СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ \"ПОРАДА\"

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ \"ПОРАДА\"
Альтернативное Название: СТРУКТУРНО-семантические и коммуникативно-прагматические особенности высказываний из концепта \"СОВЕТ\"
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, новизну, визначено мету і конкретні завдання дослідження, описано його матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, структуру роботи, наведено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.


У першому розділі "Теоретичні засади вивчення висловлювань-порад у лінгвістичній науці" викладено теоретичні основи дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.


У зарубіжних прагмалінгвістичних дослідженнях Н.Д.Арутюнової, В.В.Богданова, Д.Вандервекена, В.Г.Гака, В.З.Дем'янкова, Дж.Ліча, Дж.Остіна, О.В.Падучевої, Дж.Серля, І.П.Сусова та ін. висловлювання, мовною основою якого є речення, розглядається як елементарне мовленнєве утворення, що використовується для досягнення певної комунікативної мети, виступаючи засобом реалізації мовленнєвого акту, який може ототожнюватися із реченням, або бути реалізацією фрагменту структурної схеми речення чи сукупності елементарних речень. У сучасній українській прагмалінгвістиці (Ф.С.Бацевич, В.І.Карабан, Л.М.Медведєва, Г.Г.Почепцов, О.О.Селіванова, І.С.Шевченко та ін.) мовленнєвий акт кваліфікується як результат комунікативної взаємодії адресанта й адресата, в основі якої перебуває повідомлення, основними характеристиками якого є інтенційність, цілеспрямованість і конвенційність, які актуалізуються у певній прагматичній ситуації.


Мовець задає основні координати мовленнєвого акту: спілкуючись із певною чітко вираженою або прихованою метою, яка є основним стрижнем побудови висловлювання, він дотримується конкретної мовленнєвої стратегії і тактики, тобто певних типів мовленнєвої поведінки, які залежать від його намірів, комунікативної мети. Формуючи своє висловлювання, мовець оцінює спільний із адресатом фонд знань, його конкретну інформованість, інтереси, думки, погляди, психологічний стан, особливості характеру і здатності розуміння адресата. При цьому мовець, маючи певне ставлення до повідомлюваного, оцінюючи зміст висловлювання, організовує його відповідно до того, на чому акцентується у повідомленні. Конструюючи своє висловлювання, адресант співвідносить мовні вирази з предметами дійсності, причому це віднесення випливає з його намірів і може бути як прямим, так і непрямим, набуваючи переносного значення. Використання непрямих смислів, натяків, інакомовлення залежить від вибору мовцем способу ведення конкретної інтеракції (взаємодії) з її конкретним адресатом і дотримання або недотримання певних правил мовленнєвої поведінки.


У висловлюванні розмежовуються його пропозиційний зміст і іллокутивна сила, що являє собою комунікативний намір мовця й сукупність умов, необхідних для його реалізації. Іллокутивна сила конкретного мовленнєвого акту формується як результат взаємодії багатьох чинників і складається з більшої або меншої кількості компонентів, зокрема, характеристики адресанта й адресата, а також часу і місця, що пов’язані з реалізацією мовленнєвого акту.


На основі поняття іллокуції в мовознавчій науці будуються класифікації мовленнєвих актів, у межах яких існування спонукальних актів, до яких належать і висловлювання-поради, не викликає сумніву. Такі одиниці виділяються у всіх відомих сьогодні класифікаціях, хоча і називаються по-різному: екзерситиви (Дж. Остін), директиви (Дж.Серль, Г.Г.Почепцов) та ін.


Директивний мовленнєвий акт традиційно визначається як волевиявлення мовця, спрямоване на виконання дії слухачем або 3-ою особою, іншими словами, директив – це такий мовленнєвий акт, за допомогою якого мовець хоче певним чином вплинути на слухача, стимулюючи виконання бажаної дії (А.Вежбицька, Н.Ф.Гладуш, Л.В.Михайлова, Дж.Серль, І.С.Шевченко). Іллокутивна мета мовця полягає у тому, щоб спонукати слухача реалізувати конкретну фізичну, невербальну дію у певних часових і локальних умовах, тобто, директиви спрямовуються на зміну картини навколишнього світу за допомогою мовленнєвих дій.


