КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ НЕРОЗКЛАДНИХ КОМПОНЕНТІВ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ НЕРОЗКЛАДНИХ КОМПОНЕНТІВ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ
Альтернативное Название: КОРЕФЕРЕНТНОСТЬ Неразложимых КОМПОНЕНТОВ В структуре предложения
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, ви­значено об’єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв’язок теми дослідження з науковою проб­лематикою установи, у якій виконана робота, з’ясовано особистий внесок здобувача та рівень апробації результатів.


Перший розділ „Вчення про нерозкладні словосполучення у світлі теорії синтаксичної номінації та кореферентності” висвітлює проблеми вивчення словосполучення як синтаксичної одиниці у зв’язку з питанням про трансформації синтаксичних зв’язків та семан­тико-синтаксичних відношень у реченні. Звернено увагу на фактори, які зумовлюють аналітизм нерозкладних компонентів у структурі речення: 1) інформативна недостатність синсемантичних іменників, які виражають модифікувальні значення (кількісні, класи­фікаційні, фазисні, партетивні, дистрибутивні, комітативні тощо) і формують особливий синтаксичний зв’язок – стійкої позиційної зв’язаності;       2) категоріальні властивості граматично незалежного слова, його приналежність до певної частини мови; 3) ономасіологічні характеристики; 4) приналежність до певного семантичного класу слів (автосемантичних чи слів послабленої номінативності). Наприклад, іменники з неозначено-кількісним значенням (типу низка, вервиця і под.) потребують обов’язкової сполучуваності з іменниками абсолютивної семантики для забезпечення повноти реалізації референтного значення та завершення синтаксичної конструкції (низка подій, вервиця днів тощо).


Обов’язкова синтаксична сполучуваність залежить від позиції компонента в реченні. У синтаксично неподільних словосполученнях між головним і залежним компонентами встановлюються комплетив­ні (інформативно-доповнюваль­ні) відношення, при яких залежне слово є необхідним смисловим доповненням до інформативно недостатнього головного слова (наприклад, зграя (кого?) лебедів; кілограм (чого?) цукру; склянка (чого?) чаю; сніп (чого?) жита і под.). Такий зв’язок формує субстантивні синтаксично неподільні словосполучення з кількісним значенням, з дистрибутивним (вибірковості) чи значенням комінативності (сумісності).


Окрему групу становлять синтаксично неподільні словосполу­чення з обов’язковим атрибу­тивним компонен­том, який через  семантичну неспроможність іменникових компонентів забезпечує інформативну достатність усього сполученнє­вого комплексу (наприклад, суддя (міжнародної) категорії, борош­но (вищого) сорту, сорочка (великого) розміру і под.).


Семантично неподільні словосполучення утворюють іменни­ки з фа­зовим значенням у ролі головного слова (типу початок, середина, кінець), з партетивним значенням (типу частина, половина, четвертина, шматок тощо), із відношенням функціонально-семан­тичної тавтології, а також з метафорично переосмисленим головним компонентом.


У підрозділі „Кореферентні співвідношення субстан­тивних нерозкладних словосполучень: ономасіологічні та номінативні аспекти” розкрито природу кореферентності у плані референційної семантики, омосемічності та ізофункціональності паралельних (варіантних) мовних знаків номінації. Нерозкладні словосполучення по-різному виявляють коре­ферентні співвідношення у плані синтаксичної номінації, що дає змогу дифе­ренціювати статус нерозкладних (синтаксично і семантично зв’язаних) слово­сполучень іменного типу, які в реченні стають позиційно стійкими компонентами, оскільки у певній синтаксичній позиції виконують синтаксичну функцію одного члена речення – підмета, присудка, головного члена односкладного речення чи поширювачів об’єктного, означального чи обставинного типу.


Трансформація синтаксично вільних зв’язків у позиційно стійкі відбувається в умовах речення. Прикладом того, як синтаксична функція видозмінює характер сполучуваності слова, є трансформація факультативної сполучуваності в позиційно стійку, зокрема у випадку, коли обов’язко­вим стає означальний компонент вільного словосполучення. Наприклад, коли позицію підмета і присудка займає те саме слово, референти збігаються: Слава цих людей – це Геростратова слава. Повтор тієї самої форми називного відмінка у позиції присудка підсилює номіна­тивність підмета, а речове значення присудка виконує атрибутив­ний компонент. Це виявляють кореферентні співвідношення: // Слава цих людей – Геростратова. Порівняймо інші приклади: Сьогоднішній деньнайкращий день // Сьогоднішній день – найкращий... Праця лікаря – надзви­чайно відповідальна праця // Праця лікаря – надзвичайно відповідальна.


Основне референційне значення синтаксично неподільних словосполучень вира­жає не стержневий компонент (граматично незалежний), а компонент, що займає синтаксично залежну позицію. Компонент словосполу­чення, що актуалізує певну ознаку референта, (квантитативну (кількісну), роз­подільну (вибірко­вості), уточнювальну і под.), хоч і займає граматично неза­лежну пози­цію, містить додаткову інформацію у плані номі­нації. Порівняймо: зграя птахів // птахи (їх зграя); кожен з нас // ми (кожен); дехто з них // вони (дехто).


Структурно-семантична достатність компонента речення визна­чаєть­ся такими факторами, як абсолютна інформативність (номінативність для іменних компонентів), синтаксична завершеність, що залежить від синтак­сичної сполучуваності слова зі словом.


Другий розділ „Синтаксично неподільні словосполучення з синсемантичним іменником та їх кореферентність” містить два під­розділи. Поділ словосполучень на синтаксично неподільні та семантично неподільні ґрунтується на їх номінативній функції: виражати основне референтне значення та додаткове (супровідне, характеризувальне) щодо кількісного вияву дистрибутивності (вибір­ковості) чи комітативності (супровідності). У підрозділі „Синтак­сично неподільні словосполучення з комплетивними відно­шеннями” схарактеризовано тип синтаксичної зв’язаності компонентів, яку формують конструктивні особливості речення, синтаксична позиція, а також ономасіологічні характеристики синсемантичних іменників та займенникових слів. Виділено три типи нерозкладних компонентів: 1) з кількісним значенням; 2) зі значенням вибірковості; 3) зі значенням сумісності. Серед синтаксично неподільних словосполучень з кількісним значенням виділено сім груп:


1. Поєднання відчислівникових іменників, що мають кількісне значення, з іменниками у родовому відмінку, типу трійка коней, десяток людей, п’ятірка плотарів, сотня очей і под. Словосполучення з кількісними іменниками рідко означають точно визначене число предметів чи осіб, а виражають неозначену  (велику) кількість. Наприклад: Майнули в повітрі десятки крил – і голубина зграя знялася в блакить (О.Довженко). О прийми мою душу роздерту, Як уривки плакатів під сотнями й сотнями ніг (О.Забужко).


2. Словосполучення з іменниками  на позначення конкретної чи приблизної міри та іменниками в родовому відмінку. Їх формують іменники, що утворюють систему мір довжини, ваги чи об’єму чогось: метр, кубометр, кілометр, грам, міліграм, кілограм, літр, декалітр, центнер, тонна, гектар, лікоть (старовинна міра довжини, приблизно в півметра), пуд, око (одиниця ваги, що приблизно дорівнює 1,2 кг), десятина, чверть, четвертина, копа (одиниця лічби, що дорівнює 60), пасмо (певна кількість ниток, прядива), фунт (міра ваги, що дорівнює 409,5 г), корець, морг (міра землі, що дорівнює 0,56 га), міток, півміток (міра пряжі, що дорівнює половині мітка, тобто 20-30 пасмам), мірка та ін. Наприклад: Кожний літр молока і центнер пшениці потрібно облікову­вати, щоб держава стала багатою (З газети). Вже добирається старшина  до Скибиної нивки. От і сторгував­лись за десять рублів грошей і за восьмуху горілки (Г.Кв.-Основяненко).


3. Сполучення з синсемантичними іменниками з загальним значенням надмірно великої кількості чи надзвичайно малої кількості та іменниками в родовому відмінку, як-от: море, океан, тьма, ліс, хмара, лавина, маса, куча, купа, купка, злива, потік, крапля, краплина, ковток, жменя, жменька (жмінька), грудка, грудочка, кулак, кулачок, дещиця, крихта, щіпка, дрібок та ін. Наприклад: Спить містечко, як купа чорних скель... (М.Коцюбинський). Сильний шум валить. Валить з Рунга і Мазури, як хмари птахів, а вітер розносить його (О.Кобилянська).


4. Сполучення іменників, що мають значення сукупності живих істот, з іменниками у родовому відмінку утворюють нерозкладні словосполучення (типу пара коней, табун овець, череда корів, зграя птахів, група учнів, горстка друзів, гурт молодиків, рій бджіл, ключ журавлів, юрба малюків, спілка журналістів та ін. Наприклад: …Зрідка стиха підходить скорий. Тоді вливається нова валка людей (І.Багряний). Осторонь сидів на колодках під вербами гурток дівчат і хлопців (О.Пчілка).


5. Сполучення іменників, яким властива сема сукупності на позначення невизначеної кількості предметів, з іменниками у родовому відмінку, яким так само властива сема „сукупності”: низка статей, вервиця днів, колода карт, комплект листівок, пачка цигарок, коробка сірників, набір інструментів, вервечка подій і под.


6. Сполучення з іменниками, що мають значен­ня міри (кількісного об’єму за формою предмета) та іменниками у родовому відмінку. Це словосполучення типу: ложка дьогтю, бочка меду, черпак борщу, миска каші, тарілка супу, відро риби, склянка чаю, горнятко кави, кухоль води, цебро води, кухлик квасу, банка огірків, горщик голубців, ковпачок ліків, пляшка вина, кошик грибів, ґелетка жита, корито слив тощо.


7. Сполучення іменників із квантитативним значенням на позначення адміністративних одиниць, об’єднаних у певну сукупність, та іменників у родовому відмінку. Позицію синтаксично незалежного компонента нерозкладного словосполучення у них займають іменники з узагальненим квантитативним значенням для позначення предметів та понять, об’єднаних у певну сукупність типу мережа, сітка, система, блок, обєднання, корпорація тощо (як-от: мережа шкіл, сітка годин, система дошкільних закладів, корпорація держав, блок організацій та ін.).


Другу групу синтаксично неподільних словосполучень на основі комплетивних відношень зі значенням вибірковості формують займенникові компоненти, які передають особливий тип загальнорозподільних стосунків. Займенникові слова різних семантичних розрядів (означальні, неозначені, заперечні) вказують на різну розподільність та вибіркову участь осіб як носіїв чи творців предикативної ознаки. Наприклад: кожен з нас, дехто з нас, ніхто з нас, хто-небудь з нас, хтось з нас; кожен з вас, дехто з вас, хто-небудь з вас; абихто з них, кожен з них, будь-хто з них і багато інших.


Третю групу синтаксично нерозкладних словосполучень, утворених на основі комплетивних відношень, складають словоспо­лучення зі значенням сумісності. Значення комітативності  (супровідності) об’єднує кількох учасників спільновиконуваної дії. Диференціація референтів визначається їх “рольовою семантикою” (суб’єкта-орієнтира і суб’єкта-супутника). Порівняймо: Іван з Василем стали переможцями у змаганні з легкої атлетики (можливі кореферентні співвідношення: // Іван і Василь; Василь та Іван), якщо зміна рольової участі у спільній дії не суттєва. У реченні Батько з сином працювали в полі до пізнього вечора граматично незалежний компонент батько є суб’єктом-орієнтиром, який виконує провідну роль. Зміну рольової участі у спільно виконуваній дії відображають кореферентні співвідношення конструкцій. Важливість займенникових компонентів зі значенням сумісності у плані синтаксичної номінації засвідчує неможливість їх кореферентних співвідношень і синонімічної заміни.


У межах синтаксично неподільних словосполучень, що становлять поєднання іменників послабленої номінативності з обов’язковим атрибутивним компонентом, виділено дві підгрупи: 1) нерозкладні компоненти з синсемантичними іменниками предметної семантики і 2) нерозкладні компоненти з іменниками узагальненої часової семантики. До першої підгрупи належать нерозкладні словосполучення з іменниками – узагальненими назвами осіб: людина, особа, персона, особистість, чоловік, жінка, хлопець, хлопчик, парубок, дівка, дівчинка, дівчина, дитина, дитя, дочка (донька), син, дід, баба, легінь та ін. Напри­клад: –Ти, гетьмане, людина мудра, зрозумієш. Гнів наш справедливий (Н.Ри­бак). Іменники з послабленим номіна­тивним значенням вживаються фор­мально, що підтверджують коре­ферентні співвідношення: // гетьман мудрий.


Нерозкладні словосполучення утворюють також синсемантичні іменники, що позначають класифікаційні ознаки предметів, типу: будова, вага, величина, вид, глибина, колір, крій, марка, мода, напрям, ознака, покрій, профіль, рід, родина, розмір, розряд, спосіб, сила, стиль, фасон, форма, формат та ін.; зовнішні характеризувальні ознаки істот: ріст, зріст, врода, вік, роки, вада, вираз (обличчя), вигляд, поза, убрання, одяг, крок, хід (хода), порода, характер і под.; внутрішні характеризувальні ознаки людини (рідше – тварини): характер, розум, стать, вдача, талант, талан, доля, воля, голос, сила, крик, сміх, тон, звук, посмішка, усмішка, міна (про обличчя), поведінка, виховання, правила, погляди, віра, вірування, культура, досвід, освіта, орієнтація та ін. Наприклад: Семен був парубок багатого роду (Леся Українка), тобто багатий. ...Отець Йоанн був високого росту (Ірина Вільде), тобто високий. Але експери­менти з Галею не вдались, бо вона була тихої, потульної вдачі (Є.Ярошинська), тобто була тиха, потульна.


В окремий різновид виділено групу синтаксично неподільних словосполучень з іменником, що називає соматичні поняття, та з обов’язковим атрибутивним компонентом з метою характеризації суб’єкта. До таких іменників належать: борода, брови, волосся, вуса, вуха, голова, груди, губи, зуб (зуби), коліна, коса, кучері, лице, лоб, ніс (носик), нога (ноги, ніжки), обличчя, очі, пальці (пальчики), плечі, повіки, рот (ротик), рука (руки, ручки), спина, серце, уста, чоло, чуб, шия, щоки (щічки) та ін. Наприклад: дівчина з карими очима (з чорними бровами, з гарненьким лицем, з кругленькими щічками, з довгою косою, з тонким станом і под.); чоловік з високим чолом (з задуманими очима, з чорним чубом, з білими зубами тощо).


Узагальненими найменуваннями часових понять у нерозкладних словосполученнях другої групи з іменниками послабленої номінативності та обов’язковим атрибутивним компонентом є лексеми: весна, вечір, вік, година, день, десятиліття, доба, епоха, ера, зима, квартал, літо, мить, місяць, момент, ніч, осінь, пора, період, п’ятирічка, ранок, рік, секун­да, століття, тиждень, тисячоліття, хвилина, час і под. Поєднуючись з обов’язковим атрибутивним компонентом, вони конкретизують часову семантику. Наприклад: Подія трапилася минулої осені. Твоє навчання буде продовжуватися до наступного року.


У третьому розділі Семантично неподільні словосполучення з синсемантичним субстантивним компонентом та їх кореферентність” зазначено, що головною передумовою їх неподільності є своєрідна семантична структура. Якщо в синтаксично неподільних словосполученнях головний компонент має власне характеризувальну семантику (кількісну, дистрибутивну (вибірко­вості) чи комітативну), то в семантично неподільних словоспо­лученнях головне слово має послаблену номінативність через те, що називає чи вказує на предмет, референт якого відсутній у реальній дійсності. Серед семантично неподільних словосполучень виділяємо: 1) слово­сполучення з іменниковим компонентом фазисного та партитивного значення; 2) семантично неподільні словосполучення з займенниковим компонентом; 3) тавтологічні словосполучення з іменниками послабленої номінативності та 4) метафоричні словосполучення іменного типу.


Особливою різноманітністю прийменниково-відмінкових моде­лей відзначаються семантично неподільні словосполучення зі словами “початок”, “середина”, “кінець”, що функціонують у ролі темпораль­них поширювачів. Вони утворюють синтаксично нерозкладні слово­сполучення з родовим, знахідним, орудним та місцевим відмінками іменників часової семантики: (з + Р.в.) + Р.в.: Я відчула нараз, як приближалася моя самотність.., перед якою тремтіла я з самого початку недуги нашого батька (О.Кобилянська); (від +Р.в.) + Р.в.: Тому з того, що я написав від початку своєї поетичної діяльності до сьогодні, надрукував тільки частину (С.Ткачук); (до + Р.в.) + Р.в: До кінця вечірні Марія не достояла (У.Самчук); (під + З.в. )+ Р.в.: Під кінець заслання Шевченка Яків Герасимович листувався з ним та пересилав йому гроші (М.Коцюбинський);  (на + З.в.) + Р.в.: Розвиток народництва припав на середину ХІХ ст. (С.Павличко); (з + О.в.) + Р.в.: Я виїхала б з кінцем мая і забавила до 4-5 юлія (О.Кобилянська); (перед + О.в.) + Р.в.: Учителі тепер ходять з бундючно-діловими мінами, і треба їх просити, щоб запитали перед кінцем чверті (Ірина Вільде); (в (у) + М.в.) + Р.в: У кінці липня він [Сембратович] був уже на півдні... (М.Коцюбинський); (на + М.в.) + Р.в.: Виступ відбудеться десь на початку лютого (Ірина Вільде); (при + М.в.) + Р.в.: При кінці служби Марія вийшла з церкви (У.Самчук).


Окремі групи семантично неподільних словосполучень утворю­ють іменники з партитивним значенням “половина”, “третина”, “четвертина” (“чверть”), що мають виразну кількісно-роздільну семантику та іменники, що мають загальну партитив­ну семантику і передбачають сполучуваність з автосемантични­ми іменниками край, краєчок, шматок, шмато­чок, кусень, кусник, окраєць, дрібок та ін.


Поглиблений аналіз ономасіологічних характеристик слів початок, середина, кінець, половина, частина і под. засвідчує їх інформативну значущість у семантично неподільному слово-сполученні.


Семантично неподільні словосполучення з займенниковим компонентом узагальненої семантики (хтось, щось, дещо, ніщо, ніхто) та прикметниковою узгоджуваною формою реалізують номінативну функцію – позначають референт дійсності. Наприклад: В церкві мене не було. Хтось чужий, маленький стояв, боязко озираючись, а на нього з усіх боків суворо дивилися святі (А.Любченко). Мені здається, що зараз станеться щось незвичне (М.Коцюбинський). Але від часу смерті мого нареченого я ще майже перед ніким чужим не співала (О.Кобилянська).


Аналіз семантико-синтаксичних єдностей з неозначеними займенни­ка­ми хтось, щось та їх еквівалентами виявив велику кількість семантико-синтаксичних єдностей, що є особливою формою номінації в українській мові.


Нерозкладні тавтологічні словосполучення з іменниками послабленої номінативності ґрунтуються на повторенні того самого слова у межах одного речення. Це структури з узгоджуваними прикметниками, типу чужа чужаниця, чорне чорнило, синя синь, вільна воля, дивні дива і под., а також ті, що займають позицію одного члена, становля­чи семантико-синтаксичні єдності. У тавтологічній сполуці дієслова з іменником в орудному відмінку (типу сміятися ... сміхом, крокувати ... кроком, жити ... життям і под.) іменник має послаблену номіна­тив­ність і разом з означальним компонентом виконує функцію кваліфіка­тора ознаки за дією, близьку до прислівника.


Щодо кореферентності таких словосполучень, то, безперечно,  тавтологічний іменниковий компонент, який має послаблену семан­тику, може опускатися. Актуалізований прикметниковий компонент перетво­рюється на прислівник із значенням якісної ознаки дії (в обставину способу дії). Порівняймо: Гнат з Марією жиють спокій­ним селянським жит­тям!.. (У.Самчук) // Гнат з Марією жиють спокійно, по-селянському.


Семантична структура інформативно недостатніх слів у метафоричних словосполученнях іменного типу представлена різною ієрархізацією смислових відношень, спричинених “семантичною переструктуризацією” формального голов­ного слова. У результаті метафоричні іменні словосполучення набува­ють якісно нових синтагматичних та функціональних характеристик і зазнають певних семантичних зрушень. Наприклад, у ґенітивних метафоричних словосполученнях головне слово не називає референта, а лише виражає його позареченнєвий асоціативний зв’язок за подібністю, характеризувальною ознакою. Пряму назву референта містить залежне слово метафоричного словосполучення, як-от: серп місяця (// місяць, схожий на серп; місяць у формі серпа); ієрогліф рослини (// рослина, схожа на ієрогліф; рослина у формі ієрогліфа). Крім ґенітивних, до метафоричних словосполучень належать моделі з орудним відмінком.


Основною структурно-семантичною ознакою іменних метафо­ричних словосполучень є вибірковість граматичних конструкцій для реалізації їх значення. Це іменні словосполучення з родовим відмінком імені, що виражає загальне атрибутивно-характеризувальне значення, словоспо­лучення з метафоризованим прикметником, кореферентним з ґенітивом, а також іменні трикомпонентні апозитивні словосполучення.


 


Маючи розчленовану зовнішню форму, метафоричні словоспо­лучення характеризуються внутрішньою семантичною зв’язаністю, цілісністю, нерозкладністю. Семантична характеристика метафоричних словосполучень залежить від лексичного наповнення компонентів, один з яких має пряме лексичне значення, а інший – переносне – на основі подібності з іншим предметом (латентний компаративний зв’язок).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины