Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект) : Типы номинирования одежды и обуви в современном украинском языке (функционально-стилевой аспект)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, з’ясовано стан вивчення номенів одягу і взуття в сучасній українській мові, визначено мету, основні завдання дослідження, його об’єкт, предмет та джерельну базу, структуру роботи й методи аналізу фактичного матеріалу, вказано на зв’язок дисертації з науковою проблематикою навчального закладу, у якій її виконано, розкрито новизну, теоретичне, практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи.

Перший розділ – "Номінація як явище: суть і типи" – складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі – "Номінація як об’єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення й сучасні напрямки" – здійснено загальний огляд вивчення поняття "номінація" як у лінгвістиці минулих століть, так і в мовознавстві ХХ – поч. ХХІ ст. (Л. Вейсгербер,
Ф. Дорнзейф, М. Докуліл, Л. Капанадзе, Н. Клименко, О. Кубрякова, В. Мігіріна, В. Нікітевич,
О. Тараненко, В. Телія, І. Торопцев, І. Улуханов). Встановлено, що в українському мовознавстві дослідження номінативних ресурсів української мови здійснюється головним чином на матеріалі окремих, замкнених груп номенів (термінологічна, діалектна номінації, історія номенів, різностильові особливості номінування) без урахування їхніх взаємозв'язків і взаємовпливів.

У другому підрозділі – "Терміни теорії номінації: багатоаспектність досліджень – суперечності у використанні й визначенні" – обґрунтовано теоретичну базу дослідження, уточнено деякі мовознавчі поняття, визначено й про­аналізовано основний термінологічний апарат дисертаційної роботи: номінування, тип номінування, номен (номема), первинна і вторинна номінації, аналітичний номен. У цьому ж підрозділі здійснено розгляд різних концепцій тлумачення понять теорії номінації, окреслено власні теоретичні позиції. З’ясовано, що для сучасного стану теорії номінації характерним є нерозмежування процесів номінації та її наслідків, засобів і операцій з ними, типів і способів номінування тощо. У зв'язку з цим науковці об'єднують різноструктурні й різнорівневі явища, що спричиняє як суперечності між класифікаціями, так і невпорядкованість відповідної термінології. Оскільки будь-яке номінування передбачає врахування мотивів і причин номінування, зв’язку із одноструктурними одиницями, моделей і зразків структурування, то, беручи до уваги ці чинники, можна виробити чітку класифікацію основних явищ номінування і відповідних термінів. У першу чергу ми виділили шляхи номінування: 1) вибір готових номенів (може здійснюватися як серед ресурсів своєї мови, так і шляхом запозичення з інших мов); 2) конструювання потрібного (засобами різних мовних рівнів). Зважаючи на мовний рівень, особли­вості мотивації, операційні процеси із семантичними та структурними компо­нентами, виокремлюємо кілька типів номінування – семантичний, словотвірний, синтаксичний, фонетичний. Відповідно на кожному рівні номінування можна виділяти первинні і вторинні номени, стилістично марковані й нейтральні тощо. Саме такий підхід уможливив комплексне вивчення й установлення загальних закономірностей типів номінування в різних складових мови (літературний, жаргоновий, просторічний, діалектний).

Другий розділ – "Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові" – складається з трьох підрозділів: "Семантичні операції в номінуванні одягу і взуття в сучасній українській мові", "Словотвірна номінація одягу і взуття в сучасній українській мові", "Синтаксична номінація одягу і взуття в сучасній українській мові". При поділі номенів одягу і взуття на окремі типи (зручні для аналізу й дослідження окреслених явищ) завважуємо й певні особливості. По-перше, деякі номени можна трактувати як такі, що постали внаслідок використання різних способів номінування, отже, й визначати в них різнотипну мотивацію. Наприклад, у появі номена зюйдвестка в значенні ‘2. Капелюх з клейонки’ [СУМ, Т.3, с.742] убачаємо множинну мотивацію: з одного боку, словотвірну (у цьому разі номен утворюється від твірної одиниці зюйдвест за допомогою форманта –к(а)), з другого, – семантичну (номен виникає шляхом метафоричного перенесення за подібністю матеріалу виробу (див. зюйдвестка в значенні ‘розм. 1. Широкий непромокальний плащ з каптуром’ [там само]; плащ, пошитий з клейонки)). По-друге, в аналізованому назовництві наявні номени, що постали внаслідок взаємодії номінації різних типів. Наприклад, запозичений із іспанської мови номен болеро позначав ‘коротку безрукавку або короткий жилет без застібок – частину народного іспанського костюма’. В українській мові він зазнав семантичних змін і став позначати ‘коротку безрукавку або короткий жилет без застібок’ (утрачено диференційну сему "частина народного іспанського костюма", яка характеризувала одяг як чужоземний). Цей номен мав затемнену внутрішню форму й був незрозумілим для більшості українських мовців (а позначуваний ним виріб призначався для широкого кола потенційних покупців), через що й "суперечив" основним принципам реклами й просування товару. Виробник і продавець змушені були доповнити цю назву – жилет-болеро. Унаслідок поширення цього одягу його "змістова" доступність уможливила подальше утинання прикладкового номена до первісної форми (отже, маємо такий ланцюг: запозичення → семантичні операції (семантичний номен) → синтаксичні операції нарощування (номен прикладкової моделі) → утинання синтаксичного номена). Подібні особливості мають номени пончо, бікіні, блискавка, трійка тощо. Відповідно один і той же за формою номен відносимо до різних типів номінування.

У першому підрозділі – "Семантичні операції в номінуванні одягу і взуття в сучасній українській мові" – здійснено ономасіологічне дослідження семантичних номенів одягу і взуття.

У сучасному одягово-взуттєвому назовництві, порівняно з попередніми етапами мовного розвитку, спостерігаємо активізацію семантичного типу творення різностильових номенів. Такий стан пояснюємо як позамовними, так і мовними чинниками, до найвагоміших із яких відносимо:
1) розширення функціонального поля одягу і взуття, зміни у технологіях його виготовлення прямо чи опосередковано спричиняють модифікацію семантичних структур наявних назв одягу і взуття, а виникнення нових видів одягу і взуття потребує швидкого, влучного називання;
2) демократизація всіх галузей суспільного життя виявляється і в демократизації мови, у прагненні мовців відкинути узвичаєне і спілкуватися "по-новому", "сучасніше" (це передусім стосується молодшого покоління, для якого одяг і взуття є одним із актуальних маркерів буття, соціального стану тощо); 3) властива більшості семантичних номенів прозора внутрішня форма й семантична двоплановість роблять їх ідеальним засобом вираження експресивності, образності тощо;
4) прагнення до економії мовних зусиль, адже нове значення передається відомим звуковим комплексом і нерідко замінює словосполучення чи описовий зворот.

Семантичні метаморфози зводяться до кількох основних номінативних ситуацій: розширення семантики слова; звуження семантики слова; субституція (міна) одних компонентів застарілого вихідного значення на інші або взагалі заміна значення на нове, що в свою чергу споріднює (уподібнює) цей тип номінування з іншими. У тлумаченні семантичних явищ спираємося на положення про ієрархічність семної будови значення слова (див., зокрема, праці  В. Гака).

Як показують спостереження, процеси розширення і звуження семантики слова відбуваються завдяки метафоричним і метонімічним перенесенням назв.

Основні способи (види) семантичної номінації одягу і взуття відрізняються різним ступенем активності й продуктивності в різних складових національної мови: найбільше одиниць виникає шляхом метафоричних перенесень назв одних реалій на інші (близько 35%). Цьому сприяє образність, експресивність, емоційність, як правило, прозора внутрішня форма метафоричного перенесення.

У межах метафоричної номінації виокремлено значну кількість номенів, утворених на основі якоїсь однієї мотиваційної ознаки. Найчастіше простежуваною мотивацією в номінуванні одягу і взуття є ознака зовнішньої подібності.

Серед номенів одягу і взуття, що виникли таким шляхом номінування, ми виділили назви, утворені на основі метафоричних перенесень за подібності способу пошиття, крою, форми, тканини (наприклад: бікіні, кімоно, балахон, ватник, шльопанці, кеди); за подібністю форми, розміру, кольору, місця розташування (наприклад: шпилька, павутинка, лапша, трактор, танкер, паруси, парашути, стропила). Часто мотивуючою ознакою є функція, призначення (наприклад, номени лушпайки, шкірки, петля, чохол). Меншою активністю відзначаються номени одягу і взуття, утворені шляхом метафоричного перенесення на основі подібності одягу за внутрішніми властивостями (гади, утюги, карасі тощо). У процесі дослідження встановлено, що перенесення назв із певної сфери в тематичну групу "одяг і взуття" може відбуватися одразу за двома ознаками. У жаргоні, наприклад, такі номени є вторинними, оскільки основне їхнє завдання полягає в тому, щоб характеризувати предмет, бо номіновані ними одяг і взуття в кодифікованій мові мають усталені назви (колеса, ласти, педалі тощо).

Аналіз показав, що назви зі стильовою маркованістю (жаргонові, діалектні, просторічні номени), що раніше перебували на периферії мовної системи, у процесі активного функціонування можуть утрачати ознаки маркованості (емоційно-оцінні, стилістичні конотації) і поступово пересуватися від периферії лексичного складу мови до центру (труби, кенгуру, зебра, павутинка, лапша, шпилька тощо).

Мотивуюча ознака в структурі твірного значення може мати будь-який ієрархічний статус: архісеми, диференційної, потенційної сем, – тобто виступати будь-яким елементом твірного значення (що спостерігаємо в жаргонній назві зебра в значенні ‘смугастий шарф’).

Творення нових значень слів, що позначають одяг або взуття, шляхом метонімічного перенесення відбувається трохи рідше (25%). Мабуть, це зумовлено різною функціональною спрямованістю метафори й метонімії. Схематизм метонімії, її "автоматичний" перебіг зумовлюють часте використання метонімічних назв одягу і взуття в розмовній мові. Для метонімічного перенесення, на відміну від метафоричного, властивою є мотивація всім змістом твірного значення. Аналізований матеріал дозволяє виділити такі метонімічні конструкції перенесень значень: "місце → одяг, який вдягають у цьому місці" (сафарі, велотреки, техаси, бермуди та ін.), "особа → одяг, взуття, що стосується цієї особи" (козаки, кокетка та ін.), "назва фірми виробника, установи → одяг, взуття, що вони виробляють" (найки, пуми, лакоста, адідаси та ін.), "знак → позначуване ним" (парка), "назва гри → одяг, призначений для цієї гри" (гольфи).

У ході метонімічного номінування (хоча і рідко) може використовуватися мотивація і за якимось одним елементом (ознакою). Продуктивними мотиваційними ознаками є "назва хутра, тканини → виріб із цього хутра, тканини" (наприклад: трико, хакі, кирза) й "назва частини одягу, взуття → одяг, взуття" (берці, танкетка, батон тощо). Схематизм метонімічних перенесень спричиняє чітко виражений ієрархічний статус мотивуючої ознаки в семантиці як твірного, так і похідного значень залежно від виду перенесень (наприклад, мотивуюча ознака "частина одягу, взуття → одяг, взуття" в семантичній структурі твірного значення є диференційною семою, оскільки вказує на належність частини (деталі) одягу і взуття до цілого; у семантиці мотивованого значення сема, на основі якої відбувається перенесення, має чітко визначений статус архісеми, бо назва частини (деталі) одягу позначає весь одяг).

Малопродуктивним виявилося розширення змістового обсягу того самого значення слова (близько 20%). Така зміна лексичного значення зумовлена різними причинами, зокрема, екстралінгвальними: по-перше, одяг і взуття розширили сферу свого використання, оскільки вже не застосовуються окремою етнічною й со­ціальною групою людей і стали явищем наднаціональним; по-друге, змінилося призначення (функція) самого одягу. Наприклад, пончо позначає ‘шиту або плетену накидку з вирізом у центрі для голови’, а позначало це слово накидку такого ж фасону в індіанців Південної й Центральної Америки. Номен бандан (бандана) з’явився в жаргоні зі значенням ‘мол. Чоловічий головний убір металістів чи неформалів – хусточка, що зав’язується особливим чином кругом голови’. У зв’язку з популярністю реалії серед населення, семантична структура слова розширилася до позначення ‘чоловічої хустки, що зав’язується особливим способом кругом голови’. Слово втратило спеціалізовану сему "для металістів". Сьогодні спостерігаємо подальші метаморфози в семантиці цього номена: у зв'язку з переходом цього виду одягу до явищ так званого "унісексу", поступово знецінюється сема "чоловічий"; оскільки ж ця хустка є ознакою молодіжного вбрання, то паралельно можлива поява семи "молодіжний".

Непродуктивною є модифікація значення вихідного (застарілого) слова через субституцію його семних компонентів (близько 15%), зумовлену, зокрема, метафоричним уживанням слова. Цей процес полягає в заміні колишнього застарілого значення слова на нове або часткової його зміни (заміни одних компонентів значення іншими). Наприклад, спочатку в мові кравців актуалізувався номен лосини зі значенням ‘різновид жіночих штанів із трикотажу або синтетичного матеріалу, які щільно облягають тіло’. Тлумачний словник української мови подає тільки застаріле значення слова, яке було характерне для кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст., ‘заст. 3. Штани із шкіри лося’ [СУМ, Т.4, с.548] (словник моди  Т. Терешковича у значенні слова подає ще й семи "чоловічі", "...які щільно облягали ногу"). На сучасному етапі номен лосини є немотивованим, оскільки такі штани шиють не з лосячої шкіри, а трикотажу або синтетичного матеріалу. Крім того, у сучасній мові семантична структура номена зазнала модифікації внаслідок субституції значення: семи, що характеризували застарілу реалію, "зі шкіри лося", "чоловічі" замінено диференційними семами "із трикотажу або синтетичного матеріалу, жіночі". Подібних змін унаслідок субституції значень зазнали номени сандалії, ботфорти, галіфе, рейтузи, колет, лейбик тощо.

Зовсім незначна кількість назв зазнала звуження семантики (близько 10%). Такий процес спостерігаємо, коли до семантичної структури слова додаються нові, конкретизуючі компоненти (семи). У загальновживаній українській мові номен унти позначає ‘хутряне взуття з м’якою підошвою, поширене здебільшого у народів Півночі та Сибіру’. Під час позначення цим номеном ‘хутряного взуття льотчиків’ нейтралізуються диференційні семи "з м’якою підошвою, поширене здебільшого в народів Півночі та Сибіру" і виникає спеціалізована ''номенклатурна'' сема, яка вказує на належність до професійної мови. Процеси звуження семантики спостерігаємо і в номенах штрімфлі, кліфт, унти та ін.

У другому підрозділі – "Словотвірна номінація одягу і взуття в сучасній українській мові" – досліджено структуру, динаміку та функціонування словотвірних номенів, виявлено їхні основні структурні типи, визначено арсенал словотворчих засобів, словотвірні моделі та ступені їхньої продуктивності, розкрито закономірності й тенденції в сучасному творенні номенів одягу і взуття.

Словотвірна номінація передбачає здійснення певних операцій зі змінами формальної будови вихідної одиниці (слова чи словосполучення), відповідно і способи словотвірної номінації – це способи модельні. Словотвірну номінацію одягу і взуття репрезентують такі способи:
1) афіксальний: префіксальний, суфіксальний (універбація як різновид суфіксального способу словотворення), комбінований; 2) складання: інтерфіксальне (основоскладання), скорочених основ; 3) усікання: початку, середини, кінця слова й комбіноване.

У свою чергу основні способи словотвірної номінації одягу і взуття також відрізняються ступенем активності й продуктивності в різних складових національної мови.

У сучасній українській мові афіксальний спосіб творення номенів одягу і взуття  залишається досить продуктивним у її складових (кодифікованих і некоди­фікованих) і становить близько 60% від загальної кількості словотвірних номенів одягу і взуття. У межах афіксального способу за критерієм продуктивності виділяємо суфіксальний (становить близько 30% від загальної кількості назв одягу і взуття, утворених афіксальним способом) і конфіксальний (становить близько 20% від загальної кількості назв одягу і взуття, утворених афіксальним способом), префіксальний (префіксоїдний) спосіб творення за кількістю продуктивних одиниць (близько 10% від загальної кількості афіксальних номенів) значно поступається суфіксальному й конфіксальному. Ступінь активності суфіксів неоднаковий. Високу продуктивність виявляють суфікси -к-, -ок-, -ник-, -ух- (наприклад: задник, накидка, кличківка, менінгітка). Серед суфіксальних і кон­фіксальних номенів ми виділили мономотивовані (50% від загальної кількості) й полімотивовані (близько 40% від загальної кількості) назви, 10% конфіксальних номенів мають розходження формальної й семантичної мотивації. Мономотиваційними твірними є прикметники й дієприкметники, рідше дієслова й іменники; таке пояснюємо тим, що більшість дериватів характеризують предмет за певною ознакою, називаною твірною основою (наприклад, від прикметників походять номени дублянка, білуха, косуха).

Серед суфіксальних та конфіксальних номенів одягу і взуття залежно від частиномовної належності твірних слів виділяємо іменниково-прикметникову словотвірну мотивацію. Обидва шляхи мотивації є рівноправними, природними, рівноактуальними (пор.: матроска ¬ матрос і матроський, гуцулка ¬ гуцул і гуцульська (сорочка), жокейка  ¬ жокей і жокейський, нарукавник ¬ рукав і нарукавний, підколінник ¬ коліно і підколінний).

Уважаємо, що в таких і подібних випадках похідні назви одягу, виникаючи як одноструктурні, могли перетворитися на багатоструктурні внаслідок розвитку словотвірної семантики, що, у свою чергу, може зумовлюватися взаємодією з семантикою інших спільнокореневих слів, які до цього функціонували в мові.

Аналізуючи семантико-словотвірні відношення між твірними словами й похід­ними від них назвами, у формальній структурі яких вичленовуємо конфікси, ми вияви­ли значну групу номенів, кожен із яких формально мотивується одним, а се­мантично – іншим словом. Наприклад, підоплічка зі значенням ‘Підкладка або вставка в сорочці народного крою від плечей до половини грудей і спини’ [СУМ, Т.6, с.477] семантично мотивується іменником плече, а формально – потенційно можливим прикметником підоплічний; номен налокітник ‘Металеве покриття, яке захищає лікті воїна від ушкодження’ [СУМ, Т.5, с.121] формально співвідноситься з потенційним словом налокітний, а семантично мотивується іменником лікоть.

У сучасному афіксальному словотворенні назв одягу і взуття можна виокре­мити деякі характерні риси.

1. Вплив аналогії в процесі утворення номенів за готовою універбізованою моделлю, поширеною в розмовній мові (від основи мотивуючого прикметника – атрибута номена-словосполучення – за допомогою форманта -к(а)). Так, номен європейка ‘дублянка, покроєна за європейським зразком (довжина, нижча від колін, мінімум прикрас, застібка під горло, раніше шилася без каптура)’ не пов’язаний із очікуваним аналітичним позначенням європейська дублянка, тому утворений відразу за готовою моделлю й мотивований прикметником європейський. За таким же зразком у розмовній мові утворено номени чешки, афганка.

2. Використання іншомовних слів як базових основ у процесі творення відіменних назв, що є визначальною особливістю суфіксальної словотвірної характеристики сучасного одягово-взуттєвого назовництва. У другій половині ХХ ст. батником почали називати ‘жіночу або чоловічу приталену сорочку, що застібається на ґудзики, із відстроченим коміром та манжетами’. Номен походить від англійського batton, що позначає ‘ґудзик’ за моделлю "іменникова твірна основа + суфікс -ник- з предметним значенням"; за аналогією до слів бомжатник, крільчатник, лошатник, овечатник у молодіжному жаргоні від англійського запозичення хаєр ‘довге волосся’ утворено номен хайратник ‘мол., сист. Шнурок чи пов’язка для волосся (круг голови)’.

3. Активізація процесів творення назв одягу і взуття за допомогою префіксоїдів іншомовного походження (наприклад: міні-сукня, міні-бікіні, монокіні, псевдоадідас).

4. Фразеологічність семантики більшості суфіксальних і деякою мірою кон­фіксальних номенів одягу і взуття, чому сприяють, крім значення твірної основи й форманта, словотвірна метафора, метонімічні нарощення, розвиток енантіосемії. Так, номен в’єтнамки, семантика якого ‘мн., розм. Легке взуття у вигляді підошви з ремінцем між першим і другим пальцем’ [ВТСCУМ, с.85] – наслідок метафоричного перенесення за подібністю структури до в’єтнамського взуття. Метафоричну номінацію вбачаємо і в інших назвах: кенгурівка, пітники, лондонка, гандонка тощо.

Специфічною рисою одягово-взуттєвого назовництва в сучасній українській мові є поява вторинних одиниць номінації внаслідок словотвірних операцій: усікання елементів твірного слова (наприклад: закабли, штан, фура; становить близько 17% від загальної кількості словотвірних дериватів), універбації номена-прикметникового словосполучення (наприклад: шкірянка, вельветка, капронки; становить близько 25% від загальної кількості словотвірних дериватів). Останню розглядаємо як особливий різновид суфіксального способу творення, при цьому твірним є номен-словосполучення, до основи прикметника якого додається суфікс. Вторинні похідні номени мають такі ж значення, що й твірні, при цьому перші відрізняються від других сферою використання та стилістичним забарвленням (усічені назви й універби виникають у розмовній мові, а також у не­кодифікованих стилях мови (наприклад, у жаргоні) і є наслідком дії закону економії мовної енергії, прагнення мовців до експресивності висловлювання).

Словотвірне номінування одягу і взуття способом основоскладання є непро­дуктивним у всіх стилях національної мови (наприклад: бронежилет, спецкорсаж, босоніжки; близько 8% від загальної кількості словотвірних номенів). Таке номінування базується на основі вільних словосполучень і є засо­бом економії мовних зусиль. Однак, як показують наші спостереження, поширеність одягу і взуття в щоденному житті потребує економнішого способу позначення, яким виявився афіксальний спосіб.

У третьому підрозділі – "Синтаксична номінація одягу і взуття в сучасній українській мові" – проаналізовано синтаксичні номени з огляду на їх семантичні, структурні та функціонально-стильові особливості. Аналізований матеріал уможливив виділення таких різновидів синтаксичної номінації:

1) аналітичні номени: прикметникові словосполучення (купальний костюм, нічна сорочка тощо) і номени прикладкової моделі (сукня-сарафан, куртка-блуза тощо);

2) синтаксичні усічення аналітичних номенів (витяжні чоботи – витяжні, капелюх-сомбреро – сомбреро тощо).

Основні способи синтаксичної номінації одягу і взуття відрізняються різним ступенем активності й продуктивності в різних складових національної мови: найбільше кодифікованих назв одягу і взуття утворено за прикладковою моделлю (50% від загальної кількості синтаксичних номенів), оскільки, на відміну від словосполучень, вони компактніші, характеризуються відносною структурною й семантичною єдністю; трохи менше номенів-словосполучень (близько 40% від загальної кількості синтаксичних номенів); найменшою продуктивністю відзначається усікання аналітичних номенів-словосполучень й аналітичних номенів прикладкової моделі (близько 10% від загальної кількості синтаксичних номенів). Спосіб усікання синтаксичних структур є одним із виявів мовної економії й має поширення в розмовній, жаргоновій мові.

Аналізовані номени-словосполучення – це атрибутивні двокомпонентні конструкції.
З-поміж загальномовних двокомпонентних атрибутивних словосполучень в одягово-взуттєвому номінуванні виділяємо єдину структурно-семантичну модель "прикметник + іменник" (наприклад: ковбойська сорочка, норкова шуба, вечірня сукня), яка виявляє неабияку продуктивність.

За ступенем семантичної цілісності  ми виділили декілька груп прикметни­кових словосполучень. Основними чинниками, які зумовлюють вищий/нижчий ступінь семантичної цілісності, є, на наше переконання, належність одного чи кількох компонентів номена-словосполучення до одягово-взуттєвої або іншої галузі та їхнє вживання в прямому або переносному значенні. Значна кількість словосполучень (близько 60%) характеризується найнижчим ступенем семантичної цілісності, формальною розкладністю й зовні нагадує вільні словосполучення; обидва компоненти словосполучень уживаються в прямому значенні (вельветова куртка, фланелева сорочка, кирзові чоботи, шкіряна куртка тощо). Дещо менше словосполучень (близько 30%) мають вищий ступінь семантичної цілісності порівняно зі словосполученнями першої групи; у таких словосполученнях частково модифікується або повністю переосмислюється семантика залежного прикметника (наприклад: дідова блуза, англійський костюм, косий комір, фінська шапка). Максимальною семантичною цілісністю характеризуються словосполучення, обидва компоненти яких мають смислове навантаження, тому що метафоричне значення охоплює все словосполучення (крупна сітка, маленька японка тощо). Такі словосполучення належать до непоширених (близько 10%).

Залежно від структурно-семантичних характеристик номенів одягу і взуття, утворених за моделлю прикладкового словосполучення, ми виділили групи складних утворень; ступінь ідіоматичності лексичного значення в різних групах виявляється залежно від особливостей мотивування лексичного значення цих одиниць.

До першої групи належать аналітичні номени, обидва компоненти яких уживаються самостійно для позначення типів одягу (тип + тип), семантика номена містить характерні ознаки обох компонентів (засвідчується мотивація за подібністю крою, способу пошиття з іншим типом одягу). Наведемо деякі приклади: спідниця-шорти, краватка-бант, спідниця-фартух, панталони-спідниця, светр-сукня тощо. У таких номенах простежується низький ступінь ідіоматизації лексичного значення, оскільки між їхньою загальною семантикою і значеннями компонентів наявна більша й безпосередня мотивованість.

Дві інші групи становлять назви, один із компонентів яких уточнює другий компонент із ширшою семантикою. У таких номенах перший компонент указує на тип одягу, взуття, а другий уточнює його різновид. Виокремлюємо групу номенів, другий компонент яких може вживатися самостійно в значенні цілого (такий спосіб визначаємо як синтаксичне усікання) (наприклад: куртка-болеро, куртка-блузон, купальник-бікіні, піджак-блейзер, майка-топ, капелюх-сомбреро, спідниця-пачка). Є номени, що мають найвищий ступінь ідіоматизації лексичного значення, яке виводиться з метафоричної єдності їхніх компонентів. Метафоричність таких назв можлива тільки в межах відношень, у які вступають його компоненти, але кожен із них окремо є неметафоричним. Другий компонент назв, що вказує на різновид одягу, взуття, не вживається самостійно для позначення предмета одягу або взуття (наприклад: сукня-патронташ, спідниця-парашут, краватка-шнур, спідниця-портфель, штани-катапульта).

Третій розділ – "Запозичення як джерело поповнення назв одягу і взуття в сучасній українській мові" – складається з двох підрозділів: "Внутрішні запозичення", "Зовнішні запозичення".

У першому підрозділі – "Внутрішні запозичення» – зазначено, що аналіз сучасних назв одягу і взуття засвідчує активні внутрішньомовні запозичення двох типів. По-перше, загальновживаний словниковий фонд поповнюється із пери­ферійних (застарілих, рідковживаних, професійно-термінологічних, діалектних, жаргонових, просторічних) назв, що є наслідком значних зрушень у суспільстві, демократизації всіх галузей суспільного життя. Наприклад, у сучасну мову номен амазонка ‘заст. 3. Жіноча довга сукня спеціального крою для їзди верхи’ [ВТСCУМ, с.15] переходить із пасивного словника. До загальновживаної мовної практики проникають розмовні назви одягу і взуття (аляска, козаки, ковбойка, шкірянка, купальник та ін.), жаргонові номени (труби, берці та ін.). По-друге, запозичення можуть відбуватися і в межах некодифікованих складових національної мови (із жаргону в жаргон, із діалекту до жаргону тощо). Наприклад, номен зебра до молодіжного жаргону прийшов зі спортивного, номен рябчик кримінальний жаргон запозичив із морського.

У другому підрозділі – "Зовнішні запозичення" – аналізуються шляхи запозичень із інших мов, способи їхньої адаптації в системі української мови, дається нормативна оцінка новим назвам одягу і взуття. Порівняно з другою половиною ХІХ-го століття значно змінилися джерела і шляхи входження запозичень до української мови: спостерігаємо, наприклад, активізацію прямих запозичень із англійської мови (наприклад: светр, джемпер, пуловер/пулувер/полувер; жаргонові номени  джуд – ‘куртка’, батон – ‘ґудзик’ дреси ‘одяг’). Традиційними залишаються запозичення з французької (наприклад: прет-а-порте, бермуди, канотьє). Досить відчутні в сучасній українській мові запозичені назви одягу і взуття із російської мови (косинка, тапочки, бобка (бобочка), кожанка, юпка тощо); при цьому ідентичні власне українські одиниці виявилися на узбіччі вжитку.

У сучасній мовній практиці відзначаємо активний пошук власних українських новотворів або запозичень, принатурених до української мовної системи (порівняймо: тапочки (розм.) витісняється українським номеном капці; запозичене з російської мови кожанка витісняється українським шкірянка тощо).

У дисертації розглядаються особливості освоєння запозичень (фонетичне, граматичне, словотвірне, лексико-семантичне). Більшість номенів наближається до максимально точного відтворення звукового образу оригінального слова (порівняймо: фрак і французьке frac, жилет і французьке gilet, костюм і французьке costume, анцуг (жарг.) і німецьке Anzug, кітель і німецьке Kittel). Подекуди новіші запозичення в сучасній українській мові відбивають фонетико-графічну та правописну неусталеність, маючи два (а інколи й більше) варіанти: блейзер/ блайзер, клосес/клоза/клоса. У морфологічному і словотвірному аспектах деякі запозичені назви одягу і взуття на українському ґрунті виявили активність у збагаченні відповідної національної лінгвальної системи. Іншомовні назви одягу і взуття стали в нашій мові важливим підґрунтям для продукування похідних новотворів: памперс (памперси) – памперсний, комбінезон – комбінезонний, комбінезоновий, джинси – джинсовий – джини – джинсура – джинсівка.

Не всі запозичення є виправданими з огляду на їхню доцільність у мові: не можна водночас використовувати іншомовні номени, коли маємо семантично й стилістично однорідні автохтонні, українські назви. Наприклад, можна обійтися без номена легінси ‘рейтузи до щиколоток або колін, які щільно облягають тіло (переважно жіночі)’, оскільки в українській мові маємо колись запозичені й уже принатурені назви бриджі, лосини; канотьє (солом’яний капелюх) в українській мові позначається давнім запозиченням бриль тощо.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

1. Розмаїття класифікацій різновидів номінації й неусталеність термінів, що їх позначають, пояснюється баченням особливостей номінації на різних рівнях національної мови як автономних, не пов’язаних між собою явищ, неузгодженістю поглядів науковців різних шкіл і течій; виходячи із сучасного стану розвитку теорії номінації, уважаючи на такі критерії, як мотивованість, парадигматичність, наявність зразка і моделі, виділяємо певні шляхи появи номенів, типи і способи самої номінації.

2. У сучасному одягово-взуттєвому назовництві, порівняно з попередніми етапами мовного розвитку, спостерігаємо активізацію семантичного типу творення різностильових номенів (близько 40% від загальної кількості назв). Такий стан пояснюється як позамовними, так і мовними чинниками.

3. У процесі продукування номенів одягу і взуття велике значення має  словотворення (близько 30% номенів від загальної кількості). Словотвірні номени неоднорідні щодо своїх стильових і функціональних можливостей, щодо нормативності й кодифікованості тощо. Серед основних рис одягово-взуттєвого словотворення відзначаємо: використання іншомовних слів як базових основ і їхнє поєднання з українськими афіксами; активізацію творення одягово-взуттєвих номенів за допомогою префіксоїдів (міні-, максі-, міді-, моно-, бі-); уведення до загальновживаної мови універбізованих моделей і засобів творення, характерних для жаргонового, розмовно-просторічного різновидів національної мови ("прикметникова, дієприкметникова основа + суфікс –к-"); творення суфіксальних і конфіксальних назв одягу і взуття переважно з фразеологічною семантикою; появу значної кількості вторинних одиниць номінації (усічених, універбізованих назв), що є наслідком дії закону економії мовної енергії, прагненням мовців до експресивності висловлювання й самоідентифікації.

4. Синтаксична номінація менш продуктивна (близько 10% від загальної кількості) в появі номенів одягу і взуття, оскільки аналітичні номени-прикметникові словосполучення й аналітичні номени прикладкової моделі як основні засоби такого назовництва, з одного боку, зручні з огляду прозорої внутрішньої форми, чіткої мотивації (що важливо для термінології й номенкла­тури), а з другого, – зумовлюють труднощі в користуванні через їхню громіздкість. Останнє спричиняє усікання загальновживаних чи літературних синтаксичних структур первісно в розмовній і жаргоновій мові й повернення їх до кодифікованої мови в усіченому вигляді.

5. Ефективним шляхом збагачення сучасної одягово-взуттєвої тематичної групи є зовнішні (з інших мов) і внутрішні запозичення (у межах системи української мови). Загалом усі різновиди запозичень становлять близько 15% номенів одягу і взуття від загальної кількості проаналізованих. Адаптація, освоєння, упорядкування нових запозичень відбувається нерівномірно: найчастіше освоюються і входять до української мови назви одягу і взуття європейського походження, проте не всі запозичення є виправданими з огляду доцільності їхнього уживання.

6. Досить помітною й поширеною в сучасній українській мові є взаємо­проникність різностильових (кодифікованих і некодифікованих, літературних і нелітературних тощо) назв одягу  і взуття, яку пояснюємо тим, що в процесі активного функціонування деякі назви втрачають ознаки некодифікованості або певної стилістичної маркованості й тому поступово пересуваються від периферії мови (жаргонові, діалектні, застарілі, професійно-термінологічні номени) до центру. Такі внутрішньомовні запозичення сприяють перегрупуванню ядерних і периферійних елементів у мові, демократизації літературної мови, збільшенню ваги народнорозмовних елементів у її структурі.

Основні положення й висновки дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Хмара Г.В. Основні ознаки в мотивуванні назв українського одягу// Рідний край. Науково-публіцистичний художньо-літературний альманах. – Полтава, 2003. – №  2 . – С. 74-78.

2. Хмара Г.В. Сучасний стан і перспективи вивчення назв одягу в українській мові // Вісник Харківського національного університету. – Харків, 2003. – № 583. – С. 60-63.

3. Хмара Г.В. Номінація як об’єкт лінгвістичних досліджень: історія становлення і сучасність // Вісник Львівського університету. – Львів, 2004. – Вип. 34. – Ч. 1. – С. 423-428.

4. Хмара Г.В. Терміни теорії номінації: багатоаспектність досліджень – супереч­ності у використанні та визначенні // Вісник Харківського національного університету. – Харків, 2004. – № 631. – С. 86-89.