| Краткое содержание: | У Вступі сформульовано актуальність теми, встановлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, висвітлено мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет, охарактеризовано методи проведення дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значимість роботи, з’ясовано особистий внесок дисертанта, наведено дані про апробацію результатів дослідження, подано перелік публікацій на заявлену тему.
У першому розділі – “УРВС у суспільно-політичному та соціо-культурному контексті кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.” – подано детальний огляд джерел, що слугували фактичним матеріалом під час вивчення теми, досліджено здобутки та проблеми видавничої галузі на рубежі ХІХ–ХХ ст., з’ясовано роль періодичних видань в активізації видавничого процесу, виявлено мету, основні етапи видавничої активності УРВС.
Підрозділ 1.1 – “УРВС у науковому дискурсі”. Емпіричною базою дослідження стали архівні та бібліотечні рукописні матеріали – фонди Центрального Державного історичного архіву у Львові, присвячені НТШ та відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки (далі – ЛНБ) ім. В. Стефаника НАНУ – особистий фонд В. Гнатюка, а також видавнича продукція УРВС (книги різних жанрово-тематичних груп та часопис “ЛНВ”). Важливі дані віднайдено у листуванні співробітників УРВС, класиків української літератури, осіб, так чи інакше причетних до діяльності УРВС (власників “уділів”, читачів, дописувачів, замовників видань, авторів, перекладачів та ін.). Теоретична основа – наукові праці теоретиків та практиків книгознавства та журналістикознавства. Опрацьовано розвідки діаспорних учених – В. Дорошенка, Ю. Шевельова, С. Сірополка та ін. Первинними джерелами інформації стають періодичні видання: загальнонаукові “ЛНВ”, “Записки НТШ”, “Хроніка НТШ”, фахові “Книжка”, “Книгарь”, “Бібліологічні Вісті”, газета “Діло” та ін.
Під час укладання бібліографічного покажчика видань УРВС здійснено значну пошукову роботу. Джерелами для встановлення реєстру книжкової продукції УРВС (1899–1932) слугували: 1) “Каталог УРВС (1899–1912)”; 2) “оповістки” УРВС; 3) періодичні видання; 4) зведені бібліографічні праці українських учених тих років та сучасних бібліографів; 5) бібліографічні праці тогочасної Польщі та новітні розробки польських бібліографів; 6) книготорговельні каталоги; 7) “Книги обліку обмінної літератури” та “Книги обліку замовлень друкарні НТШ”; 8) фонди ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ.
Підрозділ 1.2 – “Видавничі реалії та проблеми книговидання”. Як показав аналіз джерел, становлення національного книговидання відбувалось у складних суспільно-політичних обставинах, на тлі перманентної економічної скрути. Українська нація перебувала в етнокультурній резервації, що зумовлювало проникнення чужих культурних впливів. Внаслідок заборон на Східній Україні жвава літературна і видавнича діяльність у другій половині ХІХ ст. зосереджується, в основному, на Галичині, зокрема у Львові, де діють впливові організаційні утворення, постає низка українських видавництв, засобами всієї України спинається на ноги українська видавнича справа.
Підрозділ 1.3 – “Галицька періодика на рубежі століть: осмислюючи здобутки”. Проведений аналіз засвідчив, що основною трибуною та дієвим чинником активізації видавничого процесу цього періоду були галицькі періодичні видання літературного та літературно-наукового спрямування. Центральною лінією інтелектуальних пошуків періодичних видань останніх десятиліть ХІХ ст. стала популяризація національної видавничої продукції та національного видавця. На сторінках загальнонаукових “ЛНВ”, “Діла” та фахових періодичних видань обговорювалися організаційні, фінансові, творчі проблеми галузі, осмислювалися здобутки, накреслювалися шляхи, форми і засоби розвитку пресо- та книгоіндустрії, популяризувалася діяльність видавництв та редакцій, моделювалися певні рецепти поведінки для українських видавців, – тобто відбувалося накопичення теоретичного обґрунтування видавничої практики. Особлива увага приділяється аналізу жанрової палітри публікацій. Критично-полемічні статті, наукові розвідки, інформаційні та аналітичні огляди, рецензії, відгуки, статті-відповіді, хронікальні повідомлення та бібліографічно-інформаційні матеріали з проблематики дискурсу підтримували зацікавлення громадськості, стимулювали поступ галузі, формували зовнішній та внутрішній образ національного видавця.
Підрозділ 1.4 – “Концепція розвитку видавничої справи в інтерпретації галицької інтелігенції”. Доведено, що національне піднесення останнього десятиліття ХІХ ст. детонувало обговорення проблем та потреб українського пресо- та книговидання. Українське суспільство ретельно вибудовувало та обговорювало стратегії поведінки фігурантів “книжкового простору”: одночасно виголошено заклик членів “Академічної громади” на чолі з В. Гнатюком створити певне організаційне утворення для підтримки українських письменників та виплекана у середовищі НТШ М. Грушевським ідея утворити видавництво, заходами якого українська книга повинна була остаточно вийти з тісних рамок фрагментарності, в межах серій набути систематичності у формуванні репертуару. Отож, вирішено було скоригувати параметри видавничих розбудов та об’єднати зусилля розпорошених політично та літературно активних діячів з усієї України довкола УРВС.
Акцентується, що пріоритетними завданнями УРВС було: 1) сприяти культурному розвитку та інтенсифікації літературного процесу; 2) підтримувати (через разову допомогу та авторські гонорари) українських письменників; 3) продукувати найкращі оригінальні та перекладні зразки белетристики і творів наукового спрямування; 4) підтвердити наявність національно налаштованої творчої генерації, здатної самоорганізуватися; 5) сприяти розбудові української літературної мови.
Підрозділ 1.5 – “Основні етапи діяльності УРВС”. Уперше запропоновано періодизацію видавничої активності УРВС. Простежено вісім періодів: перший, початковий (1899–1903) – період окреслення видавничих завдань та планів. Реформовано статутні документи (статути 1899, 1901, 1904 рр.), засновано основні серії (“ББ”, “НБ”, “ЛНБ”, “Поза серіями”). УРВС вийшла на друге місце за кількістю україномовних видань серед галицьких видавництв; другий (1904–1906) – період, коли видавці остаточно сформували засадничі завдання УРВС. 1904 р. серії востаннє реформовано (Серія 1, Серія 2 “ЛНБ”). Від 1905 р. УРВС випускала “ЛНВ”; третій (1907–1914) – розширення географії видавництва: київський філіал видавав “ЛНВ” й частково книжкову продукцію. 1908 р. видавництво продало магазин своїх видань Книгарні НТШ; четвертий (1915–1916) – період консервації видавничої активності через Першу світову війну; п’ятий (1917–1918) – відновлення діяльності у Львові. До 1918 р. осередок видав близько 280 назв книг і брошур, не враховуючи перевидань та випуску “ЛНВ”. Доведено, що в цей період видавництво змінює назву на УВС; шостий (1919) – тимчасове припинення діяльності через українсько-польський конфлікт; сьомий (1920–1923) – спроба поновити колишню потужність, що, проте, віщувала повільний, неминучий занепад; восьмий (1924–1932) – завершальний. Видавництво перереєстровано у книжкову кооперативу, поза невеликою кількістю книжкових видань, випускало “ЛНВ”. Стверджується, що причинами припинення діяльності УРВС стали несприятливий суспільно-політичний клімат, низький статус книги у суспільстві, застій у літературній творчості, відсутність матеріального підґрунтя, злагодженого та чисельного колективу.
У другому розділі – “Організаційні аспекти видавничої діяльності УРВС” – охарактеризовано основне коло співробітників; окреслено репертуарні пріоритети видавництва; досліджено вплив продукції УРВС на вироблення єдиного варіанту літературної мови.
Підрозділ 2.1 – “Співробітники видавничої інституції”. Робиться спроба вперше дослідити весь колектив видавництва протягом усього функціонування інституції. Вмілим координатором, завдяки якому і розгорнулася жвава видавнича діяльність, був М. Грушевський (до 1913 р.). Йому належала низка стратегічних керівних рішень, що базувалися на далекоглядних прогнозах: реформування серій 1904 р., продаж ексклюзивних прав на книжкову продукцію Спілки Книгарні НТШ, відкриття київського філіалу. Його найближчими заступниками були І. Франко (до 1907 р.) та В. Гнатюк (до 1926 р.). І. Франко виконував адміністративну роботу, упорядковував, редагував, робив переклади, був активним автором осередку. Член дирекції, секретар, редактор серії 2 “ЛНБ” та коректор, автор та перекладач, В. Гнатюк відредагував понад 160 книг УРВС, завдяки його старанням 1900 р. віднайдено та залучено меценатські кошти на відкриття “ЛНБ” 1901 р. та ін.
