ВИДАВНИЧА СПРАВА В КИЄВІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ВИДАВНИЧА СПРАВА В КИЄВІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
Альтернативное Название: Издательское дело в КИЕВЕ (Вторая половина XIX - начало ХХ в.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі висвітлюється актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, сформульовані його мета, основні завдання та методологічні засади, проаналізовано ступінь вивченості теми, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, представлено апробацію результатів досліджень


Перший розділ “Книгознавство про розвиток книговидання у Києві (1861 – 1917)” присвячено розгляду внеску дослідників дореволюційного, радянського та пострадянського часу  в питання, якому присвячена дисертація. Розділ складається з трьох підрозділів. Підрозділ 1.1. присвячено  розгляду поняття “Книга” в процесі історичного розвитку інформаційних систем. Погляд на книгу не лише як на твір певного автора, але як на практичний наслідок спільної праці автора, редактора, друкаря, коректора як виробників, завершуючи книгопродавцем і бібліотекарем як розповсюджувачами,  почав вироблюватися наприкінці ХІХ ст., мав розвиток у працях учених ХХ ст. і ствердився в працях сучасних дослідників. Цим стверджено необхідність вивчення питань книжкового виробництва як важливого аспекту історії книжкової справи.


У підрозділі 1.2. аналізуються погляди вітчизняних дослідників на питання розвитку книговидання в Києві у період 1861 – 1917 років. Аналіз опублікованої літератури і неопублікованих видань свідчить, що спеціальні дослідження з цього питання відсутні. Фактичний матеріал розпорошений у значному масиві опублікованих робіт більш загального характеру. Втім, певний внесок у вивчення проблеми розвитку  книговидання в Києві в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. зробили вчені різних поколінь дореволюційного, радянського та пострадянського часу. Низка видань присвячувалася висвітленню діяльності окремих друкарень, видавничих центрів, зокрема університету св. Володимира, Києво-Печерської лаври  тощо. У дореволюційний період увагу дослідників, насамперед, привертали питання функціонування друкарень, практичної діяльності окремих осіб, пов’язаних з друкарством, книговиданням і книготоргівлею, прикладом чого є досить значний  обсяг ювілейної  літератури.  Певну наукову цінність мають і рекламні видання, в яких розкриваються технічні можливості окремих друкарень і видавництв.


Для років радянської влади характерним була розробка тематики в цій галузі, переважно пов’язаної з розвитком громадсько-політичної літератури, діяльністю видавництв, насамперед задіяних у визвольному русі. Також досліджувалися окремі питання видання наукової, художньої, а також – у досить обмежених формах – українськомовної літератури. Слід підкреслити, що питання розвитку українськомовного книговидання в умовах політики боротьби проти проявів т. з. українського буржуазного націоналізму, що активно проводилася в СРСР, майже не розглядалися, кількість праць, присвячених цій тематиці, була досить обмеженою.


Низка оригінальних праць з книгознавства, присвячених зокрема розвитку друкарства в Україні, видавничій діяльності університету св. Володимира, “Південноросійського видавництва Ф. О. Йогансона”, діяльності видавництва Б. Д. Грінченка тощо, з’явилася у пострадянський період. Але узагальнююче дослідження особливостей та тенденцій розвитку друкарства та книговидавництва в Києві у 1861 – 1917 років відсутнє.


Підрозділ 1.3. присвячено розгляду джерельної бази дослідження, яку складають три групи документів: опубліковані та неопубліковані (зокрема дисертаційні) праці, бібліографічні покажчики та архівні матеріали.


У другому розділі “Розвиток видавничо-поліграфічної бази та становище друкарів і видавців Києва” розглядаються процеси, що відбувалися в місті у сфері поліграфії, як у зв’язку з розвитком технічної бази виробництва, так і із змінами в галузі суспільно-політичних відносин у 1861 – 1917 роках. Розділ складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1. присвячено процесам, що відбувалися у друкарстві Києва в 60 – 70-х роках ХІХ ст. Стрімкий розвиток виробництва, що розпочався в Росії після реформи 1861 року, мав наслідками величезні зрушення фактично в усіх галузях життя. В галузі поліграфії в Києві цей процес характеризується такими показниками: якщо 1861 року в місті існувало 6 друкарень, то 1871 року їх було 8, а 1879 року – 12. Кількість друкованих видань, що виходили в місті на кінець 70-х років, досягла 200 на рік, що понад вчетверо перевищує показники початку 60-х років. Винайдення нової техніки, фотомеханічних засобів накладання зображення, тобто в умовах Росії – постачання друкарських підприємств найновішим закордонним обладнанням, мало надзвичайно позитивний вплив на розвиток галузі. Безперечним слід визнати вплив на поліграфічне виробництво в Києві досягнень західноєвропейського друкарства, друкарів Москви та Санкт-Петербурга – найзначніших видавничих центрів Росії, тоді як у Києві, де відома на  всю  країну друкарня Києво-Печерської лаври  діяла з початку ХVII ст., а на погляд ряду сучасних дослідників і раніше, підтримувалися певні традиції й існував значний досвід друкарської справи, що дозволяло випускати поліграфічну продукцію, окремі зразки якої могли конкурувати з виробами найкращих вітчизняних та європейських друкарень. У 60-70-х роках ХІХ ст. в київському друкарстві з’являється “хвиля” підприємців, які вийшли переважно з “хлопчиків”, що працювали і набували досвід змалку в друкарнях та книгарнях, окремі представники якої, – С. В. Кульженко, Ф. О. Йогансон,       М. О. Оглоблін та ін. – займали ключові позиції в галузі і протягом десятиліть, практично до ХХ ст. визначали напрямки розвитку в місті друкарства та книжкової справи.


Стан друкарства в місті з початку 80-х років ХІХ ст. по 1904 рік розглядається у підрозділі 2.2. У цей період тривало переобладнання підприємств новою технікою. В друкарнях встановлювалися парові, а незабаром – і електричні машини. Значно зростає кількість робітників. Так, якщо 1895 року в друкарні С. В. Кульженка працювало близько 100 робітників, то 1903 року – вже понад 200.


Подальший розвиток поліграфічної бази міста визначається формуванням ряду надзвичайно міцних поліграфічних підприємств, конкурувати з якими було не під силу дрібним приватним друкарням. З державних та суспільних підприємств – це друкарні університету св. Володимира, губернського правління та Києво-Печерської лаври, з приватних – підприємства М. Т. Кор-чак-Новицького, С. В. Кульженка, І. І. Чоколова, І. І. Кушнерьова і спілки. Саме між ними передусім відбувається розподіл сфер діяльності в поліграфічному виробництві міста. В промисловості країни набувають поширення й так звані трудові артілі, серед яких бути і друкарські. Так, 1897 року в місті було зареєстровано “Київське акціонерне товариство друкарської та видавничої справи”.


У першорядну проблему на цей час переростають питання підготовки робітників до праці на складній техніці. Система учнівства, що склалася в поліграфії на кінець ХІХ ст., вже не задовольняла ні хазяїв підприємств, ні робітників. Школа друкарської справи, що відкрилася в Києві у листопаді 1903 року, сприяла подальшому розвитку галузі.


Значно збільшуються обсяги випущеної продукції. Водночас у наслідок підвищення конкуренції, посилення криз як громадсько-політичного, так і економічного характеру, погіршуються умови життя та праці робітників.


У підрозділі 2.3. аналізуються процеси, характерні для київського друкарства у 1905 – 1917 роках. Під час першої російської революції друкарі міста брали найактивнішу участь у подіях, намагаючись шляхом страйкової боротьби  вирвати  у  влади  поступки  економічного та політичного характеру.


Вони досягають мети лише частково, зустрівшись з організованою протидією адміністрації міста та власників підприємств. Втім, саме в цей період у Києві було створено професійні спілки, у тому числі й профспілку друкарів, яка активно відстоювала політичні права та економічні інтереси робітників поліграфічної промисловості.


Заходи самодержавства, спрямовані на “нормалізування” становища після поразки революції, важко відбилися на стані трудящих. Яскравим прикладом відношення влади до громадських організацій, що ставили своїм завданням боротьбу за права робітників у цей період, є знищення товариства взаємодопомоги складальників м. Києва. Знову до 11-12 годин у друкарнях збільшується тривалість робочого дня. Водночас черговий якісний стрибок в удосконаленні поліграфічної техніки приводить до значного зростання обсягів виробленої продукції – 1909 року кількість київських видань вперше перевищує 1000 назв за сталих, вироблених попитом, накладів.


Характерною рисою розвитку економічних відносин у Росії періоду 1911 – першої половини 1914 років було зростання промисловості внаслідок економічних реформ, що проводилися урядом П. А. Столипіна. На кінець 1913 року в місті налічувалося вже понад 80 друкарень. Мала місце висока концентрація виробництва. Так, на чотирьох підприємствах    (С. В. Кульженка, М. Т. Корчак-Новицького, І. І. Чоколова та С. П. Яковлева) діяло до 25 відсотків усього друкарського обладнання міста. На цей період припадає і пожвавлення робітничого руху, важливим загоном якого, як і раніше, залишалися друкарі. В поліграфічній промисловості зросла кількість жінок. Їхня заробітна плата була значно нижчою, ніж у чоловіків.


Перша світова війна кладе край стрімкому розвитку економіки Росії цього періоду. Мобілізація кваліфікованих робітників до лав армії позначалася на якості, а нестачі матеріального характеру – паперу, фарби, шрифтів разом з падінням попиту – на кількості виробленої друкарської  продукції. 


Лютнева революція 1917 року зробила можливим поширення політичних свобод громадян, втім, із зміною влад, кожна з яких намагалася використати у власних інтересах засоби друку, відбувається знищення ряду поліграфічних підприємств, що не відповідали своєю діяльністю поглядам пануючих на той час політичних угрупувань, у зв’язку з погіршенням економічних умов значно ускладнилася діяльність і всіх інших. Все це позначилося на кількісних показниках –  до 600 назв творів друку (за підрахунками автора) побачили світ у київських друкарнях 1917 року. Значно зменшилася кількість приватних друкарських підприємств.


Слід підкреслити, що в місті в період, що розглядається, одночасно відбувався  розвиток як російськомовного, так і українськомовного книговидання. Процеси, що відбувалися в російськомовному і в українськомовному книговиданні, мали певні спільні риси. Так, і російськомовні, і українськомовні книги в ці роки вироблялися в одних друкарнях, при цьому використовувалися ті ж технічні засоби, в ряді випадків випускалися тими ж видавцями, які використовували однакові методи в організації своєї діяльності, тощо. Але суспільно-політичні умови визначали суттєві відмінності у розвитку російськомовної і українськомовної книги. Тому в цьому дисертаційному дослідженні ці питання розглядаються в окремих розділах.


У третьому розділі “Російськомовне книговидання в Києві” розглядаються питання зародження, ствердження й конкретної діяльності київських  видавництв, продукцією яких була переважно російськомовна література. У підрозділі 3.1. розглядається розвиток російськомовних видавництв у 60 – 70-х роках ХІХ ст. Із значним зростанням кількісних показників поліграфічної продукції у цей період в країні виробляються та стверджуються основні типи видань, які, з певними змінами, фактично дійшли до нашого часу. Таким чином, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, навчальні, довідкові, літературно-художні, громадсько-політичні та ін. видання протягом досить короткого часу набувають досконалого вигляду та побудови. Видавцями виступали як окремі приватні особи, так і ряд державних та громадських установ, зокрема міська дума, Києво-Печерська лавра, університет св. Володимира, наукові товариства, редакції газет тощо. Закономірним кроком у розвитку книговидання стає участь у ньому книгарень, власники яких намагалися видавати літературу, яка насамперед користувалася попитом для швидкого повернення вкладених коштів. У 60-х роках ХІХ ст. у цій галузі слід особливо виділити книгарню С. І. Літова. В місті поширюються т. з. склади книжок, які разом із книгарнями фактично стають зародками сучасних видавництв. Особливої уваги заслуговує діяльність директора Першої київської гімназії О. Ф. Андріяшева, видавця газети “Друг народа”, засновника “Південно-російської книгарні”. У 70-х роках ХІХ ст. у галузі книговидання розпочинається діяльність Б. Корейва, а також В. П. Наголкіна, Л. В. Ільниць-кого, М. Я. Оглобліна, Ф. О. Йогансона та ін.


Підрозділ 3.2. присвячено розгляду діяльності найзначніших видавництв, що сформувалися в Києві наприкінці ХІХ – у перші роки ХХ ст. На цей час у місті нараховувалося 33 книгарні та книжкові лавки, власники яких були тісно пов’язані з книговиданням. З безпосередніх учасників своєрідного “вибуху” видавничої справи в цей період слід виділити   Ф. О Йогансона, С. В. Кульжен-ка, М. Я. Оглобліна, П. М. Плахова, І. О. Розова та ін. Їхній внесок у розвиток книговидання в місті потребує індивідуального, більш детального розгляду.


З середини 80-х років ХІХ ст. найзначнішим приватним видавцем Києва став Ф. О. Йогансон. “Південноросійська книгарня Ф. О. Йогансона” налі-чувала до 20 тисяч назв книг. Її видання користувался визнанням і попитом, обсяг продукції невпинно збільшувався. Важливим досягненням видавництва стала серійність. Ще на початку 80-х років ХІХ ст. були засновані й протягом багатьох років випускалися книжкові серії: “Библиотека греческих классиков в русском переводе”, “Библиотека римских классиков в русском переводе”, Всеобщая библиотека”, “Избранные произведения немецких и французских писателей” тощо.


Широта тематики, висока якість виконання продукції “Південноросійської книгарні Ф. О. Йогансона” призвели до підвищення попиту на її видання. Ознакою цього стає визначення сталого накладу – 2050 примірників, якими виходила більшість книг видавництва з другої половини 80-х років ХІХ ст. Пізніше найпоширенішим накладом видань Ф. О. Йогансона стає 3100, а напередодні першої російської революції – 5100 примірників. Головне місце у книговидавничій діяльності Ф. О. Йогансона посідала художня література, втім видавництво випускало також наукову книгу, підручники, довідкову літературу тощо.


Розширюючи свою справу, 1898 року Ф. О. Йогансон купує книгарню в Харкові й починає діяльність в Одесі.


Велику роль у розвитку київського книговидання відіграв С. В. Куль-женко. Характерною рисою його видань була, передусім, висока якість оформлення завдяки використанню найпередовіших на той час технічних засобів друку. Ціла низка книг, що вийшли в світ з підприємства С. В. Кульжен-ка, на довгі роки залишилися зразками розкішно оформлених видань. З інших провідних київських видавців цього періоду відзначимо П. М. Плахова, С. І. Го-молинського, Б. К. Фукса та ін.


Десятиріччя 1895 – 1904 років стає періодом справжнього розквіту видання в місті художньої літератури. Ряд видавництв в цей час у Києві випускають багатотомні ілюстровані видання творів як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Відбувається також значне збільшення кількості та різноманітності навчальної та довідкової літератури, яку готують до друку майже всі провідні видавці міста. Розвивається студентське книговидання. Величезного поширення набуває діяльність видавців т. з. лубочної літератури. 


У підрозділі 3.3. розглядається книговидання у Києві в роки першої російської революції. В цей час найпопулярнішою літературою на ринку стає політична брошура. Її, як і книги визвольної тематики, у зв’язку з поширенням попиту,  видають у цей час не лише партійні, але й більшість інших міських видавництв. У розповсюдженні цієї літератури беруть участь громадські організації, зокрема Київське товариство грамотності, “заводські райони”, редакції  газет, книгарні тощо.


Розвиток книговидання в місті в період 1908 – 1914 років розглядається у підрозділі 3.4. Хвиля громадсько-політичної літератури в країні спадає вже з другої половини 1907 року, її місце на ринку певний час займає пригодницька література, але вже на 1910 рік становище стабілізується. Значну кількість  виданої в місті в цей період літератури складають підручники та довідкові видання.


На цей час від видавничої діяльності у місті відходять цілий ряд відомих київських діячів у галузі книговидавничої справи – С. В. Кульженко, Ф. О. Йо-гансон, М. Я. Оглоблін та ін., місце яких на книжковому ринку займають          І. О. Розов, І. І. Самоненко, П. М. Плахов та ін. У Києві починають діяти філія відомого петербурзького товариства “Сотрудник” та Пироговське товариство, які спеціалізувалися на навчальній, переважно медичній літературі. Стверджуються й поширюють діяльність ряд інших видавництв – “Новинка”, “Реформа”, “Вымпел”, “Гонг”, “Мысль”, “Заря”, “Луч” тощо. 1913 року кількість випущених у Києві видань досягає 4111 назв.


Київське книговидання років світової війни та революцій (лютневої та жовтневої 1917 року) в Росії розглядається в підрозділі 3.5. Початок світової війни відчутно позначився на обсягах книговидавничої справи в місті. За підрахунками автора, за період другої половини 1914 – 1916 років у Києві вийшло приблизно 1,6 тис. назв творів друку. Постійно продовжують свою діяльність лише найзначніші видавництва: П. І. Бонадурер, Т. О. Губанова, “Сотрудник”, “Пироговське товариство” тощо. За видами видань переважають довідкова література та підручники. Зростає кількість військово-патріотичних видань.


Після лютневої революції 1917 року знову, як і в 1905 – 1906 роках, громадсько-політична література очолює списки найпоширеніших видань у країні. Певний період відбувається спроба співіснування видавництв різних політичних напрямків. Втім, подальші події, врешті-решт озброєна боротьба поклали край  розвиткові галузі в демократичних формах. Намагання влад, що змінювалися в місті, використовувати в своїх цілях друковане слово, вело до закриття друкарень і видавництв. Книговидання ледь жевріло в Києві в період громадянської війни. Система одержавлення книговидавничої галузі, що проводилася в країні, починаючи з 20-х років ХХ ст., мала свої переваги, але мала й суттєві недоліки.


Четвертий розділ “Українськомовне книговидання в Києві” складається з  п’яти  підрозділів.  У підрозділі  4.1.  висвітлюється  стан  українськомовного книговидання у 60 – 70-х роках ХІХ ст. У цей період політика російського самодержавства,  спрямована  на  придушення  українського друкованого слова, мала різко негативне значення для розвитку української національної культури. Після Валуєвського циркуляру 1863 року лише кілька окремих українсько-мовних видань вийшли в місті до кінця 60-х років ХІХ ст. Саме в цей час видатну книговидавничу діяльність в місті розгортає Київська громада. Її діячі, зокрема В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, М. В. Лисенко, М. П. Старицький, С. О. Подолинський та ін., зробили великий внесок у розвиток культури Украї-ни. Видавничу продукцію громадівців складали літературно-художні видання, серед яких були й переклади творів іноземних письменників і науково-популяр-на література. Виходили й наукові видання, присвячені вивченню фольклору, етнографії та історії України. Емський наказ 1876 року зупинив плідну діяльність Київської громади. На довгі роки лише поодинокі українськомовні видання поповнювали здобутки українського друкованого слова в Києві.


Підрозділ 4.2. присвячено огляду українськомовного книговидання в місті у 80 – першій половині 90-х років ХІХ ст. У ньому показано, що розвиток української книги на значний час набуває переважно форм збірок художніх творів окремих авторів (при цьому у зв’язку з цензурними умовами надзвичайно важко було видати твори Т. Г. Шевченка), а також збірників та альманахів, саме завдяки яким читач мав змогу ознайомлюватися із творами найпопулярніших українських письменників. Водночас спостерігається намагання видавати українськомовну книгу у вигляді лубочних видань, розрахованих на невибагливий смак.


Проблеми і досягнення українськомовного книговидання другої половини 90-х років ХІХ ст. – 1904 року розглядаються в підрозділі 4.3. В цей період, незважаючи на важкі політичні й економічні умови, в місті починають діяти українські видавництва, найзначнішим з яких було видавництво “Вік”, яке відіграло надзвичайно важливу роль у розвитку української книги. Завдяки цьому населення України одержало змогу ознайомлюватися з кращими творами українських письменників.


Зміцненню українськомовного книговидання у Києві в період 1905 – першій половині 1914 років присвячено підрозділ 4.4. праці. В час першої російської революції під тиском демократичних верств суспільства відбувається значне зростання випуску українськомовних видань. Діють видавництва “Вік”, Є. П. Череповського, “Просвіта”, “Ранок”, “Початок”. Після відміни заборони української періодики виходять газети та журнали, редакції яких  також  розгортають  книговидавничу  діяльність.  Після тривалої перерви,     


викликаної цензурними обмеженнями, знову з’являється українська навчальна література.


У подальші роки, незважаючи на поразку першої російської революції, самодержавство не насмілюється повернутися сповна до попередньої  політики заборони українського друку. Київ і в цей період залишається найзначнішим книговидавничим центром Східної України. Так, із загальної кількості 17 українських видавництв, що діяли в Східній Україні 1909 року, 16 розташовувалися в Києві. В цих умовах перед українським книговиданням постає завдання досягнення рівня кращих вітчизняних та світових зразків. З’ являються перші українські бібліотечні серії – “Українська бібліотека” (видавництво “Вік”), “Популярно-наукова бібліотека”, “Дешева сільська бібліотека” (видавництво Є. П. Череповського) та ін.


Українські видання і в ці роки поширювалися, незважаючи на постійні утиски з боку самодержавства, які набули особливої сили 1914 року в дні відзначення столітнього ювілею Т. Г. Шевченка. Але, незважаючи на це, “Шевченківські дні” мали надзвичайно важливе значення в справі поширення в країні української художньої літератури, насамперед творів великого поета. Водночас значно зростає кількість українськомовних видань практичного змісту, завдяки яким, зокрема селянству, надавалися господарські, лікарські та інші знання.


У підрозділі 4.5. розглядаються процеси, що відбувалися в українськомовному книговиданні з другої половини 1914 року по 1917 рік. Зменшення кількості українських видань в роки світової війни об’єктивно пов’язано із посиленням цензури в умовах військового часу, а також загальним спадом економіки у зв’язку із військовими діями безпосередньо на території України. Лише кілька видавництв, що випускали переважно українську дитячу художню літературу, зуміли вижити в ці роки.


Після лютневої революції 1917 року в Києві спостерігається значне зростання кількості українськомовних видань. Активізували діяльність існуючі українські видавництва, водночас відновлюють діяльність видавництва, заборонені владою в роки війни, створюються нові – “Вік”, “Криниця”, “Волошки”, “Час”, “Вернигора”, “Просвіта”, “Дзвін”, “Гасло”, “Шлях”, “Рідна мова”, “Українська школа”, “Шкільна освіта” тощо. Характерним для цього періоду було також заснування нових друкарень, пов’язаних винятково з випуском українськомовної книги. Це друкарні товариства “Криниця”, товариства “Час”, “Дніпро”. Значення українськомовної літератури, випущеної в цей час, зростає  у  зв’язку  з перебігом подальших подій у країні – розрухою і


руйнуванням поліграфічної бази міста в роки громадянської війни, політикою заборони книг ряду українських авторів в роки радянської влади.


 


 


 


ВИСНОВКИ


 


Здійснене дослідження дає підстави для таких висновків:


 Питання розвитку друкарської справи та книговидання в Києві у другій половині ХІХ – початку ХХ століття досі не були предметом спеціального наукового дослідження. Автори переважної більшості наукових праць лише побіжно торкалися даної теми, звертаючись до окремих періодів чи питань.


 Після реформи 1861 року серед інших змін, що відбувалися в країні, розвивається процес активізації книговидання. Зокрема в Києві стрімко збільшується кількість видавничих підприємств, серед яких зростає відсоток приватних друкарень, рівень їхнього технічного обладнання, кількість та якість виробленої продукції. У 80 – 90-х роках ХІХ ст. в місті спостерігається формування ряду надзвичайно міцних видавничо-поліграфічних установ, між якими найперше відбувається розподіл сфер діяльності в галузі.


Кількість книжкової продукції у місті зменшується в роки першої російської революції, відродження галузі відбувається надзвичайно повільно внаслідок суспільно-політичного стану в країні у 1907 – 1909 роках. Період 1910 – 1913 років стає часом найвищих досягнень у книговидавничій сфері, втім, початок світової війни знижує можливості київського книговидання цього періоду. Політична боротьба, що розгорнулася в країні 1917 року, мала значний вплив на розвиток друкарства як галузі. Лютнева революція зробила можливим поширення політичних свобод громадян, втім, із зміною влад, кожна з яких намагалася використати у власних інтересах засоби друку, відбувається значне ускладнення діяльності і знищення цілого ряду друкарських підприємств, які не відповідали своєю діяльністю поглядам пануючих на цей час політичних сил та угрупувань. 


У 60 – 70-х роках ХІХ ст., із значним зростанням кількісних показників поліграфічної продукції, в країні активно розвивається  процес формування типології видань, які, з певними змінами, набули теперішніх форм. Таким чином, офіційні, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, навчальні, громадсько-політичні, довідкові, літературно-художні та інші видання, розраховані на значно ширші, ніж у попередні десятиліття, кола читачів, протягом досить короткого часу набувають найбільш досконалого вигляду за змістом та конструкцією.


Розвиток книговидавничої справи в Києві у період 1861 – 1917 років визначався соціально-економічними, політичними, історико-культурними факторами. Це позначилося на завданнях видавництв й відповідно на тематиці видань, їхній кількості. Зміст видавничої продукції визначався практичними потребами кожного конкретного історичного періоду, характеризувався тематичною та жанровою різноманітністю. У дисертації відтворена картина розвитку книговидання в Києві, розподілу видавничої продукції за галузями знань, видами видань, що дало змогу окреслити структуру масиву видань, описати й проаналізувати його еволюцію у часі. Проаналізовано внесок громадських та політичних діячів, діячів науки, культури, освіти в процес формування окремих видів літератури, їхнього видання та розповсюдження.


4.  У досліджуваний період видавцями у Києві виступали як окремі приватні особи, так і ряд державних та громадських установ, зокрема міська дума, Києво-Печерська лавра, університет св. Володимира, наукові товариства, редакції періодичних видань тощо. Закономірним кроком у розвитку книговидання стає участь у ньому книгарень, власники яких намагалися видавати літературу, яка передусім користувалася попитом. Поширюються т. з. склади книжок, які разом із книгарнями, фактично стають зародками сучасних видавництв.


Книговидання в Києві стрімко розвивається у 80 – 90-х роках ХІХ ст. Набувають поширення багатотомні, серійні, ілюстровані видання, зростають тиражі, збільшується кількість та різноманітність навчальної та довідкової літератури.


У роки першої російської революції особливого значення набуває політична брошура. Книгу визвольного спрямування випускає в цей час більшість видавництв міста, громадські організації, окремі “заводські райони”, редакції міських газет, книгарні тощо. Хвиля громадсько-політичної літератури в країні спадає вже з другої половини 1907 року, її місце на ринку певний час займає пригодницька література, але вже на 1910 рік становище стабілізується.  Наступні роки, до Першої світової війни, стають часом найвищого підйому київського книговидання у досліджуваний період. Найвищих показників досягають всі види книжкового асортименту, особливого поширення набувають навчальні та довідкові видання.


З початком світової війни відбулося відчутне зменшення обсягів поліграфічної продукції. Продовжують діяльність фактично лише найзначніші видавництва. Після лютневої революції 1917 року знову, як і в 1905 – 1906 роках, громадсько-політична література очолює списки найпопулярніших видань в країні. Певний період відбувається спроба співіснування видавництв різних політичних напрямків. Втім, подальші події поклали край розвитку галузі, структура якої лише почала активно формуватися.


В умовах національно-культурного піднесення в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. видавнича діяльність в Україні набуває значення видатного со-


ціального та культурного явища. Книговидання не лише відповідало існуючому рівню розвитку суспільства, а й впливало на нього, сприяючи формуванню громадської думки, спонукаючи до активізації діяльності просвітніх, наукових організацій. Насамперед це стосується видання у Києві українськомовної літератури, яка стає важливим чинником соціально-економічних і національно-культурних перетворень в Україні у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.


6.  У 60 – 70-х роках ХІХ ст. Київ стає найзначнішим українськомовним книговидавничим центром Східної України. Видатну книговидавничу діяльність розгортає Київська громада. З виданої в ці роки літератури слід особливо відзначити природознавчі видання, розраховані на найширші шари українського населення. 


Політика російського самодержавства, спрямована на придушення українського друкованого слова, мала різко негативне значення для розвитку національної культури. Розвиток українськомовної книги в цих умовах набув переважно форм видань збірок творів художньої літератури окремих авторів, а також збірників та альманахів, завдяки яким читач мав змогу ознайомлюватися із творами найпопулярніших письменників. З середини 90-х років у Києві починають діяти українські видавництва. Засноване 1895 року видавництво “Вік”, відіграло надзвичайно важливу роль  в розвитку вітчизняної книги.


У роки першої російської революції під тиском демократичних верств суспільства значно зростає випуск українськомовних видань. У Києві  діють видавництва “Вік”, “Просвіта”, “Ранок”, Є. П. Череповського, виходять українськомовні газети та журнали, редакції яких також розгортають книговидавничу діяльність. Після тривалої перерви з’являється українська навчальна література.


Після поразки першої російської революції влада не насмілюється повернутися до попередньої політики заборони українського друку. Київ і в цей період залишається найзначнішим книговидавничим центром Східної України в галузі українськомовної літератури. Тут діє цілий ряд українських видавництв, які ставлять завдання досягнення рівня кращих вітчизняних та світових зразків. З’являються українські серійні видання. Такий активний розвиток українського книговидання у Києві до 1914 року відбувався незважаючи на постійні утиски з боку самодержавства, що особливо посилилися в дні відзначення ювілею Тараса Шевченка. Значно зростає кількість українськомовних видань прак-тичного характеру.


Зменшення кількості українськомовних видань у роки світової війни було пов’язано із посиленням цензури в умовах військового часу, а також загальним спадом економіки у зв’язку із військовими діями безпосередньо на території України. Після лютневої революції 1917 року кількість цих видань значно зростає.  Починають  діяти  друкарні,  пов’язані  із  виданням винятково українськомовної книги. Її випуск особливо активізується з жовтня після переходу влади в місті до Центральної Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Значення літератури, випущеної в цей час, зростає у зв’язку з перебігом подальших подій в країні – розрухою і зменшенням поліграфічної бази у місті з початком громадянської війни, забороною видання цілого ряду українських авторів в роки радянської влади тощо.


7. Як показує аналіз історії книговидання в Києві 1861 – 1917 років, важливими умовами розвитку галузі є, передусім, стан стабільності в політичному житті і в економіці країни, відсутність політичної цензури, рівноправність форм власності, реальна дієздатність грошей та відповідність цін, забезпечення законодавчої бази підприємництва, економічна самостійність і відповідальність підприємця-видавця, повага до нього як до виробника книги – продукту, вкрай необхідного суспільству.


Видавничі підприємства, що відносяться до так званого малого бізнесу, мають певну перевагу перед іншими за рахунок швидкого пристосування до кон’юнктури ринку, оперативного впровадження новинок техніки й технології. “Вижити” в умовах здорової конкуренції і процесу концентрації виробництва мають змогу лише підприємства, характерною рисою яких є, насамперед, висока якість виробленої продукції. У книговиданні вона досягається високим рівнем організації виробництва, рентабельність якого забезпечується розумінням процесів, що відбуваються в суспільстві і, відповідно, його потреб, орієнтацією діяльності видавництва на довгостроковий період на основі прогнозування та перспективи випуску нових книг, забезпечення підвищення якості шляхом запровадження нової ефективної техніки, використання висококваліфікованих спеціалістів, розумною ціновою політикою тощо.


Тенденції, які лише проглядалися в книговиданні понад століття тому, набувають нового значення в умовах трансформації, що переживає Україна при ствердженні ринкової економіки. Досліджувані тенденції в цій праці розкривають можливості для осмислення історичного досвіду функціонування книговидання в Україні. Але результати дослідження не вичерпують усіх аспектів окреслених проблем. Подальшого вивчення потребують діяльність окремих видавництв і осіб, історико-книгознавчі аспекти розвитку типів і видів видань, проблеми розвитку друкарської справи і книговидання в інших містах і регіонах України. Важливо провести дослідження внеску діячів науки, культури, громадських діячів і розвивати наукову біографістику діячів книги і книговидання означеного періоду. Це сприятиме відтворенню цілісної картини розвитку книговидання в Україні, що має винятково важливе значення для визначення подальших шляхів розвитку галузі, сприятиме узагальненню тради-цій, прогнозуванню шляхів подальшого розвитку українського книговидання.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины