ПРОЦЕССЫ ОСВОЕНИЯ НЕМЕЦКИХ ТОПОНИМОВ В РУССКОМ ЯЗЫКЕ XVIII ВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність дослідження, висвітлюється історія вивчення теми, визначаються мета та завдання роботи, основні методи дослідження, характеризується джерельна основа дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ “Графічна і фонетична адаптація німецьких топонімів” складається з чотирьох підрозділів. У ньому з’ясовуються: а) фактори, що впливають на освоєння німецьких географічних назв у російській мові XVIII ст.; б) моделі їх оформлення на фонетичному мовному рівні; в) фонетичні та графічні відповідності між німецькими звуками, графемами, диграфами та їхніми російськими субститутами.

У результаті дослідження великої кількості матеріалу в першому підрозділі “Консонантні субституції” встановлено, що при передачі цілого ряду німецьких приголосних російською мовою варіанти не фіксуються. Це переважно звуки, які мають близькі артикуляційно-акустичні властивості в контактних мовах: німецькі [p, b, t, d, m, n, r] та російські [п, б, т, д, м, н, р]. Однак на фоні загальної стабільної передачі цих звуків відмічено варіантні модифікації, які були викликані специфічним явищем фонологічної системи мови-джерела – гемінацією. Варіантність полягає в тому, що в одних випадках довгий приголосний субститувався у мові-реципієнті подвійною графемою, а у других – однією літерою. Такі ж умови передачі виявлені при адаптації подвоєних ss, tt, ff, ll: Lippstadt – Липстадъ («…Графиня Липпская, близъ города Липстада…» [Сл. Лад.Ж.Б., ч.2]); Meissen – Мейссенъ // Мейсенъ («…ещё Мейссенъ столичной городъ» [Введ., с.99], «Мейсенъ…богатый и великій городъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.3]).

На освоєння звуків [t], [k], [ts] у російській мові значно вплинув графічний паралелізм їх позначення на письмі, який існував у німецькій мові XVIII ст.: Be stadt – Бернштадтъ («…города Елсъ и Бернштадтъ…» [Баум., с. 65]); Torgau – Торгау («Ночевали въ городh Торгау» [Фон., с. 149]) Zeitz – Цейцъ // Цейтцъ («Епископство…съ городами Наумбургомъ и Цейцомъ» [Баум., с. 57], «Цейтцъ въ Германїи» [Руб., ч. 2 с. 145]). Російські субститути німецьких приголосних відображали не тільки звукове значення графем, але й їхнє діалектне прочитання у мові-джерелі: Pfaltz – Фальцъ // Пфалцъ («Отсюда двh дороги…черезъ Фальцъ…» [Кар., ч. 2, с. 181], «Пфалцъ» [Атл., 1790, с. 11]). Особливу складність для освоєння викликали гортанний [h] і латеральний [l], які не мають у фонетичній системі мови, що приймає, аналогічних звукових еквівалентів: Hohenlohe – Гогенлое («Гогенлое небольшое княжество…» [Сл. Ланг, ч.1]); Ulm – Ульмъ // Улмъ («…въ 1702 году овладhлъ городомъ Ульмомъ…» [С. Пуф., ч.2, с. 184], «…около города Улма…» [Зем. кр., с. 182]); Mosel – Мозелъ («Мозелъ (Mosel) рhка въ Германїи…» [Сл. Ланг., ч.2]). Російська передача диграфів sch, sp, st, а також графем Q q, s, c, β була орієнтована як на їх вимову у мові-джерелі, так і на графічну адаптацію у мові-реципієнті: Stutgart – Штутгардъ // Студгардъ («3. Штутгардъ въ Виртембергh» [Дет. геогр., с. 82], «Студгардъ (Stutgart) …красивый городъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]). Слід виділити графему v, яка дублює у німецькій мові передачу на письмі звуків [f] і [v]. Як наслідок, графема v у російській мові XVIII ст. передавалася субститутами в і ф, які були також варіантами німецьких f і w: Villingen – Филлингенъ («Филлингенъ…городъ въ Швабскомъ округh …» [Сл. Ланг., ч.3, с.224]); Villach – Виллахъ («Виллахъ старинной небольшой городъ…» [Сл. Ланг., ч.1]).

У другому підрозділі “Вокальні субституції” виявлено традиційне латинізоване прочитання цілого ряду німецьких голосних звуків у їх російській інтерпретації: a > а, o > о, e > е, э, i > и, u > у. Така передача зумовлена тим, що артикуляційна база російської мови подібна до норм вимови цих голосних у мові-джерелі. У цьому випадку транскрипційні правила передачі німецьких літер збігалися з транслітераційними засобами їх освоєння.

На тлі такої типізованої передачі німецьких голосних освоєння дифтонгів, умлаута і довгих звуків варіювалося між їх фонетичним і графічним прочитанням. Так, освоєння дифтонга ei і його графічних дублетів ai, ey або ay утворило в російській мові варіантний ряд, в якому чергувалися субститути ей / еи / еі / еї / и / ї / эй / е, ай / аи ( для ai // ay). Варіант ей був орієнтований на вимову диграфа в мові-джерелі, наприклад: Leipzig – Лейпцигъ («Послh обhда выhхали изъ Лейпцига…» [МВ № 21, 1775]). Субститути еі / еї були орієнтовані на збереження графічного відтворення ei і могли відображати орфографічний різнобій мовної системи першої третини XVIII ст., яка приймає: Heidelberg – Геїделбергъ («Въ Геїделбергh починена поки славнія большая бочка» [Спб, № 46, 1728]). Окремі випадки передачі дифтонга російськими субститутами и / ї, які відбивають особливості нижньонімецького вокалізму, були причиною адаптації німецького хороніма Holstein російською формою Голштинія, що стала згодом у мові-реципієнті традиційною, історично закріпленою: Holstein – Голштинія («…по вступленіи въ Голштинію...» [Бас., с.95]). Факти оформлення [ae] голосним е могли свідчити про спонтанні фонетичні зміни у німецькій мові XVIII ст.: Rhein – Ренъ («…въ рhку Рену впала…» [Рот., с.157]). Незважаючи на кількість субституцій, дифтонг ei стабілізується у російській мові XVIII ст. у варіанті ей, який переважає в усіх досліджених джерелах. Аналогічний засіб освоєння дифтонга eu [oø] також є результатом фонетичного прочитання eu. Це положення доводять правила вимови «двоголосних букв», які були зафіксовані нами у «Короткій німецькій граматиці» М.І.Агентова. Наприклад, Leutkirch – Лейткирхъ («Лейткирхъ, небольшой городокъ…» [Сл. Ланг., ч. 2]).

Німецький диграф au у структурі російських форм німецьких топонімів передавався субститутами ау й ав. Перший варіант був орієнтований на транслітерацію дифтонга; другий спрощував нехарактерне для фонетичної системи мови-реципієнта явище – злиття голосних у кінці оніма: Glogau – Глогау («…вчерась изъ…Глогау…» [Ведом., 1719]); Gerau – Геравъ («Геравъ, не большая страна въ Германїи…» [Сл. Лад. Ж. Б., ч.2]). Передача дифтонга au російськими звуками [о], [а] у топонімах Kaufungen і Lauter могла відображати нерівномірність процесу «дифтонгізації» у нововерхньонімецький період: Kaufungen – Каффунгенъ («Каффунгенъ…городокъ…Германскїй…» [Сл. Лад. Ж. Б., ч.2]); Lauter – Лотеръ («…округа на рhкh Лотерh…» [Сл. Ланг., ч.2, с.264]).

Субституція німецьких графем ö й ä російським звуком [э] не призводила до диференціації їх у мові-реципієнті: Köln – Кельнъ («Курфирсты суть…въ Кельнh…» [Баум., с.39]); Aichstätt – Айхстетъ («Айхстетъ, знатной городъ Франконскаго округа…» [Сл. Ланг, ч.1]). Графічні варіанти голосних ö й ä були менш кількісні: Häslach – Гаслахъ («Гаслахъ городъ съ замкомъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.2]); Söllingen – Солингенъ (…въ Вестфалїи, близь Солингена…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.3]).

Передача німецького ü російським варіантом и значною мірою підтримувалася за рахунок особливості орфографії мови-джерела, що також не призводило до диференціації його зі звуками i, ie у приймальній мовній системі: München – («Минхенъ» [Атл., 1790, с. 10]). Субститут ю є результатом близькості звукового значення німецької графеми ü та російської графеми ю: Münster – Мюнстеръ («Мюнстеръ городъ въ Вестфалїи…» [Руб., ч.1, с.39]).

Певні труднощі виникали при засвоєнні монофтонга ie, який передавався у російській мові варіантами – и // іе. Російський субститут и фактично відповідав особливостям вимови [i:] у мові-джерелі, але в цьому випадку збігався із засобом передачі німецьких звуків ü, і: Dietz – Дицъ («Княжество Нассау…коихъ резеденция суть Дицъ» [Введ., с.115]). Форми німецьких топонімів, у яких довгий звук [i:] транслітерувався і передавався буквосполученням іе, були рідкісні та нестабільні: Trier – Тріеръ («Тріеръ. Ниж. Рейнъ…» [Руб., ч.1, с.40]). Одиничний випадок заміни монофтонга графемою h при освоєнні топоніма Wien міг відображати південнонімецьку діалектну вимову іе, яка походить від середньоверхньонімецького дифтонга іе, архаїчне значення якого у XVIII ст., як відзначає у своїй роботі “Німецька діалектологія” В.М.Жирмунський, ще зберігається на території Австрії: Wien – Вhна («Вhна, лат. Вїенна, или Виндобона на Дунае» [Зем. кр., с.167]).

Відсутність у російській мові якісного протиставлення голосних звуків за довготою відбилася на засобі передачі довгих німецьких aa й ee. У мові-реципієнті це виражалося у кількісній перевазі транслітерованих варіантів монофтонга аа: Aa – Аа («…Минстеръ…городъ, стоитъ при рhкh Аа…» [Вс. земл., с. 146]) та у великій кількості російських субститутів диграфа ее, наприклад еэ // ее // э: Kleeberg – Клеебергъ («…приписымыя пять новых деревень…Клеебергъ» [Пис., с.35]); Spree – Спре // Спреэ («р. Спре» [Н. Атл.,1793, кар. № 16], «Спреэ, рhка въ Германіи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]).

У третьому підрозділі «Комбінаторні та позиційні зміни звуків» проаналізовано варіанти німецьких топонімів, які виникли внаслідок усного джерела їх запозичення. Про це свідчать комбінаторні та позиційні зміни звуків, що супроводжували адаптацію німецьких географічних назв і були ускладнені діерезою, епентезою та метатезою. Слід зазначити, що процес уподібнення звуків являв собою вокальну та консонантну асиміляцію, яка могла відображати як особливості фонетичної системи німецької мови: Innsbruck – Инспрукъ («Инспрукъ, главной городъ …Графства Тирольского…» [Сл. Ланг. ч. 11]), так і приймальної мови: Nü berg – Нирембергъ («Нирембергъ, красивый городъ…въ Германїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч. 3]). Зібраний ілюстративний матеріал переконує в тому, що більш поширеною була асиміляція, яка проходила на російському ґрунті, іноді з одночасною вокалізацією – появою епентетичного е (див. попередній приклад) або діерезою: Augsburg – Ауспуркъ («Ауспуркъ…лежитъ на рhкh Лекh…» [Зем. кр., с. 182]). Випадки регресивної асиміляції за глухістю могли бути одночасно як результатом вимови німецьких топонімів у мові-джерелі, так і фактом впливу на їх освоєння законів російської фонетики: Jagst – Якстъ («…городъ…на берегу рhки Якста…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.2]).

На відміну від артикуляційних уподібнень, випадки артикуляційних розподібнень не такі поширені: Hamburg – Ганбургъ (Изъ Ганбурга отъ 20 Іуня» [Ведомости № 3, 1719]). При адаптації німецьких географічних назв активніше діяли процеси зближення безпосередньо контактних звуків.

Варіанти, які були викликані перестановкою звуків у складі іншомовного оніма, також не були основними: Potsdam – Постдамъ («Постдамъ…городъ…Короля Прусскаго» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]). При цьому метатеза звука r у російських формах німецьких топонімів може бути історико-фонетичним реліктом нижньонімецького, англосаксонського та фризького діалектів: Bremen – Берменъ («…наняли русскую повозку до Бермена…» [Даш., с. 126]). Про поширення цієї метатези у німецьких назвах говорили у своїх роботах «До історії розвитку німецької діалектології» Ф.Вреде та «Німецькі мовні ландшафти» К.Вагнер.

Частина російських субститутів німецьких онімів виникла внаслідок позиційних змін приголосних у кінці складу або словоформи, що виходять як із законів німецької фонетичної системи, так і від законів російської фонетичної системи, наприклад: Heidelberg – Геиделберкъ («Геиделберкъ» [Атл., 1737 с.9]).

У четвертому підрозділі «Гіперкорекція, її причини та прояви» розглянуто погляди Х.Лімінга, В.Г.Дем’янова та ін. на природу та сутність гіперкорекції й описано причини та випадки її виявлення при адаптації німецької топонімної лексики в російській мові XVIII ст. Результатом гіперкоретної передачі є російські субститути тц, кк, сс, фф німецьких звуків z, k, s, f, які могли відображати графічний паралелізм, що існував у німецькій мові XVIII ст.: Rostok – Ростоккъ («Ростоккъ…знатный городъ въ Германїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]); Hof – Гоффъ («Гоффъ…красивый городъ въ Германїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.2]) тощо.

Зібраний ілюстративний матеріал переконує у тому, що фонетична адаптація німецької топонімної лексики в російській мові XVIII ст. проходила при існуванні великої кількості варіантів. Варіантність спостерігалася протягом усього століття і була викликана як особливостями фонетики та графіки мови, що приймає, так і мови-джерела. Наприкінці століття помітне остаточне формування деяких варіантних відношень: на цей час уже склалася передача окремих звуків та графем у структурі німецьких онімів. Частина варіантів, що встановилася у розглянутий період при субституції німецьких топонімів, згодом стала нормою. Розбіжність у системах російського та німецького вокалізму призвела до недодиференціації цілої низки іншомовних звуків у мові-реципієнті. Адаптація німецьких географічних назв на формально-фонетичному рівні здійснювалася через три моделі: 1) графічну, 2) фонетичну, 3) фонографічну.

У другому розділі «Морфологічна адаптація німецьких топонімів» виявляються найпродуктивніші моделі родового оформлення німецьких географічних назв; установлюються фактори, які впливали на їх родову віднесеність у мові-реципієнті; досліджуються особливості формозміни німецької топонімної лексики у російській мові XVIII ст.

У підрозділі 2.1. «Родове оформлення німецьких ойконімів» встановлено, що найчисленнішу групу німецьких ойконімів становлять назви, які закінчуються у мові-джерелі на приголосний. Такі оніми, як правило, оформлялися «графічним закінченням» -ъ і належали до імен чоловічого роду, наприклад: Baden – Баденъ («…есть Баденъ столичный городъ…» [Введ., с.96]); Emden – Емденъ («Емденъ» [Атл., 1790]).

Характер фонетичної субституції західноєвропейського l у структурі іншомовних ойконімів ускладнював визначення їхньої родової належності у мові-реципієнті, оскільки «графічне закінчення» -ъ не виконує функції родової диференціації, а «графічне закінчення» -ь свідчить про нечоловічий морфологічний рід, але номенклатурний термін дозволяв відносити такі назви до чоловічого роду: Weil – Веиль // Веилъ («Веиль…большой городъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.1], «Веилъ лежитъ противъ штутгарда…» [Зем. кр., с.183]).

Ойконіми з кінцевим -а зберігали фіналь у російській мові та відносилися до імен жіночого роду, оскільки німецький експонент -а збігався з граматичним показником імен цього класу (флексією -а) у мовній системі, що приймає: Gera – Гера («Гера въ Германїи» [Руб., ч.2, с.139]). Німецькі ойконіми, які мали на кінці словоформи -е, у деяких випадках зазнавали зміни шляхом відсічення фіналі, що визначала віднесеність онімів до типу імен чоловічого роду з основою на твердий приголосний; у других випадках вокальне закінчення зберігалося у російських субститутах, і тоді вони розцінювалися як назви з утрудненою родовою належністю, яка визначалась умовно – за номенклатурним терміном, наприклад: Cleve – Клевъ // Клеве («Клевъ (Cleve) главный городъ Герцогства Клевскаго…» [Сл. Ланг., ч.2], «…Клеве…два города…» [Вс. земл., с.145]). Варіанти з відсіченим -е могли відображати нижньонімецьку діалектну вимову іншомовних онімів у мові-джерелі. Так, В.Вашунін та С.Стерлігов у своїй роботі «Нижньонімецькі діалекти» вказують на те, що «давній ненаголошений -е на території розповсюдження нижньонімецького діалекту в кінці слова зникає». У ряді випадків німецькі ойконіми на -е переоформлювалися у мові-реципієнті, «обростаючи» звичною для неї родовою фіналлю імен жіночого роду – флексією -а: Lippe – Липпа «Липпа. Въ Краине» [Руб., ч.1, с.15]).

Російська адаптація німецьких географічних назв із закінченням на -аи здійснювалася шляхом зберігання фіналі та підведенням онімів під тип російських імен чоловічого роду на приголосний шляхом субституції вокального кінця через -ав // -ов //-ава. Неадаптовані варіанти поповнювали групу незмінних імен, російські форми на -ав // -ов сприймалися у мові-реципієнті як слова чоловічого роду, а нечисленні субститути на -ава відносилися до імен жіночого роду, наприклад: Passau – Пассау // Пассава // Пасава («Пассау…сеи городъ великъ» [Зем. кр., с.180], «Пассава» [Атл., 1790, с.10], «Пасава…Германскїй городъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]); Pegau – Пегавъ («Пегавъ, городъ въ Миснїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.3]).

Топоніми, які закінчувалися на -y, -o, -ey, -ja, передавалися за правилами транслітерації та сприймалися у вигляді чистої основи, функціонуючи у своєму неадаптованому вигляді. При цьому ойконіми на -о переходили до розряду іменників середнього роду, тому що ця флексія збігалася із закінченням імен даного класу у мові-реципієнті: Alteno – Алтено («Алтено… Германскїй городъ…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.1]). Питання про родову належність російських форм німецьких топонімів, які закінчувалися на -и, залишалося відкритим, оскільки дана фіналь була у мові, що приймає, показником граматичного значення множини: Isny – Исни («Исни» [Дор. геог., с.33]). Російські субститути з нульовою флексією поповнювали фонд топонімів чоловічого роду, а варіанти на -ja – жіночого роду: Altzey – Алтцей («Алтцей (Altzey), городъ нижняго Реинскаго округа…» [Сл. Ланг., ч.1]); Hoja – Гоя («Гоя…городокъ въ Вестфалїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.2]). Внаслідок адаптації німецьких топонімів, які мали в кінці словоформи довгі голосні - uh, - eh, - ee, у російських субститутах виникали такі сполучення -уге // -уг  // -у; -ег // -еэс // -еа // -ее // -е. Родова віднесеність таких назв була ускладнена, тому що їх фінальні показники не збігалися з російськими родовими закінченнями. Головним при визначенні роду цих ойконімів міг стати номенклатурний термін: Karlsruh – Карлсруге // Карлсругъ (Карлсруге, столица Маркграфа…» [Вс. зем., с.128], «Карлсругъ. Въ Германїи» [Руб., ч.2, с. 140]).

Ряд німецьких ойконімів переоформлювався у російській мові, «обростаючи» звичною для мови-реципієнта фіналлю -ень. Такі субститути є результатом явища, що виникає, як правило, при запозиченні слов’янами іншомовних топонімів, і яке Є.С.Отін у роботі «До питання про псевдосуфікси в топонімії» називає «паронімічним вирівнюванням… з топоформантами системи…»: Wending – Вендингень («Вендингень…городъ Верхней Баварїи…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.1]).

Внаслідок проведеного аналізу встановлено, що всі освоєні німецькі ойконіми розподілялися у російській мові XVIII ст. між двома родовими класами – чоловічим та жіночим, тоді як у німецькій мові велика кількість назв населених пунктів та країн належить до імен середнього роду. В усіх інших випадках збіг роду російського субституту та його прототипу носить випадковий характер, тому що ознаки, покладені в основу при розподілі іменників за родами, у російській та німецькій мовах не збігаються. У російській мові родова належність звичайно пов’язана з постфіксальним оформленням слова, що часто не відіграє ніякої ролі у родовій диференціації німецьких топонімів.

У підрозділі 2.2. «Родове оформлення німецьких гідронімів» досліджується характер родового оформлення німецьких гідронімів, які, як зазначено у лінгвістичних роботах німецьких вчених, на відміну від ойконімів, відносяться як до імен чоловічого роду, так і до імен жіночого роду. Аналіз російських оригінальних джерел XVIII ст. показує, що назви рік давньоєвропейського походження, які закінчуються на приголосний та є у мові-джерелі іменами чоловічого роду, адаптуючись у мові-реципієнті, оформлювалися (як і ойконіми) «графічним закінченням» -ъ, при цьому споконвічна родова належність цих онімів зберігалася: der Lech – Лехъ («Рhка Лехъ вышла изъ графства…» [Стаф., с.182]). Значну частину німецьких гідронімів із основою на приголосний становили також імена жіночого роду, які передавалися у мові, що приймає, аналогічним способом адаптації давньоєвропейських назв і належали до групи імен чоловічого роду: die Oder – Одеръ («…въ нижней Померанїи…и рhку Одеръ» [С. Пуф., ч.2, с.168]). Трапляються випадки, коли такі топоніми оформлювалися як імена жіночого роду. Така варіантність могла бути викликана як впливом роду номенклатурного терміна, так і родовою віднесеністю гідронімів у мові-джерелі, наприклад: die Weser – Везеръ // Везеры («…по восточному берегу рhки Везеры…» [Сл. Ланг., ч.3, с. 315]).

Засвоєння німецьких гідронімів з кінцевим -е (як і ойконімів) здійснювалося двома способами: а) зберіганням вокальної фіналі; б) субституцією іншомовного форманта російською флексією -а. При цьому словозмінні парадигми як адаптованих, так і неадаптованих варіантів німецьких онімів дозволяють відносити їх до імен жіночого роду. Зібраний ілюстративний матеріал вказує на відсутність чіткої тенденції у передачі російською мовою гідронімів на -е, оскільки одні і ті ж оніми були багаторазовими запозиченнями, які протягом століття виявлялися різнооформленими, тобто функціонували як в адаптованих формах, так і у неадаптованих. Варіанти, які зберігали фіналь, не були типовим явищем: die Elbe – Елбе («Примечать должно 6 главныхъ рhкъ…Елбе» [Баум., с. 39]).

Німецькі гідроніми жіночого роду, які закінчуються на l, можно віднести (як і ойконіми) до імен з морфологічно невираженим родом. Однак особливості їх формозміни дають можливість відносити такі оніми до чоловічого роду: die Havel – Гавель («…изъ рhки Эльбы въ рhку Гавель…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.4]). Німецькі назви рік з кінцевим топоформантом -а не змінювалися у мові-реципієнті та належали до групи імен жіночого роду, тому що адаптовані гідроніми мали фіналі, що були морфологічно тотожними флексіям російських назв рік: die Fulda – Фулда («Фулда Р.» [Атл., 1790, с.10]). На процес морфологічної адаптації односкладового гідроніма die Aa та оніма die Spree вплинув характер їх фонетичної адаптації. Так, поряд з очевидною тенденцією до послідовної русифікації цих топонімів – наявність жіночої родової парадигми словозміни, виявлені незмінні варіанти: die Aa – Аа («На берегу рhки Аа…» [Кар., ч.1. с.34]); die Spree – Спре // Спреh («…крhпость…на рhкh Спре…» [Рот., с.196], «6. Берлинъ, на Спреh…» [Дет. геогр., с.82]). Родова віднесеність німецьких гідронімів на -аи залежала також від характеру передачі вокального кінця: морфологічна адаптація таких географічних назв у мові-реципієнті у більшості випадків здійснювалася підведенням топонімів під тип російських імен жіночого роду шляхом субституції іншомовного топоформанта -аи через -ав з одночасним приєднанням флексії -а. Крім того, членами варіантного ряду були також неадаптовані варіанти: die Drau – Драва (Р. Драва» [Атл., 1790, с.10], die Ilmenau – Ильменау («…городъ на рhкh Ильменау…» [Рот., с.144]). Субститути на твердий приголосний були нечисленні: die Drau – Дравъ («…рhка Дравъ, тамо соединяются…» [Зем. кр., с.168]). Зібраний ілюстративний матеріал свідчить про те, що всі адаптовані німецькі гідроніми передавалися у російській мові прийменниковою конструкцією місцевого відмінка у сполученні з номенклатурним терміном, наприклад: die Ruhr – Руръ («…городъ на рhкh Рурh …» [Рот., с.17]) та розподілялися між двома родовими класами – чоловічим та жіночим. При цьому рід номенклатурного терміна река практично не впливав на їхню родову віднесеність у мові-реципієнті. Виняток становлять топоніми, в яких вокальні фіналі не збігалися з родовими закінченнями, тому при визначенні роду таких назв брався за основу географічний термін.

У підрозділі 2.3. «Родове оформлення німецьких хоронімів» виявлено, що більша їх частина утворювалася на базі існуючих німецьких гідронімів та ойконімів. Однак, незважаючи на те, що фіналі адміністративно-територіальних одиниць не відрізнялися від фіналей гідронімів і ойконімів, характер їхнього родового оформлення в російській мові XVIII ст. незначною мірою відхилявся від аналогічного процесу освоєння німецьких назв рік та міст. Однойменність іншомовних географічних назв «успадковувалася» в їх передачі російською мовою. Це змушувало перекладачів шукати засоби усунення топонімної омонімії шляхом послідовного вживання номенклатурного терміна та деяких прийомів русифікації німецьких хоронімів у мові-реципієнті. Так, значна частина німецьких адміністративно-територіальних одиниць передавалася в російській мові XVIII ст. словосполученням «номенклатурний термін + відтопонімний прикметник» і, відповідно до роду номенклатурного терміну, відносилася до імен середнього чи імен жіночого роду, наприклад: das Bisthum Worms – Епископство Вормское («…содержитъ въ себh …Епископство Вормское…» [Сл. Ланг., ч.2, с.228]); Merseburg – Мерзебургская область («Въ Мерзебургско области есть Мерзебургъ столичной городъ…» [Введ., с.100]). При передачі російською мовою німецьких хоронімів використовувалася також апозитивна конструкція «номенклатурний термін + топонім у Н.в.», оскільки більшість німецьких адміністративно-територіальних одиниць мала фіналі, які не відрізнялися від фіналей ойконімів та гідронімів, на їхнє родове оформлення впливали ті самі тенденції, що і на оформлення німецьких назв міст та рік: Lippe – Графство Липпе («Разныя Графства…Липпе и…» [Введ., с. 112]). Ціла низка проаналізованих хоронімів мала альтернативні варіанти, тобто оформлювалася фіналлю- їя // ія // ия та поповнювала фонд імен жіночого роду: Schwaben – Швабїя («…ещё надлежитъ Швабїи княжества…» [Кр. рук., с.33]). Крім того, у топонімній лексиці російської мови XVIII ст. була певна (у порівнянні з усіма разом взятими іншомовними власними іменами, незначна) група німецьких хоронімів, яка передавалася у традиційній формі – за допомогою латинської мови. Під висловом «традиційні топоніми», услід за А.В.Барандєєвим і І.П.Литвиним, маються на увазі не самі власні імена, а форми їх передачі російською мовою. Дані оніми у мові, що приймає, відносилися до імен жіночого роду: Österreich – Австріа («Австріа, Austria, страна Германїи» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.1]).

У підрозділі 2.4. «Особливості формозміни німецької топонімної лексики» аналізується характер включення німецьких топонімів до відмінкової системи російської мови XVIII ст. Так, у географічних назвах, граматично оформлених у мові-реципієнті, відображалися важливі особливості його типів флективної словозміни. Топонімна лексика німецького походження, що відмінювалася, відбивала ту парадигматичну схему, яка була притаманна і споконвічно російським словам: німецькі топоніми, які були оформлені як імена чоловічого та середнього роду, змінювалися за другим типом відмінювання; імена жіночого роду – за першим. Німецькі топоніми, визначення родової належності яких викликало труднощі, не відмінювалися. Результати дослідження свідчать про те, що практично всі іншомовні оніми, які були зафіксовані у джерелах XVIII ст., мали родове оформлення та відмінювалися, тобто у морфологічному відношенні були адаптовані російською мовою. За межею відмінювання залишалися топоніми, які мали вокальні фіналі та ті, що не відповідали родовим закінченням мови-реципієнта.

У третьому розділі «Структурна адаптація німецьких топонімів» досліджуються особливості структурного оформлення різних словотворчих моделей німецьких топонімів; причини їх структурного переоформлення та семантичної передачі у мові-реципієнті. У першому та другому підрозділах розглядається питання структурної адаптації простих, суфіксально-похідних та безсуфіксально-похідних німецьких топонімів. У ході дослідження встановлено, що ці словотвірні типи іншомовних онімів не зазнавали у нових умовах структурних змін. Такий спосіб оформлення може пояснюватися тим, що всі іншомовні запозичення у російській мові XVIII ст. сприймалися як аморфні, позбавлені внутрішніх зв’язків імена, і тому передавалися за правилами транслітерації або транскрипції, тобто у процесі структурного освоєння простих, суфіксально-похідних та безсуфіксально-похідних топонімів складається певна тенденція – залишати їх у мові-реципієнті структурно непереоформленими.

У підрозділі 3.3. «Структурна адаптація складних німецьких топонімів» проаналізовано російські форми топонімних складань, які дозволяють стверджувати, що цей тип німецьких географічних назв адаптувався у приймальній мовній системі за принципом «спрощення», незважаючи на те, що топоформанти -berg, -burg, -dorf, -heim, -kirch, -bach, -stadt, -bruck та ін., були досить поширеними у мові-реципієнті та відповідали російським термінам гора, крепость, деревня, дом, церковь, пристань, ручей, город, мост та ін. При цьому на фоні такої стабільної передачі зустрічаються випадки «пізнавання» постпозитивних елементів. Про це свідчать факти виділення їх у структурі російських субститутів, що пітверджується дефісним та роздільним написанням топонімних компонентів і появою на стику топооснов «графічного» маркера -ъ: Kasseldorf – Кассель Дорф («Кассель Дорф, Германскїя деревня…» [Сл. Лад. Ж.Б., ч.2]); Regensburg – Регенс-бургъ // Регенсъбургъ («Регенс-бургъ, Имперской городъ…» [НВГ., с.116], «…посланникъ въ Ргенсъбургh …» [Спб, № 1, 1729]). У процесі структурного освоєння німецьких топонімних складань з препозитивними компонентами Karl-, Kayser-, Hohen-, König-, Stadt- та антонімними топоформантами Neu- / Alt- и Ost- спостерігається картина, аналогічна адаптації онімів з постпозитивними топоелементами. Однак при цьому траплялися випадки, коли топооснови Neu- / Alt- перекладалися, і складна у мові-джерелі назва трансформувалася в російському варіанті в складний топонім: Altmark – Старая Мархія // древняя Маркія («Старая Мархія, гдh города Стендоль…» [Баум., с.59], «Въ древней Маркіи, что есть Штендель…» [Введ., с.102]). Російські субститути німецьких назв з топонімним формантом Neuen- могли виникнути в результаті арадикації Neuen- на базі російського прикметника новый, оскільки, на думку Є.С.Отіна, «у топонімії в більшості випадків доводиться зустрічатися зі структурною переробкою семантично незрозумілих слів на базі звичних кореневих елементів мови-реципієнта – «радіксів». Група топонімних утворень з компонентами Ost- , Nord-, Weiβ-, Rot-, Schwarz- і -see адаптувалася в російській мові шляхом перекладу частин назви: Schwarzwald – Черный лhсъ («…городъ лежитъ въ Черномъ лhсh» [Сл. Ланг., ч.3, с.269]); Nordsee – Нhмецкое море («…находящееся около Европы Нhмецкое море…» [Греч., ч.1, с.30]) або передавалася за допомогою часткового калькування, яке з’єднувало транслітерацію із семантичною передачею уточнювальних означень: Rotmein – Красный Майнъ («…главный городъ стоитъ при Красномъ Майнh…» [Вс. земл., с.131]).

Російські варіанти складних німецьких топонімів із сурядним зв’язком між компонентами становили собою, на відміну від своїх іншомовних прототипів, суфіксально-складні назви, в яких другий компонент оніма зазнавав у «чужому» мовному середовищі слов’янського суфіксального (за допомогою елемента -ск-) дооформлення, наприклад: Braunschweig-Lüneburg – Княжество Брауншвейгъ-Люнебургское («…городъ Княжества Брауншвейгъ-Люнебургского» [Рот., с.178]). Крім того, зустрічаються випадки цільнооформленості та роздільнооформленості таких топонімів, а також факти збереження структури.

Головними субститутами топонімних утворень з препозитивними формантами Nieder-, Ober- були двослівні субстантивні сполучення, які являли собою гібридні назви, структурно оформлені російськими прикметниками та транслітерованими або переданими за традицією німецькими тополексемами: Niederbaden – нижнеи Баденъ («Нижнеи Баденъ…касается…» [Зем. кр., с. 192]) Oberschwaben – Верхняя Швабія («…пойдетъ чрезъ…Верхнюю Швабію…» [МВ, № 94, 1784]). На характер адаптації таких онімів у мові-реципієнті впливала типологічна конвергентність німецького та російського топоніміконів.

У підрозділі 3.4. «Структурна адаптація складених німецьких топонімів» проаналізовано особливості структурного освоєння німецьких топонімних словесних комплексів, які були представлені групою онімів з пріагіонімним компонентом Sankt та топонімами Frankfurt am Main и Frankfurt an der Oder. У російській мові XVIII ст. структура, яку мали німецькі географічні назви з уточнювальним компонентом у мові-джерелі, – розділове написання компонентів – зберігалася: St.Veit // S.Veit – Санкт веитъ («Санкт веитъ…такоежъ мhсто…» [Зем. кр., с. 169]). Топоніми Frankfurt am Main и Frankfurt an der Oder у мові-реципієнті в структурному відношенні також не змінювалися, але при цьому прийменник an замінювався російськими субститутами при і на. Крім того, до складу російських варіантів міг включатися термін рhка або підрядний сполучник что як додаткове уточнення та пояснення структури складених назв: Frankfurt am Main – Франкфуртъ при рhкh Майнh // Франкфутръ, что при Майнh («Франкфуртъ, Имперсокй городъ при рhкh Майнh …» [НВГ, с. 114], «…изъ Франкфурта, что при Майнh…» [МВ, № 2, 1775]). На процес освоєння таких топонімів значно вплинули структурні особливості російської топонімії, яка мала аналогічні прийменникові конструкції. Отже, тотожність засобів топонімоутворення у контактних мовах значно полегшувала структурну адаптацію німецьких топонімів у мові-реципієнті.

У підрозділі 3.5. «Структурна адаптація німецьких хоронімів» встановлено, що у структурному оформленні німецької хоронімії у російській мові XVIII ст. починає складатися певна тенденція. При оформленні німецьких адміністративно-територіальних одиниць можна виділити три найпродуктивніші моделі: 1) непереоформлені субститути; 2) хороніми, які передавалися у мові-реципієнті описово-атрибутивною конструкцією; 3) варіанти, які були оформлені фіналлю -їя /-ія / -ия. Назва країни Deutschland у мові-реципієнті на сторінках досліджених джерел передавалася двома функціональними варіантами – Германія і Немецкая земля. Субститут Германія представляв собою транслітерацію латинської назви Germania. Російська форма Немецкая земля могла виникнути як внаслідок перекладу, так і незалежно від свого прототипу у мові-джерелі, тобто могла бути членом німецько-російської топонімної пари, яка була результатом незалежного паралельного найменування у двох контактних мовах – російській і німецькій. Головним, базовим варіантом німецького хороніма Deutschland у розглянутий період був онім Германія, який і утверджується в російській мові, ставши згодом традиційним, історично закріпленим.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз матеріалу показує, що фонетична адаптація німецької топонімної лексики в російській мові XVIII ст. проходила при існуванні великої кількості варіантів. Варіантність спостерігалася протягом усього століття і була викликана як особливостями фонетики та графіки мови-реципієнта, так і діалектними особливостями мови-джерела. Освоєння німецьких топонімів на формально-фонетичному рівні ще не було завершеним і носило змішаний – транскрипційно-транслітераційний, транскрипційний або тільки транслітераційний характер. Із наведених вище даних виходить, що в XVIII ст. при адаптації німецьких географічних назв мали місце три моделі їхнього оформлення: 1) графічна, 2) фонетична, 3) фонографічна. У цілому фонетична адаптація німецьких топонімів проходила з більшою орієнтацією на мову-джерело. Це виявлялося у великій кількості фонетичної передачі та домінуванні засобу практичної транскрипції під час засвоєння німецької топонімної лексики.

2. Морфологічна адаптація німецьких топонімів у російській мові XVIII ст. проходила досить інтенсивно, при цьому важливим аспектом цього процесу було визначення родової належності аналізованих онімів і як наслідок – їх відмінювання та невідмінювання. Слід зазначити, що практично всі досліджені в джерелах XVIII ст. німецькі топоніми мали родове оформлення і відмінювалися, тобто в морфологічному відношенні були адаптовані російською мовою.

3. Особливість структурної адаптації німецької топонімної лексики в російській мові XVIII ст. полягає, з одного боку, у прагненні зберегти своєрідність іншомовних топонімів і топоформантів, що входили до структури останніх, не замінюючи їх елементами, які відповідали російській топонімній системі, а з другого боку, підпорядкувати німецькі географічні назви (в основному складні та складені) топонімній системі мови-реципієнта, що відображалося в їхній семантичній передачі, а також у роздільному і дефісному написанні. Непереоформленими в структурному відношенні залишалися прості та суфіксально-похідні топоніми, які були освоєні за принципом спрощення. У процесі освоєння німецьких топонімних утворень спостерігається картина, аналогічна адаптації простих і суфіксально-похідних топонімів. Однак на тлі передачі, яка була спрямована на зберігання структури складних географічних назв, зустрічаються факти роздільного і дефісного написання постпозитивних і препозитивних формантів, а також структурно нетотожні випадки їх перекладу в російській мові. При цьому складна в мові-джерелі назва трансформувалася в мові-реципієнті в складений топонім. Дефісне написання топонімних складань із сурядним зв’язком між компонентами при адаптації в російській мові зберігалося. Структурне освоєння складених німецьких топонімів виражалося в численних модифікаціях: дефісному і роздільному написанні, частковій семантичній передачі тощо. На структурну адаптацію німецьких топонімів у російській мові XVIII ст. визначально вплинула близькість топонімних систем контактних мов, які мають загальні типічні засоби утворення географічних назв, а також досить «прозора» семантика німецьких топоформантів, що входили до структури складних іншомовних онімів.