ОДЕСЬКА ПЕРІОДИЧНА ПРЕСА ПЕРІОДУ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ОДЕСЬКА ПЕРІОДИЧНА ПРЕСА ПЕРІОДУ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ
Альтернативное Название: ОДЕССКАЯ периодическая печати периода освободительной борьбы
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі до дисертації обґрунтовано вибір теми, її актуальність та особливості, визначено наукову новизну роботи, мету та обумовлені нею завдання, з’ясовано рівень наукової розробки теми, подано характеристику джерельної бази, викладено погляд автора на можливість практичного застосування положень дисертаційного дослідження.


У першому розділі “Історіографічні та джерелознавчі проблеми дослідження української преси 1917–1920 років” відтворено процес вивчення української періодичної преси окресленого періоду, розроблено відповідну періодизацію, яка включає три етапи:


1) виявлення й опис української періодики (кінець 10-х–30-ті рр. ХХ ст.);


2) дослідження періодичної преси в радянській історіографії (50-ті–80-ті рр. ХХ ст.);


3) розгортання фундаментальних досліджень преси та активізація процесу вивчення регіональної періодики (90-ті рр. ХХ ст.–поч. ХХІ ст.).


Воєнні (40-ві) роки не були плідними для розвитку історіографії, тому вони не фігурують у наведеній періодизації.


На першому етапі розвитку історіографії відбувається інвентаризація матеріалів преси. Оскільки наукові праці створювалися практично одночасно із появою самих часописів, дослідження цього періоду обмежуються фіксацією джерел. Не в останню чергу відсутності глибинного аналізу періодики “сприяла” нестабільність перехідної доби. Роботи В. Святловського, Л. Ільїнського, праця “Еврейская периодическая печать в 1917–1918 гг.” становлять собою спроби бібліографічного аналізу періодики або містять стислий опис видань. Однією з найкращих спроб у галузі фіксації та угрупування періодичних видань окресленого етапу є праця С. Рубінштейна та Г. Штейнванда “Одеська періодична преса років революції та громадянської війни (1917–1921)”.


Другий період дослідження преси не був однорідним за своєю суттю. Роботи цього періоду об’єднує стандартність критеріїв оцінки суспільно-політичних явищ та те, що їхнім об’єктом була більшовицька преса, інші ж часописи удостоювалися лише згадки та негативної оцінки. Ця регламентація була найжорсткішою в першій половині другого періоду, оскільки в тогочасних дослідженнях розглядаються лише більшовицькі видання. У другій половині цього періоду дослідники починають аналізувати, хоч і з негативною оцінкою, небільшовицькі часописи. Поглиблюється й підхід до аналізу преси: в наукових роботах виділяються види періодики, розглядається тематична та жанрова палітра видань. Характерним для другого періоду є й інтерес до центральної преси. Лише в поодиноких роботах представлені матеріали, присвячені вивченню періодики інших регіонів України.


У дусі класичних канонів радянської історіографії витримано дослідження В. Будникова, М. Дмитрієнко, В. Рубана, В. Солдатенка, Й. Цьоха та інших. Ці роботи характеризуються надмірною увагою до більшовицьких видань, стандартизованими періодизаціями більшовицької преси та зневажливим ставленням до небільшовицької партійної періодики.


У післявоєнні десятиліття з’являється низка бібліографічних довідників та покажчиків, що містять літературу, присвячену подіям часів визвольної війни; побачила світ і значна кількість бібліографічних та статистичних довідників по пресі радянського періоду. Відбувається й активізація такого специфічного публіцистичного жанру, як статті-спогади безпосередніх учасників подій 1917–1920 рр.


Третій етап дослідження періодичної преси починається в 90-ті роки із проголошенням незалежності України. З’являються фундаментальні монографічні дослідження про становлення і розвиток української преси, присвячені як певному типу видань, так і пресі окремих українських етнічних земель. У цьому контексті заслуговують на увагу праці провідних журналістикознавців О. Богуславського, В. Габора, В. Гутковського, В. Здоровеги, В. Качкана, С. Костя, І. Крупського, В. Лизанчука, І. Михайлина, А. Москаленка, О. Мукомели, М. Нечиталюка, В. Різуна, М. Романюка, Н. Сидоренко, О. Тимчишин, Б. Чернякова, В. Шкляра, що подають аналіз періодики минулого й сьогодення, її стану й найважливіших завдань, проблематики й особливостей функціонування в контексті суспільно-політичного життя України.


Серед досліджень регіонального характеру особливо слід виділити праці вчених Львівської школи журналістикознавства. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника стала провідним науковим центром України в галузі дослідження періодики. Серед перспективних планів наукового центру важливе місце займає ідея опису української періодики у світовому масштабі. Значний внесок у дослідження західноукраїнської періодики зробили О. Дроздовська, С. Кость, М. Романюк, Л. Сніцарчук, та ін.


Аналіз періодичної преси Одеси 1917–1920 рр. представлений на даному етапі лише поодинокими згадками в працях одеських істориків (Т. Вінцковського, А. Мисечка, І. Шкляєва та ін.) та краєзнавців (Г. Зленка, С. Лущика, О. Яворської та ін.).


Найбільш продуктивними для дослідження періодичної преси слід вважати перший та третій періоди. Завдяки початковій інвентаризації матеріалів періодики дослідники мають уявлення про загальну картину становлення преси 1917–1920 рр., незважаючи на те, що джерела цієї доби частково втрачені для науки. Третій етап розвитку історіографії сприяє створенню нових теоретико-методологічних засад дослідження преси та розробці сучасних методів її аналізу.


У другому розділі “Початок формування нової періодичної преси революційної доби” висвітлено специфіку формування періодичної преси після Лютневої революції, показано процес становлення українськомовної преси в Одесі, здійснено типологічний розподіл періодики 1917 р., досліджено змістову наповненість часописів, визначено пріоритетні теми.


Специфіка формування одеської періодичної преси окресленого періоду зумовлювалася кількома факторами: різноспрямованістю етнічних інтересів (у місті було представлено понад 50 національностей); нестабільністю суспільно-політичного життя; скрутними матеріальними умовами функціонування видань за відсутності державної підтримки.


Російськомовні видання складали майже 85 % від загальної кількості тогочасної одеської преси. Ця ситуація була зумовлена наслідками мовної політики Російської імперії: привілейоване положення російського етносу виробило деформоване ставлення до національної самоідентифікації у представників недержавних націй. У подібній ситуації саме російськомовні видання найповніше відбивали всі аспекти суспільного життя та репрезентували всі види преси – від розважальної до політичної. Для представників інших етносів регіону найважливішою проблемою залишалася боротьба за свої національні інтереси, що сприяло формуванню специфічної структури цих видань.


Поява в Одесі перших українськомовних часописів припадає на початок ХХ ст. Перші кроки української преси в Одесі були пов’язані з діяльністю товариства “Просвіта”, яке стає осередком боротьби за національну ідею. Відродження українського національного руху та преси починається після Лютневої революції: впродовж 1917–1920 рр. з’являється 17 українськомовних видань. Першим з них став журнал “Українське слово”. Він виник у березні 1917 р. за ініціативою відомого діяча українського національного руху С. Шелухіна. Редактором видання став В. Чеховський, а співзасновником – І. Липа. На шпальтах видання з’являлися матеріали провідних діячів української культури: В. Мурського, М. Гордієвського, М. Сріблянського, І. Стешенка, С. Янчуренка, І. Гаврилюка, І. Іващенка. Усі матеріали часопису були перейняті ідеями національного самовизначення України. Журналісти видання розуміли, що в боротьбі за становлення української національної ідеї першочерговими є проблеми формування національної самосвідомості, української культури та школи. Це викликало бурхливу полеміку з боку представників великодержавної російськомовної преси.


Завдяки таланту співробітників видання журнал “Українське слово” відрізнявся чіткою композиційною структурою та широкою жанровою парадигмою. Провідне місце в часописі займали стаття, звіт та репортаж.


Газета “Салдатська думка” відстоювала ідею автономії України у складі Російської республіки, оскільки вона виходила як українськомовний додаток до газети “Солдатская мысль”. “Салдатська думка” була незначною за обсягом (дві полоси), усі місцеві матеріали належали редактору часопису – прапорщику М. Григоровичу. Третій випуск видання виявився останнім.


У вересні 1917 р. почала виходити газета “Рідний курінь”, яка стала продовженням “Салдатської думки”. На змісті та оформленні газети в позитивному плані відбивається те, що вона фактично стає органом Одеської української військової ради. Газета мала чітку архітектоніку, багату жанрову палітру та штат талановитих журналістів. Видання припиняє свою роботу із завершенням діяльності Центральної Ради. Впродовж першого періоду радянської влади (15 січня–13 березня 1918 р.) в Одесі не виходило жодного українськомовного часопису, оскільки більшовики успадкували імперський підхід до національних питань.


Після Лютневої революції великодержавна російськомовна преса теж відрізняється значною динамікою: лише в березні 1917 р. в Одесі з’являється 19 нових періодичних видань. На першому етапі формування масова преса була представлена такими типами, як суспільно-політична, студентська, сатирично-гумористична та клерикальна, а серед галузевої преси можна виділити такі типи, як профспілкова та військова. Суспільно-політична преса ділилася на партійну та позапартійну. Для всіх тогочасних видань була характерною значна політизованість, а деякі з них були офіційними органами політичних партій.


Значним впливом на робітничу аудиторію впродовж усієї доби національно-визвольних змагань відрізнялася одеська меншовицька газета “Южный рабочий”. Це щоденне чотириполосне видання проіснувало з середини березня 1917 р. до 1920 р. – часу припинення діяльності меншовицької партії. Газету характеризувала поміркованість політичної позиції. У жанровій палітрі видання провідне місце займали звіти, оскільки газета приділяла значну увагу матеріалам різноманітних з’їздів та засідань. Органами партії есерів впродовж 1917 року були послідовно три газети – “Крестьянин и рабочий”, “Земля и воля”, “Революционное дело”. Типовим виданням цього напряму була газета “Крестьянин и рабочий”. Поступово в газеті з’являються матеріали пробільшовицького напряму. Видання припинило свою діяльність в середині липня 1917 р. внаслідок політичних суперечок в партії есерів та в самій газеті. Більшовицька партія досить довго не мала впливу на громадське життя Одеси. Її вплив збільшується лише влітку, коли більшовики офіційно виходять зі складу РСДРП. На початку липня 1917 р. побачила світ перша більшовицька газета Одеси – “Голос пролетария”. Її організаторами стали більшовики А. Воронський та П. Заславський.


Серед позапартійних видань представлені часописи як лівого, так і правого напрямів. Відмінність між тогочасними масовими позапартійними виданнями визначалася не лише політичною концепцією – вони відрізнялися також професійним рівнем журналістських матеріалів. Негативним прикладом видання соціал-демократичного напряму є “Новая газета” та її продовження – “Одесская новая газета”. Ці часописи не виховували читацьку аудиторію, а потурали її найнижчим інстинктам: знущалися з царської сім’ї, сприймали національне питання з позицій великодержавного шовінізму. Виразниками психології натовпу стали журналісти видання Ол. Амфітеатров та В. Димир. Зразком іншого рівня осмислення дійсності став журнал демократичного напряму “Республика” (редактор-видавець С. Константиновський). У політичному плані журнал займався пошуком компромісних рішень, що, безсумнівно, відбивало позицію тогочасної інтелігенції. Часопис відрізняє жанрове розмаїття: хроніки, політичні огляди, аналітичні статті, художньо-публіцистичні матеріали, оповідання, п’єси.


У цей період продовжує функціонувати й позапартійна преса правого напряму. Крім газет, які залишилися від часів царату (“Одесские новости”, “Маленькие одесские новости”, “Одесская почта”), з’являються нові – “Свободная Россия”, “Власть народа”, “Южная Русь”, “Свободное слово”. Щоденна чотириполосна газета “Свободная Россия” позитивно поставилася до революційних подій. Помітне місце на шпальтах видання займали статті теософського змісту Є. Єгорова та військова тематика – статті та кореспонденції про дії союзників, уривки з солдатських листів та щоденників. Газета проіснувала лише один тиждень. Дещо тривалішим був термін існування газети “Власть народа” – органу прогресивних професорів Новоросійського університету. Це було лівобуржуазне видання з сильним нахилом у бік соціал-демократичних ідей. Завдяки активній участі професури Новоросійського університету газета стала досить серйозним виданням, в якому значне місце займали аналітичні статті соціально-економічної та політичної тематики, однак сороковий номер газети став останнім.


Не залишається поза тенденцією загальної політизації преси й тогочасна клерикальна періодика. Після Лютневої революції вона зазнає певної трансформації. У червні 1917 р. Рада спілки вільних проповідників православної віри здійснює спробу створити суто релігійне видання – з’являється журнал “Голос православных”. Імовірно, надзвичайна короткочасність цього видання (вийшов лише один номер) була пов’язана зі зміною пріоритетів у свідомості тогочасного суспільства: на перший план виступала політична боротьба. Це зумовлює появу в липні 1917 р. газети “Южная Русь” – органу незалежної політичної та церковно-суспільної російської думки. Видання скінчило своє існування напередодні Жовтневого перевороту.


Революційне піднесення стало поштовхом до появи студентських та учнівських часописів – “Студенческие отклики”, “Бюллетень Центрального комитета новороссийского студенчества”, “Наше слово”, “Сын народа”. До характерних рис молодіжної преси революційної доби належать такі, як захоплення революційною ейфорією, палка ненависть до ворогів революції, велика кількість авторів, патетичні назви матеріалів, екзотичні псевдоніми, різка контрастність та якісна неоднорідність матеріалів. Молодіжна преса фактично припиняє своє існування на початку 1918 р. у зв’язку з розчаруванням студентства в ідеалах революції.


У межах галузевої преси першого періоду значну групу складають профспілкові видання, активному розвитку яких сприяли партії меншовиків та есерів. Одним із перших видань цього типу став щотижневий журнал “Объединение” – орган одеської спілки службовців державних та громадських установ, який побачив світ у квітні 1917 р. Істотним проривом у розвитку профспілкової періодики стає середина 1917 р. Саме тоді з’являється низка друкованих органів профспілок, що започаткували типологічні ознаки цього виду преси: “Маяк”, “Вестник всероссийского союза мельников-крупчатников и строителей”, “Вестник профессионального союза служащих пароходных и транспортных предприятий” та ін. Профспілкові журнали мали стандартну архітектоніку: на початку номера знаходилися статті суспільно-політичного змісту; за ними йшли статті вузькопрофесійної тематики або містилися звіти про засідання профспілок, державні документи та промови державних діячів; завершували номер кореспонденції та замітки. Частина профспілкових видань продовжувала своє існування за часів українських урядів.


У травні 1917 р. промисловики південної частини колишньої Російської імперії започаткували своє видання “Проюг”, яке було першою спробою відродження часописів промислово-фінансового типу. Відповідальним редактором впродовж усього періоду існування часопису залишався Г. Матео. Номер починався, як правило, з аналітичної статті редактора, що іноді займала 1-1,5 полоси. Переважну частину матеріалів складали кореспонденції та замітки економічного характеру. Журналістів часопису відрізняв аналітизм у подачі матеріалів, толерантність до опонентів, небажання вступати в політичні дискусії.


Для післялютневого періоду характерною була поява ще одного типу галузевої преси – починають виходити військові часописи. Крім двох українськомовних видань, “Салдатської думки” та “Рідного куреня”, у середині березня 1917 р. з’являються два російськомовні видання. Газета “Солдатская мысль” була органом Комісії ради делегатів 49-го піхотного полку. Крім фронтової тематики, на шпальтах газети була представлена хроніка політичних подій. Наприкінці свого існування видання кардинально змінило свою політичну платформу – з меншовицької на більшовицьку, що відбивало процес більшовизації військових загонів. У грудні 1917 р., коли в Одесі назріває збройний конфлікт між українськими загонами та більшовиками, Центральна Рада припиняє діяльність 49-го полку, що зумовило й зникнення газети. Проблематика журналу “Вестник комитета румынского фронта всероссийского союза городов” обмежувалася розглядом адміністративно-господарської діяльності у фронтовій зоні. Тому припинення діяльності цього часопису в другій половині листопада 1917 р. можна пов’язати лише з приходом до влади більшовиків та початком безладдя в російській армії.


Багатий на події 1917 рік виявився щедрим на появу нових періодичних видань, але процес народження нової преси тільки починався. Нестабільність політичної ситуації в місті затримувала розвиток одеської періодики. Для становлення преси була необхідною політична влада, яка б забезпечувала стабільність суспільного життя, боротьба ж за неї тільки починалась.


У третьому розділі “Становлення типології та функціонування нової преси в умовах Гетьманщини та Директорії” показано, як специфічні зміни в суспільно-політичному житті вплинули на характер періодики 1918–1920 рр., зосереджено увагу на еволюції основних видів періодики, типологічне розмежування якої дає уявлення про хронологічну динаміку регіональної преси.


Одеська преса окресленого періоду завдяки постійним змінам влади розвивалася нерівномірно, а переважна більшість видань була недовговічною. Короткочасність існування часописів позначалася на їхньому якісному рівні: видання не встигали сформувати навколо себе оптимальний за своїм творчим потенціалом колектив журналістів, виробити чітку редакційну політику, збагатити жанрову палітру.


Незважаючи на складні політичні умови, кількість суспільно-політичних видань постійно зростає. Соціалістична преса поповнюється новими партійними органами. Продовжує своє функціонування меншовицька газета “Южный рабочий”, хоч її існування проходить у гострій боротьбі з цензурою: видання неодноразово припиняє свою роботу. На політичній арені міста ненадовго з’являється бундівський “Рабочий понедельник”, що незабаром змінює назву на “Рабочий еженедельник”. Розкол у лавах есерів призводить і до появи нових друкованих органів. Праві есери, політична платформа яких фактично залишилася незмінною, почали видавати газету “Красное знамя”. Ліві ж есери, погляди яких значно наблизилися до більшовицьких, спочатку увійшли до редакції напівлегальної газети “Голос революции”, а пізніше почали видавати газету “Борьба”, якій з метою конспірації не було надано офіційного партійного статусу. Втім, непопулярність лівосоціалістичної преси за часів Гетьманату все одно призводить до закриття газети.


Більшовицькі партійні видання – “Голос пролетария”, а пізніше “Одесский коммунист” – переважну частину періоду функціонують у підпіллі. Під більшовицьким контролем виходить газета “Известия Одесского совета рабочих депутатов и представителей армии и флота”. Впродовж другого більшовицького періоду в Одесі з’являється часопис “Советская власть”, який проіснував до приходу в місто добровольчої армії.


У позапартійній пресі особливе місце займала українськомовна періодика, для розвитку якої надзвичайно сприятливим став період австро-німецької окупації та Директорії. У період визвольної боротьби українськомовні видання зберігають високий творчий потенціал. Українська громада Одеси завжди усвідомлювала, що боротьба за державність є, в першу чергу, боротьбою за національну ідею. Серед масової українськомовної преси другого періоду важливе місце займали видання, які сприяли пробудженню національної самосвідомості українства – журнал “Наше село” та газети “Запорожець” і “Нові шляхи”. Типовим виданням цього напряму був журнал “Наше село” (редактор Ю. Грищенко), який побачив світ у травні 1918 р. після приходу до влади П. Скоропадського і проіснував шість місяців. Часопис користувався значною популярністю, що пояснюється різноманітністю тематичної та жанрової палітр, продуманістю композиції та вдалим оформленням. Однією з найважливіших тем журналу було розв’язання земельного питання, однак він не обмежувався суто господарськими проблемами. Інформаційний обсяг видання був досить різноманітним, про що свідчать назви його постійних рубрик: “Про фронт”, “За тиждень”, “Література, наука”, “Новини”. Товариство “Селянська самоосвіта”, яке видавало газету, багато зробило для виховання читацької аудиторії: часопис містив статті з історії України; матеріали, спрямовані на розвиток національної освіти; зразки української поезії. З метою популяризації українського слова журнал друкував маленькі книжечки-додатки з творами видатних майстрів пера – Т. Шевченка, І. Франка, Л. Глібова, С. Руданського. Автором однієї з них був І. Луценко. Його ж перу належали історичні розвідки на шпальтах видання. Починаючи з жовтня 1918 р., у часописі переважають матеріали, присвячені розгляду селянського життя, що пов’язано з ускладненням політичної ситуації. На початку грудня 1918 р. діяльність журналу завершується у зв’язку з французькою інтервенцією.


У російськомовній позапартійній пресі починають з’являтися газети більшовицької орієнтації. Таким був часопис “Вечерние новости”, який почав виходити у квітні 1918 року. Основний політичний пафос газети полягав у безмежному великодержавному шовінізмі, який виявлявся в повному запереченні української мови та культури. Навіть художні матеріали газети мали суто соціальне звучання. Представником преси монархістського напряму була в цей час масова газета “Родная страна”, яка почала виходити ще в 1917 р. Основним кредо газети було пристосування до влади, що дозволило їй проіснувати з 1917 р. до початку 1919 р. Культурний рівень більшості журналістів “Родной страны” був незрівнянно вищий за більшовицькі часописи та значно переважав меншовицькі, але інтелектуальний потенціал газети не був повністю реалізований, оскільки багато сил забирала політична полеміка. Типовою масовою газетою монархістської орієнтації була також ”Южная Русь”.


Особливе місце серед тогочасної масової преси належало газеті “Южное слово”, яка виходила наприкінці 1919–на поч. 1920 рр. Одеська преса монархічного напряму сконцентрувала навколо себе надзвичайно сильний інтелектуальний потенціал – у її створенні брали участь відомі діячі культури, які рятувалися в Одесі від більшовицької навали. Першим редактором газети був відомий мовознавець та літературознавець академік Д. Овсянико-Куликовський. У заголовному ж комплексі зазначалося, що часопис створювався за безпосередньою участю академіків І. Буніна та Н. Кондакова. Кількість матеріалів політичного характеру була незначною. Провідне місце в газеті займали художні твори І. Буніна, К. Треньова, Т. Теффі та ін. У газеті були представлені також матеріали художньо-публіцистичних жанрів.


Сатирично-гумористичні часописи 1918–1920 рр. правосоціалістичного напряму, продовжуючи концептуальну спрямованість кращих зразків одеської сатиричної преси дореволюційної доби, таврували з позицій загальнолюдської моралі вічні вади людства в усіх їхніх проявах. В Одесі продовжувала свою діяльність частина співпрацівників славнозвісного сатиричного журналу “Крокодил”, який виходив впродовж 1911–1912 рр.: Б. Фліт, Ф. Сегаль, Б. Антоновський, Л. Митницький, В. Нікулін, О. Файнзільберг.


У 1918 р. з’явилися сатирично-гумористичні часописи “Буржуй”, “Чудак”, “Маленький сатирикон”, “Шпилька”. Продовжував своє існування журнал “Бомба” (редактор Б. Фліт), який з’явився ще в 1917 р. Наслідування традицій забезпечувало високий рівень тогочасних сатиричних видань. У часописах переважали матеріали художньо-публіцистичних жанрів – фейлетони, анекдоти. Значне місце займали також твори художніх жанрів – ліричні, гумористичні та філософські оповідання, епіграми, байки, балади, вірші. Широко використовувався прийом пародії: бурлескного звучання набували форми високих жанрів, нерідко був пародійним навіть заголовний комплекс видання (у журналі “Буржуй” – “Буржуї всіх країн, рятуйтеся!”).


Більшовицькі сатиричні часописи, які з’являються в 1919 р., започатковують політичну сатиру, висміюючи в брутальній формі своїх політичних опонентів. Яскравим прикладом подібного сатиричного видання був журнал “Красный смех”. У більшовицьких часописах перевага надається плакатності над текстом, що стає характерним для політичної сатири взагалі. Більшовицьку сатиричну пресу 1919 р. за її загальним культурним та інтелектуальним рівнем можна вважати початком майбутньої радянської сатиричної преси. Ці видання свідчать про загальний процес спрощення, представлений в одеській пресі 1917–1920 рр., що поступово призвело до появи феномена радянської преси відповідного рівня.


Дитяча преса є тим різновидом видань, який з’являється одним із останніх при формуванні нової преси й лише за умов, що в житті й у пресі простежується тенденція до стабілізації, оскільки дитячі видання потребують високого рівня поліграфії й матеріальної підтримки держави. У 1918 р. спостерігаються перші післяреволюційні спроби відродження дитячої преси – газета “Колокольчики” та журнал “Детская жизнь”. Кожне видання мало свою власну концепцію: газета “Колокольчики” займалася вихованням художнього смаку (друкувалися численні художні та фольклорні твори) та громадянських почуттів (збір грошей для бідних дітей); у журналі “Детская жизнь” творцями матеріалів були самі діти, що було одночасно грою в дорослу журналістику й виховним процесом. Дитяча преса намагалася відстояти своє право на існування в дуже складний соціальний період, коли суспільно-політична нестабільність повністю виключала можливість сторонньої матеріальної допомоги цьому збитковому різновиду преси. Втім, поодинокі спроби створення дитячих друкованих органів дозволяють виділити дитячу пресу як окремий вид часописів цього періоду.


Серед типів галузевої преси, що були започатковані після Лютневої революції і потім продовжили своє функціонування в 1918 р., значною кількістю видань була представлена профспілкова преса. Перший прихід в Одесу більшовиків відзначив початок кризової ситуації для меншовицько-есерівського профспілкового руху. Ця проблема стає основною для тогочасних профспілкових часописів меншовицького напряму – “Одесский печатник” та “Вестник профессионального союза служащих пароходных и транспортных предприятий”. Незважаючи на складне становище, протягом 1918 р. продовжують з’являтися нові профспілкові часописи: “Знамя труда” (квітень 1918 р.), “Южный вестник аптечного труда” (червень 1918 р.), “Одесский союз врачей” (серпень 1918 р.). Більшість меншовицько-есерівських профспілкових видань припинила своє існування наприкінці 1918 р., деякі зникають ще раніше. Рівень більшовицьких профспілкових видань, що побачили світ у 1919–1920 рр. (“Вестник Центропрофа”, “Бюллетень профессионального движения г. Одессы”), був досить низький: у матеріалах бракувало змістовності, переважала відверта декларативність.


Структура профспілкових часописів 1918–1920 рр. у порівнянні з виданнями 1917 р. лишилася незмінною. Привертає увагу відсутність аналітичних статей, серед інформаційних жанрів переважає звіт. Загальна тенденція до спрощення мовних засобів була пов’язана з орієнтацією на певну цільову аудиторію – робітничий клас. Саме тому в часописах цього типу майже відсутня спеціальна термінологія, складні мовленнєві конструкції.


Нерівномірно за часів визвольної війни розвивалася військова преса. Після появи в 1917 р. низки видань наступає тривала перерва. Відродження типу військової періодики у 1919 р. було пов’язано з діяльністю більшовиків. Стандартизованість більшовицьких часописів виявлялася навіть у їхніх назвах – “Красноармейская правда”, “Голос красноармейца”, “Красноармейская звезда”. Не дуже різноманітною була й тематика цих видань, що зумовлювалося культурним рівнем видавців та цільової аудиторії. Видавцями військових газет були фронтові загони або військові установи, тому й переважна більшість матеріалів була пов’язана з фронтом. Типовими рубриками подібних видань були: “От победы к победе”, “Положение на фронтах”, “Западный фронт поднимается”. Військова преса активно розвивалася в періоди, коли посилювалася роль армії. Більшовики, розуміючи роль військової преси, активно сприяли її розвитку. Всі часописи цього типу зникають із приходом до Одеси добровольчої армії.


Поява типу кооперативної преси була пов’язана із полегшенням економічної ситуації в місті на початку 1919 р. У березні–на поч. квітня 1919 р. з’являються журнали “Известия Одесского кредитного союза кооперативов”, “Известия импортно-распределительной комиссии земских и городских самоуправлений и кооперативных организаций”, “Известия Центросоюза”. Протягом перебування в Одесі більшовиків (квітень–серпень 1919 р.) не з’явилося жодного нового кооперативного журналу, оскільки ця партія проводила політику підкорення кооперації державному апарату. Нова хвиля розвитку кооперативної періодики спостерігається з приходом до Одеси добровольчої влади. У цей час побачили світ “Вестник Одобсоюза”, “Экономические бюллетени”, “Южный вестник сельскосоюза”, визначною подією стала поява двох українськомовних часописів – “Нашої кооперації” та “Вістей одеських філій центральних українських кооперативних установ”. На відміну від російськомовних кооперативних журналів, що носили вузькоспеціальний характер, українськомовні видання не тільки приділяли увагу кооперативній справі, а й друкували матеріали художньо-публіцистичних жанрів (фейлетони, життєві історії) та вірші Т. Шевченка, І. Франка, Б. Лепкого та ін. Постійно розширювалася рубрикація та тематика цих видань. У композиційному плані всі кооперативні видання були майже однаковими. Як правило, номер починався з передової статті, за нею йшла низка проблемних статей. Значне місце відводилося звітам, які повідомляли про кооперативні з’їзди або збори осередків, завершувався номер замітками та кореспонденціями. Важливою рисою кооперативної преси була її аполітичність. Кооперативні часописи починали боротьбу лише за умов відкритого порушення прав кооперативів, що дозволяло їм існувати за різних режимів. Найінтенсивніший розвиток кооперативної преси припадає на період перебування в Одесі добровольчої армії. Зникнення одеської кооперативної преси в 1920 р. було пов’язане із встановленням більшовицької влади.


Поява типу відомчої преси довгий час унеможливлювалася частими змінами влади в Одесі. Перші спроби організувати роботу розгалуженої системи державних установ були здійснені більшовиками в 1919 р. Саме в цей час з’являються видання: “Вестник отдела управления Одесского губернского исполнительного комитета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов”, “Вестник Одесского губернского отдела народного образования”, “Бюллетень Одесского губернского отделения Всеукраинского издательства ЦИК Советов Украины”, “Известия Одесского губернского комиссариата продовольствия”. Часописи, що належали до типу відомчої преси, в композиційному плані чітко поділялися на дві частини: офіційну та неофіційну. Офіційна частина, що містила накази, інструкції, декрети та звіти, становила 70–75 % загального обсягу видання. У неофіційному відділі були представлені статті, що торкалися окремих галузей адміністративного господарства. Із приходом до Одеси добровольчої армії відомча преса зникає, щоб відродитися в 1920 р. за радянської влади.


За часів французької інтервенції в Одесі з’являється промислово-фінансова періодика. Журнал “Вестник финансов” побачив світ у листопаді 1918 р. Видання органічно поєднувало на своїх сторінках проблемні статті, пов’язані з питаннями міжнародної економіки, торгівлі, фінансів, з фейлетонами, в яких висміювалося одеське біржове життя. Продовжує виходити й орган промисловиків півдня Росії газета “Проюг” – авторитетне видання, що було започатковане ще в 1917 р. Оскільки вся промислово-фінансова преса була білогвардійського напряму, часописи цього типу зникають у квітні 1919 р., під час приходу до влади більшовиків.


У “Висновках” узагальнено результати дослідження й викладено основні положення дисертації.


Рівень структурованості преси окресленого періоду розглянуто на основі аналізу двох її видів – масової та галузевої періодики. Видове розмежування преси залишається незмінним протягом обох етапів розвитку одеської періодики. Масова преса протиставлена галузевій на основі проблемно-тематичної та жанрової специфіки. Відрізняє її й спрямованість на широку цільову аудиторію.


Змінність протягом обох етапів існування одеської преси виявляє типологічна структура кожного виду. На першому етапі типами масової преси виступають суспільно-політична, студентська, сатирично-гумористична та клерикальна; на другому етапі масову пресу репрезентують суспільно-політична, сатирично-гумористична та дитяча періодика. Існування студентської, дитячої та клерикальної преси виявляється спорадичним. Розподіл суспільно-політичної преси на партійну та позапартійну, як показує аналіз численних видань, є достатньою мірою умовним, тому що тематичною домінантою всіх тогочасних масових часописів були, в першу чергу, політичні питання. Орієнтація на видавничий орган теж не виступає досить надійним критерієм, оскільки партії не завжди надавали виданням свого офіційного статусу. Так, партійні органи впродовж 1917–1920 рр. не представлені офіційними виданнями монархічного напряму, хоч тогочасна преса добре відбиває прояви цієї політичної концепції. Отже, можна стверджувати, що розповсюдженим явищем стає прихована партійність періодики.


Змінним є й типологічний спектр галузевої преси. Вона відрізняється меншою політизованістю, ніж масова періодика, але саме існування окремих її типів зумовлюється особливостями суспільно-політичної концепції певної влади.


Одеська періодична преса 1917–1920 років пройшла два етапи свого розвитку, що було зумовлено особливостями громадсько-політичного життя. Перший етап (2 березня 1917 року–13 березня 1918 року) – початок формування нової періодики – позначився в історії Одеси значним зростанням кількості періодичних видань. Особливу активність виявляє партійна преса, оскільки після скасування старої влади численні партійні угрупування відчули можливість впливати через друковані органи на суспільно-політичне життя. У цей час стає можливою поява правосоціалістичної преси, легальне існування якої раніше було заборонене. Меншовики та есери займають важливі посади в усіх одеських органах влади й починають активну агітацію серед робітників. Одним із наслідків цього впливу слід вважати появу профспілкової преси. Починаючи з середини 1917 року, збільшується вплив більшовицької партії, наслідком цього процесу стає поява на початку липня газети “Голос пролетария”. Після невдалої спроби корниловського перевороту спостерігається значне зростання авторитету більшовиків: впродовж кількох місяців сфера їхнього впливу розповсюджується на деякі соціалістичні видання. З часів царату зберігаються старі авторитетні кадетські видання. Продовжує функціонувати монархічна преса, хоч її вплив значно зменшується. Кількість українських національних видань є незначною: на першому етапі з’являється лише три газети та один журнал. Отже, найчисленнішими на цьому етапі є правосоціалістичні та праві ліберальні видання.


Одеську періодичну пресу 1917–поч. 1918 рр. слід вважати початком формування нової післяреволюційної преси, адже сформованою пресу можна вважати лише тоді, коли вона має розгалужену систему типів. Передумовою ж цього виступає стабільність суспільного життя. Весь 1917 рік проходить у сутичках між різними політичними партіями, у постійній боротьбі за владу. Не приносить змін і початок 1918 року, коли до влади приходять більшовики: вони одразу ж значно зменшують кількість видань, гальмуючи процес формування періодики. Тому перший період одноосібного правління в Одесі цієї партії не можна вважати продуктивним для формування нової преси.


Другий етап розвитку одеської періодики (13 березня 1918–8 лютого 1920 рр.) був періодом становлення нової преси. Попри всі негаразди, які принесла на українські землі австро-німецька окупація, вона стала запорукою певної стабільності в житті одеситів. Провідну роль у цей час починає відігравати буржуазна періодика – апологет середнього класу. Сприятливим для розвитку нової преси стає період влади українських урядів. Крім появи нових видань, слід відзначити й поновлення значної кількості часописів, які припинили своє існування впродовж двох місяців більшовицького диктату. Так, знову відкриваються профспілкові видання, активізуються монархічні та кадетські часописи. У цей час у межах масової періодики створюється комерційна преса, збільшується кількість сатирично-гумористичних видань. Плідно, хоч і не зовсім рівномірно, здійснюється розвиток українськомовної преси: впродовж періоду австро-німецької окупації побачили світ сім газет та один журнал. Надалі кожний період встановлення нової влади в Одесі відзначається своєрідністю структури періодики: відбиваючи особливості суспільно-політичного життя, періодична преса збагачується новими типами видань. Так, за часів французької інтервенції з’являється промислово-фінансова та кооперативна преса, другий період радянської влади сприяє розвитку військової та відомчої преси. Оскільки нестабільність тогочасного життя гальмувала розвиток науки, затримується формування наукової преси.


Спільним для двох окреслених етапів розвитку одеської преси є те, що впродовж 1917–1920 років переважну більшість складають меншовицькі та есерівські часописи, існування яких було заборонене за часів царату, поступово зростає й вплив більшовицької преси. Загальними закономірностями розвитку преси обох етапів залишається політична спрямованість та нетривалість існування видань. Зміна суспільно-політичної ситуації в країні призводить до появи нових типів преси та суттєвої трансформації старих. Важливою ознакою обох етапів стає й загальне зниження культурного рівня періодичних видань внаслідок переорієнтації преси на нову цільову аудиторію. Безумовно новим явищем стала поява профспілкової преси завдяки діяльності меншовицько-есерівських кіл. Зрушення в суспільному житті позитивно вплинули й на розвиток преси недержавних націй колишньої Російської імперії. У першу чергу це стосується української періодики, яка за часів царату перебувала під забороною. Становлення українськомовної періодики в 1917–на поч. 1920 рр. сприяло формуванню української державності та національної самосвідомості. До Лютневої революції в Одесі не було жодного українськомовного часопису. У традиційно багатонаціональній Одесі український рух змушений був боротися з численними ворогами: відверто негативно до ідеї української державності ставилися більшовики, російські ліві есери та чорносотенці. Позиція правої преси була більш поміркованою: вороже ставлення висловлювалося обережно в залежності від політичної платформи чергової влади. Партійні органи російських меншовиків та правих есерів намагалися оминати цю тему, непартійна ж преса правосоціалістичної орієнтації була переважно негативною у своїх оцінках. Українськомовна періодика не мала розгалуженої системи типів, вона розвивалася в руслі масової преси. Спорадичним було існування військових видань (період формування українських загонів) та кооперативних часописів (час інтенсифікації кооперативного руху в Україні). Незалежно від типу проблемно-тематичною домінантою всіх українськомовних часописів залишалася боротьба за ствердження національної ідеї, за згуртування та громадянську активність українства одеського регіону. У цій боротьбі простежується спрямованість одеських видань на селянську аудиторію, якої не торкнувся такою мірою, як жителів міста, процес денаціоналізації суспільства.


 Розбіжності між першим та другим етапами існування одеської преси зумовлюються тогочасними політичними змінами. Періодичні видання першого етапу з’являються за сприятливих умов скасування цензури, тож одесити змогли одночасно побачити яскраву палітру преси різних політичних напрямів. За часів Гетьманату поновлює свою діяльність цензура, що унеможливлює функціонування антагоністичних щодо влади часописів, але нові умови сприяють появі комерційної та політично нейтральної преси. Революційні події 1917 року призвели до анархії у виробництві та торговельно-фінансовій галузі. На другому ж етапі простежується налагодження економічної сфери, що сприяє появі промислово-фінансової та кооперативної преси. Про певну стабільність одеського життя за часів Гетьманату свідчить також поява дитячої преси.


 


Одеська періодична преса 1917–1920 років була складним і суперечливим явищем, яке поєднувало в собі характерні риси двох епох. Вона функціонувала в епіцентрі сутичок різних політичних течій, напрямів, партій, що робило її розвиток нерівномірним. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины