СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ІДІОСТИЛІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА на матеріалі художньої прози

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ІДІОСТИЛІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА на матеріалі художньої прози
Альтернативное Название: СТРУКТУРА И СЕМАНТИКА сложного предложения В Идиостиле ЕВГЕНИЯ ГУЦАЛА на материале художественной прози
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, характеризуються матеріал і методи роботи, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації.


 


У першому розділі “Проблема складного речення в теоретичному мовознавстві” характеризуються концептуальні ідеї підходів до витлумачення поняття “складне речення” у науковій літературі. З’ясовуються структурні й семантичні ознаки організації складного речення; розглядаються теоретичні підходи українських і зарубіжних мовознавців до вивчення реченнєвої одиниці. Характеризуються визначальні формально-синтаксичні ознаки речення як основної синтаксичної одиниці, аналізуються теоретичні проблеми розмежування типів сполучникових і безсполучникових конструкцій, особливості їхньої структурної організації. Розглядаються концептуальні ідеї провідних напрямів семантичного синтаксису, основні поняття семантичної структури складного речення, специфіка видо-часової організації складних конструкцій.


У сучасному синтаксисі поняття “речення” витлумачують як багатоаспектну одиницю, що має структурний, семантичний і комунікативний рівні організації. За формально-синтаксичними і семантико-синтаксичними ознаками синтаксичну конструкцію характеризують як стабільну і визначену мовну одиницю.


Доведено, що формально-синтаксичну структуру складного речення формує категорія предикативності, яка визначає функціональну специфіку і являє собою його конститутивну ознаку. Предикативність формує предикативні частини, функціонує поряд з формально-синтаксичними категоріями підрядності, сурядності та недиференційованого синтаксичного зв’язку. Сполучникові й безсполучникові речення мають ряд формальних і семантичних ознак, які розмежовують їх на конструкції відкритої і закритої структури.


У складному реченні виявляють свою специфіку синтаксичні категорії аспектуальності, темпоральності й таксису. Аспектуально-таксисна семантика речення визначається характером поєднання форм виду дієслова з певним часовим планом.


Для українського синтаксису актуальним є вивчення значеннєвого аспекту речення з опорою на поняття семантико-синтаксичної структури та відношень. Складне речення витлумачують як поліпредикативну одиницю, що виражає характер і спосіб думки, спрямованої на відображення двох або більше ситуацій, містить предикатну (модально-часову) семантику; являє собою єдність кількох структурно-семантичних компонентів.


Семантичну структуру складного речення становлять семантика його структурної схеми та семантика предикативних частин і відношень між ними. Визначальними поняттями семантико-синтаксичної структури речення є категорія предикативності, предикації, предикатності, модальності й часу. Категорія предикації формує суб’єктно-предикатні відношення з додатковою правобічною валентністю, що на формально-синтаксичному рівні реалізуються в семантичних типах складнопідрядних речень. Предикатність виступає як показник семантико-синтаксичних відношень між предикативними компонентами складної конструкції. Як і просте речення, різні типи складних речень характеризуються також за модальністю та інтонацією, що виявляють складніші, порівняно з простим реченням, функції, виражаючи особливості зовнішньосинтаксичної організації сполучникових складносурядних, складнопідрядних і типів безсполучникових речень, а також внутрішньосинтаксичної організації поєднуваних предикативних частин у межах цілої конструкції.


 


У другому розділі “Структурна організація та семантика складносурядних, безсполучникових складносурядних речень, конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком у художніх творах Євгена Гуцала” розглядаються поняття “індивідуальний стиль”, “мова художньої літератури” з позицій текстоцентричного підходу до аналізу мовних явищ у художньому тексті, пропонуються результати вивчення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної, зокрема видо-часової, організації складносурядних і безсполучникових складних речень художньої прози Євгена Гуцала.


Вивчення мови художніх творів передбачає виявлення функціональної своєрідності мови художньої літератури упродовж умовних періодів, знання про історичні закономірності розвитку літературних стилів та з’ясування складної структурної єдності засобів і форм словесного вираження художнього задуму й розвитку індивідуального стилю митця. Аналізуючи навіть окремі аспекти індивідуального почерку письменника в тому чи іншому жанрі художньої літератури, дослідник виявляє мовну специфіку відбору й використання мовних засобів художнього відображення реальної дійсності. У цьому розумінні поняття “стиль” визначається не в літературознавчому або лінгвістичному трактуванні, а як принцип відбору письменником засобів мови і мовленнєвих побудов у певному жанрі художнього твору.


В українському мовознавстві здійснено цілу низку студій, у яких розкриваються особливості мовної майстерності письменників (І.К. Білодід, І.Є. Грицютенко, О.Ф. Дем’яненко, С.Я. Єрмоленко, П.С. Дудик, Г.М. Колесник, А.К. Мойсієнко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ, Н.М. Сологуб, З.Т. Франко та ін.).


Вибір шляхів і способу художнього відображення дійсності залежить не лише від обдарованості письменника, а й від прилучення його до актуальних суспільно-естетичних проблем свого народу. Євген Гуцало увійшов в художню літературу, коли процес десталінізації створив нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку української культури. Бурхливе, суперечливе, динамічне “хрущовське” десятиріччя підштовхнуло об’єктивно назрілий процес оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60-70-х роках у радянському суспільстві набуває поширення нова форма духовної опозиції – дисиденство (шістдесятництво), що проявилося в усіх сферах життя суспільства (в українській літературі – В. Стус, В. Симоненко, І. Дзюба, М. Вінграновський, І. Драч, Є. Гуцало та багато ін.). На чільне місце шістдесятники висували необхідність духовного і культурного відродження українського народу, зокрема, його національної самобутності, традицій, мови, правдивого висвітлення історичного минулого. Тому вивчення особливостей ідіостилю письменника має базуватися на вияві детермінованості мовних засобів з погляду системних параметрів та функціональної специфіки в організації тексту і вираженні авторського задуму. Саме на цих критеріях будується дослідження різних типів складних речень у прозових текстах Євгена Гуцала. Письменник увійшов в українську літературу як один із перших шістдесятників, що творив правду про людину. Він є автором лірико-психологічної прози, зосередженим не просто на внутрішньому світі особистості, а на всіх його відтінках і нюансах, талановитим пейзажистом, що тонко відчував переміни в природі. Поступовий розвиток письменника від 60-х до 80-х років призвів до формування своєрідного “гуцалівського” оповідання, виникнення якого в українській літературі – унікальне.


Аналіз сполучникових і безсполучникових складносурядних речень письменника дозволив виявити 36,5 % синтаксичних одиниць, творення яких протягом умовних періодів характеризується поступовим розвитком (найбільшу кількість конструкцій виявлено у творах 80-х років).


Вивчення речень у плані наявності / відсутності в їхній структурі сурядних сполучних засобів показало, що автор надав перевагу сполучниковим складносурядним конструкціям – 27,2 %: 1. Прокіп відповів, але я не почув, 2. Вона сварилась на Горішнього, як на рівного, а він винувато вислуховував її справедливі докори. Кількість речень, в яких сурядність не виражена за допомогою сполучного засобу, становить 9,3 %: 1. Олена бахкає по соняшниках, зернята цідяться з шумливим випорском, 2. Язики полум’я жваво зринали догори, од них линув сухий пах.


У творенні сполучникових складносурядних синтаксичних одиниць протягом 60-80-х років творчості простежується певний розвиток, зумовлений різними чинниками, насамперед жанровою тематикою творів. Для Євгена Гуцала характерною ознакою є переважання сполучникових речень в оповіданнях, у яких у монологічний текст вплетено діалоги, невласне пряму мову тощо, і безсполучникових – у пейзажних описах.


На основі формальної організації та семантичних відношень між предикативними частинами складносурядного речення розрізняють дві групи складносурядних конструкцій: речення відкритої та закритої структури.


У складносурядних реченнях відкритої структури – 14,2 % – визначальними є синтаксичні одиниці з семантико-синтаксичними відношеннями одночасності й послідовності виконання дій – 10 %: 1. – ..! – І вона червоніла все дужче, і сльози виступили на очах; 2. На обличчі тремтить блідий туман болісної усмішки, й випиті уста тремтять болісно.


Формальними показниками синтаксичного зв’язку і семантичних відношень у реченнях єднального типу є асемантичні сполучники і, й, та (і); Стрижневим виступає сполучник і – 9,1 %, що вказує на семантичну подібність предикативних частин, одночасність, послідовність реалізації дії, виконує в реченні функцію поєднання: 1. Яскраві мальви цвіли по обійстях та по узбіччю дороги, і їхні гарячі пелюстки нагадували дівочі щоки; 2. А сонце лляло у проскороджений ґрунт струмки розбухлого тепла, і воно скроплювало насіння. Складносурядні речення відкритої структури в художній прозі Євгена Гуцала домінують у текстах 80-х років.


Сполучникові складносурядні конструкції закритої структури становлять 13 %. Автор віддає перевагу складносурядним реченням протиставного типу – 10,5 %, що вказують на контрастний зміст сурядних частин, орієнтовані на відображення невідповідностей між діями, процесами або станами: 1. Горів його човен, а він безтямно грав на гармошці; 2. Меланка щось прошепотіла, але ніхто нічого не почув.


З-поміж використаних протиставних сполучників домінує сполучник а – 8 % , що є носієм протиставно-обмежувальних семантико-синтаксичних відношень: 1. – Ви сидіть, а я вас дожену; 2. Розчереплене чорної глини горня лежало нахильці в ямі, а в горняті й побіля нього на жовтій глині розсипались кружальця монет. Підрахунки кількості реалізованих конструкцій закритої структури в умовних періодах творчості дозволили виявити, що їхнє загальне кількісне використання характеризується нерівномірністю з домінантою у текстах останнього періоду.


Аналіз видо-часової організації складносурядних речень художньої прози Євгена Гуцала дозволив встановити, що типовими є таксисні відношення одночасного перебігу дії – 17 %, видові форми недоконаного виду (аспектуальна семантика тривалого перебігу дії з її поступовим розгортанням у момент мовлення) – 10 % конструкцій: 1. Баба сиділа на лежанці, а теля стояло в кутку; 2. У цих  зелених  та ясних сутінках співають птахи й пахнуть квіт; 3. – Вони всі по хатах висиджуватимуться, а ми за них на сонці пектимемось?.


Сферу таксисних відношень у 2,5 % складносурядних реченнях письменника додатково реалізовано формами другорядної предикації. Визначальними – 1,3 % – є конструкції з дієприслівниковими зворотами теперішнього часу: 1. Мати всміхнулась радо, а батько, ступаючи слідом за сином, спіткнувся раз і вдруге на рівному місці ...; 2. За якийсь день-другий спалене нічними й ранковими заморозками листя облетіло, й горобина роздяглась наголо, тьмаво поблискуючи гіллям.


Безсполучникових речень у прозових творах Євгена Гуцала виявлено 20,8 %. Конструкції з недиференційованим синтаксичним зв’язком становлять 9,5 % синтаксичних одиниць. Домінантними в їхніх межах є семантико-синтаксичні відношення причини – 2,3 % і наслідку – 2,1 %: 1. Федір звівся, він був ладен іти цієї ж миті; 2. – Неси в інше місце, не хочу я твоєї риби; 3. Мати дмухнула на лампу – промені вмерли.


Безсполучникові складносурядні речення функціонально близькі до складносурядних конструкцій, між предикативним компонентами яких виражаються єднальні відношення. У художній прозі письменника речень цього типу виявлено 9,3 %: 1. Вечоріло, в садку снувалася синя прохолода; 2. Тут якраз нікого не було, кавуни байдуже вигрівались під серпневим сонцем; 3. Під місяцем спали Веселі Терни, хати вві сні порозплющували  невидющі вікна. Їхнім уведенням у текст досягається ефект нерозривності компонентів, необхідних у художньому полотні для змалювання подій і явищ, наприклад: Ніч біла, місячна. Де-не-де білими сніговими вогниками переблискували зірки, але їх було мало, і світло їхнє здавалося сліпим і німим у повені місячного сяйва. На узбіччі горбилася верба, по її гіллю збігав безшелесним потоком примарний блиск. Я підійшов до неї, зірвав листок, і, коли підносив до вуст, щоб відчути смак молодої гіркоти, то на довгастому листку тремтіло довгасте сиве сяяння.


В аналізованих текстах виявлено незначну кількість – 2 % речень, у яких об’єктні семантико-синтаксичні відношення виражені безсполучниково – засобом інтонації: Уяви собі: по Хрещатику ходять люди в білому.


Упродовж умовних періодів творчості загальна кількість безсполучникових конструкцій збільшується на 1,2 і 2,2 відсотків.


Вивчення видо-часової організації безсполучникових речень дозволило встановити, що домінантними аспектуально-таксисними відношеннями є відношення одночасного – 12,5 %, тривалого – 7 %  розгортання дії: 1. Він знову жартував, про це говорили очі; 2. Перемовляються наді мною зелені листки, до слуху долітає смирна розмова; 3. ... Йтиме Богдан Іванович додому через те село, жалібно буде порипувати у нього під валянками колючий сніг.


Типовою формою залежного таксису є дієприслівниковий зворот теперішнього часу – 0,9 % синтаксичних одиниць: 1. Тиша  стояла в лузі, тільки сюрчали коники, заповнюючи її потерухою кістлявих звуків; 2. Де-не-де стовбичили соняшники, на широкі криси їхніх сірих капелюхів сідали горобці, вилущуючи насіння....


Для безсполучникових складносурядних речень і конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком, які вказують на одночасне або неодночасне розгортання дії, характерний непослідовний, неоднорідний розвиток упродовж умовних періодів. За ознаками видо-часової організації найбільшу кількість безсполучникових речень зазначених типів виявлено у текстах 80-х років.


 


У третьому розділі “Потенціал складнопідрядних речень у прозових творах Євгена Гуцала” з’ясовуються структурні й семантичні особливості типів складнопідрядних речень письменника.


У художній прозі Євгена Гуцала більшість – 52 % – становлять сполучникові складнопідрядні речення, реалізація яких протягом умовних періодів характеризується неоднорідним розвитком із переважанням конструкцій у текстах 80-х років: 1. – То баба Соломка сказали, щоб і ви прийшли попрощатись; 2. Я дивився вслід, поки машина й зовсім зникла в далечині; 3. Чоловіки, котрі здибаються по дорозі чи по обійстях трапляються, проводжають гінку постать Чечета довгими, задумливими поглядами.


У процесі аналізу складнопідрядних конструкцій, визначення ієрархії їхніх типів з урахуванням співвіднесеності підрядної та головної частин окреслено детермінантні і прислівні типи, визначено їхні головні ознаки і семантичні класи.


Прислівний тип становить 30 %, решта – 22 % – речення з детермінантними підрядними частинами. У межах прислівних складнопідрядних конструкцій визначальними є речення означального типу – 18 %, меншу кількість становлять синтаксичні одиниці зі з’ясувальною підрядною частиною – 11,5 %, обмежено Євген Гуцало використав займенниково-співвідносний тип – 2,2 % синтаксичних одиниць: 1. Ходять чутки, що ви навідувались у Кривошиї; 2. У розпачі грибок маслючок подумав, що зараз ось серце його зупиниться; 3. Тільки ж любить вона відвідувати тих, у кого є діти.


Визначальними структурно-семантичними типами складнопідрядних речень детермінантного типу є конструкції причини – 6 %, часу – 5 %, умови – 3 % синтаксичних одиниць.


Типовим сполучним засобом причини є сполучник бо: 1. Те, либонь, дуже сподобалося дядькові, бо він зареготав; 2. Піч, певно, вже добре нагнітилась, бо мати позгортала вугляки та жар із черені до самих челюстин.


У складнопідрядних реченнях часу домінантними є сполучник і сполучне слово коли, що вказують на одночасність виконуваних дій у головному й підрядному компонентах: 1. Коли Вільгота впорувався зі своїм супротивником, тоді на круг випихали діда Катеринку; 2. Діти саме поприходити зі школи, коли я в хаті розмовляв з їхньою матір’ю.


Складнопідрядні речення умови оформляє велика кількість сполучних засобів, які властиві для розмовного стилю. Характеристика їхніх значеннєвих відтінків на позначення реальної та ірреальної умови дозволила встановити, що Євген Гуцало надавав перевагу сполучному засобу реальної умови коли: 1. Коли вже Балко не зуміє по-розумному повернути, то хто ж зуміє?; 2. Та й нащо згадувати, коли під вербою сидить жінка з дітьми?.


У художній прозі письменника виявлено 18 % означальних складнопідрядних речень, оформлених за допомогою асемантичних сполучників і сполучних слів.


Типовими сполучними засобами є сполучні слова – 16,66 %, обмежено використав Євген Гуцало складнопідрядні речення означального типу з асемантичними сполучниками – 1,34 %. Така кількісна домінанта зумовлена, на нашу думку, прагненням автора до інформаційної повноти, структурної та семантичної завершеності складного речення. Визначальним сполучним засобом у реченнях зазначеного типу є сполучне слово який (яка, яке, які) – 9 % речень, що виконує роль підмета: 1. Ми пливемо по блакиті, яка затонула далечезно внизу; 2. І не без посміху вимкнув радіо, яке озвалося утробним басом співака.


Типовим є використання сполучного слова що – 6,7 % синтаксичних одиниць. Пов’язуючи головну частину з підрядною, що у формі називного відмінка виконує роль підмета, непрямо виражає семантику уподібнення, якісної характеристики: 1. З мотком дроту він перевальцем подався до свіжообструганого, білого стовпа, що капловухо порозставляв коричневі ізолятори; 2. По греблі, що світиться брилами вапняку та чорніє жужелицею, котять автомобілі, вози, велосипеди.


Аналіз семантики опорних іменників у складнопідрядних синтаксичних одиницях означального типу дозволив встановити, що Євген Гуцало надавав перевагу опорним субстантивам на позначення предметів загальної семантики – 17 % конструкцій, що формують загальний значеннєвий фон речення. Їхня домінанта над іншими лексико-граматичними розрядами цілком узгоджується з авторською настановою – відображати реалії життя людини через призму їх почуттів і відчуттів, емоцій: 1. Староста дивився в небо, на хмари, що густою повстю нависли над селом; 2. Була в темно-синьому святковому костюмі, який зодягала тільки на районні конференції та на великі свята.


Речень з опорним іменником, що є конкретною назвою предмета, зафіксовано до 15 %, наприклад: 1. Був він у широкій полотняній сорочці, що кострубато потріскувала; 2. А собака біг стежкою поміж пшеницею, яку вже не сьогодні-завтра треба було косити.


Субстантиви на позначення істот є складовою частиною ширшого за обсягом лексико-граматичного розряду іменників з семантикою конкретності. В аналізованих текстах складнопідрядних конструкцій з пояснюваним опорним іменником, що називають істот, виявлено значну кількість – 18 %. Це можуть бути назви людей – 12 %: 1. Таким голосом могла говорити жінка, яка вмістила в собі доброту всього світу; 2. Він пильно дивився на галяву, на людей, які непорушно стояли на ній. – чи назви інших істот – 6 %: 1. Заворожений Сергійко у панамці-шестиклінці сам був схожий на жабку, що розсілась на березі.


У художній прозі Євгена Гуцала виявлено 11,5 % складнопідрядних речень з’ясувального типу. Для оформлення в них синтаксичного зв’язку автор використав переважно асемантичні сполучники – 9,6 %. Речень з асемантичними сполучними словами виявлено меншу кількість  – 1,9 % синтаксичних одиниць.


Домінантним асемантичним сполучником у складнопідрядних конструкціях зі з’ясувальною підрядною частиною є стилістично нейтральний сполучник що – 6,7 %: 1. Він усе ще не вірив,  що вона ось так і не послухається; 2. – Баба Степанида каже, що вони могли повтікати в безпечнішу схованку.


Стрижневими асемантичними сполучними словами виступають що – 0,8% і який – 0,4 %: 1. – Ось поглянь лише, що я купила для твоєї матері; 2. Ти ж бачиш, який він... .


Аналіз семантичного аспекту складнопідрядних речень з’ясувального типу дозволив встановити, що визначальними є конструкції з опорним дієсловом-предикатом головної частини на позначення мислення – 2,62 %, мовлення – 2,2 % і внутрішнього стану особи – 2,1 %.


Семантика мислення вказує на розумову діяльність особи, розкриває її внутрішні психічні процеси, результатом яких є формування і становлення думки, позиції персонажа щодо тієї чи іншої події: 1. Усі знають, що по ночах Кирик спить мало; 2. – А пригадуєш, Гордію, як у перервах між смертельними боями ти мріяв про онуків?


Поширеність предикатів мовлення є закономірною, оскільки вони реалізують семантику внутрішніх процесів мислення, роздумів, бажань: 1. “Капшук” розповідав, що тепер він з матір’ю житиме не один; 2. Голос із репродуктора оголосив, що швидкий поїзд такий-то прибуває на станцію.


З’ясувальні складнопідрядні речення з семантикою внутрішнього стану особи вносять у текст елементи психологізму, є містким стилістичним засобом творення художніх образів, розкриття їх внутрішніх емоцій і переживань: 1. Меланка відчувала, що той жар починає пекти її тіло; 2. Сусіди звикли, що Марфа роздає насіння квітів.


У системі складних речень з прислівними підрядними частинами периферійне місце займають безсполучникові складнопідрядні конструкції, структурні і семантичні особливості яких дозволяють співвідносити їх зі сполучниковими складнопідрядними реченнями з’ясувального типу. У підході до стилістичної співвіднесеності безсполучникових складних речень і складнопідрядних конструкцій з’ясувального типу є своя логіка. Ці речення мають спільні риси, виявляють здатність до трансформації. Обидва граматичні типи структуруються на основі опорних дієслів препозитивної частини, які мають значення мовлення, думки, волевиявлення тощо. Відмінні вони за наявністю / відсутністю сполучника та за інтонацією.


У прозових художніх творах Євгена Гуцала виявлено 2 % безсполучникових складнопідрядних речень, в яких друга предикативна частина валентно зумовлена і залежить від опорного слова головної частини. Це зумовлює встановлення об’єктних (з’ясувальних) відношень. Відсутність сполучних засобів синтаксичного зв’язку між предикативними компонентами безсполучникового речення увиразнюється інтонаційним оформленням конструкції. У процесі творення письменник використав конструкції переважно з опорними дієсловами зі значенням мислення, сприймання і відчуття – по 0,7 % речень: 1. – Я з двору оце побачила – яму вирито під комору; 2. Думаєте, його люди хотіли відпускати?.


В аналізованих текстах було виявлено 2,2 % складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу. Вивчення їхньої структурної і семантичної організації дозволило виокремити займенниково-співвідносні синтаксичні одиниці симетричної і несиметричної будови.


Аналіз формально-синтаксичної організації займенниково-співвідносних конструкцій симетричної структури дозволив виявити домінантний тип речень з адвербіальними семантико-синтаксичними відношеннями – 0,47 %, типовим показником синтаксичного зв’язку і семантичних відношень в яких є сполучна скріпа так ...як – 0,4 % конструкцій: 1. Й зненацька ним знову стало колотити інвалідському возику так, як іще зовсім недавно колотило в полі за садком тітки Меланки; 2. – Я все зроблю так, як ти хочеш. Речень субстанціального типу на позначення особи чи живої істоти в конструкціях симетричної будови реалізовано меншою мірою (0,3 %), типовою сполучною скріпою є той (та, те, ті) ... хто.: – Ти кажеш на тих людей, на кого й подумати трудно. Складнопідрядних речень займенниково-співвідносного типу з означальною семантикою в художній прозі Євгена Гуцала виявлено мало (0,13 %).


Конструкцій займенниково-співвідносного типу несиметричної будови виявлено 1,35 % синтаксичних одиниць. Вони виражають переважно адвербіальні відношення. Стрижневим сполучним засобом виявлено поєднання співвідносного слова так у головній частині, яке виражає значення міри або ступеня вияву дії, та асемантичного сполучника що – у підрядній – 1,2 % конструкцій: 1. І зареготав так лунко, що кури злякано закудкудакали на причілку; 2. Мабуть, саме спогад про запічок так розжалобив, що в сухому голосі забриніли сльози.


Аналіз видо-часової організації сполучникових і безсполучникових складнопідрядних речень дозволив встановити, що продуктивними є конструкції з аспектуально-таксисним значенням одночасного – 32,2 %, тривалого – 19 % перебігу дії: 1. – Місяць так світить, що я бачу далеко-далеко; 2. Слухали ніч, що пахла віниччям і коноплями, цвітом духмяної матіоли; 3. – Погано тобі на світі житиметься, бо й твої діти тебе не шануватимуть.


Визначальними формами другорядної предикації є форми дієприслівникових зворотів теперішнього – 2,6 % і минулого – 2 % часів: 1. Карпо Окипняк збирався з думками, заглядаючи своїм поглядом у минувшину, що стояла в пам’яті примарним, смутним видивом; 2. З кожною хвилиною вони наближалися, порушуючи таємничість того окремішного світу, у якому ми тільки-но жили; 3. Через якийсь час, не змирившись із поразкою, молода блондинка знову опинилась у центрі уваги цікавого натовпу, що оточив майданчик; 4. Голова сільради Федір Дмитрович Озерянський одного ранку нітрохи не здивувався, побачивши, як поріг його кабінету переступив Кирик.


Загальне творення письменником сполучникових складнопідрядних речень упродовж умовних періодів творчості характеризується неоднорідним розвитком із домінантою у текстах останнього періоду.


 


У Висновках подаються основні результати проведеного дослідження.


В українському синтаксисі поширеним є підхід, згідно з яким складне речення витлумачують як багатоаспектну одиницю, що має, зокрема, формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну організацію. Формально-синтаксичними ознаками складної конструкції є категорії предикативності, сурядності, підрядності й недиференційованого синтаксичного зв’язку. Вивчення значеннєвого аспекту складного речення спирається на поняття семантико-синтаксичної структури та відношень. Визначальними ознаками семантико-синтаксичної структури є категорії предикативності, предикації, предикатності, модальності й часу.


Вивчення синтаксичної структури складних речень в ідіостилі письменника спрямовано на з’ясування синтаксичної семантики цих конструкцій і зумовленості їх використання. Стандартизовані (нормативні) схеми сполучникових складносурядних, складнопідрядних речень, безсполучникових складносурядних, складнопідрядних і конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком у художній прозі Євгена Гуцала дістали незначну трансформацію за рахунок уведення уснорозмовних елементів. Основними об’єктами дослідження синтаксичних конструкцій складних речень стали їх семантичні і статистичні характеристики.


Для складного (двокомпонентного) реченнєтворення Євгена Гуцала типовими є конструкції складнопідрядних (52 %) та складносурядних (27,2 %) сполучникових речень, безсполучникові конструкції становлять 20,8 %. Підрахунки використаних складних синтаксичних одиниць засвідчують дотримання письменником норм української мови щодо функціонування і поширеності складних речень мінімальної структури. Виявлено динаміку вживання складних (двокомпонентних) конструкцій протягом умовних періодів творчості.


У використанні сполучникових складносурядних речень митець віддає перевагу конструкціям із єднальними (13,7 %), протиставними (10,5 %) й зіставними (2,2 %) семантико-синтаксичними відношеннями. Домінанту вираження цих відношень становлять єднальний сполучник і, протиставний а, зіставний а, що створюють особливу симетричність художньої оповіді, легкість, прозорість і витонченість викладу думки. У художній прозі Євгена Гуцала переважають складносурядні речення відкритої структури, використання яких протягом умовних періодів творчості характеризується поступовим розвитком. Складносурядних речень закритої структури виявлено меншу кількість, їхня реалізація протягом умовних періодів творчості нерівномірна; переважають конструкції з протиставними семантико-синтаксичними відношеннями. У цілому використання автором сполучникових складносурядних речень характеризується поступовим зростанням їхньої кількості з домінантою у текстах 80-х років.


Специфікою видо-часової організації складносурядних синтаксичних одиниць письменника є переважання речень із семантикою одночасного тривалого перебігу дії. Типовими є конструкції, ускладнені дієприслівниковими зворотами зі значенням теперішнього часу. Реченнєтворення письменника упродовж умовних періодів творчості характеризується неоднорідним розвитком із кількісною домінантою розглядуваних синтаксичних одиниць у текстах останнього періоду.


Кількість зафіксованих безсполучникових речень (20,8 %) свідчить про використання автором засобів розмовного стилю, оскільки експресивність і динамізм безсполучникових синтаксичних одиниць дозволяє відтворювати багатоманітні зв’язки й залежність між явищами реального світу. У безсполучникових реченнях переважають конструкції з недиференційованим синтаксичним зв’язком (9,5 %) із семантико-синтаксичним відношеннями наслідку й причини. Поширеними є безсполучникові складносурядні речення (9,3 %). Безсполучникових складнопідрядних конструкцій, співвіднесених зі сполучниковими складнопідрядними з’ясувального типу, виявлено незначну кількість – 2 %. Використання письменником зазначених типів безсполучникових синтаксичних одиниць вносить у художню оповідь динамізм і експресивність розмовного мовлення.


Видо-часова організація безсполучникових складносурядних речень і конструкцій із недиференційованим синтаксичним зв’язком має таку специфіку: визначальними є конструкції з аспектуально-таксисними відношеннями одночасного тривалого розгортання дії між предикативними частинами. Форми залежного таксису реалізовано в незначній кількості речень; типовою формою другорядної предикації є дієприслівникові звороти теперішнього часу.


Загальний процес творення письменником безсполучникових конструкцій характеризується неоднорідним розвитком з яскраво вираженою домінантою у текстах 80-х років.


У художній прозі Євгена Гуцала найбільшу кількість становлять сполучникові складнопідрядні речення – 52 %. Ці конструкції чітко розмежовують, диференціюють висловлені думки, урізноманітнюють художнє мовлення, відвертають двозначність і насиченість, забезпечують високу культуру вислову.


За характером співвідношення підрядної і головної частин виявлено 30 % конструкцій прислівного і 22 % детермінантного типу. В межах прислівних речень більшість – приіменниково-означальні – 18 %, синтаксичних одиниць з’ясувального типу – 11,5 %, займенниково-співвідносних речень – 2,2 %.


У складнопідрядних реченнях із детермінантними підрядними частинами домінують семантико-синтаксичні відношення причини (6,07 %), часу (5 %), умови (3 %). Найуживанішими сполучними засобами є сполучник причини бо, сполучник і сполучне слово на позначення часу коли, сполучник реальної умови коли. У складнопідрядних (двокомпонентних) реченнях письменника не виявлено конструкцій із семантико-синтаксичними відношеннями місця й супровідності.


У структурній організації складнопідрядних приіменниково-означальних речень автор віддає перевагу сполучним словам який, що, котрий, меншою мірою – сполучному слову чий і сполучнику що. Семантичною ознакою цих речень є домінування в них опорних іменників з узагальненим значенням (17 % речень), назвою істоти (18 %). 15 % складають речення, в яких опорним словом виступає іменник з конкретним значенням.


Аналіз структурно-семантичної організації складнопідрядних речень з’ясувального типу в прозових художніх творах Євгена Гуцала дав змогу встановити, що визначальним сполучним засобом є асемантичний сполучник що, меншою мірою вжито сполучники як і щоб. Асемантичні сполучні слова – нетипові засоби для таких речень. Семантичною специфікою з’ясувальних складнопідрядних синтаксичних одиниць автора є домінування в них опорних дієслів-предикатів на позначення мислення (2,62 %), мовлення (2,2 %) і внутрішнього стану особи (2,1 %). Ці семантичні типи вносять у текст елементи психологізму, зумовлюють його глибоку інформативну насиченість. Конструкцій з опорними словами, що виражають семантику руху в просторі, ставлення особи до іншої особи, зафіксовано обмежену кількість.


У незначній кількості – 2 % конструкцій – виявлено складнопідрядні речення з’ясувального типу, співвіднесені з безсполучниковими складнопідрядними конструкціями. Їхня стилістична вага зумовлена більш виразною інтонацією, що дозволяє передати емоційно-експресивну семантику висловлення.


Складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу в художній прозі письменника є досить продуктивним типом – 2,2 %. Визначальні в межах таких речень є конструкції несиметричної структури з адвербіальною семантикою (1,33%), оформлені поєднанням співвідносного і сполучного слів так ... що, стільки ... що, так ... наче. Семантика співвідносного слова так передбачає формування в підрядній частині якісної характеристики – способу дії, міри або ступеня її вияву.


Меншу кількість становлять займенниково-співвідносні речення симетричної структури (0,85 %). Домінантними є конструкції з адвербіальною семантикою (0,47 %), частини яких поєднуються скріпою так... як.


Видо-часовій семантиці сполучникових і безсполучникових складнопідрядних речень художньої прози Євгена Гуцала притаманне вираження одночасності виконуваних дій з поступовим її розгортанням, відсутність чіткої межі завершеності процесу. Письменник обмежено використав складні конструкції з формами залежного таксису. Основними формами його вираження є дієприслівникові звороти теперішнього часу.


Загальне видо-часове реченнєтворення автора характеризується кількісним зростанням сполучникових і безсполучникових складнопідрядних конструкцій одночасно з аспектуально-таксисними особливостями їх вираження у творах 80-х років, що зумовлено, насамперед, зверненням до ширшої тематики, яка вимагає урізноманітнення таких формальних синтаксичних засобів, як складне речення.


 


Художній текст як продукт діяльності Євгена Гуцала вибудувано на наявних у мові засобах з урахуванням їхнього потенціалу. Використання кількісних характеристик складних сполучникових і безсполучникових речень у художній прозі Євгена Гуцала дозволило уточнити особливості відбору цих конструкцій та функціонування їх у текстах. Висока частотність одних синтаксичних одиниць і низька інших зумовлюється літературно-нормативними правилами, жанровою специфікою тексту, тематикою творів, мовновиразовими уподобаннями письменника та ін. Спроба аналізу структурних характеристик тексту, доповненого кількісними даними, дозволяє виявити загальну картину функціональних особливостей синтаксичних побудов в ідіостилі Євгена Гуцала, що в перспективі може дістати продовження на основі дослідження мовних засобів інших письменників-прозаїків.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины