис. Питання про частку та функціональну значущість південних джерел у літописах ХІ–ХІІІ ст. потребує перегляду з позиції нових наукових фактів, концепцій і напрямів.


Запропонована нами структуризація східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. передбачає наявність таких основних структурних рівнів: 1) концептосфера, 2) парадигма соціально-етичних портретів людини в межах бінарної опозиції "свій" / "чужий".


1. КОНЦЕПТОСФЕРА давньої східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. утворена взаємодією концептуального, лексико-семантичного, асоціативного полів. Її основу становить концептуальне поле соціально-етичної оцінки (32 концепти) з розвинутими парадигматичними зв’язками між конституентами.


У мовному просторі християнського універсуму східнослов’янських пам’яток ХІ–ХІІІ ст. синтезовані семантичні обсяги питомих лексичних одиниць, церковнослов’янізмів та лексем, утворених у результаті перекладів з грецької мови. Корпус лексем, які моделюють концептуальне поле соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., становить 611 лексичних одиниць (177 іменників і                    434 прикметники). Важливу роль у моделюванні концептосфери відіграє актуалізація  рідковживаних іменників і прикметників, а також тих значень, які хоч і є периферійними в семантичній структурі слова, але беруть участь у реалізації концептів. Серед лексем, які виконують кодувальну функцію східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., на реверберовані (термін наш. – Г.М.) лексеми припадає 45% від загальної кількості лексем. З’ясований у результаті залучення до аналізу східнослов’янських писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст. кількісний і семантичний обсяг лексем, що моделюють досліджуваний фрагмент картини світу, не повністю збігається з обсягом, представленим в історичних словниках, значно його доповнює, корегує, поглиблює.


Соціально-етична концептосфера східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. має принаймні два системно організовані рівні. Перший утворений мережею значень, з якими вживалися лексеми, що репрезентують той чи інший концепт, а другий – мережею семантично "відкритих" кореневих значень лексем, які репрезентують концепти. Цей другий рівень фактично являє собою асоціативне мікрополе. Його структурно-системний характер свідчить про те, що в свідомості давніх східних слов’ян загальне поняття соціально-етичної оцінки асоціативно пов’язувалося з певним колом системно організованих понять: людина, її почуття, розумова діяльність, ознакові поняття, філософські, теологічні поняття.


Семантика іменників і прикметників, на яких ґрунтується концептуальне поле соціально-етичної оцінки, відбиває певні особливості національного світогляду та філософських засад людини Київської Русі. Одними з визначальних в ієрархії духовних цінностей східних слов’ян  ХІ–ХІІІ ст. є поняття мудрості і розуму. Останні виявляють зв’язки з цілим рядом таких взаємопов’язаних понять, як Бог, світло, віра, правда, духовна чистота, тілесна чистота, любов, смирення, краса, хоробрість. Значення "сповнений божественної мудрості" – ключ до розкриття поняття вірність християнському вченню.


Надзвичайно гострі в епоху становлення християнства в Київській Русі, у часи централізації державної влади та об’єднання зусиль для боротьби із завойовниками поняття вірності / невірності, поняття непорушення / порушення клятви  знайшли відбиття в семантиці цілого ряду лексем,  насамперед іменників, які містять у своєму складі корені, семантично співвідносні зі словами хрест, віра, клятва, давати, переступати. У східнослов’янській мовній картині світу ХІ–ХІІІ ст. відбито нове, відмінне від язичницького, християнське розуміння взаємовідношення понять доброзичливість, помста, справедливість, хоробрість.


Наявність серед іменників і прикметників зі значенням соціально-етичної оцінки надзвичайно великої кількості (150 лексем) композитів з коренями -человhк-, -моуж-, -дроуг-, -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-,         -доуш-, -сьрд-, -люб- відбиває єдність раціонального та ірраціонального в людині та свідчить про те, що центральними поняттями, на яких у мові східних слов’ян Київської Русі ґрунтується соціально-етична оцінка, є поняття Людина, Мудрість, Розум, Душа, Серце, Любов.


Семантичний обсяг, особливості функціонування досліджуваних іменників і прикметників засвідчують пріоритет у Київській Русі таких моральних принципів, як гуманізм, патріотизм, подвижництво, стоїцизм, і таких принципів релігійної моралі, як аскетизм, вина (винуватість), кара,  гріх, покута, розкаяння, смирення, терпимість. Значущість у свідомості східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. філософських понять святість, подвижництво, страждання заради віри, одухотвореність, їхня духовна піднесеність є яскравим свідченням широти філософського мислення і висоти духовного ідеалу наших давніх предків.


2. ПАРАДИГМА  СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИХ  ПОРТРЕТІВ  ЛЮДИНИ (1210 соціально-етичних портретів) репрезентує експліцитний структурний рівень східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., безпосередньо пов’язаний з концептуалізацією образів конкретних людей – жителів Київської Русі та представників сусідніх народів, про яких ідеться в східнослов’янських писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. У моделюванні парадигми беруть участь саме ті іменники і прикметники зі значенням соціально-етичної оцінки особи, які відбивають світосприйняття людини Київської Русі, семантично пов’язані з духовним життям окремої держави, моделюють мовну картину світу часів Київської Русі, а не православного світу взагалі. Застосування запропонованого автором методу експлікації мовної картини світу шляхом аналізу соціально-етичних портретів (термін наш. – Г.М.) може виявитися ефективним і перспективним для реконструкції інших мовних картин світу давніх періодів.


Бінарна опозиція "СВІЙ" / "ЧУЖИЙ", яка лежить в основі будови парадигми соціально-етичних портретів людини, у межах мовної картини світу часів Київської Русі організована асиметрично: 60% (730 соціально-етичних портретів) припадає на позитивний і  40% (480 соціально-етичних портретів) – на негативний полюс.


Понад 80% макрофрагмента "СВІЙ" становить фрагмент "соціально-етичний портрет князя", 20% припадає на соціально-етичні портрети священнослужителів, княгинь, людей незнатного роду, бояр, а також тих представників чужих народів, які сповідували християнську віру або принаймні вели праведний спосіб життя. Незважаючи на те, що створювана в дусі поетики літературного етикету соціально-етична репрезентація князя, княгині, священнослужителя найчастіше будується на усталених епітетах і формулах, багато які з портретів відбивають індивідуальні риси історичної особи. Можна стверджувати, що створення давніми книжниками ідеалізованого образу того чи іншого князя  ґрунтувалося на конкретних справах князя. Уживані щодо князя іменники та квалітативні прикметники виконують функцію означень-епітетів при забезпеченні адекватності цих означень поширеним у ХІ–ХІІІ ст. уявленням про княжу честь: у пам’ятках ХІ ст. ідеальний князь виявляє любов до віри, церкви, святих книг; у княжому ідеалі другої половини  ХІІІ ст. спостерігається синкретичне поєднання понять воїнської і релігійної честі; зображення князів-мучеників відбиває підпорядкованість княжого ідеалу християнському вченню про непротивлення злу.


Дотримуючись при змалюванні священнослужителя норм літературного етикету, літописці Київської Русі віддають перевагу не стільки посадовій ієрархії, скільки ієрархії християнських і загальнолюдських чеснот. Семантичні характеристики соціально-етичних портретів священнослужителів свідчать про те, що на  східнослов’янському ґрунті трансформація християнського ідеалу духовної особи відбувалася у відповідності з національним типом ментальності, з переакцентуванням у векторі гуманізації, домінуванням екстравертної координації над інтровертною спрямованістю.


У закономірностях формування соціально-етичних портретів княгинь спостерігаємо девіацію траєкторії ціннісної оцінки особи від соціально- до родинно-станової орієнтації. Будова позитивних соціально-етичних портретів бояр підпорядкована етикетним нормам, відбиває залежний статус боярина в становій діаді князь – боярин і неоднозначне ставлення до бояр з боку київського князя. Як показав контекстуальний аналіз, соціально-портрети осіб незнатного роду з’являються в літературі з ХІІ ст. у зв’язку з необхідністю змалювання воїна-захисника.


На відміну від полюса "свій" полюс (макрофрагмент) "ЧУЖИЙ" бінарної опозиції "свій" / "чужий" містить більше узагальнених, ніж індивідуалізованих портретів. Семантичні особливості іменників і прикметників, які моделюють полюс "чужий", свідчать про те, що для людини Київської Русі "чужий" –  це той, хто порушив кордони Київської Русі, чинив злодіяння проти її жителів, зрікся християнської віри, виступав ініціатором міжкнязівських усобиць, повернув зброю проти співвітчизників. Основу (72%) макрофрагмента "чужий" становить фрагмент "соціально-етичний портрет загарбника" (280 статичних узагальнених соціально-етичних портретів монголо-татар, половців, болгар, торків, литовців, німців, угрів, хозар, печенігів і                                 70 індивідуалізованих портретів представників чужих народів). Своєрідне місце в структурі полюса "чужий" посідає представлений соціально-етичними портретами жителів Київської Русі мікрофрагмент "соціально-етичний портрет того, хто брав участь у міжкнязівських усобицях"           (120 портретів).


Семантика і функціональні особливості використання негативно конотованої лексики для характеристики войовничого народу-сусіда свідчить про своєрідну нейтралізацію, певне пом’якшення осуду жорстокого ворога з боку жителя Київської Русі як християнина, виявляє позицію "неакцентування зла".


Субстантивно-ад’єктивний дискурс концептуалізації соціально-етичних портретів людини в метатексті культури східних слов’ян часів Київської Русі виявляє чимало фактів, які виходять за межі лінгвальних, і в цілому показує, що книжник Київської Русі (а можливо, і пересічний житель) усвідомлював себе як представника держави, яка за рівнем свого розвитку значно випередила народи-сусіди.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины