СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТНИМИ СТІЙКИМИ ДІЄСЛІВНО-ІМЕННИМИ СПОЛУКАМИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ : Семантико-синтаксическая структура предложений с предикатно устойчивыми глагольно-существительными соединениями В СОВРЕМЕННОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ

Краткое содержание

У вступі розкрито стан вивчення наукової проблеми у сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – “СТІЙКА ДІЄСЛІВНО-ІМЕННА СПОЛУКА ЯК ЛІНГВІСТИЧНА КАТЕГОРІЯ” – здійснено спробу визначити лінгвістичний статус стійкої дієслівно-іменної сполуки (далі – СДІС), розглянуто її семантичну структуру, комбінаторні властивості та синоніміку. Поряд із обґрунтуванням поділу неоднослівних номінацій на семантичні типи подано порівняльну характеристику їх виражального потенціалу у зіставленні з однослівними дієслівними еквівалентами.

Стійкі дієслівно-іменні сполуки – це лексико-граматичні аналітичні одиниці вторинної номінації, що є неоднослівними найменуваннями дії, стану, процесу чи якості й складаються з дієслівного компонента з переосмисленим первинним значенням та іменникового компонента, що несе основне смислове навантаження.

Відповідаючи розвиткові аналітизму індоєвропейських мов, складні номінації дієслівного типу створюються внаслідок розходження між потребами мови у вираженні процесуальної семантики у сфері непростежуваних (абстрактних) реалій та її обмеженими словотвірними потенціями.

Цілісність переданого СДІС номінативного значення досягається завдяки органічному (взаємодоповнюючому) поєднанню її конституентів, що супроводжується перерозподілом функціонально-смислового навантаження між ними. Зазнаючи часткової втрати власного реально-речового змісту, дієслівний компонент (“вербалізатор” за У. Вайнрайхом чи “предикатор” в термінології Н.Д. Арутюнової) як носій категорійного значення дієслівності виконує функції граматичного центру сполуки. Номінативну значущість і лексичну конкретність вона отримує завдяки іменниковій складовій, що формує її семантичне ядро.

Співвіднесеність складних найменувань дієслівного типу на денотативному рівні з єдиною поняттєвою одиницею ставить їх в один ряд з дієсловами та дає змогу ідентифікувати відношення функціональної еквівалентності між цими двома різновидами цілісних номінативних одиниць у системі засобів позначення сучасної української мови.

Маючи повний набір притаманних дієсловам властивостей та функцій, СДІС можуть вступати з ними у синонімічні відношення. При цьому співвідношення між зазначеними одиницями має різний характер, що зумовлено неоднорідною словотвірною похідністю іменникового компонента сполуки. Наявність спільнокореневого відповідника СДІС можлива лише за умови його етимологічної спорідненості з семантично опорним конституентом складного дієслова: давати пояснення – пояснювати, давати згоду – погоджуватися, проводити агітацію – агітувати, чинити підкуп – підкуповувати, здійснювати нагляд – наглядати, досягти домовленості – домовитися, вносити пропозицію – пропонувати, робити обшук – обшукувати, вкривати ганьбою – ганьбити, робити прогноз – прогнозувати, чинити перешкоди – перешкоджати тощо. Внаслідок транспонування в дієслівну одиницю онтологічно непохідних предикатних іменників та деад’єктивів абстрагованої семантики новоутворені сполуки або слугують єдиним засобом позначення реалій позамовної дійсності (давати приклад, виправдовувати сподівання, ставити / побити рекорд, віддавати перевагу, входити в азарт, викликати гордість, наражати на небезпеку, зберігати / витримувати дистанцію, чинити беззаконня, надавати слово, чинити самосуд, завдавати збитків, користуватися нагодою, порушувати тему, потрапляти в немилість, розвіювати сумніви, набирати чинності, складати повноваження, виходити з-під контролю тощо), або складають синонімічну пару наявним у системі мови різнокореневим однослівним відповідникам (брати приклад – наслідувати, наносити візит – відвідувати, піддавати тортурам – мучити, укладати угоду – домовлятися, вживати заходів – діяти тощо).

Проведене дослідження не підтвердило тезу про дублетний характер аналізованих сполук щодо існуючих у мові спільнокореневих дієслів-еквівалентів, оскільки СДІС є аналітичними не лише за формою, а й за додатковими можливостями свого семантичного наповнення.

Завдяки неповній втраті дієслівним компонентом власної предметної семантики загальне значення сполуки може ускладнюватися додатковими семантико-граматичними та експресивно-стилістичними відтінками. Так, дієслово у складі СДІС дає змогу: 1) передавати вичерпну якісно-кількісну характеристику позначуваної дії, процесу чи стану шляхом експлікації характеру їх протікання у плані інтенсивності чи повноти охоплення (кидати докір, грузнути у боргах, обливатися потом, поринути у роботу, обпікати / свердлити поглядом, занурюватися в роздуми, метатися в здогадах, вмирати зі сміху, згорати від сорому, оточити увагою тощо); 2) позначати різні моменти протікання вираженої іменником дії (початок (заводити розмову, зав’язувати стосунки, зав’язувати листування, вступати в полеміку, переходити в наступ, входити у вжиток, входити в моду, ставати на захист тощо), тривалість / продовження (вести бесіду, вести полеміку, підтримувати листування, розгортати наступ тощо) чи завершення (поривати знайомство, розривати стосунки, виходити з моди, припиняти полеміку тощо)); 3) експлікувати багатократність, повторюваність дії чи її дискретність (сипати жартами – кинути жарт, сипати звинуваченнями – кинути звинувачення); 4) диференціювати доконаність чи недоконаність позначуваної іменниковим конституентом акції (брати приклад – взяти приклад, висувати / ставити вимогу – висунути / поставити вимогу, піддавати бомбардуванню – піддати бомбардуванню); 5) виявляти можливість, готовність, схильність суб’єкта до виконання вираженої іменником дії чи перебування його у певному стані (йти на ризик, йти на таран, доводити до завершення, піддавати сумніву, зберігати мовчання, зберігати спокій, брати під охорону, брати шефство, брати відповідальність, обходити мовчанням, завойовувати довіру, завойовувати симпатію); 6) диференціювати віднесеність дії до суб’єкта та її спрямованості на об’єкт (завдавати – зазнавати збитків, втрат, краху; піддавати критиці – зазнавати критики; покладати відповідальність – нести відповідальність; давати позику – брати позику; виводити з ладу, рівноваги – виходити з ладу, рівноваги; давати притулок – знаходити притулок тощо); 7) визначити контексти використання СДІС, їх різну суб’єктно-об’єктну сполучуваність (надавати спростування (про особу) і слугувати спростуванням (про предмет);  брати під арешт кого та накладати арешт на що та ін.); 8) визначити  сферу використання складних дієслів, їх закріпленням за певним стилем мовлення (мати мрію (нейтр.) – пестити мрію (книжн., уроч.), мати успіх (нейтр.) – увінчуватися успіхом (книжн., уроч.), давати життя (нейтр.) – дарувати життя (книжн., уроч.), дати ляпаса (нейтр.) – заліпити ляпаса (розм.), виносити догану (нейтр.) – вліпити догану (розм.), зіпсувати репутацію (нейтр.) – підмочити репутацію (розм.) тощо).

Іменник як семантично опорний конституент СДІС відкриває можливості стильової диференціації складних дієслівних номінацій, спеціалізації їх значення, а також вираження семантики модальності.

Аналітизм будови досліджуваних сполук зумовив специфіку їх синтагматичних властивостей, що знаходить вияв, зокрема, у можливості поширення їх семантично верховного члена компонентом означального характеру з метою уточнення та конкретизації позначуваної предикативної ознаки та експлікації її відповідної якісної оцінки: робити офіційну заяву, дати гарну відповідь, вживати заходів безпеки, проводити перший експеримент, здійснювати свою помсту, мати право скаржитися тощо. У низці випадків конкретизація виражених СДІС дії, стану, процесу чи якості атрибутом (морфологічним чи синтаксичним) є єдино можливим засобом адекватного відображення ситуації позамовної дійсності, що пов’язано з обмеженою словотвірною похідністю прислівників: мати ритуальне значення, справляти захисну дію, робити семний аналіз, надавати медичну допомогу, мати лікувальну дію, надавати правовий захист, мати вирішальний вплив, нести кримінальну відповідальність, кидати бойовий клич тощо.

Однією з диференційних ознак складних найменувань дієслівного типу є їх здатність до абсолютивного вживання, що компенсує відсутність такої можливості у відповідних їм дієслівних еквівалентах. Порівняйте: Їхній студебекер, розвинувши максимальну швидкість, уже обгонив колону (О. Гончар). – Водій зробив невиправну помилку – він здійснив заборонений обгін (З газети).

Другий розділ – “Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками” – присвячено аналізу семантико-синтаксичної структури речень із непоширеними предикатними СДІС на позначення дії, стану, процесу та якості з урахуванням структури позамовної ситуації та взаємодії елементів оцінної модальної рамки і семантичної структури речення.

Займаючи у системі мови межове положення між фразеологізмами та вільними словосполученнями, СДІС як цілісні номінативні одиниці дієслівного типу відіграють роль конститутивного компонента семантико-синтаксичної структури речення, поділяючись за характером семантичних ознак на:

-        предикати дії, які репрезентують динамічну ситуацію, пов’язану з діяльністю, породженою і активно та цілеспрямовано стимульованою суб’єктом-діячем (робити ремонт, проводити обрахунки, піддавати ізоляції, виводити з ладу тощо);

-        предикати стану, які передають характеристику тимчасової, перехідної ознаки особи чи предмета, що є результатом внутрішніх процесів або зовнішніх впливів й абсолютно не залежить від носія (мати гнів, зазнавати гонінь, відчувати тривогу, затаїти образу, відчувати тугу тощо);

-        предикати процесу, що репрезентують динамічну ситуацію, пов’язану зі змінами у часі станів та певних ознак особи чи предмета, причому ці зміни суб’єктами процесу не породжуються та не контролюються (зазнавати старіння, зазнавати корозії, зазнавати занепаду тощо);

-        предикати якості, які передають статичну ознаку, що характеризується незмінністю, стабільністю, постійністю та внутрішньою належністю предметові, визначає його характеризаційну своєрідність, відмінність від інших предметів (мати успіх, мати здібність, мати перевагу, відзначатися підступністю тощо).

Складні дієслова реалізують власну семантико-синтаксичну валентність, тобто детермінують кількісний і якісний характер субстанціальних синтаксем із власне-предметним значенням та специфіку переданих ними семантико-синтаксичних відношень.

Залежно від характеру експлікованої предикативної ознаки предикатні СДІС можуть супроводжуватися від однієї до шести субстанціальними синтаксемами відповідної семантики. Так, виражені неоднослівними найменуваннями акціональні предикати зумовлюють появу у реченнєвій структурі синтаксем зі значенням суб’єкта дії, об’єкта дії, адресата дії, знаряддя / засобу дії, а також початкового / кінцевого пункту та напряму руху у предикатів зі значенням руху та переміщення в просторі (Добровольці₁ доволі успішно здійснили транспортування пошкодженого майна₂ його власникові₃ вантажним автомобілем₄ з Києва₅ до Одеси₆ (З журналу)). Аналітичні предикати зі значенням стану, процесу та якості здатні супроводжуватися максимум двома (суб’єктною та об’єктною) субстанціальними синтаксемами: Уже давно люди₁ на острові відчували голод (М. Трублаїні), Я відчув щастя, я₁ відчув гордість за свій народ₂ (М. Рильський); Діти₁ заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко), Вода₁ зазнає розкладу на водень і кисень₂ лише при температурі понад 2000 °С (З посібника); – Вона бідна дівчина, але, як бачите, не жадібна до подарунків. Вона₁ має гонор, дійсний гонор (Л. Яновська), Молодь₁ того часу відзначалася вірністю пропагованим ідеалам₂, бо свято вірила у правильність обраного шляху… (З журналу).

Розчленований характер номінації досліджуваних неоднослівних предикатів уможливлює різнобічну конкретизацію приписаної суб’єкту предикативної ознаки шляхом експлікації додаткових її характеристик. Багатовимірність прояву переданих предикатними сполуками ознак увиразнюється, зокрема, вказівками інтенсивності її вияву, повноти охоплення, аспектів становлення тощо.

До переваг неоднослівних предикатів, зумовлених аналітизмом їх будови, належить можливість всебічного представлення оцінки, оскільки аксіологічну семантику здатні передавати як семантично опорний іменниковий, так і дієслівний компоненти сполуки. Так, наприклад, у реченні Багато з нас відчуває сором і невимовний жаль, коли природа навколо зникає внаслідок людської діяльності (З журналу) іменникові компоненти предикатних сполук сором та жаль представляють негативний емоційний стан, що є результатом усвідомлення наявної конфліктної ситуації, яка склалася через невідповідність дій людства стосовно природи. Негативну оцінку отримують у ціннісній картині світу і такі явища, як збитки, крах, морока, поразка, відчай, нещастя, сумнів, розчарування тощо, іменники на позначення яких формують предикатні СДІС для вираження відповідних станів суб’єкта статальної ситуації. Натомість, іменникові компоненти предикатів здобувати визнання, мати користь, знаходити підтримку, мати / здобувати шану та ін. репрезентують позитивні реалії об’єктивного буття, бо відповідно до сформованих стереотипів, норм та ідеалів мовців їх референти характеризуються як “добрі”. Формуванню позитивнооцінного значення, що створюється денотацією іменникового компонента сполуки, сприяють дієслова пройматися, увінчуватися, знаходити, отримувати тощо, які пов’язані у свідомості носіїв мови з позитивними реаліями й асоціюються з чимось корисним, а не шкідливим чи неприємним. З іншого боку, дієслова зазнавати й впадати у сполуках зазнавати поразки / збитків / втрат, впадати у відчай тощо реалізують закладені у них потенційні негативнооцінні семи шляхом поєднання із негативнооцінними іменниками, сприяючи посиленню оцінного ефекту згідно потреб комунікації.

Семантична структура елементарних речень, що складаються із предикатної СДІС певної семантики та зумовлених її семантико-синтаксичною валентністю іменникових компонентів, може зазнавати ускладнення за умов появи вторинних синтаксем, які не входять до валентної рамки предиката базової конструкції. До компонентів, які ускладнюють семантичну структуру висловлювань із аналітичними предикатами дієслівного типу, належать локативні (У бою під Кумейками козацьке військо зазнало поразки (В. Мелешко)), часові (Перед відльотом до Сполучених Штатів Америки шахрай увійшов у контакт із двома зацікавленими у незаконній оборудці колекціонерами (З газети)), причинові (За наказом генерала офіцер вніс зміни у раціон військовослужбовців (З газети)), цільові (З метою отримання хабара посадова особа безпідставно наклала арешт на майно потерпілого (З газети)), допустові (Незважаючи на збитковість власного виробництва, підприємство налагодило випуск нового асортименту продукції, орієнтованої на споживача середнього рівня достатку (З газети)), умовні (На випадок посухи допомогу збитковим фермерським господарствам надаватимуть новостворені кредитні спілки (З газети)) та інші синтаксеми, утворені на ґрунті детермінантної підрядної частини складнопідрядного речення з відповідними семантико-синтаксичними відношеннями.

У третьому розділі – “семантико-синтаксична структура речень із поширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками” – досліджено семантико-синтаксичну структуру речень із предикатними СДІС, поширеними прикметниками, відмінковими формами іменників, числівниками, займенниковими словами та інфінітивами; визначено потенціал формування аналітичними предикатами поліпропозитивних висловлювань як засобів відображення складних ситуацій позамовної дійсності.

Розчленованість форми складних дієслівних номінацій та семантична центральність їх іменникового компонента створює можливості додаткової характеризації експлікованої предикативної ознаки завдяки використанню в присубстантивній позиції різного роду атрибутивних поширювачів, що відбивається на пропозитивних потенціях породжених аналітичними предикатами конструкцій.

Вторинність атрибутивних відношень, які становлять формально-синтаксичну категорію і на поверхневому рівні приховують складні семантичні перетворення в межах реченнєвої структури, передбачає ускладнення семантики речень із атрибутивною синтаксемою, виявляючи тенденцію до економії мовних засобів, збільшення семантичної ємності висловлювання через використання імпліцитних структур. Так, завдяки згортанню окремих компонентів семантичної структури речення і перерозподілу синтаксичних залежностей між компонентами або внаслідок формально-граматичних перетворень (з’єднання двох елементарних речень у семантично складну конструкцію) можуть виникати семантично ускладнені конструкції типу Війська коаліції зазнали серйозних втрат (З журналу), що мають велику семантичну ємність і виражають “складну” думку; зміст таких висловлювань формують кілька ієрархічно впорядкованих пропозитивних номінацій. У наведеному прикладі одна пропозиція (Війська коаліції зазнали втрат) є основною, базовою. Вона має ознаки предикативності й актуалізує зміст висловлювання. Інша (Втрати були серйозними) є побічною, вторинною відносно суб’єктно-предикатної репрезентації і представлена у згорнутому вигляді.

Комплікативні потенції поширювальних компонентів з атрибутивною семантикою, граматично представлених прикметниками, безприйменниково- і прийменниково-відмінковими формами іменників, числівниками, займенниковими словами та інфінітивами, залежать від ступеня їх семантичної ємності, особливих сигніфікативних та предикативних властивостей, тобто від їх здатності виражати пропозитивну семантику.

Показовими у плані формування поліпропозитивних висловлювань є прикметники як спеціалізовані засоби вираження атрибутивності в сучасній українській мові. У реченнях із аналітичними дієслівними предикатами пропозитивність семантики морфологічних атрибутів стосується категорій темпоральності (Кожен з волхвів проходив багатолітню виучку… (З журналу)), локативності (У 1835 році Буяльський першим виконав двостороннє перерізання додаткових нервів… (З журналу)), речовинності (предметності) (Хлорну обробку води здійснюють з метою її пом’якшення… (З посібника)), ознаки за дією та за відношенням до різного роду вимірів (Вони [лелеки] зробили над ним прощальне коло і полетіли (В. Земляк)), параметричних ознак (Нещодавня поразка команди на власному полі завдала її численним уболівальникам подвійного болю (З газети)), причиново-наслідкових (Галузь зазнала чималих інфляційних збитків (З газети)) та цільових (Учасники збройного конфлікту все ж провели мирні переговори (З журналу)) відношень, відношень належності (Дівчина таки побила сестрин рекорд (З газети)), природних властивостей об’єктів позамовної дійсності (… Сашко має для них [фантазій та реалій життя] чітке розмежування… (Ю. Мушкетик); Соломія… враз залилася дзвінким сміхом (М. Коцюбинський)) тощо.

Якісні прикметники уможливлюють передачу міри інтенсивності ознаки та її кількісного вияву, що часто супроводжується експлікацією її суб’єктивної оцінки, тобто передачею емоційного ставлення мовця до повідомлюваного: Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат, коштував нації мільйони й мільйони людських життів, у тому числі й материнських, дитячих (О. Гончар); Величезне значення для успіху Сосюриної поезії мала саме її ліричність (Ю. Смолич).

Транспозиційний характер відмінкових та прийменниково-відмінкових форм іменника зумовив здатність виконання ними (родовим присубстантивним зокрема) у реченнях із предикатними СДІС ролі атрибутивного комплікатора та “завуальованість” у формально-синтаксичній функції атрибута чималої кількості власне-семантичних функцій: посесивного предиката (Народні обранці поділяють думку прем’єра щодо нагальної потреби стабілізації цін на ринку енергоносіїв (З газети) ← Народні обранці поділяють думку щодо нагальної потреби стабілізації цін на ринку енергоносіїв + Думка належить прем’єрові (була висловлена прем’єром)), детермінантного компонента часового (Зіткнувшись із байдужістю оточуючих до людського горя, він [лікар] поховав усі надії юності й замкнувся у собі (З журналу)) чи просторового (Папа Іван-Павло ІІ користувався повагою усього світу (З газети)) плану, ситуації-причини (Стомлені виснажливою боротьбою новітні революціонери обливалися слізьми радості … (З газети) ← Новітні революціонери від радості обливалися слізьми ← Новітні революціонери обливалися слізьми + Вони раділи) тощо.

Інформативний потенціал породжених неоднослівними предикатами конструкцій може збільшуватися завдяки використанню в присубстантивній атрибутивній позиції при семантично опорному конституенті СДІС компонентів з квантитативною семантикою. Увиразнюючи зміст повідомлюваного у кількісному плані, засоби квантитативної номінації як згорнуті предикати кількості виконують комплікативну функцію, тобто ускладнюють семантичну структуру висловлювання. На це вказує можливість розкладання речення на дві конструкції, одна з яких містить вказівку на кількісний параметр описуваного явища позамовної дійсності, як-от: Свою третю крадіжку малолітній злочинець вчинив у сусідньому супермаркеті… (З газети) → Свою крадіжку, котра була вже третьою, малолітній злочинець вчинив у сусідньому супермаркеті…→ Свою крадіжку малолітній злочинець вчинив у сусідньому супермаркеті… + Крадіжка була третьою за рахунком (Крадіжок було три).

Семантико-синтаксичну функцію атрибутивної синтаксеми у реченнях із дієслівними предикатами аналітичної будови можуть виконувати займенникові слова прикметникового типу, дейктичний характер яких уможливлює конденсацію змісту окремих висловлювань та цілих фрагментів тексту в межах одного елементарного речення. Порівняйте: 1) Якщо туристи наважаться піти ще далі, то можуть побачити ще й вигорілу смугу лісу: не так давно тут вирувала пожежа. Цей злочин перед природою вчинили люди, які вважають, наче й вони люблять природу (З журналу); 2) Будучи у політиці прихильником республіканського устрою, Спіноза дав інше тлумачення функції держави. Головне її призначення – забезпечення природних прав людини, гармонізація різноманітних інтересів, створення умов для спільного життя людей. Саме існування держави вможливлює розумне узгодження загальних та приватних інтересів. Держава є тією сферою, де реалізуються розум і свобода. Лише в громадянському стані стають реальними добро і зло, справедливість і несправедливість, законність та злочин. У природному стані, коли кожний керується тільки власною користю і сам визначає, що є добро, а що – зло, будь-яка відмінність між ними зникає. І тільки в громадянському стані, де діють загальні закони й люди за загальною згодою визначають добро і зло, вможливлюється правова та етична визначеність людської поведінки. Розумна людина користується вигодами державного життя для досягнення добра, а отже, і максимальної користі для себе (З журналу) (виділений текст є поясненням).

Елементом означальної семантики вважаємо інфінітив, здатність якого займати синтаксичну прикметникову позицію зумовлена модальним планом іменникових компонентів неоднослівних предикатів. Вступаючи з ними в атрибутивно-комплетивні відношення, неозначена форма по-різному виявляє себе у реченнєвій структурі, що виражається, зокрема, у співвідношенні диктуму й модусу. Так, інфінітив може “спалювати” предикатне значення досліджуваних сполук, внаслідок чого їх роль зводиться до формування модусної рамки висловлювання та забезпечення вираження модальних значень можливості (Вони ще мають змогу сідати на міському іподромі (О. Гончар)), повинності (– Я полковник війська польського Юзеф Вітте. Маю негайну потребу бачити головнокомандуючого російськими військами (П. Наніїв)), бажаності (Мав намір викрасти поламаний віз (Л. Мартович)), міри звичайності дії (Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Л. Мартович)) тощо. З іншого боку, інфінітив може вступати у причиново-наслідкові (На зоні юнак мав необережність викласти сусідові по камері суть справи… (З газети)), цільові (Його [Стуса] ім’я відоме, але мало хто завдав собі клопоту збагнути бодай кілька його текстів (З журналу)) та інші відношення із предикатом базової структури, тобто формувати семантично складні конструкції. Можливість ускладнення семантики породжених предикатними СДІС модального характеру конструкцій залежить при цьому від каузативного аспекту категорії модальності, який певною мірою пов’язаний із розрізненням суб’єктного та об’єктного інфінітивів.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. СДІС є продуктивним способом поповнення словникового складу сучасної української мови. Компенсуючи уповільнені словотвірні процеси у сфері дієслів, вони використовуються як складні найменування дії, стану, процесу та якості.

Зумовлене вибірковою сполучуваністю органічне поєднання компонентів аналітичних дієслів супроводжується перерозподілом між ними функціонально-семантичних ролей. Цілісність номінативного значення новоствореної мовної одиниці досягається завдяки взаємодоповнюючим відношенням між дієсловом як граматичним центром сполуки та іменником як її семантично опорним компонентом. При цьому внаслідок неповної десемантизації дієслівного компонента загальне значення сполуки може ускладнюватися додатковими семантико-граматичними та експресивно-стилістичними відтінками.

Аналітичність будови досліджуваних сполук впливає на їх комбінаторику. Вони реалізують власний реченнєвотвірний потенціал, зумовлюючи появу відповідної кількості актантів; здатні поєднуватися з підрядними з’ясувальними реченнями; отримують великі можливості якісної конкретизації переданої ознаки внаслідок атрибутивного поширення семантично верховного іменникового компонента; часто можуть вживатися абсолютивно, компенсуючи відсутність такої можливості у еквівалентних їм дієсловах.

Дієслівний характер СДІС та цілісність їх номінативного значення дає їм змогу вступати у синонімічні відношення з дієсловами, фразеологізмами та однотипними сполуками, що забезпечує пожвавлення процесу комунікації.

2. СДІС як аналітичні одиниці вторинної номінації та функціональні еквіваленти дієслів реалізують власний реченнєвотвірний потенціал, виконуючи у семантико-синтаксичній структурі речення роль повноцінних предикатів дії, стану, процесу і якості.

Аналітизм будови досліджуваних предикатних сполук, що проявляється у неповній десемантизації їх дієслівного компонента, дає їм змогу передати ряд додаткових характеристик експлікованої предикативної ознаки, значно підвищуючи виражальну здатність породжених ними конструкцій.

Семантико-синтаксична структура речень із неоднослівними дієслівними предикатами допускає ускладнення її різного роду синтаксемами (локативними, часовими, причиновими, цільовими, допустовими та ін.), що сприяє формуванню цілісного уявлення про позначувану суб’єктно-предикатною конструкцією ситуацію позамовної дійсності.

3. Аналітизм будови предикатних СДІС, у яких роль семантичного центру відіграє іменниковий компонент, уможливлює конкретизацію переданої ними ознаки засобами різного роду присубстантивних поширювачів означального характеру:

а) продуктивними у плані якісної характеристики відображуваного стану речей є прикметники як морфологічні атрибути, що характеризуються високим рівнем стягнення пропозитивної конструкції та, експлікуючи низку різнотипних ознак, виступають засобами семантичного ускладнення породженого неоднослівним найменуванням висловлювання;

б) сумісність з атрибутивною позицією при семантично опорному компоненті СДІС виявляють відмінкові та прийменниково-відмінкові форми іменників, які є похідними у семантичному відношенні утвореннями й завуальовують у формально-синтаксичній функції атрибута чимало власне-семантичних функцій;

в) у реченнях із аналітичними дієслівними предикатами увиразнення змісту повідомлюваного в кількісному плані уможливлюють числівники та їх субститути (порядкові прикметники, кількісні іменники), що є спеціалізованими засобами вираження квантитативної семантики;

г) семантико-синтаксичну функцію атрибутивної синтаксеми в організованих СДІС конструкціях виконують займенникові слова як дейктичні засоби, які опосередковано репрезентують у мовленні ознаки конкретної ситуації чи попереднього контексту;

д) модальний характер семантики іменникового конституента досліджуваних аналітичних предикатів передбачає поширення його інфінітивом, завдяки чому забезпечується вираження модальних значень можливості, повинності, бажаності тощо та відображення складних ситуацій позамовної дійсності.

Значний пропозитивний потенціал висловлювань із предикатними СДІС зумовлений здатністю поширення їх іменникового компонента кількома атрибутивними синтаксемами різної природи.

4. Між’ярусне співвідношення структурних компонентів породжених неоднослівними предикатами конструкцій має виключно асиметричний характер. Такий стан зумовлений передусім відмінною кваліфікацією предикатної СДІС на семантичному та формально-граматичному рівнях структурної організації висловлювання. Якщо у власне-семантичному та семантико-синтаксичному ярусах неоднослівні найменування дії, стану, процесу чи якості складають цілісний предикат, виражений відповідною предикатною синтаксемою, то у формально-граматичному ярусі вони традиційно розкладаються на присудок та сильнокерований другорядний член речення (додаток).

За умов спільності позначуваної ситуації засобами певного предиката та зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю субстанціальних синтаксем відповідної семантики асиметрична кореляція ярусів речень із непоширеними предикатними СДІС може бути зумовлена синкретичністю значень окремих їх компонентів та невідповідністю власне-семантичних, семантико-синтаксичних та формально-синтаксичних функцій, які вони виконують.

Асиметричність характеру співвідношення структурних компонентів породжених аналітичними предикатами конструкцій посилюється із введенням до реченнєвої структури компонентів з атрибутивною семантикою, які у формально-синтаксичній функції атрибута-означення приховують різні власне-семантичні функції.

5. Завдяки універсальності СДІС речення з аналітичними предикатами дієслівного типу складають значний прошарок одиниць синтаксичної системи сучасної української мови.

Маючи великий номінативний потенціал, неоднослівні найменування дії, стану, процесу чи якості забезпечують передачу всебічної характеристики експлікованої предикативної ознаки, створюють можливості додаткової пропозитивності породжених ними конструкцій, що відповідає вимогам часу й тенденціям мови до збільшення виражальних потенцій за умов використання мінімальної кількості засобів вираження.

Виконане дисертаційне дослідження відкриває можливості для визначення семантико-синтаксичних функцій інших типів аналітичного предиката, що дасть змогу з’ясувати особливості функціонування у реченні всіх різновидів розчленованого найменування об’єктів позамовної дійсності. Перспективним залишається аналіз неоднослівних предикатів з більшим або меншим рівнем єдності їх компонентів з урахуванням впливу ідіоматичності (фразеологізованості) цих сполук на семантичну структуру предиката для створення загальної картини функцій предикатних знаків у пропозитивній семантиці.