| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовані вибір теми, її актуальність, сформульовані мета й завдання, визначені об’єкт, предмет і матеріал дослідження, окреслені його методи, розкрита наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, подані відомості про апробацію основних положень та структуру дисертації.
У першому розділі – “Дієслова із семою руйнування об’єкта як база продукування похідних” – проаналізовані й узагальнені теоретичні передумови виявлення словотворчого потенціалу дієслів із семою руйнування об’єкта, з’ясована й описана специфіка досліджуваних дієслів як дериваційної бази.
Вивчення словотворчої спроможності різних класів дієслів передбачає виокремлення досліджуваних твірних із вербативного простору, встановлення кількісного складу й окреслення меж диференційованого угруповання, виявлення сутнісних ознак та здійснення лексико-семантичної класифікації його конституентів, оскільки дериваційну поведінку дієслів неможливо переконливо пояснити без звернення до типової лексичної семантики, яка втілена в базових одиницях окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ). Розв’язання проблеми делімітації, ідентифікації й таксономії вербативів на позначення деструктивного впливу на предмет визначило необхідність узагальнення теоретичних положень про природу семи, її роль у формуванні словесних об’єднань, критерії типології дієслівної лексики, яким присвячений підрозділ 1. 1.
У зв’язку з тим, що “побудувати модель лексичного угруповання без семного аналізу неможливо” і що семантичні ознаки твірного прогнозують його дериваційну поведінку, в реферованій роботі з’ясована сутність семи, зокрема розглянуті дискусійні питання, пов’язані з її кваліфікацією. У дисертації сема інтерпретована як мінімальний компонент значення, що на лінґвальному рівні відображає окремі, специфічні, елементарні прикмети й властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності; є мікропоняттям у понятті (М. В. Нікітін). У структурі семеми мікрокомпоненти не однакові за рівнем абстракції, перебувають в ієрархічних відношеннях, які є релевантними для виокремлення семантичних об’єднань. За типологічний еталон диференціації угруповання вербативів руйнації прийнята стратифікаційна конфігурація сем, що являє собою симбіоз класифікацій мінімальних елементів змісту, розроблених Е. В. Кузнецовою, Л. М. Васильєвим, Р. М. Гайсиною, які ґрунтовно досліджували семантику та різні класи дієслів. При цьому встановлено, що досягнути об’єктивних результатів у виділенні континууму вербативів, інвентаризації і класифікації його конституентів можна лише за умови комплексного поєднання екстралінґвального та лінґвального критеріїв таксономії дієслівного простору, тобто на основі осмислення як онтологічних властивостей відображених процесів, так і – системних ознак вербативів.
Із різноманітних типів лексичних класів за одиницю ідентифікації угруповання дієслів деструкції обрано лексико-семантичне поле, що детерміновано аспектами делімітації досліджуваних твірних, специфікою та характером поняття семантичного поля. Семантичне поле – класифікувальна одиниця лексичної системи мови, що об’єднує лексико-семантичні групи слів, які пов’язані спільністю змісту. У зв’язку з багатозначністю вербативів у семантичний клас згруповані не дієслівні лексеми, а їх окремі лексико-семантичні варіанти (ЛСВ).
Диференціація й класифікація лексико-семантичного поля дієслів деструкції здійснена у підрозділі 1. 2., де також виявлені семантичні ознаки аналізованих твірних.
Концептуальне ядро лексико-семантичного поля вербативів деструкції становить архісема руйнування, яка корелює з поняттям деструкції, що є результатом мисленнєвого узагальнення сутнісних ознак типового фрагмента руйнівної дії на предмет позамовної дійсності. Категоріально-лексична сема руйнування маніфестує ідею деструктивного впливу взагалі, безвідносно до його конкретних проявів. Вона виконує функцію субкатегоризації вербативного простору, ідентифікує семантично співвідносні семеми, виокремлює їх, організовує і таким чином формує поле деструкції. З одного боку, архісема руйнування складається із дрібніших понять (диференційних сем), що відображають ті чи інші аспекти (прояви) ситуації руйнації та її елементів. З іншого, – є мікропоняттям про деструкцію у складі більш абстрактного поняття, яким є конкретна фізична дія (КФД). У зв’язку з цим лексико-семантичний аналіз і класифікацію досліджуваних вербативів здійснено не лише на основі їх специфічних ознак, але й з урахуванням характерних рис макрополя КФД. Типовими компонентами змісту, що властиві усім конституентам угруповання КФД, є семи активності, цілеспрямованості (мети), каузації та перехідності. Вони a priori входять у семантику дієслів руйнації і разом із сутнісними ознаками фрагментів деструкції становлять змістове наповнення аналізованих базових одиниць. Таким чином, дієслова із семою руйнування – це складові континууму вербативів КФД, які репрезентують деструктивний вплив на предмет, у результаті якого якісно змінюється, частково пошкоджується або повністю знищується його цілість на рівні макро- чи мікроструктури.
Семантичним центром, що актуалізує концептуальну тему досліджуваного класу твірних, є дієслово руйнувати. Лексикографічні дефініції домінанти дають змогу виокремити як його найбільш типові словникові ідентифікатори семеми нищити, порушувати, пошкоджувати, псувати. На основі визначальних слів здійснений відбір із словника семантично співвідносних ЛСВ.
Аналіз семантичних і валентних ознак показав, що дієслова на позначення деструктивної дії об’єднуються і протиставляються за шістьма диференційними семами: характер об’єкта дії, цілеспрямованість дії, спосіб дії, знаряддя дії, інтенсивність дії, результат дії.
Диференційна сема об’єкта дії лінґвально актуалізує одного з учасників ситуації, на який спрямований деструктивний вплив. У ролі об’єкта дії можуть виступати різноманітні предмети і явища позамовної дійсності. Диференційний елемент цілеспрямованості дії властивий лише тим конституентам аналізованого поля, при яких суб’єктом дії виступає істота – людина, тварина. Стихійні сили та явища природи, які теж здатні здійснювати руйнацію, не марковані семою мети, але не позбавлені ознак активності. Диференційні компоненти значення способу дії відображають певні дії, прийоми, що дають змогу здійснити руйнування об’єкта. Семи знаряддя дії позначають різноманітні механізми, інструменти, інші артефакти чи природні органи, які застосовуються під час деструктивного впливу. Сема інтенсивності дії вказує на силу, енергію, які прикладає, витрачає суб’єкт для досягнення руйнівного результату. Мікрокомпонент інтенсивності характеризує дію з двох боків: з погляду високого або низького ступеня ознаки. Більшість твірних марковані семою результату дії, яка відіграє важливу роль у змістовій конфігурації конституентів макрополя КФД. Словникові конкретизатори, що репрезентують сему результату дії, вказують на повне знищення об’єкта або на часткову руйнацію, пошкодження, псування, поділ на частини, деформацію і под.
Традиційно вербативи макрополя КФД класифікують на основі мікрокомпонентів способу або знаряддя дії. У реферованій роботі обґрунтована дериваційна релевантність таксономії дієслів поля деструкції за диференційною ознакою результату дії.
З огляду на характер передбачуваного результату внаслідок руйнівного впливу на об’єкт, вербативи в межах аналізованого континууму поділені на дві макрогрупи. У перше угруповання – “Припиняти існування кого-, чого-небудь” – об’єднані ЛСВ, які репрезентують ситуацію повної деструкції, знищення предмета дії. Другу групу – “Пошкоджувати, псувати кого-, що-небудь”– становлять ЛСВ, які позначають фрагмент часткового руйнування, пошкодження об’єкта дії, його частин, елементів структури. У межах названих макросистем виокремлені ЛСГ, одиниці яких об’єднуються і протиставляються за менш загальною ознакою результату дії, а також за характером об’єкта впливу. Так, угруповання “Припиняти існування кого-, чого-небудь” диференційоване на такі ЛСГ:
1. “Убивати, умертвляти кого-небудь”, яку формують ЛСВ, що відображають ситуацію знищення істот, пор.: душити“Умертвляти кого-небудь, здавлюючи горло і насильно припиняючи дихання”, стріляти “Убивати з вогнепальної зброї (тварин, птахів) // Розстрілювати кого-небудь, позбавляти життя стрілянням”, труїти “Умертвляти когось отрутою”.
2. “Знищувати що-небудь; перетворювати на руїну”, до якої входять ЛСВ, що позначають знищення неістот. Об’єктом впливу можуть виступати великі артефакти або натурфакти, руйнування яких потребує застосування значної сили, енергії (будинки, міста, аеродроми, заводи, гори і под.), також менші за розміром предмети, які створені людиною (ваза, вікно, скриня, двері тощо). Наприклад: валити “Руйнувати, розламувати”, розбивати / розбити “1. Ударяючи чим-небудь об щось чи упускаючи на землю, підлогу, порушувати його цілісність”, громити “Руйнувати, розбивати, знищувати що-небудь”.
У межах макросистеми “Пошкоджувати, псувати кого-, що-небудь” виділені такі ЛСГ:
1. “Бити кого-небудь, завдавати фізичних травм”, конституенти якої відображають ситуацію пошкодження організму істот: ранити “Заподіювати, робити кому-небудь рану, рани”, батожити “Бити батогом, сікти”, сліпити “Позбавляти зору, робити сліпим кого-небудь”.
2. “Ділити, відокремлювати частину від цілого; дробити що-небудь”, яку формують ЛСВ, що позначають поділ предмета на одно- або різнорідні частки: різати “Чим-небудь, перев. гострим, розділяти на частини, подрібнювати або відокремлювати частину від цілого”, рубати “Розсікати, розділяти на частини, ударяючи чим-небудь гострим з розмаху”, дрібнити “Різати, ламати, рубати і т. ін. що-небудь на дрібні куски, невеликі частини // Ділити на частини; розчленовувати”, батувати “Різати великими шматками”.
3. “Пошкоджувати поверхню рубцями, дірками, заглибинами тощо”. Її становлять ЛСВ на зразок довбати “Ударяючи по чому-небудь, колупаючи щось, робити отвір, заглиблення і т. ін.”, дірявити “Робити в чому-небудь дірки”, пробивати / пробити “Ударяючи по чому-небудь, робити отвір, заглибину і т. ін.; ударами, напором утворювати в чому-небудь діру, проходи тощо”.
4. “Псувати, завдавати шкоди чому-небудь; деформувати”, яка об’єднує дві групи ЛСВ. Перші позначають порушення об’єкта узагальнено, безвідносно до конкретних проявів пошкодження (багнітувати “Псувати, нівечити щось”, глумити “Нищити, псувати”), другі – вказують на зміну форми предмета (гнути “Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати”, плющити “Натискаючи на що-небудь, б’ючи по чомусь, робити його плоским, тонким”).
В окрему ЛСГ “Природні деструктивні дієслова” виділені дієслова, що відображають руйнацію предмета природними органами. Їх виокремлення зумовлене тим, що не всі ЛСВ, які репрезентують ситуацію деструкції природними органами людини чи тварини, вказують на конкретний результат (повної чи часткової руйнації), пор.: брикати “Бити задніми ногами”, буцати “Бити, колоти рогами”, а також тим, що вони позначають акціональний вплив істоти істоти, що є релевантним для семантики дієслів КФД.
У підрозділі 1. 3. висвітлені сучасні аспекти вивчення процесів деривації, розглянута специфіка дієслівної семантики, з’ясована сутність валентності, її типи, роль у механізмах словотворення, встановлені актантна та сирконстантна рамки вербативів на позначення руйнівного впливу на предмет, спрогнозована їх дериваційна поведінка.
Сучасний етап розвитку науки про словотвір характеризується посиленою увагою до питань процесуальних особливостей актів номінації, зокрема антиципації потенційних дериватів з наступним виявом та описом їх реалізації у мові.
Домінантними чинниками, що визначають появу похідного, є семантика й пов’язані з нею валентні властивості базових одиниць. Встановлення та знання семантико-валентних ознак вихідних найменувань дають змогу спрогнозувати їх дериваційну поведінку, здійснити процедуру виведення й формулювання словотвірних значень (СЗ).
Вербативи протиставляються іншим частинам мови своєрідністю змістової конфігурації, в якій провідну роль відіграють відносні семи. У системі мови дієслово сприймається як синтагматично незавершене, як “конденсоване висловлювання”, “макет речення”, як таке, що потребує лексико-граматичих засобів для розкриття або подальшого розгортання свого значення, оскільки позначає процес як синтез охоплених ним об’єктів. Семантика вербативів релятивна, у зв’язку з чим описується в термінах валентності (Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Р. М. Гайсина, А. П. Загнітко, С. Д. Кацнельсон, А. О. Уфимцева та ін.).
Валентність – “властивість віртуального знака, детермінована тим когнітивним і семантичним смислом, який закладений в ньому”, здатність одиниці мови сполучатися з іншими, створювати довкола себе визначену кількість відкритих позицій, що повинні або можуть бути зайняті облігаторно чи факультативно елементами з відповідними семантичними і формальними ознаками. Дієслова – основні носії валентності, яка є їх міжрівневою семантико-синтаксичною категорією. Валентність – домінантний детермінант словотворчої спроможності вербативів.
Валентність дієслів дериваційно реалізується у похідних, континуум словотвірних значень яких визначають актантна та сирконстантна рамки твірного. Дієсловам із семою руйнування об’єкта як компонентам макрополя КФД властиві субстанційна, векторно-об’єктна, темпоральна, ступеня інтенсивності і міри виконання дії валентності. Вони прогнозують дериваційну поведінку вихідних найменувань, їх здатність продукувати похідні різних семантичних позицій, при цьому субстанційна валентність зумовлює появу іменників, прикметників та дієслів, інші типи валентностей базових вербативів – дієслів.
Виявлені семантичні ознаки дієслів із семою руйнування дали змогу сформулювати типовий семантико-синтаксичний контекст досліджуваних твірних, релевантний щодо антиципації їх дериваційних трансформацій. Актантна рамка вихідних одиниць має вигляд: S-D-O(r)-I, де S – це суб’єкт, що здійснює деструктивний вплив, D – деструктивна дія, спрямована на руйнацію кого-, чого-небудь, O(r) – об’єкт-результат, тобто об’єкт, на який поширюється руйнівний вплив і який виникає внаслідок реалізації дії як її результат, I – інструмент, знаряддя, за допомогою якого здійснюється руйнування, напр.: Коли не стало патронів, кидалися врукопаш, біднота гамселила прикладом куркулів по набряклих крутих загривках (О. Гончар), Я відтак грубші кінці ножиком чехолю, складаю, в’яжу, держаки стружу – кипить робота (І. Франко). Лівобічний суб’єктний та правобічний об’єктний актанти є облігаторними елементами семантико-синтаксичного контексту базем, а правобічний інструментальний актант – факультативним, пор.: Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору (Леся Українка), Дорослі з піснями стинають стиглі кетяги [винограду] в коновки та носять до бочки (М. Коцюбинський). Встановлені субстанційні валентності дієслів із семою руйнування об’єкта зумовлюють їх словотворчу активність у породженні похідних на позначення виконавців, результату, знаряддя деструктивної ситуації.
Здатність руйнівного впливу розгортатися в часі та просторі, здійснюватися з різною інтенсивністю маніфестує сирконстантна рамка аналізованих твірних, пор.:
 → знизу, зверху, збоку
→ сильно, легко, ледве
 руйнувати → всередині, довкола
 → багато, мало
→ трохи, частково, додатково
→ почати, закінчити, деякий час
Сирконстантна формула вербативів поля деструкції вказує на властиві їм векторно-об’єктну, темпоральну, ступеня інтенсивності та міри виконання дії валентності, які визначають появу похідних, що об’єктивують локативні, часові та квантитативні трансформації дії.
Сприятливі системні ознаки твірних не завжди забезпечують появу вторинних найменувань, оскільки на процеси деривації впливають і нормативні чинники, зокрема частотність, стилістична маркованість, складність дериваційної структури базової одиниці тощо. Вагомим детермінантом появи дериватів є комунікативна необхідність у словотвірній номінації.
Наскільки продуктивно дієслова із семою руйнування об’єкта реалізують свою словотворчу спроможність, з’ясовано у другому розділі – “Реалізація дериваційного потенціалу вербативами поля деструкції”, – де також встановлений континуум словотвірних значень девербативів, виявлені чинники, які впливають на дериваційну активність твірних.
Типова словотвірна парадигма (ТСП) вербативів поля деструкції має три блоки: субстантивний, вербальний та ад’єктивний.
Іменники, мотивовані дієсловами із семою руйнування об’єкта, описані в підрозділі 2. 1.
Субстантивний блок формують два типи словотвірних значень: транспозиційні – “опредметнена дія” – та мутаційні – “виконавець дії”, “об’єкт – результат дії”, “знаряддя дії”.
Найчисленнішу групу в структурі субстантивного блоку досліджуваних дієслів становлять іменники на позначення абстрагованої дії (плюндрування, трощення, нівечення, рубання, роздирання, шматування, колупання, кусання, калічення тощо). Із 522 твірних від 336 (64%) зафіксовані синтаксичні деривати. Висока словотворча активність у породженні вторинних найменувань зі СЗ “опредметнена дія” зумовлена специфікою класу вербативів, здатного до перманентної синтаксичної перекатегоризації, якщо в цьому виникає комунікативна необхідність.
Утворення іменників зі СЗ “виконавець дії”, “об’єкт-результат дії”, “знаряддя дії” здійснюється шляхом лексичної деривації. Девербативи названих семантичних позицій формують множину конкретних субстантивів, які дериваційно реалізують актантну рамку вихідних одиниць, опосередковано маніфестують ті реляції, які існували між учасниками руйнівної ситуації.
Серед похідних іменників мутаційного типу найбільше дериватів зі СЗ “об’єкт-результат дії”, що детерміновано домінуванням у змістовій конфігурації досліджуваних твірних результативної семи, спрямованістю акціональної руйнівної ситуації на деструктивний результат – знищений або зіпсований предмет. Девербативи окресленої семантичної позиції позначають рани, пошкодження частин тіла; поламані, потрощені, сплюндровані предмети; отвори, заглибини, вибоїни; залишки, шматки, частини чогось тощо, напр.: вимивина, дряпина, ламань, попелище, прокол, кусок, ушкодження. Облігаторну правобічну субстанційну валентність дериваційно реалізували 103 (19, 7 %) базові одиниці.
Конституенти макрополя КФД відзначаються активним продукуванням дериватів зі СЗ “виконавець дії”. Однак для дієслів із семою руйнування об’єкта малохарактерне послідовне й регулярне породження “nomina agentis”. Із 522 твірних лише 67 (12,8 %) словотворчо актуалізували обов’язкову лівобічну субстанційну валентність у похідних на позначення суб’єктів дії (знищувач, палій, різник, убивця (вбивця), руйнівник, спустошувач). Проте названі деривати потенційні від усіх твірних, оскільки немає системних перешкод для їх утворення. Моделлю побудови агентивних імен може стати синтагма на зразок “той, хто деструктивно діє” (той, хто плюндрує, той, хто батує, той, хто брикає тощо) і словотвірна формула “дієслово + афікс із семою діяча”. Мова наділена всіма засобами для формування похідних на позначення виконавців руйнівної дії. Дериваційні лакуни у сфері реалізації деструктивами суб’єктного актанта детерміновані нормативними чинниками, зокрема відсутністю соціального замовлення на словотвірні агентиви, наявністю різнорівневих номінацій, синонімічних до потенційних похідних, складністю дериваційної структури твірного, стилістичною маркованістю тощо.
Найменшу активність досліджувані твірні виявляють в утворенні дериватів зі СЗ “знаряддя дії” (різак, довбало, подрібнювач, сікач, пробивач), що зумовлено факультативністю інструментального актанта в семантико-синтаксичному контексті деструктивів. Девербативи окресленої семантичної позиції засвідчені від 43 (8, 24 %) твірних.
Характерною особливістю вербативів із семою руйнування об’єкта як дериваційної бази є активне генерування дієслів. Вербальний блок, який проаналізований у підрозділі 2. 2., протиставляється іншим блокам ТСП дієслів поля деструкції великою протяжністю та глибиною місць. Висока продуктивність внутрішньодієслівного словотворення твірних детермінована специфікою позначуваної ними акціональної ситуації, здатної поширюватися у просторі, розгортатися в часі, здійснюватися з різною інтенсивністю. Вторинні ідєслова виникають внаслідок дериваційної актуалізації субстанційної, векторно-об’єктної, темпоральної, ступеня інтенсивності і міри виконання дії валентностей вихідних одиниць.
Конкретна дія, яку маніфестують конституенти поля деструкції, передбачає руйнівні наслідки. Похідні із СЗ “довести дію до результату” засвідчені від 230 (43, 8 %) дієслів (задушити, знівечити, сплюндрувати, побити, відбатожити, згноїти, зіпсувати, столочити).
Здатність деструктивної дії поширюватися у просторі репрезентує векторно-об’єктна валентність, яка на морфолого-синтаксичному рівні становить поєднання вербативів з локативами на зразок знизу, зверху, збоку, всередину, довкола, на поверхню, на частину предмета і под., що дає поштовх дериваційним перетворенням, на основі яких відбувається формування похідних на позначення просторової трансформації дії. З огляду на те, куди спрямовується деструктивний вплив відносно статичного сегмента у просторі (на поверхню, довкола, всередину тощо), векторно-об’єктна валентність твірних реалізується у похідних зі СЗ: “поширювати дію на поверхню, невелику частину, довкола, з усіх боків об’єкта”, “виконуючи дію, відокремлювати частину від цілого, виймати що-небудь з чогось або ділити об’єкт на частки”, “спрямовуючи дію, проникати всередину, робити отвір, заглибину або пропускати один об’єкт крізь інший”.
Похідні зі СЗ “поширювати дію на поверхню, невелику частину, довкола, з усіх боків об’єкта” позначають таку руйнівну спрямованість на предмет, у результаті якої пошкоджується його зовнішня площина, незначна частка, якийсь бік тощо (обгризти, підрити, надстругати, обкопати, підрубати, оббомбити, підкусити). Вторинні найменування окресленої семантичної позиції мотивовані 84 (16 %) твірними. Девербативи зі СЗ “виконуючи дію, відокремлювати частину від цілого, виймати що-небудь з чогось або ділити об’єкт на частки” утворені від 61 (11,7 %) баземи. Вони маніфестують такий спосіб орієнтації дії відносно предмета, внаслідок якого від нього відділяється якась частка чи те, що в ньому знаходиться, або відбувається його розчленування на частини: відбатувати, видзьобати, перепиляти, відламати, розкусити тощо. Деривати із СЗ “спрямовуючи дію, проникати всередину, робити отвір, заглибину або пропускати один об’єкт крізь інший” вказують на деструктивний вплив, у результаті якого відбувається проникнення чогось всередину предмета, у зв’язку з чим у ньому з’являється виїмка або він пронизується наскрізь (продавити, пропалити, продерти, прошпигати, проколупати). Вони зафіксовані від 48 (9,2 %) твірних.
Дериваційна реалізація векторно-об’єктної валентності дієслів із семою руйнування насамперед залежить від специфіки репрезентованої ними ситуації. Закономірно, що найбільшу словотворчу активність виявляють вербативи, які позначають різнобічне розгортання дії, що уможливлює їх здатність без обмежень вступати в синтагматичні зв’язки з локативами та дає змогу утворювати відповідні деривати. У зв’язку з цим високу продуктивність виявляють компоненти ЛСГ “Природні деструктивні дієслова”, семантика більшості з яких не містить вказівки на локалізацію зони руйнівного впливу. Інакше кажучи, пошкоджувати, псувати об’єкт власними органами можна з різних боків та в різних напрямках, щоправда, за умови, що властивості предмета це дозволяють. Щодо інших угруповань поля деструкції, то для їх конституентів існують обмеження на актуалізацію векторно-об’єктної валентності, зумовлені наявністю в їх значенні інформаційної конкретизації про орієнтацію руйнівної дії, наприклад, лише поверхня, окремий бік, проникнення всередину тощо.
Кожна дія передбачає часові параметри свого тривання: початок, кінець, певний проміжок. Темпоральна валентність вербативів поля деструкції реалізується у семантичних позиціях “почати виконувати дію”, “виконувати дію якийсь час”, “завершувати виконувати дію”.
Деривати, марковані семою “почати процес”, вказують на початкову стадію в розгортанні руйнівної дії, на відлік ситуації від певного моменту: заперіщити, зацюкати, залузати, зашкрябати. Вторинні найменування зі СЗ “почати виконувати дію” зафіксовані від 29 (5,6 %) твірних. Похідні зі СЗ “виконувати дію якийсь час”, які утворені від 74 (14 %) базових одиниць, маніфестують відтинок часу, протягом якого здійснюється дія: подовбати, погризти, покатувати, побомбити, поколупати. Девербативи зі СЗ “завершувати виконувати дію” позначають кінцевий етап розвитку дії: доколоти, доруйнувати, дорізати, добурити, дорвати. Вони мотивовані 62 (11, 9 %) вихідними найменуваннями.
Конкретний фізичний вплив на предмет може здійснюватися з різною напругою та силою, у зв’язку з чим дієсловам поля деструкції властива валентність ступеня інтенсивності і міри виконання дії, яка на формально-граматичному рівні репрезентована поєднанням дієслова з прислівниками ступеня інтенсивності на зразок сильно, легко, ледве, ретельно, старанно або міри– багато, мало, трохи, недостатньо, надміру і под., а на дериваційному – реалізується у девербативах, які об’єктивують кількісно-якісні модифікації процесу. Квантитативна трансформація деструктивного змісту неоднорідна. Вона поділяється на три групи: 1) кількісно-дистрибутивний вияв дії; 2) інтенсивний вияв дії; 3) кратний вияв дії.
Першу групу становлять похідні зі СЗ “кількісний вияв дії” та “дистрибутивність дії”. Девербативи семантичної позиції “кількісний вияв дії” вказують на кількісну реалізацію деструктивного впливу: набатувати, надрібнити, накришити, наламати, натрощити, надерти. Вони утворені від 116 (22 %) твірних. Похідні зі СЗ “дистрибутивність дії” маніфестують спрямованість руйнівного впливу на множину об’єктів (перебити, повисаджувати, передавити, перешматувати, поплюндрувати). Вторинні найменування названої семантичної позиції є найчисленнішими репрезентантами дериваційної реалізації валентності ступеня інтенсивності і міри виконання дії деструктивів. Вони зафіксовані від 190 (36%) базових дієслів та потенційні від інших, що зумовлено здатністю руйнівної дії поширюватися на різноманітні об’єкти.
Деструктивний вплив може здійснюватися з різною напругою, більшою або меншою силою. У зв’язку з цим з-поміж девербативів виокремлюються похідні зі СЗ “виконувати дію з надмірною інтенсивністю” та “виконувати дію недостатньо інтенсивно”, які формують другу групу актуалізаторів квантитативних модифікацій деструктивного процесу – інтенсивний вияв дії. Деривати семантичної позиції “виконувати дію з надмірною інтенсивністю” (вибатожити, нашмагати, відлупцювати) засвідчені від 30 (5, 7 %) твірних. Похідні зі СЗ “виконувати дію недостатньо інтенсивно” (примучити, підранити) утворені від 5 (1 %) деструктивів.
Руйнівна ситуація може мати разовий характер або повторюватися. Це детермінує здатність досліджуваних твірних продукувати групу вторинних номінацій, які позначають кратність вияву самої дії. До неї входять похідні зі СЗ “однократність дії”, “виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому”, “виконувати дію час від часу”. Деривати семантичної позиції “однократність дії” репрезентують разовість, моментальність, недовготривалість процесу: різнути, рубнути, рвонути, гризнути, копирснути. Вони зафіксовані від 74 (14 %) твірних. На багатократний вияв деструктивної дії вказують девербативи зі СЗ “виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому” та “виконувати дію час від часу”. Вторинні одиниці із значенням “виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому” засвідчені від 16 (3 %) твірних, вони позначають повторне виконання дії (перестригти, перетесати, пересвердлити, перекомпостувати, переділити). Деривати зі СЗ “виконувати дію час від часу” маніфестують дискретність у часових параметрах подій, які характеризуються як повторювані через певні інтервали часу: пошпигувати, подряпувати, пощипувати. Девербативи на позначення періодичного вияву деструктивного впливу зафіксовані від 10 (1, 9 %) твірних.
З-поміж актуалізаторів валентності ступеня інтенсивності і міри виконання дії вербативів поля деструкції виокремлюються похідні зі СЗ “виконувати дію трохи, злегка або додатково”, які визначено як такі, що являють собою проміжну ланку між континуумами “інтенсивний вияв дії” та “кратний вияв дії” (прирубати, підтовкти, підтесати). Вони утворені від 19 (3, 6 %) дієслів.
Девербативи зі СЗ “виконуючи дію, переводити зі стану об’єкта в стан суб’єкта”, “виникати в результаті дії”, “поширювати дію на себе”, “виконувати дію між собою”, “мати схильність виконувати дію”, “бути придатним для виконання дії” є результатом дериваційної реалізації субстанційних валентностей деструктивів.
Найчисленнішими постфіксальними конструктами є деривати зі СЗ “виконуючи дію, переводити із стану об’єкта в стан суб’єкта” (розтрощуватися, дробитися, паюватися, нівечитися, сіктися, толочитися), які виступають носіями категоріального значення пасива. Вони засвідчені від 207 (40 %) деструктивів. У семантичній позиції “виникати в результаті дії” об’єднуються деривати із пасивно-результативним значенням (калічитися, ламатися, рватися, травмуватися, псуватися, продірявлюватися), які утворені від 113 (21,5 %) твірних. Семантичну позицію “поширювати дію на себе” формують власне-зворотні дієслова, що репрезентують ситуацію, суб’єктом і об’єктом якої виступає та сама особа: вішатися, труїтися, стрілятися. Вони зафіксовані від 18 (3, 4 %) базових слів. Девербативи зі СЗ “виконувати дію між собою” належать до класу взаємно-зворотних дієслів, які маніфестують дію, яку виконують кілька суб’єктів, кожен з яких одночасно є об’єктом: битися, гризтися, дряпатися, рубатися, різатися. Безоб’єктно-зворотними дієсловами є похідні зі СЗ “мати схильність виконувати дію”. Вони позначають дію, що властива суб’єктові як його постійна ознака. Деривати названої семантичної позиції можуть продукувати лише твірні ЛСГ “Природні деструктивні дієслова”: брикатися, клюватися, кусатися, фицатися, хвицатися. Вторинні найменування зі СЗ “бути придатним для виконання дії” належать до пасивно-якісних дієслів, вони вказують на здатність об’єкта потрапляти під вплив іншого предмета: ділитися, краятися, пилятися, пресуватися, стинатися, стругатися тощо.
Ад’єктивний блок СП дієслів із семою руйнування об’єкта описаний у підрозділі 2. 3.
Девербативні прикметники репрезентують ознаки, що сформувалися через відношення до процесу. Вони позначають властивості учасників маніфестованої дієсловом деструктивної ситуації. До конституентів ад’єктивного блоку зараховані також дієприкметники. На сучасному етапі розвитку граматичної думки набуває поширення погляд на дієприкметник як на віддієслівний прикметник (І. Р. Вихованець, О. М. Кузьмич, І. К. Кучеренко).
Ад’єктиви, мотивовані дієсловами із семою руйнування об’єкта, є результатом дериваційної актуалізації субстанційних валентностей (суб’єктної, об’єктної, результативної, інструментальної) твірних у семантичних позиціях: “який виконує або може виконувати дію”, “на який поширюється дія або який придатний для виконання дії”, “який стосується дії”, “який призначений для виконання дії”, “який є результатом дії”.
Облігаторні лівобічні суб’єктні актанти деструктивів об’єктивують деривати зі СЗ “який виконує або може виконувати дію”. Похідні окресленої семантичної позиції маніфестують здатність суб’єкта здійснювати руйнівний вплив (дряпливий, кусливий, жалкий, знищувальний, буровий). Вони зафіксовані від 27 (5, 1 %) дієслів.
Правобічна облігаторна субстанційна валентність деструктивів знаходить дериваційну реалізацію у вторинних прикметниках зі СЗ “на який поширюється дія або який придатний для виконання дії”. Деривати вказують на ознаку предмета за дією: мучений, копкий, ламкий, змивний, гнучкий. Вони утворені від 35 (6, 67 %) твірних.
Об’єктна валентність деструктивів також дериваційно реалізується в ад’єктивах із СЗ “який стосується дії”, що позначають різноманітні процеси, під час яких предмет зазнає пошкоджень, руйнується його структурна цілісність, наприклад: випилювальний “Стос. до випилювання” (випилювальні роботи), свердлильний “Стос. до свердління” (свердлильні роботи). Похідні вказаної семантичної позиції засвідчені від 6 (1, 1 %) дієслів.
Інструментальні актанти досліджуваних дієслів словотворчо актуалізуються у вторинних прикметниках зі СЗ “який призначений для виконання дії”, що виявляється у здатності дериватів на синтагматичному рівні корелювати із субстантивами на позначення знарядь дії, пор.: З ранку до пізнього вечора не вщухали тут [на подвір’ї] дружний стукіт сокир та скрипіння великих пиляльних приладів (Є. Кротевич). Вони зафіксовані від 51 (9 ,8 %) вихідної одиниці (довбальний, шаткувальний, пресувальний, різальний, дробильний).
Найвищу продуктивність конституенти поля деструкції виявили у породженні вторинних прикметників зі СЗ “який є результатом дії”: битий, страчений, виламаний, толочений, шматований. Із 522 твірних 296 (56, 4 %) мотивували похідні названої семантичної позиції. Серед дериватів більшу частину становлять пасивні дієприкметники, що зумовлено специфікою таких одиниць, основним значенням яких є актуалізація результату певної дії.
У висновках узагальнені результати проведеного дослідження. Відзначено, зокрема, таке:
Вивчення словотворчої спроможності дієслів із семою руйнування об’єкта зумовило їх попереднє виокремлення із вербативного континууму до рівня, релевантного з погляду їх дериваційних характеристик. Досліджувані твірні делімітовані та ідентифіковані в лексико-семантичне поле деструкції на основі архісеми руйнування, яка узагальнено маніфестує фрагмент деструкції. Конкретизують категоріально-лексичний компонент диференційні семи (об’єкт, мета, спосіб, знаряддя (засіб), інтенсивність, результат дії), які вказують на специфіку руйнівної ситуації та її елементів-учасників. Дериваційно значуща таксономія конструктів поля деструкції здійснена з огляду на результативний мікрокомпонент значення, який займає центральні позиції у семантиці твірних. Лексико-семантичне поле деструкції є структурним сегментом макрополя вербативів конкретної фізичної дії, у зв’язку з чим дієслова на позначення руйнівного впливу на предмет марковані семами активності, цілеспрямованості, каузації та перехідності.
Встановлені семантичні ознаки вербативів із семою руйнування об’єкта дали змогу сформулювати їх актантну й сирконстантну рамки, які виконують проспективну функцію щодо дериваційної поведінки досліджуваних твірних. Актанта рамка передбачає появу похідних на позначення виконавця, результату, знаряддя дії, сирконстантна – просторових, часових, кількісних трансформацій дії.
Деривати, мотивовані дієсловами із семою руйнування об’єкта формують субстантивно-вербально-ад’єктивну мікросистему у девербативній системі сучасної української мови. Типову словотвірну парадигму дієслів із семою руйнування об’єкта становлять вторинні найменування 30 семантичних позицій: “опредметнена дія”, “виконавець дії”, “об’єкт-результат дії”, “знаряддя дії” – субстантивний блок; “довести дію до результату”, “поширювати дію на поверхню, невелику частину, довкола, з усіх боків об’єкта”, “виконуючи дію, відокремлювати частину від цілого, виймати що-небудь з чогось або ділити об’єкт на частки”, “спрямовуючи дію, проникати всередину, робити отвір, заглибину або пропускати один об’єкт крізь інший”, “почати виконувати дію”, “виконувати дію якийсь час”, “завершувати виконувати дію”, “кількісний вияв дії”, “дистрибутивність дії”, “виконувати дію з надмірною інтенсивністю”, “виконувати дію недостатньо інтенсивно”, “однократність дії”, “виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому”, “виконувати дію час від часу”, “виконувати дію трохи, злегка або додатково”, “виконуючи дію, переводити зі стану об’єкта в стан суб’єкта”, “виникати в результаті дії”, “поширювати дію на себе”, “виконувати дію між собою”, “мати схильність виконувати дію”, “бути придатним для виконання дії” – вербальний блок; “який виконує або може виконувати дію”, “на який поширюється дія або який придатний для виконання дії”, “який стосується дії”, “який призначений для виконання дії”, “який є результатом дії” – ад’єктивний блок.
Вивчення типових і конкретних СП лексико-семантичних груп поля дієслів деструкції показало, що аналізовані твірні словотворчо продуктивні, але реалізують свій словопороджувальний потенціал по-різному. Тенденцію до повної реалізації словотворчої спроможності виявляє невелика кількість твірних. На здатність дериваційно об’єктивувати актантно-сирконстантну рамку деструктивів впливають різні мовні та позамовні чинники, зокрема позитивно позначаються акціональність репрезентованої деструктивної ситуації, облігаторність актанта у валентній рамці твірного, первинність (непохідність) вихідної одиниці, її стилістична нейтральність, ядерна позиція у структурі ЛСГ, висока частотність. Обмежувальними факторами в утворенні похідних є включений (імпліцитний чи експліцитний) актант, його факультативність у валентній моделі твірного, неживий суб’єкт дії (стихійні сили чи явища природи), вторинність (похідність), структурно-морфологічна складність, стилістична маркованість, конкретизованість змісту твірного, здатність поєднуватися з незначним колом референтів, наявність несловотвірних синонімічних найменувань до потенційних дериватів.
Градація словотворчої спроможності дієслів із семою руйнування об’єкта у субстантивному блоці має такий вигляд: іменники зі СЗ “знаряддя дії” (70 похідних), “виконавець дії” (84), “об’єкт-результат дії” (155), “опредметнена дія” (439); у ад’єктивному – прикметники із СЗ “який стосується дії” (6), “на який поширюється дія або який придатний для її виконання” (38), “який виконує або може виконувати дію” (54), “який призначений для виконання дії” (65), “який є результатом дії” (330). Найбільшою протяжністю і глибиною місць семантичних позицій відзначається вербальний блок типової словотвірної парадигми досліджуваних твірних, у якому маніфестовані похідні на позначення результату дії (вторинні дієслова зі СЗ “довести дію до результату” (592 деривати), “виникати в результаті дії” (113)), локативної (436), темпоральної (184), квантитативної (546) трансформації дії, пасиву (207), зворотно-середнього стану (55).
Найвищу продуктивність вербативи із семою руйнування об’єкта виявили у мотивуванні похідних на позначення результату руйнівного впливу – іменники зі СЗ “об’єкт-результат дії”, дієслова зі СЗ “довести дію до результату”, “виникати в результаті дії”, прикметники із СЗ “який є результатом дії”, що зумовлено превалюванням у їх змісті результативної семи, спрямованістю деструктивної ситуації на руйнівні наслідки – пошкодження, псування, знищення об’єкта.
Лексико-семантические группы русских глаголов / За ред. Кузнецовой Э. В.– Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1989.– С. 13.
Див.: Васильев Л. М. Семантика русского глагола. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 21-27; Гайсина Р. М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1981. – С. 40-55; Кузнецова Э. В. Лексикология русского языка. – М.: Высшая школа, 1989. – С. 31-35; Кузнецова Э. В. О принципах и методах выделения объема семантических классов русских глаголов // Классы слов и их взаимодействие. – Свердловск: УрГУ, 1979. – С. 7-12. Загнітко А. П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова. – К.: НМК ВО, 1990. – С. 15.
Морозова Т. С. Отражение валентностей производящего глагола производными разных частей речи // Актуальные проблемы русского словообразования. – Ташкент: Укитувчи, 1982. – С. 401-405. |
