| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його матеріал, об'єкт і методи, розкрито наукову новизну й актуальність роботи, теоретичне та практичне значення, сформульовано мету дисертації і поставлено завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Вступ також містить стислий огляд наукових праць з проблеми аналізу дієслівних парадигм у функціональному, когнітивному, соціолінгвістичному аспектах.
Перший розділ “Типологія дієслівних парадигм” являє собою теоретичну основу дисертаційної роботи і складається з чотирьох підрозділів. У ньому розглядається зміст та значення парадигматичної методики для дослідження граматичних форм російського дієслова і визначається поняття парадигми. Із існуючих визначень поняття “парадигма” (В.В.Виноградов, О.І. Смирницький, Е.В.Кузнєцова, М.В. Панов, О.В. Бондарко, Л.Л. Буланін, В.М.Солнцев, В.О. Яцкевич) найбільш прийнятним, на наш погляд, є розуміння парадигми як, з одного боку, системи словоформ, поєднаних однією граматичною категорією, а з іншого – системи граматичної словозміни цілого класу слів. Встановлено типи дієслівних парадигм з точки зору змістовної сутності, морфологічної специфіки, функціональних властивостей, проведено аналіз парадигм російського дієслова з погляду їхньої комплектності / некомплектності та наявності факультативних елементів у їхньому складі. Зазначається, що структура морфологічної парадигми російського дієслова являє собою сукупність різнорідних елементів, які мають різний ступінь регулярності утворення, а формальна специфіка заснована на принципі функціонального поля, яке зумовлює повноту, надлишковість чи недостатність певної морфологічної парадигми.
Другий розділ “Когнітивна характеристика елементів дієслівної парадигми” складається із трьох підрозділів. У розділі охарактеризовано структуру когнітивної моделі дії, здійснено концептуальний аналіз морфологічних парадигм російського дієслова, на підставі якого класифікуються закономірності, що впливають на вибір певної граматичної форми.
Аналіз значень морфологічних форм проводився на основі принципів когнітивної граматики з використанням відповідного концептуального апарату. У рамках цього напряму|направлення| значення слова і його формальні модифікації розглядаються|розглядуються| з погляду механізмів переходу від реальної ситуації до висловлювання про неї. Цей перехід можна подати|уявити| таким чином. Нехай нам у фізичному світі дано деяку ситуацію , подано|уявлено| певну дію. Відповідно до візуальних характеристик цієї дії, а також згідно з нашими комунікаційними інтересами ми обираємо параметри таких процесів, як схематизація простору, розподіл уваги, міра деталізації, і будуємо концептуальне уявлення про цю дію (її подієву рамку – фрейм). Потім розпочинається процес категоризації – обирається конкретний мовний матеріал для переведення концептуального уявлення|вистави,подання,представлення| у висловлювання. Застосування цієї методики, запропонованої Н.Н. Кравченко, дозволило вперше відтворити специфіку утворення дефектних та надлишкових дієслівних парадигм в аспекті когнітивістики. Зокрема, проаналізовані лексикографічні видання з погляду наявності в них парадигматично| дефектних і надлишкових дієслів дозволяють навести таку|слідуючу| статистику: масив недостатніх дієслів складає 26 % від загальної|спільної| кількості проаналізованого матеріалу (близько 3600), надлишкових – близько 12 % від загальної|спільної| кількості проаналізованих лексем (близько 1700).
Очевидно, що особливості взаємодії формальних показників граматичних значень морфологічної категорії й функціонально-комунікативного поля під впливом певних когнітивних чинників|факторів| якраз і породжують відсутність деяких форм|в,біля| окремих дієслівних лексем. Цю особливість можна прослідкувати на таких прикладах|зразках| (в авторефераті наводяться лише ті випадки, які найяскравіше ілюструють ті чи інші особливості).
| Видова форма. Граматичним (морфологічним) ядром аспектуальності| є дієслівний вид. Коли характер|вдача| протікання дії знаходить вираження у граматичному зіставленні, в системі граматичних форм, функціонально-семантична категорія виявляється|опиняється| представленою|уявленою| категорією граматичною. Остання входить у рамки аспектуальності|, реалізуючи свій когнітивний зміст|вміст,утримання|, але в той же час протиставляється всім іншим засобам|коштам| її вираження, що не мають характеру|вдачі| системи граматичних форм.
Інший елемент аспектуальності| – способи дії, які являють собою лексичну (частково словотворчу, частково лексико-семантичну) аспектуальність. | Ця категорія утворює своєрідну “лексико-граматичну зону”, що безпосередньо прилягає до граматичного ядра аспектуальності|. Лексема грянуть |грянути| – це словоформа, областю визначення якої є когнітивна репрезентація дії грянуть – “раздаться, загрохотать (о звуке); разразиться, неожиданно начаться” [МАС,132]. Превербальний етап мовної категоризації цього процесу можна подати|уявити| в загальному|спільному| вигляді|виді| таким чином: 1) когнітивні координати процесу сформовані схематизацією простору, розподілом уваги і мірою деталізації – “он – здесь – уже””; 2) відповідно до цих параметрів формується прототипічна| категорія дії, яку умовно можна визначити як “неожиданное действие”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні ознаки аспектуальних| характеристик цієї дії, зумовлює неможливість “парадигмізувати|” когнітивний концепт цього процесу у формі недоконаного |незавершеного|виду.
Модальна форма. Модальність як універсальна понятійна категорія характеризується тим, що мовець, формулюючи зміст|вміст,утримання| висловлювання, добирає мовні засоби з метою передати своє відношення|ставлення| до висловлюваного, і це відношення|ставлення| завжди виступає|вирушає| в активній формі. Певний тип відношення|ставлення| до дійсності закладений вже в самій граматичній формі способу. Цей тип відношення|ставлення| встановлюється і фіксується в системі форм способу як осередок|чарунці,вічку,комірці| граматичної системи мови.|язика| Мовець лише обирає ту або іншу форму способу, використовуючи властиве їй граматичне значення для когнітивної реалізації відношення|ставлення| певної дії в конкретному висловлювані|висловлюванні| до дійсності. Дієслово слышать – лексема, сферою визначення якої виступає|вирушає| концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням – такі|слідуючі| диференційні ознаки: “различать, воспринимать что-нибудь при помощи органов слуха (Слышал голоса спорящих)” [БАС, 652]. Превербальний етап мовленнєвого породження | цієї мовної одиниці можна подати|уявити| таким чином: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі|слідуючі| когнітивні координати: “кто-то – здесь – сейчас”; 2) відповідно до цих параметрів формується фрейм цього процесу, умовно визначений як “восприятие органами слуха |чутки|”. Вербальний цикл, що складається з етапів селекції і парадигмізації|, у процесі яких формуються формальні показники модальної характеристики дії, зумовлює можливість|спроможність| утворення форми умовного способу (слышал бы) і неможливість утворення форми наказового способу (семантика процесу, його відповідна концептуальна репрезентація зумовлюють неповноту модальної парадигми лексеми слышать).
Особова форма. Позиція суб'єкта передбачає функціональну позицію часових та особових форм. Тому поле персональності| є|з'являється,являється| вершинним щодо|відносно| поля темпоральності|. Об'єктивний час відображається|відбивається| в мові|язиці| не лише в системі часових форм дієслова, але й за межами цієї системи. Дієслівний час – граматичний центр, морфологічне ядро темпоральності|. Засоби|кошти| вираження темпоральності| відносяться до різних рівнів мови|язика| і не утворюють однорідної системи. Проте|однак| ці різнорідні елементи можуть вступати один з одним в різні поєднання, можуть взаємодіяти в конкретному висловлюванні, в мовленні|промові,мові|. Фундаментальна властивість “суб'єктивності” мови|язика| простежується|просліджується| у співвіднесеності змісту|вмісту,утримання| пропозиції|речення| з|із| когнітивними координатами “я - тут – теперь”. Можна припустити|передбачити|, що особливості взаємодії різних елементів полів темпоральності| і персональності| на когнітивному рівні породжують дефектність особової парадигми деяких дієслівних лексем. Наведемо кілька прикладів дієслів, у|в,біля| яких відсутні форми першої особи теперішнього-майбутнього часу. Дієслово затмить – лексема, сферою визначення якої є концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням – такі|слідуючі| диференійні ознаки: “превзойти в каком-нибудь отношении (Затмить всех своим остроумием)” [МАС, 200]. Превербальний етап мовленнєвого породження цієї мовної одиниці можна подати|уявити| так: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі когнітивні координати: “он – тут – сейчас”; 2) відповідно до цих параметрів формується прототипічна| категорія цього процесу, умовно визначувана нами як “превосходство в чем-либо”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні показники темпоральної і персональної характеристики дії, зумовлює, з одного боку, можливість|спроможність| утворення форми першої особи (семантика процесу спільна з його когнітивними координатами), а з іншого – форми типу *затмю, *затмлю, “що пройшли етапи селекції і парадигмізації|”, є|з'являються,являються| неприйнятними з точки зору мовленнєвого узусу.
Дієслово залиться – це лексема, сферою визначення якої є |вирушає| концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням – такі|слідуючі| диференційні ознаки: “попасть куда-нибудь (о жидком) Вода залилась за воротник” [БАС, 188]. Превербальний цикл породження| цієї мовної одиниці можна подати|уявити| таким чином: 1) схематизація простору, міра деталізації і розподіл уваги формують такі|слідуючі| когнітивні координати: “что-то –здесь –теперь”; 2) відповідно до цих параметрів формується фрейм процесу, умовно визначений нами як “процесс затекания куда-нибудь, во что-нибудь”. Вербальний цикл, у процесі якого формуються формальні показники темпоральної й персональної характеристики дії, зумовлює неможливість утворення форми першої і другої особи теперішнього-майбутнього часу, але|та| вже через інші причини: когнітивні координати цього процесу не знаходять|находять| реалізації саме в цих граматичних формах.
Поява надлишкових елементів у складі дієслівної парадигми (варіантні форми часу або виду) з погляду когнітивних процесів може бути інтерпретована, на наш погляд, у такий спосіб Наприклад, дієслово двигать|сунути| є лексичною одиницею, сферою визначення якої виступає|вирушає| концептуальна репрезентація відповідної дії, а значенням такі|вирушають||слідуючі| диференційні ознаки: 1) “перемещать, толкая или таща” (Рабочий двигает мебель); 2) “быть причиной чьих-либо поступков” (Мною движет тщеславие) [МАС, 136]. Превербальний цикл породження цієї мовної одиниці, що складається з етапів апперцепції, інтеріоризації| та внутрішнього програмування, можна подати|уявити| так: схематизація простору, розподіл уваги і міра деталізації формують такі когнітивні координати цього процесу “он – здесь – сейчас” або “я – здесь – теперь”. “Подвійність” когнітивних координат дії обумовлена багатозначністю аналізованого дієслова. Це у свою чергу спричиняє і “подвійність” прототипічної | категорії, яка зумовлює предикативні характеристики процесу. Умовно її можна визначити як ““процесс перемещения” і “процесс внутреннего побуждения к чему-либо”. Таким чином, при “проходженні” вербального циклу цей процес може бути “ парадигмізований|” у варіантних формах теперішнього часу – |суне|двигает та движет |суне|.
Отже, можна припустити, що головними когнітивними чинниками, які впливають на формотвірну специфіку окремих дієслів, є такі: по-перше, відсутність чіткого напрямку прикладу вектора сили, розбіжності просторових та часових координат процесу з його когнітивними координатами, позиція спостерігача, лінгвістична компетенція того, хто говорить. Ці чинники зумовлюють дефектність парадигми часу, виду, особових форм та способу. По-друге, особливості механізмів концептуалізації та розподілу уваги, неможливість реалізації фреймових характеристик у мовних елементах, нечіткість структури прототипічної категорії дії, особливості комунікативного інтересу мовця породжують дефектність парадигми стану, парадигми атрибутивних форм та варіантність видових та часових елементів.
Третій розділ “Взаємодія онтологічних та функціональних властивостей формування дієслівних парадигм” складається з трьох параграфів. У розділі розглянуто формотворчу специфіку російських дієслів у аспекті функціонального та соціолінгвістичного аналізу, а також виявлено групи чинників, які впливають на процес формотворення в зазначених аспектах.
У першому підрозділі “Типологія недостатності дієслівних парадигм” шляхом аналізу дієслів, що мають формотворчі особливості, виявлено регулярну і нерегулярну граматичну дефектність. Серед лексем, недостатність яких має регулярний характер, виділено такі типи: а) дефектність, що призводить до окремих відмінностей структур коду та кодованої інформації – відсутність імперативних форм (слышать, означать, значить, весить, выглядеть, состоять, состояться), форм теперішнього доконаного, пасивних дієприкметників минулого часу недоконаного виду (чувствовать, бриться, шефствовать); б) дефектність охоплення флективною парадигмою всіх можливих проявів інваріантного значення граматичної категорії – відсутність форм першої та другої особи однини і множини (победить, ерундить, разубедить, затмить, ощутить, шкодить, жеребиться, котиться, вонзиться, вывихнуться, выкипеть, вылинять), форм теперішнього часу активних та пасивних дієприкметників у дієслів доконаного виду (намолотить, побить, вылепить), синтетичних засобів вираження імперативної семантики для форм першої і третьої особи, відсутність станових корелятів.
У другому підрозділі “Способи і засоби компенсування парадигматичної дефектності дієслівних парадигм” виявлено шляхи заповнення відсутніх граматичних форм. На цій ділянці роботи застосовано експериментальну методику для виявлення потенційних можливостей компенсації певного парадигматичного елемента, наведено відсоткову ймовірність таких засобів. Зокрема виділено аналітичні та синтетичні способи усунення парадигматичної дефектності, які набувають своєї реалізації за допомогою допоміжних дієслів, афіксів та флексій.
Теоретичною базою в інтерпретації засобів|коштів| і способів компенсації недостатності дієслівних парадигм є семіотична концепція граматичних одиниць. Саме зі структурою граматично кодованої інформації пов'язані процеси компенсації морфологічної флективної недостатності парадигм окремих слів і цілих розрядів. Структура інформації спричиняє появу форм, які виражають|виказують,висловлюють| значення, що має в мові|язиці| морфологічну парадигму, розчленовану в межах граматичних, за функцією, словосполучень (буду писать, одержу победу). Ці процеси дають можливість|спроможність| говорити про те, що мова|язик| є не лише ієрархічною й інтеграційною системою, в якій діють відношення зіставлення і диференціації, але і являє собою систему кодуючого типу, що має можливості |спроможностями| для компенсації парадигмальної недостатності окремих її рівнів і елементів.
Заповнення відсутніх членів видових пар може відбуватися|походити| таким чином: дієслова, що вживаються звичайно тільки|лише| у формі недоконаного|незавершеного| виду заведовать, недоумевать, учительствовать, можуть виступати|вирушати| у формі доконаного виду в певному контексті, поєднуючись|сполучаючись| з|із| фазисними дієсловами, тобто|цебто| дієсловами, які мають у своєму значенні ідею “початку|розпочала,зачала| або кінця” дії. Складом он кончил заведовать на скамье подсудимых (Г. Медынский). Евгений Семенович начал учительствовать задолго до начала этой жестокой, кровопролитной войны (Б. Полевой). Степан продолжил плотничать даже после идиотского недоразумения с кошельком Аллы Трофимовны (В. Санин). У наведених прикладах|зразках| аналізовані дієслова в поєднанні із лексемами начал|розпочав,зачав|, кончил, продолжил виступають|вирушають| у формі доконаного виду, формально не отримуючи його характеристик: кончил заведовать позначає|значить| завершення процесу завідування, начал учительствовать – віднесеність| до плану минулого вказує на дію, що вже відбулася, у певний проміжок часу.
Заповнення відсутнього члена видової пари у формі доконаного виду може відбуватися|походити| за рахунок утворення атрибутивних форм дієслівної лексеми (дієприкметників| та дієприслівників), які зберігають видову належність похідного дієслова|виробляє,справляє|. Наприклад, дієслово жалеть, яке виступає тільки|лише| у формі недоконаного|незавершеного| виду, може мати значення доконаного, утворюючи форму активного дієприкметника|причастя| минулого часу: Прохор, сожалевший о происшедшем, не попадался Марье Кирилловне на глаза (В. Шишков). Тут необхідно відзначити той факт, що, виступаючи|вирушаючи| у формі дієприкметника|причастя| доконаного виду, дієслово жалеть набуває|придбаває| цієї характеристики тільки|лише| в контексті, що описує віднесеність| дії минулого часу. Також виступати|вирушати| у формі доконаного виду ці дієслова (що не мають відповідників у формі доконаного виду), можуть, утворюючи дієприслівникові форми, які функціонують переважно в усному мовленні|промові|, наприклад:|промови| Поучаствовавши в этом митинге, я пошел домой. Проведене нами соціолінгвістичне дослідження показало також, що люди, які, як правило, не мають вищої освіти|утворення|, можуть утворювати|використовувати| форми протилежних корелятів,| які в сучасній російській мові відсутні (наприклад, ринуться – *ринываться|, встрепенуться – *встрепываться, хлынуть – *отхлынивать|). Проте|однак| такі випадки усунення видової неспіввідносності дієслів недоконаного виду є нерегулярними|вдачу|, і відсоткова ймовірність вживання|вжитку,використання| такої форми не перевищує, як правило, 7-10 %. Це спричинено протидією з боку узуально закріплених форм у системі мови|язика|.
Компенсація відсутніх форм особи|обличчя,лиця| (як правило, це форми першої або другої особи) у сучасній російській мові може реалізовуватися за допомогою таких способів. Мовна система допускає утворення типу *победю, *убедю, *бузю, (або *бужу), *затмю, *галдю, *шелестю і т. д., які в літературній мові|язиці| є|з'являються,являються| невживаними, проте|однак| їх функціонування припустиме у розмовному мовленні|промові| або в носіїв певного діалекту, наприклад: Все равно я победю их! (СРНГ); А я сижу и все равно шелестю бумажками училке назло. Відсоткова ймовірність функціонування таких словоформ, за даними нашого соціолінгвістичного дослідження, складає 20-30 %. У літературній мові|промові| невживаність цих форм може бути компенсована за рахунок утворення від цих дієслів, так званих, описових предикатів, наприклад: В этих схватках вселенских одержу победу, и врагам своим назло стану вверх подниматься над всеми (Г. Невзоров). Творю чудачества (зам. *чудю) когда хочу, зачем мне это сам не знаю (В. Осипов). Слід зазначити, що подібна “компенсація” (тобто|цебто| компенсація формами описових предикатів) можлива не у|в,біля| всіх дієслів, які мають неповний набір форм особи|обличчя,лиця|. Так, досить важким є|з'являється,являється| утворення подібних форм від|в,біля| дієслів шелестеть, алеться, хаметь, обезлесеть, лисить, дерзить, бузить.
Компенсація форм другої особи в|в,біля| таких дієслів як зеленеться, желтеться, раздаваться |роздаватися| та ін. у мовній системі неможлива через семантику подібних лексем (вони позначають|значать| дії або стани, до яких не прикладено характеристику відношення|ставлення| дії до суб'єкта).
Дієслівні лексеми, що не утворюють форм імперативу із семантичних причин (вони позначають|значать| процеси, які не залежать від волі суб'єкта – темнеть, гнить, болеть, видеть, слышать), можуть заповнювати відсутній член модальної парадигми за допомогою ад’єктиву| должен, що виражає|виказує,висловлює| відтінок імперативності, наприклад: Ты должен хотеть превозмочь свои страхи! (Я. Рытников). Ты должен видеть эти нарушения, ведь ты же не слепой! (А. Ловкий). Важливу роль у подібних конструкціях відіграє інтонація імперативності висловлювання. Проте|однак| подібна компенсація спостерігається не у всіх дієслів, які не утворюють форми наказового способу синтетичними засобами. Наприклад, безособові дієслова типу знобит, тошнит, морозит, дієслова, що позначають|значать| дію вміщену|ув'язнене| в суб'єкті, гнить, прогнить, мочь, темнеть, белеть, глупеть в подібних конструкціях виступати|вирушати| не можуть. У той же час у просторічних формах усного розмовного мовлення|промови| цілком|сповна| можливі форми типу *выглядь,| *хоти, *зноби|, однак питома вага їхнього функціонування невелика – від 20 до 30 %.
У сучасній російській мові відсутні дієприкметникові форми дійсного і пасивного стану теперішнього часу доконаного виду. Це пов'язано з несумісністю семантики доконаного виду із значенням форм теперішнього часу. У цьому разі мовна система не має у своєму розпорядженні набору засобів|коштів| для компенсації подібних утворень, на відміну від засобів|коштів| і способів, що дозволяють іншим формам дієслова виступати|вирушати| у значенні теперішнього-майбутнього часу. Граматична система російської мови в той же час дозволяє утворювати від дієслів доконаного виду дієприкметники|причастя| майбутнього часу, які, як відомо, в літературній мові|язиці| відсутні: *напишущий, *построящий, або дієприкметники|причастя| умовного способу *написавший бы *построивший бы. Такі форми зустрічаються в розмовному мовленні|промові|, у просторіччі, наприклад: человек, не предъявящий паспорт; казак, желавший бы (ГПРР|).
У сучасній російській мові можливе утворення дієприслівникових форм, які традиційно є невживаними, наприклад: *рвя, *жня, *тря, *берегя, *могя, *пекя і т.д. Однак літературна мова не приймає подібних формоутворень, і багато з|із| мовних можливостей|спроможностей| опиняється за межами узусу. Це підтверджується і результатами нашого соціолінгвістичного експерименту. Відсоткова ймовірність використання таких форм складає приблизно 15-28 %.
У третьому підрозділі “Функціонально-семантична диференціація надлишкових дієслівних парадигм” розглянуто варіантні форми з точки зору стилістичних та семантичних особливостей. Зокрема відзначено, що варіювання в межах дієслова може спостерігатися або в усій парадигмі, або охоплювати всю лексему чи кілька її форм, або може бути представлено лише в одній граматичній формі. Варіантність у сфері дієслівних форм розділено на морфологічну та акцентологічну.
Морфологічні варіанти найяскравіше представлені|уявлені| при утворенні видових пар, а також форм третьої особи однини і множини теперішнього-майбутнього|численного| часу. До них належать імперфективні варіанти, які вступають у кореляцію із формами доконаного виду, що мають видові| префікси, сюди ж можна віднести і варіантні форми доконаного виду, що утворюються| за допомогою видових| префіксів, причому диференціація цих варіантів залежить від семантики і стилістичної маркованості словоформ, які вживаються|використовуються| .
Акцентологічні варіанти дієслівних словоформ представлені|уявлені| в основному при утворенні особових форм теперішнього-майбутнього|численного| часу. Акцентологічна варіантність у більшості випадків спричинена впливом інших мовних середовищ|середи| (територіальних діалектів, просторіччям), впливом архаїчних варіантів, що зберігаються у сучасній мові|язиці|, а також, що дуже важливо|поважно|, впливом чинника|фактору| граматичної аналогії. Дієслова, що мають двоякі акцентні форми, розмежовуються, як правило, стилістично: архаїчний варіант виступає|вирушає| у словниках із позначкою| “застаріле”, “книжне”, новіші варіанти зафіксовані як нормативні.
Причини, що породжують варіювання в літературній мові|язиці|, полягають у тому, що |слідуючому|вони умовно поділяються на дві групи: зовнішні й внутрісистемні. До зовнішніх причин варіювання належать: вплив територіальних діалектів, контакти російської мови з іншими мовами|язиками| (вплив мови|язика|-посередника, умови білінгвінізму,| тощо). До внутрішніх причин варіювання належать: 1) дія чинника аналогії (парадигматичної та синтагматичної|); 2) нееквівалентність форми та змісту|вміст,утримання|, що виникає внаслідок нерівномірного розвитку цих категорій; 3) різноманіття структурних потенцій мовної системи і її перебудова у процесі розвитку мови|язика|; 4) тенденція до економії (лінійної або матеріальної); 5) прагнення до реалізації диференційних ознак фонем у позиційних умовах наголошених та ненаголошених складів і тенденція до полегшення вимови. Природно, що при утворенні варіантів у всіх випадках виявляється дія фонетичних, акцентологічних і морфологічних закономірностей розвитку російської мови. Наведений перелік має загальний|спільний| характер|вдачу| і, звичайно, повністю не вичерпує причин варіантності, яка, зрештою, обумовлена еволюцією мови|язика| і забезпеченням потреб комунікації. Крім того, варіювання часто спричиняється не однією, а декількома незалежними одна від одної причинами.
У сучасній російській мові спостерігається і таке явище у сфері формотворення дієслівних парадигм, при якому дієслова утворюють форми особи теперішнього (або простого майбутнього) часу двома різними способами, наприклад: метать – мечет / метает; брызгать – брызжет / брызгает; капать – каплет / капает; плескать(ся) – плещет(ся) / плескает(ся); полоскать – полощет / полоскает; махать – машет / махает; кудахтать – кудахтает / кудахчет; хлестать – хлещет / хлестает; рыскать – рыскает / рыщет; глодать – гложет / глодает; тыкать – тычет / тыкает; щипать – щиплет / щипает та ін. Причому, в одних випадках ці двоякі словоформи розійшлися за значенням: каплет| – мимовільна дія – “протекать” (Яд каплет сквозь его кору. А. Пушкин), капает – дія, виконувана кимось, – (Врач капает больному капли); мечет – “бросает”: мечет копьё, гранату, метает – “сшивает крупными стежками, обшивает петли, швы”, - метает петли; брызжет (грязь, слюной), брызгает (водой); движет – “руководит”: Мною движет сознание долга (В. Ропотов); двигает – “перемещает”: Мы двигаем стулья. |крапає||В інших випадках ці форми розійшлися стилістично: старіша форма із чергуванням приголосного належить до нейтрального стилю (машет, полощет, плещет, брешет), а без такого чергування виступає|вирушає| або як розмовна (махает|, полоскает|), або як просторічна (плескает|, брехает|). Найяскравіше явище парадигматичної | надлишковості виявляється при формотворенні видових корелятів|. Це багаточленні видові кореляції, у яких одній формі відповідають дві (рідше – три) форми протилежного виду, наприклад: приготовить – приготовлять – приготавливать (ужин), накопить – накапливать – накоплять (деньги), гладить – выгладить – погладить (брюки), мыть – вымыть – помыть (пол). Варіантні форми недоконаного виду|виду| утворюються за допомогою суфіксів -а- (-я-) / -ива-(-ыва-) / -ва-(-ива-), традиційних суфіксів імперфективації|, наприклад: переосмысливать – переосмыслять/ переосмысливать; выплавить – выплавлять/ выплавливать; подползти – подползать / подпалзывать; заползти – заползать/ запалзывать; надрезать – надрезáть / надрезывать; засеять – засевать /засеивать; приспособиться – приспосабливаться / приспособляться, простудиться – простужаться / простуживаться. Такі варіанти посідають досить міцне положення|становище| в мові|язиці|, і в деяких словотворчих гніздах вони регулярно утворюються майже від всіх префіксних дієслів, таких, наприклад, як ползти, готовить, резать, сеять та ін. Питома вага функціонування таких варіантів, згідно з результатами нашого соціолінгвістичного експерименту, складає 0,41 і 0,44 відповідно. |застосуванні|
Другий тип варіантних форм недоконаного виду утворюють первинні і вторинні|повторні| імперфективи, вступаючи в кореляцію із формами доконаного, що мають видові| префікси от -, про -, за, о -, по -, у -, на - та ін.: слабеть – ослабеть // ослабеть – ослабевать; стынуть – остынуть // остынуть – остывать; греть – согреть // согреть – согревать (воду); гаснуть – погаснуть // погаснуть – погасать; гасить – погасить // погасить – погашать (марки); хмурить – нахмурить // нахмурить – нахмуривать (брови); нумеровать – пронумеровать // пронумеровать – пронумеровывать (места в зрительном зале); валить – свалить // свалить – сваливать (дерево).
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.
Розглянувши|розгледівши| морфологічні парадигми російського дієслова в мегасистемі| “об'єктивна реальність ↔ людина ↔ соціум ↔ мова|язик| ↔ мовлення|промова|”, можна зробити висновок|виведення| про те, що механізм моделювання дієслівних словоформ забезпечується шляхом взаємодії і взаємоперетину| онтологічних, функціональних, соціальних і соціально-психологічних властивостей мовних одиниць.
Застосування|вживання| парадигматичної| методики, прийомів концептуального, функціонального і соціолінгвістичного аналізу дозволило провести комплексний аналіз чинників|факторів| утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові: виявити склад словоформ і їхню відповідність фактам мовної системи, з'ясувати особливості морфологічної структури самої парадигми та її компонентів, встановити типологію дієслівних парадигм з точки зору семантики, формальної і функціональної специфіки, відобразити|відбити| когнітивну специфіку граматично дефектних і надлишкових дієслів, розкрити|розітнути| характер|вдачу| взаємодії онтологічних і функціональних властивостей, що зумовлює подібні мовні аномалії.
Враховуючи викладене, можна припустити|передбачити|, що у процесі утворення морфологічних парадигм російського дієслова беруть участь такі чинники|фактори|
1. Чинники|фактори|, що забезпечують комунікативну потребу того, хто говорить. До них належать: контакти в межах національної мови|язика| (взаємовплив літературної мови|язика| і територіальних діалектів, взаємодія просторічних і літературних елементів); різний характер|вдача| комунікативних процесів у суспільстві|товаристві| (соціально-професійні відмінності і вікова структура носіїв російської мови); лінгвістична компетенція того, хто говорить, обумовлена його соціальною належністю і культурним рівнем;
Результатом дії цих чинників|факторів| є|з'являється,являється| поява факультативних елементів у складі парадигми дієслова: видових варіантів, морфологічних і акцентологічних варіантів форм теперішнього-майбутнього і минулого часу.
2. Чинники|фактори|, що забезпечують побудову|шикування| системної матриці елементів парадигми дієслова. Серед них виділено такі|слідуючі|: лексико-семантичні особливості похідного слова|виробляє,справляє|; антиномія коду, вміщеного|ув'язненого| у змісті|вмісті,утриманні| мовного знаку та засобів|коштів| мовної системи; антиномія узусу і потенцій мовної системи; нееквівалентність форми і змісту|вмісту,утримання|; тенденція до декомпресії мовних засобів; граматична аналогія різного характеру|вдачі|.
Результатом дії вказаних чинників|факторів| є регулярна і нерегулярна граматична дефектність окремих дієслівних парадигм (відсутність або невживаність видового і станового корелята, форм імперативу, форм 1-ої та 2-ої особи однини і множини|численного| теперішнього-майбутнього часу, атрибутивних форм).
3. Чинники|фактори|, що забезпечують функціонування мовленнєво-мовних механізмів. У цій групі виділяються когнітивні чинники|фактори| та чинники|фактори|, що мають семіотичну природу. До когнітивних |факторів| належать такі|слідуючі|: власне когнітивні|фактори|: час, вектор прикладання|застосування| сили, позиція суб'єкта і об'єкта дії, специфіка розчленовування інформації на етапі внутрішнього програмування|. Результат впливу цих чинників|факторів| – парадигматична| дефектність видо-часових, модальних і станових парадигм російського дієслова; когнітивно-комунікативні чинники|фактори| лінгвістичної компетенції мовця і особливості концептуалізації мовного матеріалу зумовлюють словозмінну | специфіку особових парадигм |особових| і парадигми атрибутивних форм; когнітивно-прагматичні чинники|фактори| фігури спостерігача і подієвої рамки описуваної дієсловом процесу зумовлюють відсутність станових форм, варіантність видових й особових форм;
4. Чинники|фактори|, що мають семіотичну природу, забезпечують можливості|спроможності| компенсації відсутніх форм-членів морфологічних парадигм дієслова, наявними в мовній системі засобами|коштами| (видові, особові, дієприслівникові форми). До них належать: граматична аналогія синтагматичного та парадигматичного характеру|вдачі|; прагнення кодованій у мові|язиці| інформації отримати своє вираження|вираження| у матеріально закріпленому мовному кодові.
Отримані результати дослідження надалі можуть стати теоретичною базою для опису формотворчих| особливостей інших частин|часток| мови,|промови| бути основою для дослідження синтагматичного потенціалу й особливостей валентністних | властивостей граматично дефектних і надлишкових дієслів.
Методику соціолінгвістичного експерименту наведено в у додатку А.
|
