ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ 19321933 РОКІВ ЯК ПРОБЛЕМА СВІТОВОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й зав­дан­ня, визначено об’єкт, предмет, джерельну базу, наукові принципи й ме­то­ди дослідження, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практич­не значення дисертації, розкрито шляхи апробації одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія проблеми голоду в Україні 1932-1933 років” викладено джерельну базу дослідження, проаналізовано пра­ці українських і закордонних науковців, присвячені вивченню різних аспектів голодомору.

У підрозділі 1.1. “Голодомор 1932-1933 рр. в українській науковій дум­ці” проаналізовано твердження дослідників голоду 1932-1933 років (пуб­лі­цисти В. Маняк, Л. Коваленко, науковці-історики В. Верстюк, О. Ге­рань, О. Гу­рій) про те, що Радянський Союз в особі Генерального секретаря ЦК Й. Сталіна проводив проти України особливу етнополітику, спрямовану на знищення української нації з її культурними, економічними, полі­тич­ними надбаннями, окреслену дефініцією “геноцид”.

Елементом національної політики Й. Сталіна щодо України є штуч­ність організованого голодомору 1930-х років, причиною якого не були при­родні умови. До голоду призвела спланована політика державно-пар­тій­но­го бюрокра­тичного апарату, кінцевою метою якої було цілковите утвер­джен­ня в най­коротший термін самодержавного управління на селі. Дослід­ник В. Пахаренко називає це “зловмисною штучністю”, яка полягала не тільки в конфіскації зерна, але й будь-чого, придатного для споживання.

На думку багатьох науковців-істориків (В. Верстюк, О. Герань, О. Гу­рій), голодомор 1932-1933 років мав соціальне забарвлення. Адже найбільше постраждало сільське населення України.

У сучасній українській науковій думці С. Кульчицький, С. Де­нисен­ко, В. Замлинський, Є. Шаталіна, В. Ткаченко розглядають колективізацію 30-х років як причину занепаду сільського господарства, розорення, зубо­жін­ня й спустошення українського села.

Аналізуючи процес колективізації, методи її впровадження, науков­ці головну увагу зосереджують на національному аспекті, вважаючи, що з по­чатком кампанії вилучення зерна в селянства відбувалося тотальне зни­щення цвіту нації (В. Верстюк, О. Герань, О. Гурій, С. Денисенко, Й. Лось).

Важливою й ще не розв’язаною є проблема визначення кількості жертв голодомору в Україні 1932-1933 років. Спектр думок дослідників (С. Куль­чицький, В. Верстюк, О. Герань, О. Гурій, В. Ботушанський, С. Дя­ченко та інші) дуже широкий. Переважно називають, що кількість жертв становить від 3 до 7 млн осіб.

Злочинним був не тільки штучний голод, але й тривале його замов­чування. За межами України знаходиться значний пакет надзвичайно важливих документів для висвітлення проблем голоду. Частина з них - колишній Архів Політбюро ЦК КПРС, а нині Архів Президента Росії - не розсекречені й досі. Це стосується й інформаційно-аналітичних матеріалів колишнього КДБ.

Визнання голодомору в Україні 1932-1933 років на державному рів­ні засвідчує зацікавленість цією архіважливою темою української та сві­то­вої історії. Не до кінця досліджено національно-соціальні, демографічні, пси­хо­логічні, морально-правові аспекти голоду (йдеться про проблему відпо­відальності за порушення прав людини та за геноцид).

У підрозділі 1.2. “Голод 1932-1933 років у ретроспективі сучасних наукових поглядів Заходу” з’ясовано питання поінформованості Заходу становищем України в 1930-х роках.

За словами історика В. Савельєва, який вивчав питання голоду у ви­світ­ленні західної історіографії, зарубіжну літературу з проблем го­ло­до­мо­ру в Україні 1932-1933 років можна поділити на дві групи. До першої нале­жать матеріали, дослідження, підготовлені американськими, німецьки­ми, англійсь­кими та іншими закордонними авторами. До другої - праці пред­став­ників української еміграції (“українська нерадянська” історіографія).

В українознавчій літературі науковці (В. Гришко, В. Голубничий, А. Улам) робили спроби не тільки з’ясувати обставини, які спричинили голод, але й дослідити, чи не у вченні ідеологів К. Маркса і В. Леніна закладено початок тих серйозних деформацій і страшних подій, які спіткали Радянський Союз у 30-х роках. У праці В. Гришка “Український “голо­кост”, 1933” є спеціальний розділ, присвячений обґрунтуванню анти­на­ціо­наль­ної й антиселянської спря­мованості марксизму-ленінізму, доведенню тотожності й наступності між ленінізмом та сталінізмом.

Закордонні автори (А. Улам, А. Ноув, М. Левін) акцентують на еко­но­міч­них причинах, які зумовили спочатку катастрофічний стан на селі, а потім і голодомор.

Розглянувши українську проблему 30-х років у площині “голо­до­мор - національне питання” з погляду іноземних дослідників, можемо ствер­джувати, що ключовою була національна проблематика із соціальним підтекстом.

У самвидавній літературі 1970-х років також зазначали, що головним чинником, який спричинив голод, був національний; він полягав у руси­фі­кації українського населення (М. Сагайдак).

Отже, на думку дослідників, головна причина голодомору в Україні 1932-1933 років - національна, знищення націоналізму, основою якого було українське село.

Одним з найважливіших питань у дослідженні голодомору 1932-1933 ро­ків закордонними науковцями, а також представниками української еміграції (С. Ґраденіго, В. Гришко, Д. Соловей, С. Процюк, Л. Лав­тон, Ж. Вален, М. При­ходько, В. Чемберлен, К. Меннінґ, С. Мас­ку­дов, Р. Конквест та інші) є кількість жертв, яка за різними джерелами коливається від 3 до 10 млн осіб. Зде­більшого в науковій літературі зазначено, що від голоду померло 4,8 млн осіб.

Одним з головних етапів, що призвів до голодомору в Україні 1930-х ро­ків, була колективізація, яку дослідники (Л. Лавтон, В. Гришко, М. Вер­би­цький, С. Куртуа, Ж. Панне, Н. Верта, А. Пачковський, К. Барто­няк, Ж. Мар­голен) розглядають як навмисне сплановану акцію, заздалегідь доб­ре організовану, яку радянська влада найшвидше впроваджувала саме в Украї­ні. Науковці зазначали те, що відмінність між Росією та Україною полягала не тільки в темпах проведення колективізації, але й у причинах і наслідках.

Ще одним важливим аспектом голодомору в Україні 1932-1933 років є спроба з’ясувати, чи світ знав про українську проблему.

Досліджуючи тему голоду 30-х років упродовж восьми років (з 1996 ро­ку), можна однозначно стверджувати, що світова громадськість була доб­ре поінформована про становище в Україні завдяки дипломатам, інже­не­рам, журналістам, письменникам (Ю. Киричук).

Важливим підтвердженням поінформованості західного світу про го­ло­домор в Україні 1932-1933 років є діяльність багатьох політичних орга­ні­за­цій, об’єднань, блоків, які проводили акції протесту, зверталися із закли­ка­ми, в яких засуджували радянський режим.

Дослідники голоду, серед яких, наприклад, Р. Конквест, Дж. Мейс, В. Гришко, називають його лексемою “голокост”. Вони проводять паралелі між народовбивством, вчиненим німецько-гітлерівським режимом проти євреїв під час Другої світової війни, і народовбивством, організованим радян­ською вер­хівкою проти України.

Обґрунтовуючи антиселянську й антинаціональну спрямованість ста­лінсь­кої аграрної політики, західні автори, переважно представники “україн­ської нерадянської” історіографії, зазначають про “голод-геноцид”, про “терор голо­дом” проти українського народу. У матеріалах Комісії Конгресу США в справі “голокосту” в Україні акцентовано на тому, що Й. Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців у 1932-1933 роках.

Слово “голокост” (уперше використав Е. Візель) щодо євреїв і україн­ців тісно пов’язане з поняттям “геноциду” (застосував Р. Лемкін). ООН 1948 року запропонувала своїм членам ратифікувати Міжнародну конвенцію про застереження та покарання злочину геноциду, яка визначає його як дії, спрямовані на часткове або цілковите знищення певної національної, расової, релігійної або етнічної групи.

Напередодні 70-ї річниці голодомору в Україні іноземна гро­мад­ськість знову зосереджує увагу на українській проблемі 30-х років. Спіль­ним у резолюціях урядів США, Австралії, Канади, Аргентини, іспан­ської автономної провінції (Країни Басків) є одностайне визнання голодомору в Україні 1932-1933 років виявом насильства, навмисною теро­ристичною акцією, спри­чиненою тоталітарним режимом. І хоча негативним моментом є відсутність у текстах окремих офіційних документів дефініції “голод-геноцид”, усвідомлення іноземною спільнотою цієї проблеми - важливий історичний момент не тільки для України, але й для всього світу.

У другому розділі дисертації “Тема голодомору в Україні 1932-1933 ро­ків у закордонній пресі” проаналізовано голод 1930-х років (зокре­ма колек­тивізацію, кількість жертв) європейськими й неєвро­пейськи­ми друкованими мас-медіа.

У підрозділі 2.1. “Проблематика й специфіка висвітлення голоду в Укра­їні 1932-1933 років у щоденнику “Діло” зосереджено увагу на жанро­вому різноманітті публікацій львівського щоденника “Діло” (хронологічні межі дослі­дження охоплюють 1932-1937 роки), на їхній тематичній спря­мо­ваності, способі передавання інформації, її об’єктивності.

Позиція авторів “Діла” зводилася до виконання найголовнішого зав­дан­ня публіцистики, журналістики: незважаючи на різні обставини (зокре­ма польську цензуру), служити правді й справедливості, об’єктивно ви­світ­люючи події. У цьому простежуємо феномен журналіста як особис­тості, чия думка є непідкупною, самостійною, підтвердженою незапе­реч­ни­ми фактами. Газета “Діло” найповніше й найправдивіше висвітлювала тему го­лодомору в Україні. Будь-яка замітка розкривала суть голоду 1932-1933 ро­ків. Щоденник висвіт­лював на сторінках також факти, які б мали привер­ну­ти увагу до голодомору в Україні не тільки на західноукраїнських теренах, але й у світі (йдеться про вбивство працівника консульства СРСР О. Май­лова у Львові, вчинене сту­дентом Львівського університету М. Лемиком).

Публіцисти “Діла” (М. Данько, К. Мацієвич) одностайні в тому, що ко­лек­тивізація була цілеспрямованою підготовкою до голоду. Зазначмо, що ба­га­то авторів підписували матеріали криптонімами або взагалі не називали прізвищ.

Однією з ознак “якісної преси”, на нашу думку, є аналітична, націо­наль­но-патріотична, морально-правова, об’єктивна публіцистика. Це харак­тер­но саме для львівської газети “Діло”. Вона - чи не найпослідовніший за­сіб масової інформації (про голод писали також такі видання, як “Народний час”, “Народна справа”, “Мета”, “Нова зоря”, “Наш прапор”, “Українська гро­ма­да”, “Українська нива”), який тривалий час, окрім ма­те­ріалів власних ко­рес­пон­дентів про голод, листів очевидців, які відігравали роль “пуб­лі­цис­ти­ки ви­со­кої правди” (Ю. Шаповал), передруковував статті закордонних журналістів.

Підрозділ 2.2. “Тема голодомору в Україні 1932-1933 років на сто­рінках французьких видань “Le Matin”, “L’Ordre”, “Le Petit Marseillais”. Фран­цузька преса присвячувала українській тематиці значно менше пуб­лі­ка­цій, аніж анг­лій­ська. Однак помилково було б вважати, що французи несерйозно сприймали український чинник.

Досліджуючи голод 1932-1933 років у французькій періодиці, може­мо однозначно стверджувати, що ця тема (зокрема її національний аспект) була однією з провідних на її шпальтах (друковані ЗМІ присвя­чу­ва­ли українській проблемі 1930-х років навіть перші сторінки). Ще раз маємо змогу переко­натися в тому, що голодомор 1932-1933 років висвітлювала і столична (“Le Matin”, “L’Ordre”, “Le jou al de deba”, “Le Figaro”), і провін­цій­на (“Le Monde Slave”, “Le Petit Marseillais”) преса. Друковані ЗМІ Фран­ції, спеціалізовані й неспеціалізовані, розглядали питання незалежності України, інформаційної відкритості радянського суспільства, дезінформації, яка перешкоджала вислов­лювати правду про тодішню ситуацію 30-х років, що призвела до голоду.

Французькі журналісти, публіцисти (Шарль де Пере-Шаппюї, С. Бер­тійон, Анрі де Кораб, Д. ле Ляссер, Робер де Боплян), поінформовані про го­лодомор в Україні, переважно засуджували радянський режим за не­люд­ський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмов­лялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію.

Голодомор в Україні 1932-1933 років був також однією з головних тем англійських видань того часу (“Manchester Guardian”, “Могning post”, “Daily Express”, “Daily Mail”, “Daily Telegraph”, “Yorkshire Observer” та інших). Про це докладніше в підрозділі 2.3. “Англійська преса про голод в Україні 1932-1933 років”.

Англійські журналісти (М. Меґґерідж, В. Чемберлен, Л. Джібсон, М. Стефен Світ та інші) об’єктивно висвітлювали українську проблему 1932-1933 років. Зі статей ще раз переконуємося, наскільки жахливою була політика Радянського Союзу, яка призвела до трагічних наслідків. Роз­гля­даючи питання голодомору в англійських виданнях, зазначмо, що клю­чо­вою тут є публіцистика М. Меґґеріджа, який один з перших написав правду про голод в Україні.

Незважаючи на дезінформацію журналіста У. Дюранті, преса Ве­лико­британії добре володіла інформацією про голодомор в Україні 1932-1933 ро­ків. Її кореспонденти (М. Меґґерідж, В. Чемберлен, Л. Джіб­сон), відвідуючи місця, охоплені голодом, писали репортажі, в яких голов­ни­ми були думки про штучність української проблеми 1930-х років. Журналісти неодноразово трактували відносини Радянського Союзу із селянством як війну між запеклими ворогами. Знову ж таки провідним був національно-соціальний аспект голоду в Україні. Англійські кореспонденти ґрунтовно аналізували позицію, яку мала зайняти Англія щодо України. Упродовж 1933 року звернено увагу на демо­графічні наслідки голодомору в Україні, висвітлено питання про недоцільне проведення колективізації надшвидкими темпами. М. Меґґерідж, У. Чемберлен, Л. Джібсон пов’я­зу­ва­ли штучність голоду 1930-х років з його “урядовістю”, що була ознакою запланованої заздалегідь керівництвом Радянського Союзу акції, спрямова­ної на знищення нації. Ще одним важливим моментом англійської журналістики, публіцистики є порушення питання про неусвідомлення світо­вою спільнотою жахливості голодомору, який, за масштабами, не менший від єврейської катастрофи чи вірменської різанини.

У висвітленні кампанії штучного голоду в Україні 1932-1933 років важ­ливу роль відіграла також неєвропейська преса, презентована ви­дан­нями таких країн, як США, Канади, Японії. Це описано в підрозділі 2.4. “Преса інших зарубіжних країн про голодомор в Україні 1932-1933 років та його демографічні наслідки”.

Про українську проблему 1932-1933 років у японському деся­ти­деннику “Zin rui aizen shinbun” (“Часопис приятелів людства”) є лише одне пові­домлення (переклав письменник-японознавець С. Левин­ський). Проте, мабуть, така кількість зовсім не означає, що японці більше не звертали уваги на голо­домор в Україні. Це пов’язано, на думку М. Житарюка, з одного боку, з географічним положенням Японії й з відсутністю відпо­від­них інформаційних, політичних і господарських контактів і, з іншого боку, з проблемами перекладу статей на українську мову.

Інша неєвропейська преса, яка висвітлювала голодомор в Україні, презен­тована в дисертації такими виданнями, як єврейським щоденником “Forvets” (Нью-Йорк), денником “Herald Tribune” (Нью-Йорк) тощо.

Демографічний, національний аспекти проблеми (зокрема право України на самовизначення) розглядали й в італійській, чеській, швей­царській, німець­кій, польській, бельгійській пресі, яку ми також про­ана­лі­зу­ва­ли в цьому підроз­ділі.

Іноземна преса (європейська й неєвропейська) була зацікавлена голодо­мором в Україні 1932-1933 років не лише з огляду на сенсаційність цього явища, а й переважно з національно-політичного погляду. У пуб­ліка­ціях висвіт­лювали питання про загострення українсько-московської бо­роть­би, пов’язане з останніми подіями в лавах Комуністичної партії України.

У третьому розділі дисертації “Мовне відображення проблеми голоду в закордонних публікаціях” уперше виконано мовно-концеп­туальний аналіз лексеми голод 1932-1933 років, а також проаналізовано фольклорний аспект голоду в Україні за матеріалами сучасної періодики.

У підрозділі 3.1. “Лексема голод як об’єкт концептуального аналізу” презентовано ім’я концепту голод за словниками і як ядро змістового поля асоціативно пов’язаних слів (у словосполученнях та реченнях).

Концептуальний аналіз лексеми голод у публіцистичних, наукових, ху­дож­ніх текстах має свої тенденції формування. Головні аспекти цього аналізу такі:

- виявлення значення лексеми голод;

- розширення семантичного поля.

Слушним є зауваження вченого-мовознавця С. Єрмоленко про те, що лексичне значення іменника голод потребує чіткішого висвітлення в сучасних лексикографічних працях (йдеться про трактування в словниковій статті штучності голоду, окресленої лексемою голодомор).

Матеріалом для відтворення гештальтної структури лексеми голод бу­ли не тільки художні тексти, а й наукові та публіцистичні. У них концепт го­лод був “руйнівником”, “ліквідатором”, “нищівником”, “завойовником”, “за­гарб­ни­ком”, “суддею”, “суперником”, “злочинцем”. Про персоніфікацію по­нять, неви­димих предметів писав О. Пєшковський. Однак з багатьох геш­таль­тів означена лексема не персоніфікується, є неістотою, наприклад, “по­рою року”, “часовим проміжком”, “простором”, “природним стихійним яви­щем”, “виста­вою”, “зброєю”, “знаряддям убивства”, “рослиною”, “хворобою”.

Мовно-концептуальний аналіз допоміг з’ясувати, що голодомор в Україні 1932-1933 років не тільки актуалізував концепт голод, але й розширив його семантичне поле.

У підрозділі 3.2. “Мова публікацій про голод 1932-1933 років у кон­тексті екстралінгвістичних чинників” звернено увагу на висвітлення голо­домору в Україні 1932-1933 років в усній народній творчості (спі­ван­ки, частівки, анекдоти, куплети, прислів’я тощо). Проаналізовано неоло­гіз­ми, терміни, фразеологізми, абревіатури, а також жанри.

У лексиці того часу функціонували такі слова, як “індуси” (І. Бугає­вич) (селяни, котрі не вступали до колгоспів), “созівці” (І. Бугаєвич) (се­ля­ни, котрі належали до колективних господарств), “стрижії”, “парикмахери” (ці дефініції можна вважати синонімічними; так називали людей, які зрізали нестигле колосся для того, щоб прохарчуватися), “пухкутень” (так народ на­зивав березень (означало “пухнути з голоду”), “капутень” (квітень), абре­віа­тури “Торгсін” (“торговля с иностранцами”, або “Товарищи! Опом­ни­тесь! Россия гибнет! Сталин истребляет народ” (С. Денисенко), СОЗ (Товариство спільного обробітку землі), ББО (“безбілкові опухлі”) та ін.

Наявне в текстах співанок-частівок слово “буксир”, під яким ро­зу­міє­мо пе­ре­довиків-активістів, які проводили генеральну лінію партії на селі. Це були так звані бандитські угрупування (“буксирні бригади”), які гра­бу­ва­ли, заареш­то­вували простих селян. Це були бригади “для викачки хліба”, які шукали за­хо­ва­ні продукти, проштрикуючи землю залізними щупами. Їх називали “штирхачами”. Вони вимітали “все до крихти”, “забирали під мітлу”, “до чиста” (Р. Кирчів).

Дослідник В. Пахаренко виокремлює такий жанр, як “монолог здох­лої коняки”. Це пов’язано з тим, що тоді з огляду на безгосподарність но­во­ство­рених колгоспів масово гинула худоба, коні.

Як синонім до слова голод учений вживає лексему поморівка, яка, на дум­ку дослідника Б. Хандроса, означає “навмисне не давати їсти”, “навмис­не винищення”, “покарання голодом”.

Явище голодомору вплинуло на функціонування в українській мові стійких словосполучень: “три пальчики” (М. Поступенко) (так називали сто грамів чорного глевкого хліба - шматочок, що за розміром був якраз такий, як три пальці жіночої руки), “морити голодом” (Б. Хандрос).

Тематичним джерелом багатьох неологізмів були слова, які означали їжу або те, що споживали люди в роки голоду в Україні (“затеруха” (М. Посту­пен­ко), “шліхта” (О. Засенко), “житнячки” (А. М’ястківський), “за­тир­ка” (П. Долина).

У цьому підрозділі відстежено й проаналізовано зміни лексичного складу української мови в 1930-х роках.

У висновках окреслено підсумкові результати проведеного дослі­джен­ня і сформульовано головні положення роботи.

У дисертації подано теоретичне обґрунтування й узагальнення проб­ле­ми висвітлення голодомору в Україні 1932-1933 років як однієї з про­від­них тем світової журналістики. Проаналізовано позицію українських і за­кор­донних дослідників, журналістів щодо окресленої тематики.

У кандидатській роботі з’ясовано найголовніші аспекти проблеми го­ло­ду в Україні та її висвітлення в закордонній журналістиці 30-х років XX століття:

- національно-соціальний;

- демографічний;

- мовно-концептуальний;

- інформаційний.

Національно-соціальний аспект. Наслідком голодомору стала лікві­да­ція “куркулів”, які були елітою української нації, а отже, й ліквідація селянст­ва, яке вважали основою армії національного руху. Комуністичний ре­жим продукував певну етнополітику, спрямовану на винищення української нації як матеріалу, непридатного для побудови радянської дер­жави. Беззаперечне існування такої особливої етнополітики доводить факт, що від голоду найбільше постраждала Україна, а також такі регіони, за­се­ле­ні українцями, як Кубань, Середнє По­вол­жя. Особливістю кампанії Й. Ста­ліна щодо України є штучність органі­зованого голоду 30-х років або ж, як зазначають дослідники, “зловмисна штучність”, яка і є ознакою геноциду.

Багато дослідників голодомору в Україні 1932-1933 років, серед яких, на­прик­лад, Р. Конквест, Дж. Мейс, В. Гришко, називають українську проб­лему 30-х років лексемою “голокост”. Вони проводять паралелі між на­ро­до­вбивст­вом, вчиненим німецько-гітлерівським режимом проти євреїв під час Другої світової війни, і народовбивством, організованим радян­ською верхівкою проти України.

Однозначно можемо стверджувати, що голодомор в Україні 1932-1933 ро­ків був геноцидом. Виходимо з резолюції № 46 Генеральної асамблеї ООН, яка визначає, що дії цього злочину спрямовані на часткове або цілковите знищення певної національної, расової, релігійної або етнічної групи. Йдеться про створення спеціальних умов, які призвели до тотального винищення цілого народу як національної одиниці. На підставі цього визначення й досліджень дослідників голодомору в Україні 1932-1933 років не залишається ніяких сумнівів щодо того, аби назвати політику Радянського Союзу геноцидом українського народу.

Демографічний аспект. Голодомор 1932-1933 років - український не тіль­ки за географією, національною спрямованістю, але й за кількістю жертв. Спектр думок про демографічні наслідки голоду досить широкий. Учені, журналісти наголошують, що діапазон втрат становить від 3 до 15 млн осіб. У науковій літературі найчастіше трапляється цифра 4,8 млн осіб.

Остаточно розв’язати проблему про кількість постраждалих від голоду 1932-1933 років дуже складно. На початку голодомору реєстратори записували інформацію у вигляді пронумерованих актів, які містили відомості про ініціали померлого, його стать, вік, національність, професію, дату, причину, місце смерті. Зрозуміло, що ці відомості не збереглися. Звідси й випливає проблема назвати точну кількість жертв голоду в Україні 30-х років.

Мовно-концептуальний аспект. Мовне висвітлення голодомору в Украї­ні 1932-1933 років поєднали з концептуальним аналізом художніх (зраз­ки усної народної творчості), наукових, публіцистичних текстів. Це дало змо­гу конста­тувати, що лексему голод пов’язуємо з такими гештальтами, як “руй­нівник”, “нищівник”, “завойовник”, “загарбник”, “ліквідатор”, “суддя”, “су­перник”, “зло­чинець”, “хвороба”, “пора року”, “час”, “простір”, “природне сти­хійне яви­ще”, “прірва”, “вистава”, “зброя”, “рослина”. Метафоричні сло­во­сполучення, в яких концепт голод стрижневий, допомогли з’ясувати те, що він переважно є персоною, яка завдає шкоди, знищуючи мільйони людей. На під­ставі мовно-концептуального аналізу текстів проаналізовано трагічне ста­новище України протягом 1932-1933 років.

Концептуальний аналіз допоміг з’ясувати, що голодомор 1932-1933 ро­ків актуалізував концепт голод, розширив його семантичне поле.

Інформаційний аспект. Велику роль у правдивому, об’єктивному висвітленні подій відіграв львівський щоденник “Діло”. Проаналізувавши публікації українських і закордонних авторів від 1932 до 1937 року, конста­туємо, що їхня позиція зводилася до виконання найголовнішого завдання публіцистики, журналістики: незважаючи на різні обставини, служити правді й справедливості, об’єктивно висвітлюючи події.