ГРОМАДСЬКЕ ТБ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ (ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ГРОМАДСЬКЕ ТБ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ (ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ)
Альтернативное Название: ОБЩЕСТВЕННОЕ ТВ КАК ФОРМА ОРГАНИЗАЦИИ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ телевещания (ЗАРУБЕЖНЫЙ ОПЫТ И УКРАИНСКИЕ РЕАЛИИ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі сформульовано основну наукову проблему дослідження, обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання роботи, визначено методологічну основу дисертації, розкрито її наукову новизну, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження. 


            У I розділі “Теоретико-методологічні засади вивчення соціальної функції телебачення” розкрито ступінь наукової розробленості теми, окреслено головні етапи розвитку наукової думки з досліджуваної проблеми, проаналізовано науково-методологічні підходи до феномена телебачення, визначено соціальну роль та функції ТБ.


            У підрозділі 1.1. “Основні теорії та концепції розвитку соціальної функції телебачення у зарубіжній комунікативістиці” зауважено, що вивчення функцій ТБ протягом більш як півстоліття зумовлювалась перш за все осмисленням самого феномена телебачення та його суті. Під цим кутом зору телебачення досліджували такі теоретики як П. Бурдьє, М. Маклюен, В. Саппак, О. Геніс та ін.


Важливий напрямок дослідження соціальної функції телебачення і його впливу на масову аудиторію започаткував канадський теоретик М. Маклюен. Саме телебачення він назвав “полохливим гігантом”, а стан об’єднаного ним суспільства, коли всі сторони людського життя стали взаємопов’язаними, визначив як “глобальне село”. Цей термін досить яскраво характеризує форму громадської організації, яка виникла через те, що У В кінці сімдесятих років минулого століття виникали й інші терміни, які визначали феномен телебачення  - “телевізійна цивілізація”, “велике телевізійне село”, “відеократична революція”. П. Бурдьє називав телебачення “інструментом, який дозволяє торкнутися усіх”.


Відома німецька дослідниця Е.Ноель-Нойман, говорячи про телебачення, звертається до образності Босха, називаючи його “замаскованим слоном”. Науковець зауважує, що телебачення  - це гігант, який моргає міріадами очей  він поширився у всьому світі, проник у кожну домівку маленьким невинним екраном. Натомість американський учений П.Танненбаум, зазначив, що ТБ уже фактом свого існування почало створювати особливу телевізійну реальність, оскільки виявилось більш реальним, ніж сама реальність, стало знаряддям її пізнання, “наставником життя”, з яким людство звіряє правильність подій, що відбуваються і їх сенс.


 Розповсюдження телеінформації з її особистісною спрямованістю, створює особливий феномен, що його Ярошевський визначив  неологізмом “охлотелесугестія”.  Грецький корінь “охлос” (натовп) поєднується тут з уявленням про сугестивний вплив телеінформації. Якщо взяти до уваги теорію Г.Леона стосовно феномену натовпу, то термін Ярошевського дозволяє стверджувати, що у ролі натовпу виступає аудиторія телеглядачів, а вождем, який її об’єднує і керує нею, є саме телебачення. 


В останні роки виокремився напрямок, представники якого використовують методологію феноменологічної школи. Пошук нових підходів до розуміння місця телебачення і його ролі у суспільстві відбувається і в межах сучасного бачення феномена ТБ (В. Михалкович, В. Муратов, В. Терін, та ін.).


Головною ж концепцією розвитку телебачення та його соціальної функції є те, що сама масова комунікація є різновидом людського спілкування, яке відіграє значну роль у розвитку особистості. Телебачення ж у формуванні стереотипів масової свідомості займає пріоритетну позицію серед ЗМК (М. Прайс, Е. Прохоров, Р. Харріс, та ін.).


У підрозділі 1.2. “Аналіз специфіки функціонування телебачення перехідного суспільства у сучасному українському журналістикознавстві” зазначається, що у вітчизняній теорії масової комунікації телебачення розглядається як один з головних інструментів впливу на масову аудиторію. Воно формує у глядачів відчуття національної та культурної ідентичності, створює міфи, переписує історію і виступає засобом, за допомогою якого кожна нація краще пізнає себе      (В. Здоровега, В. Лизанчук, І. Мащенко, В.Михайлин, А. Москаленко, В. Шкляр та ін.).


Сьогодні українські комунікативісти і журналісти все частіше звертаються до проблем суспільного телебачення як основного носія соціальної функції ЗМК, його ролі у формуванні всебічно інформованої нації. Лише суспільне мовлення, надаючи ефір усім громадським силам, дозволяє об’єктивно і конструктивно критикувати діяльність влади як з боку опозиційних сил, так і з боку широкої громадськості. Висвітленню цієї проблеми приділяють увагу О. Зернецька, В. Іванов, І. Слісаренко, та ін.


 Українське журналістикознавство активно вивчає і проблеми розвитку вітчизняного телебачення пострадянського періоду (В.Бебик, Л. Губерський,           Б. Потятинник, Т. Приступенко).


У підрозділі 1.3. “Осмислення місця і ролі телебачення в умовах сучасного розвитку громадянського суспільства” підкреслюється, що  соціальне значення телебачення витікає з його “символічної влади”. П. Бурдьє розуміє її як можливість створювати і нав’язувати певні соціальні уявлення, моделі бажаного устрою суспільства і держави, владу найменувань та класифікацій. Таке використання телебачення породжує соціальну небезпеку, яка полягає у здатності зображення виробляти те, що літературні критики називають ефектом реальності: телебачення показує і змушує людину повірити у те, що воно показує.


Визначено, що отримуючи ліцензію на мовлення, телебачення бере на себе величезну соціально-суспільну функцію. Тому воно має стати партнером громадянського суспільства, яке несе величезну соціальну відповідальність за наслідки своєї діяльності. За словами керівника федеральної служби телебачення та радіомовлення РФ В. Лазуткіна,  ТБ – це не лише “поле чудес”, це ще й соціальне поле, і поки воно є, поки залишається соціальним полем, поки телебачення відчуває нервові закінчення своєї країни, воно залишається національним телебаченням. Якщо цього немає, то замість телебачення суспільство отримає такий собі “тягни-штовхай”. Ящик буде продовжувати світитись, однак у ньому буде зовсім інше життя.


Саме тому в умовах сучасного розвитку громадянського суспільства соціальна відповідальність телебачення перед своєю аудиторією набуває особливого значення, і втілюється вона насамперед у суспільному ТБ.


Аналіз соціальних функцій телевізійного мовлення в цілому, а не якогось окремого каналу, що може бути розважальним, інформаційним, музичним, спортивним тощо, дозволяє стверджувати, що вони давно утворюють певний комплекс, необхідний для розуміння соціальної відповідальності телебачення перед суспільством. Професор А.Москаленко, один із фундаторів київської школи журналістикознавства, серед найголовніших виділяє наступні функції:


-  інформування про зміни в оточуючій дійсності;


- формування ставлення (позицій, поглядів, думок) до дійсності, тобто соціальної орієнтації;


-  інтеграція окремих частин суспільства в оточуючу дійсність;


-  передача суспільно-культурної спадщини від покоління до покоління.


Завдяки цим функціями телебачення втілює все коло уявлень та цінностей, які  мають значення для всього суспільства, тієї чи іншої держави, у тому числі і громадян України, тобто виступає в ролі традиційних інститутів соціалізації та соціальної інтеграції, виконуючи їх функції і забезпечуючи соціальну єдність та спільність.


У другому розділі “Дуальна схема функціонування телебачення в західноєвропейських країнах та США і місце у ній громадського ТБ” розглядається місце суспільного телебачення у дуальній схемі функціонування телемовлення на прикладі країн Європи (зокрема Франції, Німеччини, Швеції) та США.


У підрозділі 2.1. “Американський та європейський шляхи розвитку телебачення та їх еволюція” доведено, що в жодній країні світу не існує якоїсь однієї схеми телебачення, а збільшується кількість змішаних систем, так званих дуальних, в яких представлені як приватні мовники, так і громадське (рідше - державне) ТБ.


Європейські дослідники вважають, що найбільш оптимальним є поєднання комерційних і суспільних засобів масової інформації, яке забезпечує наявність конкурентноспроможних ЗМК, здатних виходити на інформаційний ринок з високоякісною телевізійною продукцією. При цьому за суспільним мовленням теоретики залишають важливу цивілізаційну функцію, що дозволяє йому домінувати у дуальній системі (Кін-Джон, М. Прайс, Е. Прохоров, С. Уїтл, та ін.).


При всій спільності явища, термін “громадське мовлення”, як у Західній Європі, так і в Україні має кілька тлумачень. О. Зернецька розуміє його як таке, що повинно служити інтересам переважної більшості тієї чи іншої країни; охоплювати географічно всю державу; відповідати смакам та запитам її громадян; сприяти розвиткові почуття національної ідентичності та єдності; дистанціюватись від приватновласницьких інтересів. В. Познер визначає громадське телебачення як таке, що не контролюється владою. Кін-Джон тлумачить громадське служіння як глибоку відданість справі продукування програм широкого й всебічного спрямування, оскільки за громадським мовленням стоять значно шляхетніші ідеї, ніж просто розважання глядача.


Однак найпоширеніше і класичне визначення суспільного мовлення дають представники Британської мовної корпорації Бі-Бі-Сі. На їх думку, словом “суспільний” може називатись телеканал, який враховує та відображає інтереси всього суспільства. Таке мовлення отримало назву громадсько-правове чи публічно-правове. Крім того, термін „суспільне мовлення” розуміють як незалежне мовлення, що контролюється лише суспільством. 


В основі розвитку демократичної мовної політики головний принцип: ефір має належати людям та використовуватись для їх вигоди, і, як наслідок, вирішувати завдання соціальної інформатизації суспільства.


            У підрозділі 2.2. “Співвідношення громадського та комерційного ТБ у Сполучених Штатах Америки” розглянуто дуальну систему функціонування телебачення США, у якій головне місце належить комерційним мовникам. Визначено, що така схема склалась від зародження радіо і телевізійного мовлення, коли стало зрозумілим, що індустрія засобів масової інформації є великим бізнесом.


            Окреслено, що громадське телебачення у США виникло значно пізніше, коли при видачі ліцензій на частоти перед потенційним мовником ставили ту чи іншу суспільно значиму проблема, яку необхідно було висвітлювати. Цю місію і взяло на себе американське суспільне ТБ – Пі-Бі-Ес. Показовим для Америки є той факт, що комерційні телемережі підтримали появу суспільного мовника, який позбавив їх від необхідності “забруднювати” ефір якісними, але низькорейтинговими програмами.


            Визначено, що у структурі Пі-Бі-Ес, яке об’єднує близько 350 телестанцій, функціонують чотири різні види телебачення. Більшість ліцензуються місцевими органами влади, які діють аналогічно некомерційним організаціям; величезна кількість станцій одержує ліцензії від штату й отримує набагато більше коштів,  фінансуючись через структури штату; деякі здобувають ліцензію через місцеві шкільні правління і ради; четверта категорія станцій – університетські, вони є свого роду факультетами університетів, розташованих по всій країні.


             Особливістю програмної політики Пі-Бі-Ес є відсутність центральної телестудії, яка б виробляла центральні програми. Вони, зазвичай, виробляються місцевими каналами і поширюються у відповідності до потреб регіонів. Регіональні відділення, у свою чергу, спеціалізуються на виробництві певних телепрограм, тобто вони виробляються за адресним принципом. Таким чином, номенклатура телевізійних програм досить широка і забезпечує майже всі потреби населення США у некомерційних програмах.


            Разом з тим, Пі-Бі-Ес купує частину програм у незалежних продюсерів чи замовляє їх місцевим суспільним станціям і закордонним організаціям. Корпорація, яка існує чи у не найбагатшій країні світу, не може дозволити собі робити передачі достатньо високого рівня за європейськими мірками.


            На відміну від практики європейського суспільного мовлення, у США немає ліцензійних зборів за використання приймача. Ось чому Пі-Бі-Ес існує на гроші благодійних організацій і доброчинні внески. До того ж, у Нью-Йорку компанія кабельного телебачення виділяє кожній суспільній станції, за умов співпраці, щорічно 2,5 мільйони доларів. Ці кошти є частиною оплати абонентів кабельного телебачення.  Завдяки цьому воно вільне від реклами і ставить завданням не отримання прибутку, а соціально-культурні цілі.


            У підрозділі 2.3. “Організаційні та соціокультурні парадигми функціонування громадського телебачення у західноєвропейських країнах” окреслюється, що майже одночасно з виникненням у 20-х роках минулого століття радіомовлення, Європа, турбуючись про реалізацію прав громадян на інформацію та попереджаючи можливість маніпулювання громадською думкою через радіо, почала розробляти інститут суспільного мовлення. Це обумовило його домінування у всіх розвинутих країнах світу при існуванні тієї ж дуальної схеми, коли наявні і суспільний, і комерційний мовники.


Найбільш красномовними є приклади Франції (Антен-2, Франс-3), де у формуванні суспільного телебачення значну роль відігравала держава, Німеччина (АРД та ЦДФ), де домінуючим при виникненні мовлення виявилось суспільство та Швеція (СВТ –1, СВТ -2), де можна спостерігати взаємний суспільно-державний вплив на телебачення.


Сьогодні у світі немає жодної країни, де б діяльність суспільних мовників відбувалась за однакових обставин (законодавча база, керівні органи, система фінансування). Разом з тим у суспільних мовників усіх країн існують й схожі риси. Перш за все це стосується правового забезпечення статусу громадського телебачення як незалежного від держави (уряду, парламенту), тобто абсолютної його автономності.


По-друге – це незалежне фінансове забезпечення. У різних країнах воно має свої особливості. Здебільшого це спеціальний податок або податок із доброчинними внесками чи прибутками від обмеженої комерційної діяльності. Однак він обов’язково є податком прямої дії, надходить на спеціальний рахунок, кошти з якого передаються безпосередньо суспільним мовникам. Сплачується він усіма членами суспільства, які користуються телеприймачами.


По-третє – це комерційна діяльність, яка дозволяється громадським мовникам в обмеженому обсязі і стосується переважно продажу телевізійної продукції власного виробництва.


Проаналізований матеріал дозволяє виділити кілька головних тенденцій  системи контролю за суспільними мовниками.


По-перше, це наглядові органи, які за своєю організацією поділяються на зовнішні (парламентські комісії, відомства з регулюванню мовного сектора), та внутрішні (наглядові ради суспільних мовних організацій тощо), або комбінованого типу.


По-друге, склад наглядових органів суспільних мовників і порядок їх призначення у різних країнах відрізняється. Однак, незалежно від складу і порядку призначення, правила, які регламентують статус наглядових органів, виключають можливість будь якого політичного чи іншого втручання.


По-третє, регулятивні органи, які здебільшого регламентують зміст програм, виходять з інтересів широкої публіки. У більшості країн наглядові та регулятивні органи  наділені правом розробляти своєрідні кодекси “шляхетної поведінки та смаку”. Вони можуть контролювати і дотримання прийнятих норм. Іноді наглядові ради відіграють лише консультативну роль.


По-четверте, у більшості випадків закони різних країн наділяють регулятивні органи наглядовими функціями – Вища Рада з питань телебачення та радіо у Франції, земельні Відомства з питань ЗМІ у Німеччині, Рада керуючих у Швеції. Проте основний контроль над європейськими засобами масової інформації (громадськими чи суспільними мовниками) здійснює саме суспільство за посередництва контролюючих органів.


У III розділі “Правові та фінансові засади функціонування громадського ТБ (на прикладі Бі-Бі-Сі)” правові та фінансові підвалини функціонування телебачення розглянуто на прикладі громадського мовлення у Великобританії, де фактично вперше у світі виникло і сьогодні розвивається  телебачення такого виду.


У підрозділі 3.1. “Історичні підвалини формування Бі-Бі-Сі та еволюція радіотелевізійної корпорації” ретроспективно показано історичний шлях становлення радіо, а пізніше і телемовної корпорації Великої Британії, розглянуто мотиви та причини її створення, ідеї, якими керувались засновники Бі-Бі-Сі. Хронологічно досліджено процес еволюції радійної, а потім і телевізійної концепції та мовної політики корпорації.


У 1922 році Британська телерадіомовна корпорація Бі-Бі-Сі стала першою радіо, а потім і телевізійною мовною компанією, яка почала працювати на громадсько-правових засадах. На її прикладі були відпрацьовані головні принципи діяльності суспільних мовників (об’єктивність, достовірність, неупередженість, тощо), головні завдання (інформувати, просвіщати, розважати), які пізніше були використані при заснування і подальшому функціонуванні громадсько-правового радіо та телебачення в усьому світі.


Головне випробування корпорація пройшла під час загального страйку 1926 року, коли радіо Бі-Бі-Сі залишилось єдиним засобом інформації, завдяки якому суспільство могло дізнаватись про події в країні. За цих обставин  уряд Великої Британії намагався вплинути на програмну політику мовника, однак англійське суспільство цього не допустило. Коли головний менеджер Джон Різ читав годинний випуск новин, хтось прийшов до студії з повідомленням про завершення страйку, якого чекала вся Англія. Різ швидко написав: “Отримайте підтвердження не з Даунінг Стріт (тобто, не з резиденції прем’єр-міністра)”. Саме цей факт дослідники вважають народження британської телерадіомовної корпорації Бі-Бі-Сі як засобу масової інформації, підконтрольного суспільству.


Роль корпорації як таку, що "має принести найкраще з усього, що є, у найбільшу кількість осель”, ще у 1922 році була визначена генеральним директором Джоном Рейтом. Своє майбутнє дітище він бачив таким, яким його міг уявити незалежний британський журналіст: корпорація мала просвіщати, повідомляти і розважати цілу націю, причому робити це без політичного втручання та комерційного тиску.


 Важливим аспектом мовної політики Рейт вважав  освітні програми. На початку тридцятих років їх слухали у 8-ми тисячах шкіл країни. Багато уваги приділялось спортивним змаганням - від футболу та крикету до регбі та регат. Така різноманітність, яка в країні вважалась розвагою, мала, проте, мільйони слухачів. 


Пізніше Рейт писав про радіомовлення як про «інтегратор демократії», додаючи, що «інтегрування — це процес не простого підсумовування, а систематизації й оцінки». Політика «інтегрування» мала не лише слугувати інтересам демократії, але і переконати владу у необхідності лояльного підходу до Бі-Бі-Сі як національного інституту. Радіомовлення намагалося надати слухачам міцний каркас знань і відчуття моральної стабільності. У сфері політики радіобесіди пропонували сучасному громадянину курс прогресивного і практичного громадського зростання. У сфері національних інтересів радіо за допомогою нового спільного засобу комунікації  намагалося знову ввести старі культурні традиції, відновити їх владу над почуттями публіки. Навіть під час війни корпорація Бі-Бі-Сі намагалась підтримувати у громадянах відчуття національної свідомості.


У 40-і рр. минулого століття корпорація остаточно сформулювала принципи своєї мовної політики, якої вона дотримується і до сьогодення. Під час другої світової війни до мовної концепції було додано такі компоненти як точність, обережне обходження з фактами, заборона їх вільного трактування чи домислювання. Головними принципами мовлення радіостанції стали повний, без замовчування, виклад фактів, надання цільної картини подій з огляду на всі точки зору та достовірність.


 У 1936 році телебачення органічно влилось у вже створену корпорацію, ставши однією з найстаріших суспільних телевізійних служб світу.


Свого розквіту телебачення Бі-Бі-Сі досягло у 1953 році, коли було показано коронацію Єлизавети ІІ. Ця подія спричинила величезний попит на телевізори у британської аудиторії. Того року їх кількість досягла 5 мільйонів, а обсяг мовлення збільшився до 40 годин на добу. Доказом популярності та усталених позицій Бі-Бі-Сі може бути той факт, що у 60-ті роки у Лондоні було відкрито новий телецентр (у 30-ті роки така подія – відкриття лондонського радіодому – символізувала розквіт радіо).


Важливим чинником у становленні суспільного мовлення у Великобританії стало те, що Англія уникла жорсткої боротьби за контроль над телебаченням, що було характерно для більшості країн Західної Європи. Це відбулось завдяки високій культурі політичного життя, закладеним в уставі Бі-Бі-Сі принципам незалежності інформації від уряду та багаторічним традиціям британської журналістики. Дотримуючись концепції “відповідального мовлення”, англійський уряд  завжди проводив відкриту інформаційну політику.


Визначивши соціальну функцію корпорації Бі-Бі-Сі, можна сформулювати її роль таким чином:


-          Бі-Бі-Сі є інформаційним джерелом для людей різних поглядів та рівнів політичної, дипломатичної, суспільної, релігійної та іншої діяльності;


-          вона існує як мовник для широких кіл слухачів та глядачів;


-          Бі-Бі-Сі у своїй роботі дотримується принципів нейтральності, правдивості і повноти інформаційної картини. Такий підхід трактується необхідністю мати кредит довіри в аудиторії. 


Аналіз історичних матеріалів дозволяє зробити висновок, що діяльність корпорації Бі-Бі-Сі вже на початку 90-х років стала еталонним прикладом громадського мовлення. Розглянувши еволюцію Бі-Бі-Сі, можна зазначити, що корпорація, незважаючи на недоліки у своїй діяльності (бюрократію, зверхність, надмірну обережність) має унікальний досвід суспільного мовника, який став частиною екології британського телерадіомовлення і має вплив на всі інші канали у країні. Бі-Бі-Сі формує громадські смаки у тому, як повинен поводитися телеканал. Навіть незважаючи на те, що ця модель часом видається надмірно принциповою, майже кожен канал у світі вважає її найкращою. Це – позаринковий суспільний інститут, який реально працює, незважаючи на рейтинг чи вподобання рекламодавців.


У підрозділі 3.2. “Правові та фінансові засади діяльності Бі-Бі-Сі на сучасному етапі” підкреслюється, що навіть при зростаючому значені Інтернету роль суспільного телерадіомовлення Великобританії як виробника і постачальника інформації і досі залишається досить важливою, а телеканал Бі-Бі-Сі все ще займає центральне місце, коли йдеться про віру людей у надійність  і достовірність інформації. 


Особливо цікавим видається досвід інформаційної роботи Бі-Бі-Сі, оскільки корпорація досягла рівня навіть не об’єктивної, а об’єктивованої інформації, яка не співвідноситься з окремою персоною чи телевізійним ведучим (як це відбувається, наприклад, у Сполучених Штатах), а знайомить громадськість зі всім загалом фактів та максимальною кількістю точок зору на певний факт. Вона орієнтується на зміст громадського процесу, а не на взаємодію окремих політичних осіб, сформувавши у зв’язку з цим і неповторну журналістську школу.


У Великій Британії не існує закону, який би спеціально регулював діяльність ЗМІ. Разом з тим Бі-Бі-Сі стала першою компанією, де було чітко розділено інформацію як факт та інформацію як тлумачення. Ця громадсько-правова корпорація до сьогодні дорожить та пишається таким розподілом.


 Корпорація діє на підставі Королівської Хартії, Ліцензії та Угоди, наданих міністром національної спадщини Великобританії. У Хартії визначено юридичний статус корпорації, названо її основні права та обов'язки, структуру і порядок діяльності, записано порядок управління Бі-Бі-Сі, структура і повноваження її керівних органів, принципи їх формування та ротації. У загальних рисах Угода визначає взаємодію корпорації з державою з приводу використання частот, у тому числі й можливість обмеження її дій за умов надзвичайної ситуації. Ліцензія є основним документом, який встановлює порядок діяльності Бі-Бі-Сі як суб'єкта мовної діяльності, умови і вимоги до програм, зобов'язання компанії. До ліцензійних вимог належить і необхідність дотримання чинного законодавства та розпоряджень уряду.


Зважаючи на давні демократичні традиції, які склались у Великій Британії, до складу керівного органу Бі-Бі-Сі – Правління, входить дванадцять осіб, які представляють інтереси усього суспільства. Незважаючи на невеликий склад, ці люди, які користуються незаперечним авторитетом у національному масштабі, мають повноваження здійснювати контроль за діяльністю корпорації від імені усього суспільства. Враховуючи цю особливість, можна говорити про те, що Бі-Бі-Сі притаманна політика саморегулювання, яка й є основою її справжньої автономії.    


Головним джерелом фінансування корпорації Бі-Бі-Сі є спеціальний податок на телебачення. Його сплачує кожна сім’я, де є хоча б один телевізор, від кольору якого (чорно-білого чи кольорового) і злежить розмір телевізійного внеску. До недавнього часу така форма фінансування забезпечувала витрати Бі-Бі-Сі на 100%, і це дозволило корпорації стати носієм культури, оповідачем про сьогодення країни, виконувати просвітницьку та освітню функції. Завдяки раціональній системі фінансування Бі-Бі-Сі вдалося зосередити у себе найкращі журналістські сили. 


Для України на сучасному етапі, коли виникли реальні перспективи створення суспільного телебачення, досвід Бі-Бі-Сі є надзвичайно важливим особливо з огляду на те, що корпорація є найбільшим просвітителем у широкому значенні слова (телевізійні уроки англійської мови, освітні передачі з різних предметів та фахів, навчально-пізнавальні програми для дітей). Ця функція на громадському телебаченні в такій країні як наша, де, як це не прикро, третина населення говорить російською мовою і вважає її для себе рідною, не знає власної історії та культури, є не просто корисною, а необхідною.


У ІV розділі “Розвиток телебачення в незалежній Україні та перспективи створення громадського ТБ” поставлено питання про можливість створення такого телебачення у нашій країні. Демократичні принципи, закладені в Конституції України, не спрацьовували в умовах залежності ЗМІ від економічної та політичної кон’юнктури. Не сприяли стабілізації телепростору і базові закони в галузі телерадіомовлення, оскільки у тлумаченні їх окремих положень, на жаль, є суттєві розбіжності та двозначності. На цьому спекулювали недобросовісні телерадіоорганізації, які обирали вигідний лише для себе порядок діяльності, при цьому наносячи шкоду усьому суспільству.


Таким чином, можемо стверджувати, що розвиток телерадіоінформаційного простору України у першу чергу залежить від стану економіки і досконалості законів. Саме вони створять рівні правила гри в інформаційній сфері, а відтак, нададуть можливість засобам масової інформації бути економічно спроможними, розвивати свою матеріально-технічну базу та реалізовувати свою програмно-творчу політику.


Говорячи про перспективи розвитку громадсько-правового телебачення в Україні, слід насамперед передбачити такі форми регулювання його діяльності, за яких було б забезпечено якнайширше представництво громадян України у керівних чи регулюючих органах (за німецьким варіантом).


Навіть за умов перетворення Національної телекомпанії України (НТКУ) на громадське телебачення, необхідно вирішити питання його фінансування, яке б не змушувало компанію бути залежною від спонсорів і цим порушувати сам принцип діяльності суспільного мовника. Слід також послабити залучення громадського телебачення до політичного процесу, що знову ж таки може перетворити його з інструменту демократії на інструмент політичного маніпулювання на кшталт російського ОРТ (можливо, засновникам суспільного телебачення України слід звернутись до досвіду Франції, де передвиборча реклама та інші форми агітації були заборонені, за винятком дискусій між претендентами на посаду президента).


Для формування в Україні національно свідомого громадянина досвід Бі-Бі-Сі як найкращого у світі пропагандиста національної культури буде корисним. Можливо, саме тоді в нашій країні складеться така система, де за словами В.Лизанчука, “ЗМІ  сприятимуть солідарності, згуртованості суспільства, служитимуть одним із засобів соціалізації, допомагатимуть самопізнанню та культурно-духовному обміну між людьми”.


І, зрештою, важливим є становлення громадянського суспільства як запоруки дієвого функціонування в Україні громадських рухів та організацій, на зразок британських журналістських профспілок, що для діяльності громадських ЗМІ є однією з необхідних складових.


У висновках наведено аналіз світового досвіду розвитку телемовлення, зазначено, що здійснене дослідження дозволяє дійти висновку, що на сьогодні у світі існує одна схема організації та функціонування телебачення – дуальна. Вона передбачає наявність двох компонентів – суспільного (рідше державного) та комерційного телебачення, які утворюють особливий соціальний простір, пов’язаний зі специфічною культурною практикою виробництва та розповсюдження програм.


Суспільне телебачення відрізняється від інших варіантів орієнтацією на зміст тих процесів, які відбуваються у  суспільстві. У цьому плані воно справедливо може сприйматись як “суспільствобачення”, яке зводить до мінімуму ті загрози, що несе в собі ТБ, поєднуючи художню підсистему з певним “порядком культури” і публіцистичну складову, завданням якої і є інформування глядача про навколишнє. На відміну від комерційного телебачення, яке, безумовно, має своє законне місце і право на існування, суспільне мовлення якраз і применшує негативний вплив телебачення як специфічно розважального “напрямку у мистецтві” – шоу; зводить до мінімуму вплив політиків та грошових мішків на зміст програм; захищає телеглядача від суб’єктивності та заангажованості журналістів.


Суспільне телебачення у загальній системі телемовлення різних країн має свої особливості, визначені специфічними політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими факторами, під впливом яких воно розвивалось.


Аналіз правових засад і практики західноєвропейських країн та США, які мають сталу систему суспільного мовлення, дозволяє визначити необхідні якості суспільного телебачення. Це організація його як загальнонаціональної служби, підконтрольної суспільству; незалежне фінансування, що забезпечує громадян об’єктивною та неупередженою інформацією, яке і є практичною реалізацією їх демократичного права на вільний доступ до інформації; захист національної та культурної ідентичності; висвітлення найбільш значущих суспільних позицій; представництво інтересів різних груп у рамках однієї програми.


Дослідження громадського телебачення як форми організації і функціонування телемовлення дозволяє дійти висновку, що досвід, накопичений у сфері суспільного телебачення європейськими державами («public service broadcasting»), становить значний інтерес для України, яка знаходиться на порозі можливо найпринциповішої реформи у сфері телебачення, одним із можливих результатів якої може стати поява суспільного мовлення. При всій відмінності ситуації у розвинутих європейських країнах та Україні важливо, що ідея виникнення суспільного мовлення утверджується як результат радикальних змін у системі державної влади у самих ЗМІ, пов’язаних із ліквідацією владної монополії на мовлення, виникненням громадянського суспільства та викликаною цим необхідністю переосмислення функцій, які має виконувати держава та її інститути у новій ситуації.


Саме створення суспільного телебачення в Україні може стати запорукою повернення держави на шлях демократичного розвитку та одним з перших кроків до набуття права називатись по-справжньому європейською державою. Щоб зробити це, у нашій країні недостатньо просто прийняти відповідний закон. Потрібна політична воля нового Президента України та всіх прогресивних сил суспільства, які мають зрозуміти, що у телемовлення демократичної держави не може бути інтересів, відмінних від інтересів усього суспільства.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины