| Краткое содержание: | У Вступі охарактеризовано стан наукової проблеми, розкрито її значення і обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету та основні завдання. Зазначена наукова цінність та можливості практичного застосування одержаних результатів. Розмежовано об’єкт і предмет дослідження, визначено його часові рамки, описано методи дослідження, зазначено джерельну базу й аргументовано наукову новизну дослідження. Окреслено теоретичне і практичне значення дисертації.
У першому розділі – „Лексичні інновації як відображення розвитку мови” – автор підкреслює, що мова українських ЗМІ, яка має свою понадсторічну історію вивчення, сьогодні цікавить дослідників у плані соціально-культурному, функціонально-стилістичному; поширений серед науковців культуромовний аналіз; мова мас-медіа стала об’єктом вивчення соціо- і психолінгвістики, лінгвістики тексту та ін.
Дослідники одностайні в тому, що якраз ЗМІ становлять ту сферу функціонування мови, яка постійно поповнюється новими словами, де найбільш інтенсивно відбувається творчий процес перевірки, відбору і закріплення у широкому вжитку лексичних неологізмів, виникнення яких зумовлене соціальною потребою.
Виникнення неологізмів стало однією з пріоритетних тем у багатьох країнах; такі слова досліджуються у відповідних центрах неології, фіксуються у словниках .
Автор подає огляд літератури за темою дисертації, аналіз стану дослідження проблеми в українському медіазнавстві. Досліджено зародження і розвиток української неології як окремої науки.
Підрозділ 1.1. – „Теоретичні засади лексичних нововведень та особливості їх входження у мову ЗМІ”. Неологізація мови мас-медіа є важливим чинником дієвості медіатекстів, адже журналістський текст обумовлюється і реалізується передусім внутрішніми тенденціями мови, система якої несе в собі постійні можливості до розбудови лексичного складу. Такі чинники визначають характер словотвірного потенціалу нових слів, системні взаємозв’язки всередині різних тематичних груп слів. Зміни в лексиці ЗМІ зумовлені як поза-, так і внутрішньомовними причинами. Прогрес у науці, техніці, зміна навколишнього середовища чи побуту супроводжуються появою нових слів. Усе це – позалінгвальні чинники, які діють і в регіональному мас-медійному лексичному просторі. Внутрішньомовні – це тенденції до економії мови, уніфікації, варіювання номінаціями з різними мотиваціями, прагнення до експресивно-емоційних оцінок, стилістичної виразності тощо. На добір лексичних засобів в періодиці та електронних ЗМІ, безперечно, впливають також індивідуальні смаки тих, хто має безпосереднє відношення до цих процесів.
Підрозділ 1.2. – „Нові слова у мас-медійному просторі Рівненщини”. Явище поповнення лексики засобів масової інформації є безперервним – це однин із виявів життя мови. Функціонування нової лексики в інформаційному просторі триває з покоління в покоління. Введені журналістами нові слова через мас-медіа поширюються згодом у мовленні, збагачують лексичний склад сучасної української літературної мови, приживаються в ній і стають питомими.
Автор звертає увагу на спільне і відмінне в жанровому поданні матеріалів державних і приватних ЗМІ Рівненщини, що певним чином впливають на добір лексичного матеріалу, показуючи це на прикладі газет „Вільне слово” та „Рівне вечірнє”; також відзначає, що великою проблемою мови засобів масової інформації Рівненщини є надмірне вживання слів іншомовного походження (аберація, індокринація, бартер, менеджмент). На шпальтах та у теле- і радіопередачах функціонує неукраїнське слово збут, а маркетинг, замість управління – менеджмент, прозоре за значенням слово вкладання капіталу замінили інвестиціями, а зв’язки з громадськістю називають паблік рилейшенз та ін. Також „оновлюють” нашу мову слова, що розірвали межі соціолектів (бос, шеф, кльово, кайф). Дисертантка аналізує погляди багатьох українських науковців щодо вживання чужих слів без жодної потреби, обґрунтовує думку про те, що надуживання іншомовних слів зменшує словотвірну активність національної мови, залишає її багаті ресурси в пасиві.
Адже такі слова, як водомір, замах, людяність, що є питомо українськими, утворені на базі ресурсів національної мови, зрозуміліші, прозоріші своєю семантикою, ніж гідрометр, атентат, гуманність. Позитивним явищем можна вважати хіба те, що активно поповнюються новими словами сучасні науково-технічні термінологічні системи, хоча ці слова використовує лише вузькогалузева журналістика чи у відповідному контексті уживають їх журналісти у спеціальних матеріалах.
Підрозділ 1.3. – „Загальномовні неологізми”. Незаперечним є твердження про виняткову важливість преси, електронних засобів масової інформації як виробничої сили у сфері масової свідомості, як дійсного учасника формування нової політичної інфраструктури. ЗМІ залишаються одними із основних джерел забезпечення реалізації основних прав і свобод людини на отримання інформації про суспільно-політичне життя країни. Серед них значну питому вагу в реалізації суспільно-політичного інформування мають місцеві ЗМІ, висвітлюючи різноманітне життя регіону, області, міста, використовуючи на позначення нових реалій відповідно й нові слова та вислови. Автор керується прийнятим у сучасній науці визначенням неологізму. Це слово, значення слова чи стійке сполучення слів, які сформувалися в мові упродовж певного історичного проміжку часу для найменування нової об’єктивної реалії, того чи іншого предмета або явища.
Підрозділ 1.4. – „Індивідуальні неологізми”. В останнє десятиріччя чималий інтерес у дослідників викликає всебічний аналіз індивідуальних неологізмів або оказіоналізмів – слів, позаупорядкованих мовленнєвих фактів. Серед неологізмів, що функціонують в аналізованих текстах, виділяємо кілька тематичних груп. Звертає на себе увагу порівняно велика група слів на позначення явищ, пов’язаних з екологією (екокатастрофа, екосфера, антиекологічний, екоцид, екошкола); до речі, в Україні активізувалося слово довкілля, витворене в еміграції. Специфічним для Рівненщини є неологізми, які називають найрізноманітніші явища, зумовлені аварією на чорнобильській АЕС: суперрадіаційний, радіаційнонебезпечний, радіаційностійкий, радіопотвора, радіомутант, античорнобилець, самосел, зоновідчуженець. За спостереженням автора, в аналізованих текстах активно функціонують лексичні новотвори, пов’язані зі сферою кіно і телебачення: кінобізнес, кіноринок, відеоряд, відеокамера, відеосалон, відеопродукт, теледебати.
Ще однією особливістю лексичного медіапростору досліджуваного регіону є порівняно невелика група слів на позначення понять, пов’язаних з технікою, зокрема з новітніми комп’ютерними технологіями. Отже, є підстави зробити висновок про те, що функціонування новотворів певним чином відображає особливості життя регіону, сфери більших чи менших зацікавлень журналістів.
Саме мова мас-медіа дозволяє вивчити лексику не лише у системі узвичаєного функціонування, а й у користуванні та реалізації мовлення медіалексики, яка безпосередньо втілює в існування тексту журналіста той чи інший неологізм. У сучасних мас-медіа оказіоналізми виконують функції як позитивно-оцінного, так і негативно маркованого характеру. Зокрема, їх оцінна функція пов’язана із тим, що ЗМІ часто продукують так званий „чорний піар”.
Аналізуючи мову ЗМІ Рівненщини, простежуємо тематичне збагачення лексичної системи української мови неологізмами-новотворами. У мові регіональних мас-медіа спостерігаємо такі тенденції: найбільш активно простежується відтворення неологізмів у мові ЗМІ за десять останніх років, коли стали активно здійснюватися перетворення у сфері культурного життя і науково-технічного прогресу України і Рівненщини, зокрема; активізувалося мовотворення на основі слів іншомовного походження – це деривати, що утворені від запозичених основ, які приживаються у нашому лексичному просторі та функціонують у всіх сферах суспільно-політичного життя.
Другий розділ – „Неологізми у мові мас-медіа Рівненщини” – присвячений розглядові неологізмів, які функціонують у медіатексті Рівненщини, різних лексичних тематичних груп, зокрема на позначення нових реалій політичного, економічного та культурного життя; розглянуто різні підходи до вивчення неологізмів, підкреслено, що новотвори певного історичного періоду несуть у собі широку інформацію про особливості економічного, політичного, культурного життя своєї епохи, народу, країни, його соціальних верств, окремих територій.
У підрозділ 2.1. – „Слова на позначення нових реалій суспільно-політичного життя” – відзначено, що у мові засобів масової інформації Рівненщини лексем на позначення неопроцесів, пов’язаних з державотворенням, стає дедалі більше.
Виокремлюється наприклад, група слів, твірну базу для яких дало слово Україна: українськість, україніка, україністика, україністичний, проукраїнський, антиукраїнський, надукраїнський, україномовний, україноненависник, українонімий, українознавство. Словники, видані до 90-х років, зі зрозумілих причин, більшість з них не фіксують, хоч українські публіцисти були в пошуках подібних слів. Франко, наприклад, утворив прозоре своєю негативною семантикою слово українороси.
Також активізувалося слово національний, набуло нового відтінку у значенні слово державний; лексема державницький, яка була надбанням українських державників-емігрантів, закріпилася в Україні (державницькі сили, позиції, функції).
Автор виявляє новотвори, базу для яких дало слово парламент, що поглибило свою семантику у сполученнях парламентська більшість, парламентська опозиція, парламентська коаліція, парламентські слухання, парламентські дні, парламентські дії, парламентська асамблея, парламентський канал (радіо), парламентська меншість, парламентське лобі, парламентські баталії, парламентський тиждень (назва передачі на радіо), парламентські чинники, парламентські відгуки, парламентські оцінки.
Серед груп на позначення нових економічних понять автор виділяє а) неологізми, які відтворюють нові економічні поняття, зокрема з компонентом економіка: мікроекономіка, макроекономіка, євроекономіка, геоекономіка, неоекономіка; б) назви осіб за видом діяльності: бізнесмен, бізнесовець, маркетолог, рекламодавець, менеджер; в) назви грошових одиниць: євро, купон, долар, гривня. Слово гривня є цікавим прикладом входження і активізації давньоукраїнського слова в сучасну лексику. Сьогодні активізувалося маловживане до 90-х років слово долар.
Автор відзначає активізацію багатьох словотворчих моделей, за якими утворена велика група суспільно-політичної лексики.
Підрозділ 2.2. – „Нові слова утворені способом осново- і словоскладання. Абревіація”. Серед найпродуктивніших способів творення нових слів, уживаних у журналістській практиці, є основословоскладання та абревіація. Складання – це спосіб творення складних слів поєднанням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень): псевдополітик, екополітика, кучмократія, БЮТосфера, ширкобізнес, домооренда та багато інших.
Порівнюючи словники 70-80-х рр., автор доходить висновку, що значно активізувалися переважно у рекламі та в інформаційних жанрах складні слова (іменники та прикметники) з компонентом супер-. Варто віддати належне газетам Рівного „Рівне вечірнє” та „Сім днів”, які використовують такі слова у медіа-текстах: суперзброя, супердіва, суперелітний, суперархіпатріотичний, супердержава, суперсучасний, суперсоціальний, суперліга, супердинамічний, супердорогий, супервигідний, супероригінальний, суперуспішний, супеяскравий, хоч, зауважимо, не завжди це виправдано.
Ілюстрацією того, як у час бурхливих соціально-політичних змін вільно вживаються різні мовні одиниці, можуть бути навіть окремі словотвірні гнізда. Сьогодні набули великої популярності лексичні одиниці, твірною основою для яких стало слово Європа, від нього утворилося різними способами такі нові слова: євроатлантичний, євроазійський, євробанк, євровалюта, євробанкноти, євровізи, євроінтеграція, євроклас, євровагон, європарламент, євросоюз, євроготель, євроуніверситет, євроремонт, євроцентризм, євроімідж.
У лексиці мас-медіа часто можна натрапити на неологізми-абревіатури. Зауважуємо, що способом абревіації утворюються лише іменники. Нинішня лексика мас-медіа перенасичена абревіатурами, використовуються вони в текстах інформаційного та аналітичного жанру, друкованих та аудіовізуальних мас-медіа. Наприклад, від абревіатури СОТ (світова організація торгівлі) утворилися неологізми суфіксальним способом – СОТівці, СОТник, СОТовий; префіксально-суфіксальним – заСОТили, антиСОТівський, проСОТівський, відСОТковий, неСОТівський. Найуживанішими неологізмами-абревіатурами в лексиці медіа є назви політичних партій: БЮТ – БЮТівці, БЮТити, БЮТники, антиБЮТівці, деБЮТ, екс-БЮТівець, суперБЮТівець, проБЮТівець; СДПУ – СДПУнівський, СДеки та есдеки (стрічається дві графічно зображених форми вживання слова), праДеки, суперСДеки, СДПУзація, заСДПУватися, праСДПУ. Використання абревіатур такого творення має як позитивну так і негативну оцінність у тексті.
У третьому розділі – „Новотвори-сленгізми у мові ЗМІ Рівненщини як процес неологізації” – з’ясовано особливості використання слів сленгу у мові мас-медіа Рівненщини. Підрозділ 3.1. – „Сленг як явище субкультури: психолінгвістичні, етимологічні та словотворчі особливості”. Присвячено питанням розвитку молодіжного сленгу, сленговому різновиду жаргону як одному з виявів субкультури, обґрунтовано етимологічний аспект сленгової лексики та проаналізовано її словотворчі особливості, показано, що вживанням таких слів мова засобів масової інформації прагне відобразити процеси плюралістичного модерну на лексичному рівні, знайти нові стилістичні закони.
Обґрунтовано соціально-психологічну мотивацію появи українського сленгу на основі соціологічних та психолінгвістичних досліджень В.Виноградової-Бондаренко, Е. Береговської, Л. Радзиховського, М.Розена. Зробити екскурс в історію соціолекту, визначити його зв'язок з жаргоном та арго допоможуть праці Й. Дзендзелівського. Розглянуто також етимологічні та лексикотворчі особливості сленгової лексики, багатство синонімії та особливості фразеології цього соціолекту. Теоретичним підґрунтям для такого дослідження є праці Л. Компанцевої, Л. Ставицької та ін.
Залежно від жанру, твори сучасних авторів насичені кримінальним жаргоном та молодіжним сленгом і, як своєрідні мовні лабораторії, демонструють стихійний розвиток мови. Аналізований матеріал дає підставу твердити, що проблема функціонування сленгової лексики у мові ЗМІ є актуальною, насамперед, в плані нормативно-стилістичному, який межує з образним, естетичним мовленням та нецензурною лайкою.
Показано, що у мові мас-медіа переважає етимологічний аспект сленгової лексики. Наприклад: ксива – фальшивий документ, що посвідчує особу її власника, кумпол – голова, лягавка – міліція, міліцейський відділ, манати – ігнорувати щось, нехтувати, горніст – той хто п’є спиртне з шийки пляшки, казенка – горілка державного розливу, фестивалити – приємно, весело проводити час, хавати – їсти, споживати їжу.
Аналізуючи медіатексти Рівненщини, відстежуємо, що сленгова лексика складається щонайменше з двох пластів: це слова на позначення явищ дійсності, які мовець хоче виокремити, а також лексеми, за допомогою яких явище можна приховати. У мові мас-медіа Рівненщини помітне явище сленгової полісемії, що є наслідком міжмовних взаємовпливів та взаємодії різностильової лексики в межах однієї мови. Наприклад, слова лабух, лабати, вживають на позначення несленгових „музикан/співак”, „грати/співати”. В окрему групу автор виділила сленгізми, що позначають комп'ютерні реалії. У мовний простір вони потрапляють, ймовірно, з англійської. У системі сленґових запозичень також виокремлюємо сленгізми з мови наркоманів та гіпі, більшість з яких твориться під впливом англійської мови: беґ (торба), креза (дивний вчинок), олдовий (колишній, старий), шузи (черевики), фейс (обличчя), сейшн (вечірка, свято), фан (прихильник когось/чогось), окремі з них творяться на ґрунті національної мови баян (шприц), драбина (поступове збільшення/зменшення дози).
Підрозділ 3.2. – „Сленг у медіалексиці газетного та журнального тексту”. На основі матеріалу є підстава твердити, що нова сленгова лексика безперешкодно входить у лексичний інформаційний простір, в якому утверджується як „загальновживана”. Журналістський текст, прикрашений такими словами, сприймається певними колами і групами реципієнтів швидко, активно і емоційно впливає на читача, слухача, глядача.
У творенні сленгізмів спостерігаємо різні моделі. Наприклад, birthday – бездник, рагеnts – паренти/перенси, thank уоu – сенкс тощо. Іронічної експресії додає паронімічне зближення лексем: лохотрон (гра, в якій неможливо виграти) від „лото трон”. Поширеним способом сленгового словотворення є метафорика або переосмислення слів загальнонародної мови. Так творяться найбільш образні сленгізми: міліцейську машину з будкою називають акваріумом чи коляскою, пивбар – гадюшником, а відсутність когось/чогось позначають словом голяк. Сленгізми також утворюються способом каламбурної підстановки: шкільну чи студентську їдальню називають бухенвальдом, місце, де можна випити (бухнути) – бухарестом, а надокучливого співрозмовника – достоєвським (від слова діставати).
Поява сленгової лексики в матеріалах газет свідчить про динамічний розвиток мовної норми. За процесами журналістського лексикотворення нескладно простежити тенденції розвитку суспільства та його уподобань. Журналіст повинен відчувати ознаки не тільки часу, в якому написаний текст, а й епоху, про яку в ньому йдеться. Такий підхід допомагає зрозуміти актуальність певної лексики і, навпаки, – побачити її недоречність в конкретному тексті.
У Висновках синтезовано результати наукового пошуку і викладено основні положення дисертації.
1. Глобальні зовнішні чинники останнього десятиріччя зумовили значні зміни в лексичному просторі українських засобів масової інформації. Вони полягають у виникненні нових слів, формуванні нових значень, засвоєнні нових запозичень, постійному рухові слів між різними групами активної і пасивної лексики, а також термінологізації та детермінологізації слів. Суспільство відкритого типу передбачає багатостильову культуру, в якій співіснують різні форми побутування: офіційні і неофіційні, елітарні та масові. Усі вони знаходять відображення на мовному рівні. Мовний простір відображає суспільний розвиток в усьому різномаїтті суперечностей.
2. Лексичні інновації активно увійшли в наше життя: в побут, інформаційний простір, літературу. Неологічна лексика, що функціонує в мові рівненських засобів масової інформації, поділяється на дві великі групи: запозичення (мотодельтаплан, продюсер, люстрація, дилер, кілер) та слова, що виникли на питомому українському ґрунті (кучмізація, самосел, неоліваки, тінізація, недоторканність). Виявом інноваційних процесів у мові медіатексту є поява власне неологізмів.
Протягом останнього десятиліття процес неологізації лексики мас-медіа набув інтенсивного характеру, що зумовлено екстралінгвальними чинниками, а саме – змінами в політичному устрої держави, виходом економіки на світовий рівень, швидким розвитком науки, техніки, культури, мистецтва, процесом загальнопланетарної інтеграції тощо. Відповідно сформувалися кількісно і найбільш тематичні групи нової лексики засобів масової інформації – „Політика”, „Економіка”.
3. Серед лексико-тематичних груп найбільшу становлять неологізми на позначення суспільно-політичних понять. Це слова на позначення державотворчих процесів; назви людей за належністю до політичних партій (заМорозений, ПРПешники, НДПівці, БЮТівці); назви понять, пов’язаних з новими економічними реаліями (індокринація, аберація, маркетинг, менеджмент, ваучер).
4. Нові слова, що збагачують словниковий склад засобів масової інформації Рівненщини, найчастіше створюються за допомогою афіксальних способів словотвору (префіксального, суфіксального, префіксально-суфіксального тощо), а також способом осново- і словоскладання та абревіації.
5. Спостерігається повернення пасивних лексем у мову медіатексту. Такі слова набувають нових значень (віче, державник, симпатик, соборність, гривня, бізнес). Окремі слова, раніше вживані, наприклад, парламент, у відповідних словосполученнях набувають додаткових відтінків (парламентська більшість, парламентська опозиція, парламентська коаліція, парламентські слухання, парламентські дні). Адже основне завдання засобів масової інформації – формування суспільної думки, яке неможливе без емоційного, виразного слова, здатного відтворити картину подій почутого і побаченого, вплинути на свідомість читача, переконати в правильності тієї чи іншої думки.
6. Сучасній медіалексиці властиві лексичні інновації, зокрема слова-сленгізми. Емоційність та образність інноваційного слововживання виправдовує мову перед пуристичною традицією руйнування української мови, бо пуризм – свідоме прагнення не допускати запозичень у мові. Завдання мовця – зробити мову прозорою і легкою. Таким критерієм повинні керуватися автори і редактори, що творять текстопростір, на якому виховуватиметься мовний смак читача.
7. Сленг активно увійшов у наше життя: побут, інформаційний простір, літературу. Незважаючи на те, що цей соціальний жарґон не є нормативним, він впевнено відвоював свою нішу в сучасному мовному просторі. Соціолект має кількасотлітню історію, багатий лексичний словник, гнучку систему деривації. Емоційність та образність сленгового соціалекту виправдовує його перед пуристичною традицією. Однак, не варто говорити і про конфлікт соціального діалекту з культурою мови, оскільки вона передбачає не лише володіння певними нормами, а й розширення, вдосконалення цих норм. Медіалексика досліджуваного регіону „оновлюється” й словами сленгізмами, які, перейшовши межі відповідних стилістичних категорій, входять у сучасне мовлення певних соціальних груп, з одного боку, як вияв своєрідного протесту проти шаблонів, штампів та стереотипів минулого, з другого – як певна данина моді.
8. Коли йдеться про ненормативну лексику, зокрема про сленг, особливо у публіцистичному і художньому мовленні, межа між нормою і не нормою дуже хитка. Наситивши текст сленгізмами, автор ризикує перетворити його на нецензурну лайку. Водночас, викресливши з тексту яскравий соціалект, редактор може зробити його сірим і нецікавим. Щоб цього уникнути, на авторському і на редакторському етапі роботи з текстом треба пам'ятати про чотири функції сленгу, які визначають його „право на життя” у конкретному тексті. Це репрезентативність, метафоричність, критичність та прийом карнавалізації. Кожну з цих функцій сленгова лексика виконує залежно від художньо-естетичного смаку автора.
10. Інноваційні процеси у мові мас-медіа Рівненщини потребують постійного і безперервного аналізу та оцінки дослідників. Новотвори повинні відповідати тим нормам, які властиві сучасній українській мові. Повинна бути постійна фіксація новоутворених слів, укладання відповідних типів словників. Мова засобів масової інформації як виразник еволюції суспільної думки зазнає постійного розвитку. Вплив позамовних та інтралінгвістичних чинників зумовив активізацію інноваційних процесів, спрямованих передусім на оновлення лексичного фонду мови мас-медіа, формування нового лексикону, вдосконалення нових засобів, що сприяє підвищенню ефективності журналістського тексту.
11. Варто відзначити ще одну особливість досліджуваного регіону. Це – абсолютна перевага українськомовних друкованих видань; із загальної кількості (240), лише одна газета – „Ривнэ ракурс” – російськомовна. Теле- і радіомовлення журналісти Рівненщини ведуть державною мовою.
Бацевич Ф. С. Процес неологізації та динаміка структури семантичного поля // Мовознавство. – 1980. – №3; Брагина А. А. Неологизмы в русском языке. – М., 1973; Гак В. Г. Рецензия / Новые слова и значения. Словарь-справочник по материалам прессы и литературы 60-х годов. – Москва, 1971; Грицак Є. Новотвори в сучасній українській мові // Рідна мова. – 1936; Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. – К., 1999; Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. – Львів, 2002; Коломієць В. Т. Словотвір неологізмів у слов’янських мовах // Мовознавство. – 1973. – №2; Мазурик Д. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-ті роки ХХ ст..): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2002; Пономарів Олександр. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К., 1999; Сербенська О. Інновації у мові мас-медіа // 125 років наук. тов. ім. Шевченка Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 2001; Сербенська О. А. Мова газети і мовотворчість журналіста в аспекті суспільно-культурного розвитку суспільства. Дис. … докт. філол. наук: 10. 01. 08. – к., 1991; Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): Монографія. – К., 2003; Тараненко О. Українська мова на сучасному етапі (кінець 1980-х – 1990-і роки): Старі й нові проблеми // Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. – Харків, 1996; Шаповалова Г. Інноваційні процеси в сучасному медіатексті (функціонально-лінгвістичні аспекти): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08/ Київський. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003; Яцимірська М. Г. Культура фахової мови журналіста. – Львів, 2004. Абетка української політики, 2000-2001: Довідник. – К., 2001; Віняр Г. М., Шпачук Л. Р., Словник новотворів української мови кінця ХХ століття. Вип. 2. – Кривий Ріг, 2002; Мазурик Д. Нове в українській лексиці. Словник-довідник. – Львів, 2002; Новые слова и словари новых слов. – Ленинград, 1983. Береговская Э. Молодежный сленг: формирование и функционирование // Вопросы языкознания. – 1996. – №3; Виноградова-Бондаренко В. «Субкультура» безпритульних дітей 20-х рр.. ХХ століття // Слово і час. – 2000. – №6; Дзендзелівський Й. Українське і слов’янське мовознавство. Збірник праць. – Львів: наукове т-во ім. Т. Г. Шевченка, 1996; Компанцева Л. «Крутые слова». Лингвистические особенности молодежного сленга // Відродження. – 1994. – №8; Радзиховский Л. Психологические проблемы изучения неформальных молодежных объединений // По неписаным законам улицы. – М., 1991; Розен М. Увлечение или потребность //По неписаным законам улицы – М., 1991; Ставицька Л. Українська мова без прикрас // Короткий словник жаргонної лексики української мови. – К., 2003. |