Довголітніми співробітниками були В. Дорошенко, І. Кревецький, М. Мочульський, І. Раковський. У різні роки в УРВС працювали О. Маковей (1899–1901), Д. Лукіянович (1904–1907), М. Федюшка (Євшан) (1912–1914) та ін. Винятково діяльний склад колективу став гарантом значних здобутків видавництва, високої якості продукції.
Підрозділ 2.2 – “Репертуарні пріоритети осередку”. Аргументовано те, що стрижневим принципом формування репертуару стало прагнення видавців сприяти культурному та інтелектуальному поступу нації. Добір творів для видавничого втілення відбувався з огляду на формування корпусу національних видань в україномовному втіленні. Показано, що вагома частка видань красного письменства сприяла активізації та динаміці тогочасного художнього мислення. Національний струмінь репертуарних пріоритетів підсилювали переклади кращих світових белетристів та науковців, з більшістю яких суспільність уперше отримувала можливість ознайомитися у бездоганному українському перекладі. Акцентується на тому, що продукція УРВС сприяла розширенню тематики українських видань. Заходом осередку публікувалися наукові та науково-популярні твори, присвячені історії культури та літератури, геології, астрономії, палеонтології, біології, антропології, психології, соціології, історії та новітній філософії, галузевим проблемам вивчення філософії, видання правничої тематики та ін. Широкий діапазон видавничих зацікавлень, збалансована пропозиція класичних та новітніх, оригінальних та перекладних текстів, що репрезентували художню та наукову творчість, дозволяли узгодити та об’єднати запити читачів різних вікових груп.
Підрозділ 2.3 – “Серії видавництва”. Виявлено, що, плануючи стратегію видавничої політики, співробітники УРВС сформували видавничі серії. “ББ” (1899–1904) культивувала на суспільному ґрунті оригінальні та перекладні твори красного письменства. Активно позицінувалась і “НБ” (1899–1904), з огляду на менший попит цей сектор розвивався за рахунок підтримки розпродажів із прибуткових видань. Масив обох серій окреслювали фундаментальні твори значних обсягів, адресна прицільність видань – українська інтелігенція. “ЛНБ” (1901–1904) наповнила белетристика “малої” форми та новий сегмент видавничих орієнтацій – науково-популярні видання. Ефективним механізмом прогнозування та збільшення попиту на видання цієї серії стало запровадження передплати. Видання, які чи то форматом, чи змістом не надавались для серій, виходять “Поза серіями” (1902–1931). Як показав аналіз джерел, від 1904 р. видання друкувались у межах Серії 1 (т.зв. “великої”) та Серії 2 (т.зв. “малої”) “ЛНБ” (1904–1921). Аргументовано, що планомірне нагромадження визначених книжкових масивів сприяло інтенсифікації пошуків належної системи оцінювання кожного з функціональних видів літератури, поступовому утвердженню чітких вимог до літературної форми творів, виробленню універсальних класифікаційних систем видавничої продукції.
Підрозділ 2.4 – “Літературно-Науковий Вістник”. Підкреслено, що центральною лінією видавничої політики УРВС став випуск “ЛНВ” (1898–1932). Створений на зразок західноєвропейських “revue”, часопис публікував твори кращих письменників, науковців та публіцистів з усієї України. Випробовуючи стратегію новочасного періодичного видання, видавці декларували поліфункціональність та різнотематичність матеріалів. Перебравши часопис від НТШ, що фінансувало “Вістник” до 1905 р., керівництво Спілки проголосило пріоритетність періодики над книжковими виданнями, яку вважало оптимальним інформаційним та популяризаторським каналом, відповідним певному історичному моменту. Так, за рахунок згортання книговиробництва, обсяг “ЛНВ” збільшено, що типологічно трансформувало його у “товстий” журнал російського типу. Редагований “на европейську мірку”, з вдало дібраною структурою, широкою тематикою та розмаїттям публікацій часопис рекордно довгий час був передовим, а довгі роки і єдиним всеукраїнським журналом.
Підрозділ 2.5 – “Стратегія видавців у мовній сфері”. Доведено, що видавнича продукція УРВС сприяла подоланню мовно-етнічного відчуження між східними і західними українцями, загрозливі форми якого виявлялися на рубежі ХІХ–ХХ ст. Через обмеження спілкування галичан та наддніпрянців мовні процеси в означений період набули стихійності. Активізували негативні тенденції й зовнішні впливи, яких зазнавали українці через довготривале контактування з російською, польською та німецькою мовами. Практичні здобутки осередку в царині розбудови літературної мови найкраще ілюструє видавнича продукція Спілки. Фаховість редакторського колективу, що відзначався тонким відчуттям слова, авторської манери та інтуїтивним баченням найоптимальнішого варіанту тексту, у поєднанні зі зрілими теоретичними виступами співробітників УРВС, присвяченими розвитку єдиного варіанту мови, відіграли виняткову роль у подоланні протиріч та суб’єктивізму. Наголошено, що мовна політика УРВС сприяла виробленню єдиних підходів до оцінювання діалектної основи української мови. Науковий пласт видань активізував розбудову національних терміносистем. Проведений аналіз засвідчив, що видання УРВС виступали своєрідним регулятором у нормуванні та уніфікації мови видань щодо лексики, стилістики, граматики і навіть орфографії та пунктуації.
У третьому розділі – “Внесок УРВС у розбудову видавничої галузі в Західній Україні” – реконструйовано розвиненість редакційно-видавничих принципів підготовки видань до друку на зламі ХІХ–ХХ ст., проаналізовано типологічні пріоритети осередку, досліджено критерії формування авторського та читацького середовища, виокремлено внесок УРВС щодо впровадження ринкових стратегій у видавничу практику, визначено питому вагу продукції Спілки серед провідних видавництв України, обґрунтовано внесок УРВС у культурний розвій суспільства.
Підрозділ 3.1 – “Типологічна структура видань”. Визначальним є внесок осередку у розбудову поглядів на класифікаційні характеристики видавничої продукції. На зламі ХІХ–ХХ ст. відбувалося активне теоретичне обговорення, практичне “опрацювання” основних видів літератури та їх жанрів. Тематичний поділ наукової літератури став своєрідним підсумком початкового етапу розвитку класифікаційної шкали. Розпочавшись від виокремлення “літератури для інтелігенції”, заходом УРВС активно розбудовувався корпус науково-популярних творів. На шпальтах “ЛНВ” та деяких книжкових видань остаточно закріплювалася наукова публіцистика. Активно випускалися навчальні видання для молодого покоління освіченої інтелігенції (зокрема, адаптовані до освітнього рівня читачів І. Франком видання підсерії “Тексти й пояснення вибраних творів української й иньших лїтератур”).
Проведений аналіз засвідчив, що повні зібрання творів друкувалися у Серії 1 “ЛНБ”. З огляду на засадничі особливості підготовки творів до друку в межах серій, “ББ”, “НБ” та їх об’єднаний варіант Серія 1 “ЛНБ” репрезентували значну частку моновидань, натомість пріоритети збірників – за “ЛНБ” 1901 р., а після 1904 р. – за Серією 2 “ЛНБ”. Увага зосереджується на визначному позасерійному виданні – антології української лірики від смерті Т. Шевченка “Акордах” (1903). Нестандартним кроком у випуску подарункових видань, несправедливо забутим сучасними видавцями, є використання кількох варіантів оздоблення палітурки антології, що дозволяло охопити читачів різних соціальних прошарків.
Невиробленість класифікаційних характеристик видань відображалася у різноманітності підходів до поділу видань у книготорговельних та бібліотечних каталогах. Аналіз засвідчив їх практичне спрямування, покликане полегшити читачам пошук необхідних видань. Видання УРВС розмежовувалися там за тематичним принципом та жанровою характеристикою. Схожими класифікаційними критеріями послуговувалися укладачі бібліографічно-інформаційних заміток, друкованих на сторінках преси. Високий коефіцієнт продукції УРВС сприяв збагаченню репертуару національних видань, розбудові та вдосконаленню класифікаційних характеристик, застосовуваних до основних видів літератури у наступні роки.
Підрозділ 3.2 – “Видавнича продукція УРВС через призму автури та читачів”. Як показав аналіз джерел, на зламі ХІХ–ХХ ст. формуються зрілі погляди на книгу, читача, функціональне та читацьке призначення книги. Доведено, що створення та донесення національних творів, визначеність їх адресної прицільності ускладнювалися неоднорідністю освіти української суспільності, а також високим показником неписемності українців. Потенційним споживачем видавничого продукту УРВС став грамотний, але недостатньо освічений читач (ця категорія охоплювала і молоде покоління інтелігенції), а також соціальний прошарок населення так чи інакше зайнятий розумовою працею. З огляду на фахову підготовку потенційних реципієнтів, співробітники УРВС виокремлювали учителів народних та середніх шкіл, державних та приватних урядовців (адвокатів, лікарів, інженерів), священиків. Певні узагальнення щодо структури читацького середовища, інформацію про демографічні дані, географію замовлень видавці робили, вивчаючи списки передплатників видань УРВС. Фіксування динаміки зростання чи падіння збутів виявило певну тенденцію, пов’язану із соціальним та віковим цензом аудиторії. Видавцями ретельно вивчалося ще одне джерело інформації про споживача: схвальні відгуки на адресу видавництва, як своєрідний показник ефективності роботи осередку, свідчили про доцільність та дієвість видань, дозволяли прогнозувати громадські запити аудиторії.
Авторами та перекладачами УРВС ставали знані письменники, публіцисти та науковці з усієї України. Значний пласт видань – твори українських класичних авторів. Їх перевидання було затребуване книжковим ринком. Виданням класичної літератури передувала копітка пошукова та текстологічна підготовка. Широко представлена палітра новочасних митців слова “нової” школи художньої літератури. Активно виступають на літературній арені й самі співробітники УРВС. Багато з них були вихідцями з НТШ.
Підрозділ 3.3 – “Вироблення критеріїв та моделей підготовки видань до друку”. Визначною характеристикою видань УРВС стає виокремлення цільового та читацького призначення, диференційований підхід під час підготовки видань до друку. Тексти продумано доповнювали всім необхідним супровідним матеріалом. Ретельність редакторського опрацювання видань заклала підмурівки видавничої культури підготовки творів до друку. Максимальна зручність та ефективність прочитання, найсприятливіші умови контактування з друкованим твором, дієвість науково-довідкового апарату забезпечувалися через скрупульозність текстологічного опрацювання текстів, фаховість підготовки та множинність необхідних елементів апарату (традиційно у виданнях вміщували вступну статтю, передмову чи післямову, коментарі та примітки, додатки, списки рекомендованої літератури), виразність художньо-технічного оформлення видань, якість поліграфічного відтворення.
Досліджено, що взірцеву методику підготовки видань до друку обрамляла вишуканість, забезпечення утилітарних функцій, високий ступінь оздобленості видань “ББ” та “НБ”, економність та лаконічність оформлення “ЛНБ”. Для кожної серії було розроблено загальну концепцію, сформовано основні критерії художньо-технічного вирішення всього видання та кожного елементу. Так, було вибрано визначений формат видань, що найбільше підходив до планованих матеріалів, розроблено логічну й зручну для читання систему розташування тексту. Однотипність в оформленні кожного з випусків надавала цілісності всій видавничій серії. Атрибутами серій стали читабельність та виразність шрифтового ансамблю, єдність використовуваної для різнорівневих текстів графічної форми шрифтів, гармонійна та продумана побудова кожної групи структурно-однорідних текстів та ін.
Підрозділ 3.4. – “Впровадження ринкових стратегій у книго-виробництво”. Доведено, що заснування УРВС увиразнювало еволюцію поглядів на систему національного книговидання. Основними принципами видавничої політики засновники УРВС проголосили комерціалізацію галузі. Вкрай обмежені у засобах, не маючи змоги розбудувати власну інфраструктуру, видавці виявили організаторські здібності: опираючись на підтримку банків, залучаючи вклади суспільності, їм удалося вибудувати договірні відносини на всіх етапах книговиробництва та книгопоширення. Нерозвиненість книжкового ринку спонукала видавців відшукати та апробувати нові шляхи просування книги, вдосконалити відомі. Проведено паралелі з сучасною практикою галузі, запропоновано рецепти продуманої видавничої політики минулого. Аналіз засвідчив, що співробітники УРВС, полегшуючи купівлю книги, запровадили “чековий оборот”, використовували систему “мандрівних книгарень” (“книгоноша”), “книга – поштою”. Покупець міг сплачувати вартість видання частинами, передплачувати дешеві книжечки третьої серії та ін. Спроби збільшити збути виявились у залученні маркетингових досліджень, формуванні “адресних списків” потенційних споживачів, запровадженні знижок під час дрібногуртових замовлень, співпраці з книгарнями, бібліотеками, систематичному інформуванні читачів про видавничі новинки та ін. Наголошено на тому, що намагання видавців спрямувати суспільну думку на сприйняття подвійного характеру книги заклало передумови для успішного функціонування галузі у майбутньому.
Підрозділ 3.5 – “Українознавча аура видавничої політики”. Акцентується на тому, що заснування УРВС сприяло зближенню та консолідації зусиль територіально розмежованої української еліти. За посередництвом друкованого слова долалися протиріччя, узгоджувалися плани. Прагнення розбудувати національну систему книговидання стало запорукою і творчим ферментом історичного розвитку нації. Через збільшення фігурантів пресо- та книговидавничого простору українська видавнича продукція отримувала змогу позбутися епізодичності, можливість безперешкодного видавничого втілення, а в підсумку – якісного становлення. Через загальноукраїнське спрямування власної продукції діяльність УРВС сприяла монолітності нації. Видавнича продукція УРВС демонструвала культурну та інтелектуальну зрілість української суспільності. Друковане слово стало каталізатором націєрозбудовчих починів.
Підрозділ 3.6 – “Позиціонування продукції осередку у тогочасному видавничому полі”. Враховуючи питому вагу продукції, глибину впливу на читачів, УРВС випереджувала найуспішніші видавничі проекти Східної України – київське видавництво “Вік” (1894–1919), чернігівське видавництво Б. Грінченка (1894–1902), санкт-петербурзьке “Благотворительное общество для издания общеполезных и дешевых книг” (1898–1918). УРВС посідала другу сходинку за кількістю випущених видань у Галичині: поступившись НТШ, за кількістю назв та цифрами загальних накладів випереджала Українське Педагогічне Товариство. Обґрунтовується те, що УРВС продовжувала традиції кращих українських книжників (бібліотеки часопису “Діло”), гідно конкурувала з новими осередками друку – коломийською “Українською накладнею” (1903–1918) Я. Оренштайна. Аргументується, що видавничі спроможності УРВС синхронізувалися з активністю інших галицьких видавництв. Накладаючись, синусоїди їх активності відображали суспільно-політичні реалії, матеріальні можливості книговиробництва.
Підрозділ 3. 7 – “Загальнокультурна цінність діяльності”. Поява УРВС (1899–1932) – першого українського видавництва, програмними завданнями якого стають систематичне та планомірне накопичення корпусу україномовних творів, – стала справжньою подією національного буття, засвідчила повноту та зрілість нової національно самобутньої української літератури. Осередок забезпечував безперервність виходу національної видавничої продукції, системність у виборі творів для видавничого втілення.
Видавництво розвивало традицію виплати авторських гонорарів. Її співробітники наголошували, що плата за авторську працю є неодмінною умовою повноцінного розвитку літературного процесу та книжкового ринку. Введення системи авторських гонорарів сприяло зростанню професіоналізму українських письменників, виробленню літературної майстерності та селекції результатів творчості. Діяльність УРВС сприяла залученню рідного письменства до світових культурних традицій. Її видання збагачували погляди на зміст та завдання нової української літератури.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертації узагальнено результати дослідження, сформульовано рекомендації для можливого їх використання, викладено підсумкові положення. У результаті проведеного дослідження дисертантка дійшла таких висновків:
1. Останні десятиліття ХІХ – поч. ХХ ст. позначені значними теоретичними та практичними напрацюваннями у сфері пресо- та книговидання. Одним із найефективніших видавничих осередків Галичини була “УРВС” (1899–1932) – книговидавничий лідер за кількістю випущених видань в україномовному втіленні впродовж довгих років.
Прагнення видавців наситити книжковий ринок різнотематичними творами, покликаними гідно репрезентувати всі види видань нової української літератури, засвідчувало прогресивність та доцільність нового видавничого проекту. Формування видавничих пріоритетів УРВС відбувалося в межах визначених серій з урахуванням потреб та зацікавлень читача. Це не лише комплексно витісняло синкретизм тогочасного книговидання, а й дозволяло підтримувати та стимулювати попит на видання, формувати та нарощувати середовище постійних покупців, узгоджувати та інтегрувати зацікавлення різних читацьких кіл. Ініціатива видавництва, яку, безперечно, варто перейняти і сучасним українським видавцям, спрямована на свідоме виокремлення серійності, підсилювалася запровадженням передплати на видання однієї із серій, що було ефективним механізмом прогнозування та збільшення показників реалізації видавничої продукції.
2. Динамічний розвиток книговидання на зламі століть спрямовує видавничу практику на чітке фокусування читацького середовища.
Теоретичні напрацювання співробітників УРВС у поєднанні з набутками у практичній сфері виявляють взаємозалежність таких категорій, як характер інформації певного видання, таких типоформувальних ознак, як жанрова та стилістичні характеристики, адресній прицільності видань. Співробітники УРВС послідовно збирали та вивчали інформацію, що характеризувала суспільні інтереси та громадські потреби аудиторії (аналітичні статті, маркетингові дослідження, реєстраційні списки замовників, вивчення кореспонденції та ін.). Робиться спроба класифікувати потенційних реципієнтів продукції. Досліджуючи сукупну аудиторію видавничої продукції, в основу поділу видавці кладуть освітній ценз, вікові характеристики споживачів, їх фахову та соціокультурну структуру, і навіть показники збуту в межах кожного підмасиву видань. Це сприяло подальшій “кристалізації” окресленого контингенту читачів, формувало чіткі уявлення про запити читацької аудиторії, дозволяло максимально ефективно поєднувати змістову систему компонентів, мовні особливості у тісному взаємозв’язку з видавничою формою видань.
3. Спроби дослідити, розчленувати читацьке середовище породжували потребу відповідності зовнішньої та внутрішньої форми видань певному виду літератури.
Ретельність редакторського опрацювання творів, що видавничо втілювалися заходом УРВС, стимулювала напрацювання текстологічних засад підготовки видань до друку. Визначена методичність та впорядкованість у розташуванні матеріалів, традиційне доповнення текстів усім необхідним супровідним матеріалом сприяли виробленню своєрідного “обличчя” кожної із серій видавничої інституції. Прицільна адресність певної серії вмотивовувала цілий комплекс засадничих принципів підготовки видань до друку – як-от художньо-технічне оформлення, ступінь оздобленості, якість паперу і навіть ціну певного видання.
4. Видавничі здобутки УРВС сприяли нагромадженню масиву та відточенню типологічної палітри національних видань.
Кількісно та якісно зрілий масив видань УРВС засвідчував потребу у систематично веденій літературі для української інтелігенції, закріплював на українському ґрунті науково-популярну книгу, адресовану освіченому читачу, сприяв подальшій стильовій диференціації мови. Міркування М. Грушевського щодо виокремлення цього виду літератури та самі видання заклали фундамент для поступового формування сучасного типологічного спектру видань. Видавці, засуджуючи практиковану тогочасною популярною літературою безадресність, тематичну обмеженість, виводять своєрідні “алгоритми” літературної творчості, зосереджуються на фахових критеріях підготовки видань до друку, закликають до звуженості читацької адреси видань наукового спрямування. Одночасно типологічні трансформації переживало й періодичне видання осередку – “ЛНВ”. Поєднання двох напрямів суспільного життя, різноманітність змістовного наповнення, вмотивована інтеграція різних читацьких запитів із плином часу повинні були еволюціонувати у чітку спеціалізацію та визначену тематику журналу.
5. Видання УРВС вирізняє прагнення об’єднати навколо осередку найкращі літературні та наукові сили з усієї України, гармонійно представити твори класичної та новітньої доби, заохотити початківців, репрезентувати всі напрями художньої думки.
Через якісний підбір матеріалів та автури з усіх етнічних земель України друковане слово остаточно позбавлялося закидів щодо ілюзорності прагнення мати національно самобутню видавничу галузь. Вивчення читацьких інтересів та орієнтація на ринкові тенденції дозволяли видавцям послідовно вести видавничу політику, прогнозувати попит, завдяки чому ретельно продумувалася тематична направленість видань, формувалися наклади.
6. Заснування УРВС увиразнювало ще одну особливість видавничої справи на теренах Галичини: патріотична спрямованість видань стала своєрідним критичним “ситом” між книгою та суспільством, що відсіювало низькоякісну книгу, писану рідною мовою.
Відчутний наголос на національних інтересах, розуміння важливості друкованого слова у процесі елітотворення сучасними видавцями (зокрема, компенсація витрат на випуск від прогнозовано неприбуткових видань за рахунок прибутків від інших) значно сприяли б духовному розвитку нації.
7. Продукція УРВС відіграла важливу роль в ослабленні та поступовому зникненні на теренах Східної України упередження проти “галицької” мови та “галицької” літератури.
Відбулося це завдяки консолідації творчих сил довкола видавництва, помітному впливу продукції УРВС на читацьку публіку. Після розширення географії УРВС активізувалися взаємовпливи двох варіантів літературної мови: обережно відкидаючи чужі мовні впливи співтериторіальних націй, розвиваючи та переймаючи один в одного раціональні зерна, українці різних територій засвідчили свою монолітність та розвиненість власної мови.
8. Розбудова національної системи книговидання відбувалася під акомпанемент патріотичної та ринкової риторики.
Браком організаційно-видавничого, маркетингового досвіду пояснюються певні прорахунки видавців (так, розвиваючи такий канал просування книги на ринку як розсилання за “адресними списками”, читачам надсилали не інформацію про новинки чи випущені видання, а самі книги), однак задекларовані наміри керманичів УРВС про необхідність орієнтуватися на прибуток від розпродажу сприяли формуванню громадської думки довкола їхньої діяльності, що також є складовою повноцінного книжкового руху в майбутньому. Наполегливість керівництва УРВС та різноманітність підходів, спрямованих на поширення та наближення книги до українського загалу, стає прикладом та своєрідним поштовхом до дій для сучасних видавців. Так, співробітники УРВС наголошували на необхідності проведення маркетингових досліджень, що дозволяє нагромаджувати досвід роботи у ринкових умовах.
9. Зіставлення досвіду видавців минулого із сучасними реаліями видавничої практики підтверджує актуальність багатьох проблем видавничої справи. Найважливішими з них є: 1) виведення україномовної продукції на світовий рівень, подолання кризи всередині галузі; 2) залучення ринкових стратегій у книговидавництво; 3) свідома підтримка україномовних видань; 4) виховання читача, популяризація читачівства; 5) пропагування українознавчого світогляду. Екстраполяція раціональних зерен дозволить вибудувати струнку та продуману модель рентабельної видавничої справи у теперішніх умовах.
10. Одним із результатів дослідження стало створення повного реєстру книжкової продукції УРВС (див. додаток В). Для забезпечення можливості комплексного пошуку бібліографію видань доповнено іменними покажчиками авторського складу, діаграмами видавничої активності, списком рецензій на видавничу продукцію УРВС. Додатки відображають стан і тенденції книговидання на зламі ХІХ–ХХ ст. та необхідні для глибшого розуміння поданого в основній частині дисертації матеріалу.
Фонд 34 (В. Гнатюка). – Відділ рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ. – Спр. 3. – Папка 6. – 3 арк.; Спр. 41. – Папка 3. – 13 арк.; Спр. 158. – Папка 7. – 2 арк.; Спр. 173. – Папка 8. – 1 арк.; Спр. 207. – Папка 10. – 35 арк.; Спр. 266. – Папка 12. – 2 арк.; Спр. 293. – Папка 2. – 72 арк.; Спр. 340. – Папка 15. – 2 арк.; Спр. 371. – Папка 16. – 2 арк; Спр. 386. – Папка 18. – 42 арк.; Спр. 406. – Папка 18. – 5 арк.; Спр. 509. – Папка 22. – 3 арк.; Спр. 524. – Папка 22. – 3 арк.; Спр. 545. – Папка 23. – 1 арк.; Спр. 566. – Арк. 1–2; Спр. 577. – Папка 24. – 1 арк.; Спр. 639. – Папка 27. – 1 арк.
Репертуар української книги (1798–1916): Матеріали до бібліографії. – Львів: НАНУ, ЛНБ ім. В. Стефаника, Львів. вид-ня Ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, 1999–2003. Т. 4 (1895–1900). – Львів, 1999. – 490 с. Т. 5 (1901–1905). – Львів, 2001. – 416 с. Т. 6 (1906–1909). – Львів, 2002. – 454 с. Т. 7 (1910–1911). – Львів, 2003. – 364 с. Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, 1798–1916: Бібліограф. покажчик / Укл. М.Д.Бойченко та ін. – К.: НАНУ, Нац. біб-ка України ім. В. Вернадського, 1998–2002. Вип. 2 (1886–1900). – К., 1998. – 375 с. Вип. 3 (1901–1910). – К., 1999. – 729 с. Вип. 4 (1911–1916). – К., 2001. – 540 с. Вип. 5 (1917–1923). – Ч. 1. – К., 2002. – 740 с. Вип. 5 (1917–1923). – Ч. 2. – К., 2002. – 412 с.
|