В українській мові, як і в інших східнослов’янських, директивні мовленнєві акти є семантично і прагматично неоднорідними. Відомі підходи до виділення підтипів в межах директивного класу були сформовані на різних критеріях: за головною семантичною ознакою (А.В.Дорошенко), за головною ознакою міри вираження іллокутивної сили (Г.Г.Почепцов), за соціальними, міжособистісними, індивідуально-психологічними характеристиками учасників спілкування (В.Г.Куликова, М.Ф.Косилова), за зацікавленістю учасників комунікативної ситуації (Л.В.Фоміна) та ін., що зумовило кількісне варіювання виокремлюваних підтипів.


Аналізовані в дисертаційній праці висловлювання із концептом "порада" виділяються в окремий тип переважною більшістю дослідників цієї проблеми, хоча О.В.Нарушевич-Васильєва, наприклад, виділяє окремо спонукальні мовленнєві акти-пропозиції, до яких відносить власне пропозицію, пропозицію-запрошення і пропозицію-пораду.


Мовленнєвий акт із прагматичним значенням поради належить до некатегоричних директивів, за допомогою яких адресант спонукає співрозмовника до виконання дії, яка повністю відповідає інтересам адресата, будучи доцільною і корисною для нього.


Другий розділ "Структурно-семантичні параметри висловлювань із концептом "порада" присвячено практичному аналізу висловлювань-порад, які функціонують у контексті директивного мовленнєвого акту, що здійснюється в інтересах мовця. На основі наявного мовного матеріалу, результатів теоретичного осмислення відповідних синтаксичних конструкцій та їх лексико-граматичних реалізацій послідовно проаналізовано структурно-семантичні особливості висловлювань-порад.


Специфіка семантики та структури мовленнєвого акту із прагматичним значенням поради служить перш за все для виконання кінцевої мети спілкування: впливу на партнера по комунікації. Вибір мовцем конкретної граматичної форми речення залежить від його мовленнєвої стратегії у даний момент мовлення: з метою прямого, експліцитного вираження семантики спонукання він вживає одні мовні засоби (ці форми є спеціалізованими, для них спонукальна функція є первинною, вони складають ядро спонукальності), з метою непрямого, імпліцитного волевиявлення – інші (неспеціалізовані мовні засоби, для яких спонукальна функція є вторинною, транспозиційною, вони належать до периферії спонукальності).


Основним лексико-граматичним наповнювачем предикатної позиції у семантико-граматичних моделях речень, які реалізують висловлювання поради, у сучасній українській мові виступають форми імператива. Форми 2-ої особи однини та множини наказового способу дієслова виступають ядром спонукальності, бо вони є найбільш спеціалізованими засобами вираження семантики спонукання і регулярно функціонують у мовленні.


Чітку семантичну інтерпретацію поради мають лише форми 2-ої особи наказового способу дієслова, які вказують на безпосереднього виконавця спонукання: Щоб не тікала молодь з села в город, привезіть город у село... (О.Коломієць); Ти роби своє діло, а там, як Бог дасть, циган хитро всміхнувся (В.Шевчук) та форми 3 особи наказового способу дієслова, що вказують на особу, яка не бере участі у мовленнєвому акті: Що парубки, сказав дядько Левко. Виханькались за день? Підіть, хай тітка Софія дасть вам щось перекусити. І сідайте за уроки (В.Захарченко).


До спеціалізованих форм передачі спонукання-поради в українській мові також відносяться речення з перформативними дієсловами, які чітко й однозначно характеризують тип мовленнєвого акту, вжитими у формах 1-ої особи однини і множини дійсного способу: Лікарю, раджу вам відповідати, ви ж розумієте, ми не в іграшки граємося (П.Бондаренко); Ми радимо вам, товаришу Мостовий, серйозніше ставитись до своїх обов'язків. І не керуватись власними симпатіями чи антипатіями... (М.Зарудний) та умовного способу: Радив би тобі поцікавитись, як вона живе, що робить, і взагалі... за дівчатами в такому віці потрібен нагляд... (М.Зарудний).


До неспеціалізованих засобів вираження волевиявлення в українській мові можна віднести конструкції з кон’юнктивом. Форми кон'юнктива, що є спеціалізованими засобами вираження оптативності, у вторинній функції транспозиції можуть реалізовувати директивні мовленнєві акти. Оптативність перетинається з імперативністю у тих випадках, коли висловлювання, що передає бажання, адресується слухачеві, тобто ситуація включає апелятивність і наявність суб’єкта, який повинен стати виконавцем бажаної мовцеві дії, при цьому оптативність відходить на другий план: Ти, батьку, додому пішов би та поспав би в теплі (М.Зарудний); Ти б лягала, Маріє, вже пізно (В.Захарченко); Никодиме Сидоровичу, а ви б попросили, щоб вам у майстерні Полікарп Чугай допоміг… (М.Зарудний).


В українській мові форми умовного способу у даному значенні відзначаються меншою активністю вживання і формують периферію висловлювань із концептом "порада". Конструкції з формами кон'юнктива передають фактитивне (непрохане) спонукання до актуальної дії або зміни того чи іншого аспекту дії, яка відбувається у момент виголошення висловлювання. У подібних випадках порада за своїми функціональними характеристиками наближається до прохання чи пропозиції, оскільки форми кон'юнктива пом’якшують спонукання: Ти б краще помовчав, Ничипоре, сказав Жорновий (В.Захарченко); Знову ти це галіфе одягаєш, невдоволено оглядає чоловіка Марія, є ж у тебе костюм чорний... Та сорочку вишиту вдягнув би (М.Зарудний); Ви тут корови б не пасли, – сказав спокійно (В.Шевчук).


Неспеціалізованими засобами вираження волевиявлення в українській мові є також конструкції з інфінітивом, який у певних синтаксичних конструкціях і з певними семантичними змінами може заміщувати імперативні конструкції, а саме, центральні імперативні форми 2-ої особи. Одиничний інфінітив, на відміну від імператива чи кон'юнктива, не вживається у реченнях, що реалізують висловлювання поради. Він формує такі конструкції:


1) входить до певних конструкцій (наприклад: ... чим + inf..., краще + inf...): Послухай мене, Станіславе. Оксана далеко. Вона не побачить, не почує тебе, тим паче не розважить... Чим зітхати за Оксаною, то краще запросити на вечерю її подругу (О.Коломієць).


 2) вживається з модальними словами на позначення необхідності, бажаності, корисності зазначеної дії (треба, повинен, корисно, (не) варто, було б непогано): Чоловіків треба в руках тримати, Маню. Це таке плем'я , що як відіб'ється від рук... Не подивиться, що ти квола, хвора жінка (В.Шевчук); Ви повинні їхати у свою Сосонку і працювати в колгоспі (М.Зарудний).


Специфіка семантики висловлювань-порад впливає на їх структурну організацію, на вибір мовцем не лише лексико-граматичних засобів, а й способів реалізації даного волевиявлення.


В українській мові для вираження спонукальності у висловлюваннях-порадах досить продуктивним (приблизно 16% всіх прикладів) є вживання простих двоскладних речень. При цьому граматичне ядро двоскладних речень із значенням поради становлять спеціалізовані засоби вираження предиката, а саме: дієслівні форми наказового способу 2-ої особи однини чи множини доконаного і недоконаного виду. Наявність суб’єкта, засобом вираження якого виступають особові займенники, увиразнює контакт між адресантом і адресатом поради: Ти піди йому вікна побий (В. Яворський); А ти й поплач, дочко. Щастя любить, щоб трохи поплакали (В.Захарченко); Ти краще про Галю подумай, ніж про ту... (М.Зарудний); А про це вже ти питай не мене. Про це ти побалакай хоча б із Крижаненком (В.Захарченко).


Поряд із двоскладними виявлено реалізації структурно-семантичних моделей односкладних речень із значенням поради (19% аналізованих конструкцій): а) означено-особові речення, серед яких можна виділити непоширені, де імперативною формою дієслова акцентується бажана дія, і поширені: 1) Vimper: Не хвилюйтеся (Г.Штонь); Вір, хлопче, вір (В.Захарченко); 2) Vimper+obj: Пий кукурудзяну олію! (О.Коломієць); Випий анальгіну (В.Даниленко); 3) Vimper...: То й придивляйся до людей. Поганого чоловіка обійди десятою дорогою (В.Захарченко); Жени його в три шиї! (О.Коломієць); б) означено-особові    речення,   в    яких    предикат    виражено   кон'юнктивом:


Vcon: Грали б уже до кінця (В.Домонтович); Пив би краще, як всі, і не морочив людям голову (Г.Штонь) та в) безособові, в яких предикат виражено інфінітивом: Vinf: Треба шкодувати себе, любити (Я.Павлюк); Треба їх любити! Дихати ними! (О.Коломієць). На комунікативному рівні спонукальні речення із подібною структурою є інформативно достатніми, оскільки, акцентуючи увагу слухача саме на процесуальній ознаці, мовець спонукає його до реалізації конкретної дії.


За нашими спостереженнями, найхарактернішим втіленням спонукальної модальності у висловлюваннях із концептом "порада" є вживання спонукальних конструкцій як компонентів структури складних речень (майже 65% аналізованих конструкцій). Це пов’язано з тією особливістю порад, що мовець часто мотивує бажаність виконання пропонованих дій, висловлюючи свою оцінку існуючого стану справ тощо. Спонукальні конструкції, які входять до структури складних речень, взаємодіють із розповідною, рідше питальною модальністю, що передається попередньою або наступною предикативною частиною, становлячи єдине семантико-інтонаційне ціле. Найчастіше цей зв’язок спостерігається у складнопідрядних реченнях, де спонукально-предикативна частина переважно є головною і доповнюється підрядною, яка в той чи інший спосіб уточнює, поширює предмет спонукання (дію) чи доповнює його додатковими параметрами, вказуючи на мету, умову, допустовість, причину чи наслідок спонукальної дії тощо: Бери заїдай, бо це пійло досить підступне, легко п'ється, зате добре чіпляє (І.Лучук); А коли бачиш, що хитрує, не суди її строго, щоб не бути жорстоким (В.Захарченко); Тоді шукай, де просторо! (А.Дімаров); Лежи, поки не поженуть живосилом на роботу, радив Зарізний (В.Захарченко); Покрутися для годиться – і ходу, бо добром це не закінчиться (П.Щегельський).


У третьому розділі "Прагматичні і комунікативні параметри висловлювань із концептом "порада" розглянуто особливості прагматичного значення мовленнєвого акту поради, зокрема модифікації іллокутивної сили висловлювань, відповідно до мовленнєвої стратегії мовця, та комунікативні характеристики висловлювань.


Експліцитне вираження поради як мовленнєвого акту, що відноситься до класу директивів з конкретним комунікативним наміром мовця, спостерігаємо у перформативних висловлюваннях, яким властиві відповідні іллокутивні характеристики. Традиційно закріплена для передачі іллокутивної сили поради мовленнєва формула може бути представлена у вигляді (Я) раджу вам / тобі Z, де аргументні позиції предиката, вираженого дієсловом радити, заповнюються іменами, що вказують на учасників ситуації спілкування, – адресанта й адресата.


В аналізованих висловлюваннях поради залежно від інтенції мовця та ситуації виголошення висловлювання може відбуватися варіювання репрезентації іллокутивного компонента (іллокутивного дієслова, позначення адресанта й адресата). При цьому варіювання способів вираження іллокутивного компонента пов’язується з повнотою (комплектністю) його репрезентації: антропокомпоненти (адресант й адресат) та іллокутивне дієслово подаються імпліцитно чи експліцитно. Серед речень із значенням поради превалюють конструкції з імпліцитно вираженим іллокутивним дієсловом. Експліцитно виражене дієслово вживається у перформативних висловлюваннях. З погляду подання повного комплекту елементів, що вказують на учасників спілкування, можна виділити такі висловлювання:


1) з розгорнутою комплектною іллокутивною частиною, де обидва учасники ситуації спілкування адресант і адресат є експліцитно вираженими: Я б радила вам опам'ятатися, пане, холодно сказала Павучиха (В.Шевчук); Я вам кажу: їдьте додому і перечекайте то всьо. Хай затихне (Л.Дереш);


2) з розгорнутою не комплектною іллокутивною частиною, з експліцитно не вираженим адресантом чи адресатом: Обминай лихих людей, іди на зустріч добрим, хлопче (О.Коломієць); Уникайте банальностей, Корвин (В.Домонтович); Постав мету і йди до неї, як ось я (О.Коломієць);


3) зі згорнутим іллокутивним компонентом, де обидва антропокомпоненти імпліцитні: Зберіться з силами, звершіть свій найвищий подвиг (П.Загребельний); Боятися треба не слів, а меча (П.Загребельний); Спочинь і отямся, сказав прихильно. – І не забирай дурного до голови. Хочу тобі тільки добра (В.Шевчук).


Варіювання способів вираження іллокутивного компонента висловлювань-порад пов'язується з ускладненням синтаксичної структури висловлювання, зокрема, включенням у предикатну позицію прислівників, модальних дієслів, дієслів із значенням бажання. Вони відіграють важливу роль у прагматичному аспекті інтенсивності впливу на співрозмовника і призводять до модифікації прагматичного значення висловлювань, що пов'язується зі зміною категоричності волевиявлення у бік його зниження або підвищення.


В українській мові до засобів такої модифікації відносять перш за все одиниці лексичного рівня, зокрема, різноманітні прислівники, частки тощо, включення яких до структури висловлювання обумовлюється наміром мовця підвищити категоричність волевиявлення. Так, у порадах От над цим тобі треба задуматись (О.Коломієць); Про живе треба думати, дочко (В.Захарченко); Ви ще повинні діждати нас додому та благословити на життя, щоб було в нас все по-людському, по-Божому, як говорив колись дід Лірник (В.Захарченко) елементи повинні, треба виступають чіткими показниками необхідності виконання адресатом певних дій і призводять до модифікації іллокутивної сили поради у напрямку її збільшення.


Для інтенсивності передачі поради поряд із формами 2-ої особи наказового способу у спонукальних конструкціях часто використовується прислівник краще. Якщо дієсловом у формі наказового способу мовець спонукає адресата до дії, то прислівником якісної оцінки він додатково під­креслює, що саме така дія є доцільною в даній ситуації: Вона й так у вас дуже нервова. Ви краще спокійно поговоріть з нею (А. Дімаров); Менше забивай собі голову дурними питаннями, відповів Гель. – Краще дивися, чи не видно десь зелених капелюхів (В.Яворський); Ти не бери приклада з Янки! Краще міцніше тримайся за заступника! Ти ж любиш його (В.Даниленко). Прислівник краще у таких висловлюваннях виражає результат роздумів мовця і вибір ним можливого способу дії чи певної дії.


Модифікація прагматичного значення поради у бік зниження її іллокутивної сили можлива у висловлюваннях із функціонально-модальними словами мабуть, певно: 1) Заспокойся. То, певно, був жарт (І.Гургула); 2) Васильку, ти такий наївний, що, мабуть, кидай усе і їдь до Києва, бо тут тобі точно лапті сплетуть (П.Щегельський); Ви б ішли вже, мабуть, Серафікусе (В.Домонтович). Модифікатори мабуть, певно свідчать про невпевненість адресанта: (1) у правильності своїх аргументів, які він використовує для переконання адресата; (2) у корисності пропонованої дії, тобто взагалі у доцільності своєї поради.


Ще одним із засобів модифікації прагматичного значення висловлювання виступає прагматична транспозиція речень – використання одного типу мовленнєвого акту замість іншого. Наприклад, питальне за формою речення у певній комунікативній ситуації може набувати іллокутивної сили директива-поради: Чому б вам не звернутися до них офіційно? (П.Бондаренко) у значенні Зверніться до них офіційно. Заміна одного прагматичного типу іншим, взятим у переносному значенні, пов'язана з різницею їх іллокутивної сили (Р.Конрад, Г.Г.Почепцов): мовець, використовуючи квеситив (питання) замість директива, має на меті реалізувати некатегоричне спонукання-пораду, додатково знижуючи інтенсивність волевиявлення: Чому ви не відчините вікно? У вас нема чим дихати. Сьогодні ж чудесна погода (В.Домонтович); Навіщо у вас так розкидані книжки? Чому ви їх не приберете? Чому у вас нема квітів? У вас багато меблів, а кімната здається якоюсь порожньою (В.Домонтович).


Використання питальних конструкцій у ситуаціях поради пояснюється тим, що етикетні форми реалізуються за допомогою гіпотетичних ситуацій, які є більш "м’яким" способом подачі повідомлення, тому при транспозиції прагматичних типів речень у мовленні важливу роль відіграють екстралінгвістичні фактори, а саме: ситуація спілкування та характер соціальних стосунків між комунікантами.


Внаслідок транспозиції одного типу мовленнєвого акту в інший відбувається прагматичне варіювання конструкції – реалізація функції речення, яка не є для нього первинною з погляду формально-синтаксичної організації. Здатність мовних одиниць до прагматичного варіювання виявляється в їх можливості реалізувати декілька іллокутивних сил. У семантичній структурі таких висловлювань поєднується прагматичне значення, первинне з точки зору його організації і зафіксоване в його формально-синтаксичній структурі, та вторинне, що дозволяє вважати дане висловлювання синкретичним.


Типи прагматичних значень, що реалізуються синкретичними висловлюваннями, можна звести до декількох найчастіше вживаних. Це переважно поєднання:


– прохання і поради: Іди, сину, в кожну хату, впади на коліна і проси прощення у людей, бо тобі з ними жити... (О.Коломієць);


– поради і застереження: Тільки не приводь сюди... Бо коли побачить, як ми живем, то кине тебе... (Ю.Винничук);


– поради і погрози: Вам же раджу поспішитись, бо, коли не виберетеся звідсіля за годину, я накажу слугам вимастити вас дьогтем і гнати до меж моїх земель (В.Шевчук);


– поради і докору: Може б ти, батьку, каганчика поки що погасив. А то таке: і лампочка горить, і каганець... (О.Коломієць);


– поради і пропозиції: Одягли б мою шинель і шапку ротного. Десь тут валяються (П.Васякович); Душно тут. Може, пройдетесь? (О.Коломієць).


Кожен вид поради має свої диференційні ознаки, однак всі вони об'єднані спільністю пропозиційного змісту директивних мовленнєвих актів. Межі між даними видами не чіткі, а досить розмиті, що дозволяє вважати вирішальним фактором для визначення того чи іншого виду контекст-ситуацію виголошення висловлювання.


З точки зору комунікативної ситуації мовленнєві акти із значенням поради поділяються на дві групи:


1) пермісивні мовленнєві акти – висловлювання, яким безпосередньо передує мовленнєвий стимул – питання, на яке порада буде відповіддю. Такого роду висловлювання можуть бути двох типів: а) коли порада є фактично відповіддю на питання співрозмовника: – Що робити? Він на виду у всіх вулицю підмітатиме, а мені? Дістань і собі мітлу, станьте вдвох поруч і підмітайте (О.Коломієць); б) коли питання, на яке порада буде своєрідною формою відповіді, ставить той, хто і радитиме: Мені немає куди їх покласти... А де тепер кладуть гостей? На соломі покотом. Тепло й не мулько, сказав голова. – Приймай, приймай, не сумнівайся (В.Захарченко);


2) фактитивні мовленнєві акти, коли порада виступає своєрідною реакцією на мовленнєву ситуацію: на характер взаємодії комунікантів, умови, в яких відбувається спілкування (соціальні, економічні, психологічні та ін.). За частотою вживання ця група кількісно є значно більшою за попередню. Наприклад, у ситуації, коли людину будять зі сну, мовець, вважаючи, що дії адресата не приведуть до позитивного результату, радить: Так його не розбудиш, він хтозна-коли й спав. Вилий на нього глечик води (О.Коломієць).


Мовленнєвий акт із значенням поради є некатегоричним директивом, що в цілому не потребує від адресата якоїсь визначеної лінії дій. Однак, незважаючи на те, що адресант не стверджує необхідність чіткого виконання адресатом якихось дій він все ж таки розраховує, що той ці дії виконає, і саме тому активно намагається переконати свого співрозмовника у їх доцільності.


На стратегію мовця, який, реалізовуючи свій намір впливу, дуже часто "розбиває" висловлювання на дві частини (головну й допоміжну), впливають співрозмовник з його особистісними характеристиками і ситуація мовлення. Тобто, речення чи група речень, які є мовною реалізацією мовленнєвого акту поради, можуть складатися із двох предикативних одиниць, одна з яких завжди являє собою власне директивну частину (домінуючий директив), а друга є мотивуванням цього директива (допоміжний директив). При цьому мотивуюча частина завжди містить обґрунтування не фактів, названих у частині, що мотивується, а обґрунтування самого мовленнєвого акту поради. Переконливим обґрунтуванням виступає такий мовленнєвий акт, який характеризує розумність і раціональність інформації головної частини: Я знаю, що у вас гроші є, – всміхнулася Валька. – Сховайте, щоб не згубили! (В.Шевчук); А моя вам порада – сидіть у нас і не рипайтеся, вела своєї мама Катя. – Хліб у нас ще є, картопля і сіль. Не пропадемо (В.Захарченко); Валько, тікай, він тебе бить буде! Він сумашедчий, Валько, тікай! (В.Шевчук); Тікай звідси. Тут чекає смерть (Д.Білий); Скинь піджака: душно, Ядзя помітила його рух (В.Шевчук).


У цих структурах домінуючий директив відіграє вирішальну роль у формуванні іллокутивної сили висловлювання, тоді як допоміжний мовленнєвий акт інформує про ситуацію виголошення домінуючого директива, має непряму спонукальну функцію, виступаючи аргументом до головного, внаслідок чого збільшує шанси на успіх відповідного директива. Комунікативна структура таких висловлювань-порад характеризується взаємодією іллокутивних сил домінуючого та допоміжного мовленнєвих актів.


На основі наявності допоміжного мовленнєвого акту висловлювання із концептом "порада" можна поділити на види:


(1) прості директиви-поради: Давайте пошукаємо, несміливо радить Яринка (В.Земляк); А ось і він, Шагін, показує Сергій, натиснувши на гальма. – Іди представся. Скажи, що повернувся, і просись на мою машину (В.Земляк); А ти їдь так, як до війни їздив, спокійно порадив йому Андрій (П.Загребельний);


(2) складні директиви-поради, що пояснюються, обґрунтовуються додатково: Не треба боятися смерті, мовив з глибини храму Єремія. – Смертьце звільнення людини... (В.Шевчук); Молися, і він тебе збереже, а коли так, не покине тебе, козаче. І повернешся з Києва живий і здоровий (В.Шевчук).


У висновках узагальнено результати дослідження.


Директивний мовленнєвий акт є волевиявленням адресанта, спрямованим на виконання адресатом конкретної дії у майбутньому. Його провідною іллокутивною метою є спонукання адресата виконати дію чи змінити стан стосовно певних часових або локальних координат. Директив відрізняється від інших типів мовленнєвих актів за критеріями інтенції висловлювання, часової віднесеності, суб’єкта рекомендованої у висловлюванні дії, корисності спонукання для адресанта й адресата. Серед директивних мовленнєвих актів за інтенсивністю іллокутивної сили спонукання та стосунками між комунікантами виділяємо категоричні й некатегоричні висловлювання, за способом реалізації іллокутивної сили – прямі й непрямі директиви, за інтенцією висловлювання – власне директиви, де адресат спонукається до конкретної дії, і акти запитання – квеситиви, в яких реалізується спонукання до повідомлення адресатом певної інформації.


Порада – мовленнєвий акт, який, поряд з наказом, вимогою, застереженням, пропозицією, запрошенням, проханням і клопотанням, належить до директивного типу, комунікативна мета якого – спонукати адресата до виконання конкретної дії в майбутньому. Мовленнєвий акт із значенням поради є некатегоричним, "м'яким" директивом, основними прагматичними ознаками якого є незалежність адресата від адресанта та право вільного вибору адресатом виконання чи невиконання дії.


 Усі засоби реалізації волевиявлення у висловлюваннях із концептом "порада" поділяються на спеціалізовані й неспеціалізовані. Спеціалізованими засобами вираження спонукальності виступають форми імператива (2 особа однини й множини) та перформатив радити й відповідні іменники, які входять до структури конструкцій Моя вам порада / рада, У мене порада і служать показником іллокутивної сили висловлювання, чітко вказуючи на його функцію у спілкуванні. Неспеціалізованими засобами вираження волевиявлення виступають конструкції з формами кон’юнктива, які передають фактитивну ("непрохану") пораду – спонукання до дії, заборону її або зміну того чи іншого аспекту дії, яка відбувається в момент виголошення висловлювання. Конструкції з формами кон’юнктива вживаються для вираження поради лише тоді, коли у своїй структурі мають адресованість слухачеві. До периферії вираження волевиявлення у порадах в українській мові належать також інфінітивні конструкції з модальними модифікаторами потрібно, треба, (не)варто, слід, які позначають необхідність, бажаність, корисність виконання конкретної дії.


У порадах варіювання структурно-семантичних особливостей висловлювань зумовлюється специфікою репрезентації їх іллокутивного компонента (іллокутивного дієслова, антропокомпонентів), який може бути виражений як експліцитно, так і імпліцитно. З погляду повноти представлення комплекту антропокомпонентів серед порад виділяються: а) висловлювання з розгорнутою комплектною іллокутивною частиною (адресант і адресат експліцитні); б) висловлювання з розгорнутою не комплектною іллокутивною частиною (експліцитно виражений лише один учасник комунікації); в) висловлювання зі згорнутим іллокутивним компонентом (адресант і адресат імпліцитні).


У комунікативній ситуації поради для досягнення своєї мети – вплинути на партнера з комунікації – мовець може змінювати силу представлення комунікативної інтенції, що спричиняє модифікацію прагматичного значення в бік посилення чи послаблення категоричності волевиявлення. До модифікаторів прагматичного значення висловлювань-порад належать: одиниці лексичного рівня (різноманітні інтенсифікатори і квантифікатори предиката, модальні слова, звертання тощо), лексико-синтаксичні повтори, інверсія, фразеологізовані структури, а також транспозиція квеситива й констатива у директиви – висловлювання із прагматичним значенням поради. Модифікатори прагматичного значення можуть розміщуватися як в іллокутивній, так і в пропозиційній частині висловлювання поради.


Мовець для досягнення успішної реалізації висловлювання часто конструює мовленнєвий акт з двох частин: одна з них є власне спонукальною, директивною частиною, а друга – мотивуванням цього директива. При цьому мотивуюча частина завжди містить обґрунтування не фактів, названих у головній директивній частині, а обґрунтування самої поради. Головний мовленнєвий акт – це директив, який відіграє вирішальну роль у формуванні іллокутивної сили висловлювання, а допоміжний, маючи непряму спонукальну іллокутивну функцію, виступає аргументом до головного, збільшуючи цим шанси на успіх відповідного директива.


 


Для реалізації волевиявлення у мовленнєвих актах із прагматичним значенням поради мовець може використовувати синкретичні висловлювання, які містять комбінацію декількох іллокутивних сил. На основі співіснування кількох прагматичних значень в одному висловлюванні виділяємо такі різновиди порад: порада-застереження, порада-погроза, порада-докір, порада-прохання та порада-пропозиція. Кінцевим вирішальним фактором для визначення того чи іншого виду служить ситуація виголошення висловлювання. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины